Верховный
Суд, рассмотрев дело № 6-211цс14 по иску о разделе имущества супругов и по
встречному иску об установлении факта проживания одной семьей без регистрации
брака и разделе имущества супругов, пришел к следующему выводу.
Согласно
части 1 ст. 24 Кодекса о браке и семье (который применяется к отношениям,
существовавшим до 01.01.2004 г.) имущество, принадлежавшее каждому из супругов
до брака, а также полученное ими во время брака в дар или в порядке
наследования, является собственностью каждого из них (аналогичные положения
содержат пункты 1, 2 части 1 ст. 57 Семейного кодекса).
Суду
при разрешении спора о разделе имущества, приобретенного до 1 января 2004 года
лицами, проживавшими одной семьей, но не находившимися в зарегистрированном
браке, необходимо установить не только обстоятельства совместного проживания
сторон, но и то обстоятельство, что спорное имущество приобреталось в
результате совместного труда. То есть сам факт совместного проживания сторон не
является основанием для признания права собственности на половину имущества за
каждой из сторон. Доля в таком имуществе определяется в соответствии с размером
фактического взноса в приобретение имущества каждой из сторон, в том числе за
счет имущества, приобретенного одним из супругов до брака, которое является его
личной частной собственностью. Если в приобретение имущества вложены, кроме
общих средств, средства, принадлежавшие одной из сторон, то доля в этом
имуществе, в соответствии с размером взноса, является ее собственностью.
Что
же касается отношений, существующих после 01.01.2004 г., они регулируются Семейным кодексом. И установленный факт
совместного проживания сторон является достаточным основанием для признания
права собственности на половину (часть) имущества.
П
О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11
березня 2015 року м.
Київ
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
в складі:
головуючого Яреми
А.Г.,
суддів: Григор’євої
Л.І., Охрімчук Л.І.,
Гуменюка В.І., Сеніна Ю.Л.,
Лященко Н.П., Сімоненко В.М., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – публічне акціонерне товариство “Райффайзен
Банк Аваль”, про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом
ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без
реєстрації шлюбу й поділ спільного майна подружжя за заявою ОСОБА_1 про
перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9
липня 2014 року,
в с т а н о в и л а:
У липні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною
позовною заявою, а в подальшому – із заявами про зміну позовних вимог, в яких
посилався на те, що з 9 вересня 2006 року до 25 червня 2012 року він і ОСОБА_3,
яка змінила прізвище на ОСОБА_2, а в подальшому – на ОСОБА_4 (далі – ОСОБА_2),
перебували в зареєстрованому шлюбі, який 25 червня 2012 року рішенням
Суворовського районного суду м. Херсона розірвано.
Під час перебування у шлюбі вони придбали: 1/2 частину
магазину промислових товарів, що розташований АДРЕСА_1, а також автомобілі
MITSUBISHI PAJERO, INFINITI G35 та FIAT DUCATO.
Вважаючи, що зазначене майно є спільною власністю,
ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на 1/4 частину магазину
промислових товарів, автомобіль MITSUBISHI PAJERO та 1/2 частину автомобіля
FIAT DUCATO, а за ОСОБА_2 визнати право власності на 1/4 частину магазину
промислових товарів, автомобіль INFINITI G35 та 1/2 частину автомобіля FIAT
DUCATO.
ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою,
а в подальшому – із заявою про зміну позовних вимог, в яких посилалась на те,
що з жовтня 2001 року до 9 вересня 2006 року вона та ОСОБА_1 проживали однією
сім'єю без реєстрації шлюбу, а з 9 вересня 2006 року перебували в
зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 в неї й ОСОБА_1 народився син – ОСОБА_5.
Під час спільного проживання вони придбали: три магазини
промислових товарів, що розташовані АДРЕСА_2 і АДРЕСА_1, а також АДРЕСА_3;
житловий будинок АДРЕСА_4; квартиру НОМЕР_1 АДРЕСА_2; автомобілі MITSUBISHI
PAJERO, INFINITI G35 та FIAT DUCATO; меблі та побутову техніку, що розміщені в
зазначеному житловому будинку.
Вважаючи, що вона й ОСОБА_1 придбали зазначене майно
внаслідок спільної праці та за спільні кошти під час спільного проживання, тому
воно є спільною власністю, ОСОБА_2 просила: встановити факт проживання однією
сім'єю без реєстрації шлюбу її та ОСОБА_1 з 1 січня 2004 року до 9 вересня
2006 року; визнати три магазини промислових товарів, що
розташовані АДРЕСА_2 і АДРЕСА_1, а також АДРЕСА_3, квартиру НОМЕР_1
АДРЕСА_2 та житловий будинок АДРЕСА_4
спільною сумісною власністю; здійснити поділ цього майна; виділити їй та
визнати за нею право власності на магазин промислових товарів, що розташований
АДРЕСА_2, 1/2 частину магазину промислових товарів, що розташований АДРЕСА_1,
квартиру НОМЕР_1 АДРЕСА_2 й автомобілі MITSUBISHI PAJERO, INFINITI G35 та FIAT
DUCATO; виділити у власність ОСОБА_1 магазин промислових товарів, що
розташований АДРЕСА_3, житловий будинок АДРЕСА_4, меблі та побутову техніку.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 28
листопада 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено: ухвалено у порядку поділу
спільного майна подружжя виділити у власність ОСОБА_1 1/4 частину магазину
промислових товарів, що розташований АДРЕСА_1, автомобіль
MITSUBISHI PAJERO та 1/2 частину автомобіля FIAT DUCATO;
виділити у власність ОСОБА_2 1/4 частину магазину промислових товарів, що
розташований АДРЕСА_1, автомобіль INFINITI G35 та 1/2 частину автомобіля FIAT
DUCATO; зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково: ухвалено виділити у
власність ОСОБА_1 1/4 частину магазину промислових товарів, що розташований
АДРЕСА_1, автомобіль MITSUBISHI PAJERO та 1/2 частину автомобіля FIAT DUCATO;
виділити у власність ОСОБА_2 1/4 частину магазину промислових товарів, що
розташований АДРЕСА_1, автомобіль INFINITI G35 та 1/2 частину автомобіля FIAT
DUCATO; у задоволенні решти вимог за зустрічним позовом відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 27
лютого 2014 року, з урахуванням ухвали від 27 березня 2014 року про виправлення
описки та додаткового рішення від 27 березня 2014 року, рішення Дніпровського
районного суду м. Херсона від 28 листопада 2013 року скасовано й ухвалено нове
рішення, яким установлено факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 1 січня 2004
року до 9 вересня 2006 року; визнано два магазини промислових товарів, що
розташовані АДРЕСА_2 і АДРЕСА_1, квартиру НОМЕР_1 АДРЕСА_2 та житловий будинок АДРЕСА_4 спільною
сумісною власністю ОСОБА_2 і ОСОБА_1; здійснено поділ цього майна; виділено
ОСОБА_2 та визнано за нею право власності на: магазин промислових товарів, що
розташований АДРЕСА_2, 1/2 частину магазину промислових товарів, що розташований
АДРЕСА_1, квартиру НОМЕР_1 АДРЕСА_2, автомобілі MITSUBISHI PAJERO, INFINITI G35
та FIAT DUCATO. Загальна вартість виділеного ОСОБА_2 майна складає 2 млн 584
тис. грн. Виділено у власність ОСОБА_1: магазин промислових товарів, що
розташований АДРЕСА_3; житловий будинок АДРЕСА_4, меблі та побутову техніку.
Загальна вартість виділеного ОСОБА_1 майна складає 3 млн 528 тис. 600 грн.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 9 липня 2014 року касаційні скарги ОСОБА_6, ОСОБА_1 та публічного
акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” відхилено, рішення апеляційного
суду залишено без змін.
У заяві про перегляд ОСОБА_1 порушує питання про
скасування рішення Апеляційного суду Херсонської області від 27 лютого 2014
року й ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9
липня 2014 року та залишення в силі рішення Дніпровського районного суду м.
Херсона від 28 листопада 2013 року з підстав, передбачених пунктом 1 частини
першої
статті 355 Цивільного процесуального кодексу України
(далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції
одних і тих самих норм матеріального права, а саме: в одній частині судового
рішення статей 57, 60, 61 Сімейного
кодексу України (далі – СК України) та в іншій частині – пункту 1 частини
першої й частини сьомої статті 57, статті 74 СК України, що потягло ухвалення
різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Для прикладу наявності зазначеної підстави ОСОБА_1
посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:
від 29 лютого 2012 року у справі за позовом про поділ
майна та визначення порядку користування майном (№ 6-250св12);
від 18 березня 2013 року у справі за позовом про
встановлення факту проживання однією сім'єю без шлюбу та поділ майна подружжя і
за зустрічним позовом про визнання особистої приватної власності на майно,
набуте до укладення шлюбу (№ 6-44349св12);
від 24 липня 2013 року у справі за позовом про визнання
майна, набутого під час шлюбних відносин, особистою приватною власністю (№
6-19562св13);
від 23 квітня 2014 року у справі за позовом про поділ
майна подружжя та за зустрічним позовом про визнання майна особистою приватною
власністю і поділ спільного майна подружжя (№ 6-36382св13);
від 18 червня 2014 року у справі за позовом про поділ майна
подружжя (№ 6-8512св14);
а також на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з
розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року у справі за
позовом про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя (№
6-12813ск14).
Так, за результатами розгляду касаційних скарг у справах
№ 6-250св12, № 6-44349св12 і № 6-19562св13 суд касаційної інстанції,
застосувавши до спірних правовідносин положення статті 24 Кодексу про шлюб та
сім'ю України (далі – КпШС України), статей 57, 60, 61 СК України, дійшов
висновку про те, що майно, набуте одним із подружжя до шлюбу, є його особистою
приватною власністю і не є об'єктом спільної сумісної власності. Якщо в
придбання майна вкладені, крім спільних коштів, кошти, що належали одному з
подружжя, то частка в цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його
особистою приватною власністю.
За результатами розгляду касаційних скарг у справах №
6-36382св13, № 6-8512св14 і № 6-12813ск14 суд касаційної інстанції дійшов
висновку, що майно фізичної особи-підприємця не є об'єктом спільної сумісної
власності подружжя.
У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін
рішення апеляційного суду про визнання спірного майна, у тому числі й магазину
промислових товарів із прибудовою, що розташований АДРЕСА_2, об'єктами спільної
сумісної власності та поділ майна, виходив із того, що квартира НОМЕР_2
АДРЕСА_2 не є предметом поділу між сторонами цього спору, оскільки в цій
квартирі разом із квартирою НОМЕР_3 у вказаному будинку були виконані ремонтні
роботи з переплануванням житлових приміщень у нежитлові під магазин промислових
товарів із прибудовою, який і є предметом зазначеного поділу. Крім того,
відхиляючи доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що судами безпідставно
поділено майно, яке належить йому як підприємцю, суд касаційної інстанції
виходив із того, що ОСОБА_2 також була підприємцем та, як установлено судами,
подружжя мало спільний бюджет, що складався з отриманих у результаті здійснення
підприємницької діяльності коштів. Крім того, у порядку поділу спірне майно
передано ОСОБА_1, що не перешкоджає здійсненню йому подальшої підприємницької
діяльності.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника,
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає
частковому задоволенню з таких підстав.
Судами у справі, яка переглядається, установлено, що з
жовтня 2001 року до вересня 2006 року сторони у справі проживали однією сім'єю
без реєстрації шлюбу.
Відповідно до рішення Суворовського районного суду м.
Херсона від 8 серпня 2003 року ОСОБА_1 до 21 березня 2003 року перебував у
зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7.
9 вересня 2006 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 зареєстрували шлюб
та остання змінила прізвище на ОСОБА_2. ІНФОРМАЦІЯ_1 в ОСОБА_1 і ОСОБА_2
народився син – ОСОБА_5. Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від
25 червня 2012 року шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 розірвано, прізвище останньої
змінено на ОСОБА_3. 7 березня 2013 року ОСОБА_3 у зв'язку з реєстрацією нового
шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_4.
Згідно з договорами купівлі-продажу від 23 серпня 2002
року, від 2 вересня 2002 року та від 23 січня 2003 року ОСОБА_1 придбав
трикімнатну квартиру НОМЕР_3 й однокімнатні квартири НОМЕР_2 та НОМЕР_1 АДРЕСА_2.
Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 8
серпня 2003 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про поділ майна
подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на квартири НОМЕР_2 та НОМЕР_3
АДРЕСА_2. Після того, як у зазначених квартирах були виконані ремонтні роботи з
переплануванням житлових приміщень у нежитлові під магазин промислових товарів
із прибудовою, зазначене приміщення в травні 2004 року було прийняте до
експлуатації. 25 серпня 2004 року ОСОБА_1 як приватному підприємцю видано
свідоцтво про право власності на магазин промислових товарів із прибудовою, що
розташований АДРЕСА_2, а 2 вересня 2004 року цей магазин за ним зареєстровано.
Крім того, ОСОБА_1 придбав за договорами купівлі-продажу
від 29 квітня 2005 року трикімнатну квартиру НОМЕР_4 та однокімнатні квартири НОМЕР_5 і НОМЕР_6, від
1 березня 2006 року – двокімнатну квартиру НОМЕР_7, від 10 жовтня 2006 року –
нежитлове приміщення підвалу, що розташовані АДРЕСА_3.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 21 листопада
2006 року, з урахуванням ухвали цього суду від 28 листопада 2006 року про
виправлення помилки, за приватним підприємцем ОСОБА_1 визнано право власності
на магазин промислових товарів, розширений за рахунок квартир НОМЕР_7, НОМЕР_4,
НОМЕР_5 й НОМЕР_6, підвального приміщення та двох прибудов із ґанком, які
складають неподільний цілісний об'єкт нерухомого майна, що розташований
АДРЕСА_3. 21 грудня 2006 року магазин промислових товарів, що розташований
АДРЕСА_3, зареєстрований за приватним підприємцем ОСОБА_1.
Відповідно до договорів купівлі-продажу:
від 1 квітня 2004 року ОСОБА_2 придбала двокімнатну
квартиру НОМЕР_8 АДРЕСА_1;
від 1 квітня 2004 року ОСОБА_1 придбав трикімнатну
квартиру НОМЕР_9 АДРЕСА_1.
Зазначені квартири НОМЕР_9 та НОМЕР_8 реконструйовані під
магазин промислових товарів, який у червні 2006 року прийнятий до експлуатації.
5 грудня 2006 року магазин промислових товарів, що
розташований АДРЕСА_1, зареєстрований за приватним підприємцем ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 як спільна часткова власність.
На підставі договору дарування від 24 грудня 2004 року
ОСОБА_1 отримав у дар 11/32 частин житлового будинку АДРЕСА_4, що розміщений на
земельній ділянці площею S_1.
У 2005 – 2006 роках сторони у справі на вказаній
земельній ділянці побудували двоповерховий житловий будинок літ. “Д”, загальною
площею 200 кв. м. Оскільки будинок побудований самочинно, ОСОБА_1 звернувся до
суду з позовом про визнання права власності на будинок. Рішенням Суворовського
районного суду м. Херсона від 12 липня 2007 року за ОСОБА_1 визнано право
власності на житловий будинок АДРЕСА_4.
Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної
особи-підприємця від 30 вересня 2002 року ОСОБА_2 є фізичною
особою-підприємцем. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 також був
зареєстрований як фізична особа-підприємець.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у
застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата
у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Згідно із частиною першою статті 24 КпШС України майно,
яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час
шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них (аналогічні
положення містять пункти 1, 2 частини першої статті 57 СК України).
Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 12
постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16
"Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю
України" (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин),
спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у
зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону
України від 7 лютого 1991 року № 697-XII "Про власність" (далі –
Закон України "Про власність"), відповідних норм Цивільного кодексу
Української РСР (далі – ЦК УРСР) та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму
Верховного Суду України від
22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у
справах за позовами про захист права приватної власності". Правила статей
22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.
Так, згідно зі статтею 17 Закону України "Про
власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин,
майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною
власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане
внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх
спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між
ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
Частиною другою статті 112 ЦК УРСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без
визначення часток (аналогічне положення містить і частина перша статті 368
Цивільного кодексу України (далі – ЦК України)).
За змістом пункту
5 постанови Пленуму Верховного Суду України від
22 грудня 1995 року № 29 "Про судову практику у
справах за позовами про захист права приватної власності" (у редакції, яка
була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови,
пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що
відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише
майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону України "Про
власність", статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок
спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці
громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними
письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1
статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України “Про власність"),
тощо.
Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами,
які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої
спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці
таких осіб, як сім’ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні
або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або
особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення
ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено
письмовою угодою між ними.
У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу
майна, набутого до 1 січня 2004 року особами, які проживали однією сім'єю, але
не перебували в зареєстрованому шлюбі, необхідно було встановити не лише обставини
щодо спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне
майно придбавалось сторонами внаслідок
спільної праці. Тобто сам факт спільного проживання сторін у справі не є
підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.
Частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску
кожного зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до
шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна.
Якщо в придбання майна вкладені, крім спільних коштів, кошти, що належали одній
зі сторін, то частка в цьому майні, відповідно до розміру внеску, є її
власністю.
Тільки в разі встановлення цих фактів та обставин
положення частини першої статті 24 КпШС України, частини першої статті 17
Закону України "Про власність" вважається правильно застосованим із
дотриманням рекомендацій, які містяться в постановах Пленуму Верховного Суду
України від 12 червня
1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм
Кодексу про шлюб та сім'ю України" та від 22 грудня 1995 року № 29 “Про
судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності”.
Саме до цього по суті зводяться правові висновки, що
викладені в судових рішеннях від 24 липня 2013 року у справі № 6-19562св13, від
18 березня 2013 року у справі № 6-44349св12, від 29 лютого 2012 року у справі №
6-250св12.
У справі, яка переглядається, висновок суду касаційної
інстанції про доведеність права ОСОБА_2
на половину всього спірного майна та віднесеність магазину, який складався з
квартир НОМЕР_2 і НОМЕР_3 АДРЕСА_2, до об'єктів спільної сумісної власності
сторін у цій справі, посилаючись на факти спільного проживання, а також на те,
що вона була приватним підприємцем, зроблений судом із порушенням положень частини першої статті 24 КпШС
України (аналогічне положення містить пункт 1 частини першої статті 57 СК
України), частини першої статті 17 Закону України "Про власність" і
без урахування того, що квартири НОМЕР_2 і НОМЕР_3 АДРЕСА_2 придбані ОСОБА_1 23
серпня 2002 року та 2 вересня 2002 року, а ОСОБА_2 була зареєстрована фізичною
особою-підприємцем 30 вересня 2002 року – після придбання зазначених квартир, а
також того, що право власності на вказані квартири НОМЕР_2 і НОМЕР_3 визнано за
ОСОБА_1 рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 8 серпня 2003 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя, яким
установлено, що вказані квартири були придбані ОСОБА_1 в іншому шлюбі – з
ОСОБА_7.
При цьому суд касаційної інстанції, перевіряючи встановлений
судом апеляційної інстанції обсяг спільно нажитого сторонами майна, також не
звернув уваги на те, що магазин промислових товарів, який розташований
АДРЕСА_1, зареєстрований за приватним підприємцем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як спільна
часткова власність, що має суттєве значення для вирішення справи.
Таким чином, Судова палата у цивільних справах Верховного
Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції у справі, яка
переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК
України, – неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих
самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових
рішень у подібних правовідносинах, є незаконною і підлягає скасуванню з
направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1
частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК
України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 9 липня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду
касаційної інстанції.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може
бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті
355 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий
Судді Верховного Суду України: А.Г. Ярема
Л.І. Григор’єва
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
Ю.Л. Сенін
В.М. Сімоненко
Правова
позиція
(постанова
Судової палати у цивільних справах
Верховного
Суду України від 11 березня 2015 року № 6-211цс14)
Згідно із частиною першою статті 24 Кодексу про шлюб та
сім'ю України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також
одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю
кожного з них (аналогічні положення містять пункти 1, 2 частини першої статті
57 Сімейного кодексу України).
Суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого
до 1 січня 2004 року особами, які проживали однією сім'єю, але не перебували в
зареєстрованому шлюбі, необхідно встановити не лише обставини щодо спільного
проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно придбавалось сторонами внаслідок спільної
праці. Тобто сам факт спільного проживання сторін у справі не є підставою для
визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Частка в такому
майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожного зі сторін, у
тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його
особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання
майна вкладені, крім спільних коштів, кошти, що належали одній зі сторін, то
частка в цьому майні, відповідно до розміру внеску, є її власністю.
Тільки в разі встановлення цих фактів та обставин
положення частини першої статті 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України, частини
першої статті 17 Закону України від 7 лютого 1991 року № 697-XII "Про
власність" вважається правильно застосованим із дотриманням рекомендацій,
які містяться в постановах Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998
року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю
України" та від 22 грудня 1995 року № 29 “Про судову практику у справах за
позовами про захист права приватної власності”.
Отправить комментарий