Позивач перебував на самоізоляції у зв’язку з контактом із хворим на COVID-19, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність його на роботі з поважних причин і невчинення ним прогулу.
Хмельницький
апеляційний суд розглянув справу за апеляційною скаргою Хмельницького бюро
технічної інвентаризації (БТІ) на рішення Хмельницького міськрайонного суду
Хмельницької області від 8 грудня 2020 року. Про це повідомляє пресслужба
судової установи.
За
рішенням, у жовтні минулого року до місцевого суду з позовом до Хмельницького
бюро технічної інвентаризації про поновлення на роботі, стягнення середнього
заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди звернувся
колишній системний адміністратор установи. Пояснив, що працював там з серпня
2019 року, а наказом від 15 вересня 2020 року його звільнили за прогул без
поважних причин. Звільнення уважає незаконним, позаяк з 25 серпня до 10 вересня
2020 року хворів на ГРЗ та перебував на самоізоляції через контакт з особою,
хворою на COVID-19, тобто був відсутній на роботі з поважних причин.
За
таких обставин просив суд визнати незаконним і скасувати наказ про його звільнення
з роботи, поновити його на посаді системного адміністратора, стягнути з БТІ на
свою користь 30 297,33 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 1
500 грн моральної шкоди.
Хмельницький
міськрайонний суд позов задовольнив частково: визнав незаконним і скасував
наказ про звільнення позивача з роботи за прогул без поважних причин, поновив
його на займаній посаді, стягнув з БТІ на його користь 29 808,57 грн середнього
заробітку за час вимушеного прогулу, 1 500 грн моральної шкоди та 1 681,6 грн
судового збору.
Рішення
суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.
Рішення
суду першої інстанції оскаржило БТІ: просило його скасувати та ухвалити нове –
про відмову в позові. Апелянт певен, що позивача звільнили з дотриманням вимог
закону, оскільки його не було на роботі без поважних причин з 2 до 4 та з 7 до
10 вересня 2020 року, тому підстави для поновлення його на роботі та стягнення
на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.
Як
встановив Хмельницький апеляційний суд, з 25 серпня до 1 вересня 2020 року
позивач хворів, про що свідчить листок непрацездатності, й щодо нього і членів
його сім’ї була підозра захворювання на COVID-19. Хворобу підтвердили в батька.
А позивач, згідно з довідкою Військово-медичної служби Управління Служби
безпеки України в Хмельницькій області, знаходився на самоізоляції з 2 до 10
вересня 2020 року у зв`язку з контактом із хворим на COVID-19 і мав стати до
роботи 11 вересня 2020 року.
«Встановивши,
що з 2 до 4 та з 7 до 10 вересня 2020 року (позивач) перебував на самоізоляції
у зв`язку з контактом із хворим на COVID-19, суд першої інстанції дійшов
обґрунтованого висновку про відсутність його на роботі з поважних причин і
невчинення ним прогулу», – констатує колегія суддів апеляційного суду.
ХАС
визнав посилання БТІ на безпідставність перебування позивача на самоізоляції та
відсутність його на роботі без поважних причин такими, що не відповідають
фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства. Відтак залишив без
задоволення апеляційну скаргу установи,
а рішення Хмельницького міськрайонного суду – без змін.
З
повним текстом постанови Хмельницького апеляційного суду у справі №
686/25294/20 (провадження № 22-ц/4820/304/21) можна ознайомитись далі
за матеріалами:
УКРАЇНА
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа
№ 686/25294/20
Провадження
№ 22-ц/4820/304/21
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 березня 2021 року
м. Хмельницький
Хмельницький
апеляційний суд у складі колегії
суддів
судової палати з розгляду цивільних справ
Ярмолюка
О.І. (суддя-доповідач), Купельського А.В., Янчук Т.О.,
секретар судового засідання Чебан О.М.,
з
участю позивача ОСОБА_1 ,
представника
позивача ОСОБА_2 ,
представниці
відповідача Стешіної Т.М.,
розглянувши
у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Хмельницького бюро
технічної інвентаризації про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку
за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за апеляційною
скаргою Хмельницького бюро технічної інвентаризації на рішення Хмельницького
міськрайонного суду Хмельницької області від 8 грудня 2020 року,
встановив:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У
жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненим у подальшому позовом до
Хмельницького бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) про поновлення на
роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування
моральної шкоди.
ОСОБА_1
зазначив, що з 2 серпня 2019 року він працював у БТІ на посаді системного
адміністратора. Наказом №80/05-02 від 15 вересня 2020 року його звільнено з
роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.
Це звільнення є незаконним, оскільки з 25 серпня до 10 вересня 2020 року
позивач хворів на гостре респіраторне захворювання та перебував на самоізоляції
через контакти з особою хворою на коронавірус COVID-19, тобто він був відсутній на
роботі з поважних причин. Незаконне звільнення позивача призвело до його
вимушеного прогулу та моральних страждань.
За
таких обставин ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним і скасувати наказ
№80/05-02 від 15 вересня 2020 року про його звільнення з роботи, поновити його
на посаді системного адміністратора, стягнути з БТІ на свою користь 30 297 грн
33 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 1 500 грн моральної
шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої
інстанції
Рішенням
Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 8 грудня 2020 року,
в якому ухвалою від 27 січня 2021 року виправлено арифметичну помилку, позов
задоволено частково.
Визнано
незаконним і скасовано наказ №80/05-02 від 15 вересня 2020 року про звільнення
ОСОБА_1 з роботи за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних
причин.
Поновлено
ОСОБА_1 на роботі на посаді системного адміністратора з 15 вересня 2020 року.
Стягнуто
з БТІ на користь ОСОБА_1 29 808 грн 57 коп. середнього заробітку за час
вимушеного прогулу, 1 500 грн моральної шкоди та 1 681 грн 60 коп. судового
збору.
Стягнуто
з БТІ на користь держави 840 грн 80 коп. судового збору.
В
решті позову відмовлено.
Рішення
суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі допущено до негайного виконання.
Суд
виходив з того, що ОСОБА_1 був відсутній на роботі з поважних причин і не
вчиняв прогулу, тому його слід поновити на роботі з оплатою вимушеного прогулу.
В результаті незаконного звільнення ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, розмір
якої з урахуванням характеру правопорушення, глибини душевних страждань, вимог
розумності та справедливості слід визначити у сумі 1 500 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної
скарги
В
апеляційній скарзі БТІ просить скасувати рішення суду першої інстанції та
ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на неповне з`ясування
обставин, що мають значення для справи, недоведеність цих обставин, які суд
визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи,
порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм
матеріального права.
Узагальнені доводи особи, яка
подала апеляційну скаргу
Апеляційна
скарга мотивована тим, що з 2 до 4 та з 7 до 10 вересня 2020 року ОСОБА_1
здійснив прогул без поважних причин, у зв`язку з чим його звільнено з роботи.
Оскільки звільнення ОСОБА_1 проведено БТІ з дотриманням вимог закону, то
підстави для поновлення позивача на роботі та стягнення на його користь
середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні. ОСОБА_1 не довів
належними та допустимими доказами факт заподіяння йому моральної шкоди. Суд не
врахував усі обставини справи, не застосував норми чинного законодавства,
допустив ряд порушень процесуального закону, не дав належної оцінки зібраним
доказам і дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позову.
Узагальнені доводи та заперечення
інших учасників справи
ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому
просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої
інстанції - без змін, указуючи на його законність та обґрунтованість.
2.Мотивувальна частина
Позиція суду апеляційної інстанції
Частиною
1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає
апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що
суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і
процесуального права.
Заслухавши
учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів
вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Встановлені судами першої та
апеляційної інстанції обставини
Наказом
№106/05-02 від 1 серпня 2019 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду
системного адміністратора БТІ.
З
2 до 4 та з 7 до 10 вересня 2020 року ОСОБА_1 був відсутній на роботі впродовж
усього робочого дня.
Наказом
№80/05-02 від 15 вересня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з роботи відповідно до п.
4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.
Застосовані норми права
Відповідно
до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений
строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності
можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу
(в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня)
без поважних причин.
За
змістом ч.ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави
або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на
попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення
про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає
рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу
або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш
як за один рік.
В
силу ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним
органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його
законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих
зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Якщо
інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами,
іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди
визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та
душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його
можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо
вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які
мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються
вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).
Статтею
1 Закону України від 6 квітня 2000 року №1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних
хвороб» (далі - Закон №1645-ІІІ) визначено, що: інфекційні хвороби - розлади
здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями,
рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними
паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками
(пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового
поширення; карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що
застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних
хвороб; самоізоляція - перебування особи, стосовно якої є обґрунтовані підстави
щодо ризику інфікування або поширення нею інфекційної хвороби, у визначеному
нею місці (приміщенні) з метою дотримання протиепідемічних заходів на основі зобов`язання
особи.
Згідно
з ч. 1 ст. 29 Закону №1645-ІІІ карантин встановлюється та відміняється
Кабінетом Міністрів України.
Із
положень ч. 4 ст. 31 Закону №1645-ІІІ слідує, що самоізоляції підлягають особи,
які підпадають під критерії, визначені в рішенні про встановлення карантину.
Постановою
Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року №641 (в редакції на час
виникнення спірних правовідносин; далі - Постанова №641) установлено з метою
запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 1 серпня до 31 жовтня 2020
р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської,
Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької,
Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської,
Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської,
Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м.
Києва, м. Севастополя (далі - регіони) карантин, продовживши на всій території
України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від
11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України
гострої респіраторної хвороби COVID-19,
спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 20 травня 2020 року №392
«Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України
гострої респіраторної хвороби COVID-19,
спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
В
силу п.п. 18, 20, 22 Постанови №641 самоізоляція здійснюється з метою
запобігання поширенню COVID-19
та зменшення кількості хворих з тяжким перебігом COVID-19. Самоізоляції підлягають, у
тому числі особи, які мали контакт з пацієнтом з підтвердженим випадком COVID-19, крім осіб, які під час
виконання службових обов`язків використовували засоби індивідуального захисту
відповідно до рекомендацій щодо їх застосування. Лікуючий лікар визначає на
підставі галузевих стандартів у сфері охорони здоров`я строк самоізоляції
хворого на COVID-19
або особи з підозрою на інфікування COVID-19. Строк самоізоляції становить 14 днів для осіб,
які мали контакт із хворим на COVID-19,
крім осіб, які під час виконання службових обов`язків використовували засоби
індивідуального захисту відповідно до рекомендацій щодо їх застосування, з
моменту контакту із хворим.
Відповідно
до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які
вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків,
встановлених цим Кодексом.
Мотиви, з яких виходить суд
апеляційної інстанції
Аналіз
п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України дає підстави для висновку, що прогулом є невихід
працівника на роботу більше трьох годин протягом робочого дня без поважних
причин.
Як
роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови від 6 листопада
1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді
позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди
повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається
відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше
трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин
(наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання
без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової
відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку,
який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення
вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Основним
критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є
наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які
повністю виключають його вину.
Законодавством
не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим із
поважних причин, тому суд вирішує питання про поважність причин відсутності
працівника на роботі, виходячи з конкретних обставин і враховуючи будь-які
докази з числа передбачених ст. 76 ЦПК України. При цьому відсутність
працівника на роботі за станом здоров`я або внаслідок застосування карантинних
заходів для запобігання поширенню особливо інфекційних хвороб як поважність
причин нез`явлення на роботі може підтверджуватися не лише листком
непрацездатності, а й довідкою медичної чи санітарно-епідеміологічної установи,
випискою з медичної карти амбулаторного хворого, а також показаннями свідків чи
іншими доказами.
З
матеріалів справи вбачається, що з 25 серпня до 1 вересня 2020 року ОСОБА_1
хворів, у зв`язку з чим йому був виданий листок непрацездатності серії НОМЕР_1
(а.с. 23).
Щодо
ОСОБА_1 та членів його сім`ї мала місце підозра захворювання на гостру
респіраторну хворобу COVID-19,
спричинену коронавірусом SARS-CoV-2. За даними результатів аналізу
молекулярно-генетичного дослідження №23508 від 26 серпня 2020 року (а.с. 35) ця
хвороба була підтверджена у батька позивача, ОСОБА_3 . У свою чергу, результат
аналізу ОСОБА_1 від 8 вересня 2020 року (а.с. 44) є негативним.
Згідно
довідки Військово-медичної служби Управління Служби безпеки України в
Хмельницькій області від 14 вересня 2020 року (а.с. 10) ОСОБА_1 знаходився на
самоізоляції з 2 до 10 вересня 2020 року у зв`язку з контактом із хворим на COVID-19, мав стати до роботи 11 вересня
2020 року.
Встановивши,
що з 2 до 4 та з 7 до 10 вересня 2020 року ОСОБА_1 перебував на самоізоляції у
зв`язку з контактом із хворим на COVID-19,
суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність його на
роботі з поважних причин і невчинення ним прогулу.
Посилання
БТІ на безпідставність перебування ОСОБА_1 на самоізоляції та відсутність його
на роботі без поважних причин не відповідають фактичним обставинам справи та
нормам чинного законодавства.
Доводи
апеляційної скарги про неналежну оцінку судом зібраних доказів є
необґрунтованими.
З
огляду на викладене, суд першої інстанції правильно керувався тим, що ОСОБА_1
звільнено з порушенням вимог закону, внаслідок чого його слід поновити на
посаді системного адміністратора з оплатою вимушеного прогулу за період з 16
вересня до 7 грудня 2020 року включно (59 робочих днів) у розмірі 29 808 грн 57
коп. ((7000+5250+2417,19+490):(23+7)х59). Суд визначив середній заробіток за
час вимушеного прогулу з дотриманням Порядку обчислення середньої заробітної
плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995
року №100.
Оскільки
незаконне звільнення ОСОБА_1 призвело до порушення його законних прав та
моральних страждань, вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого
життя, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що внаслідок
неправомірних дій БТІ позивачеві завдано моральної шкоди, розмір якої з
урахуванням характеру правопорушення, глибини душевних страждань, вимог
розумності та справедливості слід визначити у сумі 1 500 грн.
Суд
першої інстанції правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні
правовідносини, тому доводи апеляційної скарги про порушення судом норм
матеріального права є безпідставними.
Процесуальні
дії суду першої інстанції не призвели до порушення принципу змагальності сторін
і не можуть бути підставою для скасування ухваленого ним рішення.
3. Висновки суду апеляційної
інстанції
Рішення
суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах
справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а
тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не
вбачається.
Керуючись
ст.ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну
скаргу Хмельницького бюро технічної інвентаризації залишити без задоволення, а
рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 8 грудня
2020 року - без змін.
Постанова
суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може
бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення
повного судового рішення.
Повне
судове рішення складено 31 березня 2021 року.
Судді:
О.І.
Ярмолюк
А.В.
Купельський
Т.О.
Янчук
https://reyestr.court.gov.ua/Review/95930488
Отправить комментарий