01 июля 2014

ТТН. Оформить и получить кредит.

С 14 января 2014 года введена новая форма товарно-транспортной накладной (1-ТН). Существенных изменений в заполнении ТТН не произошло. Только форма вновь стала обязательной и составлять ТТН в произвольной форме более нельзя.
Несмотря на то, что форма ТТН применяется давно, практика подбрасывает новые вопросы по отдельным нюансам заполнения этого документа. Тем более, что форма не учитывает специфику логистического бизнеса. Возврат к обязательной форме не способствует улучшению отношений с налоговыми органами.

Бесспорно, отсутствие ТТН не может считаться документальным подтверждением хозяйственной операции. Хотя и чревато лишением права на отображение затрат на перевозку при расчете налога на прибыль. Однако, хотя ТТН не содержится в перечне документов, устанавливающих право на формирование налогового кредита и ее отсутствие не влечет потерю права на налоговый кредит (что, кстати, подтверждает Министерство доходов, письмо от 19.09.2013 р. N 11569/6/99-99-22-01-03-15/1128), налоговые инспекторы пытаются пополнять бюджет доначисляя НДС по операциям, не подтвержденным ТТН.
Учитывая возобновленную обязательность формы ТТН, вопрос – является ли неверно оформленная ТТН документальным  подтверждением хозяйственной операции – оставляет простор для фантазий налоговиков и судей.
Так, суд (постановление Киевского апелляционного административного суда от 17.04.2014 г. № 810/5193/13-а) пришел к выводу, что отношения между налогоплательщиком и контрагентом имели реальный характер, однако, это не доказывает реальности хозяйственных операций между ними, которым сформированы налоговые накладные. Логичная логика самых судебных судов.
Перевозка осуществлялась автомобилем, принадлежащим директору контрагента. В связи с этим, коллегия судей отмечает, что специфика договоров перевозки не предусматривает возможности частичного исполнения обязательства (осуществления перевозки автомобилем одного перевозчика, а водителем другого). Из материалов дела не усматривается с каким именно с перевозчиком водитель находится в трудовых отношениях. Вышеупомянутое ставит под сомнение оформления ТТН для отражения реальных хозяйственных отношений в виде перевозки груза.
Коллегия судей  установила, что контрагент истца, которым выписаны налоговые накладные, на время проведения перевозок пользовался автомобилем директора этого контрагента без правоустанавливающих документов на этот автомобиль. Изложенное выше дает основания коллегии судей предполагать, что все перевозки осуществлялись контрагентом или его директором, но налоговые накладные, товарно-транспортные накладные и другие первичные документы содержат неправдивую информацию об исполнителе перевозок, а потому теряют для суда статус первичных.
Коллегия судей акцентирует внимание, что имеющиеся в материалах дела товарно-транспортные накладные содержат незаполненные графы раздела «Погрузочно-разгрузочные операции». Также, коллегия судей отмечает, что наличие доверенностей на получение товарно-материальных ценностей грузополучателями является обязательной при установлении реальности перевозки груза. Номер и дата доверенности также должна быть отражена в ТТН, однако, в материалах дела эти данные не отражены.
Отсутствие обязательных реквизитов в ТТН и установка внесения в них ложных сведений является достаточным основанием для непризнания указанных первичных документов в качестве надлежащих доказательств по делу.
Учитывая вышеприведенное, коллегия судей отмечает, что материалы дела доказывают реальность товарооборота в рамках хозяйственной деятельности истца, однако отсутствуют первичные документы, которыми подтверждается реальность осуществления хозяйственных операций по перевозке груза именно контрагентом, выписавшим налоговые накладные, которые являются единственным основанием для формирования налогового кредита, а потому налоговые уведомления - решения правомерны и отмене не подлежат.
Есть и более оптимистичные для налогоплательщиков решения. Так, суд (определение Житомирского апелляционного административного суда от 22.05.2014 г. № 817/244/14) пришел к выводу, что правила перевозок грузов автомобильным транспортом не устанавливают правил налогового учета, а лишь устанавливают права, обязанности и ответственность владельцев автомобильного транспорта (перевозчиков). При этом, документы обусловленые указанными правилами, в частности, товарно-транспортная накладная и путевой лист, не являются документами первичного бухгалтерского учета, подтверждающими обстоятельства приобретения и продажи товарно-материальных ценностей.
О правомерности включения налога на добавленную стоимость по договору перевозки в состав налогового кредита, суд пришел к выводу, что такие действия истца согласуются с требованиями налогового законодательства.
Кроме того, судом установлено, что контрагент истца при осуществлении спорных хозяйственных операций владел специальной налоговой правосубъектностью, принадлежность оформления выданных им налоговых накладных налоговым органом не оспаривается, а заключенные договоры в установленном порядке недействительными не признаны. Состояние налогоплательщика-поставщика, отличного от основного, не признается налоговым законодательством основанием для уменьшения расходов и налогового кредита налогоплательщика-покупателя, а значит отсутствие контрагентов по местонахождению, тем более - за пределами периода осуществления хозяйственных операций с истцом, не имеет доказательственного значения при решении административного спора.
Такие выводы суда первой инстанции согласуются с практикой Европейского Суда по правам человека, а именно по делу "Булвес" АД против Болгарии (заявление № 3991/03). Европейский Суд по правам человека отметил, что в случае если национальные органы при отсутствии каких-либо указаний на непосредственное участие физического или юридического лица в злоупотреблении, связанном с уплатой НДС, который начисляется в цепи поставок, или каких-либо указаний на осведомленность о таком нарушении, все же применяют негативные последствия для получателя налогооблагаемой поставки, который полностью выполнил свои обязательства, за действия или бездействие поставщика, который находился вне контроля получателя и в отношении которого у него не было средств проверки и обеспечения его выполнения, то такие органы власти нарушают справедливый баланс, который должен поддерживаться между требованиями общественных интересов и требованиями защиты права собственности.


КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: №   810/5193/13-а

Головуючий у 1-й інстанції:  Панова Г. В.
Суддя-доповідач:  Беспалов О.О.

ПОСТАНОВА
Іменем України

17 квітня 2014 року                                                                                                 м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді:                                         Беспалова О. О.
суддів:                                                              Грибан І. О., Губської О. А.         
за участю секретаря:                                             Тур В. В.         

представника позивача Корха О. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу  Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2013 р. у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Века України" до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними і скасування наказу, податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И В :
Товариство з обмеженою відповідальністю «Века Україна» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним і скасування наказу від 03.04.2013 р. № 370 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Века Україна», визнання недійсними (протиправними) і скасування податкових повідомлень-рішень від 19.04.2013  р. № 0001632202 і від 19.04.2013 р. № 0001662202.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2013 р. позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 19.04.2013 р. № 0001632202 та від 19.04.2013 р. № 0001662202.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та постановити нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, особу, що з'явилась, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржувану постанову суду - скасувати в частині задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, посадовою особою Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Века Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Екватор-Експрес» за період з 01.04.2012 р. по 30.11.2012 р., за результатами якої складено акт від 05.04.2013 р. № 218/22-2/34360838.
За наслідками проведення перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем частини першої, частини другої, частини третьої, частини п'ятої статті 203, частини першої, частини другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, мають ознаки нікчемності і є нікчемними в силу припису Закону, взаємовідносини між ТОВ «Века Україна» і ТОВ «Екватор-Експрес» на загальну суму 1301150,00 грн. за квітень - червень 2012, пункту 138.2, пункту 138.4, пункту 138.6, пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України - занижено податок на прибуток на суму 227701,00 грн., пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України - завищено від'ємне значення з податку на додану вартість (рядок 24 декларації) у сумі 216858,00 грн. в тому числі за квітень 2012 року у сумі 57833,00 грн., за травень 2012 року у сумі 83225,00 грн. і червень 2012 року у сумі 75800,00 грн.
При перевірці використано акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 15.03.2013 р.  № 1001/22-8/37449850 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Екватор-Експрес» (код ЄДРПОУ 37449850) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період діяльності з 01.04.2012 р. по 30.11.2012 р.».
Відповідно до даного акту перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва фактичне місцезнаходження ТОВ «Екватор-Експрес» не встановлено, стан підприємства 9 (до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням).
Враховуючи відсутність ТОВ «Екватор-Експрес» за місцезнаходженням, проведення зустрічної звірки неможливе.
На сторінці 8 акта перевірки зазначено, що з урахуванням наведених пояснень посадовою особи ТОВ «Екватор-Експрес» про непричетність до фінансово-господарської діяльності, в ході проведення перевірки не встановлено факт передачі товарів (надання, послуг) від продавця до покупця, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків.
Відповідно до сторінки 11 акта перевірки, у зв'язку з викладеним, у ТОВ «Екватор-Експрес» відсутній об'єкт оподаткування операцій з контрагентами-постачальниками.
Крім того, операції ТОВ «Екватор-Експрес» не підтверджуються стосовно вираховування реального часу їх здійснення, місцезнаходження майна, яке економічно необхідне для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим посадові особи ТОВ «Екватор-Експрес» не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.
Також, в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів (послуг) від ТОВ «Екватор-Експрес» до контрагентів-покупців, у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.
Між позивачем і ТОВ «Екватор-Експрес» укладено договір на транспортне обслуговування від 11.01.2010 р. № 001, предметом якого було надання транспортно-експедиційних послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів клієнта автомобільним транспортом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
У відповідності до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Приписами п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
З огляду на вищезазначені норми, колегія суддів дотримується позиції, що  необхідною умовою для віднесення сплачених  цін за товари (послуги) до валових витрат та сплачених  у ціні товарів (послуг)  сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання   в господарській діяльності.
Господарські операції для  визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з ПДВ навіть за  наявності формально складених,  але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України, який зазначає, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування   витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі господарської операції, установлення спеціальної податкової      правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення  зв'язку  між  фактом      придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням  інших витрат і господарською     діяльністю     платника податку.
Так з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції вбачається, що позивачем надано в якості доказів належним чином оформлені, достатні для встановлення реальності господарських операцій первинні документи:
               -  заявки на організацію автотранспортних перевезень;
          -  податкові накладні;
          -  акти здачі-прийняття робіт (надання послуг);
           -  товарно-транспортні накладні;
          - виписки банку про перерахування коштів за надані послуги ТОВ «Екватор-Експрес».
Натомість, в мотивувальній частині рішення судом першої інстанції не надано оцінки належності та достатності зазначених доказів.
Для всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи в суді апеляційної інстанції колегія суддів приходить до висновку про необхідність надання оцінки вказаним доказам.
Так відповідно до договору № 001 на транспортне обслуговування від 11.01.2010 р. ТОВ «Екватор-Експрес» за дорученням позивача та за його рахунок зобов'язується надати транспортно-експедиційні послуги з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів позивача автомобільним транспортом на території України або за її межами (а. с. 64-67 Т. 1).
Умови виконання перевезень і перелік здійснюваних операцій під час перевезення узгоджуються сторонами в замовленнях (заявках).
Проведення процедур завантаження/розвантаження забезпечується позивачем.
В судовому засіданні при розгляді справи  в суді першої інстанції залучений в якості свідка директор ТОВ «Екватор-Експрес» надав пояснення, що транспортні перевезення здійснювались власним транспортом, а у випадку невідповідності кількості наявного транспорту обсягам поставки - транспортом ТОВ «Екватор-А», з яким у контрагента позивача укладено договір № 120402 про організацію перевезень вантажів від 02.04.2012 р. (а. с. 31-34 Т. 4).
У даному договорі ТОВ «Екватор-Експрес» має статус замовника.
Відповідно до вказаного договору ТОВ «Екватор-А» зобов'язується виконувати перевезення за замовленням ТОВ «Екватор-Експрес» на підставі замовлення (заявки).
Згідно п. 3.2.2 договору ТОВ «Екватор-А» зобов'язується забезпечити своєчасне прибуття транспортних засобів, що були зазначені у замовленні, для завантаження.
Також п. 3.2.3 договору передбачає обов'язок ТОВ «Екватор-А» забезпечити наявність дійсного на дату завантаження поліса страхування відповідальності перед вантажовласником.
Відповідно до п. 5.1 договору вартість фрахту погоджується сторонами в заявці.
З огляду на вищенаведені положення обох договорів, колегія суддів приходить до висновку, що на підтвердження виконання цих договорів мають існувати наступні документи:
- замовлення (заявки), погоджені підписами і печатками позивача та ТОВ «Екватор-Експрес»;
- замовлення (заявки), погоджені підписами і печатками ТОВ «Екватор-Експрес» та ТОВ «Екватор-А» з зазначенням ціни за кожне перевезення;
- поліс страхування відповідальності перед позивачем.
З матеріалів справи вбачається наявність заявок погоджених підписами і печатками позивача та ТОВ «Екватор-Експрес» (а. с. 65, 71, 73, 75, 77, 81, 88, 90, 93, 94, 96, 98, 101, 103, 106, 110, 111, 113, 114, 117, 119, 124, 126, 130, 132, 135, 137, 140, 142, 144, 149, 151, 153, 155, 157, 159, 11, 163, 168, 170, 172, 174, 177, 180, 181, 183, 186, 188, 190, 194, 198, 200 Т. 6; а. с. 1, 5, 9, 14, 18, 19, 22, 24, 26, 29, 35, 37, 39, 42, 46, 48, 50, 56, 58, 59, 62, 67, 69, 71, 72, 75, 78, 80, 82, 84, 86, 88, 90, 92, 95, 101, 104, 111, 114, 118, 122, 124, 126, 130, 132, 134, 137, 140, 144, 146, 148, 149, 153, 154, 157, 159, 161, 163, 169, 172, 175, 179, 185, 187, 189, 193, 197, 200, 204, 205, 208, 210, 212, 219, 222, 224, 226 Т. 7; а. с. 1, 3, 7, 9, 14, 16, 19, 22, 24, 26, 29, 32, 36, 38, 40, 43, 45, 47, 51, 53, 57, 60, 63, 66 Т. 8 та томи 9 - 12).
Всі вище перелічені заявки мають однакову форму і зміст і визначають: дату та час навантаження, адресу завантаження, тип причепа, тип вантажу, вартість фрахту, номер автомобіля та причепу, П. І. Б. водія.
Крім того, в заявках зазначено, що відомості вантажоодержувача, адреса розвантаження та контактна особа визначаються згідно відвантажувального листа, а терміни доставки визначаються відповідно до розвантажувального листа.
В матеріалах справи відсутні заявки на перевезення,  погоджені підписами і печатками ТОВ «Екватор-Експрес» та ТОВ «Екватор-А», з зазначенням цін за кожне перевезення.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відсутність заявок на перевезення унеможливлює погодження ТОВ «Екватор-А» умов перевезення та прийняття замовлення до виконання.
Також, у відповідності до п. п. 3.7 п. 3 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363 у разі  масових перевезень вантажів,  особливо будівельних на місця будівництв, а також сільськогосподарських вантажів для їх переробки або у місця довгострокового зберігання, Замовник повинен до заявки додати також погоджений з Перевізником графік виконання перевезень із зазначенням добового або середньодобового обсягу перевезень, а також початку і кінця роботи змін.
Дослідивши періодичність здійснених перевезень, колегія суддів прийшла до висновку, що графік виконання перевезень є доцільним по вантажоперевезеннях з наступними отримувачами вантажу: ТОВ «Канталь», ТОВ «Нові вікна», ТОВ «Дніпрожилбуд», ТОВ «Елеваторбуд», ТОВ «Модерн ХХІ».
Натомість, в матеріалах справи відсутні такі графіки перевезень.
Крім того, з наявних в матеріалах справи доказів колегія суддів вбачає реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Нові вікна».
Так згідно ТТН та актів приймання-передачі вбачається, що ТОВ «Нові вікна» є постійним клієнтом позивача на регулярне придбання профілів ПВХ та комплектуючих у значних розмірах. Товар поставляється контрагенту у оборотній тарі, яка повертається позивачу після отримання товару.
Натомість, наприклад, в акті прийому-передачі від 18.05.2012 року оборотної тари (а. с. 41 Т. 7) зазначено: «постачальник - ТОВ «Нові вікна», «отримувач - ТОВ «Века Україна», проте жодні відомості про автомобіль перевізника відсутні, що унеможливлює встановлення зв'язку вантажоперевезення з ТОВ «Екватор-Експрес» чи ТОВ «Екватор-А».
Аналогічні акти прийому-передачі наявні в матеріалах справи на а. с. 61, 77, 113, 139, 152, 156, 174 Т. 7.
З вищенаведеного випливає, що відносини між позивачем та ТОВ «Нові вікна» мали реальний характер, проте, це не доводить реальності господарських операцій між позивачем та контрагентом, яким сформовані податкові накладні.
Крім вищезазначеного, колегія суддів дослідила наявні в матеріалах справи копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів та причепів/напівпричепів і встановила, що право користування вказаними транспортними засобами виникло у контрагента позивача в часовому проміжку пізніше, ніж відбувалися господарські відносини, реальність яких встановлюється у даній справі.
Так, вибірковим методом колегія суддів встановила, що в матеріалах справи наявна копія тимчасового реєстраційного талону № НОМЕР_2 на вантажний сідловий тягач - е з реєстраційним номером НОМЕР_1, зареєстрованим за ОСОБА_3 21.08.2010 р., на який ТОВ «Екватор - А» отримано тимчасовий реєстраційний талон 27.08.2010 р., а 19.09.2012 р. тимчасовий реєстраційний талон отримав ТОВ «Екватор - Експрес» на цей же транспортний засіб.
Натомість, всі перевезення згідно наявних в матеріалах справи ТТН здійснені в період з квітня по червень 2012 року, а здійснювалось це перевезення транспортним засобом з зазначеним реєстраційним номером ТОВ «Екватор - Експрес» (а. с. 66-70, 76, 115-116, 133-134, 141, 145-147, 158 т. 6)
Також 08.05.12 р. цим же автотранспортом з тим же водієм перевезення здійснено ТОВ «Екватор - А» (148 т. 6)
Як вбачається з матеріалів справи, власником даного тягача є ОСОБА_3, він же - директор ТОВ «Екватор-Експрес».
Відповідно до п. 16 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів,   мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них  транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою від 07.09.1998 р. № 1388 за бажанням  власника  транспортного  засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній  особі  чи  за бажанням фізичної або юридичної особи,  якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами,  підрозділ Державтоінспекції видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування   і (або)  розпорядження транспортним засобом.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів по описаному епізоду встановила, що контрагент позивача, яким виписано податкові накладні, на час проведення перевезень користувався автомобілем директора цього контрагента без правовстановлюючих документів на цей автомобіль.
Даний висновок випливає з матеріалів справи.
Натомість, колегія суддів встановила, що в період здійснення перевезень право на користування цим автомобілем мало ТОВ «Екватор - А».
Крім того, як вже зазначалося вище, колегією суддів встановлено, що 07.05.12 р. перевезення зазначеним засобом здійснював контрагент позивача (145-147 т. 6), а вже на наступний день 08.05.12 р. цим же автомобілем з тим самим водієм автоперевізником в ТТН зазначено ТОВ «Екватор - А»  (148 т. 6).
Аналогічні невідповідності встановлені колегією суддів і щодо інших ТТН, наявних в матеріалах справи.
Викладене вище дає підстави колегії суддів припускати, що всі перевезення вантажу здійснено ТОВ «Екватор - А» або іншою третьою особою, натомість, податкові накладні, товарно-транспортні накладні та інші первинні документи містять неправдиву інформацію про виконавця перевезень, а тому втрачають для суду апеляційної інстанції статус первинних.
Крім того, в матеріалах справи відсутні завантажувальні листи та розвантажувальні листи, які згідно заявок мають визначати адресу розвантаження, уповноважену особу на прийняття вантажу, вантжоотримувача, термін доставки.
Колегія суддів акцентує увагу, що наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні містять незаповнені графи розділу «Вантажно-розвантажувальні операції».
Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р., встановлено, що первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціальних форм, затверджених міністерствами та відомствами України.
Вантаж, не оформлений ТТН, не приймається до перевезення (п. 47 Статуту автотранспорту). Про факт надання автотранспортних послуг свідчать товарно-транспортні документи, дорожні листи вантажного автомобіля, що підтверджують рух вантажу від пункту відправлення до пункту призначення (передання вантажу одержувачу).
Відповідно п. 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. за № 128/2568, основними документами на перевезення вантажів є товарно - транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.
Між тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Законом України від 05.07.2011 р. №3565-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень» було внесено зміни до ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» у частині виключення дорожніх (маршрутних) листів з переліку документів, що повинен мати при собі водій та на вимогу пред'являти для перевірки.
Крім того, зазначеним Законом внесені зміни до Закону України «Про автомобільний транспорт» у частині виключення з тексту цього Закону слів «дорожній лист».
Неузгодженість даного питання між законами та підзаконними актами дозволяє автоперевізнику здійснювати перевезення вантажу без дорожнього листа, а тому колегія суддів відсутність цих доказів в матеріалах справи не враховує в якості обставини, що може свідчити про відсутність реальності господарських операцій.
Натомість, відсутність обов'язкових реквізитів в ТТН та встановлення внесення в них неправдивих відомостей є достатньою підставою для невизнання вказаних первинних документів в якості належних доказів у справі.
Також, колегія суддів зазначає, що наявність довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей вантажоодержувачами є обов'язковою при встановленні реальності перевезення вантажу.
Номер та дата довіреності також має бути відображена в ТТН, однак, в матеріалах справи ці дані не відображені.
Крім того, колегією суддів вибірковим методом здійснено порівняння ТТН по певним параметрам.
Наприклад, при порівнянні ТТН (а. с. 76 Т. 1 та а. с. 83 Т. 1) колегією суддів також встановлено, що автоперевізниками вантажу є ТОВ «Екватор-Експрес» та ТОВ «Екватор-А». Натомість, відповідно до обох ТТН  водієм є ОСОБА_4
Колегія суддів зазначає, що специфіка вищезазначених договорів перевезення не передбачає можливості часткового виконання зобов'язання ( здійснення перевезення автомобілем одного перевізника, а водієм іншого).
З матеріалів справи не вбачається з яким саме з перевізником вказаний водій перебуває у трудових відносинах.
Вищезазначене ставить під сумнів оформлення ТТН з метою відображення реальних господарських відносин у вигляді перевезення вантажу.
Також, при порівнянні ТТН (а. с. 69 Т. 1 і а. с. 70 Т. 1) колегією суддів встановлено, що в обох ТТН зазначена одна адреса вантажоодержувача: Київська обл., с. Червоне, провулок Індустріальний, 10. Натомість, вантажоодержувачі в цих ТТН різні: фізична особа без зазначення П. І. Б. (а. с. 69 Т. 1) та ТОВ «Канталь» (а. с. 70 Т. 1).
Даний факт також не може свідчити про реальність господарської операції.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів також звертає увагу на той факт, що відповідно до наявних в матеріалах справи ТТН незалежно від того хто з перевізників в них зазначений: ТОВ «Екватор-Експрес» чи ТОВ «Екватор-А», замовником (платником перевезення) зазначено позивача.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що замовником автоперевезення та платником за надані послуги згідно договору № 120402 від 02.04.2012 р. (преамбула договору та п. 5.2) повинен бути ТОВ «Екватор-Експрес» в тих перевезеннях, що здійснювались від імені ТОВ «Екватор-А».
Натомість, з ТТН випливає, що платником перевезень на користь ТОВ «Екватор-А» був виключно позивач, без посередництва ТОВ «Екватор-Експрес».
Крім того, колегія суддів встановила, що відповідно до п. 3.2.3 договору № 120402 від 02.04.2012 р. (між ТОВ «Екватор-Експрес» та ТОВ «Екватор-А») ТОВ «Екватор-А» був зобов'язаний забезпечити наявність дійсного на дату завантаження полісу страхування відповідальності перед вантажовласником.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР 9далі - Закон № 85) предметом  договору страхування можуть бути майнові інтереси, що  не  суперечать закону і пов'язані, в тому числі, з відшкодуванням  страхувальником  заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).
Відповідо до ст. 16 Закону № 85 договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі  настання страхового випадку здійснити  страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої  укладено  договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати  інші умови договору.
Згідно ст. 18 Закону № 85 факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.
З матеріалів справи вбачається, що єдиним вантажовласником перевезених товарів є позивач. Відсутність страхування тягне за собою повну матеріальну відповідальність при ушкодженні або втраті вантажу ТОВ «Екватор-А».
В матеріалах справи відсутні будь-які копії полісів страхування, які б, між іншим, були одним з беззаперечних доказів реальності здійснення перевезень ТОВ «Екватор-А» та  ТОВ «Екватор-Експрес»  вантажу позивача.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що матеріали справи доводять реальність товарообороту в межах господарської діяльності позивача, проте відсутні первинні документи, якими підтверджується реальність здійснення господарських операцій з перевезення вантажу саме контрагентом, що виписав податкові накладні, які є єдиною підставою для формування податкового кредиту, а тому податкові повідомлення - рішення, винесені відповідачем, є правомірними та скасуванню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги відповідача спростовують висновки суду першої інстанції.
У відповідності до  статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення не у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому наявні підстави для його скасування.
Керуючись ст.ст. 99, 100, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2013 р. у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Века України" до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними і скасування наказу, податкових повідомлень - рішень задовольнити.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2013 р. в частині задоволення позовних вимог скасувати.
В цій частині прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Века України" відмовити у повному обсязі.
В іншій частині постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2013 р. залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені   ст. 212 КАС України.

Головуючий судя         О. О. Беспалов
Суддя                        І. О. Грибан
Суддя                         О. А. Губська


ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
іменем України

"22" травня 2014 р.                                                              Справа №  817/244/14

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді                                                          Котік Т.С.       
суддів:                                                                              Жизневської А.В.
                                                                                          Малахової Н.М.,
при секретарі                                                               Марчук Ю.А. ,
за участю представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "18" лютого 2014 р. у справі за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕК" Україна  до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області  про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень ,
ВСТАНОВИВ:
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕК" Україна.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів  у Рівненській області від 28.10.2013 №0001052251 (форма "В4") та №0001042251 (форма "В1"). 
Присуджено на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕК" Україна із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 182,70 грн.
В апеляційній скарзі Державна податкова інспекція у Рівненському районі Головного управління Міндоходів  у Рівненській області, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить судове рішення скасувати та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову. Зокрема, апелянт посилається на те, що висновки суду не відповідають обставинам, встановленим актом перевірки, а тому оскаржувані  повідомлення-рішення  є обґрунтованими  і  правомірними.
Розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, олегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Так, з матеріалів справи убачається, що за результатами  позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕК" Україна (далі ТОВ «ОДЕК» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за період з 01.01.2013 по 31.03.2013, при проведенні взаємовідносин з МПП "Каштан" в січні, лютому 2013 року складено акт перевірки від 15.10.2013 №107/22-141/25322516.
Згідно висновків податкового органу, товариством порушено п. 198.1, п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п. 200.3, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню, в тому числі, відповідно до декларацій з ПДВ за лютий 2013 року- 983, 00 грн., та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за березень 2013 року в сумі 2592 грн.  Таких висновків податковий орган дійшов вважаючи, що господарські операції позивача  з МПП "Каштан" носять безтоварний характер, що підтверджено актом від 19.04.2013 №8/22/22553337 Дубровицької міжрайонної державної податкової інспекції Державної податкової служби у Рівненській області про неможливість проведення зустрічної звірки МПП "Каштан" код за ЄДРПОУ 22553337 (а.с. 112-122). У зв'язку із чим податковим органом зроблено висновок про відсутність у МПП "Каштан" права на  формування витрат по операціях з підприємствами постачальниками в розумінні ст. 138 Податкового кодексу України. У зв'язку з не підтвердженням податкового кредиту  з ПДВ та витрат,  у МПП "Каштан" відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по операціях з продажу товарів (послуг) підприємцям-покупцям. 
За результатами перевірки ТОВ «ОДЕК», 28.10.2013 року ДПІ у Рівненському районі ГУ Міндоходів у Рівненській області прийнято податкові повідомлення-рішення №0001052251, яким зменшено розмір від»ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2592,00 грн. та  №0001042251 яким зменшено суму бюджетного відшкодування ( у тому числі заявленого за рахунок зменшення податкових зобов»язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 983,00 грн. та нараховано штрафні санкції у сумі 492,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що  позивач належними та допустимими доказами підтвердив формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з МПП "Каштан", оскільки платник податків діяв у відповідності до приписів податкового законодавства, дані податкового обліку відповідають даним бухгалтерського обліку та ґрунтуються на первинних документах, які підтверджують реальність руху його активів.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком з огляду на таке.
Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Пунктом 138.8 ст.138 Податкового кодексу України визначено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а зокрема, амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто, необхідною умовою для віднесення до податкового кредиту сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Перевіряючи фактичність здійснення позивачем господарських операцій з МПП "Каштан" судом першої інстанції встановлено, що 17 січня 2013 року між  ТОВ "ОДЕК" Україна (Замовник) та МПП "Каштан" (Перевізник) укладено  договорів про перевезення вантажів №16/01-04-12/46-20, згідно з яким Перевізник зобов'язаний виконати для Замовника перевезення вантажів (лісоматеріалів),  а Замовник зобов'язується сплатити Перевізнику за перевезення плату, що визначена в Додатку №1 до цього договору і є його невід'ємною частиною,  в порядку і строки передбачені цим Договором  (а.с.33-36).
01.04.2013 між позивачем та МПП "Каштан" укладено додаткову угоду до Договору №16/01-04-12/46-20 від 17.01.2013 (а.с. 47).
На підтвердження реальності проведення господарських операцій по вказаному договору судом досліджено:
-          акти здавання-приймання наданих послуг: №3 від 24.01.2013, №4 від 04.02.2013, №5 від 28.02.2013 (а.с.48,50,52);
-          товарно-транспортні накладні: №033959 від 24.01.2013, №010343 від 04.02.2013, №034038 від 18.02.2013, №034175 від 19.02.2013, №034178 від 20.02.2013, №031693 від 22.02.2013, №034200 від  27.02.2013 ( а.с. 49,51,53-57);
-          податкові накладні: №1 від 24.01.2013 на загальну суму 3188,59 грн., у т.ч. податок на додану вартість (надалі - ПДВ) 531,43 грн., №1 від 04.02.2013 на загальну суму 2709,27 грн., у т.ч. ПДВ 451,55грн, №2 від 22.02.2013 на загальну суму 5995,97 грн., у т.ч. ПДВ 999,33 грн., №3 від 26.02.2013 на загальну суму 6684,84 грн., у т.ч. ПДВ 1114,14 грн., №4 від 28.02.2013 на загальну суму 2873,45 грн., у т.ч. ПДВ 478,91 грн. (а.с.58-62).
Транспортування фансировини проводилося МПП "Каштан", розрахунки між суб'єктами господарювання за надані транспортні послуги проводились у безготівковій формі.
Оплата за надані транспортні послуги здійснена ТОВ "ОДЕК" Україна, що підтверджується платіжними дорученнями: №50326 від  29.01.2013 на  суму 3188,59 грн.; №50659 від 05.02.2013 на суму 2709,27 грн.; №51399 від 22.02.2013 на суму 5995,97 грн.;
№51468 від 26.02.2013 на суму 6684,84 грн.; №51689  від 01.03.2013 на суму 2873,44 грн. (а.с. 63-67).
Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано податковим органом, вищезазначені документи бухгалтерського обліку ТОВ "ОДЕК" Україна, якими оформлені спірні господарські операції, відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", розкривають зміст господарських операцій. Таким чином, вказані документи є первинними документами в розумінні закону, які належить складати для даного виду господарських операцій, а відтак є належними та допустимими доказами відповідно до приписів статті 70 КАС України, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги покликання податкового органу в акті перевірки на те, що у зв'язку з  неналежним оформленням ТТН (не зазначено фактичний пробіг автомобіля, відсутні показники спідометра, не можливо визначити реальну відстань, яку проїхав автомобіль, кількість їздок, заїздів, згідно якого доручення (довіреності) та хто отримав вантаж теж не зазначено) операції щодо отримання ТОВ "ОДЕК" Україна  від МПП "Каштан" послуг з перевезення фансировини не підтверджуються при врахуванні реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень,  транспорту та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів у вказаного суб'єкта господарювання. 
Так, відсутність та/або дефектність документів на транспортне перевезення умовленого договором товару не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій, оскільки відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 14.10.1997р. товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського ліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше трьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною ладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.
Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.
Так само, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на те, що вид транспортного засобу в договорі перевезення та в товаро-транспортних накладних не  співпадають, оскільки такі обставини спростовуються додатковою угодою від 01.04.2013 до Договору №16/01-04-12/46-20 від 17.01.2013 року між позивачем та МПП "Каштан".
Щодо правомірності включення податку на додану вартість за договором перевезення до складу податкового кредиту,  суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що  такі дії позивача узгоджуються з вимогами податкового законодавства.
Так, згідно п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу, а за змістом п.п. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Таким чином, право на податковий кредит виникає в момент здійснення однієї з двох подій, які визначені вищевказаною нормою Податкового кодексу України, а підставою для нарахування податкового кредиту є належним чином оформлена податкова накладна.
Згідно п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Стаття 200 Податкового кодексу України регулює порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.
Відповідно до положень пунктів 200.1, 200.2, 200.3 та 200.4 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Виходячи з приписів зазначених правових норм, та обставин, встановлених судом першої інстанції при розгляді справи, ТОВ "ОДЕК" Україна до складу податкового кредиту було віднесено суми податку на додану вартість, сплачені в отриманих послуг з перевезення фансировини від МПП "Каштан", що фактично поставлялися за господарськими операціями, які мали реальний характер.
Також, судом першої інстанції встановлено, що позивач виконав всі вимоги Податкового кодексу України для отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, а також щодо документального оформлення податкового обліку та в підтвердження правомірності заявлених до відшкодування сум ПДВ під час перевірок надав всі передбачені діючим законодавством Україні документи.
Окрім зазначеного, судом першої інстанції досліджено, що контрагент  позивача на час здійснення спірних господарських операцій володів спеціальною податковою правосуб'єктністю, належність оформлення виданих ними податкових накладних податковим органом не заперечується, а укладені з їх участю господарські договори в установленому порядку недійсними не визнані. Разом з тим, є слушним посилання суду на те, що стан платника податків-постачальника, відмінний від основного, не визнається податковим законодавством підставою для зменшення витрат та податкового кредиту платника податків-покупця, а відтак відсутність контрагентів за місцезнаходженням, тим більше -  за межами періоду здійснення господарських операцій з позивачем, не має доказового значення при вирішенні даного адміністративного спору.
Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме у справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні від 22.01.2009 році зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи  зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки для отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і  відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
Отже, правомірно сформований податковий кредит з податку на додану вартість давав право платнику податків на бюджетне відшкодування, оскільки відповідно до п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що податковим органом неправомірно збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, зменшено суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та застосовано штрафні (фінансові) санкції.
Доводи апеляційної скарги  не спростовують висновків суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог,  не містять фактів невірного застосування судом норм матеріального та процесуального права, а тому колегія суддів не вбачає підстав, визначених ст. 202 КАС України, для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ: 
Апеляційну скаргу  Державна податкова інспекція у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області  залишити без задоволення, а  постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "18" лютого 2014 р. без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий   суддя                                            Т.С. Котік
судді:                                                                     А.В. Жизневська
                                                                              Н.М. Малахова


Материалы, предоставленные в блоге, носят ознакомительный характер. Рекомендуем обратиться к специалистам.
Адвокат в Киеве:
(044) 383-50-62   (096) 445-47-90
e-mail: super.legal-protection@yandex.ru


Комментариев нет:

Отправить комментарий