Бытовому насилию в нашей стране посвящено множество статей, заметок, научных работ и просто решений суда. Основаны они обычно на повышенной виктимности женщин, и, соответственно, агрессивной, противоправной роли мужчин. Действительно, женщины намного чаще становятся жертвами насилия со стороны мужчин. А мужчины намного реже обращаются в полицию за защитой.
Женщины,
совершающие домашнее насилие, часто рассматриваются правоохранительными
органами и судами как жертвы, не имеющие возможности избежать насилия как
защитной реакции на насилие партнера. И на это обстоятельство часто обращают
внимание угнетенные члены мужских государств.
Негодование потерпевшего и сочувствующих вызвало нижеприведенное решение суда, которым суд отказался привлечь бывшую жену к ответственности, предусмотренной ч. 1 ст. 173-2 КУоАП.
Бывшая
ограничила общение потерпевшего с его малолетним ребенком, что причинило
потерпевшему «емоційну невпевненість та почуття нездатності захистити право на
контакт з дитиною, чим спричинила шкоду психологічному здоров`ю», тем самым, по
мнению потерпевшего, совершила насилие.
Суд
признаков насилия не нашел исходя из следующего.
Обязательным
элементом объективной стороны правонарушения, предусмотренного ст. 173-2 КУоАП,
является умысел, то есть умышленное совершение домашнего насилия. Из материалов
дела усматривается, что потерпевший явился по месту проживания бывшей «з
наміром поспілкуватися з дитиною, але двері ніхто не відчинив та на телефонні
дзвінки не відповів, у зв`язку з чим на його думку йому було спричинено
емоційну невпевненість та почуття нездатності захистити право на контакт з
дитиною».
Психологическое
насилие по мнению потерпевшего, заключалось в том, что бывшая «не відчиняла
двері та не відповідала на його телефонні дзвінки».
Согласно
ст. 23 Конституции Украины каждому, кто на законных основаниях находится на
территории Украины, гарантируется свобода передвижения, свободный выбор места
жительства, право свободно оставлять территорию Украины, за исключением
ограничений, устанавливаемых законом. Подобное право имеет и мать ребенка.
Никаких ограничений на ее передвижение судебными решениями в момент совершения
инкриминируемых потерпевшим действий не установлено. Поэтому мать и ее сын,
руководствуясь ст. 23 Конституции Украины имеют полное право свободно
передвигаться. То обстоятельство, что «потерпевший» не имел возможности
заблаговременно решить вопрос об установлении времени общения с ребенком, не
является основанием для привлечения матери ребенка к административной
ответственности по ч. 1 ст. 173-2 КУоАП.
Суд
должен защищать жертв, а не покрывать насильников? Нужно ли из домашнего
насилия выделять насилие по гендерному признаку?
Образец
заявления обращения в полицию в случае совершения домашнего насилия ниже или по
ссылке
https://zr.su.court.gov.ua/sud1805/pres-centr/vas_chekaut_v_sydi/zrazok_dom.nasulstvo
ДЛЯ СПРАВКИ:
Стаття 173-2. Вчинення домашнього
насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного
припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування
Вчинення
домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення
будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи
економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних
ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу,
іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право,
тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному
здоров’ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису
особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим
підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового
перебування в разі його винесення, -
тягнуть
за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин,
або адміністративний арешт на строк до семи діб.
Ті
самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному
стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, -
тягнуть
за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин,
або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.
Зразок заяви звернення до поліції у
разі вчинення домашнього насильства
Начальнику
Сумського
відділу поліції ГУ НП у Сумській області
_______________________________________
_______________________________________
(П.І.Б.)
_______________________________________
(індекс, адреса, телефон)
ЗАЯВА
Я,
__________________________, проживаю за вищевказаною адресою з _________________
та ___________________________________________________.
Мій
чоловік (мій/моя дружина, син, донька, батько, мати),
_____________________________ , останнім часом, за місцем нашого проживання,
систематично, в стані алкогольного/наркотичного сп’яніння (або в тверезому
стані) вчиняє домашнє насильство, а саме: діяння психологічного, фізичного,
економічного насильства, що виражається у наступному:
-
психологічне насильство – словесні образи, нецензурна лайка, приниження,
погрози фізичної розправи, залякування, контроль у пересуванні;
-
фізичне насильство – ляпаси, стусани, штовхання, шарпання за волосся, нанесення
побоїв, кидання в мене різноманітних предметів;
-
економічне насильство – позбавлення особистих і спільних документів та
можливості користуватися ними (документи на квартиру/будинок, свідоцтво про
шлюб, свідоцтво про народження дитини, мій паспорт громадянина/ки України
тощо), відбирає/відібрав банківську платіжну картку, кошти, не дає можливостей
та коштів на моє лікування (лікування дитини).
На
мої неодноразові зауваження, прохання не реагує або починає вчиняти
насильницькі діяння. Усі ці діяння відбуваються в присутності малолітньої (до
14 років) / неповнолітньої (з 14 до 18 років) дитини.
Сьогодні,
«____»____________ 2019 року, о __:__
прийшов до дому (в нетверезому стані) та безпідставно вчинив/ла в черговий раз
домашнє насильство: висловлювався/лася брутальними, нецензурними словами,
штовхав/ла мене, принижував/ла, погрожував/ла фізичною розправою. Все це знову
відбувалося в присутності дитини.
Я
боюся за свою безпеку та безпеку дитини тому що нездатна/ний захистити себе від
______________________________________.
Прошу:
1. Розглянути мою заяву та вжити усіх
належних заходів для припинення вчинення щодо мене домашнього насильства.
2. Притягнути
___________________________________ до адміністративної відповідальності,
згідно зі ст. 173-2 КУпАП.
3. Відповідно ст.ст. 10, 24, 25 Закону
України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та наказу МВС
України № 654 від 01.08.2018 року «Про затвердження Порядку винесення
уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України термінового
заборонного припису стосовно кривдника» винести кривднику –
_____________________________ терміновий заборонний припис та:
• - зобов’язати залишити місце проживання зі
мною, як постраждалою особою;
• - заборонити на вхід та перебування в місці
нашого проживання;
• - заборонити в будь-який спосіб контактувати зі
мною.
4. Здійснювати контроль за виконанням
кривдником спеціальних заходів протидії домашньому насильству протягом строку
дії термінового заборонного припису.
«____»
_______________ 2019 р.
______________
/__________________________/
33/804/459/20
265/3282/20
Суддя
1-ої інстанції Шиян В.В.
Суддя
доповідач Куракова В.В.
Категорія:
ч. 1 ст. 173-2 КУпАП
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 вересня 2020 року
м. Маріуполь
Суддя
судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні
правопорушення Донецького апеляційного суду Куракова В.В., за участю ОСОБА_1 ,
потерпілого ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну
скаргу потерпілого ОСОБА_2 на постанову Орджонікідзевського районного суду м.
Маріуполя Донецької області від 29 липня 2020 року, якою провадження в справі
про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , мешкаючої за адресою: АДРЕСА_2 було
закрито у зв`язку з відсутністю в її діях події та складу адміністративного
правопорушення, передбаченого ст. 173-2 ч. 1 КУпАП , -
УСТАНОВИЛА:
З
протоколу про адміністративне правопорушення серії АПР18 № 735935 від 06 травня
2020 року вбачається, що 01 травня 2020 року близько 10-28 год., ОСОБА_1 умисно
вчинила дії психологічного насильства по відношенню до свого колишнього
чоловіка ОСОБА_2 , а саме обмежила спілкування з його малолітньою дитиною,
спричинив останньому емоційну невпевненість та почуття нездатності захистити
право на контакт з дитиною, чим спричинила шкоду психологічному здоров`ю, тим
самим скоїла насильство в сім`ї. Співробітником поліції, який складав даний
протокол про адміністративне правопорушення, дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 1
ст. 173-2 КУпАП.
З
протоколу про адміністративне правопорушення серії АПР18 № 673026 від 19 травня
2020 року вбачається, що 09 травня 2020 року близько 10-30 год., ОСОБА_1 умисно
вчинила дії психологічного насильства по відношенню до свого колишнього
чоловіка ОСОБА_2 , а саме обмежила спілкування з його малолітньою дитиною,
спричинив останньому емоційну невпевненість та почуття нездатності захистити
право на контакт з дитиною, чим спричинила шкоду психологічному здоров`ю, тим
самим скоїла насильство в сім`ї. Співробітником поліції, який складав даний
протокол про адміністративне правопорушення, дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 1
ст. 173-2 КУпАП.
Постановою
Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 липня
2020 року провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно
ОСОБА_1 було закрито у зв`язку з відсутністю в її діях події та складу
адміністративного правопорушення.
На
зазначену постанову ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що
постанова незаконна та підлягає скасуванню. Зазначає, що дії ОСОБА_1 відносно
нього були спрямовані на запобігання контакту з його сином, у зв`язку з чим,
він не може приділити увагу вихованню сина. Звертає увагу, що він як батько
дитини не надавав дозволів на пересування його разом з матір`ю ОСОБА_1 .
Вказує, що дії ОСОБА_1 спрямовані саме на завдання йому психологічного
насильства, адже такими діями нехтує його правовий статус в якості батька перед
дитиною Просить постанову скасувати та прийняти нову, якою ОСОБА_1 визнати
винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.
173-2 КУпАП.
Заслухавши
потерпілого ОСОБА_2 , який просив апеляційну скаргу задовольнити, ОСОБА_1 , яка
просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити, перевіривши матеріали
справи та доводи апеляційної скарги, вважаю, що апеляційну скаргу необхідно
залишити без задоволення за наступних підстав.
Згідно
ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з
адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку,
встановлених законом.
Відповідно
до вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП одним із завдань провадження в справах про
адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне
з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з
законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при
розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи
було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його
вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати
інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно
ст.ст. 9, 245, 252 КУпАП особа може бути притягнута до адміністративної
відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного
правопорушення, яке мало місце, та що має бути встановлено судом тільки після
всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.
Відповідно
до ст.ст. 245, 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне порушення суд
зобов`язаний всебічно, повно та об`єктивно з`ясувати всі обставини у справі та
вирішити питання: чи було вчинено адміністративне правопорушення; чи винна
особа у його вчиненні; чи підлягає вона адміністративній відповідальності; чи є
обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, та інші питання, які
мають значення для правильного вирішення справи.
Так,
згідно ч. 1 ст. 173-2 КУпАП вчинення насильства в сім`ї - це умисне вчинення
будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування
фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних
ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого
майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо),
внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному
здоров`ю потерпілого.
Об`єктивна
сторона правопорушення виражається в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного,
психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що
не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи
чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на
які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути
чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само
невиконанні захисного припису особою, стосовно якої він винесений,
непроходженні корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім`ї
(матеріальний склад).
Відповідно
до диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП суб`єктивна сторона зазначеного
адміністративного правопорушення характеризується умисною формою вини і
передбачено наявність прямого умислу правопорушника на спричинення страждань
потерпілій стороні.
Тобто
згідно вказаної норми закону, обов`язковим елементом об`єктивної сторони є
умисна дія, тобто умисне вчинення домашнього насильства.
Розглянувши
дану справу, суддя районного суду прийшов до вірного висновку про відсутність в
діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.
1 ст. 173-2 КУпАП виходячи з наступного.
Зі
змісту протоколу серії АПР 18 № 735935 від 06 травня 2020 року вбачається, що
ОСОБА_2 01 травня 2020 року з`явився за місцем проживання ОСОБА_1 з наміром
поспілкуватися з дитиною, але двері ніхто не відчинив та на телефонні дзвінки
не відповів, у зв`язку з чим на його думку йому було спричинено емоційну
невпевненість та почуття нездатності захистити право на контакт з дитиною.
В
протоколі серії АПР 18 № 673026 від 19 травня 2020 року зазначено, що ОСОБА_3
09 травня 2020 року з`явився за місцем проживання ОСОБА_1 з наміром
поспілкуватися з дитиною, але двері ніхто не відчинив, та на телефонні дзвінки
не відповів, у зв`язку з чим на його думку йому було спричинено психологічне
насильство.
Аналіз
даних протоколів вказує на те, що психологічне насильство на думку потерпілого
ОСОБА_2 полягало в тому, що ОСОБА_1 не відчиняла двері та не відповідала на
його телефонні дзвінки, внаслідок чого ОСОБА_2 був позбавлений можливості
спілкуватися з спільним з ОСОБА_1 сином.
Обґрунтовуючи
доводи апеляційної скарги, які суміжні доводам, наведеним ОСОБА_2 під час
розгляду даної справи в суді першої інстанції, останній зазначає, що він зазнав
психологічного насильства внаслідок того, що не мав змоги спілкуватися з сином
01.05.2020 року та ІНФОРМАЦІЯ_2 . На думку суду апеляційної інстанції дані
посилання є необгрунтованими виходячи з наступного.
Згідно
ст. 23 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на
території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця
проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які
встановлюються законом.
З
матеріалів справи вбачається, що жодних обмежень на пересування ОСОБА_1 або їх
сумісного з ОСОБА_2 сином судовими рішеннями на час вчинення інкримінованих
ОСОБА_1 дій не встановлено, тому ОСОБА_1 та її син, керуючись ст. 23
Конституції України мають повне право вільно пересуватися. Та обставина, що
ОСОБА_2 не мав можливості завчасно вирішити питання щодо виділення періоду часу
спілкування з дитиною, не є підставою для притягнення ОСОБА_1 до
адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Посилання
апеляційної скарги на завдання психологічних страждань ОСОБА_2 від дій ОСОБА_1
, які на думку апелянта підтверджує довідка директора Кальміуського районного
центру Соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Маріупольської міської ради
№ 43.4-32801-3.4.1 від 11 червня 2020 року є безпідставними, адже дана довідка
підтверджує лише тільки факт звернення ОСОБА_2 за консультацією психолога, але
ніяким чином не підтверджує завдання шкоди психічному здоров`ю ОСОБА_2 саме
діями ОСОБА_1 , які остання вчинила 01 травня 2020 року та 09 травня 2020 року.
На
думку апеляційного суду, дії ОСОБА_1 , зазначені в протоколах про
адміністративні правопорушення, не могли завдати ОСОБА_2 таких психологічних
страждань, які б було дійсно необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та
за які до ОСОБА_1 необхідно застосовувати заходи впливу з боку держави у
вигляді притягнення її до адміністративної відповідальності.
За
таких підстав, постанова суду першої інстанції є законною та обгрунтованою,
підстав для її скасування в ході апеляційного розгляду встановлено не було.
На
підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну
скаргу потерпілого ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову
Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 липня
2020 року, якою провадження в справі про адміністративне правопорушення
відносно ОСОБА_1 було закрито у зв`язку з відсутністю в її діях складу
адміністративного правопорушення залишити без змін.
Постанова
апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є
остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя
В.В. Куракова
http://reyestr.court.gov.ua/Review/91262139
Отправить комментарий