22 ноября 2017

На оговорку надейся

Налоговая оговорка, заимствованная из внешнеэкономической договорной практики, в повседневной договорной работе приобрела иное содержание - если налоговым органом стороне договора будут доначислены налоговые обязательства по такому договору из-за нарушений, допущенных контрагентом, сторона имеет право взыскать эти средства с контрагента в качестве убытков.

Налоговые оговорки рассматриваются как инструмент минимизации последствий «налоговой несостоятельности» контрагента.

Единый реестр судебных решений свидетельствует о наличии определенной практики по делам о взыскании в качестве убытков средств, неполученных истцом, в связи с нарушением контрагентом требований налогового законодательства. Правда, решения преимущественно касаются нарушений относительно выдачи и регистрации налоговой накладной.
Стоит ли включать в договоры подобные налоговые оговорки – Ваш выбор. Если хозяйственная операция имела место, не была бестоварной, предприятие осуществляет реальную хозяйственную деятельность, рекомендуем доказывать свою позицию в суде, а не добровольно платить доначисленные налоги, с которыми не согласны, рассчитывая на призрачные возможности получить возмещение данных средств с контрагента по договору.
Не забывайте о соблюдении принципа разумной осмотрительности – проверке контрагентов (особенно новых), принципах реальности хозяйственной операции, наличии деловой цели (операция должна отвечать уставной хозяйственной деятельности, иметь целью получение прибыли) и преимуществе сути над формой (для признания операции действительной одних только документов недостаточно).
И помните о процессуальных возможностях приостановления рассмотрения в суде одного дела до окончания рассмотрения другого.


ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2016 року
Справа № 910/1593/16
Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:
головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів :Ходаківської І.П., Сибіги О.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Одеська ТЕЦ"на постановувід 15.06.2016 Київського апеляційного господарського судуу справі№ 910/1593/16господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Одеська ТЕЦ"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Метекс"простягнення 6000,24грн
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: не з'явились
від відповідача: не з'явились
В С Т А Н О В И В :
Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Марченко О.В.) від 21.03.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Жук Г.А., судді - Мартюк А.І., Мальченко А.О.) від 15.06.2016, у справі №910/1593/16 в позові відмовлено.
В касаційній скарзі позивач просить повністю скасувати судові акти в справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: ст.ст.192, 201 Податкового кодексу України (ПК України), ст.ст.14, 16, 526, 610, 614, 623 Цивільного кодексу України (ЦК України).
Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
Представники сторін не скористались правом на участь в судовому засіданні суду касаційної інстанції.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Публічне акціонерне товариство "Одеська ТЕЦ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Метекс" про стягнення 6000,24грн збитків. Позов мотивовано тим, що внаслідок порушення відповідачем податкового законодавства при оформленні податкової накладної від 15.07.2015 №96, позивач був позбавлений можливості отримання податкового кредиту в сумі 6000,24грн, що він вважає завданими збитками у формі упущеної вигоди.
Судами встановлено таке.
13.07.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Метекс" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Одеська ТЕЦ" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №275 (далі договір №275) (а.с.14), відповідно до п 1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність, а покупець прийняти та оплатити в порядку та на умовах, визначених договором, лист 30x1500x1000AIS1321 в кількості 356кг на загальну суму 29263,20грн (без ПДВ).
Сума договору №275, згідно з п.3.1. становить 29263,20грн, ПДВ (20%) - 5  852,64грн, разом з ПДВ 35115,84грн. Оплата вартості товару здійснюється покупцем на умовах 100% передоплати шляхом перерахунку грошових коштів на р/р продавця (п.3.2. договору №275).
19.10.2015  сторонами була підписана Додаткова угода №1 до договору купівлі-продажу №275, якою сторони змінили обсяги товару, та визначили зобов'язання продавця поставити товар: лист 30x1500x1000AIS1321 в кількості 324кг на загальну суму 26632,80грн (без ПДВ), і відповідно у п.3.1. визначили суму договору у розмірі 31959,36грн з ПДВ.
Судом досліджено, що 13.07.2015  між сторонами було укладено також договір №276 (далі договір №276) (а.с.11), відповідно до п.1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність, а покупець прийняти та оплатити в порядку та на умовах, визначених договором, круг 12 ст.20 в кількості 45кг на загальну суму 738грн.
Сума договору №276, згідно з п.3.1., разом з ПДВ складає 885,60грн. Оплата вартості товару здійснюється покупцем на умовах 100% передоплати шляхом перерахунку грошових коштів на р/р продавця (п.3.2. договору №276).
Пунктом 4.6. договорів №275 та №276 сторонами узгоджено, що продавець зобов'язується здійснювати реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі видаткових та отриманих податкових накладних протягом 15 календарних днів з дня виникнення податкових зобов'язань відповідно до статті 187 ПК України за формою і в порядку, визначених чинним законодавством; у разі невиконання продавцем зобов'язань з реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом 15 календарних днів з дня виникнення податкових зобов'язань такого продавця, визначеного у відповідності зі статтею 187 ПК Україниза формою і в порядку, визначених чинним законодавством, продавець за відповідним рішенням суду щодо покупця компенсує за власні кошти покупцеві суму ПДВ, зазначену у такій податковій накладній та/або витрати, пов'язані із сплатою штрафних санкцій та пені, нарахованих податковими органами.
Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2015, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання (пункт 8.1 договорів №275 та №276).
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договорів Публічне акціонерне товариство "Одеська ТЕЦ" перерахувало на рахунок відповідача 100% передоплату у сумі 36001,44грн з призначенням платежу "за лист 30x1500x1000AIS1321, круг 12 згідно договору №275, №276" згідно платіжного доручення №71 від 15.07.2015.
29.07.2015  Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Метекс" поставило позивачу визначений договорами №275, №276 від 13.07.2015 товар, а саме лист у кількості 324кг та круг у кількості 55кг на загальну суму 33041,76грн з ПДВ. Даний факт підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною №МК-0000979 від 29.07.2015.
На підставі отриманих коштів за платіжним дорученням від 15.07.2015 №71 відповідачем 15.07.2015 було складено та зареєстровано у Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 15.07.2015 №96.
Реєстрація вказаної податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних підтверджується роздрукованою з системи електронного документообігу "M.E.Doc" квитанцією №1, наявною в матеріалах справи.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій правомірно виходили з такого.
Відповідно до пункту 201.7 статті 201 ПК України (в редакції, яка діяла на момент виникнення податкового зобов'язання у відповідача) податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.
Таким чином, оскільки позивачем було проведено передоплату товару, то відповідно до ст.187.1. ПК України дана операція зумовила виникнення у постачальника податкового зобов'язання та стала підставою для складання ним податкової накладної.
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України (в редакції, яка діяла на момент виникнення податкового зобов'язання у відповідача) платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної;  в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
З наявної в матеріалах справи податкової накладної від 15.07.2015 №96 вбачається, що ТОВ "ТВК "МЕТЕКС' в графі "Вид договору" зазначено договір поставки від 13.07.2015, однак номер договору не визначено.
Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин. Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Судами встановлено факт складання відповідачем податкової накладної та її реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Згідно абз.13 - 15 п.201.10. ст.201 ПК України порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період. У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника. Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Зі змісту абз.15 зазначеної вище норми вбачається, що порушення відповідачем порядку заповнення накладної, не позбавляло покупця права на включення спірної суми до податкового кредиту, а зумовлювало її нарахування необхідністю додання до податкової декларації за звітний податковий період заяви із скаргою на такого постачальника.
Тобто, законом визначений конкретний механізм захисту прав покупця на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, реалізація якого виключала б необхідність визначення останнім спірної суми як збитків.
Втім, попередніми судами встановлено, що позивачем не включено спірну суму до податкового кредиту та не додано до податкової декларації скарги на постачальника.
Згідно з ч.1 ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Відповідно до ч.1 ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
У відповідності до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) порушення боржником зобов'язання, що випливає з договору; 2) збитків та їх розміру; 3) причинного зв'язку між порушенням стороною зобов'язання, що випливає з договору, та збитками; 4) вини порушника зобов'язання. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником договірного зобов'язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення. Так, відшкодуванню підлягають збитки, які стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, тобто мають бути прямими.
Відтак, враховуючи, що позивачем в попередніх судових інстанціях не надало доказів використання всіх передбачених податковим законодавством способів для реалізації свого права на віднесення сум податку до податкового кредиту, висновок попередніх судових інстанцій про відсутність причинного зв'язку між неотриманою позивачем сумою податкового кредиту та діями відповідача, колегія суддів вважає обґрунтованими.
Крім того, ще одним елементом, необхідним для стягнення збитків є доведеність протиправних дій відповідача, в даному випадку доведення факту порушення правил чи порядку складання податкової накладної, невідповідність відомостей, які в ній відображені та ін., і такий факт повинен бути підтверджений належним та допустимим доказом, яким в даній ситуації може бути Акт перевірки, рішення відповідного контролюючого органу, складеного за результатами перевірки.
Приписами Податкового кодексу України (в тому числі статтями 75-86) унормовано порядок проведення перевірок контролюючими органами, оформлення результатів таких перевірок, можливість подання заперечень у випадку незгоди з висновками перевірки та інше. Тобто, проведення відповідних перевірок та встановлення фактів порушення в даному випадку відповідачем вимог податкового законодавства є виключною компетенцією відповідних контролюючих органів (Державної фіскальної служби України, відповідних податкових інспекцій), а відтак господарський суд не може підміняти державний орган і встановлювати факти, які віднесені до компетенції таких органів, зокрема фактів порушення Товариством з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича компанія "Метекс" вимог податкового законодавства (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 №21-1465а15, від 15.04.2014 у справі №21-29а14).
Проте, доказів проведення відповідних перевірок контролюючим органом документальної позапланової виїзної перевірки відповідача для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку на додану вартість за спірний період, і докази прийняття контролюючим органом відповідного рішення позивачем не надано в судах попередніх інстанцій.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Одеська ТЕЦ" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 у справі № 910/1593/16 залишити без змін.
Головуючий-суддя                                          С.Бакуліна
Судді                                                                І.Ходаківська
                                                                          О.Сибіга


ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2016 року
Справа № 916/939/16
Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:
головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Малетича М.М., Могил С.К.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Коне Ліфти"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 28.09.16у справі№916/939/16господарського судуОдеської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Коне Ліфти"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Український Універсальний Термінал"простягнення заборгованостіза участю представників від: позивачане з'явилися, були належно повідомлені,відповідачаТануркова Р.Г. (дов. від 03.05.16)В С Т А Н О В И В :
Товариство з обмеженою відповідальністю "Коне Ліфти" звернулося до господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Універсальний Термінал" про стягнення грошових коштів у розмірі 46  331,47  грн. за неналежне виконання умов договору транспортного експедиторського та митно-важного обслуговування вантажів від 30.03.11.
Рішенням господарського суду Одеської області від 13.06.16 по справі №916/939/16 (суддя Гуляк Г.І), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.09.16 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Головей В.М., судді Гладишева Т.Я., Савицький Я.Ф.), у задоволенні позову відмовлено повністю, з посиланням на те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності вини відповідача та доказів понесення ТОВ "Коне Ліфти" збитків на суму 46  331,47  грн.
Не погоджуючись із судовими актами у справі, позивач просив їх скасувати, прийнявши нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на те, що суди дійшли неправомірного висновку, що суми коштів, які були сплачені позивачем до бюджету, згідно винесеного контролюючим органом рішення про стягнення штрафних санкцій, не є збитками у розумінні ст.1209 ЦК України, а є лише обов'язком суб'єкта господарювання по сплаті податків.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 30.03.11 сторони уклали договір транспортного експедирування №215/11, на виконання якого укладено договір на транспортно-експедиторське та митно-брокерське обслуговування вантажу №25.
Згідно абз.1 п.2 експедитор зобов'язується надавати клієнту за його дорученням та за його рахунок послуги у сфері транспортно-експедиторського обслуговування вантажів, а клієнт зобов'язується оплатити послуги експедитора. При наданні зазначених послуг експедитор діє від власного імені. договір являється генеральним та укладається для систематичного надання послуг експедитором. сторони домовилися, що пункт призначення, найменування вантажу, вага та інші важливі умови договору, у ньому не передбачені, зазначаються у заяві клієнта.
Відповідно до п.3.1 договору, експедитор надає клієнту послуги по: транспортно-експедиторському обслуговуванню вантажів; організації стафірування контейнерів вантажами клієнта; організації зберігання вантажів і контейнерів; організації автоперевезень вантажів; організації залізничних перевезень вантажів, у тому числі у контейнерах; внутрішньо портовому експедируванню контейнерів в ОМТП та ІМТП; контейнерного фрахтування; митному оформленню вантажів.
Згідно п.3.2 договору перелік послуг не є вичерпним, за згодою сторін експедитор може надавати клієнту інші послуги.
Відповідно до положень п.5.4. договору, клієнт зобов'язується: своєчасно надавати експедитору повну, точну та достовірну інформацію відносно найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його властивостей, умов перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх зобов'язань по договору транспортного експедирування, а також документи, які відносяться до вантажу, необхідні для здійснення митного, санітарного та інших видів державного контролю та нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажу; оплатити належні експедитору платежі, а також відшкодувати витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування, якщо такі були підтверджені Клієнтом;
Виходячи із змісту положень п.п.5.1, 5.2 договору, експедитор за відповідним дорученням клієнта оформляє документи та організовує роботи у відповідності із митними, карантинними та санітарними вимогами. Окрім іншого, експедитор здійснює оформлення товарно-транспортної документації у відповідності із вказівками клієнта.
Мотивуючи позов, скаржник зазначив, що ним було у повному обсязі виконано умови договору, у тому числі надано відповідачу повну, точну та достовірну інформацію відносно найменування, кількості та якості вантажу, а також проведено оплату наданих відповідачем послуг за цим договором.
Для надання послуг по організації перевезення конкретного вантажу, сторонами було укладено наступні додаткові угоди по тарифам: 12.04.12 №4; від 21.05.12 №5; від 21.05.12 №6; від 04.04.13 №КVV04413; від 20.06.13 №КVV07913; від 20.06.13 №КVV07913; від 16.07.13 №б/н; від 08.08.13 №КVV09313; від 08.08.13 №КVV09213; від 08.08.13 №КVV09213; від 08.08.13 №КVV09213; від 06.09.13 №КVV09913; від 06.09.13 №КVV09813; від 05.11.13 №КVV11113; від 05.11.13 №КVV11113; від 12.11.13 №КVV11213; від 28.11.13  №КVV11413; від 18.12.13 №КVV00114; від 26.12.13 №КVV00214; від 20.01.14 №КVV00314; від 14.03.14 №КVV00614; від 24.04.14 №КVV01914; від 10.07.2014 №КVV02814.
Згідно умов п.7.6. договору та умов додаткових угод до договору, відповідач виставляв рахунки оплати послуг у національній валюті (гривні) по курсу НБУ, а позивач відповідно сплачував ці рахунки, копії яких наявні у матеріалах справи.
На виконання умов договору №215/11, 30.03.11, сторони уклали договір доручення №25 про транспортно-експедиторське та митно-брокерське обслуговування вантажу, п.1.1. якого, повірений, діючи на підставі умов поставки та інструкцій довірителя, зобов'язується здійснити митне очищення вантажу довірителя у відповідності із діючим українським законодавством, на підставі наданих довірителем документів та у відповідності з умовами Зовнішньоекономічного Контракту, укладеного довірителем, і договору транспортного експедирування від 30.03.11 №215/11.
Відповідно до положень п.2.1., 2.2., 2.3. договору доручення №25, повірений зобов'язується представляти інтереси довірителя в органах Державної митної служби України. При дотриманні довірителем умов договору, своєчасно виконувати комплекс заходів, необхідних для митного оформлення вантажу, а саме: декларувати вантаж довірителя, згідно письмових інструкцій вантажовідправника; надавати у митні органи документи, необхідні для митного оформлення; виконувати у межах своєї компетенції інші дії, необхідні для митного оформлення вантажу довірителя, оформлювати і надавати довірителю в обумовлені строки вантажно-митні декларації завіренні митними органами, згідно діючого законодавства, копії митних декларацій знаходяться у матеріалах справи.
Згідно п.5.6. договору доручення №25, сторони несуть повну відповідальність за виконання умов цього договору. У випадку, якщо з вини однієї із сторін інша сторона понесе збитки, винна сторона зобов'язана відшкодувати їх у повному обсязі.
Пунктом 5.7. договору доручення №25, передбачено, що якщо внаслідок невиконання або неналежного виконання повіреним своїх зобов'язань по договору, довіритель понесе які-небудь додаткові витрати (штрафи, витрати), повірений зобов'язаний відшкодувати їх протягом 3-х днів з моменту надання підтверджуючих документів з виплатою довірителю пені у розмірі 0,1% від суми понесених довірителем додаткових витрат, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
28.05.15 Головним управління Державної фіскальної служби України в Одеській області проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання ТОВ "Коне Ліфти" законодавства України з питань державної митної справи за період із 01.05.12 по 01.02.15. За результатами проведеної податкової перевірки позивача, 28.05.15, ГУ ДФС України в Одеській області, складено акт №5/15/26-15-22-09/36049391 (а.с.177 т.1), з якого вбачається інформація про виявлення контролюючим органом при наданні відповідачем послуг щодо митного оформлення вантажів за вищезазначеними договорами за митними деклараціями: від 13.06.12 №500040001/2012/01313; від 06.07.12 №500040001/2012/04339; від 09.07.12 №500040001/2012/04573; від 22.08.12 №500040001/2012/10194; від 15.10.12 №500040001/2012/16658; від 03.10.12 №500040001/2012/15295; від 18.01.13 №500040001/2013/00973; від 05.02.13 №500040001/2013/02777; від 20.03.13 №500040001/2013/07355; від 18.07.13 №500040001/2013/17209; від 09.08.13 №500040001/2013/19543; від 27.08.13 №500040001/2013/21051; від 01.10.13 №500040001/2013/24553; від 28.10.13 №500040001/2013/26722; від 28.10.13 №500040001/2013/26723; від 10.07.14 №500040001/2014/11577, було допущено помилки та невірно визначена сума, вказана у графі "45. Коригування" Митної декларації.
При заповненні Митної декларації сума митної вартості не була коректно скорегована на суму компенсації лінійних витрат за межами митної території, що призвело до заниження митної вартості імпортних вантажів, послуги з митного оформлення яких надавалися саме відповідачем на користь позивача і як наслідок були невірно визначені суми податків, які підлягали нарахуванню ("графа 47. Нарахування платежів" МД).
Мотивуючи позовні вимоги, ТОВ "Коне Ліфти" зазначило, що саме не включення до складу митної вартості компенсації витрат, термінальної надбавки за ризик (на користь судноплавної лінії (ISPS) є прямим порушенням вимог п.5 ч.10 ст.58 Митного кодексу України. У результаті допущеної відповідачем помилки, контролюючим органом було застосовано до позивача, як замовника таких послуг та отримувача вантажу, штрафні санкції за порушення законодавства у частині недекларування у повному обсязі витрат, понесених на транспортування товарів до кордону України. Згідно акту, загальна сума грошових зобов'язань з ПДВ та штрафних санкцій/пені становить 46  331,47  грн., з яких: донарахування ПДВ - 32  113,32  грн.; сума штрафних санкцій та пені - 14  218,15  грн.
Вищевказана сума грошових коштів була повністю сплачена позивачем до державного бюджету, що підтверджується платіжними дорученнями від 16.06.15 №5694, від 16.06.15 №5693 та від 18.06.15 №5697.
Звернення стягнення на сплачену до бюджету зазначену суму коштів, анонсується позивачем в якості відшкодування збитків, завданих неналежним наданням послуг відповідачем, що і стало предметом розгляду даної справи.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди обох попередніх інстанцій вказали на те, що позовна заява не містить жодного факту та доказів, щодо існування збитків (знищення або пошкодження речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) позивача на суму 46  331,47  грн.
Щодо нарахованого ПДВ на суму 32  113,32  грн., суди одноголосно дійшли висновку про те, що цей податок не може бути збитком, оскільки використовується позивачем як податковий кредит, на суму якого можна зменшити у майбутньому податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.
Крім того, стягнення збитків за сплачені позивачем до бюджету пеню і штраф, на думку судів попередніх інстанцій, у супереч вимог ст.34 ГПК України, не доведено належними та допустимими доказами. Підтвердження наявності вини у відповідача та причинно-наслідкового зв'язку такої вини перед позивачем, щодо понесення останнім збитків на всю вказану суму внаслідок неналежного виконання зобов'язань відповідачем договірних відносин не подано.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки місцевого та апеляційного суду вірними зважаючи на таке.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди. Аналогічне положення містить Господарський кодекс України. Відповідно до ч.3 ст.216 ГК України, господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими, зокрема, потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; а підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ст.218 ГК України).
До того ж, ч.2 цієї статті встановлена презумпція вини заподіювача: учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Судова практика розділяє позови про відшкодування збитків у випадку неналежного виконання зобов'язання (ст.623 ЦК України) та позадоговірну (деліктну) відповідальність (ст.1166 ЦК України). Склад цивільного правопорушення у позовах про відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язань відповідачем дещо відрізняється від складу делікту. Так доказуванню підлягає: порушення відповідачем господарського зобов'язання, збитки, причинно-наслідковий зв'язок, вина.
Загальні положення, що відносяться до поняття збитків, встановлені ст.22 ЦК України. Боржник шляхом відшкодування кредитору збитків повинен відновити майновий стан кредитора, який би існував при відсутності порушення зобов'язання, або завдання шкоди.
Принцип повної компенсації завданої шкоди означає також, що, хоча відшкодуванню підлягають будь-які матеріальні втрати потерпілої сторони, відшкодування збитків, втім, не повинно її збагачувати.
Відмовляючи у позові, суди виходили з того, що позивачем не доведено жодним документом той факт, що між протиправними діями відповідача та нібито понесеними збитками позивача, саме внаслідок неналежного виконання відповідачем договірного зобов'язання наявний причинно-наслідковий зв'язок. При цьому, доказів понесення позивачем збитків на суму 46  331,47  грн. внаслідок неналежного виконання зобов'язань відповідачем договірних відносин не подано, а сплачений за податковим повідомленням-рішенням від червня  2015  року ПДВ не є тим доказом понесення позивачем збитків, адже сплачувати податки під час здійснення господарських операцій є прямим обов'язком позивача, як платника податків й оподаткування контролюючим органом податкових зобов'язань є їх обов'язком, у результаті господарської діяльності позивача. Податок не може бути збитком, бо може використовуватися у подальшому в якості податкового кредиту.
Щодо сплачених вказаних вище штрафних санкцій, то вони є наслідком порушення суб'єктом господарської діяльності - платником податку вимог податкового законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Стверджуючи про наявність збитків, та підстав для стягнення штрафу, позивач повинен був це довести, але не довів, хоча відповідно до ст.33 ГПК України мав такий обов'язок.
Водночас, Вищий господарський суд України не може переоцінити докази, які визнані судом неналежними, а обставини - недоведеними, з огляду на вимоги ст.1117 ГПК України. Так, відповідно до цієї статті, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому її слід залишити без змін, так як вона ухвалена при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Коне Ліфти" залишити без задоволення, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.09.16 у справі №916/939/16 залишити без змін.
Головуючий - суддя                    Б. М.  Грек
Судді                    М. М.  Малетич         
                                      С. К. Могил

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
22.02.2017
Справа № 920/1260/16
Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. при секретарі судового засідання Галашан І.В. розглянув матеріали справи № 920/1260/16
за позовом - Публічного акціонерного товариства "СУМИХІМПРОМ", м. Суми,
до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Огородник 2014",  с. Володимирівка Сумського району Сумської області,
про стягнення 11633,90 грн.,
за участю представників сторін:
позивача - Петрищева О.О.
відповідача - не з'явився
Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на свою користь 11633,90 грн. збитків, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1378,00 грн.
Відповідач свого представника в засідання суду не направив, відзиву на позов не подав, про час, дату та місце судового слухання справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ф. 119, яке повернуте на адресу Господарського суду Сумської області відділенням поштового зв'язку.
Відповідно до пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 43 та 33 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що ним в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами, у відповідності до положень статті 75 названого Кодексу за відсутності представника відповідача.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд
ВСТАНОВИВ:
07.04.2014 року між Публічним акціонерним товариством "СУМИХІМПРОМ" (покупець) та Приватним сільськогосподарським підприємством "КАМА" (постачальник) укладено договір поставки № 67 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого передбачено, що у порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах даного договору овочі та фрукти в асортименті, згідно додатків, що є невід'ємними частинами цього договору.
Відповідно до пункту 2.3 договору поставка товару здійснюється партіями. Кожна партія супроводжується наступними документами: накладна, податкова накладна, рахунок-фактура із зазначенням ціни, вартості товару (партії товару), посвідчення про якість або інший документ згідно законодавства (експертний висновок).
Згідно пункту 6.3.2 договору, постачальник зобов'язаний забезпечити наявність усіх необхідних документів, що передбачені чинним законодавством або нормативними актами.
27.05.2015 року між Публічним акціонерним товариством "СУМИХІМПРОМ", Приватним сільськогосподарським підприємством "КАМА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Огородник 2014" укладено договір про внесення змін до договору поставки № 67 від 07.04.2014 року, відповідно до якого всі права та обов'язки Приватного сільськогосподарського підприємства "КАМА" перейшли до Товариства з обмеженою відповідальністю "Огородник 2014", тобто відбулась заміна постачальника.
Позивач у своєму позові зазначає, що ним на виконання умов договору поставки № 67 від 07.04.2014 року на рахунок відповідача за період з 03.11.2015 року по 27.11.2015 року перераховано 67735,46 грн. в тому числі ПДВ 11289,27 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 646 від 03.11.2015, № 658 від 11.11.2015, № 673 від 18.11.2015, № 686 від 27.11. 2015.
В свою чергу, як зазначає позивач, зобов'язання по поставці товару за договором відповідачем також виконано, що підтверджується видатковими накладними № 829/04 від 04.11.2015, № 828/04 від 04.11.2015, № 824/04 від 04.11.2015, № 827/04 від 04.11.2015, № 919/35 від 10.11.2015, № 905/10 від 10.11.2015, № 918/31 від 10.11.2015, № 960/17 від 17.11.2015, № 952/17 від 17.11.2015, № 950/17 від 17.11.2015, № 951/17 від 17.11.2015, № 996/25 від 25.11.2015, № 997/25 від 25.11.2015, № 995/25 від 25.11.2015, № 992/02 від 02.12.2015, № 991/02 від 02.12.2015, № 980/02 від 02.12.2015, № 993/02 від 02.12.2015, № 1004/07 від 07.12.2015, № 1006/07 від 07.12.2015, № 1003/07 від 07.12.2015, № 1005/07 від 07.12.2015, № 1014/14 від 14.12.2015, № 1010/14 від 14.12.2015, № 1012/14 від 14.12.2015.
Позовні вимоги обґрунтовані нескладенням відповідачем на виконання умов договору та вимог Податкового кодексу Українивідповідних податкових накладних.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Пунктом 201.4 зазначеної правової норми передбачено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.
Згідно пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податкової період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформляй відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Факт виникнення податкових зобов'язань у відповідача у вересні - грудні 2015 року підтверджується зазначеними вище платіжними дорученнями та видатковими накладними.
Відповідно до пункту 201.7 статті 200 Податкового кодексу України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.9 згаданої статті визначено, що реєстрація податкових накладних та або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних  має  бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов'язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.
Пунктом 1201.2 статті 120 зазначеного Кодексу передбачено, що відсутність реєстрації податкової накладної з вини постачальника, що підлягає наданню покупцю - платнику податку на додану вартість, та розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом 180 календарних днів з дати їх складання тягне за собою накладення на платників податку, на яких відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов'язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі 50 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податковій накладній/розрахунку коригування.
Незважаючи на те, що пунктом 1201.2 статті 120 Податкового кодексу України встановлено розмір штрафної санкції за триваюче правопорушення, фактично нормою даної статті визначено термін для можливості реєстрації податкової накладної тривалістю 180 днів з дати її складання, відмінний від терміну, встановленого пунктом 201.9 статті 201 цього ж Кодексу (15 днів).
Аналогічна позиція щодо терміну складання та реєстрації податкової накладної викладена і в листі ДФСУ від 07.08.2015 року № 29163/7/99-99-19-03-02-17.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку на додану вартість, що відносяться до податкового кредиту.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Податкового кодексу України (пункт 14.1.181 статті 14 ПК України).
Згідно пункту 198.3 статті 198 зазначеного Кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно пункту 198.6 вищезгаданої статті, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 200.1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу;
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 200.1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Відповідно до пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України, платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. У такій заяві платник податку зазначає про його відповідність або невідповідність критеріям, визначеним пунктом 200.19 цієї статті.
Отже, відсутність податкової накладної, або її реєстрації в ЄРПН позбавляє покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ та відповідно, права на його відшкодування.
Податкові накладні на суму поставленого товару відповідачем складено не було (в ЄРПН не зареєстровано), про що, зокрема свідчить лист Державної фіскальної служби України Головного управління ДФС у Сумській області             № 3161/18-19-12-01 від 10.02.2017.
17.02.2016 року позивач в порядку вимог статті 201 Податкового кодексу України звернувся до ДПІ у м. Сумах із заявою про порушення постачальником (відповідачем) граничних термінів реєстрації податкових накладних, що також не призвело до позитивних результатів.
Відповідно до пункту 6.3.2 договору поставки № 67 від 07.04.2014 року, відповідач зобов'язаний забезпечити наявність усіх необхідних документів передбачених чинним законодавством або нормативними актами.
Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України, яка також передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За приписами статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно вимог статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність одночасно усіх елементів складу цивільного правопорушення:
1) протиправної поведінки;
2) шкоди;
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та шкодою;
4) вини.
Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту порушеного цивільного права є, зокрема, відшкодування збитків та відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Вимоги щодо стягнення збитків можуть бути заявлені як самостійно, так і у поєднанні з вимогами щодо розірвання договору, у разі неналежного виконання або невиконання його другою стороною.
Відповідно до статей 22, 623 цього ж Кодексу, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Згідно частини третьої статті 216 Господарського кодексу України, потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є таке застереження в договорі.
Статтями 224, 225 зазначеного Кодексу передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи наведені обставини, зокрема те, що в зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, визначених пунктами 2.3, 6.3.2 договору та норм статті 201 Податкового кодексу України, позивач втратив своє право на відшкодування податкового кредиту, суми податку на додану вартість, сплачені ним у ціні товару, в зв'язку зі спливом строку для складання та реєстрації податкових накладних, визначених пунктом 1201.2 статті 120 Податкового кодексу України (180 днів) списано, як такі що непідтверджені первинними документами.
А відтак відповідачем нанесено позивачеві збитки у розмірі 11633,90 грн., які підлягають відшкодуванню у зазначеному розмірі.
Таким чином, приймаючи до уваги все вищезазначене, а також те, що відповідач, будь-яких заперечень (відзиву на позов) не подав, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського  процесуального  кодексу  України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1.  Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Огородник 2014" (42316, Сумська область, с. Володимирівка, вул. Зарічна, буд. 2, ідентифікаційний код 39364004) на користь Публічного акціонерного товариства "СУМИХІМПРОМ" (40012, м. Суми, вул. Харківська, п/в 12, ідентифікаційний код 05766356) збитки у розмірі 11633,90 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1378,00 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 23.02.2017.
СУДДЯ                                                                    Ю.А. ДЖЕПА


ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" вересня 2016 р.
Справа № 917/852/16
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Шепітько І.І., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.
при секретарі Довбиш А.Ю.
за участю представників:
позивача ОСОБА_1 за дорученням № 31 від 19.08.2016 року
відповідача не зявився
1-ї третьої особи не зявився
2-ї третьої особи   не зявився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2327 П/1-32) на рішення господарського суду Полтавської області від 09 серпня 2016 року у справі 
за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО ЛІДЕР", м. Київ, Київська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадяцька Агротехніка", м. Гадяч, Полтавська область
треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
1. Гадяцька об"єднана державна   податкова інспекція Головного управління ДФС у Полтавській області, м. Гадяч, Полтавська обл.
2. Державна податкова інспекція у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві, м. Київ
про відшкодування збитків у розмірі 97 337,24 грн.
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням господарського суду Полтавської області від 09 серпня 2016 року    (суддя Мацько О.С.) позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадяцька Агротехніка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО ЛІДЕР"  збитки у розмірі 97337,24 грн., витрат по сплаті судового збору у розмірі 1460,06 грн.
Відповідач подав апеляційну скаргу, в  якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 09 серпня 2016 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Вказує на те, що спірна податкова накладна була зареєстрована вчасно, до 05.05.2016 року існувала безперешкодна можливість включити відповідну суму податку до складу податкового кредиту (а.с.195-202).
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказує на те, що оскаржене рішення прийняте при повному та всебічному зясуванні обставин справи, воно є обґрунтованим і відповідає як фактичним обставинам, так і вимогам чинного законодавства, просить рішення господарського суду Полтавської області від 09 серпня 2016 року залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення. Вказує на те, що відповідач повинен був скласти податкову накладну з зазначенням дати 30.04.2015 року, проте в порушення норм Податкового кодексу України склав її із зазначенням дати 05.05.2015 року (а.с.208-212).
Відповідач та треті особи у судове засідання не зявились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином про що в матеріалах справи є зворотні повідомлення про вручення ухвали суду (а.с.220-223).
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч.1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України.
Приймаючи до уваги належне повідомлення сторін про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати апеляційну скаргу у справі відповідно до ст.75 ГПК України без участі представників відповідача та третіх осіб за наявними в матеріалах справи документами.
Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 29 квітня 2015 року ТОВ «ЕКО ЛІДЕР» (Покупець) та ТОВ «ГАДЯЦЬКА АГРОТЕХНІКА» (Продавець) укладеного Договір постачання № POL060K-S (а.с.15,16).
Відповідно до п.1.1 Договору Постачальник зобовязується передати у власність Покупця зернові та олійні культури українського походження врожаю 2014 року, а покупець зобовязується прийняти та оплатити товар відповідно до умов даного Договору.
Згідно з п.4.1 Договору постачальник поставляє товар на умовах Правил Інкотермс в редакції 2010 р., за винятком застережень, прямо передбачених у Специфікації на відповідну партію товару. Умови постачання кожної окремої партії товару зазначаються у специфікаціях до цього Договору.
У п. 6.2. Договору зазначено, що додаткові гарантії та зобов'язання, що надаються сторонами та покладаються на них за умовами цього Договору можуть зазначатись в специфікаціях до Договору.
29 квітня 2015 року ТОВ «ЕКО ЛІДЕР» (Покупець) та ТОВ «ГАДЯЦЬКА АГРОТЕХНІКА» (Продавець) підписали Специфікацію № 1 до Договору (а.с. 17).
Відповідно до п.1 Спеціфікації ТОВ «ГАДЯЦЬКА АГРОТЕХНІКА» поставляє  ТОВ «ГАДЯЦЬКА АГРОТЕХНІКА» зерно кукурудзи 3 класу  в загальній кількості 192 747 кілограмів на суму 584023  грн. 42 коп., у т.ч. податок на додану вартість на суму 97337  грн. 24 коп.
Згідно 2.3. Специфікації, поставка здійснюється шляхом переоформлення Товару на Зерновому складі за складською квитанцією виданою на ім'я Покупця (далі - Складська квитанція) в порядку, передбаченому чинними нормативно-правовими актами України.
У п. 2.4. Специфікації зазначено, що поставка Товару повинна бути підтверджена Зерновим складом шляхом реєстрації складської квитанції в електронному Основному реєстрі на зерно, що адмініструється ДП ДЕРЖРЕЄСТРИ УКРАЇНИ в порядку, визначеному чинними нормативно-правовими актами України.
Відповідно до п. 2.5. Специфікації, датою поставки є дата зазначена у складській квитанції. Факт передання Товару у власність Покупця підтверджується видатковою накладною, виданою Постачальником Покупцю. Дата виписки видаткової накладної повинна збігатись з датою переоформлення Товару на Зерновому складі на імя Покупця (датою видачі Складської квитанції).
Згідно п.п. 5.1.2 п. 5.1. ст. 5 Специфікації, постачальник зобов'язується зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати Покупцю належним чином оформлену податкову накладну в порядку передбаченому ст. 201 Податкового кодексу Україні в редакції, чинній на момент здійснення господарської операції.
З Видаткової накладної № 04 від 30 квітня 2015 року  вбачається, що товар   передавався відповідачу шляхом переоформлення на Зерновому складі 30 квітня 2015 року у кількості 192,747 тон загальною вартістю 584 023 грн. 42 коп., у т.ч. ПДВ - 20% на суму 97 337 грн. 24 коп. (а.с.18).
Зерновий склад видав Покупцю складську квитанцію від 30 квітня 2015 року № 6176 (серія та номер бланка АХ № 475216) за кількістю Товару 192 747 кілограм з поміткою переоформлено від ТОВ ГАДЯЦЬКА АГРОТЕХНІКА (а.с.19).
Відповідно до платіжного доручення № 713 від 05.05.2015 року позивач на підставі рахунку - фактури № 04 від 30.04.2015р. перерахував відповідачу грошові кошти на суму 584 023  грн. 42 коп. (т.ч. ПДВ - 20% на суму 97 337 грн. 24 коп. відповідачу (а.с.20,21).
Підставою позову позивач зазначає порушення відповідачем порядку заповнення податкової накладної, внаслідок чого він втратив право на включення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту у звітному податковому періоді, незважаючи на всі заходи, вчинені ним у відповідності до чинного законодавства. На цій підставі просить стягнути дану суму втраченого податкового кредиту  97 337,24 грн. як збитки.
Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України (чинній станом на 30 квітня 2015 року) платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН). У податковій накладній зазначаються в окремих рядках її  обов'язкові реквізити, серед яких - дата виписування податкової накладної.
Відповідно до п. 201.4. ст. 201 Податкового Кодексу України  податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.
Згідно п. 201.7. ст. 201 Податкового Кодексу України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також: на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
У п. 187.1. ст. 187 Податкового Кодексу України  зазначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б)  дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно абз. 14 п. 201.10. ст. 201 Податкового Кодексу України (в ред. на квітень-травень 2015р.) відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що відповідач в порушення ст. 201 Податкового кодексу України (у редакції чинній на 30 квітня 2015 року) та п.п. 5.1.2 п. 5.1 ст. 5 Специфікації  до Договору склав та зареєстрував в ЄРПН податкову накладну № 4/2 не на дату його відвантаження  30 квітня 2015 року, а на дату його оплати - 05 травня 2015 року, яку зареєстрував в єдиному реєстрі податкових накладних 14 травня 2015 року (а.с. 23).
Згідно п. 8.2. Договору, укладеного між сторонами, сторона, що порушила умови цього Договору (та наданих за його умовами гарантій) відшкодовує іншій Стороні спричинені цим збитки, у тому числі не отриманий прибуток, у порядку, передбаченому чинним законодавством. Сторони домовились, що збитки стягуються у повному розмірі понад передбачені Договором штрафні санкції (неустойку: штраф, пеню).
Відповідно до п. 7.1. Специфікації, постачальник несе відповідальність за достовірність гарантій наданих в п. 6.1. цієї Специфікації і документів, що це підтверджують, а також: за своєчасне і належне виконання зобов 'язань передбачених п. 5.1. цієї Специфікації.
Згідно ст. 224 Господарського кодексу України,  учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також: не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
У відповідності до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Позивач має довести не лише розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, але й сам факт порушення відповідачем його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і шкодою. Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності певних передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою для настання цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до пункту 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.
Обов'язок доведення факту наявності порушення з боку відповідача, наявність та розмір упущеної вигоди, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і завданою шкодою покладено на позивача. Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає обов'язок на кредитора довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі ненадання відповідачем податкової накладної.
ТОВ "Еко Лідер" скористалося своїм правом на звернення до Державної податкової інспекції зі скаргою на Товариство з обмеженою відповідальністю "Гадяцька Агротехніка" (за формою згідно з Д8) щодо порушення порядку заповнення податкової накладної  та з копіями  документів, передбачених статтею 201 розділу 5 Податкового кодексу України.
З пояснень Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві вбачається, що податкова накладна №4/2 від 05.05.2015р. виписана відповідачем з порушенням вимог пп. б п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України. У відповідності до вимог п.201.10 ст.201 ПКУ зазначені документи направлено до Гадяцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області листом від 08.10.2015р. №3957/7/26-51-15-01-121 (а.с.177,178).
До заперечень відповідача стосовно того, що  ТОВ Еко Лідер мав право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на постачальника (додаток 8) колегія суддів ставиться критично, оскільки  з 01.01.2015 року набрали законної сили зміни до ст.201 Податкового Кодексу України, якими скасовано правовий механізм віднесення сум ПДВ до податкового кредиту шляхом подання відповідної скарги у вигляді додатка №8 до податкової декларації.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем внаслідок його протиправної, винної поведінки та у наступному бездіяльності (не вжиття необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері іншій стороні господарських правовідносин) порушено умови господарського договору та законодавчі вимоги стосовно здійснення господарської діяльності, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості віднесення, сплачених у складі вартості Товару сум ПДВ до податкового кредиту, що призвело до  додаткових витрат по погашенню податкових зобов'язань позивача в сумі 97337 грн. 24 коп. за рахунок податкового кредиту сформованого за результатами інших господарських операцій з придбання товарів та послуг.
Таким чином, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд розглянув всебічно, повно та обєктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, та вірно застосував норми матеріального та процесуального права.
Доводи відповідача про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає статтям 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційних скаргах не вбачається.
За таких обставин, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Полтавської області від 09 серпня 2016 року підлягає залишенню без змін. 
Керуючись ст.ст.  99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України,       
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 09 серпня 2016 року у справі № 917/852/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову  апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Повна постанова складена 20.09.2016 року.
Головуючий суддя                                                               Шепітько І.І.
Суддя                                                                                      Ільїн О.В.
Суддя                                                                                      Россолов В.В.

Отправить комментарий