Хоча порука не є правочином щодо розпорядження
майном,
але позбутися майна внаслідок укладення договору поруки можливо
Останні кілька років була поширеною практика звернення до
суду із позовами про визнання договорів поруки недійсними з тих підстав, що дружині або чоловікові не було відомо про
наявність договору поруки і згоду на укладання такого
договору вони
давали (мова не йде про іпотеку).
Про договір поруки дізнавалися
зазвичай тільки коли
подружжя викликали в суд за позовом банку про погашення заборгованості по кредитному договору, укладеному «другом родини». Зазначені позови ґрунтуються на ст. 65 Сімейного кодексу
України, яка передбачає можливість звернення до суду одного з подружжя, якщо
договір щодо спільного майна був укладений одним із подружжя без згоди на це
другого з подружжя.
Дійсно, поручитель бере на себе відповідальність
відповідати всім своїм майном у разі невиконання позичальником своїх
зобов'язань за кредитним договором. Необхідно відзначити, що при простроченні
позичальником оплати за кредитним договором банк або кредитна спілка має право
заявити вимоги про стягнення всієї суми солідарно з позичальника і з
поручителя. Найчастіше так і відбувається, вимоги пред'являються як до
позичальника, так і до поручителя.
При укладанні кредитних договорів як банки, так і
кредитні спілки, знаючи про те, що поручитель перебуває у шлюбі, як правило, не
вимагають письмової згоди другого з подружжя на укладення даного договору. Слід
також зазначити, що відповідно до параграфа 3 глави 49 Цивільного кодексу
України застереження щодо укладення договору поруки відсутні. Таким чином,
поручитель не зобов'язаний отримувати згоду або дозвіл у чоловіка або дружини
на укладення даного договору.
Безумовно, суди ідуть по шляху задоволення позовів банків
або кредитних спілок виходячи з положень договорів, згідно з якими поручитель
зобов'язаний нести солідарну відповідальність з позичальником. Зазначені
позовні вимоги одного з подружжя залишаються судами без задоволення з
посиланням на те, що порука є способом забезпечення виконання
зобовязання (як правило, грошового), а не правочином щодо розпорядження майном,
належним поручителю; договір поруки не
створює обовязків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором, а тому до
таких правовідносин норми ст. 65 СК не застосовуються.
Однак як бути з майновими інтересами і правами іншого
подружжя?
Більшість тих, хто звертався із позовами або зустрічними
позовами про визнання договору поруки недійсним на підставі ст. 65 Сімейного кодексу України, вже мають
остаточне рішення у справі, яким стягується сума заборгованості солідарно з
позичальника та поручителя. Але на яке майно буде здійснено стягнення? Якщо на
приватне майно поручителя, проблеми може і не виникнути. Однак якщо особистого
майна немає, а поручитель перебуває у зареєстрованому шлюбі, має лише спільну с
подружжям власність (наприклад, квартиру)? І яким чином права і законні
інтереси іншого співвласника - подружжя поручителя, - які в цьому випадку
будуть порушені, будуть захищатися?
З одного боку, дійсно, поручитель, будучи дієздатною,
дорослою особою, підписавши договір, віддавав звіт своїм діям і розумів
значення, наслідки укладення даного договору. Однак, з іншого боку, інше
подружжя не має можливості реалізувати свої права по розпорядженню своїм же
майном через те, що на спільну сумісну власність поручителя накладається арешт
на стадії виконання рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором.
У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має
право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Дане право
гарантується державою. Згідно частини 1
статті 73 СК України та частини 6 статті 50 Закону України "Про виконавче
провадження", за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути
звернено тільки на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної
власності подружжя, яке виділено йому в натурі.
Згідно з частиною 2 статті 73 СК України звернення може
бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом
встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, і
те, що було одержане за договором, використане на її потреби.
Розглядаючи положення цієї статті в контексті конкретної
ситуації, необхідно мати наявними наступні обставини. По-перше, поручитель,
укладаючи договір, не повідомляв про це подружжя. По-друге, виходячи з
можливості звернення стягнення на майно, договір поруки був укладений не в
інтересах сім'ї, навпаки - на шкоду її інтересам. По-третє, поручитель нічого
не отримував за даним договором, відповідно, нічого не пішло на потреби родини.
Всі ці пункти свідчать про те, що відповідно з даним положенням СК України на
спільну сумісну власність не може бути звернено стягнення за договором поруки.
Доводилося зустрічатися з порадами колег, в тому числі
розповсюдженими через фахові видання, які зводилися до думки про те, що
доцільним і вірним способом захисту прав подружжя поручителя буде подача позову
з вимогами про визнання договору поруки укладеним не в інтересах сім'ї. Дійсно,
за договором поруки подружжя нічого не отримує, тим більше, не використовує на
потреби сім'ї.
Але суди знов таки ідуть по шляху захисту інтересів
банківських установ. Так, Верховний Суд України (ухвала від 12 вересня
2012 року по
справі № 6-88цс12)
незважаючи на те, що договір поруки укладено не в інтересах
сім'ї, він не породжує для дружини ніяких обов'язків і за зобов'язаннями за цим
договором стягнення не може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною
власністою подружжя, а за його зобов'язаннями за цим договором стягнення може
бути накладено лише на особисте майно чоловіка і на частку у праві спільної сумісної власності, яка
виділена йому в натурі, суд
дійшов до
висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання договору
поруки недійсним.
Таким
чином, лише на стадії виконання рішення можливо заявляти вимоги про те, що на майно,
яке знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, не може бути звернено
стягнення за зобов'язаннями поручителя, які випливають з договору поруки, а
договір
поруки укладено не в інтересах сім'ї.
Так, відповідно до ухвали Верховного Суду України від 22
вересня 2010 року по справі № 6-21952св10 справу було повернуто на новий
розгляд до суду першої інстанції. Приймаючи таке рішення, Верховний Суд виходив
з того, що суд першої інстанції не дав оцінку і не з'ясував, чи укладався
договір позики гр-ном В. в інтересах сім'ї, а також чи були одержані за цим
договором кошти, використані на її потреби. Також ВСУ зазначив, що з'ясування
цих обставин має значення для правильного вирішення спору, оскільки від цього
залежить, чи може бути накладено стягнення на загальну спільну власність за
борговим зобов'язанням. Однак слід бути готовим до «дострокового» поділу майна -
спорів щодо видилення подружжю в натурі частки у праві
спільної сумісної власності подружжя (ухвала ВСУ від 8 червня
2011 року по справі № 6-29028св09).
Маємо таку судову практику, яку маємо. Хоча порука
не є правочином
щодо розпорядження майном,
але позбутися майна внаслідок укладення договору поруки можливо. Залишається
лише сподіватися на рішення Європейського суду з прав людини у цьому питанні.
Фроня Надія Вікторівна,
адвокат, АО «Ліга правового захисту»
спеціально для «Юридична газета»
Вдячні за увагу!
Адвокатське об'єднання «Ліга правового захисту» пропонує своїм клієнтам послуги адвоката
в Києві та області для вирішення самих різних юридичних питань. Консультації адвоката
допоможуть Вам зорієнтуватися для прийняття правильного рішення.
Отправить комментарий