Верховный
Суд в постановлении от 08.04.2015 г. по делу №6-33цс15 ограничил для банков
сроки взыскания долгов в случае смерти заемщика. Банки могут взыскивать
задолженность исключительно на протяжении шести месяцев после смерти своего
заемщика с его наследников.
Суд
также напомнил, что выплачивать ипотеку нужно и после смерти заемщика, но
обязаны это делать только получившие от него какое-либо имущество. Более того, наследник
обязан погашать банку задолженность по ипотеке лишь в объемах, не превышающих
стоимость унаследованного имущества.
Тем,
у кого просто нет денег на адвоката, можно посоветовать надеяться на
забывчивость банков. Из личной практики – часто банки проигрывают судебные
споры именно из-за пропусков срока давности. Если банк не предъявит требование
по выплате кредита к наследникам в течение 6 месяцев, как говорится в упомянутом
решение ВСУ, то наследники станут единственными хозяевами недвижимости.
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 8 квітня 2015 року
Судова
палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого -
Гуменюка В. І., суддів - Григор'євої Л. І., Романюка Я. М., Лященко Н. П.,
Сеніна Ю. Л., Охрімчук Л. І., Сімоненко В. М., розглянувши у відкритому
судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства
"УкрСиббанк" до ОСОБА_1, діючої в своїх інтересах та в інтересах
дочки - ОСОБА_2, треті особи - реєстраційна служба Головного управління юстиції
у Запорізькій області, товариство з обмеженою відповідальністю
"Техноекспорт", орган опіки та піклування Мелітопольської міської
ради Запорізької області, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за заявою
публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про перегляд
Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2014 року, встановила:
9
вересня 2013 року публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі -
ПАТ "УкрСиббанк") звернулося до суду із зазначеним позовом,
посилаючись на те, що 3 вересня 2007 року та 28 травня 2008 року з метою в
забезпечення виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Техноекспорт"
(далі - ТОВ "Техноекспорт") зобов'язань за кредитними договорами
НОМЕР_1 від 3 вересня 2007 року та НОМЕР_2 від 28 травня 2008 року уклало з
ОСОБА_3 договори іпотеки, за умовами яких останній передав в іпотеку нежитлову
будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
ІНФОРМАЦІЯ_1
іпотекодавець помер. Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_3 є його
дружина ОСОБА_1 та неповнолітня дочка ОСОБА_2.
Посилаючись
на те, що ТОВ "Техноекспорт" взяті на себе зобов'язання за кредитними
договорами від 3 вересня 2007 року та від 28 травня 2008 року не виконує,
позивач просив суд на підставі статей 1281, 1282 ЦК України, статті 23 Закону
України від 5 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закону
України "Про іпотеку") звернути стягнення на предмет іпотеки та
визнати за ним право власності на нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1.
Рішенням
Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 2 квітня 2014
року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 29
травня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 14 липня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження.
У
заяві про перегляд судового рішення ПАТ "УкрСиббанк" порушує питання про
скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ від 14 липня 2014 року з підстав неоднакового застосування
судами касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: статей 23, 33
Закону України "Про іпотеку", частини п'ятої статті 1268, статті 1297
ЦК України.
На
обґрунтування заяви банк додав ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з
розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року, в якій, на
його думку, по-іншому застосовані зазначені норми права.
Ухвалою
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 9 лютого 2015 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в
порядку гл. 3 розд. V ЦПК України з підстав неоднакового застосування судом
касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
За
змістом пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення"
Закону України від 12 лютого 2015 року N 192-VIII "Про забезпечення права
на справедливий суд" (далі - Закон N 192-VIII) заяви про перегляд
Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій
для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України
та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом,
розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Перевіривши
матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких
підстав.
Відповідно
до статті 353 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Законом N
192-VIII) Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з
підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За
положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України (в редакції, що
діяла до набрання чинності Законом N 192-VIII) підставою для подання заяви про
перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом
(судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло
ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Згідно
зі статтею 3605 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Законом
N 192-VIII) Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо
обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
У
справі, яка переглядається, судами встановлено, що ПАТ "УкрСиббанк"
та ТОВ "Техноекспорт" уклали два кредитні договори: НОМЕР_1 від 3
вересня 2007 року з терміном повернення кредиту не пізніше 2 вересня 2010 року
та НОМЕР_2 від 28 травня 2008 року з терміном повернення кредиту не пізніше 27
травня 2011 року.
3
вересня 2007 року та 28 травня 2008 року ПАТ "УкрСиббанк" уклало з
ОСОБА_3 два договори іпотеки з метою забезпечення кредитних зобов'язань ТОВ
"Техноекспорт". Відповідно до них в іпотеку передана нежитлова
будівля літ. А-3, площею 5569 м кв., котельня літ. Б-1 та огорожа N 1, що
розташована за адресою: АДРЕСА_1, ринкова вартість якої згідно звіту суб'єкта
оціночної діяльності складає 2152664 грн.
Умовами
кредитних договорів НОМЕР_1 від 3 вересня 2007 року та НОМЕР_2 від 28 травня
2008 року передбачалося, що виконання зобов'язань позичальника за цими
договорами забезпечуються заставою нерухомості - спірної нежитлової будівлі та
порукою ОСОБА_4.
Укладеним
3 вересня 2007 року договором іпотеки НОМЕР_3 між ПАТ "УкрСіббанк" і
ОСОБА_3 передбачено, що іпотекою спірної нежитлової будівлі забезпечуються в
повному обсязі усі грошові зобов'язання іпотекодавця як майнового поручителя
ТОВ "Техноекспорт", зокрема за кредитним договором НОМЕР_1 від 3
вересня 2007 року, за яким отримано позичальником 70 тис. доларів США.
Згідно
з договором іпотеки НОМЕР_4 від 28 травня 2008 року іпотекою забезпечується
виконання кредитного договору НОМЕР_2 від 28 травня 2008 року, за яким ТОВ
"Техноекспорт" отримало кредит на суму 207920 доларів США.
У
зв'язку з невиконанням ТОВ "Техноекспорт" зобов'язань за кредитними
договорами станом на 17 червня 2013 року утворилась заборгованість на загальну
суму 572525,72 долари США, що за курсом НБУ складає 4576198 грн., з яких
заборгованість за кредитним договором НОМЕР_1 від 3 вересня 2007 року складає
141016,63 долари США (1127145 грн. 94 коп.); заборгованість за кредитним
договором НОМЕР_2 від 28 травня 2008 року 431509,09 доларів США (3449052 грн.
17 коп.).
ІНФОРМАЦІЯ_1
іпотекодавець помер. Спадкоємцями за законом після його смерті є його дружина
ОСОБА_1 та неповнолітня дочка ОСОБА_2.
19
травня 2010 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори із заявою про
прийняття спадщини.
28
січня 2011 року та 3 березня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 видані свідоцтва про
право на спадщину за законом на частину спадкового майна, за винятком спірної
нежитлової будівлі, у зв'язку із накладенням на неї арешту за договором іпотеки
та знаходженням у суді з грудня 2009 року справи про стягнення заборгованості
за кредитами (справа N 2-882/2010 Мелітопольського районного суду Запорізької
області).
Так,
у грудні 2009 року ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з позовом до
ТОВ "Техноекспорт", ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - спадкодавця про стягнення
заборгованості, яка утворилася за кредитними договорами НОМЕР_1 від 3 вересня
2007 року та НОМЕР_2 від 28 травня 2008 року у зв'язку з невиконанням
боржниками вимоги кредитора про погашення заборгованості.
Ухвалою
Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня 2010 року
провадження у справі зупинено на підставі пункту 1 частини першої статті 201
ЦПК України у зв'язку зі смертю ОСОБА_3, що настала ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 71 т.
1).
Рішенням
Мелітопольського районного суду Запорізької області від 4 травня 2012 року з
боржника ТОВ "Техноекспорт" та поручителя ОСОБА_4 на користь ПАТ
"УкрСиббанк" стягнуто солідарно суму заборгованості за кредитами у
розмірі 4041028 грн. 56 коп.
Постановою
державного виконавця від 10 вересня 2013 року виконавче провадження з виконання
рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 4 травня
2012 року закінчено та скасовані інші заходи примусового виконання рішення суду
на підставі постанови Господарського суду Запорізької області від 17 червня
2013 року, якою ТОВ "Техноекспорт" визнано банкрутом та призначено
ліквідатора (а. с. 54 т. 2).
Заперечуючи
проти позову, відповідачка 2 квітня 2014 року заявила суду про сплив позовної
давності за вимогами до неї та про застосування наслідків спливу позовної
давності (а. с. 57 т. 2).
В
обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначала, що про смерть іпотекодавця ОСОБА_3 ПАТ
"УкрСиббанк" стало відомо ще у липні 2010 року у процесі розгляду
справи про стягнення заборгованості за кредитами (ухвала суду від 13 липня 2010
року), та із її заяви на адресу банку від 26 листопада 2010 року про надання
згоди на зняття іпотечної заборони на нежитлове приміщення з метою отримання
нею свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті чоловіка (а. с. 53,
71 т. 1).
Крім
того, 28 серпня 2013 року Мелітопольська державна нотаріальна контора
повідомила ПАТ "УкрСиббанк" на його звернення від 19 серпня 2013 року
про те, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 є ОСОБА_1 та його дочка ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 110, 123 т. 1).
3
вересня 2013 року ПАТ "УкрСиббанк" направило ОСОБА_1 вимогу про
погашення боргових зобов'язань ОСОБА_3 на підставі норм статей 1281, 1282 ЦК
України, а 7 листопада 2013 року повідомило її про звернення стягнення на
предмет іпотеки (а. с. 55, 62 т. 2).
Відмовляючи
у задоволенні позову ПАТ "УкрСиббанк" про звернення стягнення на
предмет іпотеки та визнання права власності на нерухоме майно суд першої
інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, на
підставі норм статей 1218, 1231, 1282, 1299 ЦК України та Закону України
"Про іпотеку" дійшов висновку про те, що спадкоємці іпотекодавця
право власності на іпотечне нерухоме майно не набули, оскільки на час розгляду
справи у встановленому законом порядку свідоцтво про право на спадщину за
законом не отримали, право власності на це майно не зареєстрували та не
визначили частки у спадковому майні.
Зазначивши,
що підставою для відмови в позові є саме ці обставини, суд, крім того, послався
й на те, що договором іпотеки НОМЕР_4 від 28 травня 2008 року не визначений
обсяг зобов'язань, які забезпечуються іпотекою.
Суд
також зазначив, що оскільки позов є недоведеним, підстави для застосування
позовної давності та наслідків її спливу відсутні.
Разом
з тим, у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з
розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року судом на
підставі статей 1268, 1297 ЦК України, статті 23 Закону України "Про
іпотеку" зроблено висновок про те, що неотримання спадкоємцем свідоцтва
про право власності на нерухоме спадкове майно, яке перебуває в іпотеці, не
свідчить про неприйняття ним спадщини та не позбавляє кредитора права на
звернення стягнення на іпотечне майно.
Отже,
існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини п'ятої статті
1268 та статті 1297 ЦК України у поєднанні з нормами статей 23, 33 Закону
України "Про іпотеку" та нормами статей 1281, 1282 ЦК України.
Вирішуючи
питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції
зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України виходить із такого.
Порядок
прийняття спадщини, яка відкрилася після 1 січня 2004 року, визначений Главою
87 ЦК України.
Згідно
з нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків
(спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб
(спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали
спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його
смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК
України (статті 1218, 1231 ЦК України).
Часом
відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується
померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).
Спадкоємець
за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її
(частина перша статті 1268 ЦК України).
Дії,
які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем спадщини визначені у частинах
3, 4 статті 1268, статті 1269 ЦК України.
Так,
згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно
проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що
прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього
Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Спадкоємець,
який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав
постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Чинне
законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України
"Здійснення права на спадкування") та оформлення спадщини (глава 89
ЦК України "Оформлення права на спадщину).
Відповідно
до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину,
може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Разом
з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу
відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Частиною
першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв
спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса
за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Однак,
відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на
спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Таким
чином, спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони
надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право
розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у
встановленому законом порядку.
Відповідно
до частини першої, другої статті 23 Закону України "Про іпотеку" у
разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої
особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є
дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо
до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа,
до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус
іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним
договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права
власності на предмет іпотеки.
Частиною
третьою статті 23 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що якщо
право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи -
іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед
іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його
порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в
межах вартості предмета іпотеки.
Таким
чином, за змістом статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі
переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи,
у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для
набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності
на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі
його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що
існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Проте
якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи
- іпотекодавця, який є відмінним від боржника, такий спадкоємець не несе
відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання,
але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимог
іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.
Підстави
для звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені у статтях 12, 33 Закону
України "Про іпотеку".
Відповідно
до цих норм такими підставами є порушення іпотекодавцем умов іпотечного
договору, невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов'язання.
Отже,
аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоча
отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину
відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця,
однак відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути
підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.
Якщо
спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з
виконанням обов'язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема, з метою
ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до
нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця. За таких обставин,
судом касаційної інстанції норми статей 1268, 1296, 1297 ЦК України витлумачені
неправильно.
Разом
з тим необхідно враховувати наступне.
Оскільки
зі смертю боржника зобов'язання по поверненню кредиту включаються до складу
спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи
сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті
1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у
порядку, передбаченому частиною другою цієї норми. Саме на підставі норм статей
1281, 1282 ЦК України кредитор заявив вимоги до спадкоємців.
Так,
згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги
кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із
спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі,
який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов'язані
задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і
кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за
позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у
натурі.
Разом
з тим, положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання
кредитором норм статті 1281 ЦК України щодо строків пред'явлення ним вимог до
спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними),
позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.
Отже,
встановлені статтею 1281 ЦК України строки - це строки у межах яких кредитор,
здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб'єктивне право, а не є
строком позовної давності, як зазначив суд.
У
справі, яка переглядається, кредитор пред'явив вимоги до спадкоємців, що
прийняли спадщину, з порушенням строків, встановлених статтею 1281 ЦК України,
що згідно з частиною четвертою цієї норми позбавляє його права вимоги до
спадкоємців.
Таким
чином, правильно встановивши обставини справи, суд неправильно застосував до
правовідносин сторін норми статей 1281, 1283, 1296, 1297 ЦК України, що однак
не призвело до неправильного вирішення спору, оскільки відповідальність
спадкоємців за боргами спадкодавця настає лише за умови додержання кредитором
вимог статей 1281, 1282 ЦК України, які ним не дотримані.
Крім
того, відмовляючи в задоволенні вимог ПАТ "УкрСиббанк" суди послалися
на частину другу статті 1299 ЦК України, проте на час вирішення судами спору
згідно із Законом України від 4 липня 2013 року N 402-VII (набрав чинності 4
серпня 2013 року) ця норма була виключена ізЦК України.
Оскільки
неправильне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права не
призвело до неправильного вирішення справи, а правильне по суті рішення не може
бути скасоване з одних лише формальних міркувань, то відповідно до частин
першої, другої статті 3605ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання
чинності Законом N 192-VIII) судове рішення скасуванню не підлягає.
Керуючись
пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603,
частиною першою статті 3605 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання
чинності Законом N 192-VIII), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду
України постановила:
У
задоволенні заяви публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк"
відмовити.
Постанова
Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі,
встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий: В. І. Гуменюк
Судді: Л. І. Григор'єва
Н. П.
Лященко
Л. І.
Охрімчук
Я. М.
Романюк
Ю. Л.
Сенін
В. М.
Сімоненко
* * *
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
(у справі N 6-33 цс15)
Аналіз
норм статей 1216, 1218, 1219, 1231, 1268, 1269, 1296, 1297 ЦК України дає
підстави для висновку про те, що спадкові права є майновим об'єктом цивільного
права, реалізувавши які, спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про
право на спадщину, набуває прав на спадкове майно, в тому числі нерухоме (право
володіння, користування), а з моменту оформлення права власності на нерухоме
майно і право розпорядження ним.
Відсутність
у спадкоємця, який прийняв спадщину, свідоцтва про право власності на спадкове
нерухоме майно не позбавляє кредитора спадкодавця звернутися на підставі норми
статті 23 Закону України "Про іпотеку" до такого спадкоємця, що
зволікає з отриманням свідоцтва з вимогами про звернення стягнення на спадкове
майно, яке є предметом іпотеки.
Оскільки
зі смертю боржника зобов'язання з повернення кредита включаються до складу
спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту не
застосовуються, а підлягають застосуванню норми статей 1281, 1282 ЦК України
щодо строків пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців і порядку задоволення
цих вимог кредитора.
Недотримання
кредитором передбачених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення вимог,
(які є присічними, преклюзивними) позбавляє кредитора права вимоги до
спадкоємців.
Оскільки,
кредитор пред'явив вимоги до спадкоємців поза межами зазначених строків,
підставою для відмови кредитору у зверненні стягнення на спадкове іпотечне
майно є саме ця обставина, а не факт неотримання спадкоємцями свідоцтва про
право власності на нерухоме майно.
Таким
чином, враховуючи, що неправильне застосування судом касаційної інстанції норм
матеріального права не призвело до неправильного вирішення справи, а правильне
по суті рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань,
підстави для скасування такого рішення відсутні.
Суддя
Верховного
Суду України Л. І. Григор'єва
Материалы, предоставленные в блоге, носят
ознакомительный характер. Рекомендуем обратиться к специалистам.
Адвокат в Киеве:
(044) 383-50-62
(096) 445-47-90
e-mail: super.legal-protection@yandex.ru
Отправить комментарий