Отсутствие
детального обоснования неправильного применения апелляционным судом норм права
является основанием для возвращения кассационной жалобы.
Нарушение
требований процессуального закона, в частности, о необходимости указания
оснований для кассационного обжалования с подробным обоснованием неправильного
применения судом апелляционной инстанции норм материального или нарушения
процессуального права является основанием для применения судом кассационной инстанции
положений п. 4 ч. 5 ст. 332 КАС Украины. данной нормой установлено, что
кассационная жалоба не принимается к рассмотрению и возвращается
судьей-докладчиком, если в кассационной жалобе не изложены предусмотренные Кодексом
основания для обжалования судебного решения в кассационном порядке.
К
такому выводу пришел Верховный Суд, рассмотрев кассационную жалобу по иску
Пенсионного фонда о признании противоправными действий, обязательства провести
перерасчет пенсии (определение от 31.08.2018 г. по делу N 813/179/18,
производство N К/9901/60192/18).
Суд
также учел практику Европейского суда по правам человека, которая сводится к
тому, что право на доступ к правосудию не является абсолютным и может подлежать
ограничениям. Процессуальные процедуры в суде кассационной инстанции могут быть
более формальными, особенно, если производство по делам осуществляется судом
после их рассмотрения судом первой инстанции, а затем судом апелляционной
инстанции.
Составление
процессуальных документов – дело специалистов)
ВЕРХОВНИЙ СУД
УХВАЛА
31.08.2018 р.
Справа
N 813/179/18
Адміністративне
провадження N К/9901/60192/18
Верховний
Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду - Берназюка Я.
О., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України
у Львівській області на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду
від 11 липня 2018 року за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного
фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання
провести перерахунок пенсії, встановив:
21
серпня 2018 року Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській
області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу
Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року.
Перевіривши
відповідність вказаної касаційної скарги та доданих до неї документів вимогам
статті 330 КАС України, суддя-доповідач приходить до висновку, що вказана
скарга підлягає поверненню, виходячи з наступного.
Згідно
з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі
зазначаються, зокрема, обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із
зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування норм матеріального
права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно
до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є
неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм
процесуального права.
Як
вбачається з тексту касаційної скарги, скаржником не наведено підстав для
касаційного оскарження саме ухвали про відмову у відкритті апеляційного
провадження, оскільки в ній не міститься посилань на допущене судом апеляційної
інстанції неправильне застосування норм матеріального чи порушення
процесуального права. Такі підстави викладаються в касаційній скарзі з
вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним
зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого
нормативно-правового акта, який застосований цим судом при прийнятті
відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог
статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального
і процесуального права у конкретній справі.
Пунктом
4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не
приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема, якщо у
касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження
судового рішення в касаційному порядку.
В
зв'язку з наведеним касаційна скарга підлягає поверненню на підставі пункту 4
частини п'ятої статті 332 КАС України.
Суд
також вважає за необхідне відмітити, що згідно положень, які містяться в
Рекомендаціях N R(95)5 Комітету Міністрів Ради Європи, державам-членам
рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з
права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою
оскарження.
Суд
враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд,
одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може
підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності
скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду,
мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована
пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36
рішення у справі "Golder v. the United Kingdom" від 21 лютого 1975
року N 4451/70, пункт 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United
Kingdom" від 28 травня 1985 року N 8225/78, пункт 37 рішення у справі
"Guerin v. France" від 29 липня 1998 року N 25201/94, пункт 96
рішення у справі "Krombach v. France" від 13 лютого 2001 року N
29731/96, пункти 53, 55 рішення у справі "Воловік проти України" від
06 грудня 2007 року N 15123/03, пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України"
від 20 травня 2010 року N 24402/02, пункт 33 рішення у справі "Перетяка та
Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року N 45783/05, ухвала щодо
прийнятності заяви N 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі
обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за
своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до
потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової
процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає
в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman
v. The United Kingdom" від 28 жовтня 1998 року N 23452/94 та "Kreuz
v. Poland" від 19 червня 2001 року N 28249/95); умови прийнятності
касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими,
ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної
інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш
формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх
розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (пункт 48
рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" від 23
жовтня 1996 року N 21920/93 та рішення у справі "Brualla Gomez de la Torre
v. Spain" від 19 грудня 1997 року N 26737/95).
Аналогічна
позиція була висловлена Верховним Судом в ухвалах від 25 липня 2018 року у
справі N 520/6958/16-а, від 17 серпня 2018 року у справі N 810/2180/18 та від
21 серпня 2018 року у справі N 815/523/18.
Керуючись
статтями 169, 248, 332, 355, 359 КАС України, ухвалив:
1.
Відмовити у прийнятті касаційної скарги Головного управління Пенсійного фонду
України у Львівській області на ухвалу Львівського апеляційного
адміністративного суду від 11 липня 2018 року за позовом ОСОБА_2 до Головного
управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання
протиправними дій, зобов'язання провести перерахунок пенсії.
2.
Повернути скаржнику касаційну скаргу.
3.
Надіслати учасникам справи копію ухвали про повернення касаційної скарги.
4.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє їх права на
повторне звернення до Верховного Суду.
5.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
6.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя
Я. О. Берназюк
Отправить комментарий