…
обойти не получилось.
Предметом
спора по делу № 910/19473/17 стали требования о признании договоров дарения
долей в уставном капитале общества недействительными.
В
соответствии с предписаниями ст. 235 ГК Украины мнимой является сделка,
совершенная сторонами для сокрытия другой сделки, которую они на самом деле
совершили. Если будет установлено, что сделка была совершена сторонами для
сокрытия другой сделки, которую они на самом деле совершили, отношения сторон
регулируются правилами сделки, которую стороны в действительности совершили.
По
смыслу ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ГК Украины главным элементом сделки является
свободное волеизъявление и его соответствие внутренней воле сторон. Юридическим
фактом, который подлежал установлению судами по этому делу, есть действительная
направленность воли сторон при заключении договоров дарения и выяснение вопроса
о том, не заключены ли эти сделки с целью скрыть другие и какие именно.
Суды
не исследовали вопрос действительной направленности воли сторон. Вывод судов о
том, что выяснение мотивов заключения ответчиками спорных договоров не может
повлиять на решение спора по существу, является ошибочным.
Переложение
на сторону обязанности доказать определенный факт или опровергнуть его в условиях,
когда такая обязанность объективно может быть выполнена только другой стороной,
может привести к необоснованному решению.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 червня 2018 року
м. Київ
Справа № 910/19473/17
Верховний
Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ткач
І.В. - головуючий, Мамалуй О.О., Стратієнко Л.В.,
за
участю секретаря судового засідання Бойка В.С.,
представників
учасників справи
позивача
- ОСОБА_4,
відповідача
- 1 - не з'явилися,
відповідача
- 2 - не з'явилися,
відповідача
- 3 - не з'явилися,
відповідача
- 4 - не з'явилися,
відповідача
- 5 -Розваляєва Т.С.,
третьої
особи - Горецький О.В.,
розглянувши
у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_7
на
постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018
(головуючий
суддя - Калатай Н.Ф., судді: Сітайло Л.Г., Пашкіна С.А.)
та
рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2017
(суддя
Спичак О.М.)
у
справі №910/19473/17
за
позовом ОСОБА_7
до 1. ОСОБА_8
2.
ОСОБА_9,
3.
ОСОБА_10,
4.
ОСОБА_11,
5.
Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт Капітал Едюкейшн"
третя
особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача
- Товариство з обмеженою
відповідальністю Науково-дослідний центр "Нафтохім"
про визнання договорів дарування удаваними та
зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.Короткий зміст позовних вимог
1.1.
ОСОБА_7 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_8,
ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт
Капітал Едюкейшн" про:
-
визнання договору дарування, укладеного 02.08.2017 між ОСОБА_9 як дарувальником
та ТОВ "Арт Капітал Едюкейшн" як обдаровуваним, удаваним правочином;
-
визнання договору дарування, укладеного 07.09.2017 між ОСОБА_10 як
дарувальником та ТОВ "Арт Капітал Едюкейшн" як обдаровуваним,
удаваним правочином;
-
визнання договору дарування, укладеного 13.09.2017 між ОСОБА_11 як
дарувальником та ТОВ "Арт Капітал Едюкейшн" як обдаровуваним,
удаваним правочином;
-
визнання договору дарування, укладеного 21.09.2017 між ОСОБА_8 як дарувальником
та ТОВ "Арт Капітал Едюкейшн" як обдаровуваним, удаваним правочином,
застосувавши
до вказаних договорів дарування норми, що регулюють укладення договорів
купівлі-продажу з переведенням прав та обов'язків покупця відповідних часток у
статутному капіталі третьої особи на позивача.
1.2.
Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що спірні договори дарування є удаваними та
укладені для приховання інших правочинів, а саме договорів купівлі-продажу
часток у статутному капіталі третьої особи, які порушують преважне право
позивача як учасника третьої особи на купівлю відповідних часток у статутному
капіталі.
2. Короткий виклад обставин справи,
встановлених судами попередніх інстанцій
2.1.
Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-дослідний центр
"Нафтохім" (далі - Товариство) зареєстровано Голосіївською районною у
місті Києві державною адміністрацією 14.12.1994, що підтверджується наявною в
матеріалах справи копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи
серія А01 № 365861.
2.2.
Згідно з п.п. 3.1, 6.3 Статуту Товариства в редакції, затвердженій загальними
зборами засновників Товариства, оформлених протоколом від 17.06.2010, зі
змінами, внесеними рішенням загальних зборів учасників Товариства, оформлених
протоколом №7 від 03.12.2014, учасниками Товариства є:
-
ОСОБА_13, яка володіє часткою у розмірі 1 300 грн, що відповідає 3,044%
статутного капіталу;
-
ОСОБА_8 (відповідач 1), яка володіє часткою у розмірі 500 грн, що відповідає
1,171% статутного капіталу Товариства;
-
ОСОБА_9 (відповідач 2) яка володіє часткою у розмірі 1 500 грн, що відповідає
3,513% статутного капіталу Товариства;
-
ОСОБА_10 (відповідач 3), яка володіє часткою у розмірі 1 000 грн, що відповідає
2,342% статутного капіталу Товариства;
-
ОСОБА_11 (відповідач 4), який володіє часткою у розмірі 1 000 грн., що
відповідає 2,342% статутного капіталу Товариства;
-
ОСОБА_7 (позивач), яка володіє часткою у розмірі 23 000 грн, що відповідає
53,864% статутного капіталу Товариства;
-
ОСОБА_14, який володіє часткою у розмірі 12 900 грн, що відповідає 33,724%
статутного капіталу Товариства.
2.3.
02.08.2017 відповідач 2 як дарувальник та відповідач 5 як обдарований уклали
договір дарування частки у статутному капіталі, у п. 1.1 якого погоджено, що
дарувальник передає безоплатно у власність обдарованому, а обдарований приймає
частку у статутному капіталі Товариства, що становить 3%.
2.4.
07.09.2017 відповідач 3 як дарувальник та відповідач 5 як обдарований уклали
договір дарування частки у статутному капіталі, у п. 1.1 якого погоджено, що
дарувальник передає безоплатно у власність обдарованому, а обдарований приймає
частку у статутному капіталі Товариства, що становить 2,34%.
2.5.
13.09.2017 відповідач 4 як дарувальник та відповідач 5 як обдарований уклали
договір дарування частки у статутному капіталі, у п. 1.1 якого погоджено, що
дарувальник передає безоплатно у власність обдарованому, а обдарований приймає
частку у статутному капіталі Товариства, що становить 2,34%.
2.6.
21.09.2017 відповідач 1 як дарувальник та відповідач 5 як обдарований уклали
договір дарування частки у статутному капіталі, у п. 1.1 якого погоджено, що
дарувальник передає безоплатно у власність обдарованому, а обдарований приймає
частку у статутному капіталі Товариства, що становить 1,17%.
2.7.
Про укладення вказаних договорів відповідачі 1, 2, 3 та 4 повідомили загальні
збори Товариства відповідними заявами, засвідченими приватним нотаріусом
Київського міського нотаріального округу ОСОБА_15, а саме: заявою від
02.08.2017 відповідача 2, заявою від 07.09.2017 відповідача 3, заявою від
12.09.2017 відповідача 4 та заявою від 21.09.2017 відповідача 1.
2.8.
Згідно з п. 3.2 оспорюваних договорів, у випадку, якщо не з вини відповідача 5
третьою особою не буде проведено реєстраційні дії щодо внесення відповідача 5
до складу учасників Товариства протягом трьох місяців з дня укладення цих
договорів, дарунок вважається неприйнятим. У цьому випадку відповідач 5 має
право відмовитись від дарунку та стягнути з дарувальника штрафні санкції у
розмірі, встановленому сторонами у кожному зі спірних договорів.
2.9.
У випадку розголошення будь-якої інформації, пов'язаної з договором, винна
сторона зобов'язана сплатити іншій стороні штраф в розмірі 100 000 грн.
2.10.
Укладення зазначених договорів і стало підставою для виникнення спору у цій
справі, оскільки позивач вважає їх удаваними та такими, що укладені для
приховання інших правочинів, а саме договорів купівлі-продажу часток у
статутному капіталі Товариства, та порушують преважне право позивача як
учасника Товариства на купівлю відповідних часток у статутному капіталі.
На
думку позивача, з огляду на удаваність укладених між відповідачами договорів
дарування, до правовідносин сторін повинно бути застосовано приписи чинного
законодавства, що регулює правовідносини з купівлі-продажу, в тому числі щодо
переважного права купівлі частки у статутному капіталі товариства її учасником.
3. Короткий зміст рішення та
постанови судів попередніх інстанцій
3.1.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 у справі №910/19473/17
у задоволенні позовних вимог відмовлено.
3.1.1.
Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що позивачем не було
представлено належних та допустимих у розумінні ст. 34 ГПК України на
підтвердження обставин, викладених у позовній заяві, що були б підставами для
визнання договорів дарування, укладених між відповідачами, удаваними.
3.2.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 рішення
Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 залишено без змін.
3.3.
Суд апеляційної інстанції зазначив таке.
3.3.1.
Згідно з п. 6.4 статуту Товариства, учасник Товариства має право продати або
іншим чином відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам
Товариства або третім особам. Учасники Товариства користуються переважним
правом придбання частки (її частини) учасника, який її відступив, пропорційно
до розмірів її частки у статутному капіталі Товариства або в іншому погодженому
між ними розмірі.
3.3.2.
Отже, статут Товариства не містить заборони на відчуження учасником Товариства
своєї частки у статуному фонді Товариства третім особам, проте встановлює, що
учасники Товариства користуються переважним правом саме придбання частки (її
частини) учасника, який її відступив, пропорційно до розмірів її частки у
статутному капіталі Товариства або в іншому погодженому між ними розмірі.
3.3.3.
Чинним законодавством та статутом Товариства не встановлено обмежень щодо
укладення договорів дарування учасником Товариства своєї частки у статутному
капіталі.
Враховуючи,
що будь-яке обмеження права учасника у прийнятті рішення щодо дарування частки
у статутному капіталі Товариства як особистого немайнового права учасника
Товариства не обмежено ані статутом Товариства, ані законом, посилання апелянта
на те, що порушено його переважне право на купівлю частки у статутному капіталі
Товариства, є безпідставними.
3.3.4.
Суд зазначив, що саме на позивача покладено обов'язок довести суду, що спірні
договори дарування є удаваними та укладені для приховання інших правочинів -
договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі Товариства.
Договір
дарування є завжди безоплатним, в той час як договір купівлі-продажу є
оплатним, а вартість відчужуваного майна сплачується продавцеві лише у грошовому
вираженні, а відтак, відмінність між договорами купівлі-продажу та дарування
полягає в платності за одержане майно.
Умовами
спірних договорів дарування не встановлено, що за отримання (набуття у
власність) відповідних часток у статутному капіталі Товариства відповідач 5
передає відповідачам 1, 2, 3 та 4 певну грошову суму.
3.3.5.
Обставини, на які позивач також посилається як на підставу задоволення позову,
а саме на те, що: - всі чотири засновники, які уклали спірні договори, подали
загальним зборам учасників третьої особи аналогічні за змістом заяви, які були
засвідчені одним і тим саме нотаріусом, направлені на адресу третьої особи в
однин день, однією і тією самою кур'єрською службою, за транспортними
накладними, дані у яких заповнені одним і тим саме почерком, проте за
відсутності підписів кожного з відправників; - всі чотири засновники, які
уклали спірні договори, раніше ніколи не заявляли про намір, бажання,
можливість здійснити відчуження своїх часток будь-кому і жодним чином не
пов'язані з юридичною особою, якій вони такі частки подарували (відповідач 5),
не можуть свідчити про те, що спірні договори дарування є удаваними
правочинами, адже сам лише факт того, що відповідачі 1, 2, 3 та 4 вчинили дії
щодо дарування своїх часток одній особі відповідачу 5 у такому порядку, не
свідчить про те, що вони не подарували, а продали вказані частки, в той час як
розпорядження цими частками на власний розсуд є їх правом, яке належить
власникові майна, а обмеження такого права суперечить положенням чинного законодавства.
3.3.6.
Щодо посилань позивача на те, що суд першої інстанції не з'ясував мотивів
передачі "дарувальниками" в дар своїх часток, суд зазначив, що
відповідно до приписів чинного законодавства власник володіє, користується,
розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ГПК України),
право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього
права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України), а відтак,
з'ясування мотивів укладення відповідачами спірних договорів не відповідає
вимогам закону і не може вплинути на вирішення спору сторін по суті.
4. Короткий зміст вимог касаційної
скарги та аргументи учасників справи
4.1.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою та рішенням, ОСОБА_7 звернулась до
суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення та
постанову судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким
задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі, а також стягнути з
відповідачів судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної
скарг.
4.2.
В обґрунтування вимог своєї касаційної скарги скаржник посилається на таке.
4.2.1.
Скаржник акцентує увагу на тому, що жоден із відповідачів - засновників
Товариства не зазначив, з яких мотивів вони (чотири засновника) свідомо
"подарували" свої частки нібито "безоплатно" на користь
однієї юридичної особи, жодним чином не будучи з нею пов'язаними. При цьому,
суди попередніх інстанцій не врахували правової позиції Верховного Суду України у постанові від 07.09.2016 у справі
№6-1026цс16, у якій зазначено про обов'язковість з'ясування дійсної волі сторін
при укладенні договору дарування.
4.2.2.
Суди не надали належної правової оцінки тим обставинам, що ОСОБА_13 як
засновник Товариства підтвердила, що відповідач 5 пропонував їй саме продати
належну їй частку за ціною 200 000,00
грн, про що детально зазначено у заяві ОСОБА_13, підпис якої посвідчено
нотаріально.
4.2.3.
Поза належною увагою судів залишилось і те, що розмір штрафних санкцій у
спірних договорах, у випадку якщо не з вини відповідача 5 не буде проведено
реєстраційних дій щодо внесення останнього до реєстру учасників Товариства,
прямо залежить від розміру часток у статутному капіталі, які передавалися
нібито "безоплатно" на користь ТОВ "АРТ КАПІТАЛ ЕДЮКЕЙШН".
4.2.4.
Суд апеляційної інстанції, відхиляючи ці доводи позивача, не звернув увагу на
твердження останнього про те, що редакція п.3.2 договорів дарування по суті є
нормою договорів з відкладальною обставиною, яка встановлює обов'язок для
третіх осіб - Товариства, яке згідно з цим пунктом зобов'язане здійснити
державну реєстрацію відповідних змін.
4.2.5.
Відтак позивач вважає, що рішення та постанова судів попередніх інстанцій є
незаконними, оскільки ухвалені за неповного з'ясування обставин справи.
4.3.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "АРТ КАПІТАЛ ЕДЮКЕЙШН" зазначає про
безпідставність та необґрунтованість вимог скаржника, просить відмовити у
задоволенні його касаційної скарги, залишивши без змін судові рішення, що
оскаржуються. Позиція та аргументація відповідача 5 ґрунтується на висновках,
здійснених судами в оскаржуваних рішенні та постанові.
4.4.
Товариство також подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_16, у якому підтримало
її вимоги та просить касаційну скаргу задовольнити у повному обсязі. Доводи
відзиву співпадають з позицією скаржника.
5. Оцінка аргументів учасників справи
і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
5.1.
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
5.1.1.
Відповідно до частини 1 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України
(в редакції, чинній з 15.12.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та
на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і
процесуального права.
5.1.2.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду
справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою
підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм
матеріального права (ч.4 ст.300 Господарського процесуального кодексу України).
5.2.
Щодо суті касаційної скарги
5.2.1.
Предметом спору у справі є вимоги позивача про визнання спірних договорів
дарування недійсними з підстав їх удаваності.
5.2.2.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист
свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно
до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку,
встановленому законом, звернутися до суду за захистом свого особистого
немайнового або майнового права та інтересу.
5.2.3.
Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності
правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами)
вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою і шостою статті 203
цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом
(нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом,
але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на
підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом
недійсним (оспорюваний правочин).
5.2.4.
Відповідно до приписів ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено
сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо
буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого
правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами
щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Тобто
за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально
оформлюють один правочин, але насправді між ними встановлюються інші
правовідносини.
Якщо
буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого
правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами
щодо правочину, який сторони насправді вчинили. А тому такий правочин може бути
визнаний судом недійсним лише у тому разі, коли буде встановлено, що правочин,
який сторони насправді вчинили, не відповідає загальним вимогам, додержання
яких є необхідним для чинності правочину.
5.2.5.
Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України
головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його
відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних
наслідків, тому основним юридичним фактом, який підлягав встановленню судом у
цій справі є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договорів дарування
та з'ясування питання про те, чи не укладені ці угоди з метою приховати іншу
угоду та яку саме.
Аналогічна
правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 07 вересня
2016 року у справі №6-1026цс16 та Верховним Судом у постанові №707/1541/16-ц
від 11.04.2018.
5.2.6.
Проте суди попередніх інстанцій до уваги зазначене вище не взяли та не
дослідили питання дійсної спрямованості волі сторін при укладенні спірних
договорів дарування. Помилковим та таким, що не ґрунтується на нормах права, є
висновок апеляційного господарського суду про те, що з'ясування мотивів
укладення відповідачами спірних договорів не відповідає вимогам закону і не
може вплинути на вирішення спору сторін по суті (п.3.3.6 постанови).
5.2.7.
Однією з засад (принципів) цивільного законодавства, визначених у ст.3
Цивільного кодексу України, є справедливість, добросовісність та розумність.
Водночас,
вирішуючи спір, суди не встановили обставин, а дарувальники та обдаровуваний за
спірними договорами (відповідачі у справі) не навели жодних мотивів укладення
ними практично ідентичних за змістом двосторонніх договорів дарування часток у
статутному капіталі Товариства в один і той самий проміжок часу, з визначенням
розміру штрафних санкцій для дарувальників у випадку не проведення Товариством
реєстраційних дій та розголошення інформації, пов'язаної зі спірними
договорами.
5.2.8.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства,
зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які
мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог
або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість,
зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд,
мотивуючи рішення у справі, повинен давати відповідь на кожен важливий та
доречний аргумент сторони. Перекладення на сторону обов'язку доказати певний
факт або спростувати його в умовах, коли такий обов'язок об'єктивно спроможна
виконати лише інша сторона, може призвести до необґрунтованого свавільного
рішення.
Тобто
за відсутності належних обґрунтувань відповідачів щодо дійсного наміру
укладення саме договору дарування із наданням відповідачами 1, 2, 3 та 4
відповідних пояснень суду своїх мотивів, передчасними є висновки судів
попередніх інстанцій про те, що позивач не обґрунтував удаваності договорів
дарування частки у статутному капіталі Товариства з метою приховання договору
купівлі-продажу таких часток.
Отже,
суди попередніх інстанцій не здійснили юридичної оцінки усіх фактичних обставин
справи та доводів позивача та обмежилися лише формальними висновками про те, що позивач не подав суду доказів в
підтвердження своїх позовних вимог.
5.2.9.
В аспекті зазначеного Верховний Суд вважає за доцільне звернутись до практики
Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що
"при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як
надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і
зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених
законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03,
п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №
24003/07, п. 33, 08.12.2016).
Європейський
суд з прав людини також зазначає, що хоча національний суд має певну свободу
розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на
підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії,
навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти
Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення
обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони
були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити
його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення
обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення
правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії",
№49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
6. Висновки за результатами розгляду
касаційної скарги
6.1.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що
підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається
рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи,
висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними,
відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в
судовому засіданні.
6.2.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними
обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема,
перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом у сукупності та
відображено у судовому рішенні.
6.3.
Проте зі змісту рішення та постанови судів попередніх інстанцій у цій справі
слідує, що суди всупереч вимогам ст.43 ГПК України (в редакції, чинній до
15.12.2017) та ст.86 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) не
встановили у судовому процесі всіх обставин справи з урахуванням предмета
судового розгляду. Судами надано неповну юридичну оцінку доводам сторін у
справі, що призвело до передчасних висновків про відсутність підстав для
задоволення позову.
6.4.
Відповідно до ч.3 ст.310 Господарського процесуального кодексу України
підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий
розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення
фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
6.5.
У зв'язку з наведеними вище обставинами, відображеними у розділі 5 цієї
постанови, зважаючи на встановлені законом межі компетенції суду касаційної
інстанції, Верховний Суд дійшов висновку
про необхідність скасування рішення та постанови судів з передачею справи на
новий розгляд до суду першої інстанції.
6.6.
Під час нового розгляду справи господарським судам слід взяти до уваги
викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного,
повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і
в залежності від встановленого та відповідно до чинного законодавства вирішити
спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому
рішенні.
7. Судові витрати
7.1. Частиною 14 статті 129 Господарського
процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) передбачено,
що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий
розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл
судових витрат.
7.2.
Враховуючи, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню
з передачею справи на новий розгляд, розподіл судових витрат у справі, в тому
числі, й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює
господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи,
керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись
статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального
кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1.
Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
2.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 та рішення
Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 у справі №910/19473/17
скасувати.
3.
Справу №910/19473/17 передати на новий розгляд до Господарського суду міста
Києва.
4.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не
підлягає.
Головуючий суддя І. Ткач
Судді О. Мамалуй
Л. Стратієнко
Отправить комментарий