На заседании Судебной палаты по гражданским делам ВСУ 6
апреля 2014 года было рассмотрено дело № 6-21цс14 по иску о взыскании процентов
по договору срочного банковского вклада и трех процентов годовых от
просроченной суммы процентов за нарушение денежного обязательства. Между
истицей и ПАО «КБ «Надра» был заключен договор срочного банковского вклада
(депозита) в банковских металлах «Золотой вклад для физических лиц». Истица
ссылалась на то, что банк вернул ей вклад с нарушением срока, установленного
договором, а проценты в банковском металле - золоте на вклад насчитал только за
период, на который был заключен договор.
В пересматриваемом деле по условиям заключенного
сторонами договора банковского вклада был открыт депозитный счет в банковском
металле, соответственно банк взял на себя обязательства уплатить вкладчику
сумму вклада и начисленные по нему проценты в банковском металле, а не в
денежных единицах. ВСУ пришел к выводу, что такое правоотношение не является
денежным обязательством, поэтому к спорным правоотношениям не применяются
положения ст. 625 ГК.
ДЛЯ СПАВКИ: Согласно ст. 625 Гражданского кодекса
Украины должник, который просрочил выполнение денежного обязательства, по
требованию кредитора обязан уплатить сумму долга с учетом установленного
индекса инфляции за все время просрочки, а также три процента годовых от
просрочки суммы, если иной размер процентов не установлен договором или законом.
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого - Патрюка М. В., суддів - Григор'євої Л. І., Гуменюка В. І.,
Лященко Н. П., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного
акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про стягнення
процентів за договором строкового банківського вкладу та трьох процентів річних
від простроченої суми процентів за порушення грошового зобов'язання, за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2013 року, встановила:
У лютому 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра"
(далі - ПАТ "КБ "Надра") про стягнення процентів за договором
строкового банківського вкладу та трьох процентів річних від простроченої суми процентів за порушення грошового зобов'язання.
Зазначала, що 19 лютого 2008 року між нею й відкритим акціонерним
товариством комерційним банком "Надра", правонаступником якого є ПАТ
"КБ "Надра", було укладено договір строкового банківського
вкладу (депозиту) у банківських металах "Золотий вклад для фізичних
осіб" (далі - Договір банківського вкладу) на строк до 19 лютого 2009
року, за умовами якого банк прийняв від неї банківський метал - золото у
зливках 999,9 проби номіналом 100 г у кількості 1 шт. і зобов'язався виплатити
їй зазначений вклад та п'ять процентів річних на вклад на умовах і в порядку,
установлених цим договором.
Згідно з пунктом 4.4 Договору банківського вкладу банк видає вкладникові
суму нарахованих процентів зливками банківського золота вагою не менше ніж 20
г; залишок від суми нарахованих процентів, що не є кратним 20 г, банк сплачує в
гривнях за офіційним (обліковим) курсом банківських металів Національного банку
України на дату сплати процентів.
Посилаючись на те, що ПАТ "КБ "Надра" повернуло їй вклад у
банківському металі - золоті 4 листопада 2011 року, тобто з порушенням строку,
встановленого Договором банківського вкладу, а проценти у банківському металі -
золоті на вклад нарахувало лише за період з 19 лютого 2008 року до 19 лютого
2009 року та виплатило їх у період з лютого до серпня 2009 року, просила згідно
з пунктом 3.4.6 Договору банківського вкладу стягнути з банку п'ять процентів
річних на вклад за період з 20 лютого 2009 року до 3 листопада 2011 року, а
саме 14,1465 г банківського золота 999,9 проби та на підставі статті 625
Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)
стягнути три проценти річних від простроченої суми процентів за порушення грошового
зобов'язання за період з 19 лютого 2009 року до 3 листопада 2011 року, а саме
8,12 г банківського золота 999,9 проби, а всього 22,2665 г банківського золота
999,9 проби (20 г банківського золота 999,9 проби та 2,2665 г банківського
золота 999,9 проби в гривнях за офіційним (обліковим) курсом банківських
металів Національного банку України на дату сплати процентів).
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 травня 2012 року
в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 14 серпня 2013 року
рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 травня 2012 року
змінено частково; у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми
процентів за порушення грошового зобов'язання, що складає 8,12 г банківського
золота 999,9 проби, відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ від 16 вересня 2013 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження з підстав, передбачених пунктом 5
частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2013 року ОСОБА_1 порушує питання про часткове скасування зазначеної ухвали та прийняття
нового рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної
інстанції статті 625 ЦК
України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у
подібних правовідносинах.
В обґрунтування заяви ОСОБА_1 надала ухвалу Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 грудня 2012 року, в
якій, на її думку, по-іншому застосовано зазначену правову норму.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17
лютого 2014 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Комерційний банк "Надра" про стягнення процентів за
договором строкового банківського вкладу та трьох процентів річних від
простроченої суми процентів за порушення грошового зобов'язання допущено до
провадження Верховного Суду України в порядку глави 3
розділу V ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку
про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 3605 ЦПК
України суд відмовляє в задоволенні заяви про
перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали
підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 19 лютого 2008 року
між відкритим акціонерним товариством комерційним банком "Надра" і
ОСОБА_1 було укладено Договір банківського
вкладу на строк до 19 лютого 2009 року, за умовами якого банк прийняв від
вкладника банківський метал - золото у зливках 999,9 проби номіналом 100 г у
кількості 1 шт. і зобов'язався виплатити їй зазначений вклад та п'ять процентів
річних на вклад на умовах і в порядку, установлених цим договором.
Згідно з пунктом 3.4.6 Договору банківського вкладу банк зобов'язався
повернути вкладникові вклад та сплатити нараховані за ним проценти шляхом
видачі через касу банку зливків банківських металів. При цьому повернення
вкладу здійснюється неподільними зливками банківського золота проби не нижче
999,9 у зливках номіналом не менше 100 г. Сплата нарахованих процентів
здійснюється відповідно до пункту 4.4 цього договору.
За пунктом 4.4 Договору банківського вкладу банк видає вкладникові суму
нарахованих процентів зливками банківського золота вагою не менше ніж 20 г;
залишок від суми нарахованих процентів, що не є кратним 20 г, банк сплачує в
гривнях за офіційним (обліковим) курсом банківських металів Національного банку
України на дату сплати процентів.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов
висновку про відсутність підстав для стягнення з банку процентів за Договором
банківського вкладу з 20 лютого 2009 року до 3 листопада 2011 року та трьох
процентів річних від простроченої суми процентів за порушення грошового
зобов'язання з 19 лютого 2009 року до 3 листопада 2011 року, оскільки обов'язок
банку нараховувати проценти за користування вкладом припинився із закінченням
строку дії цього договору; крім того, з 10 лютого 2009 року до 10 серпня 2009
року банком введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, який було
продовжено до 10 лютого 2010 року.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині підстав відмови в
задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача трьох процентів річних
від простроченої суми процентів за порушення грошового зобов'язання, суд
апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції,
виходив із того, що дія мораторію на сплату трьох процентів річних від
простроченої суми процентів за порушення грошового зобов'язання не
розповсюджується, крім того, відповідальність у вигляді сплати трьох процентів
річних від простроченої суми процентів за порушення грошового зобов'язання, яка
передбачена статтею 625 ЦК
України, може покладатись на боржника за порушення саме грошового
зобов'язання, проте зобов'язання, які виникли між сторонами, не є грошовими,
тому положення статті 625 ЦК України до цих правовідносин не застосовуються.
Разом із тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ від 3 грудня 2012 року, яка надана заявником як
приклад, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної
інстанції, який вважав, що за невиконання зобов'язання за договором
банківського вкладу зі сплати процентів у банківському металі - золоті на
боржника покладається відповідальність за порушення грошового зобов'язання у
вигляді трьох процентів річних у порядку статті 625 ЦК
України.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й
тієї самої норми матеріального права, а саме статті 625 ЦК
України.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної
інстанції вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України виходить із такого.
Частиною
другою статті 625 ЦК України передбачено обов'язок
боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора
сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час
прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший
розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно із частиною
першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є
правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь
другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати
послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має
право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень статей 524, 533, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України
(грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі
сплати коштів.
Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна
сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони
(кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його
обов'язку.
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що
прийняла від другої сторони (вкладника) грошову суму (вклад) зобов'язується
виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на
умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша
статті 1058 ЦК України).
Водночас Законом
України "Про банки і банківську діяльність" поняття вкладу (депозиту) визначається як кошти в готівковій або у
безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені
клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на певний строк
зберігання.
Загальний порядок залучення банками України банківських металів від
юридичних і фізичних осіб на їх вкладні (депозитні) рахунки регулюється
Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних)
операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженим постановою
Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року N 516,
зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 грудня 2003 року за N
1256/8577.
Згідно із цим Положенням операції банків з банківськими металами
здійснюються або з фізичною поставкою банківських металів, або без фізичної
поставки банківських металів відповідно до нормативно-правових актів
Національного банку України з питань здійснення операцій з банківськими
металами (пункт 1.1
Положення); банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і
нараховані за ним проценти у банківських металах, якщо вкладний (депозитний)
рахунок відкритий у банківських металах, або на умовах та в порядку,
передбачених договором, відповідно до заяви вкладника - у національній валюті (пункт 1.6
Положення).
З огляду на те, що у справі, яка переглядається, за умовами укладеного
сторонами договору банківського вкладу був відкритий вкладний рахунок у
банківському металі, відповідно банк взяв на себе зобов'язання сплатити
вкладнику суму вкладу й нараховані за ним проценти в банківському металі, а не
в грошових одиницях, слід дійти висновку, що таке правовідношення не є грошовим
зобов'язанням, тому до спірних правовідносин не застосовуються положення статті 625 ЦК
України.
Саме з такого розуміння зазначеної норми матеріального права виходив суд
касаційної інстанції у справі, яка переглядається, погоджуючись із висновком
суду апеляційної інстанції, який, установивши, що договором банківського вкладу
передбачено зобов'язання банку зі сплати нарахованих за вкладом процентів
шляхом видачі через касу банку зливків банківських металів, дійшов
обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для покладення на банк
відповідальності за порушення грошового зобов'язання, передбаченої статтею 625 ЦК
України.
Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не
підтвердилися, а тому, відповідно до частини першої
статті 3605 ЦПК України, у задоволенні заяви про
перегляд рішення суду касаційної інстанції Верховним Судом України слід
відмовити.
Керуючись пунктом 1 частини
першої статті 355, пунктом 2
частини першої статті 3603, частиною
першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у
цивільних справах Верховного Суду України постановила:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2013 року
відмовити.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки
на підставі, встановленій пунктом 2
частини першої статті 355 ЦПК України.
Материалы, предоставленные в блоге, носят
ознакомительный характер. Рекомендуем обратиться к специалистам.
Адвокат в Киеве:
(044) 383-50-62
(096) 445-47-90
e-mail: super.legal-protection@yandex.ru
Отправить комментарий