31 октября 2013

Процесуальні норми як визначальний чинник



Головне, щоб хто-небудь в потрібний час у потрібному місці здійснив би очевидні промахи

Вітчизняна судова система, на жаль, нівелює і ораторське мистецтво адвоката, і майстерність гри з процесуальними нормами. На думку спадає книга Олександра Медведєва «Податки для дурнів». «…головне, щоб хто-небудь в потрібний час у потрібному місці здійснив би очевидні промахи: - чи то через недбалість або недосвідченість; чи то навпаки – через наддосвідченість... але схопити потрібно в двох місцях - один повинен зробити, інший - на це послатися… «Зробити або не зробити?»- ось у чому сучасне гамлетівське питання і відповідь на нього залежить від того, кому, за що і скільки заплачено». На жаль, в Україні така сама ситуація. Але книга цікава. Хоча наводить на російську судову практику, але надихає на «процесуальні подвиги».
З вітчизняної практики можна пригадати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12 вересня 2013 р. у справі №2а-11728/12/0170/27 за позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Податкова, як звичайно у таких справах, донарахування податкових зобов’язань обґрунтовувала статтею 228 ЦК України. Втім, на відміну від більшості таких справ, до суду було надано не просто матеріали слідства, а вирок. Судова практика склалася таким чином, що після кількарічних судових спорів для застосування ст. 228 ЦК суди почали нарешті вимагати наявності кримінальної справи. Адже наявність мети, зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України. Певний час для винесення рішення на користь податкової було достатньо матеріалів кримінальної справи. Останнім часом, що не може не радувати, суди почали вимагати саме вирок для підтвердження донарахування податкових зобов’язань.
І такий вирок податкова надала – але стосовно контрагентів позивача. Трактування судом процесуальної норми – ст. 72 КАСУ – заслуговує на увагу.
Відповідно до частини четвертої статті 72 КАСУ вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Суд зазначив, що норма частини четвертої статті 72 КАСУ поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. За таких обставин, суд прийшов до висновку, що вирок не може бути доказом на підтвердження того, що договори, укладені позивачем та контрагентом без мети реального настання правових наслідків, а з метою ухилення від сплати податків. Залишається загадкою, як тий самий правочин зі сторони позивача мав реальне настання правових наслідків, а зі сторони контрагента ні.

Фроня Надія,
адвокат, АО «Ліга правового захисту»
для «Юридична газета»
 (№ 43 від 22.10.2013 р.)

Отправить комментарий