29 марта 2013

Требование компенсировать бесплатное образование (не)законно



Министерство образования неоднократно признавало неправильным требовать финансовой компенсации от выпускника вуза, который учился за бюджетный счет, но после окончания вуза не трудоустроился и не отработал положенные три года.
Из-за отсутствия механизма, который бы обязал подготовленного по госзаказу выпускника вуза возместить в государственный бюджет стоимость обучения и компенсировать заказчику все понесенные затраты по договору, любые материальные претензии к нему являются неправомерными (письмо от 21.06.2011 г. № 1/9-481). К подобным выводам пришло и Министерство юстиции (письмо от 19.10.2010 г. N 12566-0-4-10-21).
Однако Госфининспекция имеет противоположное мнение и считает, что выпускник, который обучался за бюджетный счет, обязан возместить стоимость обучения в случае неотработки по направлению не менее трех лет.

В случае неприбытия молодого специалиста по направлению или отказа без уважительной причины приступить к работе по назначению, увольнения его по инициативе администрации за нарушение трудовой дисциплины или по собственному желанию в течение трех лет выпускник обязан возместить в госбюджет стоимость обучения.
Следовательно, сам факт трудоустройства выпускников, которые не прибыли на работу по направлению и не отработали положенный срок, не дает оснований считать возмещенным указанное нарушение.
В таком случае необходимо инициировать перед руководством учебного заведения вопросы проведения претензионно-исковой работы с целью взыскания с выпускников стоимости обучения, как это предусмотрено законодательством. Только в случае поступления средств в бюджет (что будет подтверждено соответствующими платежными документами) такое нарушение можно считать возмещенным (письмо от 05.11.2012 г. № 02-18/1221).
Придерживаясь мнения Госфининспекции, по всей стране вузы подают в суд на выпускников. Судебная практика не в пользу выпускников. Суды исходят из условий договора об образовании. А Минобразования, рассуждая о неправомерности взыскания компенсации за обучение, оставляет без внимания правомерность заключения договоров с условиями, позволяющими взыскивать такую компенсацию.
Вдячні за увагу!
Адвокатське об'єднання «Ліга правового захисту» пропонує своїм клієнтам послуги адвоката в Києві та області для вирішення самих різних юридичних питань. Консультації адвоката допоможуть Вам зорієнтуватися для прийняття правильного рішення.


Материалы, предоставленные в блоге, носят ознакомительный характер. Рекомендуем обратиться к специалистам.
Адвокат в Киеве:
(044) 383-50-62,  (096) 445-47-90
e-mail: super.legal-protection@yandex.ru


ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА ІНСПЕКЦІЯ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 05.11.2012 р. N 02-18/1221
Щодо відшкодування до держбюджету вартості навчання випускниками, які не відпрацювали за направленням відповідного терміну
Державна фінансова інспекція України розглянула звернення <...> стосовно врахування у звітності (ф. N 1-кр) інформації університету (копії довідок) щодо працевлаштування окремих випускників як відшкодування встановленого факту недоотримання коштів внаслідок несплати вартості навчання випускниками, які не відпрацювали за направленням відповідного терміну, і повідомляє.
Вимоги щодо обов'язку випускника, підготовка якого здійснювалась за рахунок бюджетних коштів, відшкодувати вартість навчання в разі невідпрацювання за направленням визначеного терміну містяться у статті 52 Закону України "Про освіту" від 23.05.91 р. N 1060-XII. Аналогічні вимоги передбачено і Порядком працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.96 р. N 992 (далі - Порядок).
Так, згідно із частиною 8 Порядку випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років. Частиною 14 Порядку передбачено, що у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни чи звільнення за гласним бажанням протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання.
Враховуючи викладене, факт працевлаштування випускників, які не прибули на роботу за направленням та не відпрацювали належного терміну, не дає підстав вважати відшкодованим зазначене порушення.
В цьому випадку необхідно ініціювати перед керівництвом навчального закладу питання щодо проведення претензійно-позовної роботи з метою стягнення з випускників вартості навчання, як то передбачено законодавством. Лише в разі надходження коштів до бюджету (що буде підтверджено відповідними платіжними документами) таке порушення можна вважати відшкодованим.

Перший заступник Голови
В. Костюшко


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 21.06.2011 р. N 1/9-481
Керівникам вищих навчальних закладів I - IV рівнів акредитації державної форми власності, які підпорядковані МОНмолодьспорту

Роз'яснення щодо порядку працевлаштування випускників
На сьогодні ситуація, пов'язана з працевлаштуванням, набула суспільного характеру і викликала невдоволення серед випускників та громадськості. Призвели до цього планові перевірки вищих навчальних закладів Державною фінансовою інспекцією, в результаті яких нараховуються мільйонні штрафи за неефективне використання бюджетних коштів, оскільки не забезпечується стовідсоткове працевлаштування випускників, які навчались за бюджетні кошти, та їх відпрацювання протягом трьох років.
У зв'язку з цим протягом року Міністерством освіти і науки, молоді та спорту розсилаються роз'яснювальні листи керівникам вищих навчальних закладів всіх регіонів України, відповіді народним депутатам та пояснення у Генпрокуратуру.
Міністерство висловлює позицію, що ґрунтується на правових засадах і гарантіях, встановлених Конституцією України та законами України, та керується у своїй діяльності принципом верховенства права.
У статті 53 Конституції України зазначено, що держава забезпечує доступність та безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.
Конвенція Міжнародної організації праці N 29 "Про примусову чи обов'язкову працю", що набула чинності для України 10 серпня 1956 року, зобов'язує держави не допускати примусової праці. Згідно зі статтею 1 Міжнародної Конвенції "Про скасування примусової праці" N 105, що ратифікована Законом України від 05.10.2000 N 2021-III, держава зобов'язується скасувати обов'язкову працю і не вдаватися до будь-якої її форми як методу мобілізації і використання робочої сили для потреб економічного розвитку.
Водночас відповідно до частини 2 статті 52 Закону України "Про освіту" випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України N 992 від 22.08.96 року затверджено Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням.
Пункт 14 зазначеного Порядку встановлює, що у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.
Відповідно до Закону України "Про вищу освіту" основним завданням, що стоїть перед вищими навчальними закладами, є здійснення освітньої діяльності, яка забезпечує підготовку фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів. Цей закон не містить умов про обов'язковість трирічного відпрацювання та відшкодування у встановленому порядку до державного бюджету вартості навчання. Не зазначено у законі і той факт, що вищий навчальний заклад зобов'язаний гарантувати випускникові його працевлаштування, у обов'язки вищого навчального закладу входить сприяння працевлаштуванню своїх випускників.
Таким чином, стаття 52 Закону України "Про освіту" та Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.96 року N 992, за своїм змістом суперечать Конституції України, Міжнародній Конвенції "Про скасування примусової праці" та статті 56 Закону України "Про вищу освіту".
Рішенням Конституційного Суду України від 04.03.2004 року у справі про доступність та безоплатність освіти визначено, що безоплатність вищої освіти у державних і комунальних навчальних закладах необхідно розуміти як можливість здобуття освіти у цих закладах без оплати, тобто без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги.
Безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобути її відповідно до стандартів вищої освіти без внесення плати в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі в межах обсягу підготовки фахівців для загальносуспільних потреб (державне замовлення).
Обов'язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускником вищого навчального закладу призводить до порушення конституційного права громадян на працю, що вільно обирається громадянином або на яку він вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України) та права на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах (стаття 53 Конституції України).
Через відсутність механізму, який би зобов'язав випускника вищого навчального закладу, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, відшкодувати до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі понесені витрати за договором, будь-які матеріальні претензії до нього є неправомірними. Ця теза підтверджується і інформаційним листом Міністерства юстиції щодо надання роз'яснення з питань працевлаштування випускників ВНЗ, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, від 19.10.2010 N 12566-0-4-10-21.
У зв'язку з цим вважаємо неможливим знаходження правових механізмів відшкодування випускниками вартості навчання.
Водночас, враховуючи сучасні умови розвитку економіки країни, у тому числі значне зменшення державного сектору (від 0 відс. до 30 відс., залежно від галузі економіки), керівництво вищих навчальних закладів, за умови відсутності запитів від державних підприємств, установ та організацій, може сприяти працевлаштуванню випускників на підприємства, установи та організації інших форм власності, оскільки вони теж є платниками податків і вносять внесок у розвиток економіки країни.

Перший заступник Міністра
Є. М. Суліма


МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 19.10.2010 р. N 12566-0-4-10-21
Міністерству освіти і науки

Стосовно надання роз'яснення з питань працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням
Міністерство юстиції у зв'язку з листом заступника Міністра Кабінету Міністрів України Юрія Авксентьєва від 21.09.2010 р. N 56056/1/1-10 розглянуло лист Харківської обласної організації профспілки працівників освіти і науки від 10.09.2010 р. N 01-471/1 стосовно надання роз'яснення з питань працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, і повідомляє.
Частиною другою статті 52 Закону України "Про освіту" визначено, що випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною другою статті 197 Кодексу законів про працю України молодим спеціалістам - випускникам державних навчальних закладів, потреба в яких раніше була заявлена підприємствами, установами, організаціями, надається робота за фахом на період не менше трьох років у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 52 Закону України "Про освіту", на виконання Указу Президента України від 23 січня 1996 року N 77 "Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів", в редакції Указу Президента України від 16 травня 1996 року N 342, та статті 197 Кодексу законів про працю України було розроблено Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року N 992 (далі - Порядок).
Пунктом 4 Порядку передбачено, що керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду за формою згідно з додатком N 1.
Відповідно до пункту 8 Порядку випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років.
У разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати (пункт 14 Порядку).
На даний час, порядку визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов угоди про працевлаштування не передбачено.
Одночасно повідомляємо, що головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпеченням реалізації державної політики у сфері зайнятості є Міністерство праці та соціальної політики, яке діє відповідно до Положення про нього, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р. N 1543.

Заступник Міністра
В. Богатир


АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
17.01.2011 р. 
Справа N 22-293/2011 

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі: головуючого: Денисенко Т. С., суддів: Дашковської А. В., Дзярука М. П., при секретарі: Черненко А. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 19 листопада 2010 року по справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області до ОСОБА_3, третя особа: Головне управління Державного казначейства України в Запорізькій області, про стягнення вартості навчання, встановила:
В травні 2010 року Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення вартості навчання, посилаючись на те, що відповідач у 2003 році був направлений позивачем на денну форму навчання за державним замовленням до Національної юридичної академії України ім. Я. Мудрого. Між ОСОБА_3 та Національною юридичною академією була укладена угода за N 033 від 01.09.2003 року, згідно з якою відповідач зобов'язувався після отримання освіти прибути на місце направлення та відпрацювати не менше трьох років.
В 2008 році відповідач був направлений для роботи на посаду головного спеціаліста-юриста юридичного відділу управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя.
В порушення вказаної вище угоди відповідач звільнився 17.07.2009 року за власним бажанням, витрати на навчання у сумі 55000 грн. не відшкодував, тому позивач просив вимоги, викладені у позовній заяві, задовольнити.
Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 19 листопада 2010 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, що ст. 56 Закону України "Про вищу освіту", яка гарантує випускникам вищого навчального закладу, що їх працевлаштування повинно здійснюватись за направленням вищого навчального закладу, відповідно до угоди між заявником, керівником навчального закладу та випускником, не містить умов про обов'язковість трирічного відпрацювання та відшкодування у встановленому порядку до державного бюджету вартості навчання.
Посилаючись на норми ст. 56 Закону України "Про вищу освіту" та на те, що угода про підготовку фахівців з вищою освітою від 01.09.2003 року, яка укладена між відповідачем та Національною юридичною академією України ім. Я. Мудрого, передбачає лише настання відповідальності у разі відмови їхати за призначенням молодого фахівця, суд першої інстанції вважав, що зазначена угода не містить відповідальності у разі прибуття за призначенням студента і звільнення молодого фахівця протягом трьох років після прийняття на роботу.
З такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна.
Стаття 56 Закону України "Про вищу освіту" від 17.01.2002 року гарантує випускникам вищого навчального закладу, що їх працевлаштування повинно здійснюватись за направленням вищого навчального закладу відповідно до угоди між замовником, керівником навчального закладу та випускником.
Відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України "Про освіту" випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Обов'язок випускника відшкодувати до державного бюджету повну вартість навчання за умов, що склалися між сторонами, встановлений п. 2 Указу Президента України від 23 січня 1996 року N 77/96 "Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів", постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.96 року за N 992 "Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням".
Згідно з п. п. 6, 8, 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, випускник вищого навчального закладу зобов'язаний відпрацювати за місцем призначення не менш трьох років, а в разі неприбуття за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання.
Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що між ОСОБА_3 та Національною юридичною академією України ім. Я. Мудрого була укладена угода від 01.09.2003 року про підготовку фахівця з вищою освітою, згідно з якою відповідач зобов'язується оволодіти всіма видами професійної діяльності, передбаченої кваліфікаційною характеристикою фахівця за напрямком підготовки "Право" кваліфікаційним рівнем юрист - спеціаліст, прибути після закінчення академії на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати до Державного бюджету вартість навчання в установленому порядку. В період з 2003 по 2008 роки ОСОБА_3 навчався за державним замовленням головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в Національній юридичній академії України ім. Я. Мудрого в м. Харкові, отримав диплом серії НОМЕР_1 про повну вищу освіту за спеціальністю "Правознавство" та кваліфікацію юриста.
Після закінчення навчання в 2008 році, відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України "Про вищу освіту", відповідач прибув для працевлаштування за направленням Пенсійного фонду України від 2 червня 2008 року N 27 до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя та наказом від 27.08.2008 року N 96-о ОСОБА_3 був призначений на посаду головного спеціаліста-юриста юридичного відділу цього управління.
В порушення укладеної угоди, Порядку працевлаштування та ст. 52 Закону України "Про освіту" відповідач 17.07.2009 року звільнився з посади за власним бажанням, не відпрацювавши встановлених трьох років.
Вартість навчання, яка за довідкою Національної юридичної академії України ім. Я. Мудрого становить 55000 грн., ОСОБА_3 до Державного бюджету не відшкодував.
Висновки суду першої інстанції про неможливість застосування нормативно-правових актів, прийнятих до 2002 р., тобто до прийняття Закону України "Про вищу освіту", колегія суддів вважає неприйнятними, оскільки зазначений Закон не містить норм, які скасовують обов'язок відпрацювання та відшкодування вартості навчання, встановлений ст. 52 Закону України "Про освіту" та п. 14 Порядку працевлаштування.
Наявність або відсутність нормативно-правових актів міністерств та відомств, які встановлюють саме порядок відшкодування випускниками вищих навчальних закладів вартості навчання, не звільняє відповідача від встановленого вищевказаним Законом, Порядком працевлаштування та Указом Президента N 77/96 від 23.01.96 р. обов'язку з відшкодування державному бюджету вартості його навчання з урахуванням тієї обставини, що він не відпрацював встановленого трьохрічного строку в управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя, звідки звільнений за власним бажанням.
Посилання суду першої інстанції на те, що ОСОБА_3 уклав двосторонню угоду із навчальним закладом, як на підставу для відмови в задоволенні позову, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки форма угоди, укладеної між відповідачем та Національною юридичною академією України ім. Я. Мудрого, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року за N 992, яка не визнана не чинною повністю або в частині; відповідач свідомо підписав зазначену угоду, з позовами про її розірвання або визнання недійсною до суду не звертався; між Пенсійним фондом України та академією укладено двосторонню угоду від 16 березня 2001 року про співробітництво та підготовку фахівців з вищою освітою; крім того, форма і зміст трьохсторонньої угоди, передбаченої ст. 56 Закону України "Про вищу освіту", не регламентована нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такий самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом, чи не впливає із звичаїв ділового обороту.
За змістом ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Частиною 4 цієї статті передбачено, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідачем не надано доказів на підтвердження розірвання угоди, укладеної між ним та Національною юридичною академією України ім. Я. Мудрого 01.09.2003 року за N 033 про підготовку фахівця з вищою освітою ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції.
До того ж, розірвання угоди відповідно до змісту пунктів 9, 12 Порядку працевлаштування, на який посилається відповідач, допускається з таких поважних причин, як встановлення інвалідності одного з батьків та неможливістю виїзду за призначенням у зв'язку з встановленням інвалідності першої або другої групи інвалідності одного з батьків випускника.
Проте як вбачається з матеріалів справи та пояснень відповідача, наданих колегії суддів, відповідно до довідки N 1497 від 25.05.20010 року інвалідність II групи загального захворювання ОСОБА_3 встановлена ще 20.04.2004 року; за змістом заяви відповідача від 17.07.2010 року він просить звільнити його із займаної посади за власним бажанням, не зазначаючи в цій заяві інших підстав, та на теперішній час ОСОБА_3 навчається в м. Харкові в Національній юридичній академії України ім. Я. Мудрого, а не здійснює догляд за хворим батьком.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не можна визнати законним та обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про задоволення позовних вимог Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачу - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачу відмовлено.
Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Виходячи з розміру задоволених позовних вимог та документально підтверджених судових витрат, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. та стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір в сумі 550 грн.
Керуючись ст. ст. 88, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, вирішила:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області задовольнити.
Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 19 листопада 2010 року по цій справі скасувати та ухвалити по справі нове рішення наступного змісту:
"Позовні вимоги Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області до ОСОБА_3, третя особа: Головне управління Державного казначейства України в Запорізькій області про стягнення вартості навчання задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Державного бюджету України вартість навчання у сумі 55000 гривень, кошти перерахувати на рахунок державного бюджету Оріхівського району, код ЄДРПОУ 34676974, р/р 31119115700211 банк ГУ ДКУ в Запорізькій області, МФО 813015, призначення платежу 101; інші надходження, відшкодування вартості навчання, код платежу 24060300.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 гривень, перерахувавши їх на розрахунковий рахунок N 25601303001107 банку Філія - ЗОУ ВАТ "Державний Ощадний банк України", код ОКПО 20490012, МФО 313957.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Державного бюджету України державне мито в сумі 550 гривень.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: 
  
Судді: 
  

21 комментарий:

  1. Не тупите!
    Решение суда совершенно не касается общих оснований.
    Человек, который уволился, был принят в ВУЗ ПО НАПРАВЛЕНИЮ... то есть на льготных условиях... И он действительно ОБЯЗАН.
    Студент прошедший конкурс на общих условиях и поступивший на гос.основу, имеет полное право послать ВУЗ и устроиться на работу куда хочет!

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. Ярослав, не путайте нынешние направления с прежними, советскими. Вот те , действительно , были льготными. А сейчас это просто направление в вуз, куда ты едешь, сдаёшь свой аттестат и результаты ЗНО, проходишь (если проходишь) по конкурсу, и только тогда на договоре,пока ещё двустроннем (заказчик - студент) ректор вуза ставит свою подпись, тем самым замыкая цепь. Т.о., нынешние направления НИКАКИХ льгот при поступлении не дают.

      Удалить
    2. спасибо за внимание к проблеме. действительно сегодня поступление "на бюджет" не дает льгот, только обязанность "отработать" бюджетные средства

      Удалить
    3. Цільове направлення в минулому році було, абітурієнти із цільовим направленням мають ПІЛЬГОВІ умови, проходять конкурс між собою,а не загальний конкурс, і зараховуються до університету. По закінченю приступають до роботи згідно із направленням.

      Удалить
  2. А кто сказал, что приведенное решение суда касается общих оснований?

    ОтветитьУдалить
  3. С чем всех и поздравляю :-)
    МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАІНИ
    № 1/9-216 від 28 квітня 2015 року
    Керівникам вищих навчальних закладів
    Щодо працевлаштування випускників
    вищих навчальних закладів
    Міністерство освіти і науки інформує, що Кабінетом Міністрів України 15 квітня 2015 року прийнято постанову № 216 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 992", якою скасовано норму щодо обов'язковості відпрацювання випускниками вищих навчальних закладів та відшкодування ними вартості навчання (крім осіб, що навчаються за спеціальностями медичного профілю). Зазначену постанову прийнято на реалізацію основних положень Закону України "Про вищу освіту".
    Таким чином, відмінено будь-яку примусовість у працевлаштуванні і відтепер випускник має вільно обирати місце майбутньої роботи на підприємстві, в організації чи установі будь-якої форми власності. Скасовано, також, обов'язкове підписання тристоронніх угод, видачу випускникові направлень на роботу та довідок про самостійне працевлаштування.
    Для реалізації потреби випускників у працевлаштуванні продовжують функціонувати структурні підрозділи вищих навчальних закладів (центри, відділи, сектори, служби), які мають тісно співпрацювати з державною службою зайнятості, а також з підприємствами, установами та організаціями різних форм власності, що є потенційними роботодавцями для випускників вищих навчальних закладів.
    Перший Заступник Міністра І. Р. Совсун

    ОтветитьУдалить
  4. А як вирішити дане питання випускникам ВНЗ МВС?

    ОтветитьУдалить
  5. Анонимный10 июня 2015 г., 19:09

    А як вирішити дане питання випускникам ВНЗ МВС? Навчальний заклад вимає відшкодувати не вартість навчання, а затрати на утримання!

    ОтветитьУдалить
  6. Дія постанови Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 № 216 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 992", якою скасовано норму щодо обов'язковості відпрацювання випускниками вищих навчальних закладів та відшкодування ними вартості навчання, розповсюджується на всіх, крім осіб, що навчаються за спеціальностями медичного профілю.
    Разом з тим, нормативні акти не мають зворотної дії у часі.
    Таким чином, стосовно студентів, які уклали договір про навчання до набрання чинності законом «Про вищу освіту» у новій редакції та зазначеною постановою КМУ, на жаль, слід уважно читати умови договору про навчання та переглядати судову практику, що склалася.

    ОтветитьУдалить
  7. Підкажіть, будь ласка, чи поширюється нововведення на тих випускників, які навчаються за направленням (районний відділ освіти видав направлення, згідно з яким я маю відпрацювати потім в одній зі шкіл району) чи це тільки для тих, хто вступав на загальній основі?

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. закон не має зворотної дії і, за умови, підписання студентом угоди з керівництвом вищого навчального закладу і роботодавцем (організацією, підприємством, установою), студент повинен відпрацювати за направленням, в іншому випадку він нестиме відповідальність відповідно до умов угоди

      Удалить
  8. Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. В даному випадку матеріальна відповідальність молодого спеціаліста, який порушив умови договору скасовується. Чому ж тоді постанова про скасування відпрацювання не має зворотної сили?

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. Саме тому, що закон не має зворотної дії у часі, на договори, що укладалися до набрання чинності законом, дія цього закону не розповсюджується. Умова договору про відпрацювання не є відповідальністю.

      Удалить
  9. Здравствуйте! Подскажите, если договор о подготовке специалиста действует до 2013 года, то получается все его пункты распространяются на время с момента подписания до завершающей даты ? Или он неправильно составлен?

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. Гражданский кодекс Украины предусматривает:
      Стаття 5. Дія актів цивільного законодавства у часі
      1. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
      2. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
      3. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
      Таким образом, договор составлен правильно и действует до исполнения обязательств сторонами. Вместе с тем, к условию договора об отработке применяются новые нормативные акты.

      Удалить
  10. КСУ почав розгляд справи про відповідність Конституції України урядової постанови від 22.08.1996 № 992 про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням.
    Як зазначається в поданні, згідно з цим Порядком працевлаштування випускників вузу, що навчалися за спеціальностями медичного профілю, зобов'язані відпрацювати не менше 3 років у напрямку, а в разі відмови приступити до роботи зобов'язані відшкодувати в держбюджет вартість навчання і компенсувати всі витрати.
    На думку нардепів-ініціаторів подання, Костянтина Яринич та Ірини Сисоєнко, обов'язковість такої відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускником порушує конституційне право на працю, який вільно обирається випускником або на який випускник вільно погоджується (ст. 43 Конституції). Зокрема, порушується право на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах (ст. 55). Також дана норма суперечить зобов'язанням держави скасувати обов'язкову працю і не вдаватися до будь-якій формі як методу мобілізації і використання робочої сили для потреб економічного розвитку (ст.1 Міжнародної Конвенції про скасування примусової праці № 105).
    Нардепи зазначають, що Кабмін давно повинен привести свої нормативні акти у відповідність до Закону про освіту. «Конституційний Суд України повинен визнати деякі положення постанови КМУ № 992 неконституційними і відновити порушене право випускників медичних вузів»
    Джерело:http://jurliga.ligazakon.ua/

    ОтветитьУдалить
  11. У ст. 58 Конституції викладено загальне поняття ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, тобто він скасовує цивільно-правову відповідальність за порушене зобовязання. Глава 51 Цивільного кодексу України...

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. Та чи є умови цивільного договору (щодо обміну послуг навчання на послуги за набутою професією) тією відповідальністю, про яку йдеться у ст. 58 Конституції?

      Удалить
  12. http://blog.liga.net/user/emorozov/article/26260.aspx

    ОтветитьУдалить
  13. А якщо в порядку цивільного законодавства

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. Возможный вариант. Судебная практика пока неоднозначна

      Удалить