Двое
предпринимателей заключили договор о сотрудничестве (партнерстве), по которому договорились
обмениваться не только техникой и материалами, но и своими сотрудниками.
Когда
ФЛП 1 лишился торгового павильона, он вместе с товаром и торговым оборудованием
«передал» ФЛП 2 и работников-продавцов. При этом продолжал действовать трудовой
договор между «переданным» продавцом и ФЛП 1, где и составлялся табель учета
рабочего времени и выплачивалась зарплата.
Именно
ФЛП 2 посетили инспекторы Гоструда. И вполне логично требовали предоставления
трудового договора именно между ФЛП 2 и продавцом, ведь продавец торговал в
магазине ФЛП 2. Существование таких трудовых отношений между продавцом и ФЛП 1
не убедили инспекторов, за что и был применен штраф в размере 111 690 грн за
допуск работника к работе без заключения трудового договора. Не спас от штрафа
и договор о сотрудничестве (партнерстве) между ФЛП. Дело дошло до суда.
По
мнению суда (постановление Шестого апелляционного административного суда по
делу № 2340/2901/18 от 03 апреля 2019 г.), трудовые отношения всех работников
регулируются КЗоТ, а не нормами ГКУ и ХКУ (которыми руководствовались ФЛП при
заключении «партнерского» договора). А КЗоТ не предусматривает возможности
обмена трудовыми ресурсами в рамках договора о сотрудничестве (партнерстве).
Интересно,
что вместе с постановлением о применении штрафа по ст. 265 КЗоТ в отношении ФЛП
2 был составлен админпротокол по ч. 3 ст. 41 КУоАП. Но суд закрыл дело об
административном правонарушении в связи с отсутствием такового в действиях ФЛП.
Суд отметил, что инспекторы Гоструда не осуществили надлежащей проверки
обстоятельств нахождения продавца в магазине, заключения трудового договора и
выплаты зарплаты ФЛП 1.
Радует,
что суды мгновенно отреагировали на отмену Порядка №295 при рассмотрении дел об
административных правонарушениях. Акт инспекционного посещения и документы,
полученные в ходе проверки по отмененному Порядку №295, не являются
доказательствами, которые отвечают критериям относимости и допустимости.
Впрочем,
в рассматриваемом деле закрытие дела об административных правонарушениях относительно
ФЛП 2 не стало основанием для отмены постановления Гоструда о начислении
штрафа. То, что продавец заключил договор с ФЛП 1, а фактически работал в
магазине ФЛП 2, свидетельствует о нарушении последним ч. 2 ст. 265 КЗоТ и
влечет за собой штраф в размере 111 690 грн.
Апелляционная
инстанция согласилась с выводами суда первой инстанции. По мнению обоих
судебных инстанций, ФОП 2, который допустил к работе в его магазине продавца
без заключения с ним трудового договора, должен заплатить штраф в полном
размере. Договор о сотрудничестве (партнерстве) не может приниматься во
внимание, ведь трудовые отношения работников регулируются специальным
законодательством - КЗоТ.
Надеемся,
что ФЛП 2 напишет кассационную жалобу и Верховный суд объективно учтет и
достоинству оценит все обстоятельства по этому делу, в частности отсутствие
прямого запрета в КЗоТ возможности обмена работниками, в т. ч. на условиях перевода
от одного работодателя к другому в соответствии с предписаниями КЗоТ.
Действительно,
использовать сегодня такие хозяйственные схемы следует крайне осторожно.
Договор
о сотрудничестве относят к так называемым рамочным соглашениям, которые
определяют рамки применения основных принципов, правил и процедур для
выполнения целей таких соглашений. То есть речь идет об определении общих
договоренностей - о принципах сотрудничества, его направлениях и формах. Законодательство
не запрещает в рамках выполнения таких договоров устанавливать любые
договоренности, в т. ч. и обмен оборудованием, работниками и тому подобное.
Главное, чтобы условия таких договоров не противоречили законодательству и были
четко выписаны в их тексте.
Такие
рамочные соглашения о сотрудничестве могут включать в себя положения различных
договоров. Вместе с тем при заключении таких договоров, как справедливо
отметили суды, нельзя не учитывать трудовое законодательство, то есть КЗоТ. Учитывая
предписания ст. 33 КЗоТ, не запрещается с согласия работника переводить его на
другую работу, не обусловленную трудовым договором, не только в пределах одного
предприятия, но и на другое предприятие.
Если
при заключении соглашения о сотрудничестве не требуется заменять покупателя в
договорах поставки товара, оборудования, то логично предположить, что заключать
новые трудовые договоры при условии наличия уже заключенных с соответствующим
работодателем, также не требуется.
Не
можем не согласиться с тем, что при привлечении работников к выполнению
определенных работ на других предприятиях, организация, в т. ч. у других ФЛП,
работники все же должны быть «переданы» на законных основаниях - находиться в
командировке, быть направленными на определенный срок на другую работу в случае
простоя на срок до одного месяца по ст. 34 КЗоТ (в частности, по причинам
демонтажа торгового павильона), в других случаях.
Поэтому
ссылки судов только на ст. 32 КЗоТ при решении рассматриваемого дела недостаточно.
Суды не учли другие условия перевода работника на работу к другому
работодателю, которые не запрещены законом. Ведь с «переданными» работниками
таки были заключены трудовые договоры, и они получали заработную плату.
Впрочем, не исключаем, что ФЛПы могли бы и ненадлежащим образом оформить
документы о переводе работников.
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ
СУД
Справа № 2340/2901/18
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2019 року
Колегія
суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В. В.,
суддів Василенка Я. М., Шурка О. І.,
розглянувши
в порядку письмового провадження у м. Києві справу за адміністративним позовом
ОСОБА_3 до Управління Держпраці у Черкаській області, про визнання протиправною та скасування
постанови про накладення штрафу, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення
Черкаського окружного адміністративного суду від 06.12.2018, -
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач
звернувся до суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу
№ЧК-320/373/АВ/П/ПТ/ТД/ІП-ФС-238 від 24.05.2018 у сумі 111690 грн.
Рішенням
Черкаського окружного адміністративного суду від 06.12.2018 позов залишено без
задоволення.
Не
погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в
якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з
порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення
про задоволення в позову в повному
обсязі.
Сторони,
будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду
справи, в судове засідання не з'явилися. Від відповідача надійшов письмовий
відзив на апеляційну скаргу. Апелянт надіслав до суду клопотання про
відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю можливості прибути до суду
на вказану дату.
Відповідно
до ч. 1 ст. 309 КАС України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції
має бути розглянута протягом двох місяців з дня постановлення ухвали про
відкриття апеляційного провадження.
Враховуючи,
що апелянтом не подано клопотання про продовження строку розгляду справи
відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України, в матеріалах справи достатньо письмових
доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін
в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до п. 2
ч. 1 ст. 311 КАС України (неприбуття жодного з учасників справи у судове
засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце
судового засідання) визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи в
порядку письмового провадження.
Відповідно
до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою
звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши
суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи,
доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга
не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно
зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах
верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене
судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального
права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно
з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які
були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам
учасників справи.
У
відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає
апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо
визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив
судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З
матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 зареєстрований як фізична
особа-підприємець 24 грудня 2008 року; основний вид діяльності: роздрібна
торгівля хлібобулочними виробами, борошняними та цукровими кондитерськими
виробами в спеціалізованих магазинах (47.24).
01
травня 2016 року ОСОБА_3 (Сторона 1), ОСОБА_4 (Сторона 2), ОСОБА_5 (Сторона 3)
уклали Договір про співробітництво (партнерство) №1 (далі - Договір №1), за
яким Сторони зобов'язуються здійснювати спільні дії у сфері роздрібної торгівлі
хлібобулочними, кондитерськими виробами в спеціалізованих магазинах з метою
реалізації спільних інтересів і досягнення спільних цілей (п. 1.2 Договору №1).
Відповідно
до Додаткової угоди №1 від 01.01.2017 до Договору №1, Сторони мають право
обмінюватись і користуватись засобами комерційної діяльності, а саме: торговим
обладнанням, транспортом, товаром. У випадку виробничої необхідності, даний
договір передбачає можливість взаємного обміну найманими працівниками між
Сторонами.
01
червня 2016 року між ФОП ОСОБА_5 (Фізична особа) та ОСОБА_6 (Працівник)
укладено трудовий договір, за яким Працівник зобов'язаний виконувати обов'язки
продавця, нести повну матеріальну відповідальність, а Фізична особа
зобов'язується оплачувати працю працівника у розмірі 1470,00 грн. За вказаним
трудовим договором ОСОБА_6, працювала продавцем в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» за
адресою АДРЕСА_1.
У
зв'язку з демонтажем павільйону, де здійснює господарську діяльність ФОП
ОСОБА_5 та працювала продавцем ОСОБА_6, остання, на підставі договору про
спільну діяльність, у травні 2018 року фактично була допущена до роботи на
робоче місце в магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_3, де здійснює
господарську діяльність ФОП ОСОБА_7
Наказом
Управління Держпраці у Черкаській області від 20.04.2018 №229-Н призначено
здійснення у період з 24.04.2018 до 08.05.2018
позапланового заходу (інспекційне відвідування) з питань оформлення трудових
відносин з найманими працівниками, робочого часу, часу відпочинку, оплати праці
у ФОП ОСОБА_3.
На
підставі вказаного наказу відповідачем видано направлення на проведення
інспекційного відвідування від 20.04.2018 №657.
З
03 по 05 травня 2018 року інспектором праці Управління Держпраці у Черкаській
області проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 за
місцем здійснення діяльності магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1», АДРЕСА_2, та магазин
«ІНФОРМАЦІЯ_1», АДРЕСА_3.
За
наслідками інспекційного відвідування складено акт №ЧК-320/373/АВ від
05.05.2018 (далі - акт інспекційного відвідування).
Актом
інспекційного відвідування встановлено допуск ОСОБА_6 до роботи продавця у
магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою АДРЕСА_3, без укладення трудового договору,
оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу,
та без повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на
роботу, чим порушено вимоги ч.ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України.
Згідно
наданого трудового договору встановлено, що трудовий договір від 01.06.2016
укладено між ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_5 Продавець ОСОБА_6 пояснила, що з ФОП
ОСОБА_5 трудові відносини припинено у 2017 році, а працює у ФОП ОСОБА_3, проте,
трудовий договір на час проведення інспекційного відвідування між ФОП ОСОБА_3
та ОСОБА_6 не укладено, повідомлення про прийняття працівника на роботу до
Державної фіскальної служби не направлялося.
На
підставі акта інспекційного відвідування відповідачем складено:
-
протокол про адміністративні правопорушення №ЧК-/373/АВ/П/2-ПТ від 07.05.2018,
згідно з яким ОСОБА_3 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3
ст. 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення;
-
припис про усунення виявлених порушень №ЧК-320/373/АВ/П від 05.05.2018, яким
зобов'язано ФОП ОСОБА_3, зокрема, порушення вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України,
строк усунення порушень - 15.05.2018;
-
постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №
ЧК-320/373/АВ/П/ПТ/ТД/ІП-ФС-238 від 24.05.2018, якою за порушення законодавства
про працю, керуючись ст. 259 КЗпП України, на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП
України на фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 накладено штраф у розмірі 111690
грн.
07
травня 2018 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (Фізична особа) та
ОСОБА_6 (Працівник) укладено трудовий договір, за умовами якого працівник
зобов'язаний виконувати обов'язки продавця продовольчих товарів і нести повну
матеріальну відповідальність; Фізична особа зобов'язується оплачувати працю
працівника у розмірі 3800,00 грн.
Листом
позивача від 11.05.2018 повідомлено відповідача про виконання вимог припису
№ЧК-320/373/АВ/П від 05.05.2018 шляхом усунення виявлених порушень.
Не
погодившись з прийнятою постановою відповідача позивач звернувся до суду з цим
позовом, в якому просив суд скасувати постанову про накладення штрафу.
Відмовляючи
у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що
при прийнятті оскаржуваної постанови від 24.05.2018 відповідач діяв на
підставах, у спосіб та в межах повноважень, наданих йому чинним законодавством,
а тому підстав для задоволення позову немає.
Надаючи
правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Спірні
правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України,
Кодексом законів про працю України, який визначає правові засади і гарантії
здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до
продуктивної і творчої праці, Цивільним кодексом України, яким регулюються
особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на
юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх
учасників.
В
силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи
місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі,
в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами
України.
Відповідно
до ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням
законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду
діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які
використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що
реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням
законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою
Кабінету Міністрів України №96 від 11 лютого 2015 року затверджено Положення
про Державну службу України з питань праці, відповідно до п.1 якого Державна
служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої
влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів
України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику,
крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про
працю.
Процедура
здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю
юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не
є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю
(далі - об'єкт відвідування) визначається Порядком здійснення державного
контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою
Кабінету Міністрів України №295 від 26 квітня 2017 року, відповідно до п.2
якого державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюються у
формі проведення інспекційних відвідувань або невиїзних інспектувань
інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
Відповідно
до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником
підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною
особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією
угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник
підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична
особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати
умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про
працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно
з ч.3 ст.24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без
укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника
або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої
влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з
адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне
страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому
Кабінетом Міністрів України.
Як
встановлено під час апеляційного розгляду справи, факт допуску позивачем
ОСОБА_6 до роботи продавця в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» підтверджується:
поясненнями позивача, табелями обліку робочого часу за листопад 2017 року -
квітень 2018 року, в яких обліковується робочий час ОСОБА_6,; відомостями
нарахування та виплати заробітної плати за відповідний період; графіками роботи
працівників (а.с. 73-91), наданими позивачем на адресу відповідача на виконання
вимог припису №ЧК-320/373/АВ/П від 05.05.2018 (лист від 11.05.2018 вх.
№4208/01).
Таким
чином, суд встановив факт допуску позивачем ОСОБА_6 до роботи продавця в
магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» без укладення трудового договору у період листопад 2017
року - квітень 2018 року, відтак дійшов висновку, що постанова про накладення
штрафу №ЧК-320/373/АВ/П/ПТ/ТД/ІП-ФС-238 від 24.05.2018 у сумі 111690 грн
прийнята на законних підставах і скасуванню не підлягає.
Апелянт
посилається на Договір про співпрацю №1 від 01.05.2016 та додаткову угоду №1,
відповідно до яких, у випадку виробничої необхідності даний договір дає
можливість взаємного обміну найманими працівниками між Сторонами, однак,
колегія суддів зазначає, що трудові
відносини працівників регулюються спеціальним законодавством яке є пріоритетним
- Кодексом законів про працю України.
КЗпП
України не передбачає можливості обміну трудовими ресурсами в рамках договору
про співпрацю (партнерство). Натомість прийняття працівника здійснюється шляхом
укладення трудового договору згідно ст.ст. 21, 24 КЗпП України; переведення
працівника на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а
також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в
іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією -
відповідно до ст. 32 КЗпП України.
Згідно
з абз.2 та абз.8 ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи -
підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді
штрафу в разі:
-
фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору
(контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного
виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати
заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на
загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у
тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на
момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;
-
порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами
другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.
Враховуючи
що позивач допустив до роботи ОСОБА_6 не уклавши з нею трудового договору,
відповідач обґрунтовано застосував до нього штрафні санкції на підставі абзацу
2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України.
Таким
чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен
аргумент, викладений учасниками справи,
рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не
підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи,
вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні
норм процесуального права, в судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані
обставини в адміністративній справі, та колегія суддів не вбачає підстав для
його скасування.
Керуючись
ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія
суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну
скаргу ОСОБА_3 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від
06.12.2018 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Держпраці
у Черкаській області, про визнання
протиправною та скасування постанови про накладення штрафу - залишити без
задоволення.
Рішення
Черкаського окружного адміністративного суду від 06.12.2018 - залишити без
змін.
Постанова
суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом
подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти
днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко
Судді:
Я.
М. Василенко
О.
І. Шурко
Отправить комментарий