04 сентября 2015

И снова здравствуйте

Вкладчикам и заемщикам банков вновь разрешили взаимозачеты.
Схема по переуступке кредитного долга, столь ненавидимая Фондом гарантирования вкладов и запрещенная судами низших инстанций и самим ВСУ, вновь законна.
К такому выводу пришел ВСУ, рассматривая дело №6-15цс15.


П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

10 червня 2015 року                                                        м. Київ
Судові палати у цивільних та господарських справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого   Яреми А.Г.,              
суддів:  Барбари В.П., Берднік І.С., Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Ємця А.А.,Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Лященко Н.П., Романюк Я.М., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Шицького І.Б.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Нобліс», про стягнення безпідставно отриманих коштів за заявою публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  16 жовтня 2014 року,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що за пропозицією директора товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Нобліс» (далі – ТОВ «ВКФ «Нобліс») тимчасово сплатити відповідачу кошти для погашення заборгованості ТОВ «ВКФ «Нобліс» за кредитним договором від 21 грудня 2007 року, він сплатив ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» грошові кошти у розмірі 766 250 грн.
ОСОБА_1 зазначав, що ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» отримав кошти безпідставно та незаконно, відмовляється повернути отримані кошти, а тому він вимушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 1 листопада 2013 року, позов ОСОБА_1  залишено без задоволення.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 24 вересня 2014 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 1 листопада 2013 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти у розмірі 766 250 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 жовтня 2014 року у відкритті касаційного провадження у даній справі відмовлено.
У заяві про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 жовтня 2014 року  ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» порушує питання про скасування зазначеної ухвали та ухвалення нового рішення, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції статей 512, 527, 528 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» посилається на постанови Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року та від 4 листопада 2014 року; ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 18 квітня 2012 року, від 5 червня 2012 року та від 17 листопада 2013 року.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення  підлягає задоволенню частково.
За змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі – Закон) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції, з висновками якого й погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що  відповідачем без належних законних підстав отримано кошти від позивача на виконання зобов’язань іншої особи, а тому перераховані кошти підлягають стягненню з підстав передбачених статтею 1212 ЦК України..
На відміну від висновків, які містяться в судовому рішенні у справі, яка переглядається, в судових рішеннях, на які посилається заявник як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права,  суди встановивши що зобов’язання боржника виконано іншою особою, дійшли висновку, що відповідно до статей 512, 527, 528 ЦК України виконання обов’язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору не випливає обов’язок боржника виконати зобов’язання особисто. У цьому разі кредитор зобов’язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
Отже, у справі, що переглядається не застосовано норми статей 512,527,528 ЦК України має місце неоднакове застосування норм матеріального права.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору  та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутність таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам. Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов'язанні і застосовуються положення статей 512-519 цього Кодексу.
Пунктом 4 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов‘язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов‘язку боржника третьою особою.
За змістом зазначених норм матеріального права зобов’язання боржника за його волею може бути ним покладено на іншу особу та у випадку виконання зобов’язання іншою (третьою) особою до цієї особи переходять права та обов’язки кредитора у зобов’язанні.
При цьому підставою для виконання третьою особою зобов’язань за боржника є покладення на цю особу такого зобов’язання боржником, як за власною ініціативою так і за попередньою домовленістю цієї особи з боржником.
Таке покладення виконання зобов’язань відповідно до частини першої статті 528 ЦК України є обов’язковим для прийняття кредитором як належного виконання зобов’язань.
Судами встановлено, що 21 грудня 2007 року між третьою особою та відповідачем був укладений кредитний договір, за умовами якого відповідач надав третій особі кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 3000000 грн., а позичальник взяв на себе зобов'язання повернути його та сплатити проценти, встановлені договором.
Згідно із п. 4.2.1 кредитного договору повернення кредиту мало відбуватись шляхом перерахування коштів з поточних рахунків позичальника.
Відповідно до умов кредитного договору банку надане право списувати кошти з поточного рахунку позичальника (рахунок НОМЕР_1) за умови настання строків виконання останнім будь-яких грошових зобов'язань, передбачених договором.
ОСОБА_1 сплатив банку 766250,00 грн. наступним чином:
- за квитанцією № 207 від 29.12.08 - 250 000,00 грн.;
- за квитанцією від 27.02.09 - 15 100,00 грн.;
- за квитанцією № 14 від 17.03.09 - 420 000,00 грн.;
- за квитанцією № 11 від 21.04.09 - 81 150,00 грн.
Ухвалюючи рішення з підстав статті 1212 ЦК України суди з огляду на підстави та зміст позовних вимог не застосували до спірних правовідносин положення статей 512, 526 та 528 ЦК України та не надали оцінку правовідносинам сторін, їх правам та обов’язкам відповідно до фактичних обставин справи.
Оскільки неправильне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до частин першої, другої статті 360-4 ЦПК(в редакції, що діяла до набрання чинності Закону) України судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Закону), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л и:
Заяву публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» задовольнити частково.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 жовтня 2014 року скасувати, а справу передати на новий касаційний розгляд.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий                А.Г. Ярема

Судді
В.П. Барбара
П.І. Колесник
І.С. Берднік
Н.П. Лященко
Л.І. Григор’єва
Л.І. Охрімчук
В.І. Гуменюк
Я.М. Романюк
А.А. Ємець
Ю.Л. Сенін
Т.Є. Жайворонок
В.М. Сімоненко
І.Б. Шицький

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 6-15цс15
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору  та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутність таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам. Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов'язанні і застосовуються положення статей 512-519 цього Кодексу.
Пунктом 4 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов‘язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов‘язку боржника третьою особою.
За змістом зазначених норм матеріального права зобов’язання боржника за його волею може бути ним покладено на іншу особу та у випадку виконання зобов’язання іншою (третьою) особою до цієї особи переходять права та обов’язки кредитора у зобов’язанні.
При цьому підставою для виконання третьою особою зобов’язань за боржника є покладення на цю особу такого зобов’язання боржником, як за власною ініціативою так і за попередньою домовленістю цієї особи з боржником.
Таке покладення виконання зобов’язань відповідно до частини першої статті 528 ЦК України є обов’язковим для прийняття кредитором як належного виконання зобов’язань.

Комментариев нет:

Отправить комментарий