Юристы
рассказывают, что активнее всего это делают банкиры, которым не возвращают
кредиты, а также налоговики.
Украинцам
стоит тщательно следить за своими супругами, контролируя получение ими кредитов
и своевременную уплату налогов. Иначе им самим придется рассчитываться по их
долгам. Это подтвердил Верховный суд, рассматривая дело № 6-1523цс17, а юристы
рассказали об активизировавшихся кредиторах, которые стали очень активно
отсуживать не только деньги и имущество своих должников, но и их половинок.
«Нормы,
позволяющие проводить взыскания с супругов долгов друг друга с совместно
нажитого имущества, всегда были в Семейном кодексе. Просто с недавних пор
кредиторы стали чаще ими пользоваться. Если судебный исполнитель не находит
ничего за душой у жены, то начинает взыскивать деньги на счетах мужа или его
имущество. И наоборот. Единственное, что может остановить исполнителя — это
доказательство того, что супруг или супруга нажили это добро не в совместном
браке, а сами. Как в данном деле ВСУ: жена не просто предъявила дарственную на
землю, но еще и кредитный договор на заемные средства от Райффайзен Банка
Аваль, за которые на земле был построен дом. Она выплатила его самостоятельно»,
— отметил в беседе с UBR.ua старший партнер адвокатской компании «Кравец и
партнеры» Ростислав Кравец.
Если
бы у жены должника не оказалось при себе всех бумаг, судебный исполнитель точно
бы отсудил продажу дома.
«Если
бы дом был приобретен в результате купли-продажи или же супруг-должник вложил
бы свои деньги в завершение его строительства, ситуация могла бы сложиться
иначе: суд вероятно признал бы за супругом-должником право на половину дома, на
которую в последствии было бы наложено взыскание из-за его долга», — заверила
UBR.ua партнер ЮФ «Василь Кисиль и партнеры» Оксана Войнаровская.
Что отбирают
То,
что долги украинцев стали чаще взыскивать с их половинок подтвердили UBR.ua
многие юристы. По их словам, обычно этим славятся банки и ГФС.
«Самым
частым истцом в подобного рода спорах является банк. Это объясняется тем, что
кредит нередко оформляется на покупку совместного жилья супругами
(соответственно в интересах семьи), и по каким-то причинам не возвращается.
Сумма долга нарастает и забрать квартиру (которая приобреталась за эти
кредитные средства и находиться в ипотеке) уже для банка недостаточно. Это не
покроет всю сумму долга. Тогда находится имущество супруга. Кроме того, не
стоит забывать и о государственных органах — налоговых», — рассказал UBR.ua
партнер юридической фирмы Expatpro Платон Даниленко.
Юристы
говорят, что чаще всего у второй половинки пытаются отсуживать не денежные
средства, а дорогостоящее имущество — квартиры, дома, машины. С одной стороны,
его продажей обычно можно погасить сумму даже крупного долга, а с другой — чаще
удается доказать, что им человек пользуется не самостоятельно, а всей семьей.
Что делать
Потому
людям советуют всю жизнь скрупулезно собирать документы на свое добро.
«Квитанции
и чеки, чтобы можно было понять происхождение права собственности на имущество
(дарение, наследство, купля-продажа). Также нужно обращать внимание на детали
договоров (особенно кредитных), которые заключаются одним из супругов», —
подчеркнул Даниленко.
Но
лучше всего подумать о своем имуществе заранее, еще до замужества — оформить с
супругом брачный договор. Как бы не романтично это не звучало.
«Это
позволит не только защитить свое имущество, но и упростить управление им,
облегчить оформление кредитов, и получить совершенную ясность в корпоративных
правах. Брачный договор — это практически панацея от всех имущественных
сложностей в семье», — подчеркнула UBR.ua адвокат, управляющий партнер AGA
Partners Аминат Сулейманова.
В
брачном договоре можно не только детально описать добро мужа и жены, но и на
будущее оговорить свои финансовые взаимоотношения. Например, указать раздельное
пользование имуществом и деньгами. И тогда супруги не будут отвечать за долги
друг друга.
ИСТОЧНИК:
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 жовтня 2017 року
м. Київ
Судова
палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого
Охрімчук Л.І.,
суддів:
Гуменюка
В.І.,
Лященко
Н.П.,
Сімоненко
В.М.,
розглянувши
в судовому засіданні справу за поданням начальника міського відділу державної виконавчої
служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції про визначення частки у
спільній сумісній власності боржника ОСОБА_1 за заявою ОСОБА_2 про перегляд
Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних
справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ від 12 квітня 2017 року та ухвали Апеляційного суду
Закарпатської області від 26 січня 2016 року,
в
с т а н о в и л а :
У
серпні 2015 року начальник міського відділу державної виконавчої служби
Ужгородського міськрайонного управління юстиції (далі – МВДВС Ужгородського
МРУЮ) звернувся до суду з поданням про визначення частки у спільній сумісній
власності боржника ОСОБА_1.
Начальник
МВДВС Ужгородського МРУЮ зазначав, що державний виконавець МВДВС Ужгородського
МРУЮ відкрив виконавче провадження за виконавчим написом, виданим 26 жовтня
2015 року приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу,
про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 2 млн 718 тис.
849 грн 80 коп.
Посилаючись
на те, що боржник добровільно заборгованості не сплачує; належного йому на
праві власності майна не виявлено, але встановлено, що набутий за час шлюбу
будинок АДРЕСА_1, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_3, є спільним
майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3, начальник МВДВС Ужгородського МРУЮ просив
визначити частку майна боржника у спільному сумісному майні подружжя – 1/2
цього будинку.
Ужгородський
міськрайонний суд Закарпатської області ухвалою від 16 листопада 2015 року
подання начальника МВДВС України Ужгородського МРУЮ задовольнив: визначив
частку майна ОСОБА_1 – 1/2 будинку АДРЕСА_1.
Апеляційний
суд Закарпатської області 26 січня 2016 року ухвалу Ужгородського
міськрайонного суду Закарпатської області від 16 листопада 2015 року скасував
та постановив нову ухвалу, якою в задоволенні подання МВДВС Ужгородського МРУЮ
відмовив.
Колегія
суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 12 квітня 2017 року
ухвалу апеляційного суду залишила без змін.
У
заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати
у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ від 12 квітня 2017 року та ухвали Апеляційного суду
Закарпатської області від 26 січня 2016 року ОСОБА_2 просить скасувати
зазначені судові рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції з
передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального
кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом
касаційної інстанції статті 379 цього Кодексу, статті 50, частини шостої статті
52 Закону України «Про виконавче провадження», частини другої статті 370
Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).
На
обґрунтування заяви ОСОБА_2 надав копії ухвал Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11, 24 липня 2014 року,
25 квітня, 18 листопада 2016 року та ухвал колегії суддів судової палати у
цивільних справах цього ж суду від 29 жовтня 2014 року, 1 липня, 7 жовтня 2015
року.
Заслухавши
суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_2 доводи, Судова палата у
цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не
підлягає задоволенню з огляду на таке.
За
положеннями пунктів 1, 2 частини першої статті 355 ЦПК України заява про
перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав
неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих
норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових
рішень у подібних правовідносинах, та неоднакового застосування судом
касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при
оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі
або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом
компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.
Згідно
із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у
задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не
підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були
застосовані правильно.
У
справі, яка переглядається, суди встановили, що державний виконавець МВДВС
Ужгородського МРУЮ відкрив виконавче провадження за виконавчим написом, виданим
26 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального
округу, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 2
млн 718 тис. 849 грн 80 коп.
З
29 січня 2000 року ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3.
На
підставі договору дарування від 1 липня 2003 року ОСОБА_3 отримала у власність
земельну ділянку АДРЕСА_1 та розташований на ній незакінчений будівництвом
житловий будинок.
Відповідно
до додаткової угоди №1 до кредитного договору від 19 вересня 2005 року ОСОБА_3
уклала з Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» цільовий
кредитний договір, за яким банк надав їй 78 тис. доларів США для закупівлі будівельних
матеріалів та завершення будівельних робіт.
ОСОБА_3
отримувала кредитні кошти особисто чотирма траншами, за які вона особисто
придбавала всі будівельні матеріали для завершення будівництва зазначеного
будинку та оплачувала будівельні роботи, що підтверджується чеками на її ім’я.
Відповідно
до довідки податкової інспекції та копій звітів суб’єкта малого підприємства
саме ОСОБА_3 повертала кредит і проценти за користування ним.
Участі
ОСОБА_1 у будівництві вказаного будинку та наданні фінансової допомоги суди не
встановили.
Згідно
з реєстраційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 5
листопада 2015 року за ОСОБА_3 зареєстровано будинок АДРЕСА_1 на підставі
свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 5 квітня 2007 року.
Постановляючи
ухвалу про задоволення подання начальника МВДВС Ужгородського МРУЮ, суд першої
інстанції вважав, що оскільки право власності на спірний будинок ОСОБА_3
набула, перебуваючи в шлюбі з боржником, то цей будинок є спільною сумісною
власністю подружжя, та дійшов висновку про наявність правових підстав,
передбачених статтею 379 ЦПК України та статтями 50, 52 Закону України «Про
виконавче провадження», для визначення частки боржника в цьому майні, яка
становить 1/2 його частину.
Скасовуючи
ухвалу суду першої інстанції та постановляючи нову ухвалу про відмову в
задоволенні подання начальника МВДВС Ужгородського МРУЮ, апеляційний суд, з
висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, дійшов висновку про те,
що з урахуванням норм статей 57, 60 Сімейного кодексу України, статей 368, 370
ЦК України, статей 50, 52 Закону України «Про виконавче провадження» підстави
для визначення частки боржника у спірному будинку відсутні, оскільки цей
будинок як об’єкт незавершеного будівництва за договором дарування отримала
особисто дружина боржника, яка в подальшому добудувала його за особисті кошти
та особистою працею, тому вказаний будинок не вважається спільною сумісною
власністю подружжя, а є особистою приватною власністю дружини боржника.
Разом
з тим у наданих заявником для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11, 24 липня 2014 року,
25 квітня, 18 листопада 2016 року та ухвалах колегії суддів судової палати у
цивільних справах цього ж суду від 29 жовтня 2014 року, 1 липня, 7 жовтня 2015
року суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав
для визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими
особами, установивши, що спірне майно є об’єктом спільної сумісної власності
подружжя.
Отже,
порівняння наведених судових рішень суду касаційної інстанції із судовим
рішенням суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не дає
підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох
чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними
обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних
правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог, оскільки у
справі, яка переглядається, та у справах, за результатами розгляду яких
ухвалено надані для порівняння судові рішення, встановлено різні фактичні
обставини.
Таким
чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися,
тому відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви
про перегляд судових рішень Верховним Судом України необхідно відмовити.
Керуючись
пунктами 1, 2 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603,
частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України
п
о с т а н о в и л а :
У
задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії
суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року та ухвали
Апеляційного суду Закарпатської області від 26 січня 2016 року відмовити.
Постанова
Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі,
встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий
Л.І. Охрімчук
Судді:
В.І.
Гуменюк
Н.П.
Лященко
В.М.
Сімоненко
Постанова
від 4 жовтня 2017 року № 6-1523цс17
Отправить комментарий