02 сентября 2011

Виступ в кримінальній справі (за звинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ст. 190 КК, ст. 289 КК України)


Ваша честь!

Досудовим слідством мій підзахисний  К.В.Ю. обвинувачується  за ст. 185 ч. 5 КК України в тому, що на прикінці лютого 2003 року близько о 10 годині з гаражу №57а гаражного кооперативу «Дубки» в с.П.П.Борщагівка Києво-Святошинського р-ну таємно викрав двигун до автомобілю , що належить потерпілому Ч.П.О. з деталями. За ст. 289 ст.2 КК України К.В.Ю. обвинувачується в тому, що 09.06.2008 року близько 13 години, знаходячись поблизу будинку №3/1 по вул. Заньковецький в м. Києві, де неофіційно працював охоронником, отримав від С.Л.С. ключі від автомобілю, що належить С.Д.О. і того ж дня близько о 16 годині незаконно заволодів вказаним авто та при ДТП пошкодив його, заподіявши потерпілому матеріальну шкоду. За кожний з цих злочинів Кримінальним законом передбачена дуже сурова міра покарання.

Кримінальна справа К.В.Ю. неодноразово розглядалася в Києво-Святошинскому суді, але Апеляційний суд Київської області двічі відправляв справу на новий розгляд, ставлячи питання про правильну кваліфікацію дій К.В.Ю. З рішеннями Апеляційного суду я погоджуюсь и впевнений, що в даному судовому засіданні буде винесена справедливий вирок підсудному, і дії його будуть кваліфіковані відповідно тих злочинів які він скоїв а не так як вважає Прокурор.
Відповідно у своєму вироку від 14.10.2009 року погодився з кваліфікацією дій підсудного, постановивши йому вирок відповідно до ст. 190 КК України.
У мене є всі підстави вважати що це обвинувачення та матеріали справи досліджено настільки повно і всебічно, що суд має всі можливості для об’єктивного вирішення долі підсудного.
Якщо виходити із загальних засад судочинства то під час вирішення як цієї, так і кожної справи суд зобов’язаний: «підвищувати авторитет судової влади та судових рішень шляхом правильного застосування законодавства, не допускати спрощенства при розгляді судових справ або винесення рішень при неповно досліджених доказах тощо». Такі вимоги до судів передбачені постановою Пленуму Верховного Суду України №4 від 12 квітня 1996 року «Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність судів».
Суд не припуститься помилки щодо кваліфікації дій К. якщо буде суворо виходитиме із засад Основного Закону держави, у ст. 62 Конституції записано: «Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватись у вчиненому злочині. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь».
Тому, виходячи із наведеного, перш ніж перейти до свого бачення відповіді на запитання про винуватись чи невинуватись, або можливу кваліфікацію дій К.В.Ю., я хоч звернути особливу увагу суду саме на те, які докази покладені в основу обвинувачення та яким чином вони впливають на кваліфікацію дій підсудного К.В.Ю. як у вчиненні злочину який кваліфіковано за ч.5 ст. 185 КК України так і обвинувачення за ч.2 ст. 289 КК України. Особливо хочу звернути увагу суду на те, як докази в справі на мою думку не доводять винність К.В.Ю. у інкримініуємих йому злочинах.
Обвинувачення, оскільки воно справді державне, повинно проявити серйозний правовий та соціальний підхід як до оцінки обставин справи так і аналізу протиправних дій і об’єктивність у висновках. Судовий процес для того й проводиться, щоб перевірити всі обставини справи і відкинути все помилкове, неясне і сумнівне. Вперте відстоювання пред’явленого обвинувачення, навіть всупереч встановленим у суді обставинам, не служить на користь правосуддю, ставить у складне становище суд, викликає у присутніх почуття несправедливості.
Відповідно до КПК України, завданням винний повинен нести відповідальність за скоєне саме ним злочину, тільки за те що він зробив.
Відповідно до ст.11 КК України Поняття злочину – 1 )Злочином є лише дія (дія або  бездіяльність) 2)Це діяння має бути вчинене суб’єктом злочину. 3)Воно має бути винним. 4) Вказане діяння має бути суспільно небезпечним.
Я вимушено не погоджуюсь з кваліфікацією досудовим слідством дій Компанійця В.Ю. за Ч.5 ст. 185 КК України-Таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена у великих розмірах за таких підстав:
Закон визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна. Від усіх інших форм викрадення крадіжку відрізняє спосіб вилучення такого майна-таємність. Особа яка здійснює це діяння вважає, що робить це непомітно для потерпілого. Крадіжка з суб’єктивної сторони характеризується прямим умислом на заволодіння чужим майном. Я звертаю Ваша Честь на нижче наведені покази осіб по справі, які є доказами по справі.
Як вказував К.В.Ю. у протоколі допиту від 20.03.2008року (т.1 а.с.177-178):
«Близько в жовтні 2002 року до мене та З.М. підійшли Запорожець, та Л., які працювали поруч в гаражному приміщенні я які підійшли разом з невідомим мені чоловіком, імені  якого я не знаю. Вони попросили нас з М., щоб ми з автомобіля марки «Форд-транзит», який належить чоловікові з яким вони прийшли, зняли двигун разом з топливною системою, стартером та радіатором і поклали дані комплектуючі на зберігання в гаражному приміщенні в якому ми з М. працювали.».
«Ми з М. знали з даного автомобіля двигун разом з топ ливною системою, стартером та радіатором і поклали дані комплектуючі в гаражі впритул дальньої стіни напроти входу в гаражне приміщення. Після цього автомобіль «Форд-транзіт» з гаражного приміщення вигнали і закотили його в гаражне приміщення в якому працювали Л. та З.». Після цього ми з М. працювали ще близько 4-х місяців, але ставити назад комплектуючі до автомобіля нас ніхто не просив, хоча домовленість була, що ми поставим комплектуючі протягом місяця».Далі К.В.Ю. вказує, що після сварки з З. він остався працювати сам на розборці, але на роботу виходив рідко, хоча ключ був у нього. В зв’язку з тим, що вони були винні гроші господарю гаражу К.А.П. і в нього було скрутне становище, К.В.Ю. вирішив забрати двигун разом з устаткуванням та його продати.
Такі ж самі покази викладені  у протоколі допиту підсудного від 13.03.2008року (т.1 а.с. 160-162). Так він вказує, що він та М. погодилися зняти двигун з комплектуючими та покласти у себе в гаражі для зберігання. Їм пообіцяли заплатити за це гроші.
В своїй явці з повинною К.В.Ю. (а.с.156) вказує, що зняли двигун перед фарбуванням з навісним обладнанням. Цей двигун на протязі місяця знаходився в гаражі оскільки СТО, яке займалося фарбуванням, не виконало вчасно свої роботи. За цей проміжок часу наладити роботу на нашому СТО не вийшло, я залишився без житла та доходів, після чого вирішив приблизно через два місяця як зняли двигун його продати.
Підсудний в своїх показах не заперечував, про те, що він з З. зняли двигун з навісним обладнанням, прийняли його для зберігання, за вони повинні були отримати кошті. Про ці обставини дає покази и свідок З.М.М. (т.1 а.с.29).
Саме такі покази давав К.В.Ю. і в судовому засіданні 09.03.2010р.
В матеріалах кримінальної справи є пояснення З.А.В. (т.1.а.с.8-9) які він надавав ДІМ Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в м. Києві, де зокрема він підтверджує-«В жовтні місяці мій знайомий П. (потерпілий) пригнав мікроавтобус «Форд-транзіт», щоб я та Л. отрихтували, поварили та покрасили мікроавтобус бо він побував в аварії. Для цього потрібно було зняти двигун і П. (потерпілий) разом з помічником Л. Сергієм домовилися з слюсарями М. і В., що вони знімуть двигун і він постоїть поки не будуть виконані кузовні роботи.».
Свої покази підтвердив у судовому засіданні і свідок З.А.В.
Підсумуючи вищенаведені покази можна констатувати, що К.В.Ю. та З.М.М. орендували на певних домовленостях гараж з метою виконання авторемонтних робіт та виконували за дорученням свідка З.А.М. роботи по демонтажу з автомобіля потерпілого «Форд-транзит» двигуна з комплектуючими та по його зберіганню за певну винагороду. Двигун в подальшому був проданий підсудним.
Але слідство так і не довело а суд в попередньому скасовану вироку не дав належної оцінки про наявність в діях К.В.Ю. таємного викрадення майна потерпілого, яке фактично перебувало у його віданні. Про те, що воно було у його віданні та зберіганні на певних умовах не заперечує ні сам підсудний, ні свідки З.М.М. ні свідок З.А.М. та сам потерпілий.
Зокрема потерпілий в своїх поясненнях у с.з. від 03.07.2009року вказував, що пригнав пошкоджений автобус на ремонт та  з обома домовлявся, тобто з З.М.М. та К.В.Ю. про проведення робіт про зняття двигуна та комплектуючих. В оплату роботи входить демонтаж та зберігання двигуна в гаражі.
Тому немає підстав вважати, що в діях К.В.Ю. є ознаки злочину передбаченого ч.5 ст. 185 КК України, тобто крадіжки. Таємного викрадення підсудним майнами потерпілого не було. Були певні домовленості на виконання робіт та зберігання на певний час майна потерпілого за оговорені кошти між З.А.М. та потерпілим, з одного боку та підсудним з іншого. Досудове слідство неправильно кваліфікувало дії підсудного в даному випадку є підстави вважати що підсудний скоїв діяння передбачене ст. 191 КК України-Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її володінні.
Розтрата передбачає незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, безоплатну передачу, обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого майна, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні. В результаті розтрати винний поліпшує майнове становище інших осіб шляхом безпосереднього споживання ними незаконно вилученого майна, позбавлення їх за рахунок витрачання такого майна певних матеріальних витрат, збільшення доходів інших осіб.
Діяння може кваліфікуватися як привласнення чи розтрата у тому разі, коли його предметом виступає майно, яке було ввірене винному чи було в його віданні, тобто воно знаходилося у правомірному володінні винного, який був наділений правомочністю по розпорядженню, управлінню, доставці або зберіганню такого майно. Така правомочність може обумовлюватись службовими обов’язками, договірними відносинами або спеціальним дорученням. В даному випадку, коли потерпілий та підсудний К.В.Ю. та З. домовилися на проведення робіт про зняття двигуна з обладнанням, його зберігання тощо за певну суму. Однак слідством не встановлено, та не підтверджено підсудним, свідками та іншими матеріалами справи, чи був наділений К.В.Ю. спеціальним дорученням відносно майна потерпілого та яким чином воно було оформлено (письмово) чи взагалі як це спеціальне доручення відносно майна було оформлене та т.і.
Закон трактує що така правомочність у особи може виникнути на підставі цивільно-правових угод підряду, оренди, комісії, прокату, перевезення, схову, майнового найму.  Якщо особи, крім чисто технічних функцій з транспортування майна, були наділені стосовно довіреного майна певною правомочністю, їхні дії по неправомірному заволодінню цим майном слід розглядати як привласнення чи розтрату.
З об’єктивної сторони злочин може бути вчинений у формі: 1)привласнення майна, яке було ввірене особі чи перерубувало в її віданні: 2) розтрати такого майна . З суб’єктивної сторони характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.
Відповідно до ст. 190 КК України, шахрайство, це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживанню довірою. Об'єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Потерпілий добровільно передав майно К.В.Ю. та З., про що він вказував неодноразово. Прийнявши майно К.В.Ю. відчуваючи скрутне фінансове становище продав його невстановленим особам, без відома потерпілого позбавивши його майна. Спосіб яким він це вчинив, це - обман та зловживання довірою. Обіцявши потерпілому зняти двигун з навісним обладнанням та його зберігати він обманув потерпілого, позбавивши його майна. Прийнявши майно підсудний не мав наміру виконувати зобов’язання перед потерпілим Ч., навіть тоді, коли останній приїзджав до підсудного додому з вимогою повернути двигун. Він погодився найти в Києві особу, які продав двигун, приїхав разом з потерпілим на авторинок, однак зник.
Саме такі пояснення дав в судовому засіданні і потерпілий Ч.
Я впевнений що обвинувачення підсудному К.В.Ю. за епізодом якій йому інкримінується, що він наприкінці лютого 2003 року близько о 10 годині з гаражу №57а гаражного кооперативу «Дубки» в с.П.П.Борщагівка Києво-Святошинського р-ну таємно викрав двигун до автомобілю , що належить потерпілому Ч.П.О. з деталями слід перекваліфікувати зі ч.5 ст. 185 КК України на ст.190 КК України.
Також підсудний обвинувачується в скоєнні злочину передбаченому ч. 2. ст. 289 КК України, тобто за версією досудового слідства К.В.Ю. 09.06.2008року близько 13 години, знаходячись поблизу будинку №3/1 по вул. Заньковецький в м. Києві, де неофіційно працював охоронником, отримав від С.Л.С. ключі від автомобілю, що належить С.Д.О. і того ж дня близько о 16 годині незаконно заволодів вказаним авто та при ДТП пошкодив його, заподіявши потерпілому матеріальну шкоду.
Я абсолютно впевнений, що досудове слідство помилково кваліфікувало дії підсудного за вищеозначеною статтею кримінального кодексу.
Ч.2 ст. 289 КК України - Незаконне заволодіння транспортним засобом з будь-якою метою, дії вчинені за попередньою змовою групою осіб або повторно, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинені з проникненням у приміщення чи інше сховище, або якщо вони завдали значної матеріальної шкоди потерпілому.
Відповідно до примітки 1; Під незаконним заволодінням транспортним засобом у цій статті  слід розуміти вчинено умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі.
Об’єктивна сторона злочину полягає у незаконному заволодінні транспортним засобом, тобто це дії повинні бути умисні всупереч волі потерпілого.
В своїх показах, який дав потерпілий С.Д.О.  на досудовому слідстві він розповів - «Тойота-целика» д.з.ХХХХ, ставлю біля свого будинку №3/1 по вул. Заньковецький в м. Києві. На протязі дох років я знаю К.В., який працює паркувальником біля мого будинку. 09.06.2008 року я зі своїми друзями виїхав за межі м. Києва на відпочинок, при цьому автомобіль залишив біля свого будинку. В той же день приблизно о 13год. Мені на мобільний телефон зателефонував К., який сказав, що біля будинку проводяться будівельні роботи та необхідно переставити автомобіль в інше місце, т.я. він заважає будівельникам, я сказав що знаходжусь за межами Києва. Він може піднятися до нього додому та взяти ключі у його бабусі С.Л.С. та переставити автомобіль в інше місце біля будинку.». В судовому засіданні С.Д.О. підтвердив, що дав ключі К.В.Ю. добровільно, для того щоб він переставив авто, т.я. у дворі проводилися ремонтні роботи и авто заважав. Він давав авто К.В.Ю. на його прохання а також доручав йому перегін авто з стоянки у дір та навпаки. Тобто С. Д.О. підтверджував, щo між та К.В.Ю. були певні довірительні відносини, які передбачали не тільки доручення стосовно автомобілю а також інші послуги з боку К.В.Ю.
Свідок С.Л.С. на досудовому слідстві (03.09.2009р. т.2 були оголошені її покази)підтвердила, що 09.06.2008року її внук С.Д.О. поїхав за межі Києва, при цьому залишив свій автомобіль біля будинку. В той же день, приблизно о 13 год. Їй зателефонував онук та повідомив, вона дала ключі від його автомобілю охоронцю (К.В.Ю.)щоб той переставив автомобіль, т.я. ніби проводилися ремонтні роботи поблизу її будинку. Через декілька хвилин до них додому зайшов К.В.Ю., якому вона передала ключі від автомобіля Д. Також вона добавила, що онук зміг найти К.В.Ю. та забрав у нього ключі від автомобіля та сам автомобіль, який останній розбив.
В показах потерпілого С.Д.О. та свідка С.Л.С. немає показів стосовно, що К.В.Ю. скоїв незаконне  заволодіння транспортним засобом  умисно, тобто не має підтверджень з їх боку, що метою дій К.В.Ю. було протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у С.Д.О. всупереч його волі. Навпаки С.Д.О. добровільно дав ключі від авто та дозволив його перегнати, про що була повідомлена свідок С.Л.С.
Свідок С.Я.В. допитаний у судовому засіданні показав суду що працював разом з К.В.Ю., підсудний працював охоронником – паркувальником на вул. Заньковецький у м. Києві. Підтвердив наявність дружних стосунків між потерпілим С.Д.О. та підсудним. Свідок також пояснив, що дійсно в той день з даху падало каміння, К.В.Ю. попереджав мешканців дома про небезпеку. Стосовно автомобілю потерпілого С.Я.В. що йому відома ситуація яка склалася з автомобілем потерпілого, підтвердив, що Д. дозволив К.В.Ю. перегнати автомобіль на стоянку для цього підсудний підійшов до бабусі потерпілого і вона з дозволу С.Д.О. дала йому ключі від авто. Після того, що трапилося аварія з автомобілем С.Д.О. К.В.Ю. телефонував йому і радився, що робити. Автомобіль С.Д.О. підсудний залишив в 5-6 метрах від дому в іншому дворі. Стосунки між підсудним та потерпілим С.Д.О. були довірливі, Д. довіряв ключі від свого авто неодноразово підсудному в тому числі він давав ключі від свого авто і самому свідку.
03.09.2009р. допитаний у судовому засіданні свідок К.В.Ю. пояснив суду, що потерпілий С.Д.О., з яким він знаходиться як і підсудний К.В.Ю. в дружніх стосунках, давав йому ключі від автомобілю через бабусю та сам особисто. Він бачив, як К.В.Ю. керував автомобілем на стоянці який належав потерпілому С.Д. Потерпілий надавав ключі від автомобілю іншим людям. Іноді трапилося і так, що ключі від автомобілю С.Д.О. у нього були до ранку. Десь більш двох років К.В.Ю. йому говорив, що йому далі ключі від автомобілю Мазди-3, подружки Д., щоб її помити та покататися.
Фактично при розгляді кримінальної справи відносно К.В.Ю. я можу стверджувати, що на досудовому слідстві та під час її розгляду у численних судових засіданнях знайшлося підтвердження того, що К.В.Ю. скоїв злочин передбачений ч. 2 ст. 289 КК України, тобто незаконно заволодів транспортним засобом який належав потерпілому С.Д.О. що його дії вчинені  умисно, що його метою було протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у С.Д.О. всупереч його волі. Суду слід дати оцінку діям потерпілого С.Д.О. стосовно того, що пригода трапилася 09.06.2008року а з заявою про зникнення автомобілю він подав 18.06.2008року, вже знаючи, що автомобіль не зник, вже розмовляв з підсудним по телефону і він обіцяв авто відремонтувати.
Навпаки К.В.Ю. як на досудову слідстві так і під час слухання справи в суді стверджував та поясняв, що між ним та підсудним С.Д.О. були певні довірливі стосунки досить тривалий час. С.Д.О. йому довіряв в тому числі і свій автомобіль, для його паркування, пересування та навіть дозволив йому кататись. В той день тобто 09.06.2006р. він попередив потерпілого, що йдуть ремонтні роботи у дворі дому і необхідно переставити автомобіль на  стоянку, т.я. його можуть пошкодити. С.Д.О. був за межами Києва на відпочинку і по мобільному телефону дозволив взяти ключі від автомобілю та переставити його в інше місце. Про наявність моб.телефону С.Д.О. у підсудного говорить про те, що вони спілкувалися за телефоном і мали певні дружні та довірливі стосунки. К.В.Ю. взяв ключі від автомобілю потерпілого, але вирішив скористуватися нагодою та поїхати по своїй справі, після чого поставити машину на стоянку. Попавши в аварію, він віддав моб.телефон в рахунок шкоди и доставив автомобіль на адресу тільки поставив його в інший двір. Наміру уганяти у нього не було. Зателефонувати потерпілому він зразу не зміг т.я. у нього був відсутній телефон, він почав відразу намагатися відремонтувати автомобіль. Після зустрічі з потерпілим С.Д.О. він пояснив йому що трапилося і віддав ключі. Його намагання вирішити проблему потерпілому не сподобалося и він 18.09.2009року подав заяву до міліції про крадіжку автомобілю хоча він знав де знаходиться його автомобіль.
На досудовому слідстві та під час розгляду справи не знайшло підтвердження з боку К.В.Ю. його вини відповідно ст. 289 КК України, недоведена суб’єктивна сторона дій К.В.Ю. Кваліфікуючими ознаками інкримінуємого К.В.Ю. злочину є-за попередньої змовою групою осіб, повторно,у поєднання з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, або погрозою застосування такого насильства, з проникненням у приміщення чи інше сховище, завдання значної матеріальної шкоди.
При вивченні доказів та матеріалів справи можна прийти до висновку, що вищенаведені кваліфікуючи ознаки неможливо застосувати до дій підсудного К.В.Ю. Вони не знайшли свого підтвердження. Навпаки, умовами спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченому ст. 289 КК України, згідно ч.4 цієї статті є:
1.Вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом вперше.
Ця ознака має місце, коли: Такі дії раніше ніколи не вчинялися;
2.Під час незаконного заволодіння транспортним засобом не були застосовані будь-яке насильство до потерпілого чи погроза такого насильства;
3.Добровільна заява про вчинене;
4.Повернення транспортного засобу власнику
5.Відшкодування збитків.
За наявності таких умов звільнення від кримінальної відповідальності є обов’язковим та безумовним.
Однак ці умови дійсні якщо злочин скоєно з умислом, в даному випадку не доведена винність К.В.Ю. при обставинах які вивчалися в судовому засіданні та при наявності доказової бази можливо зробити висновок, що вина К.В.Ю. в скоєнні злочину передбаченому ч. 2 ст. 289 КК України не доведена досудовим слідством та не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні.
Необхідно найти відповідь, чи є у К.В.Ю. в діях ознаки злочину передбаченого ст. 192 КК України-Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою.
Ч. 1 Заподіяння значної майнової шкоди шляхом обману або зловживанням довірою за відсутністю ознак шахрайства.
Ч. 2 Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли майнову шкоду у великих розмірах
(відповідно до цієї статті майнова шкода визнається значною, якщо вона у п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а у великих розмірах-така, що у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.)
Потерпілим від злочину може бути власник майна. З об’єктивної сторони цей злочин полягає в отриманні винним матеріальної вигоди за рахунок власника майна шляхом обману або зловживанням довірою за відсутності ознак шахрайства. За способом вчинення цей злочин полягає при його вчиненні не відбувається вилучення чужого майна із фонду власника. Тобто він не вилучає майно, а лише не передає його належному власникові.
Способом вчинення злочину є обман та зловживання довірою. Обман як спосіб заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого. Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на його ви користування винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником майна. Такі стосунки можуть виникати внаслідок особистого знайомства, дружніх стосунків.
Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов’язання може кваліфікуватися як шахрайства лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння майном мала мету його присвоїти, а зобов’язання-не виконувати.
Заподіянням майнової шкоди, відповідальність за яке передбачено ст. 192 КК України охоплює випадки:
Незаконне використання чужого майна (самовільне всупереч укладеній угоді чи досягнутій домовленості безоплатне використання транспортних засобів.
За своєю конструкцією склад злочину, передбачений ст. 192 КК України є матеріальним. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є настання в результаті його вчинення значної майнової шкоди. Особливістю суспільно небезпечних наслідків цього злочину є те, що майнову шкоду становлять не лише прямі збитки (витрати) власника майна, а й не одержані власником кошти.
Стосовно майнової шкоди, яка заподіяна потерпілому С.Д.О. можу пояснити слідуюче. На  досудовому слідстві потерпілим С.Д.О. було заявлено цивільний позов (т.2 а.с.39), але його неможливо задовольнити т.я. він не відповідає вимогам ст.ст. 119,120 ЦПК України, недоліки потерпілим як цивільним позивачем не усунуті. На даний час відомо, що потерпілий С.Д.О. отримує відшкодування від страхової компанії, що його це влаштовує і ні яких вимог до К.В.Ю. він не має наміру висувати.
Потерпілий Ч.П.О. в рамках кримінальної справи заявив цивільний позов, про стягнення з підсудного К.В.Ю. матеріальної шкоди у сумі 33337,00грн. та моральної шкоди. В основу цивільного позову покладено висновку №2057 від 16.09.2004р. залишкова (до аварійна) вартість легкового автомобіля марки Форд-транзит д.н.№ХХХХ станом на квітень 2003р. орієнтовно складає:33337,00грн, вартість перелічених деталей, без урахування фізичного зносу орієнтовно складає:64001,53грн. Матеріальний збиток, заподіяний власнику автомобіля „Форд-транзит” д.н. ХХХХ станом на квітень 2003р. орієнтовно становить-33337,00грн.
З висновком експертизи стосовно суми заподіяних збитків погодитися не можливо зі слідуючих підстав:
- в своїх показах потерпілий (т.1 а.с.116-118) вказує, що він звернувся на СТО з приводу ремонту його автомобілю після аварії марки „Форд-транзит”. Такі покази дав в судовому засіданні 13.05.2010р.потерпілий Ч. та свідок.
- свідок З.М.М. в своїх показах від 01.05.2003р. (т.1 а.с.29) вказує: „…пригнав автомобіль «Форд-транзит», який знаходився в аварійному стані. В той час я займався ремонтом автомобілів.”
- свідок З.А.М. в своїх показах (т.1 а.с.33) теж підтверджує, що „...запропонував йому відремонтувати автомобіль марки „Форд-транзит” д.н.ХХХХ. Він погодився, але так як треба було міняти передню частину автомобіля, йому заважали комплектуючи...”.
- свідок Ч.Л.П. показала (т.1.а.с.32), що її син разом з нею відігнав вказаний автомобіль, що був після ДТП в м. Київ.
Фактично підсудний, потерпілий, свідки підтверджують, що автомобіль був після ДТП та в аварійному стані коли його доставили для проведення ремонту на СТО, де працював підсудний.
Згідно висновку (т.1а.с.89) ціна автомобіля „Форд-транзит”, який був у використанні складає 38160,00грн.,(без пошкоджень) з чим фактично можливо погодитися, т.я. автомобіль експлуатувався з 1994р. по 2003р. тобто 9 років, має певні ознаки експлуатації тим більш він був пошкоджений в ДТП.
У висновку вказано, що при таких умовах руху та експлуатації пробіг автомобіля складає – 240.500,00тис.км., середньорічний нормативний пробіг – 26тис.км. Ринкова вартість автомобіля – 33337.00грн. Експерт визнає пробіг автомобілю та його фізичний знос, зокрема рухомих частин.
Однак у своїх висновкам експерт вартість перелічених деталей вказує без урахування фізичного зносу (т.1 а.с.81) на суму 64001,53грн. З таким висновком та такою сумою погодитися не можливо, т.я. якщо експлуатувався весь автомобіль (його рухомі части зокрема), то фізичний знос торкався всіх вузлів автомобілю, які перелічені у висновку.
Експерт порахував вартість нових запчастин, з урахуванням витрат по доставці, митниці, ПДВ, та таке ін.
Запасні частини не можуть коштувати дорожче за вартість цілого укомплектованого автомобілю.
На підставі вищенаведених доводів, суд призначив повторну експертизу, за висновком якої потерпілому Ч.П.О. пошкоджено автомобіль на суму - 18948,60грн. Ця сума є правдивою и встановлено відповідно до фактичних даних та обставин. Тому я вважаю правильним, що с підсудного буде стягнута саме сума - 18948,60грн. Стосовно моральної шкоди, потерпілий не зміг довести свої моральні страждання та переживання, в чому вони виразилися, яким чином нанесена моральна шкода потерпілому Ч.П.О. и чому саме на таку суму яку заявляє потерпілий.
Відповідно до ст. 324 КПК України, постановлюючи вирок суд повинен вирішити такі питання: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний:  чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального кодексу він передбачений: чи винен підсудний у вчиненні цього злочину: чи подлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин. Я впевнений, що суд не зможе відповісти на ці питання та викласти їх в обвинувальному вироку. Суд не зможе з урахуванням всіх досліджених у судовому засіданні доказів відповісти у вироку на ці питання чітко та аргументовано. Я вважаю неможливим винести підсудному К.В.Ю. обвинувальний вирок на па підставі досліджених у судовому засіданні доказів. Не доведено ні досудовим слідством ні у судовому засіданні скоєння ним злочинів передбачених ч.5 ст. 185 та ч. 2. ст. 289 КК України злочинів. 
Суд може перекваліфікувати кримінально  каране  діяння  з однієї   статті  на  декілька  статей  кримінального  закону,  які передбачають відповідальність за  менш  тяжкі  злочини,  якщо  при цьому не погіршується становище засудженого і не порушується право останнього на захист.
На підставі вищевикладеного я вважаю, що дії підсудного К.В.Ю. необхідно кваліфікувати за ч.1 ст. 190 КК України - шахрайство, це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживанню довірою.
Відповідно до примітки до ст. 185 КК України, у статтях 185, 186, 189 та 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У статтях 185 - 191 цього Кодексу у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину. У статтях 185 - 187 та 189 - 191 цього Кодексу в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.
Пунктом 22.5 ст.22 Закону України від 22.05.2003року №889-IV «Про податок з доходу фізичних осіб» передбачено, що для кваліфікації злочинів сума неоподаткованого мінімуму встановлюється на рівні соціальної пільги. У 2008 році розмір соціальної пільги становив 257,50грн.
Визнавши винність К.В.Ю. у злочині передбачено ст. 190 КК України, суду необхідно взяти до уваги висновок експерта, що потерпілому Ч.П.О. нанесені збитки  у сумі 18948,60грн.
Таким чином потерпілому Ч.П.О. були спричинені збитки на вищезазначену суму що меш ніж встановленої соціальної пільги (сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). 100н.м.х257,5грн=25750,00грн. Значить суд повинен кваліфікувати дії К.В.Ю. за ч. 1 ст. 190 КК України та призначити йому відповідне покарання.
З урахуванням вищесказаного, я вважаю, що у суду є всі підстави перекваліфікувати дії підсудного К.В.Ю. з ч.2 ст. 289 КК України на ч. 2 ст. 192 КК України, тобто заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживанням довірою, з урахуванням розміру шкоди потерпілому С.Д.О.
Підводячи підсумок я прошу суд перекваліфікувати дії К.В.Ю. та призначити йому покарання у відповідності до ч. 1 ст. 190 КК України та ч. 2 ст. 192 КК України, з урахуванням диспозиції санкцій вищенаведених статей, обставин, що пом’якшують покарання прошу врахувати на підставі ч.2 ст. 66 КК України, визнання К.В.Ю. протиправності своєї поведінки, т.я. в судовому засіданні проявив готовність нести кримінальну відповідальність та призначити йому покарання без позбавлення волі.


«____»___________________2010р.                                   _________________________
                                                                         Адвокат Свінціцький І.А.

Комментариев нет:

Отправить комментарий