Продолжаем
встречать на просторах интернета подборки судебной практики, которая касается
наличия приговора по ст. 205 УК Украины (фиктивное предпринимательство) в
отношении должностных лиц контрагента как признака нереальности хозяйственных
операций.
Подборки
эти неоднозначны, да и сама практика противоречива.
«Новый»
Верховный Суд уже успел высказать свое мнение по этому вопросу. В постановлении
от 06.02.2018 г. по делу № 826/6986/14 Верховный Суд обращает внимание на то, что
статус фиктивного, нелегального предприятия несовместим с легальной
предпринимательской деятельностью, а хозяйственные операции таких предприятий
не могут быть легализованы даже в случае формального подтверждения документами
бухгалтерского учета.
Об
этом писали тут:
Но
не все так однозначно. Существует другой взгляд на наличие приговора суда в
отношении должностных лиц контрагентов. В постановлениях от 27.02.2018 г. по
делу № 813/1766/17 и по делу № 802/1853/16-а Верховный Суд установил, что факт
наличия приговоров, принятых на основании соглашений в уголовном производстве,
не дает оснований для автоматического выводу о нереальности хозяйственных операций.
Единый
реестр судебных решений содержит также следующее:
Казалось
бы, судебная практика относительно наличия приговора суда, которым осуждено
должностное лицо контрагента за фиктивное предпринимательство, нуждается в
единстве правоприменения. Однако Верховный Суд и в этом вопросе не может прийти
к однозначности.
Учитывая
неоднозначность судебной практики, одно из дел было передано на рассмотрение Кассационного
административного суда в составе Верховного Суда (дело № 826/19939/16). КАС/ВС попытался
передать дело на рассмотрение Большой Палаты ВС, ссылаясь на то, что существует
проблема правового регулирования относительно наличия приговора суда, которым
осуждено должностное лицо контрагента за фиктивное предпринимательство.
Однако
Большая Палата ВС не усмотрела наличия исключительной правовой проблемы,
вернула дело на рассмотрение КАС/ВС, отметив, что суд в каждом конкретном деле
должен давать правовую оценку фактическим обстоятельствам дела.
Такое
решение заставляет сомневаться в том, что единая практика когда-нибудь
сформируется.
Вместе
с тем, Большая Палата Верховного Суда хотя прямо не указывает, что факт наличия
приговоров не дает оснований для автоматического заключения о нереальности
хозяйственных операций, однако все же призывает судей соблюдать объективность и
устанавливать фактические обстоятельства дела в каждом случае. Правовая оценка
фактических обстоятельств дела означает необходимость принимать во внимание не
только факт наличия приговора, но и то, какое правовое значение для дела имеет
такой приговор, есть ли основания освобождения от доказывания, какое значение
для установления нереальности операций имеют установленные в приговоре
обстоятельства, а также не будут ли нарушены принципы индивидуальной
ответственности и презумпции правомерности налогоплательщика в случае ссылки на
приговор суда как на неоспоримое доказательство нереальности.
Прогнозируем,
что налогоплательщикам в ближайшее время не стоит рассчитывать на единый подход к
рассматриваемому вопросу. Остается надеяться на то, что замечания Большой Палаты
Верховного Суда о необходимости давать правовую оценку фактическим
обстоятельствам дела будут приняты судами во внимание, суды будут анализировать
обстоятельств дела, а приговор суда по ст. 205 УК Украины будет рассматриваться
в совокупности с другими доказательствами и учитывая все обстоятельства дела.
ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
27 лютого 2018 року
справа №813/1766/17
адміністративне провадження
№К/9901/3360/17
Верховний
Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого
- Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
суддів:
Васильєва І. А., Юрченко В.П.
розглянув
у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників
податків Державної фіскальної служби на постанову Львівського апеляційного
адміністративного суду від 11 жовтня
2017 року (у складі колегії суддів: Онишкевич Т. В., Іщук Л. П., Попко Я.С.) у
справі 813/1766/17 за позовом Приватного акціонерного товариства
«Львівобленерго» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з
обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної
служби про визнання протиправним та скасування податкового
повідомлення-рішення,
У
С Т А Н О В И В :
У
травні 2017 року Приватне акціонерне товариство «Львівобленерго» (далі по
тексту - Товариство, платник податків, позивач) звернулось до Львівського
окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної
податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові
Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби про визнання
протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23 грудня 2016
року № 0003221400, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на
прибуток на 10941 грн. 93 коп.
Позовні
вимоги обґрунтовує безпідставним висновком податкового органу про нереальність
господарських операцій, внаслідок яких занижено податок на прибуток за 2015 рік
на суму 7294, 62 грн.
Постановою
Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2017 року в
задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
Відмовляючи
у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не
підтверджено здійснення реальних операцій з Товариством з обмеженою
відповідальністю «Люфт Сервіс» в сумі 40 525, 67 грн., отримані від контрагента
кошти визнано безповоротною фінансовою допомогою.
Постановою
Львівського апеляційного адміністративного суду
від 11 жовтня 2017 року за наслідком апеляційного перегляду постанову
суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову про задоволення
адміністративного позову.
Задовольняючи
позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем правомірно віднесено до складу
доходів вартість відпущеної електроенергії Товариству з обмеженою
відповідальністю «Люфт Сервіс». Вироки щодо посадових осіб, якими ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 яких визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 статті 27,
ч. 1 статті 205 Кримінального кодексу України,
не містять відомостей про встановлення у ході як досудового
розслідування, так і судового розгляду будь-яких фактичних даних про наявність
будь - яких господарських операцій позивача з цим Товариством.
17
грудня 2017 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу великих
платників податків Державної фіскальної служби на постанову Львівського
апеляційного адміністративного суду від
11 жовтня 2017 року. У касаційній скарзі податковий орган посилається на
нереальність господарських операцій з контрагентом позивача, отриманні від
нього кошти за жовтень-листопад 2015 року,
за спожиту електроенергію вважає безповоротною фінансовою допомогою.
23
січня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив позивача на касаційну
скаргу, в якому він обґрунтовує помилковість висновків податкового органу,
просить постанову Львівського
апеляційного адміністративного суду від
11 жовтня 2017 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Згідно
з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України
провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону,
чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний
Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог
касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи,
перевіривши правильність застосування ним норм матеріального та процесуального
права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно
до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного
судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства
права, бути законним і обґрунтованим.
Законним
є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням
норм процесуального права.
Обґрунтованим
є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в
адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням
оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним
вимогам закону оскаржувані судове рішення відповідає.
Суди
першої та апеляційної інстанцій установили.
Відповідачем
на виконання ухвали слідчого судді Сихівського районного суду м. Львова від 08
листопада 2016 року у справі № 464/8004/16-к та відповідно до наказу
податкового органу від 23 листопада 2016 року № 341 проведена документальна
позапланова виїзна перевірка Приватного акціонерного товариства
«Львівобленерго».
За
результатами проведеної перевірки встановлено порушення позивачем вимог
Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затвердженого наказом
Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290 та пункту 44.6
статті 44, підпункту 14.1.257 пункту 14.1. статті 14, підпункту 134.1.1 пункту
134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України.
На
підставі висновків перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення
від 23 грудня 2016 року №0003221400 про збільшення суми грошового зобов'язання
з податку на прибуток в розмірі 10 941, 93 грн., у тому числі 7294 грн. 62 коп.
основного платежу та 3647 грн. 31 коп. штрафних (фінансових) санкцій.
Щодо
доводів касаційної скарги.
Стосовно
нереальності господарських операцій.
Судами
попередніх інстанцій встановлено, що наявність порушень, зафіксованих в акті
перевірки, спричинено визнанням нереальними господарських операцій між
позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Люфт Сервіс» за 2015
рік, внаслідок ненадання під час перевірки актів приймання-передавання товарної
продукції.
Як
правильно встановили суди попередніх інстанцій, між позивачем та Товариством з
обмеженою відповідальністю «Люфт Сервіс» укладено договір про постачання
електричної енергії № 52655 від 13 вересня 2013 року, пунктом 3.3 якого
передбачено, що споживач зобов'язаний оплачувати Постачальнику вартість
електричної енергії згідно з умовами додатків № 2 «Порядок розрахунків» та № 9
«Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії». Пунктом 7.5 цього
договору передбачено, що на підставі засобів обліку електричної енергій
оформлюється акт про використану електричну енергію.
Верховний
Суд зазначає, що договір не є первинним обліковим документом для цілей
бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного
кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на
встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір
свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх
фактичне виконання.
Відповідно
до вищенаведеного визначення, господарська операція пов'язана не з фактом
підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його
капіталу.
Вимога
щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака
господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Згідно
підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом
оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом
походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування
(збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку
або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до
національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних
стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до
положень цього розділу.
Відповідно
до положень пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою
оподаткування податку на прибуток є грошове вираження об'єкту оподаткування,
визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу.
За
змістом пункту 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15
"Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29
листопада 1999 р. № 290, з метою здійснення бухгалтерського обліку дохід
(виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відноситься до
загального доходу Товариства.
Оцінюючи
спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем
надавались послуги з постачання електроенергії до нежитлового приміщення
першого поверху за адресою: м. Львів, вул. Коперника, 17, яке перебувало у
користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Люфт Сервіс» на підставі
договору № 01/11/12 від 1 листопада 2012 року протягом 2015 року.
Верховний
Суд вважає, що доходи для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на
прибуток повинні бути фактично отриманими і підтвердженими належними первинними
документами, які відображають реальність господарських операцій позивача з
суб'єктами господарювання, і є підставою для формування податкового обліку
платника податків
Первинні
документи повинні підтверджувати і розкривати суть, внутрішню сторону
господарських операцій з надання послуг, їх справжність, економічну вигоду
(виправданість, ризик) і ділову мету.
Одним
із аргументів відповідача в обґрунтування нереальності господарських операцій
щодо постачання електроенергії є відсутність актів про використану електричну
енергію.
Колегія
суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що відсутність
окремих документів сама по собі не може бути підставою для визнання конкретної
господарської операції.
У
зв'язку із наведеним колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду
апеляційної інстанції щодо правомірного віднесення позивачем до складу доходів,
отриманих ним від реалізації електроенергії Товариству з обмеженою
відповідальністю «Люфт Сервіс». Отримані Товариством суми за спожиту
електроенергію не утримують в собі жодної ознаки безповоротної фінансової
допомоги, є вартістю поставленого товару в розумінні податкового законодавства.
Жодних порушень, щодо включення отриманих коштів до складу доходу Товариства податковий
орган не довів.
Щодо
оцінки вироків у кримінальному провадженні, як доказів фіктивності
контрагентів.
Вироки,
ухвалені на підставі угод про визнання винуватості, наявні у матеріалах справи
щодо директорів Товариства з обмеженою відповідальністю «Люфт Сервіс», які
обіймали ці посади протягом жовтня 2015 - березня 2016 року. На підставі цих
вироків встановлено, що у вказаний період на рахунки Товариства з обмеженою
відповідальністю «Люфт Сервіс» надходили кошти від реально діючих суб'єктів
господарської діяльності в якості оплати товарів, робіт, послуг, які в
подальшому перераховувалися на рахунки інших фіктивних підприємств та приватних
підприємців для їх зняття.
Документальна
позапланова перевірка податковим органом здійснювалася у листопаді 2016 року у
межах кримінального провадження № 32016140000000003 від 05 січня 2016 року, яке
було порушене за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, ч. 3
ст. 27, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України.
Зі
змісту ухвали слідчого судді вбачається, що кримінальне провадження проводилося
за фактом протиправної діяльності Приватного підприємства «ЛПС», яке протягом 2015-2016 років проводило
фінансово-господарські взаєморозрахунки з підприємствами, які мають ознаки
фіктивності, серед них і Товариство з обмеженою відповідальністю «Люфт Сервіс».
На момент перевірки ухвалено два вироки щодо посадових осіб Товариства з
обмеженою відповідальністю «Люфт Сервіс» - ОСОБА_1 за період з жовтня по
листопад 2015 року та ОСОБА_2 за період з листопада 2015 по березень 2016 року
(а.с. 60).
За
положеннями частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства
України, зокрема, вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної
сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про
правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок,
лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією
особою.
З
матеріалів справи вбачається, що господарські операції, реальність яких
оспорюється, здійснені на підставі договорів, підписаних іншими особами, а
саме: ОСОБА_3 у період, що значно передував проміжку часу, у якому встановлено
факт фіктивності Товариства з обмеженою відповідальністю «Люфт Сервіс».
Виконання договорів з боку позивача з 2013 року мало безперервний характер,
факт постачання електроенергії не заперечується сторонами.
У
вироках, на які посилається відповідач, зафіксовано об'єктивну сторону складу
злочину, яка полягає у конвертації безготівкових коштів. Жодних інших обставин,
які б свідчили про неможливість здійснення господарських операцій саме з
позивачем, у вироках не встановлено.
Колегія
суддів зазначає, що сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у
кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про
нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність
перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати
комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням
обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.
Суд
визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування
норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні
судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу
залишається без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись
статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного
судочинства України, суд
П
О С Т А Н О В И В:
Касаційну
скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити
без задоволення.
Постанову
Львівського апеляційного адміністративного суду
від 11 жовтня 2017 року у справі
№ 813/1766/16 залишити без змін.
Постанова
суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є
остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р.Ф. Ханова
Судді: І. А.
Васильєва
В.П.
Юрченко
У Х В А Л А
26 березня 2018 року
м. Київ
Справа № 826/19939/16
(К/9901/4919/17)
Провадження № 11-279апп18
Велика
Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів:
Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В.
І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка
О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О.
Г.,
перевірила
наявність підстав для передачі на її розгляд справи за касаційною скаргою Офісу
великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Окружного
адміністративного суду міста Києва від 18 липня 2017 року та ухвалу Київського
апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року у справі за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» до Офісу великих платників
податків Державної фіскальної служби про скасування податкових
повідомлень-рішень,
УСТАНОВИЛА:
Товариство
з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» звернулося до Окружного
адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому з урахуванням уточнення
позовних вимог просило скасувати податкові повідомлення-рішення Офісу великих
платників податків Державної фіскальної служби:
-
№ 0005034201 без дати, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму
8 млн 150 тис. 55 грн;
-
від 02 листопада 2016 року № 0005044201, яким збільшено суму грошового
зобов'язання за платежем з ПДВ на суму 9 млн 55 тис. 616 грн;
-
від 28 грудня 2016 року № 0006994201, яким застосовано штрафні санкції на суму
510 грн.
Постановою
Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 липня 2017 року, залишеною
без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня
2017 року, позов задоволено.
Не
погодившись із такими судовими рішеннями, 15 листопада 2017 року Офіс великих
платників податків Державної фіскальної служби подав до Вищого
адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив скасувати
постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 липня 2017 року й
ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року
та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою
Вищого адміністративного суду України від 15 листопада 2017 року касаційну
скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишено
без руху.
15
грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України
від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського
процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України,
Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»,
яким Кодекс адміністративного судочинства України викладено в новій редакції
(далі-КАС України).
Відповідно
до підп. 4 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги
(подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд
яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до
Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що
діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно
до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28
грудня 2017 року касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної
фіскальної служби передано на розгляд колегії суддів Касаційного
адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Верховний
Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 17 січня 2018
року відкрив касаційне провадження у цій справі.
Ухвалою
Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від
21 лютого 2018 року вказану вище справу передано на розгляд Великої Палати
Верховного Суду на підставі ч. 5 ст. 346 КАС України.
Цю
ухвалу мотивовано тим, що спірні правовідносини в цій справі містять виключну
правову проблему та є необхідність формування єдиної правозастосовчої практики
за цією категорією справ.
Наведене
обґрунтоване, тим що в цій справі існує неоднакове застосування практики при
вирішенні спорів про скасування податкових повідомлень-рішень. Така
неоднозначність виникає у зв'язку з різною оцінкою судами доказів при
встановленні факту реальності господарських операцій та вірогідності їх здійснення.
Частиною
5 ст. 346 КАС України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному
порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд
Великої Плати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну
правову проблему, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та
формування єдиної правозастосовчої практики.
За
змістом ч. 4 ст. 347 КАС України про передачу на розгляд палати, об'єднаної
палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із (…)
обґрунтуванням підстав, визначених у ч. 5 ст. 346 цього Кодексу.
Проте
Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для прийняття справи за
касаційною скаргою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 липня 2017
року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня
2017 року з огляду на таке.
На
думку колегії суддів Касаційного адміністративного суду одночасно виникає
проблема правового регулювання щодо: дефекту податкового повідомлення-рішення
(відсутність дати); наявності вироку суду, яким засуджено посадову особу
контрагента за фіктивне підприємництво; права суду касаційної інстанції
самостійно віднаходити судові рішення в Єдиному державному реєстрі судових
рішень, які стосуються саме обставин даної справи та долучати їх до матеріалів
справи.
Щодо
дефекту податкового повідомлення-рішення та наявності вироку суду, Велика
Палата Верховного Суду відзначає, що у кожній конкретній справі суд має надавати
правову оцінку встановленим фактичним обставинам справи. Тому у цій справі не
вбачається наявності виключної правової проблеми. Щодо користування Єдиним
державним реєстром судових рішень, Велика Палата Верховного Суду відзначає, що
згідно з ч. 5 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судді мають
право на повний доступ до усіх інформаційних ресурсів Реєстру. Тому і в цьому
відношенні не вбачається наявності виключної правової проблеми.
Положеннями
ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд,
здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право
на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією
і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість
яких надана Верховною Радою України.
Відповідно
до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є
справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері
публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та
інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку
суб'єктів владних повноважень.
Суд
касаційної інстанції, яким відповідно до ст. 38 Закону України «Про судоустрій
і статус суддів», ст. 327 КАС України є Верховний Суд, забезпечує сталість та
єдність судової практики в порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Підставами
касаційного оскарження є неправильне застосування судами нижчих інстанцій норм
матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Таким
чином, до повноважень Касаційного адміністративного суду у складі Верховного
Суду, зокрема, належить вирішення питань про правильність застосування судами
першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення при
вирішенні юридичних спорів в адміністративних справах чи проблем щодо
забезпечення захисту прав, свобод або інтересів. Реалізація таких повноважень
пов'язана з наявністю правових проблем.
Отже,
правовідносини в цій справі, що виникли на стадії касаційного розгляду, можуть
бути вирішені Касаційним адміністративним судом як належним судом.
Відповідно
до ч. 6 ст. 347 КАС України, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку
про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається
(передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про
що постановляється ухвала.
Керуючись
ст. 347 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Повернути
до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду справу за
позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» до Офісу великих
платників податків Державної фіскальної служби про скасування податкових
повідомлень-рішень для розгляду касаційної скарги Офісу великих платників
податків Державної фіскальної служби на постанову Окружного адміністративного
суду міста Києва від 18 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного
адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року.
Ухвала
набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не
підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Саприкіна
Судді:
Н.
О. Антонюк
Л.
М. Лобойко
С.
В. Бакуліна
О.
Б. Прокопенко
В.
В. Британчук
Л.
І. Рогач
Д.
А. Гудима
О.
М. Ситнік
В.
І. Данішевська
О.
С. Ткачук
О.
С. Золотніков
В.
Ю. Уркевич
О.
Р. Кібенко
О.
Г. Яновська
В.
С. Князєв
Отправить комментарий