Собаче життя

“Приємно чути, що ви так чемно звертаєтесь до

кота. Котам звичайно чомусь говорять -“ти”,

хоча жоден кіт ніколи ні з кім не пив на

брудершафт”.

 М. Булгаков “Майстер і Маргарита”

У нашому суспільстві тема відповідальності за «братів наших менших» викликає відторгнення. Любов до тварин вважається слабкістю, яку дозволено мати жінкам (читай „старим дівам”), дітям та старим бабцям. Тобто людям з відхиленням від норми. Політичні дивіденди на цьому також не заробиш. Більш того, це викликає негативну реакцію значної частини пересічних громадян. Мовляв, що ви про тварин, коли діти на вулицях і люди ледь виживають. Але пам‘ятаймо, що суспільство, яке виявляє жорстокість і байдужість до беззахисних тварин, не буде добрим та милосердним і до людини. Статистичні дані свідчать, що близько 90% злочинців-рецидивістів формували свої «схильності» на тлі жорстокого поводження із тваринами.

На жаль, значна частина суспільства малоосвічена в цьому плані. Тому мабуть судова практика не багата на справи, пов’язані із захистом прав тварин. А Україна є однією з останніх в Європі країн, де прийнято Закон „Про захист тварин від жорстокого поводження” (далі – Закон). Прийняття Закону пов’язано із необхідністю приведення законодавства у відповідність до європейського. Він формує певне ставлення до України, адже є одним із гуманістичних законів, який представляє державу у світі.

Псові й смерть відповідна?

На жаль, Закон не вирішує головної проблеми захисників тварин – проблеми їх безпритульності. Він не достатньо чітко регулює питання організації притулків для тварин. Стаття 15 Закону не зобов’язує органи виконавчої влади та місцевого самоврядування ані створювати притулки для тварин, ані передбачати в бюджеті кошти на створення притулків та відшкодування витрат притулкам. Тобто набуття чинності Законом не перешкодить створенню гицлярських бригад. Стаття 16 Закону дозволяє регулювати чисельність методами біостерилізації або біологічно обґрунтованими методами, а в разі неможливості їх застосування - методами евтаназії. Звісно такий метод контролю як евтаназія є не тільки не гуманним але й неефективним. Загалом, проблеми безпритульних тварин у більш-менш розвинених країнах майже не існує. Бо з часом методом стерилізації поголів‘я було зведено до кількості, яку легко утримувати у притулках, мережа яких розвинута досить широко. В Україні така практика ігнорується. Що поробиш, життя таке - собаче...

Тварини - об'єкти цивільних прав

З найдавніших часів людство використовує в господарській діяльності тварин. Останні, потрапляючи в сферу діяльності людини, стають об'єктами цивільних прав, тобто майном. Але, звичайно, майном особливого роду. Тварин відрізняє здатність почувати і переживати. Тварини - майно одушевлене. Ця особлива риса є основою для визначення правового статусу тварини, багато в чому відмінного від правового положення неживих речей.

Законодавець у статті 180 ЦК України встановлює, що тварини є особливим об’єктом цивільних прав. Відповідно до статті 12 Закону право власності або інші речові права особи, яка утримує тварину, обмежені обов'язком дотримання норм і вимог цього Закону. Право власності та інші речові права на тварин у разі жорстокого поводження з ними можуть бути припинені за рішенням суду шляхом їх оплатного вилучення або конфіскації. Вікове обмеження на придбання тварини становить 18 років.

Аналіз судової практики показує, що суди всі частіше зараховують собаку до "джерел підвищеної небезпеки". Відповідно до статті 12 Закону шкода, заподіяна особі або майну фізичної особи, а також шкода, заподіяна майну юридичної особи твариною, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її утримує.

Сьогодні практика укладення цивільно-правових договорів, об'єктом яких є тварини, незанадто поширена. Разом з тим, наприклад, собака, з погляду юриста, - це неспоживана, індивідуально певна, одушевлена й неподільна річ, об'єкт різноманітних угод, у тому числі договорів купівлі-продажу, дарування, оренди, користування, надання послуг із утримання тварини й інших.

Так, за договором надання послуг із утримання собаки одна сторона - "виконавець" - зобов'язується надати тварині місце для перебування, здійснювати годівлю собаки, забезпечувати тварині фізичне навантаження, у тому числі гуляти із собакою, доглядати за твариною у випадку її захворювання, якщо це не вимагає застосування спеціальних ветеринарних знань, здійснювати заходи щодо профілактики захворювань. А інша сторона - "замовник" - зобов'язується оплачувати послуги виконавця. Заборона жорстокого поводження із твариною означає, що собака не може утримуватися в умовах гірше нормальних. Отже, сторони договору встановлюють, принаймні, такий режим годівлі, фізичного навантаження і контролю за станом здоров'я тварини, при якому собака задовільно розвивається.

Певна кількість собаківників здають своїх вихованців в оренду. Враховуючи особливість надання в оренду собаки важливо передбачити в договорі положення, відповідно до якого у випадку, коли виникає необхідність з'ясувати породну цінність собаки, стан її здоров'я, а також ринкову вартість необхідно звертатися до послуг кінолога і ветеринара. Особливо важливим є участь зазначених осіб при укладанні договору оренди. Закон установлює відповідальність орендодавця за недоліки зданого в оренду майна, навіть якщо під час укладання договору оренди він не знав про ці недоліки. Звернення до послуг кінолога і ветеринара служить також захисту інтересів орендаря собаки, що одержує впевненість у тім, що тварина придатна для використання з метою, зазначених у договорі оренди, наприклад, з метою розведення. Кінолог і ветеринар можуть надати висновки в письмовій формі, які будуть невід'ємною частиною договору оренди.

Отже, заборона негуманного поводження з тваринами може безпосередньо впливати на правовідносини, що складаються у зв'язку з використанням одушевлених речей у цивільному обороті. Закон тільки закладає основи для повноцінного правового регулювання суспільних відносин по експлуатації тварин.

Захисники тварин і кінологи підкреслюють, що Закон недостатньо докладно реґламентує правила транспортування тварин, спираючись на досвід і стандарти цивілізованих країн. Перевезенню тварин присвячена лише одна стаття 11, відповідно до якої, зокрема, Правила транспортування тварин мають бути затверджені Кабінетом Міністрів України. Залишається лише сподіватись, що ці Правила більш детально регулюватимуть перевезення тварин та відповідатимуть нормам Європейської конвенції про захист тварин при міжнародному перевезенні. Зазначена Конвенція передбачає особливості перевезення як за видами тварин, так і за видами транспорту. Доречі, вона ще не ратифікована Україною. Як і Європейська конвенція про захист домашніх тварин, яка закріпляє дещо ширші права тварин, ніж встановлені Законом. Так, ніхто не має права кидати домашню тварину.

Права хатніх улюбленців

Закон, у якому йдеться про захист тварин від жорстокого поводження, мав бути спрямованим на утвердження гуманних принципів ставлення до «братів менших». Натомість, він здебільшого реґламентує майнові права громадян щодо утримання хатніх улюбленців. Хазяїн повинен забезпечити своєму улюбленцеві законне право на спілкування останнього із чотириногими родичами. Крім того, відповідно до статей 7 та 22 Закону умови утримання тварин повинні задовольняти їх природні потреби в їжі, воді, сні, рухах, у природній активності та інші потреби. Місце утримання тварин повинно бути оснащено таким чином, щоб забезпечити необхідні простір, температурно-вологісний режим, природне освітлення, вентиляцію та можливість контакту тварин із природним для них середовищем. Відповідно до статті 22 Закону особа, яка утримує домашню тварину, зобов'язана, зокрема, забезпечити наявність на домашній тварині нашийника з ідентифікуючими позначками, запобігати неконтрольованому розмноженню домашніх тварин.

Однак закон не містить чіткої реґламентації норм контролю та визначення інстанцій, відповідальних за такий контроль. Хоч не є таємницею, що служби, у касу яких збираються кошти з власників собак і котів, не виконують своїх прямих функціональних обов‘язків щодо контролю над забезпеченням необхідних умов утримання, вигулу, захоронення тварин, роз‘яснювальної роботи. Так, багато нарікань викликає діяльність комунального підприємства «Центр ідентифікації тварин», яке має здійснювати контроль за дотриманням Правил утримання домашніх тварин», здійснювати облік, реєстрацію та ідентифікацію домашніх тварин, здійснювати пошук загублених тварин у Києві, проведити просвітницьку роботу серед населення з питань утримання тварин.

Відповідальність за безвідповідальність

Тема вигулу собак без намордників та спричинення ними шкоди життю та здоров’ю громадян та інших тварин не втрачає актуальності. Відповідно до статті 9 Закону супроводжувати домашню тварину може особа, яка досягла 14-річного віку. Особа, яка супроводжує тварину, зобов'язана забезпечити безпеку людей і тварин, а також майна від заподіяння шкоди супроводжуваною домашньою твариною; безпеку супроводжуваної домашньої тварини; безпеку дорожнього руху при проходженні з домашньою твариною біля транспортних шляхів і при їх переході шляхом  безпосереднього контролю за її поведінкою. При супроводженні домашніх тварин не допускається залишати їх без нагляду.

На жаль, ці норми також можуть залишитись лише декларативними. Відповідальність, передбачена статтею 154 КУпАП та статтею 299 КК не лякає безвідповідальних власників тварин. Україна досі залишається одним із лідерів рейтинґу жорстокості у поводженні з тваринами. Спроби захисників тварин змінити ситуацію постійно наражаються на спротив можновладців. Під тиском громадськості та ЗМІ у 2003 році скандально відоме ДКП «Тварини в місті» було реорганізовано. Фактично це перший в Україні досвід переформатування гицлярні. Але, за свідченнями захисників тварин, знищення собак і котів триває тими ж методами. Тисячі тварин гинуть і від «забавок» малих та дорослих живодерів у містах і селах. Відтак, коли в розвинутих країнах кати тварин можуть потрапити за ґрати на кілька років, у нас їх навіть не штрафують.

Суворі вимоги «звіриного права» мають доповнюватись не менш суровими нормами відповідальності. Доцільно посилити адміністративно-кримінальну відповідальність за утримання та поводження з тваринами та доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення та Кримінальний кодекс України окремими розділами про правопорушення, які посягають на права тварин. Більш того, робота органу, уповноваженого статтею 10 Закону „Про міліцію” та статтею 32 Закону контролювати дотримання правил утримання тварин, є неефективною. Можливо, доцільно стоворити спеціальні підрозділи.

Не доводьте собаку до стресу

Реалізації норм Закону перешкоджає також відсутність комплексного підходу до захисту прав тварин. На сьогодні відсутні будь-які комплексні програми, які б пропагували гуманне ставлення до тварин. Відповідно до статті 6 Закону виховання гуманного ставлення до тварин має забезпечуватись шляхом викладання курсів з екологічної етики та гуманного ставлення до тварин у дошкільних навчальних закладах, у системі загальної середньої, професійно-технічної і вищої освіти.

Відсутні і просвітницькі програми щодо поводження із тваринами. Адже ветеринарні лікарі стверджують, що агресію з боку тварин провокує у більшості випадків необережне, точніше, нерозумне поводження з тваринами. Рідко коли тварина свідомо і активно виявляє бажання когось вкусити. Нападають у двох випадках: коли хочеться їсти і коли тварина захищається у відповідь на дії ззовні. Випадки з покусаними є ілюстраціями до цієї теорії.

Закон не передбачає права власників домашніх тварин захоронювати їх на спеціальних міських кладовищах домашніх тварин. Буває, в останню путь по маршруту "унітаз - вічність" відправляють хом'ячків, а покійну Мурку в контейнер для сміття, але в більшості родин брати наші менші стають настільки близькими, що після смерті поховати їх хочуть по-людському - у могилі, з вінками і пам'ятником. На жаль, у більшості міст дотепер не облаштовано цвинтарі для тварин. А всі несанкціоновані, стихійні поховання, у міру їх виявлення, ліквідують з огляду на санітарні правила. Примирити власників тварин та епідеміологів може лише будівництво крематоріїв для тварин і, звичайно ж, офіційного цвинтаря. У багатьох країнах це прибутковий бізнес. Чому ж не в нас?

Здолати ментальну байдужість до цієї проблеми важко. Але ми не повинні плутати труднощі завдання з його нездійсненністю.

Тваринам дано від Бога право не на животіння, а на життя

Людям у переважній більшості не спадає на думку, що і тваринам дано від Бога право не на животіння, а на життя, і навіть на повагу з боку людей. Колискою товариств захисту тварин варто вважати Англію де в 1822 році був прийнятий перший у Європі закон про покарання мучителів тварин. Приблизно тоді ж це зробила Польща. В 1959 році було створено Міжнародне товариство захисту тварин. В 1982 році Генеральною Асамблеєю ООН прийнята Всесвітня Хартія природи - перший міжнародний документ, що підкреслює, що усім формам життя винна бути забезпечена можливість існування. В 2001 pоці Рада Європи заборонила тестувати косметику на тваринах, з 2002 pоку у Німеччині права тварин захищені Конституцією країни. У Швейцарії тварин офіційно запропоновано називати не “речами”, а “істотами”.

В 1995 році Україна переступила поріг Європи, нам запропонували ратифікувати законодавство про захист тварин. Це був ввічливий натяк на те, що час дотримуватися європейських норм гуманності. Сьогодні назріла необхідність «узаконити» відносини між людиною і тваринами. На жаль, рівень культури суспільства дає привід для цього. На тлі світових гуманістичних тенденцій ми, на жаль, часто виглядаємо дикунами. Наприклад, оброблення живої риби стало останнім часом явищем публічним: на прохання покупця, на очах у всіх, таку послугу надають і на базарах, і в елітних магазинах столиці. Тим часом, відповідно до Європейської конвенції про права тварин, таке повільне вбивство живих істот вважається особливою жорстокістю.

Однак страсбурзькі настанови адаптуються законодавцями на свій кшталт. Приміром, як збагнути факт відхилення такої пропозиції до законопроекту: «Забороняється виготовлення хутрових виробів з хутра кішок та собак». Чиновник, відповідальний за підготовку законопроекту дав вичерпне економічне обгрунтування цьому відхиленню: «Навіщо ж пропадати добру?!». Один такий пасаж зводить нанівець усю гуманну направленість Закону.

Жорстокість до тварин народжує жорстоке відношення до людини - це науково обґрунтований висновок, зроблений вченими Інституту судової психіатрії імені Сербського. Рівень реального забезпечення прав людини безпосередньо пов'язаний із забезпеченням прав тварин. Тут діє загальний гуманний принцип захисту слабких, турботи про них і відсутності дискримінації.

Закон “Про захист тварин від жорстокого поводження” вельми недосконалий: не узгоджено дуже багатьох питань, чимало статей не мають механізмів реалізації, не прописано відповідальності власника тварин тощо. Закон має виключно декларативний характер. Взагалі, це перший крок. Потребує вдосконалення нормативно-правова база. Протягом трьох місяців з дня набрання чинності законом КМУ мав прийняти нормативно-правові акти для його реалізації. Прийняття місцевих Правил обліку, реєстрації та ідентифікації тварин, Правил утримання домашніх тварин є необхідним та актуальним кроком у вирішенні питань утримання та поводження з тваринами. Потребують також розроблення Положення про вилов безпритульних та бездоглядних собак та котів, Положення про функціонування майданчиків для дресирування собак, Положення про функціонування майданчиків для вигулу собак (за аналогією з спеціалізованими дитячими майданчиками).

Фроня Надія, адвокат, партнер ОА «Ліга правового захисту»

публікація «Український юрист»©, серпень 2006 р.