…
или о том, как мы стали забывать Конституцию. А именно часть 2 статьи 19, в
которой сказано, что «органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».
Большая
Палата ВС высказалась о предоставлении разрешения на разработку проекта
землеустройства (постановление от 23 января 2019 г. по делу № 308/10112/16-а,
производство № 11-1304апп18).
В
соответствии с практикой Верховного Суда, получение разрешения на разработку
проекта землеустройства по отводу земельного участка не означает положительного
решения вопроса о предоставлении его в собственность, а потому не создает
правовых последствий, кроме тех, которые связаны с неправомерностью принятия
решения органом местного самоуправления (постановление от 28 ноября 2018 по
делу № 826/5735/16). Решение о предоставлении
разрешения на разработку проекта землеустройства является стадией процесса
получения права собственности или пользования на земельный участок. Однако
получение такого разрешения не гарантирует лицу или неопределенному кругу лиц
приобретения такого права, поскольку разрешение не является правоустанавливающим
актом.
Суды
предыдущих инстанций установили, что истцы, не согласившись с решениями
Ужгородского городского совета об отказе им в предоставлении разрешения на
разработку проекта землеустройства по отводу земельного участка для
строительства и обслуживания жилого дома, хозяйственных зданий и сооружений и
решением о предоставлении такого разрешения третьему лицу, обратились в суд с
иском.
Истцы
являются совладельцами дома и земельного участка, рядом с которым был
неухоженный земельный участок. По обращению одного из истцов в горсовет ему был
предоставлен во временное пользование сроком на год этот земельный участок для
огородничества без права строительства и посадки многолетних насаждений. После
этого истец вновь обратился в горсовет о продлении пользования указанным
земельным участком. Комиссия по вопросам строительства, землепользования,
благоустройства и экологии горсовета решила вернуться к рассмотрению вопроса
после окончания землепользования, однако в течение пятнадцати лет этот вопрос
не был решен по существу.
ВС
отметил, что противоправными действиями ответчика при решении вопроса о
передаче земельного участка в собственность, которое в силу законодательных
предписаний относится к его исключительной компетенции как органа местного
самоуправления, а потому законность таких действий (бездействия) подлежит
проверке административным судом. Дело отправлено на продолжение рассмотрения,
судебный процесс продолжается…
Желающим
получить земельный участок не первый раз приходится решать вопрос в судебном
порядке. Казалось бы, заявитель уже имел на руках согласованный проект и
выписку из Государственного земельного кадастра и наконец приблизился к финалу
процедуры получения земельного участка, но орган Госгеокадастра четыре раза
отписками, а не своим решением отказывал в утверждении проекта землеустройства.
Заявитель
был вынужден обратиться в суд с требованием обязать орган Госгеокадастра
утвердить проект землеустройства. Суды первой и апелляционной инстанции отказали
заявителю, ссылаясь на то, что надлежащим способом защиты прав заявителя в
таком случае является лишь «обязание ответчика повторно рассмотреть заявление
об утверждении проекта землеустройства».
Стоит
отметить, что первую стадию – получение разрешение на разработку проекта
землеустройства относительно отвода земельного участка заявитель прошел через
суд еще в 2007 году.
К
счастью заявителя ВС последними решениями стал сужать понимание понятия «дискреционные
полномочия» что способствует предотвращению превращения судебных решений в этой
области во вторичное сырье. ВС прекратил беспредел в Госгеокадастре и обязал управление Госгеокадастра утвердить
поданный истцом проект землеустройства.
Верховным
Судом установлено, что субъект властных полномочий НЕ наделен дискреционными
полномочиями, то есть не имеет права действовать по собственному усмотрению,
когда в соответствии с законом правомерен только один вариант решения
(постановление от 6 марта 2019 г. по делу № 1640/2594/18).
ВС
постановил, что единственным основанием для отказа в утверждении проекта
землеустройства является несогласие Госгеокадастра в порядке, предусмотренном
ст. 181-1 ЗК Украины, а также при отсутствии обязательной государственной
экспертизы в предусмотренных законом случаях. Кроме этого ответ на заявление об
утверждении проекта отвода участка в форме писем, а не путем принятия решения
недопустим.
Иных
правовых оснований для отказа в утверждении проекта землеустройства после его
согласования в порядке статьи 186-1 Земельного кодекса Украины, нормы статьи
118 Земельного кодекса Украины не содержат. При этом проверка на соответствие
проекта землеустройства требованиям законов и принятых в соответствии с ними
нормативно-правовых актов должна осуществляться именно на этапе согласования
такого проекта.
Полномочия
государственных органов не являются дискреционными, когда существует только
один правомерный вариант поведения субъекта властных полномочий. То есть, в
случае наступления определенных законодательством условий орган власти обязан
совершить конкретные действия и, если он их не совершает, его можно обязать к
этому в судебном порядке.
по
материалам:
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2019 року
м. Київ
Справа
№308/10112/16-а
Провадження
№ 11-1304апп18
ВеликаПалата
Верховного Суду у складі:
судді-доповідача
ЗолотніковаО.С.,
суддів
Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Кібенко О. Р.,
Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І.,
Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула
в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову
Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року (судді
Кушнерик М. П., Мікула І. О., Курилець А. Р.) у справі № 308/10112/16-а за
позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до Ужгородської міської ради (далі - Міськрада),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_5, про
часткове визнання протиправними та скасування рішень і
ВСТАНОВИЛА:
У
вересні 2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Міськради,
в якому просиливизнати протиправними та скасувати:
-
пункт 7.88 рішення Міськради від 21 квітня 2016 року № 182;
-
пункт 5.10 рішення відповідача від 30 серпня 2016 року № 359;
-
пункт 1.19 рішення Міськради від 14 липня 2016 року № 282.
На
обґрунтування позову ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зазначили, що вони є власниками будинку
та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1. По сусідству із земельною ділянкою
позивачів існувала недоглянута земельна ділянка, яка поросла чагарниками та
бур'яном, закидана сухими гілками дерев та сміттям. За зверненням ОСОБА_4 йому
було надано в тимчасове користування строком на один рік зазначену земельну
ділянку площею 0,14 га для городництва без права побудови та посадки
багаторічних насаджень на АДРЕСА_1. Протягом 1998-1999 років позивачами
приведено в порядок спірну земельну ділянку, викорчувані чагарники та бур'ян,
вивезено сміття, завезено родючий ґрунт, проведено обробку землі. У 1999 році
ОСОБА_4 звернувся до Міськради із заявою щодо продовження користування вказаною
вище земельною ділянкою. 10 червня 1999 року депутатською комісією з питань будівництва,
землекористування, благоустрою та екології Міськради вирішено повернутися до
розгляду питання землекористування на АДРЕСА_1 після закінчення
землекористування, однак протягом п'ятнадцяти років це питання так і не
вирішено по суті. Рішеннями Міськради від 21 квітня 2016 року № 182 (пункт
7.88) та від 30 серпня 2016 року № 359 (пункт 5.10) ОСОБА_3 відмовлено в
наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної
ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку,
господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1. Разом з тим пунктом 1.19 рішення
Міськради від 14 липня 2016 року № 282 ОСОБА_5 надано дозвіл на підготовку
проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0777 га для
будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та
споруд в районі АДРЕСА_1. На думку позивачів, рішення відповідача у вказаних
частинах є протиправними та підлягають скасуванню.
Ужгородський
міськрайонний суд Закарпатської області постановою від 02 жовтня 2017 року
позов задовольнив.
Львівський
апеляційний адміністративний суд постановою від 20 грудня 2017 року постанову
Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської областівід 02 жовтня 2017 року
скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої
статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Не
погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_3 у касаційній скарзі
зазначила, що суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив
норми процесуального права. На думку скаржника, суд не врахував, що Міськрада є
суб'єктом владних повноважень, оскільки, прийнявши рішення про відмову у
наданні позивачам і про надання ОСОБА_5 дозволу на розробку проекту землеустрою
щодо відведення земельної ділянки, реалізувала у спірних правовідносинах свої
контрольні функції, передбачені земельним законодавством, що підпадає під
юрисдикцію саме адміністративного суду. Крім того, в цій справі відсутній спір
про право користування земельною ділянкою, оскільки зазначена земельна ділянка
не була надана ОСОБА_5 у власність, а було прийнято рішення про надання дозволу
на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яке не
породжує цивільних прав та обов'язків у останнього, оскільки не означає
позитивного вирішення питання про надання земельної ділянки у власність. На
підставі викладеного скаржник просить скасувати постанову Львівського
апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року та залишити в силі
судове рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02
жовтня 2017 року.
Верховний
Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16
лютого 2018 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою,
а ухвалою від 01 листопада 2018 року справу передав на розгляд Великої Палати
Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у
зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення
правил предметної юрисдикції.
Велика
Палата Верховного Суду ухвалою від 19 листопада 2018 року прийняла та
призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження
без виклику її учасників згідно з пунктом 1 частини першої статті 345 КАС
України, оскільки у справі відсутні клопотання її учасників про розгляд справи
за їх участю, а характер спірних правовідносин не вимагає участі сторін у
судовому засіданні.
У
відзиві на касаційну скаргу представник Міськради заперечує проти касаційної
скарги, вважає її вимоги безпідставними. На думку представника Міськради, у
відносинах, які склалися між сторонами, відповідач як власник землі вільний у
виборі суб'єкта щодо надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо
відведення земельної ділянки в порядку, встановленому законом, при цьому він не
здійснював владних управлінських функцій, а відтак захищати свої права та
інтереси позивачі повинні у способи, визначені статтею 152 Земельного кодексу
України (далі - ЗК України) та статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК
України). У зв'язку з викладеним представник Міськради просить відмовити в
задоволенні касаційної скарги та залишити в силі оскаржуване рішення
Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року.
Заслухавши
суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі
та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про
наявність підстав для її часткового задоволення.
Суди
попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є співвласниками будинку
та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.
Поруч
із земельною ділянкою позивачів існувала недоглянута земельна ділянка, яка
поросла чагарниками та бур'яном, була закидана сухими гілками дерев та сміттям.
За
зверненням ОСОБА_4 йому було надано в тимчасове користування строком на один
рік цю земельну ділянку площею 0,14 га для городництва без права побудови та
посадки багаторічних насаджень на АДРЕСА_1.
Протягом
1998-1999 років позивачі привели в порядок спірну земельну ділянку, викорчували
чагарники та бур'ян, вивезли сміття, завезли родючий ґрунт, провели обробку
землі.
У
1999 році ОСОБА_4 звернувся до Міськради щодо продовження користування вказаною
земельною ділянкою.
10
червня 1999 року депутатською комісією з питань будівництва, землекористування,
благоустрою та екології Міськради вирішено повернутися до розгляду питання
землекористування на АДРЕСА_1 після закінчення землекористування, однак
протягом п'ятнадцяти років це питання не було вирішено по суті.
Рішеннями
Міськради від 21 квітня 2016 року № 182 (пункт 7.88) та від 30 серпня 2016 року
№ 359 (пункт 5.10) ОСОБА_3 відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту
землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та
обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1.
14
липня 2016 року Міськрада прийняла рішення № 282, пунктом 1.19 якого ОСОБА_5
надано дозвіл на підготовку проекту землеустрою щодо відведення земельної
ділянки площею 0,0777 га для будівництва та обслуговування житлового будинку,
господарських будівель та споруд в районі АДРЕСА_1.
Не
погодившись із цими рішеннями відповідача у вказаних частинах, ОСОБА_4 та
ОСОБА_3 звернулися до суду з цим позовом.
Обставини
справи її учасники під сумнів не ставлять.
Задовольняючи
позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_3, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської
області в постанові від 02 жовтня 2017 року зазначив, що Міськрада на порушення
статті 119 ЗК України, ігноруючи переважне право позивачів на оформлення права
власності на земельну ділянку за набувальною давністю, упродовж багатьох років
відмовляла у виділенні спірної земельної ділянки позивачам, в той же час
виділивши її ОСОБА_5 При цьому суд першої інстанції виходив з того, що цей
позов підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Скасовуючи
постанову суду першої інстанції та закриваючи провадження в адміністративній
справі, Львівський апеляційний адміністративний суд керувався тим, що предметом
спору в цій справі є спір про право користування земельною ділянкою, яка була у
належний спосіб виділена третій особі і якою протягом більше десяти років
користуються позивачі, а тому цей спір не є публічно-правовим та не підлягає
розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Велика
Палата Верховного Суду вважає помилковим указаний висновок суду апеляційної
інстанції з огляду на таке.
Відповідно
до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04
листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і
публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і
безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно
із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства
є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері
публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та
інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку
суб'єктів владних повноважень.
За
пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є
орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова
особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій
на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень,
або наданні адміністративних послуг.
Пунктом
1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція
адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах,
зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо
оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій
чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом
встановлено інший порядок судового провадження.
Отже,
до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб
з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою
або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи
бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні
владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший
порядок судового вирішення.
Визначальною
ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є
спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих
відносин.
Частиною
другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та
органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та
законами України.
Відповідно
до пункту «б» частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських,
селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст
належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян
та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Згідно
із частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають
права власності та права користування земельними ділянками із земель державної
або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів
місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за
результатами аукціону.
Частиною
шостою статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні
безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної
власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського
господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого
будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального
дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм
безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої
влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки
державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень,
визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове
призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються
графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної
ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що
перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід
роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному
навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського
господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за
межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається
до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної
Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої
влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки
державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень,
визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові
матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
На
підставі частини сьомої цієї статті відповідний орган виконавчої влади або
орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи
комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею
122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на
розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає
мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу
може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих
відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених
пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і
техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель
адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування
територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Конституційний
Суд України в Рішенні від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за
конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного
тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а»,
«б», «в», «г» статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС
України вирішив, що положення пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України в
частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього
Кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад,
передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та
юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної
власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба
розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних
повноважень.
Як
установлено матеріалами справи, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звернулися до
адміністративного суду з позовом до Міськради провизнання протиправними та
скасування окремих пунктів рішень відповідача, якими відмовлено в наданні
позивачам дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної
ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку,
господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 у м. Ужгороді та надано дозвіл
ОСОБА_5 на підготовку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки
площею 0,0777 га для будівництва та обслуговування житлового будинку,
господарських будівель та споруд в районі АДРЕСА_1 з подальшою передачею її у
власність.
При
цьому в матеріалах справи немає жодних доказів, що свідчать про набуття ОСОБА_5
права власності на спірну земельну ділянку.
Отже,
виникнення спірних правовідносин обумовлено протиправними, на думку позивача,
діями відповідача при вирішенні питання щодо передачі земельної ділянки у
власність, яке в силу законодавчих приписів належить до його виключної
компетенції як органу місцевого самоврядування, тому законність таких дій
(бездіяльності) підлягає перевірці адміністративним судом.
Аналогічний
висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах
викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 березня, 30
травня та 28 листопада 2018 року у справах № 536/233/16-ц (провадження №
14-5зц18), № 127/16433/17 (провадження № 11-461апп18) та № 820/4219/17
(провадження № 11-1029апп18) відповідно.
При
цьому згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду отримання дозволу на
розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає
позитивного вирішення питання про надання її у власність, а тому не створює
правових наслідків, крім тих, що пов'язані з неправомірністю прийняття рішення
органом місцевого самоврядування (постанова від 28 листопада 2018 року у справі
№ 826/5735/16 (провадження 11-986апп18)).
Рішення
про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання
права власності чи користування на земельну ділянку. Однак отримання такого
дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права,
оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом. Відтак
правовідносини, пов'язані з прийняттям та реалізацією такого рішення, не
підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих
майнових прав та зобов'язань осіб (постанова від 17 жовтня 2018 року у справі №
380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18)).
Згідно
з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за
наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів
першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу
повністю або частково для продовження розгляду.
Відповідно
до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів
першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження
розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм
процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду
першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає
подальшому провадженню у справі.
Оскільки
суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, яке перешкоджає подальшому
провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата
Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови
Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року з
направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Керуючись
статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного
Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1.
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
2.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017
року скасувати, а справу направити до Восьмого апеляційного адміністративного
суду для продовження розгляду.
Постанова
набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не
підлягає.
Суддя-доповідач
О.С. Золотніков
Судді:
Н.
О. Антонюк Н.П. Лященко
С.
В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
В.
В. Британчук Л.І. Рогач
Д.
А. Гудима І.В. Саприкіна
О.
Р. Кібенко О.М. Ситнік
В.
С. Князєв О.С. Ткачук
Л.
М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г.Яновська
ПОСТАНОВА
Іменем України
06 березня 2019 року
Київ
справа
№1640/2594/18
провадження
№К/9901/67463/18
Верховний
Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., М.І.Гриціва,
розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом
ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про
зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Полтавського
окружного адміністративного суду у складі судді Костенко Г.В. від 21 серпня
2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду у
складі колегії суддів: Мінаєвої О.М., Бартош Н.С., Макаренко Я.М. від 01
листопада 2018 року,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1.
У липні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління
Держгеокадастру у Полтавській області, у якому просив зобов'язати затвердити
проект землеустрою земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 на її ім'я
площею 2,00 га.
Короткий зміст рішень судів
попередніх інстанцій
2.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року,
залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду
від 01 листопада 2018 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною
бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у
вирішенні заяви ОСОБА_2 від 08 червня 2018 року
(зареєстрована за №С-8267/0/25-18) про затвердження проекту землеустрою
щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення
орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на
території Новотагамлицької сільської ради
Машівського району Полтавської області за межами населеного пункту.
Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (вулиця
Уютна, 23, місто Полтава, Полтавська область, 36038, код ЄДРПОУ 39767930)
повторно розглянути заяву ОСОБА_2 (вхідний
номер С-8267/0/25-18 від 08 червня 2018 року) про затвердження проекту
землеустрою щодо відведення земельної
ділянки (НОМЕР_1) у власність орієнтовною площею 2,00 га земель
сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського
господарства на території Новотагамлицької
сільської ради Машівського району
Полтавської області, з урахуванням правової оцінки спірного питання, наданої
судом у даному рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
3.
Рішення судів мотивовано тим, що заяви ОСОБА_2 про затвердження проекту
землеустрою у порядку та у спосіб, визначені частиною дев'ятою статті 118
Земельного кодексу України Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській
області не розглянуті, а тому позовні вимоги про зобов'язання затвердити проект
землеустрою, є передчасними. Належним способом захисту порушеного права та
інтересів позивача є необхідність зобов'язання відповідача повторно розглянути
відповідну заяву від 08 червня 2018 року.
Короткий зміст вимог касаційної
скарги
4.
Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись
на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм
процесуального права, ОСОБА_2 звернувся із касаційною скаргою, у якій просить
їх скасувати в частині зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у
Полтавській області повторно розглянути заяву від 08 червня 2018 року
(зареєстрована за №К-8267/0/25-18). Ухвалити нове судове рішення про
задоволення позову у повному обсязі та зобов'язати Головне управління
Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою земельної
ділянки.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ,
ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання постанови Полтавського
окружного адміністративного суду від 12 грудня 2007 року у справі № 816/2101/17 за позовом ОСОБА_2 до
Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про зобов'язання
вчинити дії, наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області
від 13 грудня 2017 року №11827-СГ позивачу надано дозвіл на розробку проекту
землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею
2,00 га пасовищ земель сільськогосподарського призначення державної власності
для ведення особистого селянського господарства на території Новотагамлицької
сільської ради Машівського району Полтавської області за межами населених
пунктів.
За
заявою ОСОБА_2 та відповідно до завдання на виконання робіт з розробки проекту
землеустрою Приватним підприємством "Алідада" розроблено проект
землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого
селянського господарства на території Машівської селищної ради Машівського
району Полтавської області за межами населених пунктів.
У
ході виготовлення проекту землеустрою, на виконання вимог частини восьмої
статті 118 Земельного кодексу України та в порядку, встановленому статтею 1861
Земельного кодексу України, отримано погодження компетентного органу, яке
відображено у висновку експерта державної експертизи про розгляд проекту
землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 19 березня 2018 року №
2236/82-17.
На
виконання вимог Закону України "Про державний земельний кадастр"
державним кадастровим реєстратором проставлено відповідні відмітки на проекті
землеустрою, земельну ділянку зареєстровано у Державному земельному кадастрі з
присвоєнням кадастрового номера НОМЕР_1.
18
квітня 2018 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у
Полтавській області із заявою про затвердження проекту землеустрою, до якої
додав відповідний проект та витяг з Державного земельного кадастру.
Листом
від 02 травня 2018 року вих. №3880/0/26-18 Головне управління Держгеокадастру у
Полтавській області повідомило ОСОБА_2
про наявні недоліки, а саме: проект землеустрою щодо відведення
земельної ділянки повинен відповідати вимогам статті 50 Закону України
"Про землеустрій", статей 22, 34 Закону України "Про Державний
земельний кадастр", Закону України "Про топографо-геодезичну і
картографічну діяльність", Інструкції про встановлення (відновлення) меж
земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками,
затвердженої наказом Держкомзему від 18 травня 2010 року № 376, вимогам до
технічного і технологічного забезпечення виконавців (розробників) робіт із
землеустрою, затверджених наказом Міністерства аграрної політики та
продовольства України від 11 квітня 2013 року № 255; у клопотанні не зазначено
умов надання земельної ділянки (передати у власність чи надати у користування
(оренду); у проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки уточнити дані
щодо віднесення (не віднесення) до земель водного фонду, прибережних захисних
смуг, водоохоронної зон у відповідності до вимог статей 58, 60 Земельного та 4,
87, 88 Водного кодексів України; у разі віднесення до земель водного фонду
проект землеустрою погодити у відповідності до вимог статті 186-1 Земельного
кодексу України; відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про державну
експертизу землевпорядної документації" проект землеустрою щодо відведення
земельних ділянок за рахунок земель водного фонду підлягають обов'язковій експертизі;
за результатами обстеження геодезичних пунктів Державної геодезичної мережі -
пункт ДГМ "Філія" (індекс М362323900), який використаний розробником
землевпорядної документації при виконанні геодезичних робіт при здійсненні
землеустрою - не знайдено; при прокладенні теодолітного ходу не враховані
вимоги пункту 5 Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000,
1:2000, 1:1000 та 1:500, затвердженої наказом Укргедезкартографії від 09 квітня
1998 року №56, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 23 червня 1998
року за № 393/2833щодо допустимих довжин теодолітних ходів та кількості сторін;
кадастровий план земельної ділянки та акт приймання - передачі межових знаків
на зберігання доопрацювати з урахуванням вимог статті 34 Закону України "Про
Державний земельний кадастр", Інструкції про встановлення (відновлення)
меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими
знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18 травня 2010 року №376 із змінами; уточнити дані щодо
віднесення (не віднесення) земельної ділянки до земель природоохоронного
призначення, законсервованих земель з урахуванням "Проекту роздержавлення
та приватизації земель КСП "Прогрес" та інших матеріалів, особливо
цінних земель з урахуванням вимог пункту "г" частини першої статті
150 Земельного кодексу України.
Зазначено,
що Новотагамлицька сільська рада Машівського району Полтавської області входить до
складу Машівської селищної об'єднаної територіальної громади. Головним
управлінням на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня
2018 року № 60-р "Питання передачі земельних ділянок
сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність
об'єднаних територіальних громад" вживаються заходи щодо передачі земель державної
власності сільськогосподарського призначення до земель комунальної власності
Машівської селищної об'єднаної територіальної громади. Після завершення
передачі відповідних земель питання щодо передачі у власність буде
здійснюватись виключно Машівською селищною об'єднаною територіальною громадою.
04
травня 2018 року ОСОБА_2 повторно звернувся до Головного управління
Держгеокадастру у Полтавській області із заявою про затвердження проекту
землеустрою, до якої додав відповідний проект та витяг з Державного земельного
кадастру про земельну ділянку.
Листом
від 16 травня 2018 року вих. №4177/0/26-18 Головне управління Держгеокадастру у
Полтавській області повідомило ОСОБА_2 про виявлені недоліки, а саме: проект
землеустрою щодо відведення земельної ділянки повинен відповідати вимогам
статті 50 Закону України "Про землеустрій", статей 22, 34 Закону
України "Про Державний земельний кадастр", Закону України "Про
топографо-геодезичну і картографічну діяльність", Інструкції про
встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх
закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18 травня
2010 року № 376, вимогам до технічного і технологічного забезпечення виконавців
(розробників) робіт із землеустрою, затверджених наказом Міністерства аграрної
політики та продовольства України від 11 квітня 2013 року № 255; кадастровий
план земельної ділянки та акт приймання - передачі межових знаків на зберігання
слід доопрацювати з урахуванням вимог статті 34 Закону України "Про
Державний земельний кадастр", Інструкції про встановлення (відновлення)
меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими
знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18 травня 2010 року № 376 із
змінами; потребують уточнення дані щодо віднесення (не віднесення) земельної
ділянки до особливо цінних земель з урахуванням вимог пункту "г"
частини першої статті 150 Земельного кодексу України; за результатами
обстеження геодезичних пунктів Державної геодезичної мережі у 2-167 році пункт
ДГМ "Філія" (індекс М362323900) - не знайдено; при прокладенні
теодолітного ходу не враховані вимоги пункту 5 Інструкції з топографічного
знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500, затвердженої наказом
Укргедезкартографії від 09 квітня 1998 року № 56, зареєстрованої в Міністерстві
юстиції України від 23 червня 1998 року за № 393/2833 щодо допустимих довжин
теодолітних ходів та кількості сторін.
Зазначено,
що Головним управлінням на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України
від 31 січня 2018 року №60-р "Питання передачі земельних ділянок
сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність
об'єднаних територіальних громад" вживаються заходи щодо передачі земель
державної власності сільськогосподарського призначення до земель комунальної
власності Машівської селищної об'єднаної територіальної громади. На виконання
вимог вищезазначеного розпорядження Головним управлінням направлено лист до
Машівської селищної об'єднаної територіальної громади для висловлення позиції
щодо передачі земельної ділянки ОСОБА_2 у власність.
24
травня 2018 року ОСОБА_2 втретє звернувся до Головного управління
Держгеокадастру у Полтавській області із заявою про затвердження проекту
землеустрою, до якої додав відповідний проект та витяг з Державного земельного
кадастру про земельну ділянку.
Листом
від 04 червня 2018 вих. №4546/0/26-18 Головне управління Держгеокадастру у
Полтавській області повідомило ОСОБА_2
про виявлені недоліки, а саме: акт приймання - передачі межових знаків на
зберігання слід доопрацювати з урахуванням вимог Інструкції про встановлення
(відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення
межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18 травня 2010 року №
376 із змінами; потребують уточнення дані щодо віднесення (не віднесення)
земельної ділянки до особливо цінних земель з урахуванням вимог пункту
"г" частини першої статті 150 Земельного кодексу України.
Зазначено,
що Головним управлінням на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України
від 31 січня 2018 року № 60-р "Питання передачі земельних ділянок
сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність
об'єднаних територіальних громад" вживаються заходи щодо передачі земель
державної власності сільськогосподарського призначення до земель комунальної
власності Машівської селищної об'єднаної територіальної громади. На виконання
вимог вищезазначеного розпорядження Головним управлінням направлено лист до
Машівської селищної об'єднаної територіальної громади для висловлення позиції щодо
передачі земельної ділянки ОСОБА_6 у власність.
08
червня 2018 року ОСОБА_6 вчетверте звернувся до Головного управління
Держгеокадастру у Полтавській області із заявою про затвердження проекту
землеустрою, до якої додав відповідний проект та витяг з Державного земельного
кадастру про земельну ділянку.
Листом
від 22 червня 2018 року вих. №5213/0/26-18 Головне управління Держгеокадастру у
Полтавській області повідомило ОСОБА_6 про виявлені недоліки, а саме:
потребують уточнення дані щодо віднесення (не віднесення) земельної ділянки до
особливо цінних земель з урахуванням вимог пункту "г" частини першої
статті 150 Земельного кодексу України.
Зазначено,
що Головним управлінням на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України
від 31 січня 2018 року № 60-р "Питання передачі земельних ділянок
сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність
об'єднаних територіальних громад" вживаються заходи щодо передачі земель
державної власності сільськогосподарського призначення до земель комунальної
власності Машівської селищної об'єднаної територіальної громади. Таким чином,
за умови усунення зауважень та погодження Машівською селищною об'єднаною
територіальною громадою передачі ОСОБА_6
у власність земельної ділянки. Головне управління матиме можливість прийняти
відповідне рішення.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
6.
Касаційна скарга ОСОБА_2 обґрунтована тим, що у зв'язку з тим, що відповідач не
мав іншого варіанту поведінки як прийняти відповідне позитивне рішення, яке є
ефективним способом захисту порушеного права, вирішення вказаного питання не є
втручанням у його дискреційній повноваження.
7.
Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області відзиву на касаційну
скаргу не надіслало.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8.
У частинах першій та третій статті 22 Земельного кодексу України передбачено,
що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для
виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської
науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої
інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків
сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Землі
сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у
користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства,
садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного
сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
9.
Відповідно до частин першої-третьої статті 116 Земельного кодексу України
громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування
земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням
органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх
повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття
права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі
земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна
передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних
сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних
ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної
приватизації, визначених цим Кодексом.
10.
Згідно частин восьмої-десятої статті 118 Земельного кодексу України проект
землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому
статтею 186-1 цього Кодексу.
Відповідний
орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає
земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до
повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня
отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а
в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної
документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої
експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо
відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відмова
органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної
ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені
до суду.
11.
Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що
законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі
земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а
саме:
1)
подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або
органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2)
отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної
ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3)
після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з
територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує
державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті
186-1 ЗК України;
4)
здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному
земельному кадастрі;
5)
подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу
виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні
ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу,
такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення про
затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання
її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність
чи залишення клопотання без розгляду.
12.
При цьому з вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною
підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що
проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1
Земельного кодексу України, а також відсутність обов'язкової державної
експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної
реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
13.
Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою
після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми
статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на
відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до
них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого
проекту.
14.
Відповідно до пункту 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17 жовтня 2012
року, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування
за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у
встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом
державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із
законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття
Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього
Порядку.
15.
Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства
України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення
нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне
застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оцінка доводів учасників справи і
висновків судів попередніх інстанцій
16.
Правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено
відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке
затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від
29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в
Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за № 1391/29521.
17.
Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх
повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
18.
Крім того, згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в
територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру
від 15 жовтня 2015 року № 600, накази видаються як рішення
організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази
видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру,
адміністративно-господарських, кадрових питань.
19.
При цьому пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи
складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про
виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих
посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень
установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення
громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні
листи.
20.
Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що
за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального
органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому
листи складаються у разі наданні відповіді на звернення громадян.
21.
Таким чином, рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення
земельної ділянки або про відмову в його затвердженні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у
формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.
22.
Разом з тим, в даному випадку позивач звернувся до відповідача не із
зверненнями, а із відповідними заявами, за наслідками розгляду яких суб'єкт
владних повноважень мав би прийняти відповідні управлінські рішення, в той час,
як останній протиправно направив ОСОБА_2 відповіді у формі листів.
23.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх
інстанцій про те, що відсутність належним чином оформленого рішення Головного
управління Держгеокадастру у Полтавській області про затвердження проекту
землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його
затвердженні у формі наказу, свідчить про протиправну бездіяльність
уповноваженого органу.
24.
Із матеріалів справи вбачається, що звертаючись 08 червня 2018 року до
Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою про
затвердження проекту землеустрою ОСОБА_2 додав погоджений проект землеустрою
щодо відведення земельної ділянки (НОМЕР_1) у власність орієнтовною площею 2,00
га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського
господарства на території
Новотагамлицької сільської ради
Машівського району Полтавської області
за межами населеного пункту, а також витяг з Державного земельного кадастру про
земельну ділянку.
25.
За наслідками розгляду поданої заяви Головне управління Держгеокадастру у
Полтавській області листом від 22 червня 2018 року вих. № 5213/0/26-18
повідомило ОСОБА_2 про наявність недоліків, а саме - потребують уточнення дані щодо віднесення (не
віднесення) земельної ділянки до земель історико-культурного призначення з
урахуванням вимог пункту "г" частини першої статті 150 Земельного
кодексу України.
26.
Як зазначалось, згідно норм Земельного кодексу України єдиною підставою для
відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект
землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного
кодексу України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у
визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої
земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
27.
Слід зазначити, що зобов'язання затвердити проект щодо відведення вказаної
земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати
визначена законом адміністративна процедура. Затвердження такого проекту без
необхідних дій суб'єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури
не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.
28.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення
адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів
11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід
розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може
здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з
кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних
обставин.
29.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної
влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій
держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд
визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке
приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох
варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом,
проектом нормативно-правового акта.
30.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права
адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у
судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом
суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні
повноваження.
31.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один
правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних
повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач
зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна
зобов'язати до цього в судовому порядку.
32.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а
якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або
опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він
здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
33.
Відповідно до пункту 4 частини першої 1 статті 5 Кодексу адміністративного
судочинства України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності
є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та
зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
34.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України
визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд
може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на
користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені
законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних
повноважень діяти на власний розсуд.
35.
Оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним
жодного з тих рішень, які передбачені статтею 118 Земельного кодексу України,
належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління
Держгеокадастру у Полтавській області прийняти відповідне рішення, тобто
рішення про затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо
відведення у власність земельної ділянки.
36.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта
владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних
повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його
правової оцінки, наданої судом у рішенні.
37.
В матеріалах справи наявні докази, які були досліджені судами попередніх
інстанцій, які свідчать про наявність можливості у суб'єкта владних повноважень
прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням позиції суду.
38.
Враховуючи викладене, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав
ОСОБА_2 є саме зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській
області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки
(НОМЕР_1) у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення
державної власності для ведення
особистого селянського господарства на
території Новотагамлицької сільської ради Машівського району Полтавської
області за межами населеного пункту, з урахуванням висновків суду.
Висновки за результатами розгляду
касаційної скарги
39.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне
змінити резолютивну частину рішення Полтавського окружного адміністративного
суду від 21 серпня 2018 року, виклавши її новій редакції.
Керуючись
статтями 139, 341, 343, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного
судочинства України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну
скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Абзац
третій резолютивної частини рішення Полтавського окружного адміністративного
суду від 21 серпня 2018 року викласти у наступній редакції:
«Зобов'язати
Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (вулиця Уютна, 23,
місто Полтава, Полтавська область,
36038, код ЄДРПОУ 39767930) затвердити поданий ОСОБА_2 проект землеустрою щодо
відведення земельної ділянки (НОМЕР_1) у власність орієнтовною площею 2,00
га земель сільськогосподарського
призначення державної власності для
ведення особистого селянського господарства на території Новотагамлицької
сільської ради Машівського району Полтавської області за межами населеного
пункту, з урахуванням висновків суду».
В
решті рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2018
року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01
листопада 2018 року - залишити без змін.
Постанова
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач
Н. В. Коваленко
Суддя Я.О. Берназюк
Суддя М.І. Гриців
Отправить комментарий