Окружний
адмiнiстративний суд мiста Кисва
01025, м. Кив, вул. Десятинна, 4/6
Позивач: ХХХ
02166, м.Київ,
тел: (044)
Відповідач 1: Департамент державної виконавчої
служби
Міністерства юстиції України
(юридична адреса)
вул. Городецького, б. 13, м. Київ,
01001,
тел. (044) 229-66-64
(поштова адреса)
вул. М.Коцюбинського, 12, м. Київ,
01030,
тел. (044)
226-25-20
(відомостей про наявність електронної
пошти немає)
Відповідач 2: Відділ державної виконавчої служби
Деснянського районного
управління юстиції
у м. Києві
02232, м. Київ, вул. Бальзака, 64
тел: (044)
515-80-22, 515-07-50, 515-89-45
Адміністративний
позов
про визнання неправомірною
бездіяльності, зобов’язання
вчинити дії та стягнення моральної шкоди
Вироком від 12 жовтня 2007 р. по справі № 1-572,
винесеним Деснянським районним судом м. Києва, було визнано винним П. у
вчиненні злочинів, передбачених ч. 2, ч. 4 ст. 190 КК України та стягнуто на
мою користь 310 181, 70 гривень (триста десять тисяч сто вісімдесят одну
гривню сімдесят копійок).
14 лютого 2008 р. державним виконавцем винесено постанову
про відкриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого листу № 1-572
від 30 січня 2008 р., виданого Деснянським районним судом м. Києва про
стягнення з П. на мою користь 310 181, 70 гривень. Однак до цього часу
належних мені коштів я не отримала. Вважаю таку бездіяльність ВДВС Деснянського районного управління юстиції у м. Києві по виконанню виконавчого листа № 1-572 від 30 січня 2008 р., виданого Деснянським районним судом м. Києва по кримінальній справі, неправомірною виходячи з наступного.
Вважаю, що бездіяльність
Відповідача 1, як органу, який зобов’язаний здійснювати контроль за законністю виконавчого провадження суперечить вимогам чинного законодавства, а отже, є неправомірною, виходячи з наступного.
Виконавче провадження по виконанню виконавчого листу №
1-572 від 30 січня 2008 р. проводилось з численними порушеннями серед яких,
зокрема, наступні.
Лише 17 вересня 2008 р. державним виконавцем винесено
постанову про арешт транспортного засобу боржника. Зволікання з накладенням
арешту призвело до того, що на сьогодні транспортний засіб боржника знаходиться
в розшуку.
Лише 24 листопада 2008 року державним виконавцем описано
майно боржника. Лише 26 лютого 2009 року (через рік) встановлено місце
проживання зберігача майна боржника (холодильника), яке було описано слідчим Деснянського
РУГУ МВС України у м. Києві під час слідства по кримінальній справі. Лише в
червні 2009 року державним виконавцем розшукано золоту обручку, яка була
описана слідчим Деснянського РУГУ МВС України у м. Києві. До цього часу не
знайдено автомобіль Subaru
Legacy д/н АА 8171 ВК, на який було накладено арешт постановою
від 15.05.2007 р., винесеною слідчим Деснянського РУГУ МВС України у м. Києві.
Більше того, майно, що було описано слідчим Деснянського РУГУ
МВС України у м. Києві майором міліції Лісогубенко С.Ф. під час слідства по
кримінальній справі, не співпадає з майном, яке було передано на реалізацію. Так,
відповідно до протоколу опису майна та накладення арешту на нього від
05.06.2007 р. (лист справи 43) слідчим Деснянського РУГУ МВС України у м. Києві
були описані мобільні телефони Samsung D500E та D820
як нові з приблизною вартістю 1500 гривень кожний, а також годинник LONGINES
(годинник відомої швейцарської марки, який має свій індивідуальний номер і виготовлений
з коштовного металу). Лист справи 44 містить фотознімок зазначеного годинника
із зазначенням того, що згідно офіційної ціни встановленої на території України
вартість вказаного годинника складає 9871 гривень. Державним виконавцем
передані на реалізацію мобільні телефони Samsung D500E та D820 як такі, що були у користуванні з відповідно
зменшеною вартістю. Державним виконавцем переданий на реалізацію годинник LONGNES
сірого кольору б/в (така зміна назви може свідчити про дешевшу підробку). Зазначені
предмети було передано на зберігання громадянці Попович Н.Г., про що свідчить
розписка, наявна в матеріалах кримінальної справи. Викладене свідчить про
можливість наявності ознак злочину, передбаченого ст. 388 КК України (незаконні
дії щодо майна, на яке накладено арешт або яке описано чи підлягає конфіскації),
в діях державних виконавців або Попович Н.Г. (і, відповідно бездіяльність
державних виконавців).
Згідно з частиною другою статті 1
Закону України "Про державну виконавчу службу" завданням державної
виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень,
передбачених законом.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче
провадження» державний
виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених
цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Згідно ч. 2 вказаної статті, державний
виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання
рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення у
спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче
провадження» державний виконавець при
здійсненні виконавчого провадження має право, зокрема, безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті
ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово
відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці
приміщення і сховища; накладати арешт на майно боржника, опечатувати,
вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку,
встановленому законодавством; на виконання рішення суду про стягнення коштів або накладення
арешту в порядку, встановленому цим Законом накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на
кошти, які знаходяться на рахунках та
вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах;
накладати
стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у випадках,
передбачених законом.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про виконавче
провадження» державний виконавець зобов'язаний
використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не
допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про виконавче
провадження» державний виконавець зобов'язаний
провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня
винесення постанови про відкриття
виконавчого провадження. Виконавче провадження
у строки, передбачені чинним законодавством, не здійснено. Арештоване майно не реалізовано. Зазначене свідчить про те, що держвиконавець ВДВС поставився до виконання своїх обов’язків неналежним чином, не прийняв усіх
мір для належного виконання рішення суду, а також про необгрунтоване затягування державною виконавчою
службою провадження.
Викладене свідчить про можливість наявності в діях
державних виконавців ознак злочину, передбаченого ст. 382 КК України (невиконання
судового рішення). Невиконання судового рішення полягає
у невжитті службовою особою, до якої звернуто виконання вироку, передбачених
законом заходів щодо його виконання.
Невиконання виражається у в
ухиленні від виконання: службова особа діє таким чином, що фактично унеможливлює
виконання судового рішення. Злочин є закінченим з початку ухилення від
виконання судового рішення. Враховуючи те,
що 14 лютого 2008 р. винесено
постанову про відкриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого листу
№ 1-572 від 30 січня 2008 р., відповідно до ст. 25 Закону України «Про
виконавче провадження» виконавче провадження мало бути завершене через шість
місяців. Суб'єктом злочину може бути службова особа, яка відповідно до повноважень
повинна була вчинити дії по виконанню судового рішення або завдяки своїм
повноваженням мала можливість перешкодити останньому. Такими службовими особами
можуть бути, зокрема, державні
виконавці.
16 липня 2009 р. державним виконавцем винесено постанову про закінчення
виконавчого провадження і направлення виконавчого документу за місцем
перебування покарання боржника. Зазначена постанова винесена з порушенням ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження»,
відповідно до якої якщо у процесі
виконавчого провадження змінилися місце проживання, перебування чи місцезнаходження
боржника, місце його роботи або з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна
звернути стягнення, відсутнє, державний виконавець негайно складає про це акт і
не пізніше наступного дня надсилає виконавчий документ разом з копією цього
акта до органу державної виконавчої служби за новим місцем проживання,
перебування чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцем
знаходження майна боржника.
Однак місцезнаходження боржника у процесі виконавчого провадження не
змінилося (перебуває у місці позбавлення волі), а майно боржника, на яке можна
звернути стягнення, наявне. Тому підстави для закінчення виконавчого
провадження відсутні.
За місцем перебування покарання боржника державним виконавцем ВДВС
Роменського міськрайонного управління юстиції 11 грудня 2009 року винесено
постанову про відкриття виконавчого провадження. До цього часу виконавчі дії не
проводились.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про виконавче
провадження» контроль за
своєчасністю, правильністю, повнотою виконання рішень державним виконавцем
здійснюють начальник органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо
підпорядкований державний виконавець, та керівник вищестоящого органу. Контроль за законністю виконавчого провадження
здійснюють Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби та Головне управління юстиції
Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та
Севастопольське міські управління юстиції через відповідні відділи державної
виконавчої служби.
Відповідно до ст. 8-1 Закону України «Про виконавче
провадження» перевірити
законність виконавчого провадження мають право: 1) директор
Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та його
заступники - виконавче провадження, що знаходиться на виконанні у будь-якому
структурному підрозділі органів державної виконавчої служби; 2)
начальники відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в
Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь
юстиції, їх заступники - виконавче провадження, що перебуває на виконанні
підрозділів примусового виконання рішень таких відділів державної виконавчої служби та районних, міських (міст
обласного значення), районних у містах відділах державної виконавчої служби, що
підпорядковані зазначеним управлінням
юстиції.
Відповідно до ст. 8-3
Закону України «Про виконавче провадження» посадові особи, зазначені у статті 8-1 цього Закону, можуть проводити
перевірку законності виконавчого провадження за дорученням вищестоящої
посадової особи, з власної ініціативи
або під час розгляду скарги на постанову начальника підпорядкованого органу
державної виконавчої служби, винесеної за результатами розгляду скарги на дії
(бездіяльність) державного виконавця, інших посадових осіб державної виконавчої
служби.
Відповідно до ст. 3 Закону України „Про державну
виконавчу службу” Департамент державної виконавчої служби є урядовим органом
державного управління, який діє у складі Міністерства юстиції України, на яке
покладається реалізація єдиної державної політики у сфері примусового виконання
рішень.
Відповідно до ст. 10 Закону України „Про державну
виконавчу службу” контроль за діяльністю
державних виконавців здійснюють Міністерство юстиції України через Департамент
державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а Головне управління юстиції Міністерства
юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції - через відповідні
відділи державної виконавчої служби.
Відповідно до ст. 11 Закону України „Про державну
виконавчу службу” державні виконавці несуть дисциплінарну відповідальність в порядку, встановленому
законом. У разі вчинення державним
виконавцем під час виконання службових обов'язків діяння, що має ознаки злочину чи
адміністративного правопорушення, він підлягає кримінальній чи адміністративній
відповідальності у порядку, встановленому законом. Шкода,
заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання
рішення, підлягає відшкодуванню у
порядку, передбаченому законом,
за рахунок держави.
Відповідно до
ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності
суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті
(вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою
це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що
мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо
(неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед
законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з
дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для
прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це
рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
своєчасно, тобто протягом розумного строку. Викладені вище критерії Відповідачами
не дотримані.
Всупереч викладеному Відповідач 1 не вжив дієвих заходів
щодо контролю за діяльністю державних
виконавців, не направив до відповідних органів повідомлення про злочини, за
результатами розгляду звернень
не притягнув
до відповідальності посадових та службових осіб,
не прийняв належних заходів
реагування по моїм багаторазовим зверненням, які
не розглянуто об’єктивно та всебічно, не здійснив
заходів для поновлення моїх порушених прав. Зважаючи на порушення, допущені
під час виконавчого провадження, Відповідач 1 повинен був негайно дати вказівки
щодо припинення таких порушень. Однак Відповідач 1 не здійснив
перевірку викладених у зверненні фактів, надання відповідей доручив Головному
управлінню юстиції у м. Києві, яке лише використало інформацію, надану
Відповідачем 2. Бездіяльність Відповідача 1, яка виявилася у
нездійсненні належного контролю за діяльністю за діяльністю державних виконавців, призвела до порушення моїх законних
прав та інтересів.
Згідно ч. 1
ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики
Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. № 3477-ІV, суди України
застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основних
свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини розглядає справи щодо невиконання судових рішень
як порушення параграфу 1 статті 6 Конвенції (право на судовий захист) та статтю
1 Протоколу № 1 Конвенції (право на мирне володіння майном).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людии “право на
суд” може бути примарним, якщо внутрішня правова система договірної держави
дозволяє остаточному, обов’язковому судовому рішенню залишатися невиконаним на
шкоду однієї сторони, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, повинно
вважатися невід’ємною частиною “суду” для цілей статті 6 (див. справу “Бурдов
проти рішення Росії” №59498/00, §§ 33-38, від 7 травня 2002 року).
Незаконна бездіяльність Відповідачів завдала мені моральної шкоди, що
проявилось в переживаннях, пов’язаних з невиконанням рішення суду у передбачені
законодавством строки, що підтверджується численними зверненнями до органів
міністерства юстиції різних рівнів по питанню правомірності дій виконавчої
служби (підтвердження цього є копії листів, які додаються до позову).
Відповідно до ст. 56 Конституції України Кожен має право
на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування
матеріальної та моральної шкоди, завданої
незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними
своїх повноважень.
Порушення моїх прав та охоронюваних законом інтересів,
зокрема, права на справедливий суд (виконавче провадження є частиною процесу),
права власності, призвело до душевних переживань, які у розумінні ст. 23 ЦК
України є завданою мені моральною шкодою.
Внаслідок того, що я не отримала у передбачені законодавством строки
належних мені коштів, я була вимушена втрачати час для вирішення питань, пов’язаних із захистом
своїх прав, що порушило мій звичний спосіб життя; внаслідок бездіяльності
органів державної влади я переношу психологічний стрес, відчуваю
негативні емоції, моральні переживання та дискомфорт; я втратила
душевний спокій, порушився сон.
Моральна
шкода оцінюються мною в сумі 5000 (п'ять
тисяч) гривень.
Відповідно
до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про
судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4 із наступною змінами “під моральною шкодою
слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних
страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі
незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного
законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у порушенні права власності
та інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через
неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з
оточуючими та при настанні інших негативних явищ.
Відповідно
до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди
завданої внаслідок порушення її прав. Ст. 1167 ЦК України передбачає, що
моральна шкода, завдана фізичної особі неправомірними діями, відшкодовується
особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідачем
порушено моє право, передбачене ст. 41 Конституції України, згідно якої право
приватної власності є непорушним. Мої моральні страждання безпосередньо
пов’язані з протиправною поведінкою відповідача і знаходяться з нею в
причинному зв’язку.
Відповідно
до ч. 1 ст. 328 ЦК України право
власності надувається на підставах, що не заборонені законом. Згідно із ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист
прав людини та основних свобод, кожна фізична або юридична особа має право
володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в
інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними
принципами міжнародного права. Згідно із ст. 6 Конвенції кожна людина
при визначенні її громадських прав і обов’язків ....має право на справедливий і
відкритий розгляд впродовж розумного строку судом. Згідно із ст. 13 Конвенції кожна людина, права і свободи якої, викладені в
цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб правового захисту у
відповідному національному органі незалежно від того, що порушення було вчинено
особами, які діяли в офіційний якості. Відповідно до ст. 41 Конституції
України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю
власністю. Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним.
Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному
гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів
державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 17
КАС України встановлено категорії спорів, на які поширюється компетенція
адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ. Так, п.1 ст. 17
КАС України зазначено, що компетенція адміністративних судів поширюється на
спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо
оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів
індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. У
вирішенні спорів між фізичними особами з одного боку та органами ДВС з іншого, останні
реалізують свої владні повноваження стосовно такої особи, тому є всі підстави
говорити, що спір, який виник між такими сторонами має ознаки
публічно-правового.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 КАС України учасники виконавчого провадження
(крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих
дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо
вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої
посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи
інтереси, а також, якщо законом не встановлено інший порядок судового
оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Мова іде про
виконання вироку суду, постановленого в порядку кримінального судочинства. Кримінально-процесуальний
кодекс України не містить положень щодо розгляду скарг на рішення, дії або
бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної
виконавчої служби.
Відсутність підстав для подання цього позову у чинному КПК України не може бути
прийнята оскільки це суперечить Конституції
України, міжнародним конвенціям, які ратифіковані Україною, що чинні на
території України і не суперечать КПК України, та засадам судочинства,
відповідно до яких кожний має право будь-якими не забороненими законом засобами
захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно
ж до ч.4 ст.8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні
адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи
відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Вищий
адміністративний суд України в Оглядовому листі від 09.01.2008 р. за №
7/9/1/13-08 «Про практику застосування
адміністративними судами законодавства у справах з приводу рішень, дій або
бездіяльності державної виконавчої служби» у п. 1
зазначив, що рішення, дії або бездіяльність державної виконавчої служби при
виконанні судового рішення, за загальним правилом, оскаржуються до суду, який
видав виконавчий документ. У свою чергу п. 4 вказаного вище Оглядового листа
ВАСУ вказує, що позовні позовні заяви
стосовно рішень, дій або бездіяльності державних виконавців та посадових осіб
Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та
відділів ДВС Головного управління юстиції України в АР Крим, обласних,
київського та Севастопольського міських управлінь юстиції повинні розглядатись
окружними адміністративними судами.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.
19, 55 Конституції України, ст. ст. 22, 23, 1166 - 1167, 1173 ЦК України, ст. ст. 5, 8, 20 Закону
України «Про виконавче провадження», ст.
ст. 2, 6, 18, 51, 166 КАС
України,
ПРОШУ:
1.
Адміністративний позов задовольнити.
2.
Відповідно до ст. 79 КАС України витребувати у Деснянського
районного суду м. Києва матеріали кримінальної справи № 1-572, які свідчать про
можливість наявності ознак злочину, передбаченого ст. 388 КК України (незаконні
дії щодо майна, на яке накладено арешт або яке описано чи підлягає конфіскації),
в діях державних виконавців або Попович Н.Г. (і, відповідно свідчать про
бездіяльність державних виконавців), а саме копії постанови про накладення
арешту на майно від 15.05.2007 р., протоколу опису майна та накладення арешту
на нього від 05.06.2007 р., фотознімку годинника (л.с. 44), фотознімку
гарантійної картки годинника (л.с. 45), розписки Попович Н.Г. про прийняття
описаного і арештованого майна на зберігання.
Визнати неправомірною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
щодо здійснення контролю за виконавчим провадженням; визнати неправомірною
бездіяльність ВДВС Деснянського
районного управління юстиції у м. Києві по виконанню виконавчого листа № 1-572 від 30 січня 2008 р., виданого Деснянським районним судом м. Києва по кримінальній справі.
3. Зобов'язати Департамент
державної виконавчої служби Міністерства юстиції України здійснити заходи контролю в порядку, передбаченому
Законом України "Про виконавче провадження", а ВДВС Деснянського районного управління юстиції у м. Києві - вжити невідкладні заходи щодо
виконання виконавчого листа №
1-572 від 30 січня 2008 р.
4. Постановити окрему ухвалу про наявність підстав для
розгляду питання щодо притягнення до кримінальної відповідальності державних
виконавців ВДВС Деснянського районного управління юстиції у м. Києві по факту невиконання вироку суду та незаконних дій щодо майна, на яке накладено арешт або
яке описано і направити її до прокуратури
м. Києва.
5. Стягнути з Департаменту
державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на мою користь моральну шкоду у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень.
5. Стягнути з Департаменту
державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на мою користь сплачений судовий збір.
ДОДАТКИ:
1. Копія вироку від 12 жовтня 2007 р. по справі № 1-572, винесеним
Деснянським районним судом м. Києва.
2. Квитанція про сплату судового збору.
3. Позовна
заява та копії додатків до неї для відповідача.
4. Копія виконавчого листа № 1-572 від 30 січня 2008 р.
5. Копія листа
Головного управління юстиції у м. Києві № 15888/0/11-09 від 18.01.2010 р.
6. Копія листа Головного управління юстиції у м. Києві №
15869/0/11-09 від 15.01.2010 р.
7. Копія листа Міністерства юстиції № Р-39661-25 від
21.01.2010 р.
8. Копія листа Головного управління юстиції у м. Києві №
Р-1902 від 23.07.2009 р.
9. Копія листа ВДВС Деснянського районного управління
юстиції у м. Києві № 117/7 від 16.06.2009 р.
10. Копія листа ВДВС Деснянського районного управління
юстиції у м. Києві № 117/7 від 05.06.2009 р.
11. Копія листа ВДВС Деснянського районного управління
юстиції у м. Києві № 120/7 від 20.05.2009 р.
ХХХ
____________________
«_____» березня 20ХХ р.
Материалы, предоставленные в блоге,
носят ознакомительный характер. Рекомендуем обратиться к специалистам.
Адвокат в Киеве:
(044) 383-50-62 (096) 445-47-90
e-mail: super.legal-protection@yandex.ru
Отправить комментарий