Советы жаловаться на недобросовестных исполнителей коммунальных услуг в Антимонопольный комитет часто встречаются как в СМИ, так и на просторах интернета.
Действительно, такая жалоба может повлечь неприятности для недобросовестного исполнителя. Но не всегда такие, на которые рассчитывал заявитель.
Так гражданин обратился в Антимонопольный комитет в связи с отключением его от электроэнергии. Комитет рассмотрел заявление и признал нарушением требований действующего законодательства о защите экономической конкуренции, предусмотренным пунктом 5 части второй статьи 13 Закона в виде полного отказа от реализации товара при отсутствии альтернативных источников приобретения.
Однако Высший хозяйственный суд Украины оставил в силе решения судов предшествующих инстанций, которыми решение антимонопольного комитета признано недействительным. Основанием для вынесения такого решения стало то обстоятельство, что на момент отключения электроэнергии отсутствовал договор на поставку электричества.
Таким образом, необходимо заключить договор на поставку электроэнергии (переоформить в связи с приобретением недвижимости), чтобы иметь возможность обжаловать отключение от электричества.
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" серпня 2011 р. | Справа № 12/17-356-2011 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Москаленко В.С. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Селіваненко В.П.
розглянув касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго", м. Одеса (далі –Товариство)
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.06.2011
зі справи № 12/17-356-2011
за позовом Товариства
до Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Одеса (далі –територіальне відділення АМК)
про визнання недійсним рішення від 24.12.2010 № 103-рш,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –ОСОБА_2, м. Одеса.
Судове засідання проведено за участю представників:
позивача – ОСОБА_3,
відповідача – ОСОБА_4,
третьої особи –не з’яв.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов було подано про визнання недійсним рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК від 24.12.2010 № 103-рш (далі –оспорюване рішення).
Рішенням господарського суду Одеської області від 11.04.2011 (суддя Цісельський О.В.): позов задоволено; оспорюване рішення визнано недійсним; на територіальне відділення АМК покладено судові витрати зі справи. У прийнятті зазначеного рішення суд з посиланням на норми Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон), Закону України "Про електроенергетику", Господарського кодексу України, Правил користування електричною енергією для населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1999 № 1537 (далі –Правила КЕЕН), відомчих нормативно-правових актів виходив з відсутності у діях Товариства ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.06.2011 (колегія суддів у складі: Жеков В.І. - головуючий, судді Картере В.І., Пироговський В.Т.) згадане рішення місцевого господарського суду скасовано; у задоволенні позову відмовлено. У прийнятті зазначеної постанови суд з посиланням на норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону, Правил КЕЕН, відомчих нормативно-правових актів, Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) виходив з відсутності підстав для задоволення позову.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції з даної справи, а рішення місцевого господарського суду від 11.04.2011 залишити без змін. Скаргу з посиланням на статті 238, 239 Господарського кодексу України, статті 13, 36 Закону, статей 49, 84 ГПК України, Правил КЕЕН, відомчих нормативно-правових актів мотивовано порушенням апеляційним господарським судом норм матеріального права.
У відзиві на касаційну скаргу територіальне відділення АМК заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи їх необгрунтованість та про правильність здійсненої територіальним відділенням правової кваліфікації дій Товариства, і просить оскаржувану постанову апеляційної інстанції залишити без змін, а в задоволенні касаційної скарги відмовити.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
За результатами цього розгляду Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що:
- 13.05.2010 відповідно до заявки про відключення № 1465 було припинено постачання електричної енергії (далі - електроенергія) за адресою: АДРЕСА_1 споживачу ОСОБА_1 у зв’язку із заборгованістю в сумі 1 924, 20 грн.;
- 21.05.2010 до Південного РЕМ Товариства звернулася ОСОБА_2, онука ОСОБА_1, зі скаргою в зв'язку з відключенням від електропостачання будинку за зазначеною адресою, що використовувався як дача; ОСОБА_2 з відключенням не погоджувалася та просила відновити постачання електроенергії;
- 25.10.2010 ОСОБА_2 і Товариством було укладено договір поруки № 416100, за яким ОСОБА_2 (поручитель) поручається перед Товариством (кредитор) за виконання зобов’язання ОСОБА_1 (боржник) щодо оплати заборгованості з оплаті вартості спожитої електроенергії в сумі 1 539, 05грн.;
- 01.11.2010 Товариством (електропостачальник) і ОСОБА_1 (споживач) було укладено договір № 416100 про користування електроенергією побутовим споживачем;
- після укладення зазначених договорів постачання електроенергії за згаданою адресою було відновлено;
- згідно з оспорюваним рішенням дії Товариства у вигляді здійснення відключення від електропостачання будинку за адресою: АДРЕСА_1 визнано порушенням вимоги чинного законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 5 частини другої статті 13 Закону у вигляді повної відмови від реалізації товару за відсутності альтернативних джерел придбання;
- відповідно до довідки Кричунівської сільської ради Любашівського району Одеської області від 03.08.2010 № 148 ОСОБА_1 не зареєстрована, проте постійно проживає на території сільської ради одна;
- підставою для початку розгляду Товариством справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції було звернення ОСОБА_2;
- договірні відносини з постачання електроенергії існували між Товариством і ОСОБА_1;
- у наявному в матеріалах справи листі ОТП НКРЕ від 09.09.2010 № 30-15-19/363 зазначено, зокрема, що: Товариством порушено вимоги пункту 35 Правил КЕЕН щодо порядку повідомлення споживача про відключення електроенергії; власником особового рахунку № 0300/416100 неодноразово порушувалися вимоги пункту 20 цих Правил.
Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що згідно із згаданим договором поруки від 25.10.2010 поручитель (ОСОБА_2) зобов'язаний в разі порушення боржником зобов'язання щодо оплати заборгованості в сумі 1 539, 05 грн. самостійно виконати зазначений обов'язок боржника перед кредитором (Товариством) на підставі вимоги кредитора шляхом перерахування коштів на рахунок кредитора; вимог цього договору Товариство не виконало.
Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання оспорюваного рішення недійсним.
Як вбачається із з’ясованого попередніми судовими інстанціями його змісту, за даним рішенням територіальним відділенням АМК дії Товариства було кваліфіковано за ознаками пункту 5 частини другої статті 13 Закону, згідно з яким зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку визнається, зокрема, часткова або повна відмова від реалізації товару за відсутності альтернативних джерел придбання.
При цьому за приписами частини першої тієї ж статті зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є, зокрема, дії суб’єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів.
Таке ущемлення або можливість його настання є необхідною ознакою наявності даного правопорушення.
За визначенням, наведеним у пункті 1.2 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28 (з подальшими змінами), споживач електричної енергії –це юридична або фізична особа, що використовує електричну енергію для забезпечення потреб власних електроустановок на підставі договору.
Згідно з абзацом третім підпункту 1.1 названих Правил норми розділу "Загальні положення" цього нормативно-правового акта поширюються на всіх споживачів без винятку; оскільки визначення поняття "споживач електроенергії" наведено саме в цьому розділі, то воно стосується усіх споживачів електроенергії, включаючи населення (побутових споживачів).
Відтак неправильним є висновок апеляційного господарського суду щодо неможливості застосування поняття "споживач електроенергії", наведеного в Правилах користування електричною енергією, до правовідносин, що регулюються Правилами КЕЕН.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, за заявами суб'єктів господарювання, громадян, об'єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Як вбачається з установлених попередніми судовими інстанціями обставин, гр. ОСОБА_2, за заявою якої територіальним відділенням АМК було розпочато розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, ні на момент припинення Товариством постачання електроенергії за адресою: м. Одеса, пров. Морський, 1-А, кв. 2, ані в подальшому не була споживачем електроенергії в розумінні названих Правил користування електричною енергією та Правил КЕЕН. Відтак, по-перше, її права в зв'язку з таким припиненням не порушувалися, а її інтереси не було підстав вважати ущемленими або такими, що можуть бути ущемлені, по-друге, в зв'язку з цим відсутні були й підстави для початку розгляду зазначеної справи. При цьому саме лише перебування гр. ОСОБА_2 у родинних стосунках зі споживачем електроенергії (ОСОБА_1) не свідчить про порушення прав (ущемлення інтересів) першої з поіменованих осіб. Посилання суду апеляційної інстанції як на одну з підстав для відмови в задоволенні позову на наявність договору поруки, укладеного ОСОБА_2 і Товариством, є неправомірним, оскільки: по-перше, цей договір, як з'ясовано попередніми судовими інстанціями, укладено його сторонами 25.10.2010, тобто більш як через п'ять місяців після відключення електроенергії, і, отже, його умови при проведені такого відключення застосовуватись не могли; по-друге, за цими умовами ОСОБА_2 не набувала статусу споживача електроенергії, тобто даним договором не регулювалися правовідносини, безпосередньо пов'язані з постачанням електроенергії Товариством.
З урахуванням наведеного як територіальне відділення АМК у прийнятті оспорюваного рішення, так і суд апеляційної інстанції у прийнятті оскаржуваної постанови з даної справи припустилися неправильного застосування приписів статтей 13, 37 Закону, наведених норм Правил користування електричною енергією, що згідно з частиною першою статті 59 Закону є підставою для визнання оспорюваного рішення недійсним та відповідно до частини першої статті 11110 ГПК - України підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Водночас суд першої інстанції з урахуванням встановлених ним фактичних обставин справи дійшов по суті правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову зі справи, хоча й не обґрунтував цей висновок належним чином.
Місцевим господарським судом також правомірно покладено судові витрати зі спору на відповідача, оскільки хоча згідно з пунктом 36 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" його й звільнено від сплати державного мита, але за приписами частини четвертої статті 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита. Цього апеляційний господарський суд у прийнятті оскаржуваної постанови також не врахував, припустившись, таким чином, порушення й зазначеної норми процесуального права.
Не можна, крім того, погодитись й з висновком апеляційної інстанції про те, що "приймаючи рішення у справі судом (першої інстанції) в резолютивній частині рішення взагалі не зазначено про розгляд позовних вимог про зупинення дії рішення № 103–рш. від 24.12.2010р. Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України". Як вбачається з матеріалів даної справи, зазначена позовна вимога у справі не заявлялася, а з боку позивача мало місце клопотання до суду про зупинення дії оспорюваного рішення, і це клопотання місцевим господарським судом розглянуто та відхилено, про що зазначено в протоколі судового засідання від 18.02.2011 (т. 1, а.с. 55).
З огляду на викладене та керуючись статтями 49, 1117 –11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" задовольнити.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.06.2011 зі справи № 12/17-356-2011 скасувати.
3. Рішення господарського суду Одеської області від 11.04.2011 зі справи № 12/17-356-2011 залишити в силі.
4. Стягнути з Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на користь відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" 42, 50 грн. державного мита, сплаченого з касаційної скарги.
Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Одеської області.
Суддя В. Москаленко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Селіваненко
Отправить комментарий