Конфликт
(лат. conflictus — столкнувшийся) — наиболее острый способ разрешения
противоречий в интересах, целях, взглядах, возникающих в процессе социального
взаимодействия, заключающийся в противодействии участников этого взаимодействия
и обычно сопровождающийся негативными эмоциями, выходящий за рамки правил и
норм.
Конфликты
являются предметом изучения науки конфликтологии. А единый реестр судебных
решений свидетельствует о том, как некоторые из нас нескучно живут.
Вызов
бригады психиатрической помощи к противной стороне закончился судебными
разбирательствами относительно распространения недостоверной информации
Интересная
ситуация возникла в случае когда судья оказалась одноклассницей, а конфликт с
ней – основанием для отвода
Нехорошего
соседа можно выжить путем затопления
А
вот обвинение шумных соседей в порче имущества закончилось безрезультатно
Публичное
выяснение отношений как нехорошая денежная примета
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 липня 2013 року
м. Київ
Колегія
суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,
Червинської М.Є., Черненко В.А.,
розглянувши
в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про захист
честі та гідності, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4
на рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 03 грудня 2012 року та ухвалу
Апеляційного суду Автономної Республіки
Крим від 11 лютого 2013 року,
в
с т а н о в и л а:
У
вересні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вищевказаним позовом,
посилаючись на те, що у зв'язку з суперечками, які склалися між сторонами по
справі, відповідачі неодноразово викликали на її адресу проживання
спеціалізовану психіатричну карету швидкої медичної допомоги, повідомивши
черговому про її неадекватний стан, знаходження ОСОБА_3 на обліку та лікуванні
у психіатричній лікарні. На підставі викладеного просила суд визнати
повідомлення відповідачів від 09 червня 2012 року та 24 серпня 2012 року до
швидкої медичної служби про перебування ОСОБА_3 на обліку у психіатричній
лікарні через її психічне захворювання недостовірною інформацією, яка порочить
честь і гідність останньої та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 3 тис. грн.
Рішенням
Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 03
грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 лютого
2013 року, позов задоволено. Визнано
повідомлення ОСОБА_4 від 09 червня 2012 року до швидкої медичної служби про
перебування ОСОБА_3 на обліку у психіатричній лікарні через її психічне
захворювання недостовірною інформацією, яка порочить честь та гідність
останньої. Визнано повідомлення ОСОБА_5 від 24 серпня 2012 року до швидкої медичної
служби про перебування ОСОБА_3 на обліку у психіатричній лікарні через її
психічне захворювання недостовірною інформацією, яка порочить честь та гідність
останньої. Стягнуто на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_4, ОСОБА_5 по 1 500 грн. у рахунок
відшкодування моральної шкоди та по 75 грн. судових витрат з кожного. Стягнуто
з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь держави по 32 грн. судового збору.
У
касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати вказані судові рішення, посилаючись
на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та ухвалити
нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи
позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної
інстанції, виходив із того, що відповідачі без згоди позивачки поширили
відносно неї недостовірну інформацію про її психічний стан, чим спричинили їй
моральну шкоду.
З
такими висновками судів погодитись не можна, оскільки ці висновки суперечать
вимогам закону та не ґрунтуються на матеріалах справи.
Статтею
213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і
обґрунтованим.
Згідно
зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1)
чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими
доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку
позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на
їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених
обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним
вимогам закону судові рішення не відповідають.
Судом
установлено, що 09 червня та 24 серпня 2012 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 викликали
до місця проживання ОСОБА_3 спеціалізовану бригаду психіатричної допомоги (а.
с. 19).
Виїздом
до місця проживання ОСОБА_3 лікарі будь-яких відхилень психічного стану не
встановили (а. с. 9-10).
Згідно
довідки Кримської психіатричної лікарні № 1 ОСОБА_3 на психіатричному обліку не
перебуває (а. с. 11).
Відповідно
до ч. ч. 1, 3 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок
поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право
на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Негативна
інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе
протилежного.
Відповідно
до абз. 1, 2 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову
практику у справах про захист гідності та 27 лютого 2009 року № 1 (далі -
Постанова) при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати
на увазі, що
юридичним складом правопорушення,
наявність якого може бути підставою для задоволення позову,
є сукупність таких обставин: а)
поширення інформації, тобто
доведення її до відома хоча б одній особі у
будь-який спосіб; б)
поширена інформація стосується
певної фізичної чи юридичної особи, тобто
позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає
дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті
немайнові права, тобто або завдає
шкоди відповідним особистим
немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно
здійснювати своє особисте немайнове право.
Під
поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з
використанням інших засобів масової інформації; поширення в
мережі Інтернет чи з
використанням інших засобів
телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах,
листах, адресованих іншим особам;
повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі
хоча б одній особі.
Як
установлено судами, 09 червня та 24 серпня 2012 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5
викликали до місця проживання ОСОБА_3 спеціалізовану бригаду психіатричної
допомоги, повідомивши про її неадекватний стан та про те, що вона потребує
допомоги лікаря-психіатра.
Оскільки
відповідачі із повідомленням про хворобливий стан позивачки звернулися до
швидкої медичної допомоги, яка є відповідною установою з надання такої
допомоги, таке звернення не є поширенням інформації у розумінні ст. 277 ЦК
України. Відповідно необгрунтованими
є і вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої
таким поширенням.
Таким
чином висновок судів про наявність правових підстав для задоволення позову не
ґрунтується на законі.
Крім
того, у п. 6 Правил виклику бригад швидкої медичної допомоги, затверджених
Наказом Міністерства охорони здоров'я
від 01 червня 2009 року
№ 370, зазначено, що громадяни, які здійснили завідомо неправдивий
виклик Бригади та/або вчинили хуліганські дії стосовно медичного працівника
Бригади, завдали шкоди його здоров'ю або майну, відповідають згідно з чинним
законодавством України.
Відповідно
до ст. 183 КпАП України завідомо неправдивий виклик пожежної охорони, міліції,
швидкої медичної допомоги або аварійних служб
тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян.
Матеріали
справи не містять даних про те, що мав місце завідомо неправдивий виклик
швидкої медичної допомоги та що ОСОБА_4 і ОСОБА_5 були притягнуті до
адміністративної відповідальності за таке правопорушення.
Згідно
постанови про відмову у порушенні кримінальної справи Київського РВ
Сімферопольського МУ ГУ МВС України АР Крим від 24 вересня 2012 року заяв від медичних закладів по факту завідомо
неправдивого виклику швидкої допомоги 24 серпня 2012 року на адресу райвідділу
міліції не надходило (а. с. 29-30)
Оскільки
обставини справи судами встановлені повно і правильно, не потребують
додаткового дослідження доказів, однак судові рішення у справі ухвалені із
неправильним застосуванням норм матеріального права, тому вони підлягають скасуванню
з підстав, передбачених ст. 341 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про
відмову у позові з вищенаведених підстав.
Керуючись ст. ст. 333, 341, 346 ЦПК України, колегія
суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ
в
и р і ш и л а :
Касаційну
скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення
Київського районного суду м. Сімферополя від 03 грудня 2012 року та ухвалу
Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 лютого 2013 року скасувати
та ухвалити нове рішення.
У
задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про захист честі та гідності,
відшкодування моральної шкоди відмовити.
Рішення
оскарженню не підлягає.
Головуючий: Д.Д. Луспеник
Судді:
Б.І.
Гулько
А.О.
Лесько
М.Є.
Червинська
В.А.
Черненко
Справа
№ 456/3781/15-ц
Головуючий
у 1 інстанції: Микитчин І.М.
Провадження
№ 22-ц/783/2591/17
Доповідач
в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
У Х В А Л А
22
грудня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного
суду Львівської області в складі:
головуючої:
Крайник Н.П.
суддів:
Мельничук О. Я., Савуляка Р. В.
при
секретарі: Куцику І. Б.
з
участю представника ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_4, представників ОСОБА_5 - ОСОБА_6
та ОСОБА_7
розглянувши
у відкритому судовому засіданні в м.Львові заяву ОСОБА_3 про відвід головуючому
судді Крайник Н. П. від розгляду справи за апеляційною скаргою представника
ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області
від 23 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про
стягнення коштів за договором позики, -
в
с т а н о в и л а:
В
судовому засіданні по розгляду даної справи, яке відбулося 27.10.2017 року
представник ОСОБА_3 - ОСОБА_2 подала до суду клопотання від ОСОБА_3 про відвід
головуючому судді Крайник Н. П. з мотивів, що суддя Крайник Н. П. є його
однокласницею, після закінчення школи у нього з нею склалися неприязні
стосунки, внаслідок чого вказані обставини викликають сумнів в об»єктивності та
неупередженості головуючого судді в прийнятті об»єктивного рішення у даній
справі.
В
судовому засіданні 22.12.2018 року представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3
- ОСОБА_4, заявлений ОСОБА_3 відвід судді Крайник Н.П. з наведених вище підстав
підтримав, представники ОСОБА_5 - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 проти відводу заперечили,
вважають такий необгрунтованим.
Підстави
для відводу судді визначені статтями 36, 37 ЦПК України, в редакції, чинній на
момент розгляду даної заяви.
З
огляду на наведені вище норми процесуального закону, колегія суддів приходить
до висновку, що та обставина, що суддя Крайник Н. П. не може брати участь у
розгляді даної справи з підстав неприязних стосунків із стороною у справі -
ОСОБА_3 не може бути підставою для відводу судді від розгляду даної справи
відповідно до положень ст. 36 ЦПК України, оскільки твердження ОСОБА_3 про те,
що він перебуває в неприязних стосунках із суддею Крайник Н.П. є голослівними.
Суддя
Крайник Н. П. не перебуває в будь-яких стосунках із відповідачем ОСОБА_3 з 1980
року, з часу закінчення школи з ним не комунікувала, будь-які зв»язки, що
існують між однокласниками, з 1980 року між суддею Крайник Н.П. та стороною у
справі ОСОБА_3 втрачено.
З
наведених мотивів, колегія суддів вважає заявлений відвід необґрунтованим.
Відповідно
до вимог ч. 3 ст. 40 ЦПК України, якщо суд доходить висновку про
необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення
провадження у справі. У такому випадку вирішення питання про відвід судді
здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і
визначається у порядку, встановленому ч.1 ст.33 цього Кодексу. Такому судді не
може бути заявлений відвід.
Керуючись
ст.ст.36, 40 ЦПК України, колегія суддів,-
у
х в а л и л а:
Визнати
заявлений судді Крайник Н. П. відвід необґрунтованим.
Вирішення
питання про відвід судді Крайник Н. П. передати на розгляд іншого судді, який
не входить до складу суду, що розглядає дану справу, визначення якого провести
в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 33 ЦПК України.
До
вирішення заяви про відвід судді провадження у справі зупинити.
Головуючий:
Крайник Н. П.
Судді:
Мельничук
О. Я.
Савуляк
Р. В.
Справа
№ 369/4069/17
Провадження
№ 2/369/2392/17
РІШЕННЯ
Іменем України
12.09.2017
року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої
судді Пінкевич Н.С.,
при
секретарі Водала А.Ю.
розглянувши
у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
в
с т а н о в и в :
У
квітні 2017 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги
мотивував тим, що він є власником та проживає АДРЕСА_1. Власником сусідньої
земельної ділянки по АДРЕСА_2 є відповідачка по справі та через її земельну
ділянку проходить труба водопостачання до його будинку. Між ними склались
неприязні відносини, пов'язані з порушенням відповідачкою правил
добросусідства. 17 липня 2016 року виявив у себе відсутність води. Він
звернувся до котельні, яка надає водопостачання до його будинку, та йому
повідомили, що вже не один день є велика втрата води, тому воду перекрили. 23
липня 2017 року він звернувся до поліції щодо неправомірних дій відповідача,
яка пошкодила трубу, яка постачає воду до його будинку. 24 липня 2017 року
прийшли працівники котельні та, оглянувши трубу, повідомили йому, що весь
погріб, де знаходиться труба, затоплений та потрібно чекати поки висохне вода.
Але 26 липня 2017 року він виявив у себе значні пошкодження в будинку, що є
наслідком затоплення. За його зверненням сільською радою був складений акт
огляду його будинку, яким зафіксовані пошкодження та встановлена вина
відповідача у підтопленні його будинку. У добровільному порядку відповідач
заподіяну шкоду не відшкодував, тому він вимушений був звернутись до спеціалістів
щодо визначення розміру шкоди, у зв'язку з чим поніс додаткові витрати в
розмірі 2500 грн. Також зазначив, що через неправомірні дії відповідачки по
справі, йому також заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 50 000
грн.
Просив
суд стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на його користь завдану матеріальну шкоду
внаслідок залиття будинку в розмірі 207 498 грн.; моральну шкоду в розмірі 50
000 грн.; витрати на проведення оцінки в розмірі 2500 грн.; судові витрати
покласти на відповідача.
У
судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав. Суду пояснив, що з
відповідачкою у нього склались напружені та неприязні відносини вже протягом
тривалого часу. ОСОБА_2 постійно порушує правила добросусідства, створює
неможливі умови для його проживання. У погріб він не зміг потрапити, оскільки
відповідачки його туди не пустила, але зі слів депутата йому стало відомо, що
це саме відповідачка пошкодила трубу, тому саме вона має відповідати за
заподіяну шкоду, а не юридична особа, на балансі якої знаходиться труба з
водопостачання. При проведенні оцінки за його замовленням, відповідачку він
запрошував в усній формі, але остання не з'явилась. Просив задоволити позов у
повному обсязі.
У
судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 проти позову заперечував.
Суду пояснив, що між сторонами склались неприязні стосунки. Дійсно саме
затоплення було, але матеріли справи не містять встановленої вини відповідача,
що саме через її неправомірні дії було дане затоплення. Оскільки мережі
водопостачання перебувають на балансі не у ОСОБА_2, тому вона є неналежним
відповідачем. Просив відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши
пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд
приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з
наступних підстав.
За
ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності
сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права
щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно
до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які
вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
При
розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_1 проживає АДРЕСА_1.
Відповідачка
ОСОБА_2 проживає АДРЕСА_2.
З
пояснень осіб, які брали участь при розгляді справи, зверненнями до відділу
поліції, актом обстеження сільської ради також встановлено, що між сусідами
склались неприязні стосунки та труба з водопостачання до будинку по
вул.Гагаріна, 52 проходить через земельну ділянку по вул. Гагаріна, 53а.
Відповідно
до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями
чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи,
відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа,
яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди
завдано не з її вини.
З
акту огляду будинку, розташованого на присадибній ділянці ОСОБА_1 по АДРЕСА_1,
складеного 08 серпня 2016 року комісією Гатненської сільської ради
Києво-Святошинського району Київської області вбачається, що 05 серпня 2016
року було здійснено огляд будинку та виявлено на фасаді будинку безліч тріщин,
частина будинку, яка наближена до межі сусідів ОСОБА_3 похилилась, а фундамент
просів. Вказано, що в присутності поліцейських депутат ОСОБА_4 був запрошений
на присадибну територію ОСОБА_3 та особисто бачив затоплений погреб; встановити
ступінь пошкодження труби водопостачання йому не вдалось, оскільки вона була
повністю у воді. 05 червня 2016 року комісія не змогла потрапити на присадибну
ділянку ОСОБА_3 для обстеження їх садиби та встановлення причини затоплення
погребу, оскільки ОСОБА_3 їх не пустили.
Поданий
звіт суд оцінює критично, оскільки він складений особами, які не мають
спеціальних знань для встановлення причини пошкодження труби, а також не
містить висновку, що дане пошкодження зроблено саме відповідачкою ОСОБА_2, а не
іншою особою.
Позивачем
також подано суду звіт №169 складений 28 вересня 2016 року ФОП ОСОБА_5 щодо
визначення розміру майнової шкоди, завданої власнику в результаті просіданні
фундаменту та пошкодження конструктивних елементів і оздоблення будинку №52 по
вул. Гагаріна в с. Гатне.
Разом
з тим, даний звіт не містить висновків спеціаліста у зв'язку з чим та коли
утворились вказані у звіті пошкодження.
Відповідно
до ст. 10 ЦПК України судом роз'яснювались права сторін щодо призначення
експертизи, для вирішення питань, які потребують спеціальних знань, уточнення
позовних вимог, залучення інших як у якості співвідповідачів, а також обов'язки
сторін на подання суду доказів. Будь-яких клопотань ні позивач, ні представник
відповідача щодо витребування доказів у разі складнощів в їх отриманні, не
заявили.
У
постанові Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 березня 1992 року «Про
практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»
вказано, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на
увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну
юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її
заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є
безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було
наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
За
ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені
певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами
доказування. Відповідно до ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись
на припущеннях.
Заперечуючи
проти позову, відповідач вказав, що жодного відношення до відсутності
водопостачання в будинку позивача вона не має. Оскільки при розгляді справи не
подано належних та допустимих доказів того, що саме через неправомірні дії
ОСОБА_2 виникли пошкодження на будинку №52 по вул. Гагаріна в с. Гатне, між
ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок, є вина зазначеної особи, тому
у задоволенні позову суд відмовляє.
Відповідно
до ст.. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі
неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка
її завдала, за наявності її вини.
Відповідно
до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої
внаслідок порушення її прав, що полягає у душевних стражданнях яких фізична
особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її
сім'ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у
зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується
грішми, іншим майном або в іншій спосіб, незалежно від майнової шкоди, яка
підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Розмір
грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від
характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення
здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня
вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для
відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне
значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і
справедливості.
Пунктом
9 постанови Пленум Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 „Про
судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"
передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах
заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних страждань (фізичних,
душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх
тривалості, можливості відновлення тощо)
та з урахуванням інших обставин.
При
розгляді справи позивач не надав суду належних та допустимих доказів, що через
неправомірні дії відповідача йому було завдано моральної шкоди. Сам по собі
факт неприязних та напружених відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не може бути
достатньою підставою для стягнення моральної шкоди.
Таким
чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши
всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх
належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у
сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на
підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1
ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та
своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або
оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про
необхідність відмови у задоволенні позову.
Керуючись
ст.ст. 57-64, 208-223 ЦПК України, -
в
и р і ш и в :
У
задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та
моральної шкоди відмовити.
Апеляційна
скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під
час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом
десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя
Н.С. Пінкевич
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03.08.2017
Справа №607/6186/16-ц
Тернопільський
міськрайонний суд Тернопільської області в складі
головуючого
судді Сливка Л.М.,
за
участі секретаря судового засідання Зарічної О.П., позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача
ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Тернополі
цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2 до
ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2
в інтересах ОСОБА_1 звернулась в суду до відповідача ОСОБА_3 з позовом про
відшкодування 1'970 грн. матеріальної та 5'000 грн. моральної шкоди. У процесі
судового розгляду позивачка збільшила позовні вимоги в частині матеріальної
шкоди і просила стягнути з відповідача 3'600 грн. В обґрунтування цих вимог
зазначає, що вона є власником та проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідач її сусід
поверхом вище. Протягом тривалого часу у них існують неприязні стосунки,
оскільки той систематично порушує рівень шуму у будинку: у нічний час допускає
гучні крики, стукіт та спів. 23 лютого 2016 року, приблизно о 23 год. ОСОБА_3
пошкодив її вхідні двері, а саме: зламав ручку та зробив на них вмятину. В
результаті цього зазначені двері не підлягають подальшому використанню.
Вартість нових дверей і складає суму матеріального збитку. Також позивачка
зазначає, що вказаними діями, а саме пошкодженням майна та порушенням
санітарних норм, щодо відсутності надмірного шуму у багатоквартирному будинку,
їй було заподіяно душевних страждань та нервових потрясінь, оскільки вхідні
двері перестали зачинятись і вона була змушена постійно залишатись вдома, а
гучні крики, стукіт та спів, що лунають з квартири відповідача створюють
нестерпні умови для її проживання.
У
судовому засідання позивач та представник позивача, кожен окремо, вказані
вимоги підтримали та просили їх задовольнити з мотивів, викладених у позові.
Відповідач
та його представник у судовому засіданні, кожен окремо, проти задоволення
позову заперечили. ОСОБА_3 зазначив, що усі звинувачення позивачки є
необґрунтованими, режиму тиші у квартирі він дотримується, а дверей ОСОБА_1 не
ламав.
Суд
встановив наступні обставини:
Позивачка
є інвалідом першої групи та пенсіонером по віку, що підтверджується фотокопією
відповідного посвідчення.
22
березня 2016 року комісія в складі заступника директора ДП «Комунальник 1» ГТОВ
«Мрія» ОСОБА_5, заступника директора ПМП «ВАЛ» ОСОБА_6 в присутності ОСОБА_1,
проживаючої за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2, провели обстеження вхідних дверей до її
квартири. Під час цього обстеження встановили, що на них є невелика вмятина з
сторони сходової клітки і зламана ручка.
З
фотокопії листів-відповідей заступника начальника Тернопільського відділу
поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області №
3759 від 19 березня 2016 року, № 2517 від 24 грудня 2016 року, № 3035 від 05
березня 2016 року, № 3179 від 09 березня 2016 року вбачається, що позивачка
неодноразово зверталась до правоохоронних органів щодо шуму сусідів з квартир
№№ 6, 8, котрі заважають їй відпочивати. Ці повідомлення реєструвались в
журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні
правопорушення та інші події (ЄО) Тернопільського ВП ГУ НП в Тернопільській
області. Перевірками даних повідомлень встановлено, що у ОСОБА_1 з сусідами з
кватири № 6 (ОСОБА_3 та його дружиною) склались неприязні стосунки. У двох
останніх листах вказано, що 23 лютого 2016 року сусід ОСОБА_3 пошкодив ручку
вхідних дверей квартири, чим завдав матеріальних збитків.
Згідно
з відповіді на адвокатський запит № 54/17 від 01 серпня 2017 року, приватний
підприємець ОСОБА_7 повідомив, що ОСОБА_3, працюючи поваром кафе-бару
«Підкова», 23 лютого 2016 року з 10 по 24 годину він перебував на робочому
місці.
Свідок
ОСОБА_8 суду показав, що він є сином позивачки та проживає разом із нею, із
відповідачем перебуває у неприязних відносинах. 23 лютого 2016 року, приблизно
о 23 год. він, знаходився у квартирі та в оглядове вічко вхідних дверей, які,
як пізніше виявилось були ушкоджені, бачив, як від них відбігав відповідач.
Факту самого пошкодження дверей ОСОБА_3 не бачив.
У
відповідь на запит № 20 від 28 липня 2016 року, здійснений адвокатом ОСОБА_2,
СВР Маркет вікон та дверей надано відповідь Замовлення № ЧВ-006520 від 16
серпня 2016 року, де вказано, що вартість дверей «регіон 166ТП дуб золотий
205*86 ліві» складає 3'600 грн.
Суд,
заслухавши пояснення сторін, допитавши свідка, всесторонньо, повно та
об'єктивно дослідивши письмові докази у справі, приходить до переконання, що у
задоволенні позову слід відмовити з огляду на таке:
частиною
1 ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України)
визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних
чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними
вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Пунктом
ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України (далі ЦК України)
визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного
права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у
зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила
або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Частиною
1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними
рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або
юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи,
відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Отже
для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК необхідно довести такі факти:
а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку
поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був
уповноважений на такі дії; б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату
або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого
нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються,
шкода це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за
загальним правилом зазначеної статті, завдана шкода відшкодовується в повному
обсязі; в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є
обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має
виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; г) вина завдавача
шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок
відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від
вини.
Кожна
сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього
Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у
справі. (ч.ч. 1,2 ст. 60 ЦПК України).
В
порушення вказаних норм права, позивач не надає належних доказів: заподіяння їй
шкоди саме відповідачем; на підтвердження обєму заподіяної їй шкоди. ЇЇ
твердження про те, що пошкоджене майно (двері) не підлягає подальшому
використанню, а тому підлягають зміні не забезпечено жодним доказом.
Надаючи
правову оцінку інформації, викладеній у вказаних вище листах заступника
начальника Тернопільського відділу поліції Головного управління Національної
поліції в Тернопільській області № 3035 від 05 березня 2016 року, № 3179 від 09
березня 2016 року про те, що 23 лютого 2016 року сусід ОСОБА_3 пошкодив ручку
вхідних дверей квартири, чим завдав матеріальних збитків, суд бере до уваги і
відповідь на адвокатський запит № 54/17 від 01 серпня 2017 року, де вказано, що
ОСОБА_3, 23 лютого 2016 року з 10 по 24 годину (позивачка стверджує, що
пошкодження її майна відбулось близько 23 години цього ж дня) виконував роботу
повара у кафе-барі «Підкова».
Про
витребування, чи огляд матеріалів цих перевірок ні позивачка, ні її представник
не клопотали, а суд таких повноважень позбавлений в силу принципу
диспозитивності цивільного судочинства.
Свідок
ОСОБА_8 факту пошкодження дверей відповідачем не бачив, а тому його покази суд
сприймає критично.
Такі
суперечності суд оцінює через призму вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України, якою
визначено обовязок сторони, а у даному випадку це позивачка, довести ті
обставини, на які вона посилається, мова іде про факт заподіяння шкоди її майну
відповідачем. Цього належним чином зроблено не було.
Саме
тому та з огляду на те, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч.
4 ст. 60 ЦПК України), суд залишає поза увагою вказані листи органів
Національної поліції.
Окрім
цього слід вказати, що суд, в порядку ч. 4 ст. 10 ЦПК України, неодноразово
розяснював позивачці та її представнику їх права та обов'язки, в частині
доведення обєму реального збитку, заподіяного майну ОСОБА_1 шляхом проведення
відповідної експертизи та попереджав про наслідки не вчинення таких
процесуальних дій, однак вони залишились поза їх увагою.
За
обставин, коли відсутні докази розміру заподіяної шкоди, у суду відсутні
будь-які правові підстави для її стягнення.
Щодо
моральної шкоди то ту слід зазначити наступне:
Статтею
23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди,
завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: <…> у
душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною
поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних
стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням
її майна; <…>.
Абзацами
2 та 3 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року
№ 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової)
шкоди» розяснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової
відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування
моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність
діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним
діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен
з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних
страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями
(бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній
формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а
також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи
юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди,
якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача
шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених
законодавством.
Стверджуючи
про заподіяння моральної шкоди позивачка посилається на дві обставини які її
спричинили, це: пошкодження майна та порушення відповідачем санітарних норм.
Суд
уже зазначав про відсутність доказового підтвердження факту пошкодження дверей
ОСОБА_1 відповідачем.
На
надано позивачкою доказів і того, що ОСОБА_3 порушує санітарні норми, щодо
відсутності надмірного шуму у багатоквартирному будинку.
Окрім
як посиланнями на вказані факти у позовній заяві та своїх поясненнях у судовому
засіданні, на підтвердження цих обставин не надано жодного доказу.
Самі
по собі звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів без підтвердження
останніми, шляхом винесення відповідних процесуальних рішень, фактів порушення
відповідачем вимого закону встановити не можуть.
Таким
чином, судом не встановлено факту порушення прав позивачки відповідачем, а тому
її вимоги про відшкодування моральної шкоди є безпідставними.
Керуючись
ст.ст. 209, 213-215, 218, 223 Цивільного процесуального кодексу України,
суд,
УХВАЛИВ:
у
задоволенні позову ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про
відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовити.
Рішення
набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги,
якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги
рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи
апеляційним судом.
Апеляційна
скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Тернопільської області
через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом десяти
днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були
присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть
подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього
рішення.
Головуючий
суддяОСОБА_9
Справа
№ 589/2762/16-ц
Провадження
№ 2/589/821/16
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10
жовтня 2016 р. м.
Шостка
Шосткинський
міськрайонний суд Сумської області у складі:
головуючого
судді Сидорчука О.М.,
з
участю:
секретаря
судового засідання Надточій І.М.,
позивача
ОСОБА_1,
відповідача
ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши
у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шостка цивільну справу за
позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У
червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення
5000 гривень моральної шкоди. Зокрема, вказав, що 29 квітня 2016 року близько
13-00 годин біля будинку № 48 по вулиці Чапаєва в селі Клишки, Шосткинського
району ОСОБА_2, висловлював словесні образи та нецензурну лайку в його бік.
Безпосередньо
після цього, позивач звернувся до Шосткинського відділу поліції ГУНП у Сумській
області, за дану протиправну поведінку відповідача було притягнуто до адміністративної
відповідальності.
Однак,
внаслідок неправомірних дій відповідача позивачу йому було завдано моральну
шкоду, яка полягає у душевних стражданнях та переживаннях, оскільки дану сварку
бачили посторонні люди, позивачу довелося виправдовуватись, доводити неправоту
слів відповідача, що негативно позначилось на його здоров'ї. Розмір моральної
шкоди позивач оцінює в 5000 грн.
В
судовому засіданні позивач позов підтримав в повному обсязі, та пояснив, що
моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку із
протиправною поведінко відповідача. Відповідач факт висловлювання ним
нецензурної лайки в бік позивача, що мав місце 29.04.2016 не заперечував,
пояснивши, що між ним та позивачем склались тривалі неприязні відносини.
Представник відповідача також вказав що між сторонами по справі склалися
неприязні стосунки, які тривають вже дуже довгий час, а тому розмір заявлених
позовних вимог не відповідає ні характеру вчиненого, ні глибині душевних
страждань.
Дослідивши
матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються
позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду
справи і вирішення спору, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню
враховуючи наступне.
Згідно
постанови Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 25.05.2016
ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення
передбаченого ст.173 КУпАП, з накладенням адміністративне стягнення у виді
штрафу в розмірі 51 грн.00 коп. Суть правопорушення: 29 квітня 2016 року
близько 13-00 годин біля будинку № 48 по вулиці Чапаєва в селі Клишки,
Шосткинського району ОСОБА_2, висловлював словесні образи та нецензурну лайку на
адресу ОСОБА_1
Відповідно
до ч.4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної
сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення
обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи,
стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії
та чи вчинені вони цією особою.
Відтак,
дані обставини доведення не потребують.
Згідно
ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, відшкодовується особою, яка
її завдала за наявності її вини.
Згідно ст. 10 п. 3 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті
обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а
суд згідно ст. 11 п.1 ЦПК України розглядає цивільні справи не інакше як за
зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в
межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які
беруть участь у справі.
Частиною
1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які
вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З
урахуванням досліджених судом обставин, а також наданих сторонами пояснень,
оцінюючи поведінку сторін в судовому засіданні, суд вважає, з відповідача на
користь позивача необхідно стягнути 250 гривень моральної шкоди враховуючи
засади справедливості, добросовісності та розумності.
Враховуючи,
що судом позовні вимоги задовольняються частково, на користь позивача з
відповідача підлягають стягненню судові витрати із сплати судового збору за
подання позовної заяви з урахуванням розміру задоволених позовних вимог: 250
грн. поділити на 5000 грн. та помножити на 551 грн.20 коп. = 27 грн. 56 коп.
Докази будь-яких інших судових витрат в матеріалах справи відсутні.
Керуючись
ст. 213, 215 ЦПК України,
ВИРІШИВ:
Позов
задовольнити частково.
Стягнути
з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 250 (двісті п'ятдесят) гривень в рахунок
відшкодування моральної шкоди.
Стягнути
з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 27
(двадцять сім) гривень 56 коп.
Рішення
суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його
проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Сумської
області через Шосткинський міськрайонний суд Сумської області. Особи, які брали
участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення
судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня
отримання копії цього рішення.
Рішення
суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної
скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної
скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду
справи апеляційним судом.
Суддя
О.М.Сидорчук
Отправить комментарий