25 апреля 2014

О праве изменения отчества

Верховный суд Украины в деле № 21-418а13 указал следующее.
Европейский суд констатировал, что при почти полной свободе изменения имени или фамилии лица ограничения, налагаемые на изменение отчества, не есть надлежащим образом и в достаточной степени мотивированными национальным законодательством. Кроме того, государственными органами не было предоставлено никакого обоснования лишения заявительницы ее права принимать решение по этому важному аспекту ее частной и семейной жизни, и такое обоснование не было установлено никаким другим способом. Государственные органы не выполнили свое позитивное обязательство по обеспечению права заявительницы на уважение ее частной жизни.

                   ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2014 року                                                                           м. Київ
Верховний Суд України у складі:
Головуючого суддів:ОСОБА_1,  Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М., Гошовської Т.В., Григор'євої Л.І., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Заголдного В.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Фесенка Л.І., Яреми А.Г.,  при секретарі судового засідання Демченко Т.І.,
за участю заявниці ОСОБА_1, її представника - ОСОБА_2, -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_1 (на сьогодні - ОСОБА_1) на неправомірні дії відділу реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міського управління юстиції Київської області (на сьогодні - відділ державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області; далі - відділ РАЦС),
в с т а н о в и в:
У квітні 2004 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, у якій просила визнати незаконною відмову відділу РАЦС від 27 березня 2004 року у зміні її родового по батькові ОСОБА_1 на довільне ОСОБА_1 та зобов'язати відділ РАЦС провести реєстрацію зміни по батькові.
На обґрунтування скарги ОСОБА_1 послалася на те, що відмова у зміні по батькові порушує її конституційні права, а тому є незаконною.
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 10 червня 2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 3 грудня 2004 року, у задоволенні скарги відмовив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 31 жовтня 2006 року рішення судів першої й апеляційної інстанцій залишив без змін.
У квітні 2007 року ОСОБА_1 подала до Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) заяву проти України, в якій стверджувала, що державні органи влади, відмовивши їй у задоволенні заяви про зміну по батькові, втрутилися в її приватне життя.  
16 травня 2013 року Європейський суд ухвалив рішення у справі за заявою ОСОБА_1 № 20390/07, яким постановив, що Україна порушила стосовно заявниці статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  від 4 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.
Рішення Європейського суду набуло статусу остаточного 16 серпня 2013 року.
У заяві про перегляд Верховним Судом України судових рішень з підстави, встановленої пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені за її скаргою рішення судів України та прийняти нове судове рішення, яким визнати відмову відділу РАЦС від 27 березня 2004 року протиправною та зобов'язати цей відділ зареєструвати зміну по батькові з її родового ОСОБА_1 на довільне ОСОБА_1.                          
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та її представника, перевіривши викладені у заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суди виходили із того, що відповідно до статті 149 Сімейного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) та статей 294, 295 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) по батькові фізичної особи може бути змінено у разі зміни її батьком свого імені. Оскільки батько ОСОБА_1 свого імені не змінював, підстави для зміни по батькові заявниці відсутні.
Відповідно до положень статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Європейський суд у своєму рішенні зазначив, що в особи можуть існувати справжні причини, щоб бажати змінити своє ім'я, а законодавчі обмеження такої можливості можуть бути виправдані інтересами суспільства, наприклад, для забезпечення точного обліку населення або схоронності засобів ідентифікації та зв'язку носіїв певного імені з сім'єю. Державному органу належить навести відповідні та достатні підстави на підтримку своєї відмови у наданні дозволу на зміну імені особи для того, щоб це обмеження вважалося необхідним у демократичному суспільстві.
У рішенні Європейського суду йдеться й про те, що коли особа в Україні досягає достатньо дорослого віку для того, щоб приймати самостійні рішення щодо зміни імені, вона може зберегти або змінити ім'я, надане їй при народженні. Вартий особливої уваги той факт, що особа може зберегти по батькові, навіть якщо її батько більше не носить імені, від якого походить по батькові. У цьому випадку розірвання традиційного зв'язку між по батькові особи та іменем її батька визнається можливим.
Європейський суд констатував, що за майже повної свободи зміни імені або прізвища особи обмеження, накладені на зміну по батькові, не видаються належним чином та достатньою мірою мотивованими національним законодавством. Крім того, державними органами не було надано жодного обґрунтування позбавлення заявниці її права приймати рішення з цього важливого аспекту її приватного та сімейного життя, і таке обґрунтування не було встановлено жодним іншим способом. Державні органи не виконали своє позитивне зобов'язання щодо забезпечення права заявниці на повагу до її приватного життя.    
Європейський суд одноголосно постановив, що було порушення статті 8 Конвенції.        
Відповідно до статей 2, 10 Закону України від 23 лютого 2006 року             № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»  і пункту 1 статті 46 Конвенції рішення Європейського суду є обов'язковими для виконання. Виконання рішення, крім виплати відшкодування, полягає також у вжитті державою додаткових заходів індивідуального характеру, зокрема, відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum). Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.                                
Відповідно до статті 243 КАС  якщо судове рішення у справі переглядається з підстави, визначеної пунктом 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд скасовує оскаржуване рішення повністю або частково і має право прийняти нове судове рішення або направити справу на новий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення.
                              Ураховуючи викладене, заходом індивідуального характеру в цій справі слід визначити скасування ухвалених у справі судових рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
                               Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України
п о с т а н о в и в:
Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2004 року, ухвалу апеляційного суду Київської області від 3 грудня 2004 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 31 жовтня 2006 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.  
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий ОСОБА_1 Судді:
М.І. Балюк
І.С. Берднік
Т.В. Гошовська
 В.П. Барбара
С.М. Вус
Л.І. Григор'єва
М.І. Гриців
В.С. Гуль
В.І. Гуменюк
А.А. Ємець
М.Б. Гусак
В.В. Заголдний
М.Р. Кліменко
П.І. Колесник
В.І. Косарєв
Є.І. Ковтюк
О.А. Коротких
О.В. Кривенда
Н.П. Лященко
В.В. Онопенко
П.В. Панталієнко
В.Ф. Пивовар
Б.М. Пошва
А.І. Редька
В.М. Сімоненко
Т.С. Таран
І.Б. Шицький
Л.І. Фесенко
В.Л. Маринченко
Л.І. Охрімчук
М.В. Патрюк
О.І. Потильчак
 О.Б. Прокопенко
Ю.Л. Сенін
А.М. Скотарь
О.О. Терлецький
 В.Ф. Школяров
 А.Г. Ярема


Материалы, предоставленные в блоге, носят ознакомительный характер. Рекомендуем обратиться к специалистам.
Адвокат в Киеве:
(044) 383-50-62   (096) 445-47-90
e-mail: super.legal-protection@yandex.ru



1 комментарий: