Верховный
суд не оставляет попытки поставить точку в вопросе процессуальной возможности
обжалования определения следственного судьи в апелляционном порядке на стадии
досудебного следствия, которым удовлетворено ходатайство следователя и
назначена внеплановая проверка.
Определение
от 06 марта 2018 г. по делу № 243/6674/17-к не является окончательным решением
и пока только решается вопрос о том, какой палате Верховного суда передать дело
для проставления точки. Но само определение настолько юридически красиво, что
считаем нужным увековечить его в нашем блоге.
АПГРЕЙД:
ВП ВС ухвалила рішення щодо
обов’язковості апеляційного перегляду ухвал слідчих суддів про призначення
позапланових перевірок
23
травня 2018 року Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційні скарги на
ухвали Апеляційного суду Донецької області про відмову у відкритті апеляційного
провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів про надання у кримінальних
провадженнях дозволів на проведення позапланових перевірок щодо законності та
цільового використання земельної ділянки і дотримання вимог законодавчих та
нормативно-правових актів з охорони праці, промислової безпеки, трудового
законодавства. Зазначені провадження надійшли на розгляд Великої Палати як
такі, що містять виключну правову проблему (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73369169;
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73369170).
Велика
Палата Верховного Суду визнала неправомірною практику судів апеляційної
інстанції, згідно з якою вони відмовляють у відкритті такого провадження,
мотивуючи це відсутністю зазначених ухвал слідчих суддів в переліку ухвал, що
підлягають оскарженню під час досудового розслідування (стаття 309
Кримінального процесуального кодексу України).
Ухвали
суду апеляційної інстанції скасовано і призначено новий апеляційний розгляд.
Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що ухвали слідчих суддів
про призначення позапланових перевірок мають переглядатись в апеляційному
порядку на підставі пункту 17 частини першої статті 7 та частини першої статті
24 КПК, які гарантують право на апеляційне оскарження такого судового рішення.
На обґрунтування свого рішення Велика Палата Верховного Суду послалась також на
положення частини шостої статті 9 КПК, яка встановлює, що у випадках, коли
положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального
провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження,
визначені частиною першою статті 7 КПК (рішення у справах № 243/6674/17-к, №
237/1459/17).
За
повідомленням прес-служби суду
справа
№ 243/6674/17-к
провадження
№ 51-499км17
УХВАЛА
6
березня 2018 року м.
Київ
Верховний
Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду
Верховного Суду у складі:
головуючого Бущенка
А.П.,
суддів
Григор'євої І.В.,
ГолубицькогоС.С.,
за
участі
секретаря
судового засідання Манацької І.
представника
ТОВ «Науково-
виробниче
об'єднання «Синтоп» ОСОБА_2
прокурора Міщенко
Т.М.
розглянув
в судовому засіданні в м. Києві 6 березня 2018 року касаційну скаргу
представника ТОВ «Науково-виробниче об'єднання «Синтоп» ОСОБА_3 на ухвалу
Апеляційного суду Донецької області від 30 серпня 2017 року про відмову у
відкритті апеляційного провадження.
1.
Обставини справи
1. 26 липня 2017 року слідчий у кримінальному
провадженні, внесеному до ЄРДР за № 42017050000000575, звернувся до слідчого
судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області з клопотанням,
погодженим з прокурором, про призначення комплексної позапланової перевірки
щодо законності та цільового використання земельної ділянки посадовими особами
ТОВ «Науково-виробниче об'єднання «Синтоп» (далі - ТОВ «Синтоп»).
2. 27 липня 2017 року слідчий суддя
Слов'янського міськрайонного суду Донецької області розглянув це клопотання за
участі слідчого та прокурора, але без участі представників ТОВ «Синтоп», і
своєю ухвалою надав дозвіл на проведення комплексної позапланової перевірки
щодо законності та цільового використання земельної ділянки з боку посадових
осіб ТОВ «Синтоп».
3. 30 серпня 2017 року суддя-доповідач
Апеляційного суду Донецької області своєю ухвалою відмовив у відкритті
провадження за апеляційною скаргою адвоката ТОВ «Синтоп» на згадану ухвалу
слідчого судді, пославшись на те, що «згідно статті 309 КПК України вищевказана
ухвала слідчого судді апеляційному оскарженню не підлягає».
2.
Доводи касаційної скарги та позиції сторін
4. ТОВ «Синтоп» через свого представника
оскаржило у касаційному порядку ухвалу Апеляційного суду Донецької області від
30 серпня 2017 року, вимагаючи скасування цієї ухвали.
5.
У своїй касаційній скарзі ТОВ «Синтоп» посилається на те, що слідчий суддя
постановив ухвалу від 26 липня 2017 року, яка не передбачена КПК, і, таким
чином, діяв поза межами своїх повноважень. Таким чином, на думку представника,
апеляційний суд, приймаючи рішення щодо відкриття провадження за скаргою на згадане
рішення слідчого судді, мав виходити з загальних положень кримінального
процесу, відображених, зокрема, в статтях 7 та 9 КПК, що гарантують право на
оскарження процесуальних рішень.
6. Також в обґрунтування своєї позиції ТОВ
«Синтоп» посилається на статтю 6 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав
людини (далі - ЄСПЛ) із застосування цієї статті. Крім того, обґрунтовуючи
необхідність застосування загальних принципів кримінального процесу, ТОВ
«Синтоп» посилається на ухвали ВССУ від 14 березня 2017 року у справі №
760/7711/16 та від 13 липня 2017 року у справі № 755/5693/16-к, а також на
постанову ВСУ від 12 жовтня 2017 року у справі № 5 142кс(15)17.
7. Під час судового розгляду представник ТОВ
«Синтоп» підтвердив позицію, викладену в касаційній скарзі, а також зазначив,
що відмова у відкритті провадження за скаргою на ухвалу слідчого судді порушує
статтю 55 Конституції України та статтю 13 Конвенції.
8.
Прокурор під час касаційного розгляду заперечив проти задоволення касаційної
скарги, посилаючись, серед іншого, на ухвалу Верховного Суду від 15 лютого 2018
року у справі № 757/2200/17-к.
9. Дослідивши доводи касаційної скарги та
матеріали провадження, заслухавши аргументи сторін у судовому засіданні суд
зробив такі висновки.
3.
Оцінка суду
3.1. Попередні зауваження
10. Перед судом у касаційній скарзі поставлене
питання: чи законною є оскаржена ухвала апеляційного суду (див. пункт 3 вище).
11.
Суд зазначає, що відповідь на це питання
вимагає попереднього розгляду питання про характер рішення слідчого судді, що
було оскаржене в апеляційному порядку.
12. У системі окремого оскарження рішень органів
обвинувачення, слідчих суддів та судів під час триваючого кримінального
провадження до винесення остаточного рішення у справі, діють виправдані
обмеження, спрямовані на забезпечення стрімкості кримінального процесу і
попередження виникнення правових колізій і ускладнень у незавершеному
провадженні.
13.
Ці обмеження знаходять свої відображення, серед інших положень, у статтях 303,
309, 399 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), що
визначають лише певний перелік рішень, які можуть бути оскаржені до різних
судових інстанцій. Законодавець, таким чином, передбачив, що лише обмежене коло
ухвал слідчого судді, види яких визначені статтею 309 КПК, можуть бути
оскаржені до апеляційного суду. Відмова розглядати в апеляційному порядку
скаргу на рішення слідчого судді, що не входить до цього переліку, є законною і
чітко відображає волю законодавця обмежити окреме оскарження лише певними
рішеннями.
14.
Однак, ці міркування є правильними лише тоді, коли слідчий суддя виносить
рішення, передбачене процесуальним законом.
15.
Ситуація є зовсім іншою, коли слідчий суддя приймає рішення, яке виходить за
межі його повноважень. Таке рішення законодавець не передбачав і не міг
передбачити, оскільки неможливо на законодавчому рівні передбачити всі можливі
випадки виходу за межі компетенції. Тому поширювати обмеження, що стосуються
передбаченої законодавцем системи судових рішень, на рішення, які не є
елементом цієї - передбаченої законодавцем - системи, є очевидно невиправданим.
16.
Таким чином, аби вирішити, чи поширюються на оскаржене рішення правила, які процесуальний
закон передбачає для окремого оскарження, суду належить визначити, чи дійсно
оскаржене рішення слідчого судді входить до системи рішень, для яких
законодавець передбачив правила статті 309 КПК.
17. Отже, суду належить з'ясувати, чи надає закон
слідчому судді повноваження постановити ухвалу про надання дозволу слідчому або
прокурору на проведення перевірки.
18. Лише після з'ясування питання, чи прийняте
оскаржене рішення слідчого судді в межах або поза межами його повноважень,
можливо перейти до питання, чи має апеляційний суд повноваження розглядати
скарги на такі рішення.
19. Якщо таке рішення знаходиться в межах
повноважень слідчого судді відповідно до кримінального процесуального
законодавства, відмова у відкритті апеляційного провадження, що ґрунтується на
положеннях частини четвертої статті 399 КПК, є законною.
20. Якщо ж оскаржене рішення прийняте поза межами
повноважень, визначених законодавством для слідчого судді, то міркування, що
стосуються виправданих обмежень на окреме оскарження, не можуть беззастережно
застосовуватися до таких рішень, і суду слід знайти інші правові аргументи для
вирішення цього питання.
3.2. Чи постановлена оскаржена ухвала в межах
повноважень слідчого судді
21. У цій справі не оспорюється, що КПК прямо не передбачає
повноваження слідчого або прокурора «призначати ревізії та перевірки у порядку,
визначеному законом».
22. Дійсно, в редакції, що діяла до 15 липня 2015
року, КПК передбачав такі повноваження в пункті 6 частини другої статті 36 і
пункті 4 частини другої статті 40 КПК. Однак підпунктом 12 пункту 5 Розділу ХІІ
«Прикінцеві положення» Закону України «Про прокуратуру» з переліку повноважень
прокурора (у статті 36 КПК) і слідчого (у статті 40 КПК) це повноваження було
виключено. Закон набрав чинності 15 липня 2015 року.
23. Таким чином, законодавець визначив, що з 15
липня 2015 року прокурор і слідчий не мають повноважень «призначати ревізії і
перевірки».
24. Крім того, у тому ж пункті Закон України «Про
прокуратуру» передбачив:
«Недопустимими
є також докази, що були отримані … 2) після початку кримінального провадження
шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх
повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового
розслідування кримінальних правопорушень».
25. Таким чином, законодавець не тільки забрав у
слідчого і прокурора повноваження «призначати ревізії та перевірки», але й
встановив, що будь-які докази, отримані внаслідок такої «не передбаченої цим
Кодексом» перевірки чи ревізії, є недопустимими.
26. Важко знайти приклади більш чіткого
формулювання позиції законодавця, ніж у цьому випадку.
27. Суддя не залишив без уваги ці законодавчі
зміни, відзначивши їх в своїй ухвалі. Однак, обґрунтовуючи наявність
повноважень слідчого звертатися з клопотанням про призначення перевірки і
повноважень слідчого судді розглядати такі клопотання суддя посилається на такі
положення законодавства:
- частину другу статті 1 КПК, згідно з якою
кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень
Конституції України, цього Кодексу та інших законів України;
- пункт 2 Постанови КМУ «Питання запровадження
обмежень на проведення перевірок державними інспекціями та іншими контролюючими
органами» від 13 серпня 2014 року № 408, відповідно до якого:
«Надання
дозволу на проведення перевірок підприємств, установ, організацій, фізичних
осіб - підприємців не потребується у разі, коли такі перевірки проводяться за
рішенням суду, на вимогу службових осіб у випадках, передбачених Кримінальним
процесуальним кодексом України».
- пункт 3 Закону України «Про внесення змін до
Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо
податкової реформи» від 28 грудня 2014
року № 71-VІІІ, що передбачає:
«Установити,
що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних
осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній
календарний рік Державною фіскальною службою України та її територіальними
органами, Державною фінансовою інспекцією та її територіальними органами
здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта
господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або з вимогами
Кримінального процесуального кодексу України».
- частину другу статті 93, яка встановлює,
серед іншого, що збирання доказів можливе за допомогою витребування та
отриманнявисновків ревізій та актів перевірок;
- частину другу статті 89, що визначає як
джерело доказів, серед іншого, акти перевірок;
28. На підставі цих положень законодавства суддя
дійшов висновку, що «законом встановлений судовий контроль за дотриманням
законності та обґрунтованості втручання у господарську діяльність, зумовлену
потребами досудового розслідування задля досягнення його дієвості».
29. Суд не може погодитися з обґрунтуванням, яке
навів слідчий суддя в своїй ухвалі, і не бачить підстав вважати, що виключення
відповідних повноважень слідчого і прокурора з Кримінального процесуального
кодексу України означає не їх виключення, а лише зміну порядку їх здійснення.
3.2.1. Чи визначаються повноваження
слідчого судді «іншими законами України»
30. Слідчий суддя посилається на частину другу
статті 1 КПК, яка передбачає:
«Кримінальне
процесуальне законодавство України складається з відповідних положень
Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана
Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України».
31. Саме згадка у цьому положенні «інших законів
України» дала підставу слідчому судді на обґрунтування свого повноваження
винести спірну ухвалу залучити низку положень законодавства, згаданих вище
(див. пункт 27 вище).
32. Суд вважає, що, - попри формулювання частини
другої статті 1 КПК, - система норм КПК чітко визначає, що повноваження будь-якого
суб'єкта кримінального процесу визначаються лише цим Кодексом. Формулювання
наступних положень КПК це доводить:
«…
17) слідчий - службова особа …,
уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати
досудове розслідування кримінальних правопорушень;
18) слідчий суддя - суддя суду першої інстанції,
до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом,
судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному
провадженні …» (стаття 3 КПК).
«…
Слідчий суддя … вирішують лише ті питання, що … віднесені до їх повноважень цим
Кодексом» (частина третя статті 26 КПК).
«…
Прокурор… уповноважений … здійснювати інші повноваження, передбачені цим
Кодексом» (частина друга статті 36).
«…
Слідчий уповноважений … здійснювати інші повноваження, передбачені цим
Кодексом» (частина друга статті 40).
33. Згадка у частині другій статті 1 КПК «;інших
законів» не змінює стан справ, оскільки «інші закони» при визначенні
повноважень суду чи інших суб'єктів кримінального процесу також посилаються на
КПК (або інші процесуальні кодекси). Наприклад:
«Суддя
місцевого суду здійснює правосуддя в порядку, встановленому процесуальним
законом…» (частина перша статті 23 Закону України «Про судоустрій і статус
суддів»).
«Прокурор
здійснює нагляд за додержанням законів органами, що провадять
оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, користуючись при
цьому правами і виконуючи обов'язки, передбачені Законом України «Про
оперативно-розшукову діяльність» та Кримінальним процесуальним кодексом
України» (частина перша статті 25 Закону України «Про прокуратуру»).
34. Тобто, положення «інших законів» є
бланкетними нормами, що відсилають за своїм змістом до КПК. Положення
законодавства, на які посилається слідчий суддя в оскарженій ухвалі (див.
пункт вище), також відсилають до КПК,
передбачаючи, що якщо існує рішення, ухвалене відповідно до КПК, то воно дає
підстави для певних дій. Але ці положення не визначають ані повноважень таке
рішення прийняти, ані процедури і умов його прийняття.
35. Більше того, частина третя статті 9 КПК
взагалі виключає вплив «інших законів» на питання визначення повноважень
суб'єктів кримінального процесу, оскільки передбачає:
«Закони
та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються
кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні
кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому
Кодексу».
36. Таким чином, корпус норм КПК свідчить про те,
що законодавець визначив повноваження кожного суб'єкта кримінального процесу
лише цим Кодексом і виключив будь-яку можливість виводити наявність таких
повноважень із положень «інших законів».
3.2.2. Чи є частина друга статті 93
та частина друга статті 89 КПК підставою для повноважень слідчого судді надати
дозвіл на призначення перевірки
37.
Частина друга статті 93 КПК передбачає, серед іншого, що збирання доказів
можливе за допомогою витребування та отримання висновків ревізій та актів
перевірок, а частина друга статті 89 визначає як джерело доказів, серед іншого,
акти перевірок.
38.
Ці положення процесуального закону також не дають повноважень слідчому судді
надавати дозвіл на призначення перевірки. Використання виразу «витребування та
отримання» передбачає повноваження використовувати у якості доказів висновки
ревізій і актів перевірок (як і будь-які інші документи), що існують незалежно
від кримінального розслідування. Процесуальний закон чітко відрізняє документи,
створені в межах кримінального провадження, від документів, походження яких не
залежить від кримінального провадження, і підпорядковує ці два типи документів
різному правовому режиму. Тому помилково виводити з повноваження «витребувати»
повноваження «призначити» перевірку.
3.2.3. Чи означає виключення
повноважень зміну порядку їх здійснення
39. Суд не може погодитися з висновком слідчого
судді, що виключення з переліку повноважень слідчого чи прокурора повноваження
«призначати ревізії та перевірки» означає запровадження судового контролю за
такими діями слідчого і прокурора.
40. Пункт 18 частини першої статті 3 КПК
визначає:
«слідчий
суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у
порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав,
свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні…».
41.
Таким чином, законодавець чітко визначив роль слідчого судді у системі
кримінального судочинства: забезпечити, аби правоохоронні органи під час
здійснення наданих їм повноважень не порушували права, свободи і інтереси
особи.
42. Це завдання може виправдати різноманітні
повноваження слідчого судді, спрямовані на забезпечення прав, свобод і
інтересів осіб, навіть якщо вони недостатньо чітко передбачені законодавством.
Приклад таких повноважень можна знайти у статті 206 КПК, коли законодавство
зобов'язує слідчого суддю «вжити необхідних заходів», не визначаючи перелік цих
заходів.
43. Однак, навіть при найширшому розумінні ролі
слідчого судді, неможливо узгодити з нею право слідчого судді розширювати -
порівняно із законодавством - повноваження державних органів і посадовців.
Слідчий суддя може лише обмежити в конкретному випадку, виходячи з обставин
справи, використання вже наданих їм законом повноважень.
44. У цій справі суддя прийняв рішення, яке має
зовсім протилежний ефект: він надав слідчому повноваження, яких той був
позбавлений законом. Це суперечить самій суті судового контролю над діями і
рішеннями державних органів з метою захисту прав, свобод і інтересів осіб. Це
також суперечить завданню суду як інституції в демократичному суспільстві.
45. Кримінальне процесуальне законодавство за
своєю суттю складає корпус положень, які обмежують свободу дій держави при
розслідувані злочинів. Сенс кримінального процесуального законодавства у
демократичній країні полягає в тому, щоб збалансувати цей легітимний інтерес у
розслідуванні злочинів з іншими - не менш важливими - цінностями і інтересами
суспільства: захистом від надмірного втручання держави в приватну сферу,
захистом від свавілля, цінністю особистої свободи, запобіганню приниженню
гідності, цінністю сімейних зв'язків, свободою підприємницької діяльності тощо.
46. Важко навіть перерахувати всі цінності і
легітимні інтереси, які захищає кримінальне процесуальне законодавство від
бажання розслідувати злочини за будь-яку ціну. Конфігурація цього балансу суперечливих
цінностей і інтересів є завжди предметом запеклих дискусій в суспільстві. Цей
баланс є занадто складним, занадто залежним від поточної ситуації в країні,
історичних та правових традицій і багатьох інших факторів, щоб стати предметом
розсуду окремої особи, у даному випадку слідчого судді.
47.
Саме через складність визначення цього балансу, він визначається законом. Саме
Парламент, а не окрема особа, є найбільш адекватним засобом знаходження балансу
різноманітних суспільних інтересів в демократичному суспільстві.
48. Практика кримінальних розслідувань часто
ставить болючі питання щодо балансу між потребами розслідування і захистом прав
осіб та інших цінностей суспільства. Але, незважаючи на можливі нагальні
потреби розслідування заборона застосування катувань є безумовною, навіть якщо
катування можуть сприяти розслідуванню і - іноді - спасінню життів. Примус до
самовикриття є забороненим, хоча часто може сприяти розслідуванню. Втручання у
таємницю сповіді неможливе, хоча таке втручання могло б дати вирішальні докази
в розслідуванні. Суцільна дактилоскопія була б дуже дієвим способом контролю
над злочинністю і неабияким полегшенням у розслідуванні злочинів, - але ціною
свободи і приватності. У всіх цих випадках потреби розслідування не можуть
стати виправданням для виходу держави за межі, визначені законодавством.
49. Саме на судову систему покладено обов'язок
забезпечити, аби дотримувався визначений в законі баланс між потребами
розслідування і іншими суспільними цінностями.
50. Положення законодавства, якими виключені
повноваження слідчого чи прокурора призначати перевірки, не можуть тлумачитися
як зміна порядку здійснення повноважень, наприклад, як заборона здійснювати ці
повноваження без дозволу слідчого судді чи суду. Законодавець цілком і безумовно
виключив такі дії з кола тих дій, що дозволяються вчиняти слідчому або
прокурору. В контексті цієї справи завдання слідчого судді полягало саме в
тому, аби повноваження слідчого і прокурора, що були виключені законом, були
також виключені на практиці.
51. Отже, суд вважає, що у цьому випадку слідчий
суддя, надавши слідчому дозвіл на проведення перевірки, вийшов за межі своїх
повноважень і прийняв рішення, яке не передбачене кримінальним процесуальним
законодавством.
52.
Однак, відповідь на питання, чи може таке рішення слідчого судді бути оскаржене
в апеляційному і касаційному порядку, вимагає передачі справи на розгляд
Великої Палати Верховного Суду.
4.
Підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
53.
Суд вважає, що ця справа має бути передана на розгляд Великої Палати Верховного
Суду на підставі частини п'ятої статті 434-1 КПК України, яка передбачає:
«Суд,
який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії
або палати, має право передати таке кримінальне провадження на розгляд Великої
Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову
проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та
формування єдиної правозастосовчої практики».
54.
На думку колегії, справа містить виключну правову проблему, і рішення Великої
Палати Верховного Суду матиме значення для розвитку права і формування єдиної
практики тлумачення і застосування закону.
55. Незважаючи на те, що в цьому провадженні є
процесуальні підстави для передачі справи на розгляд об'єднаної палати
Касаційного кримінального суду, колегія вважає, що справа має бути розглянута
Великою Палатою Верховного Суду з таких підстав:
-
справа піднімає питання забезпечення судовою системою ефективності законодавчих
обмежень діяльності державних органів;
-
справа піднімає питання, що стосуються ролі Верховного Суду в цілому у
забезпеченні належного функціонування судової системи для захисту від
незаконного втручання в сферу прав і свобод з боку органів державної влади;
-
використання ухвал слідчих суддів про дозвіл на проведення позапланових
перевірок стало масштабним і системним явищем
56. Тому колегія дійшла висновку, що справа має
бути передана на розгляд не об'єднаної палати Касаційного кримінального суду -
відповідно до частини четвертої статті 434 1, а Великої Палати Верховного Суду
- відповідно до частини п'ятої статті 434 1 Кримінального процесуального
кодексу України.
4.1. Поширеність практики надання
слідчими суддями дозволів на призначення позапланові перевірки
57.
За пошуковим запитом в Єдиному державному реєстрі судових рішень за виразом
«позапланова перевірка» із застосуванням фільтрів «кримінальна справа», «перша
інстанція» та обмеженням періоду ухвалення (постановлення) «з 15.07.2015»
система знаходить більш ніж 15000 рішень. Така кількість справ свідчить про
поширеність використання правоохоронними органами звернень до слідчих суддів за
дозволом про проведення позапланової перевірки після виключення із КПК
відповідних повноважень слідчого і прокурора.
58. За аналогічним пошуковим запитом з фільтром
«друга інстанція» система знаходить 518 судових рішень, які стосуються
оскарження відповідних ухвал слідчих суддів.
4.2. Суперечність судової практики
59. Переважна більшість слідчих суддів
задовольняють клопотання про призначення позапланових перевірок, ґрунтуючи свою
позицію на доводах, схожих з доводами, наведеними слідчим суддею у цій справі
(див. пункт 27 вище).
60. Тим не менше, значна кількість слідчих суддів
відмовляють у задоволенні таких клопотань, посилаючись на те, що повноваження
слідчого або прокурора на проведення перевірок виключені з КПК, що проведення
перевірки не є ні слідчою (розшуковою) дією, ні негласною слідчою (розшуковою)
дією, ні заходом забезпечення кримінального провадження; що положення КПК
України не відносять до компетенції слідчого судді вирішення питання щодо
надання дозволу на проведення перевірки, а стаття 132 КПК України не передбачає
такого заходу кримінального провадження, не регламентує порядок розгляду таких
клопотань, обсяг доказування при розгляді такого клопотання, критерії, за якими
слідчий суддя повинен визначати достатність підстав для надання дозволу на
проведення перевірки.[1]
61. Також переважна більшість апеляційних судів
відмовляють у відкритті провадження за скаргами зацікавлених осіб на згадані
ухвали слідчих суддів, посилаючись на положення частини четвертої статті 399
КПК, не розглядаючи питання, чи діяв слідчий суддя в межах повноважень.
62. У той же час, значна частина апеляційних
судів скасовують такі ухвали слідчих суддів, вважаючи їх постановленими поза
межами компетенції. Апеляційні суди в своїх ухвалах посилаються на те, що
законодавцем внесено зміни до чинного КПК України, якими виключено повноваження
прокурора та слідчого призначати перевірки; КПК не містить норми, яка
передбачає можливість та порядок звернення слідчого та прокурора з клопотанням
про проведення позапланової перевірки та компетенцію слідчого судді щодо
вирішення такого клопотання; призначення позапланової перевірки не є ні
слідчою, ні негласною слідчою дією, ні заходом забезпечення кримінального
провадження, з клопотаннями про проведення яких вправі звертатись слідчий,
прокурор до слідчого судді; КПК не регламентований порядок розгляду таких
клопотань слідчого або прокурора, обсяг доказування при розгляді такого
клопотання, критерії, за якими слідчий суддя повинен визначати достатність
підстав для надання дозволу на проведення позапланової перевірки; збирання
доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, до числа яких
положення пункту 19 частини першої статті 3 КПК України відносять слідчого та
прокурора, а не слідчого суддю, повноваження якого регламентовані пунктом 18
частини першої статті 3 КПК.[2]
63. У касаційній інстанції також існує
суперечлива судова практика.
64. У деяких випадках касаційний суд визнав право
на оскарження рішень слідчих суддів і скасував ухвали апеляційного суду про
відмову у відкритті апеляційного провадження. Зокрема в ухвалі Колегії суддів
судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з
розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року зазначено:
«…
Суд апеляційної інстанції передчасно прийняв рішення про відмову у відкритті
апеляційного провадження, залишивши
поза увагою ту обставину, що
положення частини четвертої статті 399 КПК України стосуються процедури
відкриття апеляційного провадження чи відмови у відкритті апеляційного
провадження за скаргами на рішення, які прямо визначені в статтях 303-307 КПК
України, тобто на такі рішення слідчого судді, які він має право ухвалювати
згідно з законом.
Оскільки
слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва ухвалив рішення, яке
взагалі не передбачено кримінальним процесуальним законом, суду апеляційної
інстанції під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження
належало виходити з загальних засад кримінального провадження, про що вказано
вище.
Тому
посилання суду апеляційної інстанції на положення частину четверту статті 399
КПК України при відмові у відкритті апеляційного провадження за апеляційною
скаргою прокурора на ухвалу слідчого судді в даному кримінальному провадженні
не можна визнати обґрунтованими з точки зору таких засад кримінального
провадження, як верховенство права та законність».[3]
65. Аналогічні висновки містяться також в ухвалі
Колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2017
року.[4]
66. Судова палата у кримінальних справах
Верховного Суду України в постанові від 12 жовтня 2017 року на підставі аналізу
ситуації, коли слідчий суддя постановив ухвалу, що виходила за межі його
повноважень, сформулювала висновок, який безпосередньо дотичний до ситуації, що
розглядається у цій справі:
«У
разі постановлення слідчим суддею ухвали, що не передбачена кримінальними
процесуальними нормами, до яких відсилають положення частини третьої статті 309
КПК, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці її законності,
посилаючись на приписи частини четвертої статті 399 КПК. Право на апеляційне
оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі пункту 17
частини першої статті 7 та частини першої статті 24 КПК, які його гарантують, з
огляду на положення частини шостої статті 9 КПК, яка встановлює, що у випадках,
коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання
кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального
провадження, визначені частиною першою статті 7 КПК».[5]
67. Однак, здебільшого, касаційна інстанція
залишає без зміни рішення апеляційних судів про відмову у відкритті провадження
за апеляційними скаргами на ухвали слідчих суддів, які не передбачені
кримінальним процесуальним законодавством, або відмовляє у відкритті
касаційного провадження, не вдаючись до аналізу, чи прийняті ухвали слідчого
судді в межах його компетенції.
68. Зокрема, 15 лютого 2018 року колегією у
складі семи суддів була постановлена ухвала, якою було залишено без змін ухвалу
Апеляційного суду міста Києва від 30 серпня 2017 року про відмову у відкритті
апеляційного провадження за апеляційною скаргою на ухвалу Печерського районного
суду міста Києва від 16 січня 2017 року про призначення позапланової
документальної перевірки. В обґрунтування свого рішення колегія, серед іншого,
зазначила:
«Частина
третя статті 309 КПК прямо передбачає, що скарги на інші ухвали слідчого судді
оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час
підготовчого провадження в суді, а отже в такий спосіб реалізується право особи
на судовий контроль законності такого виду рішення слідчого судді.
Наведене
свідчить про правильність висновку апеляційного суду про те, що за відсутності
у вичерпному переліку частини першої статті 309 КПК рішення слідчого судді про
задоволення клопотання слідчого чи прокурора про проведення позапланової
документальної перевірки, його апеляційне оскарження не можливе. Тому
апеляційний суд обґрунтовано, посилаючись на частину четверту статті 399 КПК,
відмовив у відкритті апеляційного провадження …
Що
стосується доводів касаційної скарги про незаконність самої ухвали слідчого
судді, то вони не ґрунтуються на вимогах
кримінального процесуального закону, оскільки відповідно до частини третьої
статті 309 КПК рішення слідчого судді не підлягає окремому оскарженню, а згідно з положеннями статті 424 КПК це
рішення не є предметом касаційного
перегляду.
Таким
чином, враховуючи межі касаційного перегляду та обсяг повноважень касаційної
інстанції, підстави для задоволення касаційної скарги відсутні».[6]
69. В цій ухвалі не згадується правовий висновок,
викладений в постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2017 року (див.
пункт 66 вище). Це свідчить про те, що колегія не вважала його таким, що
стосується оскарження рішення слідчого судді про проведення перевірки.
70. Однак, ця колегія не може погодитися з таким
підходом і вважає згаданий висновок Верховного Суду України безпосередньо
застосованим до ситуації, коли слідчий суддя, без належних повноважень, надає
дозвіл слідчому або прокурору на проведення перевірки. Крім того, ми надаємо на
розгляд Великої Палати Верховного Суду також додаткові аргументи на користь
того, що ухвали слідчого судді, прийняті поза межами його компетенції, мають
підлягати апеляційному та, у певних випадках, касаційному оскарженню.
4.3. Відсутність ефективних засобів
захисту від неправомірного втручання з боку держави
71. Варто зазначити, що позапланові перевірки
можуть потенційно призвести до порушення статті 8 Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) і статті 1 Першого протоколу
до Конвенції.
72. В судовій практиці зустрічається довід, з
посиланням на частину третю статті 109 КПК, що питання законності рішень
слідчого судді може бути вирішеним під час підготовчого провадження в суді.[7]
Однак, зазначене провадження не буде ефективним засобом захисту від можливого
порушення.
73. По-перше, не у всіх випадках кримінальні
справи, в яких були здійснені позапланові перевірки, будуть передані до суду з
обвинувальним актом. По-друге, підготовче засідання у суді першої інстанції,
навіть якщо обвинувальний акт переданий до суду, може відбутися запізно для
того, щоб бути здатним виправити порушення. По-третє, під час підготовчого
судового засідання суддя не має повноважень вчиняти дії і приймати рішення, які
можуть призвести до виправлення порушення Конвенції, спричиненого таким
втручанням з боку держави.
74.
Тут доречно згадати рішення ЄСПЛ у справі Котія проти України (5 березня 2015
року, заява № 28718/09), у якому йшлося про тривале застосування підписки про
невиїзд, що призвело до порушення права заявника, гарантованого статтею 8
Конвенції. Суд зазначив (параграфи 69-70):
«…
зазначене втручання мало місце у зв'язку з відібранням від заявника підписки
про невиїзд та вилученням його закордонних паспортів. Цих заходів було вжито
слідчим під час кримінального провадження щодо заявника. Відповідно до положень
статті 234 КПК дії слідчого можуть бути оскаржені прокурору або до суду. Суд не
вважає, що скарга прокурору може забезпечити адекватні гарантії належного
розгляду питання. Щодо судового засобу правового захисту, зазначеного у статті
234 КПК, дії слідчого можуть бути оскаржені до суду лише на етапі попереднього
розгляду кримінальної справи або розгляду її по суті. Такий судовий розгляд був
недоступним під час розслідування, а тому не міг забезпечити вчасне вирішення
порушеного питання. Більше того, не видається, що під час розслідування, яке
тривало понад три роки та сім місяців, заявникові було забезпечено інший
судовий засіб правового захисту, за допомогою якого він міг би звернутися до
суду за розглядом питання щодо законності та пропорційності оскаржуваного
заходу або його скасування.
Тому
Суд доходить висновку, що національне законодавство не забезпечило при застосуванні
вищезазначених заходів достатніх гарантій від свавілля і воно не відповідає
вимогам щодо якості законодавства у розумінні Конвенції. За цих обставин не
можна стверджувати, що зазначене втручання здійснювалося «згідно із законом»,
як цього вимагає пункт 2 статті 8 Конвенції».[8]
75. Аналогічні висновки щодо ефективності
підготовчого засідання висловлені у справах Zosymov v. Ukraine, 7 July 2016,
no. 4322/06[9] та Kuzmenko v. Ukraine, 9
March 2017, no. 49526/07.[10]
76. Хоча у цьому рішенні йде мова про слідчого, а
у ситуації, що розглядається цим судом, - про слідчого суддю, це не впливає на
застосовність такого підходу ЄСПЛ до цієї справи, зважаючи на подібність
ситуації. Ще більшої схожості ситуаціям надає та обставина, що надаючи дозвіл на
проведення позапланової перевірки, слідчий суддя діє не як судовий орган, що
запобігає можливим порушенням з боку органів розслідування, а як орган
розслідування, оскільки фактично ініціює цю перевірку, надаючи слідчому або
прокурору повноваження, яких вони за законом позбавлені.
77. Ще одна риса, яка свідчить про подібність цих
ситуацій: у значній кількості випадків, як і у справі, що розглядається цим
судом, дозвіл на позапланову перевірку надається слідчим суддею за відсутності
зацікавленої особи без змагальної процедури. Таким чином, особа, в права якої
відбувається втручання держави за допомогою слідчого судді, не має жодних
шансів навіть бути вислуханою. Це також мало нагадує «панування права» в
державі.
78. Крім того, перевірка на підставі ухвали слідчого
судді не може бути оскаржена в порядку адміністративної юрисдикції в силу
пункту 2 частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства
України, на відміну від інших перевірок з боку контролюючих органів. Таким
чином, особа, чиї права та інтереси зазнають втручання за допомогою ухвали
слідчого судді, повністю позбавляється ефективних засобів захисту від
порушеного права.
4.4.
Роль судової системи у забезпеченні прав і свобод
79. Стаття 36 Закону «Про судоустрій та статус
суддів» передбачає, що «Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою
України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та
спосіб, визначені процесуальним законом» та «6) забезпечує однакове
застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб,
визначені процесуальним законом».
80. Колегія суддів вважає, що процесуальне
законодавство надає можливість Верховному Суду і апеляційним судам виконувати
ці завдання із забезпечення цілісності та інтегрованості судової системи.
81.
У своїй постанові від 12 жовтня 2017 року Верховний Суд України (див. пункт 66
вище), сформулював процесуальні підстави для перегляду рішень слідчого судді,
постановлених поза межами його повноважень, ґрунтуючи свої висновки на праві на
оскарження.
82. Однак право апеляційного та касаційного судів
здійснити повноваження з перегляду рішень, постановлених за межами повноважень
відповідних суб'єктів кримінального процесу, випливають із самої ролі вищих
судів в системі судочинства.
83. Стаття 2 Закону України «Про судоустрій і
статус суддів» передбачає, що «суд, здійснюючи правосуддя на засадах
верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до
інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також
міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою
України».
84. Стаття 19 Конституції України в першому
реченні закріплює автономію особистості в її різноманітній життєдіяльності, а у
другому реченні містить її королларій, передбачаючи, що держава не може
виходити за межі повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.
85. СамеКонституція і закони визначають ту межу,
за яку держава не має переступати, і умови, за яких держава може втручатися у
автономію особи і суспільства. Однак, найдосконаліша система законодавства
залишиться без жодного впливу на суспільне життя, якщо судова система не
забезпечує дієвість цього законодавства. Якщо судова система в цілому не
виявляє такої здатності, то виконання завдань судочинства в кожному окремому
випадку стає проблематичним.
86. Одне з основних завдань судової системи в
демократичному суспільстві полягає у практичному забезпеченні гарантій
автономії суспільства у найширшому розумінні цього слова: автономії думки,
автономії громадської активності, приватних справ, автономії науки і бізнесу.
Якщо судова система не забезпечує захист суспільства від втручання держави,
суспільство залишається беззахисним, і межі його свободи залежать лише від
бажання і здатності уряду їх порушувати.
87.
Для того, щоб мати здатність виконувати цю свою місію, судовій системі, перш за
все, слід мати здатність підтримувати себе у цілісному і інтегрованому стані.
Якщо елементи судової системи розбалансовані, і апеляційні та касаційні суди не
мають можливості впливати на функціонування системи, а нижчі суди і слідчі
судді мають можливість уникати будь-якого контролю з боку вищих судів через
законодавчі обмеження у оскарженні їх рішень, така система не тільки не здатна
протистояти намаганням уряду вийти за межі повноважень, але й здатна
перетворитися по пособника уряду в здійсненні цих намагань.
88. Касаційні та апеляційні суди несуть
відповідальність за те, щоб судова система країни відповідала своїм завданням і
була здатна до здійснення правосуддя. Навіть з цієї точки зору є виправданим
втручання Верховного Суду в ситуацію, коли нижчі суди та/або судді діють ultra
vires, спотворюючи роль судової влади в очах суспільства. Це втручання є
нагальним навіть у поодиноких випадках для попередження їх поширення, тим
більше воно стає нагальним, коли вихід за межі компетенції судами або суддями
стає масовим і системним явищем.
89. Відповідальність Верховного Суду у
забезпеченні інтегрованості судової системи в цілому стає ще вагомішою, якщо
прийняти до уваги той факт, що жоден інший орган у державі не може здійснювати
ефективний контроль за діяльністю судової влади.
90. Якщо Верховний Суд підтверджує повноваження
апеляційних судів відмовляти у розгляді скарг на рішення слідчих суддів, що
виходять за межі їх компетенції, суспільство залишиться без ефективних засобів
захисту від експансії кримінального процесу за межі, визначені законодавством.
В результаті ми отримаємо правову систему, де писані закони є лише фасадом для
зовсім іншої реальності. Такий стан речей навряд чи узгоджується з поняттям
«панування права» в суспільстві.
91.
В рішенні у справі Сокуренка і Стригуна проти України (20 липня 2006 року, №№
29458/04 та 29465/04, § 27), Європейський суд з прав людини, з посиланням на
рішення у справі Julio Bou Gibert et El Hogar Y La Moda S.A. contre l'Espagne
((dec.), № 14929/02, 13 May 2003)[11], зазначив, що, хоча за загальним правилом
у країнах кодифікованого права «організація судової системи не може бути
залишеною на розсуд судової влади», однак «вищий судовий орган, що вповноважений
тлумачити закон, може прийняти рішення, яке не прямо передбачене законом»,
надавши «чіткі та зрозумілі підстави для виходу за межі своєї звичайної
компетенції».[12]
92.
Суд вважає, що наведені вище підстави зобов'язують Верховний Суд використати свої
невід'ємні повноваження, які випливають із його ролі і місії, і визначити, що
апеляційні суди мають не тільки повноваження, але і обов'язок розглядати скарги
на рішення слідчих суддів, якщо ставиться питання про вихід слідчого судді за
межі його компетенції, навіть якщо такі повноваження експліцитно не визначені в
процедурних нормах.
93. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду
має розглянути важливі правові питання, що піднімаються в цій справі, і надати
відповідь: (1) має апеляційний суд розглянути скаргу на рішення, постановлене
слідчим суддею поза межами його компетенції, і прийняти рішення по суді скарги
чи (2) апеляційний суд має відмовити у розгляді скарги на таке рішення,
керуючись положеннями частини четвертої статті 399 Кримінального процесуального
кодексу України.
Враховуючи
викладене, керуючись частиною 5 статті 434-1, 434-2 КПК, суд постановив:
Кримінальне
провадження за касаційною скаргою представника ТОВ «Науково-виробниче
об'єднання «Синтоп» ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від
30 серпня 2017 року про відмову у відкритті апеляційного провадження передати
на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Суддя
Григор'єва І.В. висловила окрему думку, що вказане кримінальне провадження
необхідно передати на розгляд об'єднаної палати Касаційного кримінального суду
Верховного Суду.
Судді
А.П.
Бущенко С.С. Голубицький І.В. Григор'єва
[1] Приклади ухвал можна знайти тут
(випадкова вибірка):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/72265892.
http://reyestr.court.gov.ua/Review/65901194;
http://reyestr.court.gov.ua/Review/58340297;
http://reyestr.court.gov.ua/Review/69106378;
http://reyestr.court.gov.ua/Review/64108677;
http://reyestr.court.gov.ua/Review/72265892;
http://reyestr.court.gov.ua/Review/72139492;
http://reyestr.court.gov.ua/Review/72198983;
[2] Приклади ухвал можна знайти тут
(випадкова вибірка):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/69474454;
http://reyestr.court.gov.ua/Review/72265892;
http://reyestr.court.gov.ua/Review/63131315;
http://reyestr.court.gov.ua/Review/71745211;
http://reyestr.court.gov.ua/Review/66701197;
http://reyestr.court.gov.ua/Review/69474454;
http://reyestr.court.gov.ua/Review/71323151;
[3]
http://reyestr.court.gov.ua/Review/58989208
[4]
http://reyestr.court.gov.ua/Review/65408400
[5]
http://reyestr.court.gov.ua/Review/70326277
[6] http://reyestr.court.gov.ua/Review/72349130
[7]
http://reyestr.court.gov.ua/Review/72349130
[8]
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/974_a82/print
[9]
http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-164467
[10] http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-171782
[11] http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-44234
[12]
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/974_115
http://reyestr.court.gov.ua/Review/72670536
Окрема думка
судді Касаційного кримінального суду
у складі Верховного Суду
Григорєвої І.В. у провадженні № 51-499ск17
Колегією
суддів 9 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою
адвоката Проскурні Т.В. в інтересах ТОВ «Науково-виробниче об'єднання «СИНТОП»
на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 30 серпня 2017 року. Цей суд
відмовив у відкритті апеляційного
провадження за скаргою вказаної особи на ухвалу слідчого судді Слов'янського
міськрайонного суду Донецької області від 27 липня 2017 року, якою було
задоволено клопотання слідчого у кримінальному провадженні № 42017050000000575
та надано дозвіл на проведення комплексної позапланової перевірки щодо
законності та цільового використання земельної ділянки посадовими особами
згаданого товариства.
Із
рішенням суду касаційної інстанції про відкриття касаційного провадження я не
згодна, оскільки ст. 309 КПК визначено вичерпний перелік ухвал слідчого судді,
які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. Проте зазначена ухвала
слідчого судді від 30 серпня 2017 року до цього переліку не входить. Крім того,
ч. 3 ст. 309 КПК передбачено, що скарги на інші ухвали слідчого судді
оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час
підготовчого провадження в суді. Отже, суд апеляційної інстанції, встановивши,
що ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає і відмовивши у відкритті
апеляційного провадження за скаргою адвоката ПроскурніТ.В. в інтересах ТОВ
«Науково-виробниче об'єднання «СИНТОП» діяв відповідно до вимог кримінального
процесуального закону.
Така
позиція узгоджується з висновками, викладеними в ухвалі Верховного Суду України
від 16 листопада 2017 року (провадження № 5-357кз17) щодо встановленої у ч. 3
ст. 309 КПК заборони на оскарження в апеляційному порядку.
Посилання
в касаційній скарзі на відсутність у слідчого судді повноважень для розгляду
згаданого клопотання слідчого суперечить законодавчим приписам. Зокрема,
Законом України від 26 січня 1993 року
№ 2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового
контролю в Україні», Податковим кодексом в редакції закону до 1 січня 2017 року та Законом України від 21
грудня 2016 року № 1797-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України
щодо покращення інвестиційного клімату в Україні»передбачено, що у
кримінальному провадженні документальна позапланова перевірка та позапланова
виїзна ревізія може проводитися на підставі ухвали слідчого судді (судді).
Аналогічну думку було викладено й в офіційному листі ВССУ від 1 вересня 2017
року (вих. № 9 -1681/0/4-17).
З
огляду на ці законодавчі приписи в їх взаємозв'язку з ч. 2 ст. 8 КПК, а також із рішенням Європейського суду з
прав людини від 25 липня 2017 року в справі «Хлебік проти України», немає
жодних сумнівів щодо наявності у слідчого судді повноважень на розгляд
клопотань про надання дозволу на проведення позапланових документальних
перевірок.
Разом
із цим при відкритті касаційного провадження було залишено поза увагою, що
рішення слідчого судді за результатами
розгляду згаданого клопотання слідчого не є предметом перевірки в порядку
касаційної процедури.
9
січня 2018 року
Суддя
І.В. Григор'єва
П О С Т А Н О В А
Іменем України
23 травня 2018 року
м. Київ
Справа
№ 243/6674/17-к
Провадження
№ 13-16cво18
Велика
Палата Верховного Суду у складі:
головуючого
судді Князєва В. С.,
судді-доповідача
ЛобойкаЛ.М.,
суддів
Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В.
І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л.
І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О.
Г.,
розглянувши
матеріали провадження за касаційною скаргою представника Товариства з обмеженою
відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Синтоп» (далі - ТОВ «НВО
«Синтоп») ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 30 серпня
2017 року про відмову у відкритті апеляційного провадження,
В С Т А Н О В И Л А:
І. ІСТОРІЯ ПРОВАДЖЕННЯ
1. 27 липня 2017 року слідчий суддя
Слов'янського міськрайонного суду Донецької області розглянув клопотання
слідчого у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових
розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42017050000000575, про призначення комплексної
позапланової перевірки щодо законності та цільового використання земельної
ділянки посадовими особами ТОВ «НВО «Синтоп» і своєю ухвалою надав дозвіл на
проведення такої перевірки.
2. 30 серпня 2017 року суддя-доповідач
Апеляційного суду Донецької області ухвалою відмовив у відкритті провадження за
апеляційною скаргою представника ТОВ «НВО «Синтоп» на згадану ухвалу слідчого
судді.
3. Не погодившись із ухвалою Апеляційного суду
Донецької області від 30 серпня 2017 року, ТОВ «НВО «Синтоп» через свого
представника оскаржило її в касаційному порядку, вимагаючи скасування цієї
ухвали з посиланням на те, що слідчий суддя постановив ухвалу від 26 липня 2017
року, не передбачену Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК),
а отже, діяв поза межами своїх повноважень. На думку представника підприємства,
апеляційний суд, керуючись загальними положеннями кримінального процесу, що
містяться у статтях 7 та 9 КПКта гарантують право на оскарження процесуальних
рішень, зобов'язаний був відкрити апеляційне провадження.
4. 04 грудня 2017 року колегія суддів судової
палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ ухвалою залишила касаційну скаргу без руху на
підставі частини першої статті 429 КПК з наданням строку для усунення
недоліків, зазначених в ухвалі.
5. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон
України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до
Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального
кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших
законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) та розпочав роботу Верховний
Суд.
6. Відповідно до пункту 4 параграфа 3 «Перехідні
положення» розділу 4 Закону № 2147-VIII касаційні скарги на судові рішення у
справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим
Законом, передаються до Касаційного кримінального суду та розглядаються
спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цим Законом.
7. 09 січня 2018 року колегія суддів Касаційного
кримінального суду у складі Верховного Суду ухвалою відкрила касаційне провадження
у справі за касаційною скаргою представника ТОВ «НВО «Синтоп» ОСОБА_3
8. Суддя Касаційного кримінального суду у складі
Верховного Суду ухвалами від 11 січня
та 06 лютого 2018 року витребував матеріали провадження та призначив справу до
розгляду.
9.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного
кримінального суду ухвалою від 06 березня 2018 року передав касаційне
провадження за касаційною скаргою представника ТОВ «НВО «Синтоп» ОСОБА_3 на
розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 4341
КПК як таке, що містить виключну правову проблему, і ця передача необхідна для
забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 12 квітня 2018 року прийняла
кримінальне провадження до розгляду.
ІІ. ПОЗИЦІЯ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА
КАСАЦІЙНУ СКАРГУ, Й ІНШИХ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ
10.
Представник ТОВ «НВО «Синтоп» ОСОБА_3 просила задовольнити касаційну скаргу.
11.
Прокурор підтримав касаційну скаргу в частині вимоги щодо скасування ухвали
апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження. Вважає, що
розгляд касаційної скарги належить до компетенції об'єднаної палати Касаційного
кримінального суду у складі Верховного Суду.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО
СУДУ ТА МОТИВИ, ЯКИМИ КЕРУВАВСЯ СУД ПІД ЧАС УХВАЛЕННЯ ПОСТАНОВИ
Розмежування
компетенції Великої Палати Верховного Суду і об'єднаної палати Касаційного
кримінального суду у складі Верховного Суду
12.
Ухвалою від 12 квітня 2018 року Велика Палата Верховного Суду визнала наявність
передбачених частиною п'ятою статті 434-1 КПК підстав для передачі цього
кримінального провадження на її розгляд у зв'язку з тим, що воно містить
виключну правову проблему й така передача необхідна для забезпечення розвитку
права та формування єдиної правозастосовчої практики. Вирішення виключної
правової проблеми належить до компетенції Великої Палати Верховного Суду.
13.
Об'єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду мала б
компетенцію щодо розгляду цієї касаційної скарги, якби вирішувалося питання про
необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних
правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у
складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи іншої
об'єднаної палати (частина друга статті 434-1 КПК) за умови відсутності
правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України. Оскільки
йдеться про протилежність правової позиції Касаційного кримінального суду,
відображеної в постанові його Другої судової палати від 15 лютого 2018 року
(справа № 757/2200/17-к), та позиції Верховного Суду України, викладеної у
постанові від 12 жовтня 2017 року (справа № 757/49263/15-к), то таку
протилежність може бути усунуто лише Великою Палатою Верховного Суду. У цьому
випадку фактично йдеться про відступ у постанові Другої судової палати
Касаційного кримінального суду від висновку щодо застосування норми права в
подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного
Суду України. Згідно з пунктом 7 параграфа 3 «Перехідні положення» розділу 4
Закону № 2147-VIII вирішення такого питання належить до компетенції
ВеликоїПалати Верховного Суду.
Оцінка висновків судів попередніх
інстанцій
14.
Як убачається з матеріалів провадження, слідчий суддя Слов'янського
міськрайонного суду Донецької області, задовольняючи 27 липня 2017 року
клопотання слідчого про призначення перевірки щодо законності та цільового
використання земельної ділянки, керувався пунктом 10 частини другої статті 36,
пунктом 5 частини другої статті 40, частиною другою статті 93 КПК, пунктом 2
Постанови Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2014 року № 408 «Питання
запровадження обмежень на проведення перевірок державними інспекціями та іншими
контролюючими органами», пунктом 3 розділу II «;Прикінцеві положення» Закону
України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового
кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи». Жодною з норм права, наведених слідчим суддею
в ухвалі, не передбачене його повноваження постановляти ухвалу про надання
дозволу на проведення позапланової перевірки.
15.
Ухвалою від 30 серпня 2017 року Апеляційний суд Донецької області, керуючись
частиною четвертою статті 399 КПК, відмовив у відкритті провадження за
апеляційною скаргою адвоката ТОB «НВО «Синтоп» на ухвалу слідчого судді
Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 27 липня 2017 року. Суд
апеляційної інстанції вказав, що зазначена ухвала слідчого судді як така, що не
включена до переліку ухвал, які підлягають оскарженню під час досудового
розслідування (стаття 309 КПК), апеляційному оскарженню не підлягає, а це
єпідставою для відмови у відкритті апеляційного провадження. Однак апеляційний
суд залишив поза увагою ту обставину, що кримінальна процесуальна норма, якою
він керувався, стосується відмови у відкритті апеляційного провадження за
апеляційними скаргами лише на ухвали слідчих суддів, що передбачені КПК.
Щодо практики суду касаційної інстанції
та Верховного Суду України
16.
З ухвали про передачу провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду
вбачається, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі Верховного Суду у вирішенні проблемного питання схиляється до
правового висновку, викладеного Судовою палатою у кримінальних справах
Верховного Суду України у постанові від 12 жовтня 2017 року (справа №
757/49263/15-к), а саме: «У разі постановлення слідчим суддею ухвали, що не
передбачена кримінальними процесуальними нормами, до яких відсилають положення
частини третьої статті 309 КПК, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у
перевірці її законності, посилаючись на приписи частини четвертої статті 399
КПК. Право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає
забезпеченню на підставі пункту 17 частини першої статті 7 та частини першої
статті 24 КПК, які його гарантують, з огляду на положення частини шостої статті
9 КПК, яка встановлює, що у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно
регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади
кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 КПК». Велика
Палата Верховного Суду погоджується з колегією суддів Касаційного кримінального
суду в тому, що цей висновок безпосередньо стосується до ситуації, яка
розглядається в цій справі.
17.
Правовий висновок Верховного Суду України, на який посилається колегія суддів
Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду,
стосується ухвали судді апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного
провадження за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу слідчого судді на
підставі частини четвертої статті 399 КПК, оскільки скарга подана на судове
рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку. Слідчий суддя
ухвалою, оскарженою до суду апеляційної інстанції, скасував постанову
заступника Генерального прокурора України про відмову в задоволенні клопотання
захисника про закриття кримінального провадження й зобов'язав уповноваженого
прокурора прийняти постанову про закриття кримінального провадження та внести
відповідні відомості до ЄРДР.
18.
Як на приклад законного вирішення питання про відкриття апеляційним судом
провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів, не передбачені КПК, колегія
суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду посилається також
на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року, якою скасовано
рішення судді апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного
провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді. Цією
ухвалоюзадоволено скаргу захисника; скасовано постанову слідчого про зупинення
досудового розслідування у кримінальному провадженні та дозвіл на затримання
особи, наданий ухвалою слідчого судді; зобов'язано уповноважену особу
Генеральної прокуратури України внести до ЄРДР відомості про скасування
вказаних вище постанов слідчого, а також зобов'язано слідчого повідомити
Департамент карного розшуку Національної поліції України про скасування
постанови слідчого про оголошення розшуку особи та скасування дозволу на її
затримання.
Колегія
суддів Першої судової палати Кримінального касаційного суду у складі Верховного
Суду у своїй ухвалі зазначає, що аналогічні висновки містяться також в ухвалі
колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2017 року, якою скасовано
ухвалу Апеляційного суду міста Києва про відмову у відкритті провадження за
апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді про встановлення процесуального
строку для закінчення досудового розслідування.
19.
У зазначених вище рішеннях суд касаційної інстанції дотримувався послідовної
практики, згідно з якою апеляційні суди зобов'язані перевіряти законність
ухвал, не передбачених кримінальними процесуальними нормами. Аналогічну позицію
із цього питання висловив і Верховний Суд України у правовому висновку,
викладеному в постанові від 12 жовтня 2017 року. Велика Палата Верховного Суду
не вбачає підстав для відходу від такої судової практики та вважає, що з метою
забезпечення єдності судової практики у вирішенні питань відкриття апеляційного
провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів про призначення позапланових
перевірок суди апеляційної інстанції повинні діяти з урахуванням судової
практики Верховного Суду України, а саме згаданої постанови від 12 жовтня 2017
року.
Щодо застосування норм кримінального
процесуального права
20.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад
судочинства (пункт 8 частини третьої статті 129 Конституції України, стаття 14
Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус
суддів»).
Згадані
правові норми конкретизовано в пунктах 1, 2 та 17 статті 7 КПК, де вказано, що
зміст та форма кримінального провадження повинні узгоджуватися із загальними
засадами кримінального провадження, і зокрема, з забезпеченням права на оскарження
процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
21.
В апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках,
передбачених КПК (частина третя статті 392 КПК). Буквальне тлумачення
зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що ухвала слідчого судді
може бути оскаржена в апеляційному порядку лише тоді, коли в КПК є норма, якою
це дозволено. Однак Конституційний Суд України, розглядаючи положення пункту 8
частини третьої статті 129 Конституції України, дійшов висновку, що апеляційне
оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон
містить заборону на таке оскарження (абзац другий підпункту 3.2. Рішення
Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 у справі за
конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення
положення пункту 18 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу
України у взаємозв'язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне
оскарження ухвал суду)).
Оскільки
ухвалу слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової перевірки
не передбачено КПК, то немає ні дозволу, ні заборони щодо апеляційного
оскарження такої ухвали.
22.
Перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового
розслідування в апеляційному порядку, викладено в частинах першій та
другій статті 309 КПК. Це ухвали, які
стосуються обмеження свободи та особистої недоторканності, арешту майна,
тимчасового доступу до певних речей і документів, відсторонення від посади, а
також ухвали про відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування,
про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального
провадження, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого,
прокурора або відмову у відкритті провадження ній за скаргою.
Частина
третя статті 309 КПК установлює, що інші ухвали слідчого судді оскарженню не
підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого
провадження в суді. Тобто у випадку незгоди сторін з іншими ухвалами слідчого
судді законність цих ухвал підлягає перевірці судом першої інстанції під час
підготовчого провадження. ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з
викладеними в ухвалі від 06 березня 2018 року аргументами колегії суддів
Касаційного кримінального суду про те, що зазначена перевірка не є ефективним
засобом захисту від можливого порушення статті 8 Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і статті 1 Першого протоколу
до Конвенції, оскільки, по-перше, не в усіх випадках кримінальні справи, у яких
було здійснено позапланові перевірки, будуть передані до суду з обвинувальним
актом. По-друге, підготовче засідання в суді першої інстанції, навіть якщо
обвинувальний акт передано до суду, може відбутися запізно для того, щоб бути
здатним виправити порушення. По-третє, під час підготовчого судового засідання
суддя не має повноважень вчиняти дії та приймати рішення, які можуть призвести
до виправлення порушення Конвенції, спричиненого втручанням з боку держави.
Практика Європейського Суду з прав
людини щодо умов прийнятності апеляційної скарги
23.
«Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може
підлягати обмеженням; накладення обмежень дозволено за змістом, особливо щодо
умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні
застосовуватися з легітимною метою та зберігати пропорційність між
застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ «Воловік проти
України», «Креуз проти Польщі», «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі»).
24.
Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним з пунктом 1 статті 6
Конвенції, якщо воно не має законної мети або коли не існує розумної
пропорційності між застосованими засобами та законністю мети, яку прагнуть
досягти (рішення ЄСПЛ «Тіннеллі та сини, Лтд та ін.», «Мак-Елдуф та інші проти
Сполученого Королівства»).
25.
Конвенція має на меті гарантію не теоретичних або ілюзорних прав, а практичних
та ефективних. Особливо це стосується права на доступ до суду з огляду на
визначене місце, яке посідає в демократичному суспільстві право на справедливий
суд (рішення ЄСПЛ «Ейрі проти Ірландії», «Аїт-Мугуб проти Франції»).
Висновки за результатами розгляду
касаційної скарги
26.
Зважаючи на важливість для суб'єктів, щодо діяльності яких слідчі судді надають
дозволи на проведення позапланових перевірок, прав, установлених статтею 8
Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, та враховуючи
відсутність надійних процесуальних механізмів захисту прав під час підготовчого
провадження, Велика Палата вважає практичним та ефективним право на апеляційний
перегляд таких ухвал у стадії досудового розслідування.
27.
Оскільки слідчий суддя Слов'янського міськрайонного суду Донецької області
прийняв рішення про надання дозволу на проведення комплексної позапланової
перевірки, яке не передбачене КПК, то суду апеляційної інстанції під час
вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою
на це рішення слід було керуватися приписами частини шостої статті 9 КПК щодо
застосування загальних засад кримінального провадження, визначених частиною
першою статті 7 КПК. Однією з таких засад є забезпечення права на оскарження
процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (пункт 17 частини першої статті 7
КПК). Зміст цієї засади розкрито у статті 24 КПК, згідно з частиною першою якої
кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи
бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому
КПК.
28.
ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що апеляційні суди зобов'язані відкривати
апеляційне провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів про надання дозволу
на проведення позапланових перевірок.
29.
Наведене свідчить про те, що суддя Апеляційного суду Донецької області,
відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за скаргою представника ТОВ
«НВО «Синтоп» на ухвалу слідчого судді Слов'янського міськрайонного суду
Донецької області про надання дозволу на проведення комплексної позапланової
перевірки, істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону (пункт 1
частини першої статті 438 КПК).
30.
З огляду на викладене касаційна скарга представника ТОВ «НВО «Синтоп» підлягає
задоволенню, а ухвала Апеляційного суду Донецької області від 30 серпня 2017
року - скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
31.
Інші доводи касаційної скарги, зокрема про непідсудність розгляду клопотання
про призначення позапланової перевірки щодо законності та цільового використання
земельної ділянки посадовими особами ТОВ «НВО «Синтоп» слідчому судді
Слов'янського міськрайонного суду Донецької області, про незаконність ухвали
слідчого судді щодо надання дозволу на проведення такої перевірки, підлягають
перевірці під час нового апеляційного розгляду з огляду на те, що суд
касаційної інстанції позбавлений права висловлюватися з цього приводу, оскільки
суд апеляційної інстанції цих доводів не переглядав і своїх мотивів щодо цього
не викладав.
32.
Відповідно до статті 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність
застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та
процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати
докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені
в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу.
Керуючись
статтями 433, 436КПК, частиною шостої статті 13, пунктом 1 частини другої
статті 45 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і
статус суддів», Велика Палата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А:
1.
Касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю
«Науково-виробниче об'єднання «Синтоп» задовольнити.
2.
Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 30 серпня 2017 року про відмову
у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника
Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Синтоп»
ОСОБА_3 на ухвалу слідчого судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької
області від 27 липня 2017 року скасувати та призначити новий розгляд у суді
апеляційної інстанції.
Постанова
є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий
суддя В.С.Князєв Суддя-доповідач Л.М.Лобойко
Судді:
Н.О.Антонюк
Н.П.Лященко С.В.Бакуліна
О.Б.Прокопенко В.В.Британчук
Л.І.Рогач Д.А.Гудима І.В.Саприкіна
В.І.Данішевська О.М.Ситнік О.С.ЗолотніковО.С.Ткачук О.Р.КібенкоВ.Ю.Уркевич О.Г.Яновська
Отправить комментарий