Не совсем мирный протест. Решение ЕСПЧ.

Дело неординарное. Рассматривался вопрос применения правоохранительными органами спецсредств против демонстрантов. Компенсацию заявители получили. Вместе с тем, имеются и особые мнения судей. Так, по данному делу обстановка и причина выстрелов карабинера заключаются исключительно в нападении, которое вела группа демонстрантов, к которой относилась и сама жертва. Таким образом, было бы неоправданно строить вывод о нарушении статьи 2 на критической оценке поведения властей в тот или иной момент событий.

РАДА ЄВРОПИ

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

Четверта секція

РІШЕННЯ

Справа "Джуліані та Гаджіо проти Італії"

(Заява N 23458/02)

Страсбург, 25 серпня 2009 року

Передача справи на розгляд Великої Палати

01 березня 2010 року

Європейський Суд з прав людини (Четверта секція), засідаючи Палатою у такому складі:

Ніколас Братца, Голова,

Хосе Касадеваль,

Лех Гарлицьки,

Джованні Бонелло,

Владимиро Загребельськи,

Люляна Мійович,

Ян Шикута, судді,

а Лоуренс Ерлі, Секретар засідання,

після наради за зачиненими дверима 26 червня 2008 року та 18 червня 2009 року, виносить таке рішення, ухвалене того самого дня:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу порушено за заявою (N 23458/02), поданою проти Італійської Республіки, за яким троє громадян цієї країни, пан Джуліано Джуліані, пані Аделаіда Гаджіо (дружина Джуліані) та пані Елена Джуліані (далі - заявники), звернулися до Суду 18 червня 2002 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини та її основних свобод (далі - Конвенція).

2. Інтереси заявників представляють п. Н. Паолетті та п. Г. Пісапіа, адвокати з Риму. Заявники - відповідно батько, мати та сестра Карло Джуліані. Італійський уряд (далі - Уряд) представляє його агент, Е. Спатафора, зі своїм співробітником, Ф. Крісафуллі.

Заявники, зокрема, стверджували, що Карло Джуліані загинув через надмірне застосування поліцією сили.

4. Слухання, присвячене питанню щодо прийнятності заяви одночасно з розглядом її по суті (стаття 54 § 3 Регламенту Суду), відкрито відбулося у Палаці прав людини, у Страсбурзі, 5 грудня 2006 року (стаття 59 § 3 розпорядження).

Взяли участь:

- від Уряду

пан Ф. Крісафуллі, співробітник

- від заявників

пан Н. Паолетті,

пані А. Марі,

пані Г. Паолетті, адвокати з Риму, радники.

5. Рішенням від 6 лютого 2007 року палата визнала заяву прийнятною.

6. Заявники та Уряд подали додаткові письмові зауваження (Пункт 1 Правила 59 Регламенту Суду). Сторони представили письмові зауваження щодо спостережень інших сторін.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Заявники народились відповідно у 1938, 1944 та 1972 роках та проживають у Генуї та в Мілані.

А. Ситуація, в якій відбувся саміт G8 у Генуї та обставини, які передували загибелі Карло Джуліані

8. 19, 20 та 21 червня 2001 року у Генуї відбувся саміт країн G8. В місті було організовано численні "антиглобалістські" маніфестації, через які італійський уряд вдався до численних запобіжних охоронних заходів. Закон N 349 від 8 червня 2000 року уповноважив префекта Генуї використовувати особовий склад збройних сил. Крім того, за допомогою металевої сітки було визначено так звану "червону зону" в тій частині міста, де проходили зібрання G8 (тобто в історичному центрі міста). Таким чином, доступ туди мали тільки жителі та люди, які мали там працювати. Доступ до порту був заборонений, а аеропорт закритий для транспорту. Червона зона переходила в жовту зону, яка, у свою чергу, була оточена білою зоною (нормальна зона).

9. Щодо письмових розпоряджень командира сил безпеки, відповідального за підтримку та відновлення громадського порядку, Уряд представив Суду службові накази, датовані 14, 17 та 19 липня 2001 року. Кожен з цих службових наказів починається фразою: "даний наказ вважати поправкою та доповненням до службової постанови N 2143/Р від 12 липня щодо надання послуг з підтримання порядку та безпеки, передбачених з нагоди проведення саміту G8, який відбуватиметься у Генуї з 20 по 22 липня". Ця постанова від 12 липня не була представлена до Суду.

10. Службовий наказ від 19 липня 2001 року був прийнятий напередодні цих подій. Він резюмує, таким чином, пріоритети правоохоронних органів: поставити по периметру "червоної зони" лінію оборони, що дозволить швидко відбити будь-яку спробу вторгнення; створити в "жовтій зоні" лінію оборони, щоб впоратися з будь-якими діями, враховуючи розміщення маніфестантів в різних точках, а також дії більш екстремістських елементів; і, насамкінець, вжити заходів для підтримання громадського порядку, зважаючи на резонанс від маніфестацій, з огляду на небезпеку вибуху агресії в результаті формування масового настрою.

11. Сторони погоджуються, що службовим наказом від 19 липня 2001 року було внесено зміни щодо планування способів використання доступних ресурсів та засобів, для того, щоб правоохоронні органи могли ефективно протистояти будь-яким спробам вторгнення до червоної зони учасників маніфестації "білих халатів" ("Tute bianche"), проголошену і дозволену наступного дня.

На підставі свідчень, зібраних у зв'язку з відкриттям кримінальних справ проти двадцяти п'яти маніфестантів (див. нижче, "суд над 25"), заявники зазначають, що службовий наказ від 19 липня надав стрілецькому загону динамічних функцій, у той час як ці функції мали бути статичними.

З приводу того, яким чином були видані ці інструкції, Уряд повідомив, що видані ним та отримані офіцерами, що знаходились на даній території, накази були передані в усній формі.

Заявники, в свою чергу, посилаються на свідчення, отримані прокуратурою, а також у ході процесу "суд над 25", зокрема на свідчення п. Лоро (параграф 56, нижче).

12. Сторони погоджуються щодо того, що була створена система радіозв'язку з оперативним центром, розташованим біля поліцейського відділку, і що цей центр знаходився в радіоконтакті з збройними силами, які перебували на даній території. Карабінери та полісмени могли зв'язуватися за допомогою радіозв'язку тільки з оперативним центром, але не мали можливості робити це між собою.

13. Із постанов у справі "суд над 25" (див. нижче) випливає, що перед початком саміту G8 були напружені моменти: 16 липня загін карабінерів отримав повідомлення про бомбу. 17 липня біля стадіону Карліні - місце, де зібралися маніфестанти, які збиралися прийняти участь у великій маніфестації 20 липня (процесії "Tute bianche") - було знайдено фургон, в якому знаходився вибуховий пристрій. 18 липня сили правопорядку було направлено на стадіон Карліні для проведення перевірок. Там зібралось близько 500 маніфестантів. Перевірка тривала близько години та проводилася у присутності журналістів. Маніфестанти мали "засоби для самозахисту", а саме щити з плексигласу та одяг, який міг би захистити від випадкових ушкоджень при зіткненні з поліцією.

14. Було також повідомлено, що вранці 20 липня найбільш агресивно налаштовані групи маніфестантів, у капюшонах та масках ("чорні блоки") стали причиною численних інцидентів та сутичок з поліцією. Близько 13 години 30 хвилин демонстрація "Tute bianche" була готова виступати. Стартувати демонстрація мала зі стадіону Карліні. Це був захід за участю багатьох організацій: представників руху "антиглобалістів", соціальних центрів, Комуністичної партії молоді "Rifondazione comunista". Вони вірили в дієвість ненасильницького протесту (шляхом акту громадської непокори), але оголосили політичну мету: спробувати перетнути "червоний кордон". Саме тому 19 липня 2001 року поліція Генуї заборонила учасникам маніфестації "Tute bianche" заходити у червону або суміжні з нею зони та спрямувала збройні сили для того, щоб зупинити демонстрацію на площі Верді. Отже, демонстранти могли пройти від стадіону Карліні вздовж всієї вулиці Толемед, до площі Верді, тобто задовго до перехрестя між цією вулицею та бульваром Торіно, перехрестя, де відбулися події, про які йтиметься нижче. О 13 годині 30 хвилин процесія вирушила і повільно пішла на захід. Під час спуску маніфестанти здавалися спокійними та радісними, принаймні, поки не помітили стовпи диму у напрямку вулиці Каневарі та повністю спалений автомобіль з боку вулиці Монтевідео, що спричинило певне напруження.

В районі вулиці Толемед було помітно сліди попередніх правопорушень. На чолі процесії знаходилась контактна група, що складалася з політиків та журналістів з камерами та фотоапаратами. Цей фактор уповільнював хід процесії та став причиною багатьох зупинок. Нижче, в районі вулиці Толемед, відбувались сутички між особами у масках та капюшонах і поліцією. Процесія досягла залізничного тунелю на перехресті бульвару Торіно. Раптом, за наказом пана Монделі, карабінери випустили у процесію снаряди сльозогінного газу.

15. Пан Монделі, командувач загону карабінерів "Альфа", повідомив на центральний радіопост, що по своїй рації він може тільки отримувати повідомлення, і, крім того, не має гіда, який би добре орієнтувався на вулицях Генуї, і тому не може керувати своїми людьми, що знаходяться на вулицях Генуї. Він знаходився на площі Томазео з двома сотнями карабінерів, які були оснащені новими гумовими кийками Tonfa, щитами, новітніми сльозогінними снарядами CS та ракетами, а також вогнетривкими комбінезонами та антипожежним обладнанням. О 14 годині 29 хвилин п. Монделі отримав по рації наказ посту швидко вирушати на площу Жиусті, оскільки процесія "Tute bianche" почала спускатись бульваром Гастальді. П. Монделі підтвердив отримання наказу. Існувало три можливих маршрути, щоб дістатися місця призначення, але він обрав той, який давав можливість пригальмувати хід процесії "Tute bianche", тобто маршрут через вулицю Інвреа та перехрестя бульвару Торіно. За кілька хвилин до 15 години, знайшовши демонстрантів, карабінери атакували процесію "Tute bianche", спочатку застосувавши сльозогінний газ, а потім просуваючись вперед і використовуючи гумові кийки. Процесію було відкинуто на схід (до перехрестя з вулицею Касарегі). Сутичка тривала близько двох хвилин. Наказу для подібних дій не надходило ні від центрального радіопосту карабінерів, ні від уповноваженої для цього особи. Карабінери відтіснили маніфестантів до перехрестя з вулицею Інвреа. Після цього маніфестанти розділилися: одні вирушили у напрямку моря, інші шукали притулку на вулиці Інвреа, потім в районі площі Алімонда. У відповідь маніфестанти почали кидати в карабінерів різні предмети, такі, як скляні пляшки та контейнери з відходами. Загони карабінерів, що швидко з'явилися на вулиці Касарегі та вулиці Інвреа, трощили барикади з контейнерів, вистроєні маніфестантами, та змушували маніфестантів залишати місце подій. О 15 годині 22 хвилині 52 секунді з центрального радіопосту пану Монделі було передано наказ покинути місце подій та дозволити рух процесії "Tute bianche". Напад закінчився, карабінери звільнили вулицю Касарегі, потім вулицю Інвреа, прямуючи на північ, а далі на захід через вулицю Толемед.

16. Деякі маніфестанти агресивно протестували, що спричинило сутички з поліцією. О 15 годині 40 хвилин група маніфестантів напала на броньований фургон карабінерів, а потім підпалила його.

17. О 17 годині група маніфестантів, що здавалася дуже агресивною, була помічена, зокрема, батальйоном Сіцілія, який складався з п'ятдесяти карабінерів і був розташований неподалік площі Алімонда.

18. Поліцейський службовець Лоро наказав вищезгаданим карабінерам атакувати маніфестантів. Пересуваючись пішки, у супроводі двох джипів "Дефендер", карабінери здійснили напад.

19. Однак, незабаром після цього, маніфестантам вдалося відбити атаку поліції: карабінери неорганізовано відступили у напрямку площі Алімонда, залишивши без захисту два джипи "Дефендер", які знаходилися позаду загону (прокуратура у своїй заяві відреагувала на відмову заявника від порушення карної справи наступним чином: "ripiegamento disordinato che lascia scoperti і due defender che si trovano alle spalle del reparto").

Зображення, отримані з гелікоптеру, показали, що маніфестанти, які рухалися вулицею Каффа о 17 годині 23 хвилин, бігли за поліцейським загоном.

Б. Загибель Карло Джуліані

20. Обидва вищезгадані джипи застопорилися на площі Алімонда. Коли одному з них нарешті вдалося виїхати, інший, через невірну поведінку водія, опинився у нерухомому стані на площі Алімонда, заблокований перекинутим контейнером для відходів.

21. До джипу підбігла група маніфестантів, озброєних камінням, палицями та залізними прутами. Задні бічні вікна та заднє скло джипу були розбиті. Маніфестанти викрикували образливі слова та погрози в адресу пасажирів джипу і кидали камінням в машину.

22. В джипі знаходилося троє карабінерів: Маріо Плаканіка, Філіппо Каватео та Даріо Рафоне.

23. Один з них, Маріо Плаканіка (далі - М. П.), був двадцятитрирічним гранатометником. Після отруєння сльозогінним газом, який було випущено під час попередніх сутичок, він був переведений капітаном Капелло (командувачем роти ECHO, в CCIR - "contingente di contenzione e intervento risolutivo") до одного з джипів, щоб віддалити від місця попередніх зіткнень. Знаходячись у задній частині джипу, поранений, запанікувавши, захищаючи один бік щитом (згідно зі свідченнями маніфестанта Предонзані), викрикуючи маніфестантам, щоб вони пішли, "бо інакше він їх уб'є", М. П. витягнув свою Беретту 9 мм, спрямував її у напрямку розбитого заднього скла автомобіля і за декілька секунд вистрілив двічі.

24. Перший постріл влучив Карло Джуліані в обличчя, під ліве око, серйозно його поранивши, оскільки він знаходився всього в кількох метрах від задньої частини джипу і щойно взяв порожній вогнегасник. Карло Джуліані впав біля лівого заднього колеса автомобіля.

25. Незабаром після цього Філіппо Каватіо (далі - Ф. К.), водію, вдалося знову завести машину, і для того, щоб виїхати, він здав назад, наїхавши, таким чином, на тіло Карло Джуліані. Потім він ввімкнув першу передачу і наїхав, виїжджаючи, другий раз на тіло Карло Джуліані. Джип відправився на площу Томазео.

26. Через "кілька метрів" командувач карабінерів Аматорі сів у джип та зайняв місце водія, "водій знаходився у шоковому стані". Карабінер Рандо також сів до машини.

27. Після від'їзду джипу Дж. М., маніфестант, підійшов до Карло Джуліані і побачив, що у останнього відкрилася серйозна кровотеча, з рани, що знаходиться під лівим оком, та відзначив, що "пульс Карло Джуліані був дуже прискореним та слабким". Через кілька хвилин, після приїзду великої кількості карабінерів та поліцейських, Дж. М. відійшов від Карло Джуліані.

28. Сили поліції, що знаходилися з іншого боку площі Алімонда, втрутилися та розігнали маніфестантів (згідно зі свідченнями капітана Капелло). До них приєднались загони карабінерів.

29. О 17 годині 27 хвилині 25 секунді, поліцейський, що знаходився на місці подій, зв'язався з центральним радіопостом, щоб викликати швидку допомогу. Пізніше лікар, що прибув на місце подій, констатував смерть Карло Джуліані.

1. Інформація, подана сторонами, щодо подій, які передували смерті Карло Джуліані

30. Згідно із записами Міністерства внутрішніх справ, події, що передували смерті Карло Джуліані, викладені у пакеті документів, поданих Урядом:

"О 6 годині районне управління отримало службовий наказ, і біля поліцейського відділку було розташовано три збройних загони. Через кілька годин солдатів розпустили; залишилось два загони.

Пізнього ранку солдатів направили на площу Томазео, куди вони прибули вже після того, як маніфестантів розігнали. Службовець поліції Лоро взяв на себе командування солдатами.

Збройні сили були розташовані на вулиці Рімасса, неподалік від садів Кінг, та були приставлені до різних об'єктів. Починаючи з 15 години загін, який переслідував маніфестантів, пройшов вулицею Інвреа і дістався площі Алімонда, де ситуація була відносно спокійна; тому загін було реорганізовано. У загоні налічувалося близько п'ятдесяти карабінерів.

Два джипи "Дефендер", які використовувалися для підтримання зв'язку між загонами, знаходилися на площі. Службовець поліції Лоро та капітан Капелло вирішили розташувати загін на вулиці Каффа, у напрямку вулиці Толемед, щоб зупинити групу маніфестантів, які зводили барикаду, використовуючи контейнери для відходів. Карабінерів почали закидати камінням та пляшками. Побоюючись, що сюди приєднаються інші маніфестанти, які рухалися по вулиці Одесса, карабінери пішки відступали, залишаючи напризволяще два джипи, які знаходилися позаду загону.

Піддавшись у той момент хвилюванню, водії двох джипів спробували відступити якомога швидше, у зворотному напрямку, до площі Томазео. Під час спроб розвернутися джипи заважали один одному; тому Філіппо Каватіо (Ф. К.) був змушений зупинитися, оскільки машина була заблокована спереду контейнером для відходів. Через кілька хвилин її оточили маніфестанти, які прийшли з вулиці Толемед та вулиці Одесса".

31. Спираючись, між іншим, на свідчення співробітників правоохоронних сил в ході процесу "суд над 25", заявники описують також обставини смерті Карло Джуліані:

"Демонстрація "Tute bianche" ("білих халатів") прибула на вулицю Толемед о 14 годині 50 хвилин. О 14 годині 53 хвилини правоохоронні сили (група карабінерів, що входили до складу батальйону Ломбардія) атакували її. Напади повторювалися вісім разів та проводилися за допомогою дев'ятнадцяти щитів, пожежних машин, сльозогінного газу, гумових кийків. Остання атака відбулася о 17 годині 15 хвилин.

Між тим, рота ECHO - якій у деяких нападах допомагав батальйон Ломбардія - була розташована на площі Алімонда - вулиці Каффа, та знаходилась під командуванням службовця поліції Лоро. До них приєдналися два джипи "Дефендер". Карабінери могли зняти свої протигази, поїсти та відпочити.

В той самий час поліція, під командуванням службовця поліції Фіорілло, знаходилась на вулиці Каффа.

У зв'язку зі спокійною ситуацією капітан Капелло наказав М. П. та Д. Р. сісти до одного з джипів. Він вважав доцільним посадити двох карабінерів до машини, оскільки вони були психологічно "на нулі" ("a terra") і їх фізичний стан не відповідав вимогам, необхідним для несення служби. Враховуючи, крім того, що М. П. повинен був припинити застосовувати снаряди сльозогінного газу, він зняв з нього газовий пістолет, а також мішок зі снарядами.

О 17 годині 20 хвилин рота ECHO, що складалася на той момент з сотні осіб, виконуючи наказ службовця поліції Лоро, зняла протигази, щити і пішки попрямувала вулицею Каффа до вулиці Толемед. Було вирішено атакувати кортеж у присутності підполковника Трульйо. Позаду загону їхали два джипи. Численні контейнери для відходів були використані маніфестантами як бар'єр. Рота ECHO почала відступати вулицею Каффа до площі Алімонда. Загін, що відступав, супроводжували два джипи, які їхали позаду. Близько сімдесяти маніфестантів переслідували карабінерів. Прибувши на площу Алімонда, джип, у якому знаходився М. П., наштовхнувся на контейнер для відходів, а тому був змушений зупинитися. Маніфестанти кидали у автомобіль каміння, а потім і вогнегасник, який впав на землю.

Карло Джуліані попрямував до вогнегасника, що лежав на землі. У цей момент карабінер, що знаходився в джипі, вже тримав у руці пістолет і був готовий стріляти. Карло Джуліані взяв вогнегасник і підняв його. Було 17 годин 27 хвилин. У цей час в нього влучила смертельна куля".

32. Щодо пістолета заявники посилаються на фотознімки, прикріплені до справи розслідування, та підкреслюють, що зброя була в горизонтальному положенні та спрямована донизу.

33. Міністерство внутрішніх справ погодилось, що неможливо визначити точну кількість карабінерів та поліцейських, що перебували на місці подій на момент смерті Карло Джуліані; приблизно п'ятдесят карабінерів знаходились на відстані 150 метрів від джипу. Між іншим, на відстані 200 метрів, в районі площі Томазео, знаходилась група поліцейських (reparto mobile della polizia di stato).

34. Заявники, у свою чергу, посилаються на свідчення підполковника Трульйо (див. нижче), який стверджував, що перебував в десяти метрах від площі Алімонда та тридцяти - сорока метрах від джипу. В кількох десятках метрів від джипу перебували карабінери (сто осіб). Поліцейські розташувалися в кінці вулиці Каффа, поблизу площі Томазео. Заявники також ставлять під сумнів присутність карабінерів на відстані кількох метрів від джипу, що чітко видно на фотознімках, прикріплених до справи розслідування.

2. Свідчення заявників щодо подій, які відбулися відразу після від'їзду джипу

35. У основі фільму, представленого заявниками, лежать фотознімки, прикріплені до справи розслідування, він показує багатьох осіб та співробітників правоохоронних сил, які підходили до тіла жертви. Поряд з головою жертви знаходиться закривавлений камінь, якого немає у перших епізодах, але видно в кінці фільму. Крім того, поліцейський, який знаходився біля тіла Карло Джуліані (п. Лоро), вказує пальцем на маніфестанта та кричить "sei stato tu, sei stato tu!" ("це ти! це ти!"), після чого службовці правоохоронних сил відправилися наздоганяти вищезгаданого чоловіка, але марно.

36. Карабінер Капелло, який виступав свідком на процесі "суд над 25" (слухання від 20 вересня 2005 року), зазначив, що одна молода жінка наблизилась до тіла Карло Джуліані та підняла капюшон, який він носив. На обличчі жертви виднілась рана у формі зірки. Молода дівчина заявила, що Карло Джуліані був мертвий і, на її погляд, смерть наступила не від удару каменем. Приблизно за дві хвилини після того, як пролунала ця фраза, у п. Лоро розпочався, як висловився Пан Капелло, "виплеск емоцій", що було показано по телебаченню.

В. Розслідування, проведене державними органами

1. Перший етап розслідування

37. 3-я мобільна бригада поліції провінції Генуя - відділ злочинів проти осіб - прибула на місце злочину о 18 годині. Згідно з рапортом, поданим паном Буччі, службовцем поліції, який входив до складу мобільної бригади поліції Генуї, о 18 годині, коли він разом з двома іншими службовцями поліції прибув на площу Алімонда, з центрального радіопосту надійшло повідомлення про загибель юнака. Бригада знайшла тіло жертви, накрите простирадлом. Вони огородили місцевість, наскільки це було можливо (тобто перекрили доступ людей на площу Алімонда), щоб дати можливість криміналістам провести огляд місця подій. Обличчя жертви залишалось відкритим, капюшон знаходився позаду голови. Такі свідчення надійшли від поліцейських Фіорелло та Мартіно (параграфи 41 - 42 нижче).

38. У кількох метрах від тіла Карло Джуліані було знайдено гільзу. Жодної кулі виявлено не було. Біля тіла було знайдено вогнегасник, а також закривавлений камінь, гроші, різак, мобільний телефон, запальничку та ключі. Ці предмети було вилучено поліцією. Крім того, у справі вказано, що прокуратура довірила поліції тридцять шість актів розслідування.

39. Після від'їзду з площі Алімонда джип зі зброєю та обладунком М. П. залишився в руках карабінерів; автомобіль, зброю та обладунки було вилучено поліцією для проведення розслідування. Гільза була знайдена в салоні джипу.

40. Труп, за вказівкою прокурора, було доставлено у лікарню Гальєра. Його особу було встановлено за допомогою відбитків пальців, записаних в файлах судової справи.

41. О 21 годині 30 хвилин поліцейський Фіорілло, командувач групи поліцейських, яка знаходилась на вулиці Каффа, з'явився до відділку мобільної бригади поліції Генуї. Він заявив, що бачив на площі Алімонда загін карабінерів, яких переслідуваних ("travolto") натовпом маніфестантів, що намагалися атакувати поліцейських. Обидва джипи "Дефендер" були ізольовані серед натовпу маніфестантів, оточені людьми і серйозно пошкоджені. Відразу після цього обидва авто поїхали звідти. На землі лежав чоловік у капюшоні. Поблизу лежав вогнегасник.

42. О 20 годині 50 хвилин поліцейський Мартіно заявив у відділ мобільної бригади поліції Генуї, що, прибувши на площу Алімонда з групою поліцейських під командуванням Фіорілло, побачив Карло Джуліані, що лежав на землі з кривавою раною на голові. Поряд знаходився вогнегасник. Як тільки приїхала швидка допомога, лікар зчинив спробу реанімувати Карло Джуліані, потім же констатував смерть та дочекався прибуття працівника судового відомства.

43. 21 липня 2001 року капітан Капелло, командувач роти ECHO, розповів про події, що сталися напередодні, та назвав імена карабінерів, що перебували у вищезгаданому джипі, оскільки він був оточений багатьма маніфестантами, озброєними залізними прутами, камінням та дерев'яними дошками. Він підтвердив, що тіло, яке лежало на землі, з капюшоном на обличчі, було виявлено, як тільки джип поїхав, а поліція, що знаходилася з іншого боку площі, втрутилася та розігнала маніфестантів.

Пан Капелло стверджував, що не чув звуку пострілу, можливо через те, що він був у навушниках, касці та протигазі, які обмежували його слух.

44. 28 липня 2001 року офіцер Міранте склав службову записку, у якій було викладено міркування офіцера Капелло щодо подій, які відбулися на площі Алімонда.

2. Судове розслідування щодо М. П. та Ф. К., двох з трьох карабінерів, які знаходилися в джипі

45. Ввечері 20 липня 2001 року було ідентифіковано двох з трьох карабінерів, що знаходилися у джипі під час вищезгаданих подій, та допитано в прокуратурі Генуї, у приміщенні командування відділом карабінерів Генуї як осіб, підозрюваних у вбивстві.

а) Перші показання підозрюваного, який стріляв (М. П.), допитаного прокурором 20 липня 2001 року, о 23 годині, в приміщенні командування відділу карабінерів Генуї

46. М. П. був запасним стрільцем при батальйоні N 12 "Сицилія" та прийнятим до складу роти ECHO, сформованої у зв'язку з проведенням саміту "великої вісімки". Разом з іншими чотирма ротами, що прибули з інших регіонів Італії, рота ECHO входила до складу CCIR під командуванням підполковника Трульйо. Ротою ECHO командував капітан Капелло та його заступники Міранте і Запіа, під керівництвом та координацією п. Лоро, службовця поліції (vice questore) Рима. Крім того, були задіяні батальйон парашутистів та загони під назвою G2 та G3. Кожна з п'яти рот була розділена на чотири взводи, по п'ятдесят чоловік у кожному. Командування всіма ротами було доручене полковнику Лезо; його заступником у справах координування був підполковник Трульйо.

47. М. П., що народився 13 серпня 1980 року, прийшов на службу 16 вересня 2000 року, був гранатометником та відповідав за стрільбу сльозогінними снарядами. Він заявив, що під час проведення операцій з підтримки та відновлення громадського порядку (ПВГП) він повинен був ходити пішки зі своїм взводом. Після застосування великої кількості сльозогінних снарядів у нього почало пекти обличчя та очі, і він попрохав дозволу капітана Капелло сісти до джипу, яким керував Ф. К. Трохи пізніше до них приєднався інший карабінер (Даріо Рафоне), поранений.

48. М. П. підтвердив, що був дуже наляканим через події, що відбувалися протягом всього дня, а особливо він боявся, що маніфестанти почнуть кидати "коктейль Молотова". Він пояснив, що потім його страх посилився, оскільки його ногу поранив металічний предмет, а у голову влучив камінь. Він заявив, що визначав наявність нападників по ударах каміння і думав, що "джип оточили сотні маніфестантів", водночас він додав, що "в момент стрільби він нікого не бачив". Він сказав, що був "у паніці". М. П. описав момент стрільби, кажучи, що в певний момент він сам вихопив свій пістолет, вистромив руку зі зброєю через заднє скло джипу, і приблизно через хвилину зробив два постріли. М. П. не давав ніяких уточнень щодо того, коли він встиг зняти свій пістолет із запобіжника. Він стверджував, що не помітив присутності Карло Джуліані позаду джипу, ні до, ні після пострілу.

б) Показання водія (Ф. К.), допитаного прокурором 20 липня 2001 року, у приміщенні командування відділу карабінерів

49. Ф. К., водій, народився 3 вересня 1977 року, пробув на службі двадцять два місяці. Він стверджує, що знаходився у провулку, неподалік від площі Алімонда, і що він намагався виїхати на площу заднім ходом, тому що взвод відступив під натиском маніфестантів. Однак дорогу йому перекрив контейнер для відходів і він не зміг рухатися далі, оскільки двигун заглух.

Він підтвердив, що сконцентрував всі сили на тому, щоб розвернути джип, в той час, як його колеги, які знаходились у джипі, кричали. У результаті він не почув вистрілів пістолету М. П. Наостанок він додав: "Я не побачив людину на землі тому, що на мені була маска, яка обмежувала поле мого зору (...), а також тому, що вид у боковому дзеркалі машини не був оптимальним. Я здав назад і не відчув ніякого опору; щоправда, я відчув поштовх колеса з лівого боку, але я подумав, що то купа сміття, яка висипалась з контейнера для відходів; в голові ж весь час була лише одна думка - як втекти від цього лиха".

в) Показання третього карабінера (Д. Р.), який знаходився у джипі під час вищезгаданих подій, допитаний прокурором 21 липня 2001 року.

50. Д. Р., який народився 25 січня 1982 року і перебував на військовій службі (carabiniere di leva) з 16 березня 2001 року, заявив, що в його обличчя та спину влучило каміння, яке кидали маніфестанти, і рани почали кровоточити. Він намагався захиститися, закриваючи своє обличчя, а М. П. також намагався, в свою чергу, закрити його своїм тілом. У цей момент він вже нічого не бачив, але він чув крики та шум ударів та предметів, що залітали всередину джипу. Він чув, як М. П. крикнув нападникам зупинитись та піти, за чим прослідувало рівно два постріли.

г) Другий допит М. П. прокурором

51. 11 вересня 2001 року М. П., допитаний прокурором, підтвердив свої свідчення від 20 липня 2001 року та додав, що кричав маніфестантам "йдіть звідси, або я у вас стрілятиму!".

3. Свідчення, отримані під час розслідування

а) Свідчення інших карабінерів

52. Маршал Аматорі, який знаходився у іншому джипі, що застряг на той момент на площі Алімонда, зазначив, що джип, в якому знаходився М. П., зупинився через контейнер для відходів та був оточений численною кількістю маніфестантів, "принаймні більше двадцяти". Останні кидали в джип різні предмети. Маршал зокрема бачив, як один з маніфестантів кинув вогнегасник у заднє скло. Він заявив, що чув звуки пострілів та бачив, як впав Карло Джуліані. Він також бачив маневрування джипу, який двічі переїхав тіло Карло Джуліані. Коли джипу нарешті вдалося виїхати з площі Алімонда, він підійшов до машини і побачив, що Ф. К., водій, який вийшов з машини і попрохав у нього допомоги, помітно хвилювався. Маршал зайняв місце водія та помітив, що М. П. тримає в руці пістолет; тоді він йому наказав поставити пістолет на запобіжник. Він заявив, що відразу подумав про те, що саме з цієї зброї було зроблено два постріли, але нічого не сказав М. П., останній був поранений і в нього з голови йшла кров. Маршал підтвердив, що Ф. К. розповів йому про те, що він чув звуки пострілів, в той час, коли намагався виїхати на джипі. Маршал не отримав жодних пояснень щодо обставин, які змусили вдатися до стрілянини, і не задав жодного запитання з цього приводу.

53. Карабінер Рандо наздогнав вищезгаданий джип пішки. Він заявив, що бачив, як М. П. вихопив зброю, і запитав у М. П., чи він стріляв. Той дав стверджувальну відповідь, не уточнюючи - стріляв він у повітря чи у напрямку даного маніфестанта. Пан Рандо повідомив, що М. П. постійно повторював "вони хотіли мене вбити, я не хочу помирати".

54. 11 вересня 2001 року прокурор вислухав капітана Капелло, який командував ротою карабінерів, до складу якої М.П. входив під час проведення саміту "великої вісімки", і проходив під командуванням підполковника Трульйо. Пан Капелло заявив, що він дозволив М. П. сісти у джип і що він забрав у нього газовий пістолет тому, що М. П. знаходився в кепському стані. Пізніше він уточнив (процес "суд над 25", засідання від 20 вересня 2005 року), що М. П. був фізично непридатний для продовження служби через психологічні проблеми, під дією стресу. Потім пан Капелло відправився зі своїми людьми - п'ятдесят чоловік - до рогу площі Алімонда та вулиці Каффа. Пан Капелло вказав, що службовець поліції Лоро попрохав його знову пройти по вулиці Каффа у напрямку вулиці Толемед, щоб допомогти загону, що знаходиться там, розігнати маніфестантів. Він заявив, що здивувався цьому проханню, враховуючи кількість та ступінь втомленості людей, які були в його розпорядженні. Однак, пан Капелло та його люди відправилися на вулицю Каффа. Під натиском маніфестантів, що прийшли з вулиці Толемед, карабінери змушені були відступати; спочатку вони робили це організовано, а потім безладно. Пан Капелло вказав, що при відступі карабінерів два джипи "Дефендер" не поїхали за ними, присутність цих машин не мала жодного "функціонального виправдання". Капітан Капелло заявив, між іншим, що маніфестанти були розігнані тільки завдяки втручанню мобільних бригад поліції, що знаходились на іншому боці площі Алімонда, і що тільки тоді він помітив людину у капюшоні, що лежала на землі і була, мабуть, серйозно поранена. Нарешті, пан Капелло вказав, що деякі з його людей носили каски, оснащені відеокамерами, що дозволило висвітлити розвиток подій, і що відеозаписи були передані голові CCIR, полковнику Лезо.

55. Підполковник Трульйо заявив, що зупинився в десяти метрах від площі Алімонда і в тридцяти - сорока метрах від вищевказаного джипу, та помітив, що той наїхав на тіло, яке лежало на землі.

б) Свідчення службовця поліції Лоро

56. 21 грудня 2001 року прокурор вислухав пана Лоро. Він заявив, що 20 липня 2001 року він з'явився о 6 годині у місці, де він повинен був прийняти командування над двома сотнями осіб, щоб розпочати службу. Через дві години, коли ніхто не прийшов, він відправився до поліцейського управління і дізнався, що порядок служби було змінено. Згідно з уточненнями, зробленими пізніше п. Лоро (засідання від 26 квітня 2005 року, "суд над 25"), 19 липня його поінформували, що наступного дня жодна процесія не отримала дозвіл на прохід вулицями міста. 20 липня він не знав, що одній процесії дозволили пройти. Його попрохали розвернутися біля ринку та приєднатися до загону з сотні карабінерів, щоб контролювати територію. Пан Лоро зміг приєднатися до загону та його капітана - п. Капелло - тільки о 12 годині 30 хвилин. Він вирушив на площу Томазео, де відбувалися сутички з маніфестантами. О 15 годині 30 хвилин, в спокійний момент, підполковник Трульйо та два джипи приєдналися до загону. Обід вже пройшов. З 16 до 16 годин 45 хвилин загін було задіяно у ліквідації сутичок на бульварі Торіно. Потім він прибув на площу Томазео - площу Алімонда. Повернулися підполковник Трульйо та два джипи. Загін було реорганізовано. Пан Лоро заявив, що помітив в кінці вулиці Каффа групу маніфестантів, які будували по колу барикаду з контейнерів для відходів та прямували до загонів правоохоронних сил. Пан Лоро підтвердив, що попрохав п. Капелло допомогти в цій ситуації, якщо його люди будуть в змозі це зробити, і отримав стверджувальну відповідь. Отже, п. Лоро та його загін знаходилися неподалік вулиці Каффа. Він чув наказ відступати та був свідком неорганізованого відступу загону.

в) Свідчення маніфестантів, опитаних прокурором.

57. Маніфестанти, які були свідками вищезгаданих подій, також були вислухані. Деякі з них заявляють, що знаходились біля джипу, власноруч кидали каміння, наносили удари по джипу за допомогою палиць або інших предметів. Один з маніфестантів заявив, що М. П. кричав "покидьки, я вас всіх повбиваю!". Інший помітив, як М. П., який, знаходився у джипі, дістав свій пістолет і почав кричати своїм товаришам, щоб вони були уважними і відійшли. Ще один заявив, що М. П. закривався з одного боку щитом (параграф 23 вище).

г) Інші свідчення, що надійшли прокурору

58. Особи, які спостерігали за подіями з вікон своїх помешкань, заявляють, що бачили, як один маніфестант підібрав вогнегасник та підняв його. Вони чули звуки двох пострілів та бачили, як маніфестант впав.

4. Аудіо- та відеоматеріали

59. У ході розслідування прокуратура розпорядилась, щоб правоохоронні органи передали аудіо- та відеоматеріали, які б допомогли відтворити події, що відбулися на площі Алімонда. Фотознімки та відеозаписи було зроблено знімальними групами, камерами, вмонтованими в гелікоптери, та міні-камерами, що були на касках у деяких солдат під час проведення заходів з підтримання та відновлення громадського порядку. Крім того, в наявності були знімки, отримані з приватних джерел.

5. Експертизи

а) Автопсія

60. Через двадцять чотири години прокуратура віддала наказ провести розтин для остаточного встановлення причини смерті Карло Джуліані. 21 липня 2001 року, о 12 годині 10 хвилин, висновок про розтин - уточнюючи, що потерпіла сторона може вибирати експерта та адвоката - було передано першому заявнику.

О 15 годині 15 хвилин п. Каналь та п. Сальві, експерти прокуратури, формально отримали мандат, і операція розтину розпочалася. Заявники не направили від своєї сторони ані представника, ані експерта.

Мандат, наданий експертам, виглядав таким чином: "Експерти повинні визначити причину смерті Карло Джуліані і сказати, чи входять до складу чинників, які спричинили смерть, зовнішні чинники, такі, як хіміко-токсикологічні речовини. Для підтвердження гіпотези про те, що причиною смерті стали вогнепальні постріли, експерти повинні визначити кількість пострілів, місцезнаходження вогнепальних поранень, траєкторію переміщення кулі в тілі, положення жертви щодо стрілка і про можливу відстань, з якої стріляли, а також з'ясувати, чи вів він смертельну боротьбу до отримання поранення, що спричинило смерть".

61. Після проведення розтину тіло було передане сімейству Карло Джуліані, яке хотіло його кремувати. Враховуючи складність справи, експерти попрохали у прокуратури відкласти подання звіту на термін у шістдесят днів. Прокуратура задовольнила це прохання.

62. 23 липня 2001 року прокуратура дозволила кремацію тіла Карло Джуліані на прохання його сімї.

63. Звіт експертизи було подано 6 листопада 2001 року. Експерти зазначили, що Карло Джуліані отримав поранення під лівим оком, куля пройшла крізь череп і вийшла зліва через його задню стінку. Траєкторія руху кулі була наступною: стріляли з відстані більш ніж п'ятдесят сантиметрів, спереду назад, справа наліво, зверху вниз. Зріст Карло Джуліані становив 1,65 м. Стрілок знаходився обличчям до жертви, трішки нахилений вправо. Згідно з висновком експертів, постріл в голову наніс ушкодження такої тяжкості, що смерть настала через кілька хвилин; рух джипу по тілу наніс лише незначні пошкодження, не травмувавши органи грудної клітини та черевної порожнини.

б) Судово-медична експертиза, яка проводилась для М. П. та Д. Р.

64. Покинувши площу Алімонда, троє карабінерів, які знаходились в джипі, звернулися до пункту швидкої допомоги у госпіталі Гальєра, у Генуї. М. П. поскаржився на дифузні синці на правій нозі та травму черепа, що супроводжувалися відкритими ранами; незважаючи на пораду лікарів, М. П. написав відмову від госпіталізації і о 21 годині 30 хвилин залишив лікарню. Він переніс черепно-мозкову травму, спричинену, за його словами, ударом тупим предметом, який він отримав під час перебування у джипі. За висновками лікарів, стан здоров'я М. П. не становив смертельної небезпеки для нього.

65. У Д. Р. були синці та садна на носі та правій вилиці, а також синці на лівому плечі та лівій нозі. Ф. К. поскаржився на посттравматичний психологічний синдром, лікування якого триває два тижні.

66. Судово-медична експертиза, яка проводилася для встановлення характеру цих ушкоджень та їх зв'язку з агресивною поведінкою окупантів джипу, постановила, що поранення, отримані Д. Р. та М. П., не становили загрози їхньому життю. Щодо М. П., то рани на його голові спричинені ударом каменя, природу інших поранень встановити не вдалося. Щодо Д. Р., ушкодження на його обличчі могло бути спричинене ударом каменя, а поранення на плечі - ударом дошки.

в) Судово-балістичні експертизи, призначені прокуратурою

i. Експертиза перша

67. 4 вересня 2001 року прокуратура зобов'язала пана Кантареллу встановити, чи випущені дві гільзи, знайдені на місці подій (одна в джипі, інша в кількох метрах від тіла Карло Джуліані), з однієї і тієї ж зброї, і чи належала ця зброя М. П. У своєму звіті від 5 грудня 2001 року експерт на 90 % упевнений в тому, що гільза, знайдена в джипі, випущена з пістолета Беретта, який належить М. П., але він дає тільки 10 % ймовірності, що гільза, знайдена біля тіла Карло Джуліані, випущена з того ж самого пістолета. Ця експертиза була проведена в односторонньому порядку, відповідно до статті 392 Кримінально-процесуального кодексу, тобто постраждала сторона не могла прийняти участь у її проведенні.

ii. Експертиза друга

68. Для її проведення прокуратура призначила другого експерта, інспектора поліції Біажіо Манетто. У звіті, представленому 15 січня 2002 року, він з упевненістю у 60 % стверджує, що гільза, знайдена біля тіла жертви, випущена зі зброї М. П. Він дійшов висновку, що дві гільзи були випущені з пістолета М. П. Щодо відстані між М. П. та Карло Джуліані у момент пострілу, то, на його думку, вона становила від 110 до 140 сантиметрів. Дана експертиза проведена в односторонньому порядку.

iii. Експертиза третя (колегіальна)

69. 12 лютого 2002 року прокуратура доручила групі експертів, яка складалась з Нелло Баласіно, Пьєтро Бенедетті, Паоло Романіні та Карло Торе, "після перегляду відеозаписів та фотознімків, а також планіметрій, прикріплених до справи, записів вже проведених експертиз, відтворити, хоча б у віртуальній формі, поведінку М. П. та Карло Джуліані в моменти безпосередньо до та одразу після того, як куля увійшла у тіло". Йшлося, зокрема, про встановлення відстані, яка розділяла М. П. та Карло Джуліані, кути зору та поле зору М. П. всередині джипу в момент пострілів. Як випливає зі справи, п. Романіні опублікував статтю у вересні 2001 року в спеціалізованому журналі (TAC Armi), в якій висловлював думку, що М. П. діяв з метою самооборони.

Експертам було дозволено користуватися усіма документами, аудіовізуальним матеріалом та висновками експертиз, які були в наявності у прокуратури. Представники та експерти заявників були присутні під час проведення експертизи. В протоколі записано, що інтереси заявників представляв п. Вінчі, який заявив, що не хотів би подавати заявку на відтворення інциденту (incidente probatorio).

70. Огляд місця подій було проведено 20 квітня 2002 року. У зв'язку з цим слід від другого пострілу знайшли на стіні будівлі на площі Алімонда, на висоті приблизно п'яти метрів.

71. 10 червня 2002 року звіт експертів (під назвою "Дослідження розвитку подій, що призвели до смерті Карло Джуліані, на основі аналізу зображень") було подано до прокуратури. Даний звіт мав на меті визначення позиції двох зазначених осіб та відстані між ними у момент пострілу, для подальшого визначення куту зору. Експерти від самого початку заявили, що відсутність тіла Карло Джуліані (через його кремування) було головною перешкодою для їхньої роботи, яка не є вичерпною у зв'язку з відсутністю можливості, з одного боку, переоглянути деякі частини тіла, а з іншого - знайти мікросліди.

72. Спочатку, на основі того, що "доступного матеріалу мало", експерти спробували відповісти на запитання, як вплинула куля на Карло Джуліані. За їхніми словами, черепномозкові травми були дуже серйозними і стали причиною смерті "за короткий час". Потім вони констатували, що куля не вся вийшла з черепу Карло Джуліані, при скануванні, що проводилося перед розтином, було виявлено шматок матового металу, який за своїм зовнішнім виглядом нагадував елемент броні. Стосовно рани на передній частині обличчя існує аспект, який має неоднозначну інтерпретацію, неправильна форма рани пояснюється, насамперед, типом тканини у тій частині тіла, куди потрапила куля. Іншим можливим поясненням може бути те, що куля не відразу влучила в Карло Джуліані, а, перед попаданням в тіло жертви, зустріла на своєму шляху якусь перешкоду, здатну її деформувати і сповільнити. Ця гіпотеза узгоджується з невеликими розмірами вихідного отвору та з тим, що куля була фрагментована всередині голови Карло Джуліані.

73. Відштовхуючись від цієї гіпотези, експерти провели повторний обшук, при якому знайшли маленький фрагмент металу свинцю, який напевно, відколовся від кулі. Оскільки його знайшли на капюшоні Карло Джуліані, після його обробки було неможливо визначити, на якій частині капюшона знайдено цей фрагмент: передній, бічній чи задній. Також експерти знайшли сліди матеріалу, який не стосується снаряду як такого, а належить до матеріалу, який використовується на будівництві. Крім того, знайдено мікрочастки свинцю у передній та задній частині капюшону, що ймовірно підтверджує гіпотезу про те, що куля втратила частину своєї оболонки під час удару.

Щодо характеру "проміжного об'єкту", експертам не вдалося встановити, який саме об'єкт це був, точно не вогнегасник, який Карло Джуліані тримав у руці.

74. Зрештою, що стосується відстані пострілу, експерти вважають, що вона була більшою за 50 - 100 сантиметрів.

75. Для відтворення подій у зв'язку з "припущенням про зіткнення з об'єктом" експерти приступили до тестової стрільби і відео- та комп'ютерного моделювання. Вони дійшли наступних висновків: припускаючи насамперед, що куля зіткнулася з іншим об'єктом, неможливо визначити траєкторію, оскільки вона була звісно змінена при зіткненні. На основі відеозапису, де показано, як камінь розпадається у повітрі, та звуку пострілу на аудіозаписі, експерти вважають, що камінь розпався відразу після пострілу.

На основі комп'ютерного моделювання експерти дійшли висновку, що куля, випущена М. П. вгору, вразила Карло Джуліані у зв'язку з зіткненням з цим каменем, який було кинуто одним з маніфестантів У джип. Експерти вважають, що відстань між Карло Джуліані та джипом У момент пострілу становила близько 1,75 метрів, та що саме в цей момент М. П. міг бачити Карло Джуліані.

6. Розслідування, проведене заявниками

76. Заявники пред'явили свідчення, отримані своїм адвокатом від маніфестанта Дж. М. 19 лютого 2002 року. Дж. М. заявив зокрема, що Карло Джуліані був ще живий, після того, як джип переїхав його тіло, він звертав увагу солдат на рану і кричав такі слова як "лікар, лікарня.." Після прибуття правоохоронних органів Дж. М. відійшов від тіла.

Потім заявники подали свідчення карабінера (В. М.) про те, що за час його служби в правоохоронних органах снаряди того типу, яким користувався М. П., було модифіковано для збільшення відстані польоту, а отже і фрагментації.

77. Зрештою заявники надали два висновки експертизи, представлені експертами, яких вони самі обрали. За словами одного з них, пана Жантіля, куля вже була роздроблена на момент досягнення тіла жертви. Фрагментацію кулі можна пояснити браком або маніпуляціями над снарядом з метою збільшення його здатності до фрагментації. Експерт вважає, що таке трапляється в обмеженій кількості випадків і тому це припущення менш вірогідне, ніж представлене експертами прокуратури (тобто припущення, що куля зіткнулася з предметом під час свого польоту).

Крім того, інші експерти, яким заявники доручили відтворити розвиток подій, виключають можливість того, щоб "камінь" розпався внаслідок зіткнення з кулею, випущеною М. П.; на їхню думку, камінь розпався від удару об джип. Згідно зі словами експертів, щоб відтворити події на основі аудіовізуального матеріалу, а зокрема на основі фотознімків, необхідно дуже точно встановити положення фотографа, зокрема його кут зору, також враховуючи тип використаної апаратури (фокусна, корпусна, камера). Крім того, необхідно правильно звести, з однієї сторони, знімки й час, і, з іншої сторони, знімки й звук. Також, дані експерти оскаржують методику, яку застосовували експерти, що отримали мандат від прокуратури, яка базувалась тільки на "відео- та комп'ютерному моделюванні", без аналізу наявних знімків з прискіпливістю та точністю. Подібні критичні зауваження були висунуті в адресу тих самих експертів, мотивуючи це тим, що вони вибрали ненадійний метод аналізу стрільби.

78. Експерти заявників дійшли висновку, що Карло Джуліані знаходився приблизно на відстані трьох метрів від джипу в момент пострілу, і якщо той факт, що куля була роздроблена, коли вона потрапила у тіло Карло Джуліані, заперечити неможливо, треба виключити можливість того, що вона зіткнулась з каменем, який видно на зображенні, зокрема тому, що камінь деформував би кулю по-іншому та залишив би інші сліди на тілі Карло Джуліані. До того ж, М. П. не стріляв вгору.

7. Запит про закриття справи

79. Насамперед, прокурор зазначив, що організація заходів для підтримання та відновлення громадського порядку була кардинально змінена в ніч з 19 на 20 липня 2001 року, і вважає, що це пояснює частину порушень в роботі 20 липня. Проте, він не уточнював, про які саме зміни та порушення йдеться мова.

На основі фактів у справі, прокурор відтворив події, які передували смерті Карло Джуліані. Щодо ініціативи відправитися на вулицю Каффа, щоб зупинити маніфестантів, які прийшли з вулиці Толемед, прокурор зауважив, що версія розвитку подій, представлена паном Лоро, частково розходиться з версією капітана Капелло: тобто, якщо пан Лоро говорить про спільно прийняте рішення, капітан Капелло стверджує, що його люди були розставлені на постах за одностайним рішенням пана Лоро, і це незважаючи на можливі наслідки прийняття такого рішення (налічувана кількість та втома солдатів загону).

80. Потім прокурор розглянув висновки експертизи і зазначив, що різні експерти погодилися, зокрема, щодо того факту, що з пістолету М. П. було випущено дві кулі, одна з яких нанесла смертельну травму Карло Джуліані; що зазначена куля роздробилась не тому, що потрапила в тіло Карло Джуліані; що на фотознімку, на якому Карло Джуліані піднімає вогнегасник, видно, що він знаходився приблизно в трьох метрах від джипу.

На відміну від цього, експерти мають різні точки зору, зокрема в наступних питаннях:

a) в момент, коли його підстрелили, Карло Джуліані знаходився на відстані 1,75 метрів від джипу, згідно з висновками експертів прокуратури, але згідно з висновком, зробленим експертами сім'ї Джуліані - приблизно 3 метрів;

b) щодо невідповідності між зображенням каменю та звуком пострілу: експерти сім'ї Джуліані вважають, що постріл було зроблено до того, як кинули камінь, тоді як експерти прокуратури думають навпаки.

81. Беручи до уваги домовленість сторін, що куля була фрагментована ще до того, як увійшла в тіло жертви, прокурор дійшов висновку, що сторони також дійшли згоди щодо причин, які зумовили цю фрагментацію, і що заявники дотримуються "припущення, що куля відбилась від твердого предмета". Відповідна частина заявки про розгляд справи звучить так:

"Пункти, які не підлягають жодному оспорюванню, будуть зазначені далі схематично: (...)

Перед тим, як вразити Джуліані, куля зустріла на своєму шляху предмет, який став причиною її часткового роздроблення.

Запис внизу сторінки зазначає: На сторінці 13 висновку експертизи від 10.06.2002, експерт, пан Торре, підтверджує: "Коротко кажучи, всі елементи, які ми маємо, вказують на те, що до того, як влучити в обличчя Карло Джуліані, куля зіткнулася з твердим предметом (проміжна ціль), який міг значно уповільнити її політ, пошкодити її оболонку, зумовивши її розпад, і залишити сліди на ядрі свинцю". Експерт сім'ї Джуліані, пан Жантіль, також підтверджує на сторінці 2 свого висновку експертизи, поданого 09.08.2002: "Ми не можемо не погодитися з думкою професора Торре, згідно з якою снаряд такого калібру, як обладнання НАТО, не міг (заперечення було додане 05.10.2002 паном Жантілем від руки, під час суперечок між експертами) зазнати фрагментації лише при зіткненні з тілом жертви".

Інші гіпотези, що пояснюють фрагментацію кулі, які було висунуто заявниками - про маніпуляції над кулею, які призвели до збільшення її здатності до розпаду або про фабричний дефект - були визначені самими заявниками, як "набагато менш ймовірними". Через їхню низьку ймовірність, ці припущення не можуть вважатись розумним поясненням, на думку прокурора.

82. Перш ніж перейти до судового розгляду, прокурор зазначив, що розслідування було тривалим, зокрема, у зв'язку з затримкою з боку кількох експертів та "поверховістю" звіту про розтин, а також помилками одного з експертів, пана Кантарелли. Потім, він зазначив, що розслідування закінчено вчасно, і кожне питання даної справи було ретельно вивчене. На завершення, прокурор розсудив, що припущення про те, що куля була пущена вгору та відбилась від каменя, кинутого у повітря, являється "найбільш переконливою". У будь-якому разі, він зазначив, що факти у цій справі не дають можливості визначити, чи стріляв М. П. тільки для того, щоб розігнати маніфестантів, чи розумів ризик поранити або вбити одного чи декількох з них. Було висунуто три гіпотези, і "жодна не давала однозначної відповіді":

- в першому випадку, йшлося про стрільбу для залякування, а отже вбивство було результатом помилки;

- в другому випадку М. П. стріляв, щоб зупинити напад, і розумів ризик вбивства, і в цьому випадку це добровільне вбивство;

- в третьому випадку М. П. цілився в Карло Джуліані, і тоді також йдеться про добровільне вбивство.

За словами прокурора, факти, подані у справі, виключають третю гіпотезу.

83. Прокурор вважає, що зіткнення каменю та кулі не пошкодило причинно-наслідковий зв'язок між поведінкою М. П. та смертю Карло Джуліані. Причинно-наслідковий зв'язок існував, питання полягає в тому, чи діяв М. П. в цілях самооборони.

84. На думку прокурора, фізична безпека пасажирів джипу була під загрозою, а тому М. П. вжив "заходів", передбачених у разі небезпеки. Тобто, необхідно розцінювати реакцію М. П., як з точки зору необхідності, так і відповідності, "останній аспект є найбільш делікатним".

Щодо питання, чи мав М. П. інший вибір і чи можна було б очікувати від нього іншої поведінки, прокурор відповів негативно, наводячи наступні доводи: "джип був оточений маніфестантами, їх фізична агресія була очевидною та небезпечною".

Отже, відчуття М. П., що він знаходиться в смертельній небезпеці, було справедливим. Пістолет був інструментом, здатним зупинити напад, тому не можна осуджувати М. П. за вибір засобу, яким він скористався. З юридичної точки зору, неможливо вимагати від М. П. уникнути використання своєї зброї і страждати від атаки, яка загрожувала його фізичній безпеці.

85. У світлі цих міркувань, прокурор запропонував закрити справу.

8. Оскарження рішення заявниками

86. 10 грудня 2002 року заявники оскаржили питання про закриття справи. Враховуючи той факт, що, як відомо самому прокурору, при проведенні розслідування виникли помилки та сумнівні питання, на які не було отримано однозначних відповідей, заявники наполягають на тому, що для встановлення правди необхідний повторний перегляд справи.

87. Що стосується М. П., заявники оскаржують припущення про те, що куля відбилась від каменю, і стверджують, що той факт, що М. П. стріляв у повітря і діяв в цілях самооборони, доведено не було, так само, як і не було підтверджено слова підозрюваного про те, що він не бачив Карло Джуліані в момент пострілу.

Потім заявники зазначили, що припущення про те, що куля зрикошетила від іншого предмету, було висунуте через рік після подій експертом, призначеним прокуратурою, і воно так і залишилось припущенням, не підкріпленим об'єктивними доказами. Експерт заявників висловив думку, що зіткнення з каменем деформувало б кулю іншим чином. Крім того, заявники посилались на заяву про практику модифікацій куль для збільшення їх потужності, а отже і фрагментації.

88. Щодо Ф. К., заявники вказують, що в справі записано, що Карло Джуліані залишався живим навіть після того, як джип переїхав його тіло. У зв'язку з цим, вони підкреслили, що прокурор базувався в основному на звіті розтину, де зазначалася відсутність пошкоджень, спричинених наїздом джипу.

89. У світлі цих міркувань, оскаржуючи той факт, що більшу частину розслідування було доручено карабінерам, заявники наполягали на проведенні судового процесу з метою встановлення відповідальності за смерть Карло Джуліані.

90. Як альтернативу, заявники вимагали виконання інших слідчих актів, зокрема:

а) проведення експертизи для визначення причин та моменту смерті Карло Джуліані, зокрема, щоб дізнатися, чи був він живим під час та після того, як його тіло переїхав джип;

б) допит начальника поліції, пана Де Женаро, та карабінера Запіа, щоб дізнатися, які вказівки були дані щодо носіння зброї на стегнах;

в) пошук та ідентифікація особи, яка кинула вищезгаданий камінь;

г) повторний допит маніфестантів, які випадково стали свідками вищезгаданих подій;

д) допит карабінера В. М., який практикував нанесення насічок на наконечник снарядів для збільшення їх потужності;

є) проведення експертизи знайдених гільз та зброї усіх поліцейських та жандармів, які на той час знаходилися на площі Алімонда.

9. Слухання у слідчому суді

91. Слухання перед слідчим суддею відбулося 17 квітня 2003 року. Згідно з протоколом засідання, заявники зберегли свою позицію, згідно з якою вищезгадана куля не була роздроблена внаслідок зіткнення з каменем. Вони виключають можливість, що куля зрикошетила, і стверджують, що вона відразу потрапила прямо в тіло жертви. Пан Вінчі, представник заявників на слуханні, виголосив припущення, згідно з снаряд могли модифікувати для того, щоб зробити більш потужним, відповідно до практики, про яку повідомив один зі свідків: "безумовно в нас немає доказів, йдеться просто про свідчення, які можна трактувати по різному. Звісно, ми не можемо цього підтвердити, і не стверджуємо, що М. П. зробив це".

92. Прокурор, який був присутній на слуханні, заявив, що в нього склалось таке враження, що "деякі, як він вважав, узгоджені питання, навпаки стали об'єктом протиріч". Він нагадав, що експерт заявників, п. Жантіль, погодився з тим фактом, що снаряд було пошкоджено до того, як він потрапив в Карло Джуліані, і визнав, що серед можливих причин пошкодження було зіткнення з якимось предметом або внутрішній дефект снаряду, і що друге припущення менш ймовірне, ніж перше.

10. Рішення слідчого судді

93. Наказом від 5 травня 2003 року суддя слідчого суду Генуї оголосив справу закритою.

94. З метою відтворення ходу подій, суддя посилався на короткий опис подій, написаний невідомою особою і викладений в Інтернеті на сайті анархістів (www.anarchy99.net), опис, який суддя вважав надійним, враховуючи те, що він збігався з аудіовізуальним матеріалом та показаннями свідків:

"[Особливо цікаво продивитися запис, прикріплений до справи, який анонімний маніфестант розмістив на Інтернет сайті, що може належати французьким анархістам (www.anarchy99.net); там подано дуже точний та близький до реальності опис, про що можна судити з деталей, які присутні в відеозаписах та на фотознімках, а також у показаннях свідків, прикріплених до справи, і може, таким чином, слугувати основою для точного відтворення подій, а також відслідковування переміщень маніфестантів у напрямку місця загибелі Карла Джуліані, визначення кількості та поведінки, як маніфестантів, так і правоохоронних сил в період, який передував загибелі юнака".

На вищезгаданому сайті описується ситуація на площі Алімонда та розповідається про сутичку маніфестантів з карабінерами, коли ті маніфестанти, які стояли спереду, кидали все, що знайшли, а ті, що стояли позаду, приносили контейнери, урни, і те, що могло слугувати мобільним укриттям. Атмосфера на площі була описана, як "люта". У своєму рішенні суддя дотримається наступного уривку:

"... Я насправді не думав, що настільки численна процесія відправиться у центр зони конфронтації, туди, де вулиця Гастальді звужується, а вулиця Толемед робить наступний поворот...

В зоні, де відбувалися сутички, знаходились тисячі людей, які відпочивали, спостерігали за подіями, прогулювались до того, як в них влучили сльозогінним газом. Я продовжував спускатися до вулиці Толемед. Повсюди було повно народу, і вже почали з'являтися перші сліди сутичок... Насправді було дуже багато людей, які носили оснащення або їх елементи на зразок "білих халатів"...

Я продовжував спускатися. Як завжди було повно народу... Перші ряди бунтівників налічували сотні людей... Незабаром після того, як я влився в передні ряди бунтівників, розпочалася серйозна контратака маніфестантів... Сотні людей почали виступати проти поліцейських. Удари снарядів в ряди поліцейських поступово збільшувалися. Розпочався справжній дощ з каміння. В ціль потрапляли лише деякі... Вони подивилися на горизонт і побачили, що позаду сотні людей, які їх атакували, вище по проспекту, знаходиться тисяча, і ще тисяча, і вони продовжують прибувати, все більше і більше, масово та швидко, перші ряди бунтівників знаходилися справа від них. Люди кричали "Вперед! Вперед!".

Далі ряди поліцейських почали розсіюватись. Люди кричали та кидалися усім, чим тільки могли... Вони кидалися всім, що могли знайти на землі. Все, що кидалось у поліцейських, на відстані 20 метрів піднімалось і негайно використовувалось знову. Каміння летіло інтенсивним та швидким потоком. Трохи позаду десятки людей на ходу витрясали урни, контейнери, решітки і ін. і виставляли їх у барикаду, в той час, як активісти пересувалися невеликими стрибками, швидко підтягуючись один до одного. Атмосфера була лютою. Рівень жорстокості був насправді дуже високим. Насправді все, що залишалось поліцейським, це почати люто кидати гранати. Це нас призупинило. Машини намагалися виїхати. Поліцейські почали відновлювати свої ряди. Вони були відкинуті назад, я думаю, на 200 метрів. Їм знадобилося багато часу, щоб просунутися вперед на ці 200 метрів. Вони були змушені витратити на це десять хвилин. Люди почали збирати речі, необхідні для нової атаки (збирати і складати снаряди, елементи мобільних барикад, перегруповуватися за передніми рядами...).

Поліцейські прийшли, щоб отримати добрий ляпас, і вони були дестабілізовані, вони не могли тримати оборону. Саме тому їм довелося надіслати 30 або 40 поліцейських на маленьку бічну вулицю, зліва від передніх рядів маніфестантів. Вони напевно думали, що перші ряди злякаються атаки з боку, який відрізано від інших (атаки, після якої одразу прослідувала іще одна з іншого боку), і що вони легко відступлять, дозволяючи, таким чином, зменшити тиск на поліцейський загін на вулиці Толемед, або, можливо, вони хотіли перешкодити нашому руху маленькими вуличкам зліва і зменшити таким чином площу сутичок. Я не знаю для чого саме вони це робили, але, в будь якому разі, це була погана ідея тому,що було повно знервованих людей, які прибували, щоб підтримати передні ряди і зайняти простір, завойований під час натиску маніфестантів, тому кілька десятків поліцейських були швидко витіснені групою, що складалася, як мінімум, з 60 - 70 чоловік. Поліцейські відступили у маленьку бокову вуличку. їх продовжували витісняти.

Чим більше вони відступали, тим більший був наступ. Їх переслідували по маленькій боковій вуличці. Вийшовши з маленької вулички, вони опинилися на маленькій площі з церквою. Поліцейські продовжували відступати під натиском снарядів. Чимало маніфестантів мали залізні прути або ручки від лопат. Нас було більше, тому вони уникали сутичок. Поліцейські збиралися відновити свій стрій на початку вулиці, яка виходила на площу. Відступаючи, вони залишили в 20 - 30 метрах позаду себе дві маленьких машини карабінерів 44. Все відбувалось жорстоко, швидко та заплутано, а тому я був обережний. Дві машини спробували виїхати, але по причині, про яку я не скажу, принаймні друга не змогла цього зробити. Таким чином машина - це все, що залишилося від поліцейських сил і стало ціллю нападу маніфестантів, які почали кидати в неї каміння та бити по ній прутами та палицями. Заднє скло машини було розбите, я не бачив як, але більше пошкоджень не було. Я знаходився в 10 метрах від машини, трохи нависаючи над нею (вона була зліва від мене), оскільки я стояв на сходах маленької церкви. Саме в цей момент я почув звук першого пострілу, досить сильний, сухий та близький. Я інстинктивно пригнувся і подумав, що це постріл. Я поглянув направо перед собою на поліцейський загін, який знаходився на початку маленької вулички, щоб бачити, що відбувається, чи хтось з них стріляв, чи вони наступали. У повітрі був газ, вони знаходилися приблизно в 30 метрах, я мало що бачив. Мені здалося, що я почув звук іншого пострілу. Я вважаю, що був інший звук пострілу. Я розвернувся, весь час зігнутий, віддалився на дві - три сходинки назад, зробив кілька кроків і присів сам не знаю за чим, щоб захиститися. Я трохи піднявся. Справа переді мною, приблизно в десяти метрах від мене, знаходилась задня частина джипу 44 карабінерів з розбитим склом. Я помітив рух всередині машини. Я присів, але майже відразу трохи припіднявся, і я думаю, що бачив (проте не можу стверджувати точно, бо можу помилятися) через вщент розбите заднє скло двох поліцейських в касках, вони пригнулись або сиділи навпочіпки, притулившись один до одного. Я бачив "світлу пляму" в руці, на висоті торсу, та чорний блискучий предмет на кінці цієї руки. Я відразу зрозумів, що це міг бути тільки пістолет і саме з нього стріляли. Я думав, що стріляли у повітря, щоб відбитись від противника. Поліцейські (оскільки мені здалося, що їх було двоє) здавалися схвильованими і дивилися, трохи повернувшись один до одного, через розбите скло, чи не наближаються маніфестанти. Я не бачив, що відбувалось на землі. Потім я озирнувся позад себе, щоб побачити, що відбувається, наступають маніфестанти чи відступають. Коли я знову подивився вперед, автомобіль карабінерів вже поїхав. Я піднявся. Подався уперед. Переді мною було дуже мало людей. В мене було відчуття, що шум значно зменшився за декілька секунд. Потім пролунало декілька криків. Я подумав, що виникла якась проблема, що сталося щось серйозне. Я бачив, як кілька людей пробігли і зупинилися в 6 - 7 метрах зліва від мене. Я підійшов ближче. 4 - 5 людей стояли колом. Я їх обійшов. Я побачив, що хтось лежить на землі. Сльозогінний газ пронісся біля нашої групи. Я кинувся у бік поліцейських, які стояли нерухомо приблизно в 30 метрах... Його ноги були біля моїх. Я пам'ятаю його білу футболку та чорний блискучий капюшон, липкий від крові. Я бачив калюжу крові, яка поширювалася від його голови. Я помітив кров в лівій очній впадині. Я зрозумів, що туди потрапила куля і що стріляли не в повітря. Я зробив кілька кроків назад, продовжуючи дивитися на тіло. Коли я повернувся, то побачив 2 - 3 журналістів з камерами та фотоапаратами, які знімали тіло, яке лежало на землі. Поліцейські потихеньку підходили. Група з 6 - 7 поліцейських, відокремлених від їх загону, ховаючись за 3 - 4 щитами, наближались з правої сторони від нас досить повільно та спокійно, як мені здалося. Двоє хлопців почали піднімати чоловіка з землі. Я підійшов, щоб допомогти їм, але інший маніфестант зупинив мене, кажучи, що той чоловік серйозно поранений і що його не можна рухати. Тому двоє хлопців залишили пораненого в спокої. Ніхто не думав, що він насправді вже мертвий. Маленька група з 6 - 7 поліцейських поступово наближалась. Вони були десь в 10 метрах. Їх відтіснили, і загін поліцейських, який йшов за маленькою групою, почав наступати, отже вони заважали одні одним на задньому плані. Ніхто не знав, що робити, оскільки думали, що чоловік, лежачий на землі, поранений, але не мертвий. Ніхто не перевірив його серцебиття чи наявність пульсу. Якби хтось зрозумів, що він уже мертвий, очевидно, його тіло ніколи б не залишили в руках поліцейських, а віднесли б на вулицю Толемед або викликали б швидку допомогу (я не уявляю, яке б враження це справило б на сотні людей, які там знаходилися). Поки поліцейські наступали, а площа заповнювалась людьми, останні маніфестанти зловили командуючого групи і повідомили, що одного чоловіка підстрелили і що він можливо мертвий. Люди гнівно кричали. Поліцейські, побачивши, що площа заповнена людьми, розташувалися у маленькій вуличці, звідки людський натовп тягнувся до вулиці Толемед. Побачивши, що вони прийшли, люди накинулись на них з криками "Вбивці" та змусили поліцейських відступити на маленьку площу. Навпроти мене знаходилась вулиця, з якої люди наступали на площу, а справа від мене вулиця, яка вела на вулицю Толемед. Я бачив в кінці цієї вулиці легкий броньовик, який рухався вглибину вулиці Толемед, оминаючи всі перешкоди. Я сподіваюсь, що ніхто не трапився на його шляху, тому що броньовик просувався весь час прямо, не заглушаючи двигун. Я зустрівся з одним з журналістів, який був присутній при смерті маніфестанта, він розмовляв французькою і сказав мені та ще одному французу, який вештався там, що не треба обманювати себе: чоловік мертвий. Він сказав, що переслав знімки. Я повернувся на вулицю Толемед через маленьку вуличку, вище того місця, де я бачив броньовик. Новина почала розповсюджуватися в перших рядах бунтівників, і люди люто атакували поліцейських. Особисто я почав підніматися в зворотному напрямку. Фатальні новини знов підняли процесію, вона також... Потім я прискорив ходу і кричав протягом певного часу, швидко йдучи, на багатьох мовах, що людину застрелили пострілом в голову. Я повідомив служби LCR про новини. Потім я ще деякий час продовжував піднімати маніфестантів, повідомляючи новину... Перші ряди бунтівників були розлючені новиною і більша частина, обурені цим, покидала місце подій. Кінець розповіді. Анархіст якоїсь частини Франції - кінець 07 2001."

95. За словами судді, опис невідомого маніфестанта повністю співпадає з повідомленнями про злочин, які було отримано, а також з висновками негайних відкритих розслідувань, згідно з яким "о 17 годині група маніфестантів зібралася на вулиці Каффа, на перехресті з вулицею Толемед, зводячи барикади зі сміттєвих баків, кошиків з супермаркету і всього, що вони змогли зібрати на місці. Сховавшись за цією барикадою, маніфестанти почали кидати велику кількість каміння та тяжкі предмети в загін карабінерів, розташований на площі Алімонда, на розі з вулицею Каффа, який почав наступати з метою зупинити маніфестантів, кількість яких постійно збільшувалась за рахунок прибуття інших маніфестантів з вулиці Толемед".

96. Суддя озвучив продовження розвитку подій:

"Таким чином два джипи Дефендер, за кермом одного з яких був карабінер Каватайо і всередині якого знаходилися карабінери Рафоне та Плаканіка, приїхали як підкріплення, щоб допомогти заблокованому загону.

Надзвичайно несподівано, маніфестанти почали дуже агресивно наступати, що змусило загін карабінерів відступити на вулицю Каффа, щоб зайняти більш надійну позицію; два джипи почали відповідно рухатися назад до площі Алімонда, звідки одному з них вдалося виїхати у напрямку площі Томазео, інший, за кермом якого був карабінер Каватайо, намагаючись розвернутися, врізався переднім бампером у кошик для сміття, і не зміг відразу здати назад. За один момент, машину оточили численні маніфестанти, почали нападати і бити по ній усім, що потрапляло їм під руку (труби, держаки регулювальних знаків, дошки т. ін.), в той час, як і маніфестанти, що знаходилися поблизу машини, так і ті, що знаходилися на відстані, продовжували безперервно кидати каміння.

На багатьох знімках, зроблених на місці подій, видно жорстокість атаки на карабінерів, зокрема фільм, знятий "Луна Росса Сінематографа", де добре показано, що напад на джип, який застряг у куті площі Алімонда, був вкрай жорстоким, маніфестанти оскаженіло кидалися на машину, розбиваючи вікна ударами каміння, прутами та палицями. Кадри з фільму та фотознімки, зроблені під час подій та зібрані у файлах мобільної бригади, де міститься 34 знімка, визначають точний розвиток подій, показуючи карабінерів, дислокованих в частині вулиці Каффа, яка поєднує площу Алімонда та вулицю Толемед, отже, вони були атаковані великою кількістю маніфестантів, які, озброєні залізними прутами та палицями, кидали каміння з-за барикади, зведеної на перехресті з вулицею Толемед, позаду барикади видно (фотознімок N 1) Карло Джуліані в той момент, коли він кидає камінь в карабінерів.

На фотознімках N 3 - 7 видно маніфестантів, які наступають на загін карабінерів, за яким їде джип; вони озброєні залізними прутами та палицями, а також великою кількістю каміння, яке вони кидають в карабінерів, як чітко видно на фотознімку N 4. На наступних знімках показано відступ карабінерів, слідом у зворотному напрямку їдуть джипи, за якими "женеться" натовп маніфестантів (серед яких, на фотознімку N 10, видно Масіміліано Моне, який біжить, стискаючи дошку), багато інших маніфестантів прибули з вулиці Толемед і вже приєдналися до тих, що знаходилися на вулиці Каффа. Загону вдалося перетнути площу, їм довелося бігти, щоб досягти площі Томазео, їх постійно переслідували маніфестанти, тож джипам довелося швидко маневрувати, щоб розвернутися, але до них підбігли демонстранти, які намагались атакувати, як це добре видно на фотознімках N 13 та 14. Одній з машин вдалося успішно виконати свій маневр та залишити площу; інша, розвертаючись, вдарилася передом у кошик для сміття, біля якого вона застрягла, зокрема, як ми можемо бачити, тому що її двигун неодноразово глох.

Хоча деякі маніфестанти продовжували кидати каміння навіть в піший загін, який віддалявся, та в джип, який від'їжджав, машина, за кермом якої був карабінер Каватайо - в якій сиділи карабінери Рафоне та Плаканіка - негайно оточили маніфестанти, які нападали на нього, розбиваючи вікна та побиваючи пасажирів камінням та залізними прутами, які вони багаторазово кидали у вікна. Напад маніфестантів на машину, як показує відеоматеріал та фотознімки, прикріплені до справи, був вражаючим; у машину летить безліч каміння, деякі з яких, як це видно, потрапляють карабінерам в обличчя та в голову, та чітко видно Массіміліано Моне, озброєного довгою дерев'яною дошкою, який засовує її у праве бічне вікно, від чого у карабінера Даріо Афоне з'явились "синці та подряпини в області правого плеча", тобто пошкодження з характеристиками, що відповідають удару саме таким чином, згідно з результатами судово-медичної експертизи, призначеної прокурором (фотознімки N 16 - 22). На фотознімку N 18 видно, як у повністю розбитому задньому склі висунута нога одного з карабінерів, що знаходилися у машині, яка виштовхує вогнегасник, що було кинуто усередину машини, вогнегасник міг стати предметом, який спричинив "серйозне пошкодження правої ноги, з дифузною пухлиною по всій нозі", як зазначав карабінер Плаканіка, який під час допиту дійсно повідомляв, що йому в ногу потрапив "надзвичайно важкий металевий предмет".

В той час, як предмети продовжували летіти у джип Дефендер, а зловмисники продовжували збиратись навколо машини, один з карабінерів, що сидів у ній, взяв у праву руку пістолет; на фотознімках N 18, 19, 20, 21 та 22 чітко видно руку, що висунута зсередини і тримає пістолет на рівні верхньої межі фотознімку за запасним колесом, яке висіло на задніх дверях; в той час, як напад продовжувався, молодий хлопець нагнувся униз і підняв вогнегасник, який він тримав перед заднім склом джипу, ніби з наміром його кинути.

Зсередини пролупало два постріли. Молодий хлопець з вогнегасником впав, і його тіло покотилося, зупинившись біля лівого заднього колеса машини; збоку від неї, перед тілом, покотився вогнегасник.

Через кілька секунд джипу Дефендер вдалося виїхати у зворотному напрямку, наїхавши заднім лівим колесом на тіло молодого хлопця, потім наїхавши на нього ще раз в момент, коли він виїжджав та направлявся по вулиці Каффа у напрямку площі Томазео, і майже відразу зупинився на розі з бічною вулицею. На землі залишилось мертве тіло молодого хлопця, голова якого була накрита шерстяним шоломом, і якого пізніше ідентифікували, як Карло Джуліані.

97. Щодо Ф. К., згідно з доказами у судовій справі, суддя ухвалив рішення про його звільнення від кримінальної відповідальності, оскільки смерть Карло Джуліані була безумовно спричинена, і наступила за кілька хвилин, вогнестрільним пострілом, а наїзди джипу на тіло стали причиною лише синців. До того ж, Ф. К. не бачив Карло Джуліані, враховуючи галас, який здійнявся біля джипу. Це звільняє водія від будь-якої відповідальності за вбивство.

98. Щодо М. П., суддя прийняв до відома, що докази судової справи показують, що кулею від першого пострілу було застрелено Карло Джуліані. Йдеться про броньований снаряд 9 калібру, а отже снаряд великої потужності. Враховуючи цю потужність та слабкий опір тканин, через які пройшла куля, можна, за словами судді, дотримуватися припущення, прийнятого експертами прокуратури, згідно з яким снаряд зіткнувся з предметом перед тим, як вразити Карло Джуліані. Цим проміжним предметом міг бути один з багатьох каменів, кинутих маніфестантами у джип. Це здається підтверджено відеозаписом, на якому показано камінь, який розлітається у повітрі в той момент, коли пролунав звук пострілу.

99. Стосовно початкової траєкторії пострілу ("l'originaria direzione del colpo"), суддя прийняв до відома, що вона не могла бути встановлена за допомогою балістичної експертизи. З'ясувалося, що якщо припустима висота джипу становить 1,96 метра, а камінь, який ми бачимо в фільмі, знаходиться приблизно на висоті 1,90 метра, в момент, коли його зняла камера, можна дійти висновку, що постріл було спрямовано вгору, відповідно до висновків експертів прокуратури.

100. Суддя ухвалив, що перше припущення прокуратури - що М. П. стріляв тільки для того, щоб налякати - не може бути прийняте, таким чином вважається, що М. П. хотів зупинити напад. Крім того, у нас недостатньо доказів того, що М. П. бачив Карло Джуліані в момент пострілу, а отже, щоб стверджувати, що він цілився у жертву.

За словами судді, найбільш вірогідним припущенням є те, що М. П. стріляв, приймаючи ризик когось вбити, тобто йдеться про добровільне вбивство. В будь-якому разі, два факти нейтралізують кримінальну відповідальність, яку можна застосувати в даному випадку: по-перше, законне використання зброї, так, як це передбачено статтею 53 Кримінального кодексу ("[не може бути притягнутою] державна посадова особа, яка під час виконання функціональних обов'язків використовує або наказує використати зброю або інший засіб для фізичного примусу в разі необхідності зупинити насилля або подолати опір"); по-друге, законна самооборона.

101. Перш за все потрібно визначити, чи було використання зброї справді необхідним. Детальне відтворення подій дозволяє вважати, що М. П. знаходився в ситуації надзвичайної жорстокості, намагався відновити громадський порядок та бачив карабінерів, фізична безпека яких була під загрозою. За словами судді, небезпека походила від кількості маніфестантів та необмеженості їхніх дій ("modalita complessive dell'azione"), серед яких були акти насилля над М. П. і двома іншими карабінерами, фізична безпека яких була під загрозою. Нарешті, використання зброї було виправданим і не повинно було нанести великого збитку, оскільки М. П. "очевидно стріляв вгору", а куля потрапила у Карло Джуліані тільки тому, що траєкторія її польоту була змінена непередбаченим чином. Відповідний уривок рішення звучить таким чином: "Смерть Карло Джуліані від кулі одного з карабінерів, що під час демонстрації використав свою зброю, вимагає в першу чергу виявити, чи була поведінка Плаканіки виправданою, з огляду на статтю 53 КК, яка передбачає, що державна посадова особа, яка використовує або наказує використати зброю або інший засіб фізичного примусу в разі необхідності зупинити насилля або подолати опір під час виконання функціональних обов'язків, не може бути притягнута до відповідальності. Йдеться не про законну самооборону, а про більш розгорнуті права, в разі яких законність дій визначається пропорційними межами відповідно рівню небезпеки, за умови, що вони не виходять за рамки "необхідності", у разі порушення - потрібно звертатися до статті 55 КК, за якою перевищення повноважень карається, оскільки використання зброї навіть державними посадовцями дозволяється в крайньому випадку, отже, необхідно надавати перевагу більш безпечним засобам. Але, якщо використання зброї є законним, за умови дотримання принципу пропорціональності, то посадова особа не несе відповідальності за серйозні небажані наслідки, оскільки можливість передбачити їх виникнення обов'язково пов'язана із внутрішнім використанням вогнепальної зброї, яка видається посадовій особі, а зменшення ризику зводиться лише до відмови від використання зброї або її використання в рамках закону (дивись законодавство, яке дозволяє використання карабінерами їхньої зброї: останні цілилися по шинам, щоб зупинити від'їжджаючу машину, а тому вони не повинні нести відповідальність по статті 55 КК за ненавмисне вбивство пасажирів машини. Cass 22.9.2000 - Бранкателлі). Використання зброї або іншого засобу фізичного примусу (включаючи насильство по відношенню до людини) не карається законом в наступних випадках:

- коли вчинок здійснено з метою виконання функціональних обов'язків та у випадку гострої необхідності зупинити насилля або зламати опір;

- у виключних випадках, дозволених законом;

- в цілому, якщо в разі відсутності необхідності посилатися на юридичні повноваження, покарання не застосовується, якщо акт стрільби спричинений необхідністю зупинити насилля або зламати опір; у випадку відсутності насилля та опору застосування зброї вважається злочином, згідно зі статтею 336 та наступними Кримінального кодексу.

Однак, стаття 53 КК передбачає виключення, зазначені у статтях 51 та 52 КК, в тому числі і для державних службовців, і виправдовує поведінку державного службовця, якщо він не в змозі оцінити ризик скоєння ненавмисного злочину при виконанні обов'язків; насправді, стаття 53 КК містить спеціальні виключення при виконанні функціональних обов'язків та описує можливу поведінку при цьому.

Таким чином, положення, яке доповнює статті 51 та 52 КК, визначає межі та освітлює визначені законом умови самовільного використання зброї, при яких державний службовець або цивільна особа підпадає під санкції.

Йдеться, як вже згадувалось, про більш розширені докази законності самооборони, яка частіше застосовується у випадку опору, ніж насилля, спрямованого на державного службовця; але немає сумніву, що у разі вчинення злочину посадовою особою, різниця між цими двома юридичними актами може бути зовсім незначною.

Після ретельного відтворення подій не виникає жодних сумнівів, що Плаканіка, який був зобов'язаний підтримувати громадський порядок, міг на законній основі використовувати свою зброю у разі виникнення необхідності зупинити насилля або зламати опір. До того ж, сама ситуація, з якою зіткнувся Плаканіка, була проявом насилля з метою перешкоджання громадському порядку та протистоянню правоохоронним силам, безпека яких знаходилась під безпосередньою загрозою.

Насправді, в даному випадку, йшлося не про те, щоб зупинити акт насилля в прямому значенні, включаючи сюди відсутність поваги до влади, а скоріше необхідність захиститися від конкретної небезпеки, якою загрожував напад, спрямований безпосередньо на Плаканіку та тих, хто був з ним.

Звичайно, враховуючи кількість маніфестантів та характер насильницьких актів проти Плаканіки та екіпажу джипу, в якому він знаходився, існував ризик серйозних фізичних ушкоджень, про що свідчать поранення, нанесені Плаканіці та карабінеру Рафоне, оскільки вони стали жертвами ударів каменями в голову та обличчя, ушкоджень інших частин тіла, отриманих в результаті ударів дошками, прутами та палицями, нанесених маніфестантами крізь розбиті вікна джипу.

Отже, загроза серйозної небезпеки в цій ситуації була безперечною, з огляду не тільки на відеозаписи та фотознімки, прикріплені до справи, але й на свідчення осіб - учасників нападу.

Досить згадати анонімний опис моментів, зроблених анархістом, а також слова деяких нападників, які знаходилися біля джипу:

"... [Я намагався втекти через бічну вулицю, і пройшов повз близько 400 осіб в кінці вулиці, що вела на площу Алімонда, де, як я сподівався, атмосфера була більш спокійною і я міг би перевести подих... тільки ми звернули у провулок, як зустрілися з п'ятдесятьма карабінерами, які, побачивши, що я біжу, перелякалися і також почали бігти, випустивши в нас кілька снарядів зі сльозогінним газом.

Ми продовжували бігти, карабінери спереду, ми позаду, до площі Алімонда. Саме там два джипи карабінерів стали між нами, зупиняючи нас і захищаючи правоохоронців.

З двох джипів, що прибули на площу, один швидко зайняв позицію, щоб приєднатися до загону поліцейських та карабінерів, які знаходились на частині вулиці Каффа біля площі Алімонда, інший, з вже розбитим заднім склом, невідомо чому прямував на урну, що лежала між джипом та стіною.

У цей момент я знаходився біля джипу; я бачив багатьох маніфестантів, які скупчилися навколо машини і дали волю своїм почуттям після чотирьох годин страху та роздратування...

Я спостерігав за подіями навколо джипу і помітив, що карабінер, який сидить усередині, розмахує пістолетом, я чув, як він кричав "я зараз вб'ю вас, свині, покидьки!". Я повернувся і крикнув, що в нього є пістолет, намагаючись застерегти інших про небезпеку. У цей момент Карло Джуліані, якого я тоді не впізнав, знаходився біля мене і дивився на землю. Поки я біг вулицею, якою я хотів піти, я почув постріли, повернувся і побачив на землі тіло юнака, в той час, як інші люди, які знаходилися біля машини, зупинилися і відійшли. В мене склалося таке враження, що між моментом, коли я побачив пістолет, і моментом, коли я почув постріли, пройшло чимало часу, протягом якого карабінер продовжував кричати "я вас зараз всіх повбиваю!". Крім того хочу уточнити, що перед тим, як стріляти в чоловіка, як я потім дізнався, в Карла Джуліані, карабінер розмахував пістолетом перед іншими особами, зокрема перед молодиком у пов'язці та чорному шоломі, який, як і я, побачивши пістолет, втік з лінії вогню". Потім, в цій самій розповіді, він висловлює свої зауваження, говорячи: "ми намагалися пройти тією дорогою, де, за словами деяких людей, "не було нікого", насправді на вулиці Каффа було 40 карабінерів, дивно, здавалося, що вони зникли... До площі Алімонда залишалося близько 50 метрів; їх було 40, нас від 400 до 500, як тільки вони нас побачили, вони випустили у повітря три снаряди зі сльозогінним газом. В цей момент вони побігли, а ми знаходилися в 15 чи 20 метрах... Особисто я не кидав каміння і не бив по джипу... Я жбурнув шматок гальки з відстані п'ятнадцяти метрів... Можливо, я кілька разів вдарив джип ногою, але, як потім сказали, я взяв в руки якийсь предмет, шматок заліза і наносив удари по джипу, але я цього не робив... Можливо, я кинув камінь, я не знаю, у будь-якому разі я не хотів завдати будь-кому шкоди, я усього боявся... Ви знаєте, якби хтось розмахував переді мною пістолетом, зрозуміло, що я взяв би вогнегасник, щоб відібрати в нього зброю, наприклад, я можу це зрозуміти, я можу це уявити... Я не йшов туди з наміром напасти на джип... Я не думав залишатися біля джипу більше 15 - 20 секунд, якраз стільки, щоб побачити збоку карабінера, який потім повернувся так, як на попередньому фото, я ж дивився у напрямку того молодика у фіолетовій пов'язці, який розмовляв англійською. Поки я на нього дивився, я підняв свою шийну хустку і почав кричати, що треба тікати, і, через 15 секунд після цього, у момент, коли було зроблено фотознімок, я почув постріли... Десяток людей разом зі мною втекли, інші залишилися біля машини...

Джип з вже розбитим склом вирушив передом на урну, а цей чоловік вже виставив зсередини руку з щитом, який прикривав бокове вікно (якщо стояти обличчям до джипу, то це ліве вікно), а в іншій руці тримав пістолет... Я кажу вам, що ми напевно побачили джип, я кажу напевно тому, що не можу згадати, що відбулося з моїм мозком у той момент, я більше нічого не пам'ятаю. Зараз, я кажу вам "я тікав", в тому психологічному стані, в якому, напевно, також знаходилися усі інші люди, я думав, що їх було набагато менше, я бачив ворога в джипі, в джипі карабінерів, і, можливо, я кинув в нього два камені... Якби я хотів завдати комусь шкоди, я взяв би дерев'яні балки, які мені вдалося знайти, палиці, грудки, т. і., і я б став позаду, щоб наносити удари по джипу крізь вікно, де знаходився карабінер, як той хлопець, який намагався влучити в нього каменем, але я такого не робив... Якби я, вийшовши на вулицю близько першої години дня, мав намір зробити так, щоб хтось постраждав, то це був би хтось із правоохоронців, в мене була дуже гарна можливість, я легко міг би когось поранити, але я цього не зробив... (Допит Предонзані прокурором від 6 вересня 2001 року).

Щоб зрозуміти, що насправді відбулося на площі Алімонда, корисно додати свідчення, надані Массіміліано Моне, який несподівано з'явився в прокуратурі 30.08.2001 і заявив про наступне:

"... Під час зіткнень, безладу, коли ми ще наступали, і пізніше, я тільки один раз опинився біля Карло Джуліані, а так постійно знаходився біля Отавіо Барбієрі... я намагався щось зробити, відступити назад, або просунутися уперед, але не міг рухатися нікуди: спереду були вони. Позаду знаходився натовп людей, які кидали каміння. В цей момент щось відбулося, я стояв серед кількох незнайомих людей, деякі з них були в підшоломниках, інші, так само як і я, носили шийні хустки, ми побачили карабінерів, які відступали... Я бачив людей, які кидали маленькі каміння у карабінерів. Карабінери відступали, одна група людей просувалась вперед, інша хотіла їх оточити; відступали, кидаючи каміння... Карабінери бігли у зворотному напрямку, а за ними бігли люди з камінням... Потім, коли вони значно віддалилися від нас, ми побігли... В цей момент підійшли карабінери, ми зупинилися і на повній швидкості прибули ці два джипи. Чому? Ну, вони їхали на нас, потім стало очевидно, що вони тікають; одна з машин дала задній хід, проїхала так до церкви і змогла виїхати, інша розвернулася і залишилася заблокованою; всі на неї наскочили, як тільки це побачили; там, в 20 метрах, я побачив цей прут, взяв його і наніс три удари по машині, але не по склу, тому що коли я підійшов, воно вже було розбите. Я тричі вдарив по машині, яка прибула, потім взяв палицю, скло вже було розбите, і в ньому було видно карабінера, який дивився на мене... Це був той, який не стріляв, той, який бачив мене з прутом. .. Я нічого не бачив, навіть пістолету, нічого, потім, кинувши палицю і повернувшись навколо себе, я почув слова "Йдіть, можливо його можна врятувати, йдіть", "Вбивці, вбивці, вони його вбили!". Я тричі вдарив палицею по джипу, відступив, з'явилось двоє карабінерів; я ткнув прутом у того, який не стріляв, а лише дивився на мене, але не знаю, чи влучив, можливо, я його лише зачепив. Він пригнувся, щоб сховатися, я зупинився, опустив прут, а між тим люди продовжували кидати каміння; я і той карабінер, що стріляв - ми залишились на місці, кинувши прут, я все одно не втік... Цей тип вистрілив саме тоді, коли я накинувся на нього... Вони ж самі нас атакували на джипах, тут є велика різниця. Правоохоронні сили відступали пішки, а ми бігли, тримаючись майже один за одним, вони втікали як тільки могли, ми зупинилися, перед нами виїхало два джипи. Потім вони відправилися у зворотному напрямку, і джип зупинився, після цього у всіх, хто там знаходився, відбувся короткий напад божевілля. Особисто я нікого не вбив тому, що я не злочинець... Через гуркіт каміння, яке кидали люди, я не чув, що стріляли... Хтось кричав протягом десяти секунд "Покидьки, йдіть звідси!...". Коли його запитали, скільки людей знаходилось біля джипу, він відповів "надзвичайно багато".

Фотознімки, прикріплені до справи, яскраво підтверджують жорстокість, описану самими маніфестантами.

Достатньо розглянути фотознімки N 16 - 20, де чітко видно, як вогнегасник, кинутий в уже розбите заднє скло, потрапив у праву ногу Плаканіки. Останній, очевидно, схиляється над запасним колесом, щоб не дати вогнегаснику потрапити всередину джипу, це той самий вогнегасник, який через кілька секунд Карло Джуліані підібрав з землі, підняв над головою, щоб знову закинути всередину джипу, як це хтось - а можливо і він сам - вже намагався зробити, про що заявила судовій поліції 23 липня 2001 року Нері Ернеста, менеджер автозаправки фірми Q8, розташованої по вулиці Толемед, яка розповіла, що на початку 17 години на їх заправці помітили молодика у темному підшоломнику, білій футболці і темних штанах, що віддалявся від паливного насосу з вогнегасником, який він звільнив від вмісту, потім він звернув на вулицю Каффа; пізніше вона підтвердила, що той самий вогнегасник знайшли біля тіла Карло Джуліані.

Жорстокість нападу багатьох маніфестантів, безперервне закидання машини камінням, що нанесло пасажирам джипу фізичні пошкодження, зафіксовані судово-медичною експертизою, агресія в адресу пасажирів з боку маніфестантів, що продовжували оточувати машину, кидаючи всередину тяжкі предмети та, безумовно, тривалість стану небезпеки дійсно можна вважати посяганням на персональну недоторканність Плаканіки та його супутників, це дійсно вимагало виконання акту самооборони, можливого лише з використанням єдиного засобу, який мав у своєму розпорядженні Плаканіка: його зброї.

Насправді, як стверджують адвокати його родини, вчинок Джуліані був не єдиним актом агресії, а тільки однією з частин жорстокого нападу на джип, який здійснювався багатьма людьми, що його оточили, які намагалися його перекинути і, очевидно, відчинити дверцята, як заявили деякі особи, що знаходились на місці подій, ризикуючи серйозно поранити безпосередньо пасажирів машини.

Виходячи з гіпотези, яка надалі вважається доведеною, що Плаканіка спрямовував постріл угору, то немає сумнівів, що поведінка останнього, яка призвела до смерті Карло Джуліані, підлягає під положення статті 53 КК; військовий, який після численних безплідних попереджень зробив два постріли вгору для того, щоб зупинити насилля, один з кинутих предметів за абсолютно непередбачуваним фактором відхилив снаряд, що і стало причиною смерті Карло Джуліані.

Всі елементи безумовно завершеного розслідування дозволяють з впевненістю виключити припущення, що Плаканіка цілився у Карло Джуліані; але, навіть якщо це і так, то немає сумнівів, що карабінер, якому дозволено використовувати зброю, враховуючи ризик її використання, знаходився в ситуації, коли існувала загроза для життя та фізичної цілісності його самого та його супутників, небезпека, підтверджена актами, які вже порушили фізичну недоторканність і ставали все більш і більш жорстокими; отже, карабінер діяв по закону, вчинки, спрямовані на агресорів, були здійснені для того, щоб припинити їх дії, навіть намагаючись обмежити пошкодження (наприклад, уникаючи пошкодження життєво важливих органів), оскільки йдеться не про пасивний опір і не про ситуацію, коли нападник незахищений - це єдині випадки, коли законодавство та юриспруденція погоджуються щодо того, що використання зброї, спрямоване безпосередньо на агресора, являється незаконним.

Викладені вище аргументи дозволять зробити висновок, що вчинок Плаканіки виправданий згідно зі статтею 53 КК, тим більш, що використання зброї, абсолютно необхідне, було виконане якомога безпечніше, оскільки постріли були направлені вгору і що тільки через непередбачувану зміну траєкторії один з них влучив у Карло Джуліані.

102. Суддя повинен був визначити, чи діяв М. П. в цілях самооборони, це "найважливіший" критерій для зняття відповідальності.

У зв'язку з цим суддя заявив, що у М. П., мабуть, виникло відчуття загрози для фізичної недоторканності його самого та його супутників, і що це відчуття було спричинене атмосферою жорстокості. За словами судді, враховуючи необхідність дій та їх пропорційність, не можна відмежовувати ситуацію смерті Карло Джуліані від його вчинку (він підняв пустий вогнегасник); навпаки, необхідно розглядати вчинок Карло Джуліані як одну з ланок нападу на джип, оточений натовпом маніфестантів. У цьому нападі приймав участь не тільки Карло Джуліані, а цілий натовп нападників. Реакція М. П. була відповідною до тої, яку передбачав подібний "контекст".

Враховуючи кількість нападників, використовувані засоби, характер актів насилля, поранення карабінерів, що знаходились у джипі, складність для машини виїхати з площі через проблеми з двигуном, можна сказати, що поведінка М. П. була необхідною. Нарешті, його дії були адекватними з огляду на рівень насилля.

З цього приводу, суддя погодився, що він був впевнений, що якби не вихопив зброю і не вистрілив два рази, напад не припинився б, і що вогнегасник - який М. П. вже одного разу виштовхнув ногою - міг потрапити у джип і нанести серйозні поранення тим, хто в ньому знаходився. Суддя проголосив, що М. П. мав у своєму розпорядженні тільки один засіб, щоб зупинити напад: свою вогнепальну зброю. З цього приводу він сказав, що М. П. використовував зброю пропорційно, оскільки перед тим, як вистрелити, він кричав маніфестантам, щоб вони пішли, бажаючи змінити їх поведінку; потім він вистрілив вгору. Суддя дійшов висновку, що М. П. діяв в цілях законної самооборони. Крім того, він уточнив, що той факт, що М. П. міг бачити Карло Джуліані - як стверджують експерти прокуратури та заявники - і той факт, що він взяв на себе ризик вбивства, не впливають на рішення суду, оскільки вчинок М. П. пояснюється необхідністю захистити фізичну цілісність пасажирів джипу і відповідає необхідності захисту тими засобами, які він має у своєму розпорядженні.

103. Рішення про закриття справи було викладено таким чином:

"Необхідно вивчити поведінку Плаканіки також у світлі більш обмежуючих умов, як вимагає стаття 52 КК, щоб переконатися, що ми можемо спиратися на фактичні обставини та дії, що містять елементи, необхідні для приведення більш вагомих причин для виправдання законної самооборони. Фактичні обставини та причини, за якими Плаканіка мав діяти саме таким чином, були широко представлені. Немає ніяких сумнівів, що в цій ситуації - схожій на ту, що відбувалась неподалік, на бульварі Торіно, незадовго до спалення броньованої машини, всередині якої вибухнув коктейль Молотова - у Плаканіки склалося враження, що цілісності його самого та його супутників загрожує реальна небезпека, небезпека, яка вже підтвердилася пораненнями (згідно з документами, прикріпленими до справи, і пораненнями, виявленими у пасажирів джипу), та при тому, що небезпека не зникала, незважаючи на попередження, які він робив багато разів, показуючи зброю. Досить поглянути на безліч фотознімків, які засвідчують, що джип був постійно оточений маніфестантами, які розбивали вікна машини палицями та залізними прутами, засовували їх всередину з наміром не тільки пошкодити машину в цілях протесту, а також завдати шкоди її екіпажу, кидаючи в машину безліч каменів, значна частина яких потрапила всередину салону і влучила в пасажирів, що дає уявлення про явне нестримуване насильство, і подальші ушкодження, які могли отримати пасажири машини. Неможливо підтримати припущення, висунуте під час слухання захистом потерпілої сторони, який заявив, що поранення голови у Плаканіки були спричинені ударом об зовнішні важелі рухомого ліхтаря, розташованого на даху джипу, а не поведінкою маніфестантів. Крім об'єктивного факту наявності всередині джипу великої кількості закривавлених каменів, необхідно відмітити, що важіль рухомого ліхтаря на даху зроблений із пластмаси і вставлений в кульовий шарнір, закритий захисним ковпачком, який служить для направлення ліхтаря, а також той факт, що важіль з'єднаний з кульовим шарніром, що позбавляє його гнучкості, необхідної, щоб нанести пасажирам джипу поранення голови, тим більш поранення такого характеру, як ті, що виявлено у Плаканіки. Повертаючись до реальної ситуації, немає сумнівів, що вчинені дії були необхідними, враховуючи всі обставини, зокрема, кількість нападників, засоби, які використовували останні, щоб зашкодити людям, тривалість актів насилля, які не припинялися незважаючи на численні попередження військових, поранення, вже отримані останніми, та, нарешті, складність виїзду з місця подій тому, що двигун джипу заглух. Звідси випливає, що навіть аналіз відповідності самооборони до нападу, з точки зору суттєвої еквівалентності майна, що знаходиться у небезпеці, може мати тільки позитивний висновок, напад на джип карабінерів проявлявся не тільки в небезпечних діях, а також в діях, які порушують права людини і загрожують фізичній цілісності пасажирів машини; і у світлі фактичних обставин незаперечним є той факт, що якби Плаканіка не вихопив зброю, погрожуючи маніфестантам, потім не вистрілив двічі, напад би не припинився і міг би мати набагато серйозніші наслідки і що якби вогнегасник, якого Плаканіка вже одного разу виштовхнув ударом ноги, потрапив всередину салону і влучив в уже поранених карабінерів, він міг би нанести їм дуже серйозні пошкодження або щось гірше. Існування реальної небезпеки та несправедливість нападу показують не тільки рівень ризику, але й той факт, що напад вже був у розпалі, і необхідно перевірити, чи було дотримано принципу пропорціональності, в тому числі стосовно засобів, наявних у нападників, та способів їх використання. Щоб визначити, чи була самооборона законною стосовно засобів самооборони по відношенню до нападників, Верховний Суд неодноразово наголошував, що рішення відносно пропорційності з огляду на засоби використані нападником, і майно, яке захищалося, не може бути якісним, а лише відносним. Насправді, визначення відповідності завжди стосується майна нападника та жертви нападу, які, перебуваючи в конкретній ситуації з самозахисту, не завжди можуть оцінити реальний рівень небезпеки та наслідки дій в конкретній ситуації у той час як дотримання пропорційності, а також збитки, нанесені нападнику, не становлять ніякої проблеми" (в даному випадку, щодо ухваленого виключення, обвинувачуваний захищався за допомогою пістолета, єдиного інструменту, який він мав на той час у своєму розпорядженні, щоб нейтралізувати несподіваний напад жертви, озброєної залізним прутом, довжиною близько метра, застосувавши його спочатку проти батька підсудного, а потім і проти самого підсудного, нанісши їм пошкодження різної тяжкості. Касаційний Суд, розділ I, постанова N 08204 від 13/04/1987 - Катанія). Верховний Суд також визначив, що з точки зору законної самооборони, терміни "необхідність захисту" та "за умови, що захисна реакція пропорційна злочину", які зустрічаються у статті 52 КК, повинні узгоджуватися з тим, що реакція може бути, з огляду на обставини, єдиною можливою, оскільки не може бути замінена іншою, яка б приносила менше шкоди, але так само могла захистити права (власні або інших осіб) потерпілої сторони" (Касацій. Суд, Розділ I, постанова N 02554 від 1/12/1995 - М. П. та Велліно). Принципи, орієнтовані на прецедентну правову практику та пануючу доктрину, застосовані до фактичних обставин трагічної загибелі Карло Джуліані, дозволяють також дійти висновку про дотримання необхідної пропорційності між засобами, наявними у нападників, та засобами, які мали у своєму розпорядженні жертви нападу; цей висновок підтверджений тим фактом, що поняття пропорційності повинно базуватися не тільки на майнових об'єктах конфлікту, про який йдеться, а також на засобах, які використовуються для їх захисту. Для Маріо Плаканіки був доступний тільки один засіб припинення насилля, здійснюваного проти нього, та усунення загрози для фізичної цілісності, навіть життя, його самого та його супутників: його зброя. Також щодо цього, фактичні висновки, здається, вказують на те, що він використав цей засіб, адаптувавши його таким чином, щоб завдати нападникам мінімум можливої шкоди, з наміром відмовити їх діяти або змусити їх припинити дії. Касаційний Суд насправді уточнив, що "для того, щоб визначити, чи була самооборона законною, необхідно оцінити пропорційність між засобами, які були в розпорядженні жертви нападу, і тими, які вона застосувала, за умови, що в наявності є тільки один засіб, але його можна використати по-різному, щоб звернути увагу на різні способи застосування цих засобів і спосіб, який було вибрано відповідно до умов нападу або його передбачуваних наслідків, така ситуація повністю ідентична тій, в якій оцінювання повинно бути зроблене, беручи до уваги засоби, які були в розпорядженні жертви нападу, і ті, які вона застосувала. Саме тому використання вогнепальної зброї, як засобу самооборони, повинно бути обережним, оскільки може нанести максимальну шкоду цілісності людини, дозволяється продемонструвати зброю і показати готовність її використати, обмежуючись пострілами у повітря або в землю, або в нападника, але намагаючись його не поранити або, на худий кінець, не влучити йому у життєво важливі зони, отже, щоб налякати його або поранити, але не позбавити життя"; іншими словами "в цілях простого захисту або порушення фізичної недоторканності нападника" (Cass. 20.09.1982 - Тосані). Однак, незважаючи на те, що на численних фотознімках видно джип, оточений маніфестантами, звідки висунута рука Плаканіки, який розмахує зброєю, і що свідчення підсудного, а також самих нападників, прикріплені до справи, свідчать про попередження, які повторював карабінер, наказуючи маніфестантам відійти, той самий фотоматеріал чітко показує, що ці спроби припинити напад не мали ніякого впливу на поведінку маніфестантів, які продовжували проявляти надзвичайну жорстокість, змусивши врешті-решт Плаканіку застосувати зброю, єдиний засіб, щоб зупинити насилля, який був у його розпорядженні. Більш того, поведінка Плаканіки, здається, відповідає вимогам максимальної пропорційності щодо варіантів використання наявних засобів, враховуючи той факт, що якби він хотів завдати шкоди тому чи іншому нападнику, він повинен був направити зброю в напрямку вікон, за якими купчилися численні маніфестанти, отже, загальні технічні дані підтверджують, що постріли були випущені вгору; перший з двох пострілів, єдиний, що мав фатальні наслідки, привів до смерті молодого Джуліані. Щодо висновку, що Плаканіка міг бачити Джуліані, - згідно слів захисника потерпілої сторони та припущень експертів прокуратури - або він справді його не бачив, що здається найбільше вірогідним, стріляючи у найвищу точку, завдяки своєму положенню, і можливо розуміючи ризик того, що куля може влучити в когось з людей, які знаходилися поряд, його вчинок здається виправданим ситуацією законної самооборони, враховуючи, що ознаки навмисності в реалізації цього вчинку були заздалегідь передбачувані, та, зокрема, визначені необхідністю захищати несправедливо порушені права, і що ця реакція самооборони виконувалась в межах пропорціональності, з огляду на цінності, які знаходилися під загрозою, а також наявні засоби, щоб їх захистити."

104. Заявки захисту про проведення додаткового розслідування були повністю відхилені суддею з причин, викладених нижче.

105. Щодо судово-медичної експертизи про причини смерті Карло Джуліані, яка повинна була, зокрема, визначити, чи був той живим в той момент, коли джип проїхав по ньому і, таким чином, перевірити чи були методи, використані у розслідуванні, науково вірними:

"Як вже було сказано, в справі немає жодного запису, який би змусив сумніватися в тому, що перевірки проводились скрупульозно, і що методи досліджень, використані експертами, були вірними; саме тому у додатковій перевірці, про яку подано заявку, немає необхідності. Між тим, ми відзначаємо, що потерпіла сторона, запропонувавши приймати участь у розтині молодого хлопця разом з власними експертами, а отже, погоджуючись, що методи, використані у розслідуванні, були вірними, не вважала за необхідне скористатися цією можливістю, не провела самостійно перевірки на останках юнака, якого, навпаки, його кремували через три дні після смерті, виключивши можливість будь-яких подальших перевірок, погоджуючись, що вони могли б стати доцільними (але не в даному випадку)".

106. Стосовно допиту начальника поліції Де Женаро та лейтенанта карабінерів Запіа щодо вказівок, даних для підтримання громадського порядку та правильності використання "кобури", на зразок тієї, з якої М. П. вихопив зброю, з якої було зроблено постріл, що вразив Карло Джуліані:

"Цей допит здається зовсім недоречним для перевірки фактів, що призвели до трагічної смерті Карло Джуліані, враховуючи, що вказівки, дані для підтримання громадського порядку, можуть мати тільки загальний характер і відповідно не передбачають інструкцій, які використовуються у непередбачуваних ситуаціях прямих нападів на військових осіб, таких як та, на яку зреагував карабінер Плаканіка; його поведінка, як вже було сказано багато разів, виправдовується як законним використанням зброї, так і більш чітким припущенням про законну самооборону. Щодо прохання про перевірку правильності використання "кобури", та варіантів цього використання військовими, що належать до карабінерів, незрозуміло, що це може принести розслідуванню, враховуючи, що спосіб, яким Плаканіка носив пістолет, не має ніякого значення, оскільки в описаній ситуації він міг законно використовувати зброю, і неважливо де він її носив чи звідки витягнув."

107. Щодо пошуків особи, кинувшої камінь, який міг змінити траєкторію кулі, з метою отримання її свідчень щодо траєкторії цього каменю:

"На практиці така перевірка неможлива, навіть якщо б вона була визнана необхідною, враховуючи, що нереалістично думати, ніби маніфестанти слідкували за траєкторією каменів, після того як вони їх кинули у вибрану ціль для того, щоб впевнитися, що вони влучили в цю ціль; маніфестанти були додатково зайняті пошуком нових тяжких предметів, які можна було б кинути в правоохоронні сили.

Більш того, навіть допускаючи можливість таких свідчень з боку невідомого маніфестанта, який парадоксальним чином, не бажаючи цього, став причиною смерті одного з інших маніфестантів, буде неможливо ідентифікувати таку особу, і в будь-якому разі такі свідчення не матимуть жодного відношення до доступних технічних висновків."

108. Стосовно повторного допиту маніфестанта М. Моне, щодо поведінки військових, які знаходились всередині джипу Дефендер, кількості маніфестантів, які знаходились біля машини, та особи, яка, знаходячись в джипі, справді вихопила зброю, у світлі свідчень, даних М. Моне при попередньому допиті, а також стосовно повторного допиту Е. Предонзані щодо вищеперелічених питань, положення Джуліані перед тим, як в нього влучив смертельний постріл, та кількості розбитих вікон у джипі:

"Будь-яке нове слухання було б недоцільним, беручи до уваги свідчення Моне та Предонзані надані невдовзі після подій, а отже, коли їх спогади були більш свіжими, ніж зараз, при їх несподіваній появі у прокуратурі, щоб дати свідчення про те, що вони знають про події, в яких приймали участь, а також про трагічну загибель Карло Джуліані; ці свідчення містять насправді надзвичайно точні деталі, які були підтверджені відео-матеріалами та фотознімками, прикріпленими до справи, і є важливим підтвердженням результатів технічних досліджень, в той час, як для преси та телебачення різні свідчення Предонзані та Моне, зокрема останнього, не мають жодної юридичної сили і в будь-якому разі вважається, що про їх зміст зовсім непотрібно розповідати, враховуючи точне відтворення, зроблене відразу після подій, підтверджене об'єктивними даними, такими, як фотознімки та фільми. Здається, що до справи не відноситься, скільки вікон було розбито, оскільки були розбиті деякі вікна справа, а також заднє скло."

109. Стосовно допиту Марко Д'Оріа, зобов'язаного підтвердити, що жоден коктейль Молотова не вибухнув на площі Алімонда на відміну від того, що почув М. П., та визначити відстань, на якій він знаходився в момент зняття фотознімку, на який спиралися експерти прокуратури при проведенні балістичного відтворення:

"Це прохання здається неспроможним зробити якийсь внесок в розслідування, оскільки фотознімок, зроблений Д'Оріа, це тільки один з доказів, які використовувалися, щоб визначити положення, в якому знаходився Джуліані, коли в нього влучив постріл; відстань між жертвою та джипом насправді була вирахувана, враховуючи положення, в якому знаходяться особи на фотознімках, по відношенню до нерухомих предметів, таких, як міське обладнання та регулювальні знаки, від яких проводилися конкретні вимірювання; ця відстань підтверджена свідченнями осіб, які знаходилися біля Джуліані.

Щодо припущення Плаканіка, що коктейлі Молотова вибухнули на площі Алімонда, як випливає з запиту про попередню перевірку, це ствердження недостовірне. Насправді Плаканіка ніколи не стверджував, що коктейлі Молотова вибухнули на площі Алімонда: він тільки зазначив, що він цього побоювався."

110. Стосовно допиту маршала Прімавери щодо того, коли було розбите скло на задніх дверях джипу:

"Немає жодних сумнівів, що скло розбилось не від пострілу Плаканіки, як це доводять фотознімки, на яких видно руку Плаканіки, в якій він тримає пістолет, щоб погрожувати маніфестантам, і що вікно розбите - напевно ударом каменю - хоча Плаканіка ще не зробив постріл, який призвів до смерті Джуліані.

Відмінна точка зору людини, яка знаходилася в іншому джипі, не впливає на відтворення подій, яке являється безсумнівним та не дає приводу турбуватися щодо його об'єктивності".

111. Стосовно зображень, зроблених на площі Алімонда двома карабінерами, шоломи яких були оснащені відеокамерами, "марковані та доставлені полковником Лез":

"Йдеться про матеріали, вже прикріплені до справи, згідно з повідомленням карабінерів Генуї від 13/9/2001, в якому подано акт передачі в прокуратуру 17 відеокасет, з яких 15 містять відеозображення різних районів міста - серед яких вулиця Каффа - завдяки відеокамерам, закріпленим на шоломах деяких військових; дві інші передані касети містять відеозаписи, зняті з гелікоптера Збройних сил."

112. Стосовно допита карабінера В. М. щодо причини втрати снарядом своєї оболонки.

"Прохання захисника потерпілої сторони базується на спонтанних свідченнях Матіолі, який заявляє, що "акт надрізування кінчика снаряду для того, щоб підвищити його здатність до розпаду, широко практикується", що автоматично виключає "намір використовувати вогнепальну зброю, щоб налякати. Вона служить для того, щоб вбивати з першого пострілу".

Якщо припустити, що така практика існує, на основі свідчення Матіолі, незрозуміло, яку вигоду він має від того, що його вислухають у прокуратурі, адже вже отримано зареєстровані результати балістичних експертиз, які базуються на об'єктивних перевірках; за умови, що припущення Матіолі може бути розцінене тільки як посилання на зловмисну, мало поширену практику, погано зрозуміло, за яким мотивом та на основі яких об'єктивних даних потрібно звинувачувати в цьому карабінера Плаканіку, враховуючи, між іншим, що інші кулі, знайдені у магазині його пістолету, були визнані абсолютно нормальними."

113. Стосовно технічної експертизи джипу з метою визначення причин пошкодження головної стійки машини, що знаходилась над "і" в написі "карабінери":

"Перевірки, здійснені для визначення походження пошкоджень задніх дверей, внаслідок ударів великої кількості каменів та тяжких предметів, вже проводилися у достатній кількості. Безумовно пошкодження, про які йдеться, не можуть бути іншого походження.

Нова замовлена перевірка не зможе розвіяти сумніви захисника протилежної сторони щодо зіткнення снаряду та каменю, оскільки не можна навіть припустити, що було кинуто тільки один камінь в машину, яка пом'ята в багатьох місцях, оскільки предметів, кинутих в неї та в машини правоохоронних сил, було дуже багато і вони спричинили не тільки тілесні пошкодження, а також видимі пошкодження обшивки джипу".

114. Стосовно технічної експертизи знайдених гільз з метою встановлення зброї, з якої вони були випущені, поширюючи перевірку зброї на всіх службовців правоохоронних сил, що знаходилися на площі Алімонда в той момент, коли в Карло Джуліані влучила куля:

"Очевидно йдеться про перевірку, яка позбавлена практичного значення. Насправді немає жодних сумнівів, згідно з зізнанням самого Плаканіки та результатами проведених експертиз, що саме зі зброї останнього було зроблено постріл, фатальний для Карло Джуліані.

Дослідження, проведені тоді прокуратурою, щоб перевірити, чи не використовували службовці правоохоронних сил свою вогнепальну зброю в районі площі Алімонда 20 липня 2001 року, принесли насправді негативну відповідь, не враховуючи попереджувальних пострілів, які карабінер Ерчієлло Массіміліано зробив на вулиці Толемед, на перехресті з вулицею Арменіа, щоб відігнати декількох маніфестантів, озброєних прутами, каменями та дошками, які оточили іншу броньовану машину, в яку вони кидали камені."

115. Стосовно заперечень адвокатів заявників, які стверджують, що численні етапи розслідування були доручені карабінерам, і що багато допитів проводилось у присутності членів Армії карабінерів, суддя висловився таким чином: "Зауважимо, що такі міркування можуть, на перший погляд, здатися виправданими, але вони не мають нічого спільного з тими подіями, що насправді відбулися на площі Алімонда та призвели до трагічної загибелі молодого Джуліані, подіями, драматичний розвиток яких було відтворено на основі великої кількості відеозаписів та фотознімків, прикріплених до справи та свідчень багатьох осіб, які самі брали участь у цих подіях; велика кількість цих джерел і всі ці деталі не можуть - і не повинні - дозволити, щоб приділялась додаткова увага до інших міркувань, тим більш абсолютно недоречних."

116. У світлі цих міркувань, слідчий суддя зробив висновок, що "доведено, що карабінер М. П. діяв у виправдовуючій його ситуації, і не може бути засуджений за свої дії та що жоден доказ не дозволяє визнати карабінера Ф. К. винним в смерті Карло Джуліані". Виходячи з цього, суддя прийняв рішення про закриття справи.

Г. Парламентська Комісія з розслідування

117. 5 вересня 2001 року, Парламентська Комісія з розслідування допитала Пана Лоро, службовця поліції Риму, який приймав участь в операціях по підтриманню та відновленню громадського порядку в Генуї.

118. Пан Лоро заявив, що карабінери були оснащені мікрофонами, інструментами, які дозволяють дуже швидко зв'язуватись між собою.

На прохання пояснити, чому правоохоронні сили, знаходячись досить близько від джипу (15 або 20 метрів), не втрутилися, Пан Лоро відповів, що люди знаходились на службі зранку і приймали участь у багатьох сутичках протягом дня. Він додав, що не було помічено, щоб у момент подій існувала група карабінерів та поліцейських, які б могли втрутитися.

Стосовно функції двох джипів, Пан Лоро пояснив, що вони привезли спорядження близько 16 години, потім поїхали і знову з'явилися приблизно через годину, щоб перевірити, чи немає поранених.

Крім того, Пан Лоро сказав, що викликав швидку допомогу для Карло Джуліані тому, що на місці лікаря не знайшлося.

119. 20 вересня 2001 року члени Парламенту попрохали Уряд пояснити причини, через які правоохоронні сили, що приймали участь в операціях по підтриманню та відновленню громадського порядку, були оснащені бойовими, а не гумовими кулями. Члени Парламенту виступають за використання такого виду снарядів, стверджуючи, що вони багаторазово успішно використовуються в інших країнах.

Представник Уряду відповів, що законодавство не передбачає такої можливості і що, крім того, не було встановлено, щоб використання таких боєприпасів призводило до серйозних наслідків для жертви. Нарешті, він пояснив, що проводяться дослідження щодо можливості введення несмертельної зброї.

Д. Рішення суду Генуї, отримане після процесу "суд над 25"

120. 13 березня 2008 року суд Генуї публічно оголосив рішення, винесене по завершенню судового процесу, що проводився над двадцяти п'ятьма маніфестантами за численні злочини (в тому числі пошкодження, крадіжки, руйнування, грабунки, насильство по відношенню до правоохоронних сил), здійснені 20 липня 2001 року. Міністерства Внутрішніх Справ, Оборони, Юстиції, а також Уряд подали цивільний позов. Вищезгадане рішення було подане на апеляцію, але відповідна процедура ще не була проведена.

121. Це рішення зробило свій внесок у розуміння подій 20 липня 2001 року (дивись параграфи 13 - 19 вище). В ході обговорювання, протягом 144 слухань, суд Генуї зміг зокрема допитати багатьох свідків та детально вивчити численні аудіовізуальні матеріали.

122. У своїх висновках щодо нападу карабінерів на процесію "білих халатів", суд встановив, що він був незаконним та довільним.

123. Щоб дійти такого висновку, суд встановив, що маніфестанти "білих халатів" не здійснювали значних актів насилля над карабінерами, які на них напали. Використання сльозогінного газу та наступ карабінерами на бульварі Торіно були здійснені без реальної необхідності застосування сили. Напад було проведено на сотні мирних людей; він не був направлений навіть на те, щоб ізолювати та нейтралізувати деяких осіб, що кидали предмети в карабінерів, і які могли спокійно продовжувати це робити. Крім того, не було дано жодного наказу про розгін.

124. Далі суд ухвалив, що подальший натиск також був незаконним та довільним. Йому не передувало попередження про розгін; про це не був даний наказ від офіцера, який має необхідні для цього повноваження. У цьому не було необхідності: знімки доводять, що маніфестанти нерухомо стояли перед щитами з плексигласу, і що учасники процесії не кидали предметів, не враховуючи трьох пострілів за межами процесії. Крім того, у правоохоронців був час (приблизно півтори хвилини), щоб запросити інструкції, але вони цього не зробили. Зрештою, процесія була законною, а маніфестанти не проявляли агресії по відношенню до карабінерів.

125. Методи втручання також були незаконними: карабінери випустили сльозогінний газ на висоті людського зросту; багато маніфестантів отримали поранення, нанесені нерегулярними ударами кийків; броньовики розбили барикади та наїжджали на натовп навіть на тротуарах з явним наміром когось поранити.

126. Відповідно, суд встановив, що незаконні та довільні дії карабінерів виправдовують поведінку опору, що проявляли маніфестанти під час застосування сльозогінного газу та нападу на процесію, і потім, сутички, що відбулися в бічних вулицях, вулиці Касарегі та вулиці Івреа, близько 15 години 30 хвилин, тривали до того моменту, поки карабінери виконували наказ зупинити та не дати просуватися далі процесії. На завершення, суд ухвалив, що звинувачені знаходились у ситуації, де "необхідно було відповісти" на свавілля поліції, згідно зі статтею 4 законодавчої постанови N 288 від 1944 року.

127. Крім того, суд передав справу прокурору, на підставі того, що свідчення пана Монделлі та двох інших правоохоронців, згідно з яким цей напад був необхідний, щоб відповісти на агресію маніфестантів, не відповідають реальності.

128. Стосовно поведінки маніфестантів після 15 години 30 хвилин, навпаки, суд визнав, що вона не може вважатися результатом дій поліції після того, як незаконний та довільний напад було припинено. Тому навіть, якщо маніфестантам все ще здавалося, що вони являються жертвами зловживань та несправедливості, їхня поведінка на цьому етапі не була більше оборонною, а скоріш керувалась бажанням помститися, а тому вважається невиправданою і потребує покарання.

129. Стосовно подій, що відбулися безпосередньо на площі Алімонда, суд Генуї ухвалив, що напад на групу маніфестантів, наказ про проведення якого віддав службовець поліції Лоро, не був ні незаконним, ні довільним. В результаті, бурхливу реакцію маніфестантів, яка проявилася у переслідуванні карабінерів та нападі на джип, не можна вважати оборонною реакцією проти довільних дій поліції.

130. Стосовно поведінки карабінерів, які знаходилися всередині джипу, вони уявляли, що те що відбувається - це спроба самосуду. Про той факт, що у вищезгаданих маніфестантів - на відміну від "чорних блоків" - не було в розпорядженні коктейлів Молотова, а отже вони не могли підпалити машину, вони дізналися постфактум. За твердженням суду, не можна звинувачувати пасажирів джипу в тому, що вони так думали і впали в паніку.

131. Суд встановив, що Карло Джуліані знаходився в чотирьох метрах від джипу, коли він був застрелений. Ф. К. заявив, що в своєму протигазі він мав обмежене поле зору. М. П. сказав, що він не зрозумів, чому машина, в яку він сів, не відправилася у лікарню, а продовжувала слідувати за загоном. Він бачив тільки те, що відбувалося у салоні. В момент стрільби М. П. лежав і його ноги знаходились біля задніх дверцят машини. На ньому лежав Рафоне і він не бачив власної руки: він не може сказати - знаходилась його рука ззовні чи всередині салону. В будь якому разі, він стріляв вгору. Постанова суду свідчить, що експерт Марко Сальві, який проводив розтин тіла Карло Джуліані, заявив, що на його думку траєкторія пострілу вказує на пряме попадання ("la traiettoria rimandava ad uno sparo diretto"). Стосовно металевого фрагмента, який залишився в тілі жертви, Сальві заявив, що його було дуже важко знайти.

II. ВІДПОВІДНІ ВНУТРІШНЬОДЕРЖАВНІ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

1. Законне використання зброї

132. Стаття 53 Кримінального Кодексу (КК) передбачає, що не може бути покараний "державний службовець, який під час виконання функціональних обов'язків використовує або наказує використати зброю або будь-який інший засіб для фізичного примусу, коли це потрібно для того, щоб припинити насилля або зламати опір, та, у будь-якому випадку, якщо це потрібно, щоб запобігти здійсненню злочинних дій, таких, як різанина, корабельна аварія, повінь, авіакатастрофа, залізнична аварія, вбивство, пограбування та викрадення особи (...). Закон передбачає й інші випадки використання зброї або іншого засобу для фізичного примусу...".

2. Законна самооборона

133. Стаття 52 КК передбачає, що не може бути покараний "той, хто скоїв злочин через необхідність захищати свої права або права інших від актуальної небезпеки несправедливого їх порушення, за умови, що оборонне реагування буде пропорційне до порушення".

3. Випадкове зловживання

134. Відповідно до статті 55 КК, зокрема у випадку законної самооборони або законного використання зброї, коли людина необачно ("colposamente") переходить межі, встановлені законом або законодавчим органом, або необхідністю, його поведінка карається, як випадкова поведінка в мірі, передбаченій законом.

4. Положення про громадську безпеку

135. Статті 18 - 24 Кодексу (Testo Unico) з громадської безпеки від 18 червня 1931 року регулюють проведення публічних зборів і мітингів у громадських місцях. Коли зустріч або збори у громадському місці або з вільним правом відвідування можуть викликати небезпеку для громадського порядку або безпеки, або коли відбуваються порушення, збори можуть бути розпущені. Перед тим, як перейти до розпуску таких зборів, поліція пропонує учасникам розійтися. Якщо ця пропозиція виявляється безрезультатною, від натовпу тричі формально вимагають, щоб він розійшовся. Якщо й ці три попередження є неефективними, або їх не можна зробити через повстання або протистояння, охоронці громадської безпеки або карабінери отримують наказ змусити збори або угрупування розійтися, навіть із застосуванням сили. Наказ про це виконується поліцією або військовими силами, під командуванням відповідних керівників. Той, хто відмовляється підкоритися наказу розійтися, карається позбавленням волі (строком від одного місяця до одного року) та штрафом (від 30 до 413 євро).

5. Регулювання застосування зброї

136. Директива Міністерства внутрішніх справ, датована лютим 2001 року і адресована поліцейським, містить загальні положення щодо використання сльозогінного газу та гумових кийків (sfollagente). Для використання цих предметів необхідно отримати чіткий наказ від начальника відділу, після запиту поліцейського. Службовці повинні бути про це проінформовані.

6. Попереднє розслідування та потерпіла сторона

137. Відповідні статті Судово-Кримінального Кодексу (СКК) становлять:

Стаття 79

"Цивільний заявник може відвідувати попередні слухання (...) "

Стаття 90

"Потерпіла сторона має права та повноваження, надані їй законом, і може крім того, на будь-якому етапі судового процесу, давати свідчення і, за винятком касації, представляти докази."

Стаття 101

"Потерпіла сторона може назначити законного представника, який матиме ті самі права та повноваження, що вона сама (...) "

Стаття 359 § 1

"Коли прокуратура проводить технічні дослідження (...), які потребують особливих навиків, потерпіла сторона може призначати експертів і покладатися на них. Прокуратура не може не прийняти їх внесок. "

Стаття 360

"1. Коли технічні дослідження (...) проводяться на людях, предметах чи місцях, схильних до змін, прокуратура негайно повідомляє про це обвинувачуваного, потерпілу сторону та адвокатів про зафіксовані дату, час і місце (...), а також про право призначати експертів (...).

3. Адвокати та експерти, які призначаються у разі потреби, мають право бути присутніми на призначенні експертів, приймати участь у технічних дослідженнях та робити зауваження."

Стаття 392

"1. В ході попереднього розслідування, прокуратура та можливий правопорушник (persona sottoposta alle indagini) можуть попрохати у судді дозволу на слідчий експеримент (...) "

"2. Прокурор та відповідач можуть попрохати суддю призначити експертизу, у випадку, коли можна тимчасово припинити процес, як мінімум на шістдесят днів, якщо наказ про це буде видано під час обговорення суперечностей".

Стаття 394

"1. Потерпіла сторона може звернутися до прокурора, щоб замовити слідчий експеримент (incidente probatorio).

2. Якщо прокурор відмовляє в цьому проханні, він повинен мотивувати своє рішення та інформувати потерпілу сторону."

Стаття 409

"1. Незважаючи на випадки оскарження запиту про закриття справи, якщо суддя приймає позитивне рішення щодо запиту, видається наказ про закриття справи, а документи повертаються в прокуратуру. (…)

2. Якщо суддя відмовляє у запиті про закриття справи, він призначає дату слухання на закритому засіданні та інформує про це прокурора, звинувачуваного та потерпілу сторону. Процедура відбувається відповідно до статті 127. Документи знаходяться у канцелярії суду до дня слухання, а адвокат може зробити собі копію.

3. Суддя інформує про слухання генерального прокурора при апеляційному суді.

4. Після слухання суддя може визначити за наказом прокурора додаткові акти розслідування, які він вважає необхідними, та встановити термін їх виконання.

5. За відсутності необхідності проведення додаткових актів розслідування або, якщо суддя відхиляє запит про закриття справи, він наказує сформулювати обвинувачення у десятиденний термін (...).

6. Рішення про закриття справи не може бути оскаржене у Верховному Суді, оскільки тоді втрачається зміст статті 127 § 5."

Стаття 410

"1. Виступаючи проти запиту про закриття справи, потерпіла сторона просить, щоб розслідування продовжувалося. Вона визначає предмет додаткового розслідування та приводить докази, щоб уникнути неприйняття.

2. Якщо оскарження недопустиме, а підозри вважаються необґрунтованими, суддя видає наказ про закриття справи і повертає документи у прокуратуру.

3. У випадках, не зазначених у пункті 2, суддя приймає рішення відповідно до статті 409 §§ 2, 3, 4, 5. Якщо існує декілька потерпілих, рішення повідомляється тільки опозиційній стороні. "

6. Поховання та кремація

138. Стаття 116 виконавчих положень СКК щодо дослідження смерті людини у разі існування підозри про вчинення злочину стверджує:

"У випадку, коли йдеться про смерть людини та існує підозра про вчинення злочину, прокуратура перевіряє причину смерті і, якщо вважає це необхідним, наказує провести розтин, згідно з процедурою, передбаченою статтею 369 Процесуального Кодексу, або при проведенні слідчого експерименту (...). Поховання не може бути проведене без наказу прокурора Республіки."

139. Стаття 79 указу Президента Республіки N 285 від 10 вересня 1990 року передбачає, що у випадку раптової або підозрілої смерті кремація повинна бути санкціонована судом.

III. ВІДПОВІДНЕ МІЖНАРОДНЕ ПРАВО

А. Основні принципи ООН щодо застосування сили та використання вогнепальної зброї особами, відповідальними за охорону порядку

140. Прийняті 7 вересня 1990 року восьмим Конгресом ООН для попередження злочинності та догляду за правопорушниками, ці принципи викладено у їх відповідних частинах:

"1. Уряд та правоохоронні органи приймають та виконують положення про застосування сили та використання вогнепальної зброї проти людини правоохоронцями. При розробці цих положень уряд та правоохоронні органи будуть тримати під постійним контролем етичні питання, пов'язані з застосуванням сили та використанням вогнепальної зброї.

2. Уряд та правоохоронні органи повинні розробити якомога ширший набір засобів та оснастити правоохоронників різними видами зброї і боєприпасів, що дозволить диференційовано застосовувати силу та вогнепальну зброю. Для цього необхідно розробити несмертельні нейтралізуючі види зброї, що застосовуються у належних ситуаціях, щоб обмежити все більш зростаюче використання засобів, здатних вбити або поранити. Також можна було б, з цією самою метою, оснастити правоохоронців захисним обладнанням таким, як протикулеві щити, шоломи, або бронежилети та броньовики, щоб зменшити необхідність використання зброї будь-якого виду (...).

9. Правоохоронці не повинні використовувати вогнепальну зброю проти людей, крім випадків законної самооборони, або з метою захисту інших осіб від неминучої загрози смерті або серйозного поранення, або для запобігання серйозного злочину, який поставить під загрозу людські життя, або для проведення арешту особи, яка представляє такий ризик і чинить опір владі, або не допустити його втечі, і тільки тоді, коли застосування менш рішучих заходів недостатнє для досягнення цих цілей. В усякому разі, вони вдаватимуться до умисного використання вогнепальної зброї, тільки якщо це абсолютно неминуче для захисту людського життя.

10. У випадках, передбачених у принципі 9, правоохоронці повинні повідомити свої особисті дані і чітко повідомити про намір використання вогнепальної зброї, залишаючи достатньо часу, щоб попередження могло бути виконане, якщо такий підхід не ставить під загрозу безпеку правоохоронців, якщо це не становить небезпеку смерті або серйозного ушкодження інших осіб або не є недоречним або непотрібним з огляду на обставини інциденту.

11. Правила, що регулюють використання вогнепальної зброї правоохоронцями, повинні включати наступні керівні принципи:

а) Вказувати обставини, за яких правоохоронцям дозволяється носити вогнепальну зброю, та зазначити дозволені види вогнепальної зброї та боєприпасів;

б) Переконатися, що вогнепальна зброя використовується тільки при належних обставинах та з мінімальним ризиком отримання зайвих ушкоджень;

в) Заборонити використання вогнепальної зброї та боєприпасів, які завдають зайві поранення або служать джерелом невиправданого ризику;

г) Регулювати контроль, зберігання та видачу вогнепальної зброї та передбачати, зокрема, процедури, відповідно яким правоохоронці повинні вести облік всієї зброї та боєприпасів, які вони отримали;

д) Передбачати, що в разі потреби повинні бути зроблені попередження про випадки використання вогнепальної зброї;

є) Передбачити систему звітності у випадку використання вогнепальної зброї правоохоронцями під час виконання своїх обов'язків (...).

18. Уряд та правоохоронні органи повинні впевнитися, що всі правоохоронники відібрані за допомогою відповідних процедур, що вони мають морально-психологічні та фізичні здібності, необхідні для належного виконання своїх обов'язків, і що вони пройшли безперервну та ретельну професійну підготовку. Слід періодично перевіряти, чи вони залишаються в змозі виконувати ці функції.

19. Уряд та правоохоронні органи повинні впевнитися, що всі правоохоронці пройшли професійну підготовку та тести щодо належної спеціальної підготовки по застосуванню сили. Правоохоронці, яким потрібно носити вогнепальну зброю, можуть це робити тільки після того, як пройдуть спеціальне навчання по її застосуванню.

20. При професійній підготовці правоохоронців, уряд та правоохоронні органи приділяють особливу увагу питанням поліцейської етики та поваги прав людини, особливо під час розслідування, та способам уникнути використання сили або вогнепальної зброї, включаючи мирне урегулювання конфліктів, знання поведінки великих мас людей та методи переконання, проведення переговорів та посередництва, а також технічних засобів для того, щоб обмежити застосування сили або вогнепальної зброї. Правоохоронні органи повинні переглянути програму підготовки та свої методи дій у випадках конкретних інцидентів (...)"

Б. Європейський Комітет з питання запобігання катуванням та страті, або нелюдському поводженню чи приниженню (КЗК)

141. Відповідний уривок з доповіді про візит до Італії у 2004 році, що був опублікований 17 квітня 2006 року, звучить так: "14. Починаючи з 2001 року, КЗК займається переговорами з італійською владою щодо подій, які відбулися в Неаполі (17 березня 2001 року) та в Генуї (з 20 по 22 липня 2001 року). Італійська влада продовжує інформувати Комітет про заходи, вжиті у відповідь на звинувачення у зловживаннях на адресу поліції.

В зв'язку з цим, з нагоди візиту влада надала список відкритих кримінальних та дисциплінарних судових процесів.

КЗК хотів би, щоб його постійно інформували про хід вищезгаданих кримінальних та дисциплінарних процесів. Крім того, він хотів би отримувати детальну інформацію про заходи, вжиті італійською владою з метою уникнення повторення подібних випадків у майбутньому (наприклад, на рівні керування операціями по підтриманню загального порядку, на рівні професійної підготовки службовців та виконавців, та на рівні систем контролю та перевірок).

15. У своїй доповіді про візит у 2000 році, КЗК рекомендує вжити заходів щодо професійної підготовки службовців правоохоронних сил, особливо стосовно інтеграції принципів прав людини у практичне навчання, - початкове та подальше, - управління ситуаціями з високим рівнем ризику, такими, як затримання та допит підозрюваних. У відповідь італійська влада подала тільки інформацію загального характеру щодо складової частини "права людини" у програмі навчання, запропонованій службовцям правоохоронних сил. КЗК хотів би отримати більш детальну інформацію - актуальну на сьогоднішній день - відповідно до цього питання (...)".

ПИТАННЯ ПРАВА

I. ЗАЯВЛЕНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

142. Заявники скаржаться, що Карло Джуліані був вбитий поліцією, і що влада не захистила його життя, і навіть не провела гідне розслідування його смерті. Вони посилаються на статтю 2 Конвенції, яка передбачає:

"1. Право кожної людини на життя охороняється законом.

Ніхто не може бути умисно позбавлений життя, крім випадків виконання вироку суду, якщо злочин карається смертною карою за законом.

2. Смерть не розглядається як порушення цієї статті, якщо вона є результатом абсолютно необхідного застосування сили:

а) для захисту будь-якої особи від незаконного насильства;

б) для здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, затриманої на законних підставах;

в) для покарання, відповідно до закону, бунту або заколоту."

А. Доводи сторін

1. Заявники

а) На базі основних аспектів статті 2 Конвенції

143. Посилаючись на судову юриспруденцію (зокрема на справи Сімсек та інші проти Туреччини N 35072/97 та 37194/97 від 26 липня 2005 року, Сергій Шевченко проти України N 32478/02 від 4 квітня 2006 року, Ердоган та інші проти Туреччини N 19807/92 від 25 квітня 2006 року), заявники зазначили, що Суд має право брати до уваги всі елементи справи, щоб оцінити, чи існує порушення статті 2 Конвенції. Таким чином, можна дійти висновків, відмінних від тих, що містяться у внутрішньодержавних рішеннях. Отже, зацікавлена сторона просить Суд розглядати не тільки результати внутрішнього кримінального розслідування.

144. Заявники стверджують, що дії М. П. тягнуть за собою відповідальність держави і підтверджують існування причинно-наслідкового зв'язку між пострілом, зробленим М. П., та смертю Карло Джуліані. За їхніми словами, потрібно дотримуватися того факту, що розтин тіла встановив, що М. П. стріляв зверху вниз і влучив у жертву.

145. Щодо теорії "про камінь" вони відзначають, що ніколи не погоджувалися з нею і наполягають на оскарженні закриття справи, так само, як це записано в протоколі слухання у слідчому суді. Заявники посилаються на точку зору їхнього експерта, пана Жантіля, який у своєму звіті підтвердив, що снаряд не був фрагментований, потрапивши у тіло жертви; в будь-якому разі, оскільки снаряду немає в наявності, і невідома ні його форма, ні розміри, ні маса "проміжної цілі", неможливо висунути наукове припущення щодо виду "пошкодження", отриманого снарядом під час польоту, чи стверджувати, що він був відхилений. Крім того, інші експерти, які займалися відтворенням розвитку подій, виключили можливість того, що "камінь" розколовся після зіткнення зі снарядом, випущеним М. П., і зазначили, що він розбився об джип.

146. Потім заявники скаржилися на те, що пасажири джипу не знаходились у смертельній небезпеці, оскільки йшлося про джип Дефендер, машину, яка хоч і не броньована, але досить міцна. Крім того, кількість маніфестантів, яких видно на знімках, не перевищує десяти. Вони не мали смертельної зброї. До того ж, на знімках добре видно, що маніфестанти не оточили джип: немає жодного маніфестанту ні зліва, ні перед машиною. Всередині джипу знаходився щит, як це доводять фотознімки. М. П. носив бронежилет і мав у своєму розпорядженні два шоломи. Зрештою, неподалік знаходились інші представники правоохоронних сил. Щодо поранень М. П. та Д. Р. заявники заявляють, що немає жодних доказів того, що вони були отримані в момент подій.

147. На думку заявників, це був випадок непропорційного застосування сили. Підтверджують цю тезу наступні факти: М. П. стріляв зверху вниз, згідно звіту про розтин і того, що витікає зі свідчень учасника подій. Останній ніколи не підтверджував, що постріл було зроблено вгору і заявив, що не бачив Карло Джуліані в момент пострілу. За словами заявників, це підтверджує, що М. П. стріляв на висоті людського зросту і не з метою припинити незаконний акт насилля, а цілився в Карло Джуліані.

Крім того, М. П. чітко не попередив щодо свого наміру використати вогнепальну зброю. На знімках, прикріплених до справи, добре видно, що пістолет тримається горизонтально і вниз. Потім заявники відмічають, що на деяких знімках, зроблених під час подій, видно щит карабінера, який слугував для захисту на місці одного з розбитих вікон джипу. Зрештою, смертельні кулі, які були в наявності у карабінерів, підтверджують припущення про надмірне застосування сили. Отже, відповідальність держави зумовлена діями М. П.

148. Заявники вважають, що провина уряду полягає у наявності збоїв у плануванні, організації та керуванні операціями по підтриманню громадського порядку та недоліках нормативної бази.

149. На думку заявників, першою проблемою є той факт, що поліцейські не отримали відповідну нормативну базу, затверджену внутрішнім законодавством та практикою. Законодавство зробило використання вогнепальної зброї неминучим, про що свідчить той факт, що розслідування було закрите тому, що поведінка М. П. відповідає статтям 52 та 53 КК. Заявники стверджують, що внутрішнє законодавство щодо використання зброї правоохоронцями недостатнє, застаріле і не відповідає міжнародним нормам. Вони стверджують, що у світлі судової практики (Ердоган та інші, див. вище; Тзеков проти Болгарії N 45500/99 від 23 лютого 2006 року; Начова та інші проти Болгарії N 43577/98 і N 43579/98, CEDH 2005-VII; Макартсіс проти Греції N 50385/99, CEDH 2004-XI), незадовільний нормативний контекст (законодавчий та адміністративний) знижує рівень юридичного захисту права на життя, яке повинно існувати в демократичній державі; у даному випадку не було проведено достатньо профілактичних заходів і визначено ніяких чітких керівних принципів та критеріїв застосування сили та вогнепальної зброї. Стосовно положень внутрішнього законодавства, заявники відзначають, що стаття 53 КК та стаття 24 кодексу про внутрішньодержавну безпеку не сумісні зі статтею 2 Конвенції та міжнародними нормами, враховуючи час їхнього прийняття (епоха фашизму) та їх зміст, на якому відобразились ці обставини. У зв'язку з цим, заявники стверджують, що поняття "необхідність", яке виправдовує використання зброї та поняття "застосування сили", не відповідають принципам, встановленим юриспруденцією Страсбурга щодо використання зброї, що базується на "абсолютній необхідності". Крім того, стаття 52 КК передбачає, що законна самооборона застосовується, коли "оборонна реакція пропорційна тяжкості злочину"; але це навряд чи еквівалентне поняттям "абсолютно неминуче для захисту людського життя" та "суворо відповідно обставинам", які фігурують в судовій юриспруденції.

150. Крім того, немає чітких та відповідних міжнародним нормам правил щодо використання вогнепальної зброї. Насправді, жоден з правоохоронних органів Генуї, що підпорядковуються Уряду, не регулює використання вогнепальної зброї. Заявники посилаються на базові Принципи щодо застосування сили та використання вогнепальної зброї правоохоронцями, прийняті восьмим Конгресом ООН, що відбувся у Гавані (Куба) з 27 серпня по 7 вересня 1990 року, для попередження злочинності та догляду за правопорушниками. Вони посилаються, зокрема, на зобов'язання уряду та правоохоронних органів прийняти та застосовувати положення щодо застосування сили та використання вогнепальної зброї правоохоронцями (принцип N 1). Вони також посилаються на принцип N 11, згідно з яким правила, які регулюють використання вогнепальної зброї, повинні: вказувати умови, при яких правоохоронцям дозволяється носити вогнепальну зброю; призначати дозволені види вогнепальної зброї та боєприпасів; забезпечувати, щоб вогнепальна зброя використовувалась тільки у належних обставинах, та зводити до мінімуму ризик надмірних збитків; заборонити використання вогнепальної зброї та боєприпасів, які призводять до надмірних поранень або служать джерелом невиправданого ризику.

151. Інша проблема полягає у підборі та підготовці персоналу. З цього приводу, заявники стверджують, що рота карабінерів CCIR знаходилась під командуванням людей, досвідчених в області дій міжнародної військової поліції за кордоном, але не маючих досвіду щодо збереження та відновлення громадського порядку. Офіцери Лезо, Тругліо та Капелло мали попередній досвід міжнародної служби (наприклад в Сомалі). Стосовно досвіду робітників в цілому, заявники відзначають, що у момент подій не було ніякого чинного положення, яке містило б критерії набору та відбору персоналу для операцій по підтриманню та відновленню громадського порядку. Це суперечить принципам N 18 та 19, проголошеним ООН. Уряд так і не вказав мінімальні умови, за якими б відбиралися карабінери для участі у великій операції по підтриманню та відновленню громадського порядку. Щодо досвіду військ, що були у Генуї, заявники стверджують, що три чверті з них були молоді люди, які проходили військову службу у складі Армії карабінерів або були призначені як помічники (carabinieri di leva, carabinieri ausiliari), що свідчить про їхню недосвідченість. Особливо це стосується трьох карабінерів, які знаходились усередині джипу: Д. Р. було дев'ятнадцять з половиною років на момент подій, і він проходив військову службу протягом чотирьох місяців; М. П. не було ще двадцяти років, і він служив менше десяти місяців; Ф. К. не було ще двадцяти чотирьох років, і він служив двадцять два місяці. Стосовно навчального стажування протягом тижня у Веллетрі, про яке згадував Уряд, заявники відзначають, що це було не навчання з метою ознайомлення з міжнародними нормами для мінімізації ризику для життя маніфестантів; це були скоріш військові тренування, оскільки інструктори - такі, як капітан Капелло - отримали військовий досвід за кордоном, що відповідає принципам N 20 від ООН. Зрештою, заявники подали спостереження, сформульовані Європейським Комітетом з питання запобігання катувань та страти, або нелюдського поводження, або принижень (КЗК) в їхньому звіті щодо візиту в Італію, опублікованому 17 квітня 2006 року (дивись відповідні міжнародні документи вище).

152. Обладнання карабінерів було також: проблематичним, оскільки не відповідало принципу N 2 від ООН, оскільки правоохоронці були оснащені лише смертельними кулями, а не резиновими. Крім того, деякі карабінері використовували ненормативну зброю, наприклад, металеві кийки.

153. Потім заявники розглянули службовий наказ від 19 липня 2001 року і відзначили, що він повністю змінює попередні вказівки щодо планування динамічної системи оборони за рахунок рухливості карабінерів, отже, спочатку йшлося про статичну організацію. Крім того, службовий наказ від 19 липня дозволяв, на додаток до статичних маніфестацій, проходження процесії "білих халатів". До того ж, цей службовий наказ не був оприлюднений належним чином. Це підтверджують свідчення, надані на "суді над 25" службовцем поліції Лоро та офіцером карабінерів Запіа, перший підтвердив, що почув про зміни по рації вранці 20 липня, другий вказав, що службовий наказ було видано у 3 години ранку 20 липня. Пан Лоро, крім того, уточнив, що 19 липня йому сказали, що наступного дня жодній процесії проходити не дозволено, і що він вийшов на службу о 6 годині у вказане місце, отже, тільки вранці 20 липня він отримав по рації інші вказівки, за якими початок його служби було призначено на 10 годин у іншому місці. Нарешті, було підтверджено, що не було відомо про те, що повинна пройти процесія (свідчення пана Лоро на слуханні від 26 квітня 2005 року, під час "суду над 25"; свідчення М. Запіа на слуханні від 3 травня 2005 року під час того самого процесу). Зрештою, заявники стверджують, що правоохоронні сили, відібрані та надіслані в Геную, не знали міста та його вулиць. Вони посилаються на численні свідчення, отримані під час "суду над 25" (М. Монделлі, слухання від 16 листопаду 2004 року; М. Бруно, те саме слухання; М. Фіорілло, слухання від 8 лютого 2005 року; М. Лоро, слухання від 26 квітня 2005 року; М. Міранте, 15 березня 2005 року).

154. Потім заявники стверджували, що італійський уряд не вжив необхідних заходів, щоб захистити життя людей під час керування операціями по підтриманню та відновленню громадського порядку, і що він не зміг належним чином оцінити ступінь ризику. З цього приводу, вони відзначають, що М. П. був оцінений своїм начальником, капітаном Капелло, як психічно та фізично непридатний для подальшої служби. У зв'язку з цим, газовий пістолет та снаряди зі сльозогінним газом були в нього вилучені. Заявники запитують, чому в такому разі у нього не було також вилучено пістолет, оснащений смертельними кулями. На думку заявників, цей факт вже сам по собі є порушенням статті 2 Конвенції.

155. Заявники також зазначили, що джип, в якому знаходився М. П., був неброньованим джипом, але, незважаючи на це, його залишили без захисту. Можливі причини присутності джипів у кінці загону, коли той відправився атакувати групу маніфестантів, не подані в справі розслідування. Чиновники Лоро та Капелло заявили на "суді над 25 ", що вони не помітили, що два джипи їдуть за ними. Другий заявив: "джип, який їде слідом, повинен бути броньованим, у протилежному випадку це самогубство" (слухання від 26 квітня та від 20 вересня 2005 року). Тим не менш, заявники стверджують, що той факт, що за двома джипами, які їхали слідом за загоном, не було ніякого нагляду, якщо звісно вони мали право слідувати за загоном в той час, коли той відправився атакувати маніфестантів, вказує на дезорганізацію та відсутність чіткої субординації.

156. Заявники відзначають, що система зв'язку працювала з перебоями через свою структуру, оскільки багато поліцейських та карабінерів повинні були зв'язуватися з оперативним центром, і тому, що поліцейські та карабінери не могли зв'язатися по рації безпосередньо між собою.

157. Зрештою, заявники заявили, що не розуміють, чому правоохоронні сили, присутні на місці подій, не втрутились, хоча знаходились зовсім близько. На їхню думку, поліцейські, які знаходились неподалік, повинні були чудово бачити, що відбувається.

158. Крім того, заявники стверджують, що відсутність надання негайної допомоги, після того, як Карло Джуліані впав, та наїзди джипу на його тіло наблизили його смерть.

б) Процедурний аспект статті 2 Конвенції

159. Заявники стверджують, що розслідування не було ефективним відповідно до статті 2 Конвенції. З цього приводу, вони просять Суд уважно розглянути результати, подані державними юридичними органами (Erdopan et autres, precite). За їх словами, розслідування, яке проводилось державними органами, було недостатнім за своїм масштабом через наявність численних недоліків та відсутність нейтральності.

160. Стосовно сфери розслідування, заявники відзначають, що жодного разу не піднімалося питання про оцінювання загальної відповідальності уряду щодо недоліків у проведенні операцій і щодо нездатності забезпечити пропорційне застосування сили, щоб розігнати маніфестантів (Сімсек та інші, див. вище). Розслідування не проводилось щодо планування та координації операціями (Ердоган та інші, див. вище). Воно також не проводилось ні щодо вказівок, які отримали службовці правоохоронних сил, ні щодо причин, за якими правоохоронці були оснащені тільки смертельними кулями (та ж сама справа). Прокурор, схоже, прийняв версію розвитку подій, подану правоохоронцями, не ставлячи інших запитань щодо фактичних обставин. Він ніколи не запитував, чи несуть начальники М. П. відповідальність за той факт, що вони залишили смертельну зброю в руках карабінера, психологічний та фізичний стан якого не дозволяв йому продовжувати службу.

161. Заявники зазначають, що з приводу його самозахисту, Уряд вважав неможливим продовжувати розслідування на тій підставі, що прокурор може діяти тільки по відношенню особи, підозрюваної у скоєнні злочину. Розслідування політичних та організаційних рішень було виключене, оскільки прокурор не може розглянути підстави оперативного вибору, зробленого під час саміту "G8".

За словами заявників, якщо це правда, то внутрішнє законодавство суперечить статті 2 Конвенції в тому контексті, що воно не дозволяє продовження розслідування для оцінювання відповідальності щодо планування, організації та керування операціями, і обставин загибелі жертви.

Однак, з огляду на те, що прокурор у своєму запиті про закриття справи повідомив про наявність ряду недоліків (не уточнюючи їх характер), і враховуючи, що це означає, що причини і відповідальність за виникнення цих недоліків не було вивчено, порушення статті 2 також пов'язане з рішенням прокурора про проведення неповного розслідування.

162. Заявники підкреслюють, що вони виступали проти закриття справи і прохали, хоча і даремно, поглиблення та розширення дослідження. Вони звинувачують слідчих, що ті не вислухали Дж. М., свідка, який бачив Карло Джуліані живим після пострілу; не спробували встановити особу, яка кинула камінь; не визначили законність наявності зброї у М. П.; не вислухали фотографа, автора знімку, на якому видно Карло Джуліані, який піднімає вогнегасник, в такому ракурсі, що відстань між ним та джипом можна передбачити, але не підтвердити; не врахували припущення, згідно з яким смертельний снаряд був модифікований перед пострілом (ефект дум-дум) відповідно до практики, що застосовується в поліції; не вислухали вищих чиновників поліції.

163. Щодо можливості приймати участь у розслідуванні прокуратури, заявники відразу зазначають, що вони ніколи не були "учасниками" цієї процедури, оскільки згідно з італійським законодавством цивільна сторона може бути присутня тільки за наявності розпорядження суду. Оскільки потерпіла сторона не отримала розпорядження суду, заявники користувалися обмеженими правами участі у розслідуванні, які ще більше обмежувались тим, що прокурор діяв відповідно до статті 360 Кримінально-процесуального Кодексу (про неповторювані технічні дослідження), де закон не передбачає в цьому випадку можливість для потерпілої сторони прохати прокурора звернутися до судді за дозволом на проведення слідчого експерименту (а лише у випадку проведення слідчого експерименту потерпіла сторона може прохати суддю ставити запитання експертам прокуратури).

164. Заявники опинилися в ситуації "неповторюваних технічних досліджень" під час проведення розтину та колегіальної експертизи.

Стосовно самого розтину, заявники також зазначають, що прокурор повідомив їм майже опівдні, що розтин почнеться о 15 годині, і що за такий короткий для них самих та їх адвоката термін вони не могли зрозуміти та вивчити ситуацію.

Щодо першої та другої балістичних експертиз, заявники допускають, що в них була теоретична можливість попрохати у прокурора звернутися до судді за дозволом на проведення слідчого експерименту; в будь-якому разі, прокурор сам прохав дозвіл на проведення слідчого експерименту та отримав відмову, заявники вважали непотрібним подавати аналогічне прохання.

165. Зрештою, заявники зазначають, що вони не могли втрутитися у проведення перших актів розслідування, доручених карабінерам (вилучення зброї М. П.; констатування, що зброя була оснащена обоймою; перші технічні дослідження трупа в морзі лікарні; технічні дослідження джипу, всередині якого знаходився М. П.; фотографічний облік обладнання М. П. на момент смерті Карло Джуліані; перевірка відповідності затвору до зброї М. П; конфіскація машини), оскільки їх втручання не було передбачене законом.

166. Далі, заявники перелічили численні недоліки розслідування:

- снаряди ніколи не були знайдені, отже, проведення справжньої балістичної експертизи було неможливим. Було знайдено тільки дві гільзи, і немає впевненості, що вони належать снарядам, випущеним М. П. (дивись першу та другу балістичні експертизи);

- сканер дозволив побачити металевий фрагмент, що знаходився в голові Карло Джуліані. Однак його не дістали і не прикріпили до справи;

- судові органи не вжили належних заходів своєчасно, що виключило можливість проведення огляду місця подій відразу ж;

- зброя, обладнання та джип залишились у розпорядженні карабінерів;

- М. П., Д. Р., та Ф. К. зустрічалися зі своїм начальством до того, як їх допитав прокурор, і вони могли спілкуватися між собою. Крім того, Д. Р. був допитаний наступного дня після подій;

- співробітники поліції, присутні на місці подій, були допитані із великою затримкою (капітан Капелло був допитаний 11 вересня 2001 року; його заступник Запіа - 21 грудня 2001 року).

- слідчий суддя також ґрунтував своє рішення про закриття справи на матеріалі, взятому з невідомого сайту в Інтернеті;

- не було процедури вирішення протиріч, закриття справи виключило обговорення протиріч.

167. Заявники вважають причиною упередженості розслідування роль, яку зіграли карабінери Генуї (comando provinciale di Genova) з огляду на те, що потенційно цих карабінерів повинні були допитати, якби розслідування проводилось згідно зі статтею 2 Конвенції. Вони зазначають, що:

- відразу після смерті Карло Джуліані, троє карабінерів були відсутні (разом з джипом та зброєю) до того моменту, коли, набагато пізніше, прокурор розпочав допити. Таким чином, М. П., Ф. К. та Д. Р. могли бути допитані їхнім начальством, перед тим, як їх допитав прокурор;

- карабінери першими досліджували пістолет М. П. і проводили його вилучення; вони заявили, що магазин пістолету налічував менше п'ятнадцяти куль;

- перші технічні дослідження трупа проводились карабінерами;

- карабінери проводили технічні обстеження у джипі і у їхньому розпорядженні залишились вищезгадана машина та докази, знайдені у салоні, включаючи гільзу;

- вони проводили фотографічні обстеження обладнання М. П.;

- вони збирали та передавали в судові органи відеозаписи та фотознімки (зняті з повітря та на землі), отримані від карабінерів або з інших джерел стосовно подій, що відбувались 20 липня з 12 до 18 годину поблизу площі Алімонда;

- їх попрохали перевірити аудіовізуальні матеріали;

- вони готували протокол свідчення під час допитів, які проводив прокурор.

168. Заявники ставлять під сумнів неупередженість розслідування тому, що поліція Генуї (squadra mobile di Genova) повинна підпадати під розслідування, якщо воно проводиться відповідно до статті 2. З цього приводу, вони зазначають, що поліція Генуї несе найбільшу відповідальність за громадський порядок під час G8; що центральний пункт зв'язку під час G8 знаходився у поліцейському відділі Генуї; що накази атакувати маніфестантів були віддані службовцями поліції.

169. Зрештою, заявники ставлять під сумнів неупередженість експерта Романіні, вибраного прокуратурою для координування третьою балістичною експертизою. Вони зазначають, що цей експерт опублікував в вересні 2001 року статтю в спеціалізованому журналі (TAC Armi), в якій він стверджував, що М. П. діяв в ситуації законної самооборони. Питання про несумісність його заяв було розглянуто в газеті "II Manifesto" 19 березня 2003 року, тобто до прийняття рішення про закриття справи від 5 травня 2003 року. Заявники не мали можливості попрохати відсторонити експерта прокуратури, оскільки справа залишилася на стадії попереднього розслідування. Заявники підкреслюють важливість експертизи М. Романіні для судових органів, які розглядали теорію про "кулю, відбиту каменем".

170. З огляду на ці факти, заявники попрохали Суд прийняти рішення про порушення статті 2 Конвенції щодо процедурних аспектів.

2. Доводи Уряду

а) Основні аспекти статті 2 Конвенції

171. Виходячи з теорії, за якою розслідування, проведене на державному рівні, було ефективним, Уряд з самого початку зазначає, що Суд не має повноважень ставити під сумнів результати розслідування та рішення внутрішньодержавних суддів. Відповідно до цього факту дається відповідь - негативна - на запитання, чи правда, що державна влада не виконала свій обов'язок захищати життя Карло Джуліані, яка викладена у запиті про закриття справи, оскільки саме таке рішення вважається прийнятним. В підтвердження цих тверджень Уряд посилається на точку зору суддів Томасена і Загребельського, додану до рішення Рамсахай та інші проти Нідерландів (N 52391/99 від 10 листопада 2005 року), та просять Суд слідувати такому підходу.

172. За словами Уряду, в цьому випадку, смерть не була умисною. Крім того, не було "надмірного застосування сили" ні з боку М. П., ні в організації та плануванні операцій по підтриманню громадського порядку. В коментарях до зауважень Уряду, Міністерство внутрішніх справ зазначає, що після закінчення судового розслідування в інтересах М. П. була прийнята саме версія про законне використання зброї і рішення про закриття справи базувалось саме на ній.

173. Уряд стверджує відсутність причинного зв'язку між пострілом, зробленим М. П., та смертю Карло Джуліані; той факт, що куля влучила в жертву, був випадковим, абсолютно винятковим і непередбачуваним. Саме цим мотивувалось рішення про закриття справи. З цього приводу, він зазначає, що рішення про закриття справи не ґрунтується на виключенні об'єктивної відповідальності М. П. (з самого початку розслідування було мало сумнівів щодо того, що Карло Джуліані помер від кулі, випущеної М. П.), а по причинах юридичного характеру (законна самооборона) в поєднанні з певними фактами щодо напрямку стрільби, поля зору та ненормальної траєкторії польоту кулі. Якщо це і правда, що слідчий суддя застосовував правила, що виключали відповідальність у випадку законного використання зброї та у випадку законної самооборони, проте він ніколи не забував про виняткову та непередбачувану обставину уникнення стрільби, внаслідок зіткнення з каменем, обставину, яка була оцінена на підставі пропорційності. Уряд стверджував, що рішення про закриття справи виключає відповідальність М. П., оскільки причинно-наслідковий зв'язок між пострілом та смертю Карло Джуліані був порушений зіткненням між кулею та каменем та відхиленням траєкторії пострілу. Це "також вважається причиною винесення виправдовуючого вироку, але насправді ця процедурна деталь не має великого значення".

174. Уряд нагадує висновки слідчого судді: М. П. діяв за власною ініціативою, під впливом паніки, в ситуації, коли він мав вагомі причини вважати, що його власне життя та фізична цілісність, так само, як і життя і цілісність його колег, знаходилися у неминучій та серйозній небезпеці. Крім того, М. П. не бачив ні Карло Джуліані, ні когось іншого. Він стріляв вгору, в напрямку, який не передбачав ризику влучити в когось. Тому було б недоречним вважати М. П. відповідальним за смерть Карло Джуліані, оскільки причинно-наслідковий зв'язок між його діями та наслідками був порушений втручанням непередбачуваного та неконтрольованого зовнішнього фактору. Смерть не була результатом цілеспрямованого та прямого застосування сили, і ця сила не була потенційно вбивчою (Скавуццо-Хагер та інші проти Швеції, N 41773/98, §§ 58 та 60 від 7 лютого 2006 року; Катлен Стюарт проти Великобританії, рішення комісії від 10 липня 1984 року, Рішення та звіти (DR) 39, с 162). Щодо траєкторії польоту кулі, Уряд підкреслює "неймовірний та непередбачуваний характер зіткнення кулі з твердим тілом, яке її відхилило". Ця версія про "відхилення кулі" була узгоджена з заявниками, як зазначив прокурор у своєму запиті про закриття справи, так, як експерти двох сторін погодились з тим фактом, що куля вже була фрагментована до того, як потрапила в тіло жертви; це мало означати, що вони дійшли згоди й щодо причин цієї фрагментації. Інші припущення, які б могли пояснити фрагментацію кулі і були висунуті заявниками - такі, як обробка кулі, яка збільшила її здатність до фрагментації, або виробничий дефект - були розцінені самими заявниками, як "набагато менш ймовірні". Через їх низьку ймовірність, ці припущення не могли надати реального пояснення. Для того, щоб довести неможливість визначення предмета, здатного зіткнутися з кулею, розплющивши та відхиливши її, Уряд зазначає - так само, як і прокурор, - що це деталь, яка не може вплинути на рішення, прийняте на основі результатів розслідування.

175. Як альтернатива та "для очищення совісті", у тому випадку, якщо юридично вагомий причинно-наслідковий зв'язок між стрільбою та смертю Карло Джуліані буде доведено Судом, і якщо таким чином буде підтверджено відповідальність за це держави, Уряд стверджує, що застосування "вбивчої" сили було "абсолютно необхідним" та "пропорційним" (Андроніку та Константину проти Кіпру, 9 жовтня 1997 року, Звіт про постанови та рішення 1997-VI; Браді проти Великобританії, N 55151 /00, 3 квітня 2001 року; Ахмет Озканет проти Турції, N 21689/93, 6 квітня 2004 року). На підтримку цієї версії, Уряд займається аналізом рішення про закриття справи і враховує наступні факти: масштаб та загальний характер поширення насильства, з самого початку, зі сторони маніфестантів; сила нападу маніфестантів на загін карабінерів напередодні спірних дій, та пароксизм насилля, яким відзначалися події, що відбувалися у цей момент; особистий, фізичний та психологічний стан карабінерів-учасників, особливо М. П.; надзвичайно короткий проміжок часу, який пройшов від нападу на машину до смертельного пострілу (у цьому питанні Уряд посилається на дві відеокасети, які він надіслав); той факт, що М. П. стріляв тільки двічі і направляв пістолет вгору; ймовірність того, що М. П. не міг бачити жертву у момент пострілу, або бачив її неясно через обмеження поля зору; поранення, отримані М. П. та Д. Р. під час служби, 20 липня.

176. Стосовно висоти пострілів М. П., Уряд зазначає, що не доведено, що фотознімок, на якому видно пістолет, висунутий у заднє вікно джипу, - матеріал, прикріплений до справи - показує положення зброї на момент двох пострілів. Насправді, не потрібно забувати, що М. П. вихопив зброю як мінімум за кілька секунд до того, як почав стріляти, і що долі секунди достатньо, щоб перемістити руку на кілька сантиметрів або змінити кут, під яким знаходиться зброя на декілька градусів. Отже, вищезгаданий фотознімок не вважається доказом відповідальності М. П. за смерть Карло Джуліані і не суперечить версії про непередбачуваний нещасний випадок.

177. Потім Уряд підкреслює "об'єктивну неможливість для прокурора дізнатися, якими були психологічне ставлення та точні наміри М. П., враховуючи стан розгубленості та паніки, в якому він знаходився в момент подій, і його нездатність відповідати за себе". В будь якому разі, "достатньо подивитися відеоматеріал і прийняти до уваги тілесні ушкодження, які отримали карабінери, щоб дійти висновку, що останні дійсно знаходилися у серйозній небезпеці і могли загинути або отримати серйозні ушкодження. Вони могли, принаймні, законно думати, як уникнути цього ризику". Оснащення М. П. було призначене для підтримання громадського порядку і складалося з двох шоломів, обладнаних козирками, рюкзака, шести снарядів зі сльозогінним газом, фільтр Dirin 500Sekur для протигазу, пістолет Берета і магазин до нього. Міністерство внутрішніх справ підтверджує, що не було можливості дізнатися, чи був щит у салоні джипу у момент подій.

178. Уряд зазначає, що М. П. жодного разу не отримав наказу стріляти, і що він діяв за власною ініціативою, під впливом паніки, в ситуації, коли він мав вагомі причини вважати, що його власне життя та фізична цілісність, так само, як і життя і цілісність його колег, знаходилися у неминучій та серйозній небезпеці. Використання вогнепальної зброї жодного разу не пропагувалось під час планування операцій. Епізод смерті Карло Джуліані повинен розглядатися в контексті насилля, а отже, будь-яке надмірне використання зброї і будь-яка невідповідність повинні бути виключені. За словами Уряду, у М. П. не було іншого вибору крім, як стріляти; положення машини заважало втечі. Крім того, карабінери, які знаходились у джипі, не могли покликати на допомогу, враховуючи їх панічний стан, агресивні наміри маніфестантів та швидкість розвитку подій. Допомога, до речі, не встигла надійти, враховуючи відстань і той факт, що правоохоронні сили повинні були реорганізуватися, і що вони самі були залучені у сутички з маніфестантами.

179. Запит про закриття справи, поданий прокурором, базувався на врахуванні всіх цих фактів, а також: на принципі favor rei: згідно з яким існують сумніви, успішний виступ у суді з приводу обвинувачення, що ґрунтується на зібраних доказах, здається неможливим, а обговорення не дозволить отримати нову достовірну інформацію, тоді справа закривається.

180. Уряд робить висновок, що держава в жодному разі не несе відповідальність за дії М. П. та Ф. К.

181. На питання, чи несе влада відповідальність за те, що безпосередньо спровокувала небезпечну ситуацію, в якій М. П. був змушений відкрити вогонь, Уряд зазначає, що смерть Карло Джуліані є результатом індивідуальних дій М. П., дій, не підкріплених наказом і не дозволених його начальством, а отже реакції несподіваної та непередбачуваної. Висновки розслідування - постріл вгору перерваний та відхилений каменем - дозволяють виключити будь-яку відповідальність держави, в тому числі непряму відповідальність через передбачувані недоліки в організації та керуванні операціями по підтриманню та відновленню громадського порядку загалом. Щодо "збоїв", зазначених прокурором у його запиті про закриття справи, зокрема щодо змін, внесених в організацію операцій вночі напередодні подій, Уряд зазначає, що вони не були уточнені або прийняті. Зі своєї сторони, Уряд заперечує, що проведення операцій було порушено через недоречні зміни в плануванні, в будь-якому разі, дані збої не були джерелом вищезгаданих дій.

182. Посилаючись на вищезгадану постанову Андроніку та Константіну, Уряд попрохав Суд застосувати той самий підхід і не виходити за рамки "простого жалю" щодо смерті Карло Джуліані. Це б зовсім не означало, що Суд змінив свою думку на користь точки зору офіцерів та службовців, які планували проведення операцій.

183. Стосовно загальних аспектів організації операцій по підтриманню та відновленню громадського порядку, Уряд зазначає, що нічого не вказує на наявність помилки, яка була б пов'язана з подіями, про які йде спір. Уряд відмічає, що немає причинно-наслідкового зв'язку між смертю Карло Джуліані та нападом на процесію "білих халатів". Також немає підстав казати, що непотрібно було направляти загін карабінерів на площу Алімонда, витрачати час на їх реорганізацію та розмішувати їх навпроти маніфестантів.

184. Чим відрізняються справи Ергі проти Туреччини (28 липня 1998 року, Звіт 1998-IV), Огур проти Туреччини ([GC], N 21594/93, CEDH 1999-III) та Макарзис (див. вище), так це тим, що в даній справі планування операцій могло бути тільки частковим та приблизним, враховуючи, що маніфестанти могли залишатися мирними, а могли й вдатися до насилля. З цього приводу, маніфестанти були "іншими словами, неминуче ведучими гравцями, що стосується розвитку подій, і влада не могла детально передбачити, що відбудеться і повинна була забезпечити своєму втручанню гнучкість, яку важко запрограмувати".

185. Далі Уряд зазначає другий момент, який відрізняє дану справу від вищезгаданих справ. В цих справах жертви постраждали від кулі, випущеної на висоті людського зросту і в рамках численних пострілів. Загалом, "в жодній з вищезгаданих справ випадок не грав такої ролі, як у даній ситуації".

186. Уряд відзначив, що маніфестації в Генуї повинні були бути мирними і відбуватися в рамках закону. Відеозаписи показують, що багато маніфестантів діяли відповідно до закону і не пропагували насильство. Влада зробила все, що було в її силах, - за допомогою служб масової інформації, - щоб уникнути, по мірі можливості, того, що порушники порядку (анархісти, провокатори, жорстокі та агресивні суб'єкти, можливо терористи) спілкувалися з маніфестантами та приєднувалися до маніфестації. У зв'язку з цим, Уряд стверджує, "що значна кількість маніфестантів (в тому числі молодий Джуліані) могли дістатися до міста і спричинити перестрілки та кровопролиття". Напередодні можливого погіршення ситуації було вжито значних запобіжних заходів. В будь-якому разі, влада ніяк не могла - "без допомоги провидця" - точно передбачити коли, де і як проявиться насилля, і в яких напрямках воно буде розповсюджуватися. Коли карабінери прибули на площу Алімонда, ситуація була спокійною, і у командирів був час, щоб реорганізувати своїх людей і посадити у джип М. П. та Д. Р., двох карабінерів, отруєних сльозогінним газом. Тільки після нападу маніфестантів (які кидали різні предмети і почали оточувати їх з очевидним наміром розпочати справжню атаку на військових) карабінери повинні були відступити. Під час цього відступу два джипи залишилися відокремленими. На думку Уряду, якби події не прискорились, даний джип відразу поїхав би разом з пораненими.

187. На питання, чому неброньований джип такий, як той, в якому знаходився М. П., використовувався під час G8, Уряд стверджує, що машина не була призначена для застосування в рамках підтримання порядку, а використовувалась лише для матеріально-технічної підтримки. Крім того, Уряд уточнив, що джип Дефендер був оснащений металевими решітками для захисту лобового скла та передніх бокових вікон. На задніх бокових вікнах та задньому склі не було решіток. Крім того, у джипі стояла радіосистема Гамма 400.

188. Щодо того, що правоохоронні сили були оснащені смертельними боєприпасами, а не гумовими кулями, Уряд зазначає, що італійське законодавство не дозволяє використання іншого виду боєприпасів. У будь-якому випадку, носіння "несмертельної" зброї, незалежно від існуючих правил, вважається заохоченням її використання через ілюзію, що це не завдасть серйозних ушкоджень. Однак, законодавство Італії забороняє використання вогнепальної зброї під час операцій по підтриманню порядку: поліція не стріляє по натовпу ні свинцевими, ні гумовими кулями. Крім того, випробування "несмертельних" зброї та боєприпасів, яке проводилось у 80-ті роки і було припинене через низку інцидентів, показало, що вони можуть спричинити смерть або дуже серйозні поранення. Несмертельна зброя призначена для масового використання, наприклад, щоб протистояти серйозному нападу маніфестантів або розігнати їх. В даному випадку, правоохоронні сили жодного разу не отримали наказу стріляти, а їх оснащення слугувало, як це було у випадку з М. П., для їх власної самооборони.

189. Не було прийнято ніякого конкретного положення з огляду на G8 щодо використання вогнепальної зброї, але було посилання на циркуляри Головного Командування карабінерів, враховуючи діючі положення КК (статті 52, 53 та 54).

190. Стосовно професійного досвіду карабінерів, що несли службу під час G8 у Генуї, Уряд уточнює, що Ф. К. (водій) служив з 16 вересня 1999 року, Д. Р., помічник, з 16 березня 2001 року, і М. П., помічник, з 14 вересня 2000 року. їх підготовка включала в себе основну технічну підготовку, перервану у момент їх зарахування на службу та навчальних курсів щодо підтримання громадського порядку та використання виданої зброї. Крім того, вони отримали значний досвід роботи під час спортивних та інших заходів.

191. Зрештою, з огляду на G8 усі службовці, яких відправили у Геную, включаючи трьох вищезгаданих карабінерів, відвідували навчальні заняття в Велетрі. На них досвідчені інструктори докладно розповідали про техніки втручання, які можуть бути реалізовані під час операцій по підтриманню громадського порядку.

192. Щодо запитання, чому правоохоронні сили, які знаходились неподалік від джипу, не втрутились, Уряд зазначає, що карабінери, які знаходились на площі, відступили під натиском маніфестантів, і що потрібен був час, щоб їх реорганізувати. Щодо поліцейських, які "знаходилися на порівняно невеликій відстані, але не в безпосередній близькості", вони втрутились настільки швидко, як могли. З цього приводу, Уряд підкреслює швидкість, з якою відбулася ця трагічна подія (в цілому кілька десятків секунд).

193. Зрештою, Уряд зазначає, що в звіті про розтин вказано, що наїзд машини на тіло Карло Джуліані не мав для останнього серйозних наслідків. Крім того, швидка допомога швидко прибула на місце трагедії.

б) Процедурні аспекти статті 2 Конвенції

194. Уряд зазначає, що потрібно починати з розгляду з процедурних аспектів скарги і пропонує Суду впевнитися, що розслідування проводилось відповідно до статті 2. Спираючись на такий висновок, можна буде розглядати основні аспекти скарги, не ставлячи під сумнів рішення державних суддів.

195. Щодо вимог ефективності, Уряд підкреслює, що це зобов'язання щодо засобів, а не результату. Таким чином, той факт, що засоби, які використовувались, незважаючи на їх адекватність, не змогли висвітлити всі аспекти даної справи, не може привести Суд до думки про недостатність розслідування. Уряд визнає, що "деякі документи та факти вказують на труднощі у відтворенні подій, зокрема через недоступність деяких елементів, але ці труднощі виникли не по вині влади або недбалості з її сторони, а є результатом об'єктивних та неконтрольованих умов. Оскільки розслідування велося ретельно, білі плями у відтворенні подій не є недоліком роботи слідчих, які використали усі можливі засоби". У даній справі факти були достатньо перевірені. У будь-якому разі, якщо й існували деякі сумнівні моменти, у кримінальному плані вони могли стосуватися тільки звинувачуваного, а не жертви (in dubio pro reo). Цей принцип не може бути оскаржений за допомогою трактування статті 2. В будь-якому випадку, саме державні суди повинні займатися оцінкою достовірності доказів.

196. Стосовно вимог щодо швидкості відкриття справи та збору доказів, її було в необхідній мірі дотримано, зокрема враховуючи наступні факти: судове розслідування щодо двох підозрюваних було розпочате наступного дня після подій; відразу після подій площа Алімонда була ізольована, а місце подій було збережено в початковому стані; відповідні предмети були відразу виявлені та вилучені; розтин було проведено через двадцять чотири години; головні дійові особи та свідки були відразу допитані (М. П. та Ф. К. того ж вечора, Д. Р. наступного дня); інші доступні свідки також були допитані через дуже короткий час; тільки маніфестанти, яких було складніше ідентифікувати, були викликані пізніше, але, в будь-якому випадку, в строки, які повністю відповідають вимогам швидкості.

197. Стосовно масштабу та глибини досліджень, Уряд зазначає, що судові органи використовували усі засоби, щоб встановити факти, і для цього поряд з більш традиційними методиками були використані найновітніші технологічні досягнення. Таким чином, прокурор та слідчі повторно опитували людей, які вже були одного разу допитані, якщо це здавалось необхідним, а також допитували третіх осіб, які не належали ні до маніфестантів, ні до правоохоронних сил (жителі, які могли бути присутніми при подіях). Було проведено відтворення подій та спроби стрільби на місці. Під час судових слухань було роздобуто важливі аудіовізуальні матеріали. Йшлося не тільки про відеозаписи, зроблені правоохоронними силами (які не можуть вважатися недостовірними по цій причині), а також матеріали, зібрані різними іншими особами (зокрема журналістами). Три балістичні експертизи були проведені за наказом прокурора, третя з яких була довірена групі з чотирьох експертів, відомих через вдало проведені експертизи під час інших процесів. Нарешті, Уряд зазначив, що слідчий суддя в своєму рішенні опирався на матеріал, взятий із джерел, близьких самим маніфестантам (матеріал з Інтернет сайту анархістів). Це доводить "ретельність та неупередженість, з якою збирались та аналізувались усі потенційно важливі факти, навіть якщо було нелегко дізнатися про їх наявність та прогнозувати їх".

198. Щодо того факту, що об'єктами розслідування були тільки М. П. та Ф. К., Уряд відзначає, що кримінальна відповідальність має особистий характер і допускає причинно-наслідковий зв'язок, згідно з яким злочин є прямим та безпосереднім наслідком порушення. Тим не менш, будь-які помилки або збої в організації, управлінні та проведенні операцій по підтриманню громадського порядку не могли ні в якому разі стати причиною трагедії, яка відбулася на площі Алімонда. Було б зайвим і не входило б до компетенції органів судової влади проводити розслідування щодо вищих чиновників поліції або шукати інших відповідальних осіб: "мета кримінальної справи - це не пошук будь-якою ціною козла відпущення". На відміну від цього, положення Кримінального Кодексу передбачає, що "недоліки у виконанні обов'язків" не повинні виникати на практиці, жоден службовець, офіцер або поліцейський не може відмовитись або уникнути виконання дій, передбачених його обов'язками.

199. Стосовно вимог щодо прозорості розслідування - яке є автоматично відкритим відповідно до обов'язкового принципу кримінального права - Уряд зазначає, що з самого початку заявники мали можливість в повній мірі приймати участь у розслідуванні, передавши адвокатам повноваження представляти їх інтереси. Вони також могли приймати участь у технічних дослідженнях, призначивши своїх експертів. Вони прийняли участь шляхом присутності їх власних експертів у третій балістичній експертизі та відтворенні фактів. Це було можливим завдяки прокурору, який "дійшов до інтерпретації та використання статті 360 Кримінального Процесуального Кодексу". Крім того, заявники не використали можливість прийняття участі у розтині. З цього приводу, Уряд зазначає, що повідомлення про розтин було передано першому заявнику о 12 годині 10 хвилин 21 липня 2001 року, тобто за три години до початку процедури. Враховуючи швидкість, потрібну у таких випадках, не можна скаржитися на те, що термін був надто коротким. Зрештою, Уряд відмічає, що заявники могли сформулювати свої зауваження і побажання з огляду їх оскарження факту закриття справи; в своєму рішенні про закриття справи суддя надав достатньо деталізовану відповідь, щоб пояснити відмову на їх прохання про додаткове розслідування. В той час, коли заявники не мали можливості прохати про проведення слідчого експерименту відповідно до статті 394 КПК, це стосується перших актів розслідування, цей тип перевірки було проведено виключно з ініціативи поліції. Щодо можливості попрохати прокурора про проведення слідчого експерименту, що стосується розтину та колегіальної експертизи по відтворенню подій, Уряд стверджує, що така можливість існувала в законодавстві, навіть якщо це не було передбачено у статті 360 КПК. В будь-якому разі, прокурор не погодився б з таким проханням. Тим більш, що під час колегіальної експертизи прокурор запитав у сторін, чи вони мають заперечення проти використання процедури, передбаченої статтею 360 КПК, і жодних заперечень не було проголошено. Щодо двох балістичних експертиз, які проводились перед колегіальною, Уряд визнає, що вони були проведені односторонньо. Однак, ці експертизи були призначені тільки для того, щоб перевірити, чи належали дві знайдені гільзи зброї М. П., а оскільки останній вже визнав, що стріляв двічі, вони не мали ніякого вирішального впливу на відтворення подій та на результати розслідування. Вони були тільки рутинними перевірками. У будь-якому разі, зброю було ще раз оглянуто під час колегіальної експертизи.

200. Стосовно вимоги неупередженості розслідування, Уряд заявляє, що з перших хвилин після трагедії поліція Генуї (Squadra mobile della Questura di Genova) втрутилась і взяла розслідування в свої руки. Карабінери були уповноважені тільки "щодо дій меншої важливості та предметів, які знаходяться у їх розпорядженні - наприклад, вилучення машини або зброї - або осіб, що належать до їх відомств - наприклад, коли потрібно було визвати (не допитати) карабінерів". Крім того, прокурор звів до мінімуму доручення дій комусь, надаючи перевагу виконувати їх самому, зокрема найважливіші допити та ті, на які могла вплинути поява слідчого з числа співробітників поліції або інших правоохоронних відомств. "Враховуючи самостійність та незалежність судової влади, що в Італії знаходиться на рівні, який є одним з найвищих в Європі, і що сюди підпадають також (чого немає в інших країнах) судді, приставлені прокурором, що свідчить про необхідність довіряти розслідуванню, яке проводиться поліцією (принаймні, покладатися на приватних детективів у випадках, передбаченихстаттею 2), не можна звинувачувати розслідування або слідчих у недостатній неупередженості (як з суб'єктивної, так і з об'єктивної точки зору). До того ж, таке припущення є безумовною ілюзією, підтвердженою двома непрямими доказами: ab interno, результатами досліджень, які не дають підстав підозрювати наявність спроби приховати факти і причини закриття справи; ab externo, через відмову проведення іншого розслідування (щодо деяких дій, які відбулись після інциденту на площі Алімонда) після чого багатьох правоохоронців, яких звинуватили у нападі на школу, в якій розташувались маніфестанти на ніч, віддали під суд".

201. Крім того, Уряд зазначає, що всі експерти від прокуратури були цивільними особами за винятком другого експерта по балістиці, який був поліцейським. Щодо експерта Романіні, прокурор не знав у той момент, коли йому було довірено експертизу, що той опублікував у вересні 2001 року статтю, в якій він заявляв, що М. П. діяв у ситуації законної самооборони, враховуючи загрозу серйозної небезпеки та страх, який він відчував. Уряд стверджує, що дана стаття була призначена лише для того, щоб представити політичну теорію, основану на порівнянні вищезгаданої події з іншою трагедією, яка сталася раніше у Неаполі, і яку М. Романіні вважав об'єктивно більш серйозною, але яка, за його словами, спричинила набагато менше галасу у засобах масового зв'язку, тому що вона не піддавалася політичним маніпуляціям. На думку Уряду, факт написання цієї статті не зробив М. Романіні нездатним об'єктивно та неупереджено виконати свій обов'язок експерта, тому що він не повинен був ні визначати, чи діяв М.Р. в ситуації законної самооборони, ні перевіряти розвиток подій, які швидше за все підтверджували б версію про законну самооборону. Зокрема, група експертів повинна була визначити траєкторію кулі. Персональна роль М. Романіні обмежувалась випробуванням стрільби у присутності інших експертів, а також заявників та експертів, яких вони призначили. Ця діяльність "виключно технічна та матеріальна по суті" не залишає місця для упереджених суджень, які могли б вплинути на результати розслідування. До того ж, Уряд зазначає, що заявники не висловили ніяких заперечень щодо вибору особи М. Романіні.

202. На завершення Уряд заявляє, що розслідування було ефективним, і що процедурні зобов'язання, які витікають зі статті 2 Конвенції, були дотримані.

203. Уряд також: уточнює, що не було порушено ніякого адміністративного або дисциплінарного розслідування стосовно карабінерів. Стосовно поліцейських, він зазначає, що дві справи проти кількох службовців знаходяться на розгляді у зв'язку з актами насилля, ймовірно скоєними по відношенню до маніфестантів після смерті Карло Джуліані 21 та 22 липня 2001 року.

В. Оцінка суду

1. Загальні принципи

204. Стаття 2, яка гарантує право на життя і визначає обставини, за яких позбавлення життя може бути виправдане, входить до числа головних статей Конвенції, будь-яке відхилення від яких є неприпустимим. Разом зі статтею 3, вона втілює одну з основних цінностей демократичної спільноти, яку уособлює Рада Європи. Обставини, за яких позбавлення життя може бути виправдане, вимагають вузького тлумачення. Об'єктом та метою Конвенції є захист людини, ті її заохочення до розуміння та застосування статті 2 таким чином, щоб її вимоги виявилися практичними та ефективними (Мак-Канн та інші проти Великобританії від 27 вересня, 1995, §§ 146 - 147, серія A N 324). Текст 2-ї статті в цілому показує, що вона охоплює не тільки випадки навмисного вбивства, але і ситуації, в яких була "застосована сила", та яка може призвести до ненавмисного вбивства. Проте, навмисне або ненавмисне вбивство є одним з факторів, які слід враховувати при розслідуванні. Застосування сили повинно бути "абсолютно неминучим", щоб підпадати під один з об'єктів, зазначених в пунктах a - c 2-го параграфу 2-ї статті. Це вказує на необхідність застосування більш суворих та переконливих умов, ніж зазвичай використовуються для визначення державного втручання, яке є "необхідним у демократичному суспільстві", відповідно до 2-го параграфу, з 8-ї по 11 статті Конвенції. Застосування сили має суворо регламентуватися відповідно до вказаних цілей (Мак Канн та інші, див. вище §§ 148 - 149). У зв'язку з цим Суд нагадує, що використання сили з боку представників держави для досягнення мети, викладеної в пункті 2 статті 2 Конвенції, може бути виправдане відповідно до цього положення, якщо вона застосовується з поважних причин, дійсних на момент події, але які згодом можуть виявитися хибними. Підтвердження протилежного вимагало б від держави та її уповноважених осіб, які несуть відповідальність перед законом, прийняти такі міри, які можуть необачно вплинути на їхнє життя або життя інших людей (Мак-Канн та інші див. вище, § 200).

205. Перше речення статті 2 § 1 зобов'язує державу не лише утримуватися від заподіяння навмисної і незаконної смерті, але й в межах свого внутрішнього правопорядку прийняти необхідні заходи задля захисту життя тих, хто перебуває під її юрисдикцією (Кіліч проти Туреччини, N 22492/93, § 62, ЄСПЛ 2000-III). Отже, першочерговим обов'язком держави є забезпечення права на життя шляхом утворення належної правової та адміністративної бази для запобігання вчинення злочинів проти людини на основі механізму запобігання, стримування та покарання за порушення. Як зазначено у статті 2, застосування поліцейськими вогнепальної зброї може бути виправдане за певних обставин. Проте, стаття 2 не дає картбланшу. Необмежене і необґрунтоване застосування сили співробітниками поліції є несумісним з дотриманням прав людини. Це означає, що поліцейські операції, окрім того ті, що мають бути санкціоновані державним законодавством, також повинні бути достатньо обмежені цим законом в межах системи відповідних та ефективних гарантій проти свавілля і зловживання владою (Макарацис, § 58).

206. Враховуючи важливість захисту, відповідно до статті 2, Суд повинен уважно розглядати випадки позбавлення життя, і враховувати не тільки дії співробітників поліції, а й усі обставини справи, включаючи підготовку та контроль дій (Мак-Канн та інші, див. вище, §§ 147 - 150; Андроніку і Константіну, § 171).

207. Зобов'язання захищати право на життя відповідно до статті 2 Конвенції у поєднанні з загальним обов'язком держави за розділом 1 "визнавати право кожного, хто перебуває під її юрисдикцією, на певні права і свободи, визначені (...) Конвенцією", що також вимагає ефективної форми розслідування, бо застосування сили може призвести до загибелі людини (див., з відповідними змінами, Мак-Канн та інші, див. вище, § 161 та Кайя проти Туреччини від 19 лютого 1998, § 105, Збірник 1998-I). Подібне розслідування має проводитися в кожному випадку, коли через застосування сили гине людина з вини представника поліції або третьої особи (Тахсін Акар проти Туреччини, N 26307/95, § 220, ЄСПЛ 2004-III). Розслідування має бути особливо ретельним та неупередженим (Мак-Канн та інші, див. вище, §§ 161 - 163 і Сакісі проти Туреччини, N 23657/94, § 86, ЄСПЛ 1999 IV).

208. Крім того суд вважає, що характер і масштаби судового розгляду справи відповідають мінімальним стандартам ефективності розслідування і залежать від обставин справи. Вони розглядаються на основі всіх відповідних фактів з урахуванням істотних доказів слідчої роботи. Неможливо скоротити кількість різних ситуацій, які можуть виникнути у момент розслідування (Танрікулу проти Туреччини[GC], N 23763/94, §§ 101 - 110, ЄСПЛ 1999 IV; Кайя, див. вище, §§ 89 - 91; "Гюлек проти Туреччини" від 27 липня 1998 року, §§ 79 81 IV серії 1998; Велікова проти Болгарії, N 41488/98, § 80, ЄСПЛ 2000 VI і Булдан проти Туреччини, N 28298/95, § 83 від 20 квітня, 2004).

209. Загалом, необхідно, щоб розслідування вважалося "ефективним", щоб особи, які несуть відповідальність, і ті, хто займається розслідуванням, були незалежними від осіб, причетних до цих подій. Це вимагає не тільки відсутності будь-якого ієрархічного або інституційного зв'язку, а й практичної незалежності (Рамсахай та інші проти Нідерландів[GC], N 52391/99, § 325, ЄСПЛ 2007-...; Мак-Керр проти Великобританії, N 28883/95, § 128, ЄСПЛ 2001-III, Х'ю Джордан проти Великобританії, N 24746/94, § 120, ЄСПЛ 2001 III Акташ проти Туреччини, N 24351/94, § 301, ЄСПЛ 2003 V). Це пояснюється тим, що громадська думка схиляється до державної монополії на застосування сили.

210. Розслідування також має бути ефективним у визначенні, чи було виправдано застосування сили за обставин (див., наприклад, судове рішення по справі Кайя, див. вище, § 87), і щоб виявити та покарати винних. Йдеться про необхідність вжити заходів, а не досягти результату. Влада повинна вжити необхідних заходів, щоб отримати необхідні докази, пов'язані з фактами справи, в тому числі отримати свідчення, експертні дані та у разі необхідності провести аутопсію, яка надасть повний і точний аналіз про травму та об'єктивний аналіз клінічних даних, у тому числі причину смерті (стосовно автопсії, див., на прикладі, справи Салман проти Туреччини [GC], N 21986/93, § 106, ЄСПЛ 2000-VII стосовно свідків, див., на прикладі справи Танрікулу, § 109; стосовно експертизи, див., на прикладі справи Гюль проти Туреччини, N 22676/93, § 89, 14 грудня, 2000).

211. У цьому контексті мається на увазі вимога оперативності та належної дбайливості (Яса проти Туреччини від 2 вересня 1998 р., §§ 102 - 104, Збірник 1998 VI Сакісідив. вище, §§ 80, 87 і 106; Танрікулу див. вище, § 109; Махмут Кайя проти Туреччини, N 22535/93, §§ 106 - 107, ЄСПЛ 2000-III). Треба зауважити, що можуть виникати перешкоди або ускладнення, які заважають просуванню розслідування в певній ситуації. Тим не менш, швидке реагування з боку влади стосовно розслідування справи із застосуванням сили із смертельним наслідком може розглядатися як важливий засіб для збереження суспільної довіри до принципу законності та уникнення будь-якої змови або допущення незаконних дій.

212. З тих самих причин, суспільство повинно мати право на контроль слідчих дій або його рішень таким чином, щоб воно могло залучатись до відповідальності як теоретично, так і практично. Належний ступінь громадського контролю може змінюватися залежно від ситуації. В будь-якому разі, родичі жертви мали бути долучені до процесу, щоб захищати свої законні інтереси (у справі Гюлек, див. вище (§ 82), батько загиблого не був проінформований про припинення справи, у справі Огур див. вище (§ 92) сім'я загиблого не змогла ознайомитися з документами, що стосувалися розслідування та судочинства; див. також вирок по справі Гюль див. вище, § 93).

213. Будь-який недолік розслідування послаблює його здатність встановити причину смерті, а отже особи, відповідальні у справі, можуть зробити висновок про його невідповідність, тобто що воно не відповідає цій правовій нормі (Актас, § 300).

2. Застосування цих принципів в окремому випадку

а) Передбачуване застосування надмірної сили

214. Суд має відповісти, в першу чергу, на питання, чи може надмірне застосування сили призвести до порушення основних положень статті 2.

215. У ході розслідування на державному рівні виявилося, що Карло Джуліані був застрелений М. П.

216. Незважаючи на аргументи, представлені урядом, відмова в порушенні кримінальної справи проти М. П. не ґрунтується на відсутності причинного зв'язку між смертельним пострілом та загибеллю Карло Джуліані. Дійсно, колізія між каменем та кулею не мала на меті розірвати цей зв'язок, як пояснила прокуратура стосовно своєї відмови в порушенні кримінальної справи (див. вище параграф 83).

217. Слідчий суддя зазначив, що між пострілом М. П. та загибеллю Карло Джуліані існує причинно-наслідковий зв'язок, навіть якщо цей елемент справи не визначений у тексті судового рішення про припинення розгляду справи. У разі відсутності причинно-наслідкового зв'язку цього факту самого по собі було б достатньо, щоб виправдати провину М. П.

Проте, слідчий суддя підтвердив свої міркування, як тільки з'явився відповідний причинний зв'язок. При цьому суддя ретельно ознайомився з обставинами смерті Карла Джуліані, намагаючись отримати ясну картину подій на основі отриманих доказів, слідства, аудіовізуальних матеріалів, як відомо з тексту його рішення, детально викладеного в пунктах 93 - 116 вище.

218. Хоча точна траєкторія пострілу не була визначена (див. вище пункт 99), слідчий суддя виявив, що М. П. вистрілив угору, що виключає навмисне вбивство Карла Джуліані (див. вище пункт 101). За словами судді, все ж таки йшлося про навмисне вбивство, тому що М. П. стріляв не тільки, щоб залякати своїх нападників, але й зупинити насильство, ризикуючи, таким чином, вбити (див. вище пункт 100).

219. Слідчий суддя запитав, чи існують факти, які могли б зменшити відповідальність М. П. В зв'язку з цим, суддя дійшов висновку, що тільки два факти зменшують кримінальну відповідальність М. П.: законне використання зброї та право на самооборону.

220. Щодо використання зброї, суддя зазначив, що вкрай важливо детально відтворити усі факти, що дозволяють припустити, що М. П. перебував у ситуації крайнього насильства, що дестабілізувало громадський порядок і безпосередньо загрожувало життю карабінерів (див. вище пункт 101).

Оцінивши небезпеку, суддя прийняв до уваги кількість демонстрантів та розвиток подальших подій, а саме застосування насильства проти М. П. та інших пасажирів джипу. Суддя, зокрема, спирався на свідчення та фото, які демонструють жорстокий напад демонстрантів, безперервне кидання каміння у транспортний засіб, що завдало фізичної шкоди його пасажирам та супроводжувалося агресію з боку демонстрантів, які продовжували оточувати автомобіль та кидати в нього тупі предмети. Ця тривала небезпечна ситуація, безсумнівно, була справжнім та грубим порушенням по відношенню до особистої недоторканності М. П. та його пасажирів і вимагала застосування самооборони, під час якої була використана зброя М. П.

221. Навіть якщо припустити, що М. П. свідомо вистрілив в Карло Джуліані, за словами судді, в будь-якому випадку, застосування зброї в даній ситуації було виправдано законом (див. вище пункт 101).

222. Щодо самооборони слідчий суддя зазначив, що вона використовувалася з метою зменшення кримінальної відповідальності М. П., враховуючи те, що він абсолютно справедливо відчув небезпеку, яка загрожувала його фізичній недоторканності та його супутникам. Були необхідні відповідні дії М. П., враховуючи кількість нападників, засоби, які використовувалися ними, та безперервне насильство, поранення пасажирів джипу, неможливість переміщення транспортного засобу. Заходи, вжиті М. П. були відповідними, якщо б М. П. не скористався своєю зброєю та не вистрілив би двічі, агресія збільшувалася б, і якщо б вогнегасник зміг потрапити в середину джипу, це могло заподіяти серйозних травм пасажирам, які знаходилися всередині. Крім того, заходи, вжиті М. П, були пропорційними, оскільки, перш ніж стріляти, він наказав демонстрантам відійти, а також треба врахувати, що він стріляв догори (див. вище пункти 102 - 103). В результаті, ситуація, в якій М. П. мав необережність вбити вогнепальною зброєю, пояснюється необхідністю захистити пасажирів джипу та частково захистити приватну власність підручними засобами.

223. Щодо Ф. К., то він наїхав на тіло Карла Джуліані, не побачивши його, але це не спричинило ані його смерті, ані суттєвих ушкоджень, немає жодного доказу його відповідальності (див. вище пункт 97).

224. Результати розслідування показали те, у разі відсутності інших факторів, за якими він міг вчинити інакше, суд не має жодних підстав сумніватися в тому, що М. П. щиро вірив, що його життя було в небезпеці, і вважає, що М. П. використовував свою зброю, відчуваючи безпосередню небезпеку, щоб захистити від агресії себе та інших пасажирів джипу. (Мак-Канн та інші, див. вище, § 200; Хуохванаінен проти Фінляндії, N 57389/00, § 96, 13 березня, 2007). Йдеться про один з випадків, перелічених у другому абзаці другої статті, де застосування сили із смертельним наслідком може бути законним, проте все одно має існувати баланс між метою та засобами. У зв'язку з цим, Суд повинен визначити, чи було законним застосування сили, яке призвело до загибелі. Він не зможе цього зробити лише розмірковуючи про неупереджений судовий розгляд та зіставивши свою власну оцінку на ситуацію із оцінкою поліцейського, якому довелося приймати швидке рішення, який щиро вірив у існування загрози своєму життю. (Буббінс проти Великобританії, N 50196/99, § 139, ЄСПЛ 2005-II (витяги)).

225. М. П. використав пістолет Беретта, який є потужною зброєю. Дійсно, залишившись віддаленим від наряду поліції, у нього більше не було сльозогінного знаряддя, в судовому порядку цього не було встановлено - тому що у рішенні про закриття справи зазначається про наявність у нього захисного щита. Проте, Суд зазначає, що завдяки фотографіям, що належать до матеріалів справи, було зазначено про відсутність щита в джипі, також один з демонстрантів сказав, що М. П. намагався використати щит, щоб захистити себе (див. вище пункт 23). Перед тим, як почати стріляти, М. П. закричав та взяв зарядженого пістолета Беретта в руку, щоб усі могли побачити (фото пістолета додаються до справи). Карабінер зіткнувся із групою демонстрантів, які розпочали масовану атаку проти автомобіля, в якому він знаходився, та проігнорували попередження і залишилися на місці. Суд встановив, що за обставинами цієї справи застосування збройної сили, що призвела, як це не прикро, до загибелі, не перевищувало межі того, що було абсолютно прийнятним для М. П., те, що він розглядав як реальну та безпосередню загрозу своєму життю та життю своїх колег.

226. Суд відзначає, що М. П. відкрив вогонь з особистої ініціативи, піддавшись паніці. Таким чином, Суд не вважає необхідним розглядати абстрактну сумісність із 2-ю статтеюзаконодавства із застосуванням зброї співробітниками поліції під час поліцейських операцій (Мак-Канн та інші, див. вище, § 153), бо ця ситуація стосується безпеки поліцейського, який знаходився у неброньованому транспортному засобі далеко від наряду поліції, відповідно до статей 52 і 53 Кримінального кодексу.

227. Враховуючи вище сказане, Суд вважає, що застосування сили було виправдане. Отже, не було ніякого порушення основних аспектів статті 2 Конвенції в цьому відношенні.

б) порушення зобов'язань стосовно захисту життя Карла Джуліані

228. По-друге, Суд має відповісти на запитання, чи була запланована операція з підтримання порядку з метою скоротити, наскільки це можливо, застосування сили із смертельним наслідком, в іншому випадку він повинен визнати порушення певних обов'язків відповідно до відповідного розділу статті 2 Конвенції.

229. Спочатку він зазначає, що недоліки, виявлені заявниками (див. пункти 149 - 159 вище), не були розглянуті державною владою, бо розслідування було зосереджено лише на правопорушеннях С. Ф. та М. П., взятих окремо. Суд розгляне це питання в межах процесуальних зобов'язань за статтею 2 (див. 245 - 255 нижче).

230. У процесі оцінки на етапі підготовки та проведення операції відповідно до статті 2 Конвенції, Суд має розглянути конкретні обставини, за яких стався інцидент, а також як змінювалася ситуація. Його єдиною проблемою в цій справі є визначення питання про відповідальність правоохоронних органів за підготовку та проведення операції з підтримки порядку. Чи намагалися вони зменшити загрозу життя Карла Джуліані, проявити уважність та обережність, вживаючи ті чи інші заходи. (Андроніку та Константіну, див. вище, §§ 181 - 182).

231. Суд зауважив, що коли на території держави проходить міжнародний захід підвищеної небезпеки, то вона повинна прийняти необхідні заходи безпеки і докласти максимум зусиль, щоб підтримувати порядок. Таким чином, держава несе відповідальність за запобігання усіх небезпечних випадків, які можуть перерости у насильницькі дії. Якщо все ж таки такі інциденти відбуваються, влада повинна бути обережною у своїй реакції на насильство, щоб звести до мінімуму ризик використання сили, яка загрожуватиме життю. У той же час, держава має гарантувати безпечне проведення демонстрації, включаючи захист прав, гарантованих 10 та 11 статтями Конвенції.

232. У цьому випадку італійська влада мала справу із самітом "Великої вісімки", на якій вона повинна була гарантувати безпеку главам держав, посадовим особам, жителям Генуї, а також тисячам протестуючих, які завчасно повідомили про демонстрацію. Щодо планування та організації у матеріалах справи зазначено, що префект Генуї вжив заходів для обмеження доступу до частини міста, де перебували учасники "Великої вісімки", з метою збереження безпеки учасників у роботі і запобігти насильству та нападам. Враховуючи важливість події, розмір міста та велику кількість протестуючих, до Генуї була направлена велика кількість правоохоронних сил за декілька днів до саміту "G8". Напередодні 20 липня 2001 року, співробітники служби безпеки розробили свою стратегію, знаючи, що операція має бути масштабною і що вони повинні уникати будь-якого напливу протестуючих.

233. Суд повинен з'ясувати, чи пов'язана смерть Карла Джуліані із помилками, які могли статися під час підготовки та проведення операції.

234. Серед недоліків, виявлених заявниками, фігурує, між іншим, система зв'язку на місці, яка не дозволяла правоохоронним органам спілкуватися безпосередньо один з одним; 20 липня 2001 року були неправильно розподілені патрулі поліції, які безпідставно атакували колону демонстрантів організації "білих халатів", ігноруючи наданий їй на це дозвіл; відсутність взаємодії між правоохоронними силами на місці.

235. Щодо проведення операції, не має сумніву, що карабінери атакували колону демонстрантів "білих халатів", яка мала дозвіл на проведення акції. Саме тут суд Генуї, який був залучений до ретельного вивчення цього епізоду, під назвою "процес 25", в апеляційному порядку першої інстанції зробив висновок про незаконність та самодіяльність збоку карабінерів, які атакували колону демонстрантів. Проте, Суд зауважує, що атака на колону демонстрантів "білих халатів" не має прямого відношення до подій, що сталися на площі Алімонда через кілька годин. Він зазначає, що той самий суд Генуї чітко розмежував реакцію демонстрантів під час вищезгаданих заворушень та послідовну реакцію, коли протестуючі, керуючись бажання помсти, а не потребою оборони, прийняли участь в актах насильства (див. пункти 120 - 128 вище).

236. Стосовно фактів у справі площі Алімонда, Суд зазначає, що протягом декількох хвилин група карабінерів на чолі з начальником поліції Лауро атакувала особливо агресивних демонстрантів з прилеглої вулиці, а останні змусили правоохоронні сили швидко відступити. Автомобіль, в якому знаходився М. П., виконував доручення та був заблокований на площі Алімонда під час повернення назад. Поліцейські, що знаходилися поблизу, не прийшли на допомогу водієві та його пасажирам, і через це вони відчули смертельно-небезпечну ситуацію, а тому М. П. довелося використати свою вогнепальну зброю.

Звичайно, залишається невирішеним питання: чи взяв би М. П., який діяв у стані сильного психологічного стресу та паніки, ініціативу у свої руки та зарадив би ситуації, якби він отримав належну підготовку і мав би відповідний досвід; якби правоохоронні сили мали кращу узгодженість дій на місці, чи змогли б вони запобігти нападу, і ніхто б не постраждав; зрештою, чи можна було б уникнути драми, потурбувавшись про те, щоб не залишати незаброньований джип в осередку протистояння з демонстрантами, тим більше, що в ньому знаходилися поранені та неозброєні люди.

237. Відповідь на ці питання не дає ані розслідування на державному рівні, ані інші матеріали справи. За таких обставин, Суд, розмірковуючи над неупередженістю судового розгляду, повинен проявляти обережність при розгляді заднім числом подій, які сталися у минулому (Буббінс, див. вище, §§ 139 і 141; Андроніку та Константіну і вище, § 171).

238. Суд також бере до уваги той факт, що на відміну від ситуації в інших випадках (Мак-Канн див. вище, Андроніку див. вище) операція правоохоронних сил не мала конкретної мети, враховуючи, що небезпека нападу з боку демонстрантів була непередбачувана і залежала від розвитку подій. Таким чином, масштаб операції був дуже великий і ситуація була дещо незрозумілою.

Він також зазначає, що події, про які йдеться, відбувалися наприкінці довгої поліцейської операції, коли поліції довелося діяти в небезпечній ситуації, яка змінювалася дуже швидко, та прийняти жорстке оперативне рішення. Суд переконаний, що поліція знаходилася під величезним тиском, що підтверджує психічний стан М. П. Суд встановив, що наказ начальника поліції Лауро призвів до виправданого оперативного втручання, пов'язаного із розумінням ризику залежно від розвитку ситуації. На той час було неможливо передбачити заздалегідь події, які сталися на площі Алімонда.

Також слід відзначити, що інцидент, який призвів до смерті Карло Джуліані, тривав недовго.

239. Враховуючи вищесказане, а також, на жаль, відсутність державного розслідування з цього приводу (пункти 245 - 255 нижче), Суд не може встановити існування прямого та безпосереднього зв'язку з помилками, які могли вплинути на підготовку та проведення операції правоохоронних органів та смерть Карла Джуліані.

240. Зрештою, суд повинен розглянути заяву заявника, що після того як Карла Джуліані переїхав джип, правоохоронні сили не змогли вчасно викликати невідкладну допомогу.

241. Із матеріалів справи відомо (див. вище пункт 19), що о 17 год. 23 хв., група демонстрантів, яка перед тим була атакована силами безпеки, змогла завдати їм поразки та продовжила свою ходу по вулиці Каффа. О 17 год. 27 хв. 25 сек. поліцейський, який знаходився на місці події, зв'язався з оперативним центром, щоб викликати швидку для Карла Джуліані (див. вище пункт 29). У той самий час він був поранений. Крім того заявники, пригадуючи перебіг подій, відзначають, що о 17.27 Джуліані тримав в руках вогнегасник, приблизно в цей момент він був застрелений (див. вище пункт 31). За таких обставин, суд вважає, що поліцейський з місця події викликав швидку вчасно.

242. Час прибуття швидкої допомоги на місце у справі не повідомляється. Проте, враховуючи, що смерть Карла Джуліані настала через кілька хвилин після тяжкого вогнепального поранення (див. вище пункт 63), Суд не знаходить жодних доказів того, що швидка допомога прибула запізно.

243. Враховуючи вищесказане, Суд не вважає, що італійська влада знехтувала своїм обов'язком захистити життя Карла Джуліані.

244. Отже, у зв'язку з цим жодного порушення основних розділів статті 2 Конвенції виявлено не було.

с) Дотримання процедурних зобов'язань за статтею 2 Конвенції

245. Заявники повідомили про деякі помилки розслідування. Суд не вважає, що повинен займатися аналізом усіх питань, тому що, як він вже зазначав вище, будь-яка помилка розслідування унеможливлює встановити причину або знайти осіб, винних у смерті, що може означати, що він не виконує процесуального зобов'язання відповідно до статті 2 (див. вище Актас, § 300).

246. Суд наголошує на наступних аспектах.

247. По-перше, він відзначає, що розтин був зроблений наступного дня після смерті Карла Джуліані двома лікарями, призначеними прокуратурою. Вони підтвердили, що загиблий був застрелений, це і призвело до смерті. Хоча сканер "всього тіла" загиблого виявив металевий фрагмент, який застряг у нього в голові, два експерти не згадали цього у експертній доповіді та не видалили вищезгаданий фрагмент. У своїх свідченнях під час "процесу над 25" пан Сальві сказав, що він намагався видалити цей фрагмент. Крім того, кулі з пістолету М. П. не були знайдені, і немає ніяких ознак того, що їх намагалися знайти. Аналіз цього металевого фрагменту був дуже важливим для балістичного розрахунку та відтворення фактів. Щодо траєкторії кулі, яка стала предметом спору, лікарі визначили, що вона летіла зверху вниз, спереду назад і справа наліво, а відстань пострілу перевищувала 50 см. Тим не менш, не було чітко вказано, чи був постріл прямим.

248. Таким чином, поділяючи сумніви прокуратури (див. вище параграф 82), пов'язані із поверхневим характером інформації, зібраної під час розгляду цієї справи, Суд шкодує, що між оголошенням результатів розтину та самим розтином минуло лише три години, а це очевидно завадило заявникам доручити цю справу повіреному.

249. Не можна напевно стверджувати, що розтин та його результати, записані в протоколі стали відправною точкою для подальшого розслідування або ефективного виконання мінімальних вимог розслідування очевидного вбивства, бо без відповіді лишилося занадто багато важливих питань. Ці прогалини можуть стати особливо серйозними, тому що заявникам було повернено тіло загиблого та виданий дозвіл на кремацію, що унеможливлює будь-які подальші аналізи, в тому числі стосовно металевого фрагменту кулі у тілі.

250. Суд вважає нерозкритим той факт, що 23 липня 2001 р. прокуратура дала дозвіл на кремацію тіла, ще до того, як стало відомо про результати розтину, і тоді, як напередодні вона уповноважила експертів за шістдесят днів скласти свій звіт, тим більше, що прокуратура сама вважає результат розтину "поверхневим". Той факт, що тіло загиблого було знищено, стало головною перешкодою для слідства, як стверджують чотири експерти, призначені прокурором (див. вище пункт 71), а також завадило відтворенню фактів, а отже точна траєкторія смертельного пострілу не може бути визначена (див. вище пункт 99).

251. Не дивно, що, враховуючи прогалини судово-медичної експертизи і незбереження тіла, судовий процес виніс рішення про припинення розслідування справи. Суд дійшов висновку, що влада не провела належного розслідування обставин смерті Карло Джуліані.

252. По-друге, Суд відзначив, що державне розслідування було обмежено розглядом справи з причетності Ф. К. та М. П. На думку Суду, такий підхід не може відповідати вимогам статті 2, оскільки, як зазначається вище (див. вище пункт 206), таке розслідування повинно бути ретельним, неупередженим, неухильним й повинне враховувати обставини смерті.

Ніколи не виникало питання стосовно розгляду загальних обставин справи, та щодо того, чи правоохоронні органи планували та проводили операції з підтримки порядку таким чином, щоб уникнути інциденту, який став причиною смерті Карла Джуліані. Зокрема, слідство жодним чином не намагалося визначити причини за яких керівництво, яке вважало М. П. недієздатним для подальшого продовження служби через його фізичний і психічний стан (див. вище пункти 47 і 54), - не доставило його негайно до лікарні, в його розпорядженні і надалі знаходився заряджений пістолет, він був поміщений в приватний броньований джип, де знайшов порятунок від скупчення народу.

253. Суд вважає, що слідство має охоплювати принаймні аспекти організації та управління операціями з підтримки порядку, бо він вбачає тісний зв'язок між смертельним пострілом та ситуацією, в якій опинилися М. П. та Ф. К. Іншими словами, розслідування не було належно проведеним тому, що воно не визначило осіб, винних у цій ситуації.

254. Таким чином, була порушена стаття 2 Конвенції в її процесуальному аспекті.

255. Дійшовши цього висновку, Суд не вважає за потрібне шукати інші помилки розслідування, про які зауважують заявники, у тому числі про відсутність незалежності слідчих та експертів.

II. ЗАЯВЛЕНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

256. Відповідно до 3-ї статті Конвенції, заявники стверджують, що відсутність невідкладної допомоги після того, як у Карла Джуліані влучила куля, та його переїхав джип, що й стало причиною його смерті, все це свідчить про поводження, яке принижує людську гідність.

257. Розділ 3 Конвенції говорить: "Ніхто не повинен зазнавати тортур або жорстокого, нелюдського поводження або такого, що принижує гідність".

258. Уряд стверджує, що ця скарга є явно необґрунтованою, оскільки результат розтину свідчить про те, що транспортний засіб, який наїхав на тіло Карла Джуліані, не призвів до серйозних ушкоджень для нього, і постраждалому намагалися швидко надати допомогу.

259. Заявники оскаржують цю точку зору і посилаються на вищезазначені принципи ООН номер 5 і 8.

260. Суд вважає, що поведінка правоохоронних органів свідчить про те, що вони не мали наміру заподіяти біль або страждання Карлу Джуліані (Макараціс, § 53). За обставин даної справи, він вважає, що заявлені факти вимагають розгляду відповідно до розділу 2 Конвенції, який таки буде проведено (див. вище пункти 214 - 244).

261. Отже, немає необхідності розглядати справу відповідно до статті 3 Конвенції.

III. ЗАЯВЛЕНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 6 ТА 13 КОНВЕНЦІЇ

262. Заявники звернулися із скаргою, що розслідування не було проведено відповідно до процедурних вимог, відповідно до 6 і 13 статей Конвенції.

Відповідний уривок зі статті 6 Конвенції говорить: "Кожна людина має право на відкритий та справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, у порядку, встановленому законом, який вирішить (...) спірні питання стосовно її прав та обов'язків, громадянського характеру (...)"

Таким чином, стаття 13 Конвенції говорить: "Будь-яка людина, чиї права та свободи, викладені у Конвенції (...), були порушені, має право на ефективний правовий захист державного судочинства, навіть якщо порушення було скоєно особами, які діяли при виконанні службових обов'язків."

263. Заявники стверджують, що, враховуючи суперечливі і неповні результати розслідування, справа вимагає подальшого вивчення в межах справжнього двостороннього обговорення. Тепер вони залишилися без будь-якого правового захисту, який би їм дозволив отримати таке розслідування.

264. Уряд просив суд визнати, що жодне з окремих питань не ґрунтується на 6 та 13 статтях Конвенції, або щоб ці положення не були визнані, враховуючи проведення розслідування і участь заявників у ньому.

265. Суд зазначає, що скарга заявників відповідно до статті 6, § 1 Конвенції, нерозривно пов'язана з їх наріканням на те, що уповноважені органи влади проявили недбалість у розслідуванні смерті Карла Джуліані та її наслідків, тому було здійснено оскарження, що дозволило їм виправити ту шкоду, яка була заподіяна цією трагедією. Тому слід розглядати скаргу заявників, які посилаються на статтю 6, у поєднанні з більш загальними зобов'язаннями Договірних держав, визначеними статтею 13 Конвенції, відповідно до яких вони повинні забезпечити ефективне оскарження порушення Конвенції, включаючи статтю 2 (див., з відповідними змінами, Аксой проти Туреччини, 18 грудня 1996 року, §§ 93 - 94, Збірник 1996 VI).

266. Беручи до уваги обставини даної справи та докази, які встановили порушення 2-ї статті Конвенції в її процесуальному аспекті (див. вище пункт 254), Суд вважає, що немає необхідності розглядати справу повторно - відповідно до статті 13.

IV. ЗАЯВЛЕНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 38 КОНВЕНЦІЇ

267. Заявники оскаржили позицію уряду в ході судового розгляду і стверджували, що він не зміг відреагувати належним чином, відповідно до статті 38 Конвенції. По-перше, були подані неправдиві та неповні відповіді (наприклад, стосовно досвіду роботи карабінерів в джипі або наявності щита в транспортному засобі). По-друге, уряд не прояснив деякі важливі обставини (в тому числі, не надав перелік членів управління служби безпеки на саміті, не уточнив критерії відбору поліцейських, відповідальних за підтримання та відновлення громадського порядку; не надав документів, підтверджуючих професійний досвід карабінерів, які беруть участь у саміті (зареєстровані); невиконання наказів, які начальник поліції Лоро та інші відповідальні офіцери отримали від вищого керівництва; не надав жодного свідчення щодо особи людини, яка наказала атакувати колону демонстрантів "білих халатів", напад передував подіям, які сталися на площі Алімонда; ігнорування передачі радіоповідомлень).

268. Уряд зазначив, що він має "священне" право захистити себе і в будь-якому випадку передав Суду усю необхідну інформацію. Що ж стосується інформації про напад на демонстрантів "білих халатів", слід зазначити, що цей епізод не пов'язаний із справою слідства.

269. Суд повторює, що вкрай важливо для нормального функціонування системи індивідуального оскарження відповідно до статті 34 Конвенції, щоб держави надавали необхідну допомогу, яка сприятиме роботі слідства (Танрікулу, § 70, див. вище). Ненадання Суду без поважної причини відповідної інформації, якою володіють держави, пояснюється не тільки як наслідки справедливості обвинувачення заявника, але й також свідчить про порушення статті 38 § 1) Конвенції. Ті ж наслідки поширюються на державу, яка надає інформацію запізно (Базоркіна проти Росії, N 69481/01, § 171, 27 липня, 2006).

270. У цьому випадку, навіть якщо інформація надана урядом, не відповідає на усі вищеперелічені питання, Суд вважає, що неповнота цієї інформації не завадить розгляду справу.

271. У цих умовах він робить висновок, що Держава-відповідач не порушила своїх зобов'язань стосовно розділу 38 Конвенції.

V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

272. Відповідно до статті 41 Конвенції: "якщо Суд визнає порушення Конвенції або її протоколів, і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони лише частково може усунути це порушення, у разі необхідності Суд надасть потерпілій стороні справедливу компенсацію."

A. Шкода

273. Заявники просять Суд виплатити їм справедливу суму за моральну шкоду, якої вони зазнали. Вони покладаються на розсуд суду і заявляють, що ця сума буде передана до Фонду з захисту прав людини, який вони мають намір створити в пам'ять Карла Джуліані.

274. Уряд вважає, що заявники не мають права на жодну компенсацію, про яку вони зазначили у своїх вимогах.

275. На справедливій основі, Суд присудив 15000 євро пану Джуліані, 15000 євро пані Аделаїді Гаджіо (дружині Джуліані) і 10000 євро пані Елені Джуліані.

B. Судові витрати

276. Заявники просять суд розглянути запит стосовно відшкодування витрат на Страсбурзькому процесі. Вони зауважують, що ця сума також буде передана Фонду із захисту прав людини.

277. Уряд вважає, що заявники не мають права на жодну компенсацію, про яку вони зазначили у своїх вимогах.

278. За відсутністю відповідних доказів, суд відхилив запит про відшкодування витрат під час процесу в Страсбурзі.

C. Відсотки за прострочування виплати відшкодування

279. Суд вважає належним призначити три відсотки за прострочування виплати, виходячи з розміру граничної процентної ставки Європейського центрального банку.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД

1. Одноголосно постановляє, що мало місце порушення статті 2 Конвенції, її основного розділу щодо надмірного застосування сили;

2. Заявляє п'ятьма голосами проти двох про відсутність порушення 2-ї статті Конвенції, її основного розділу стосовно безумовних обов'язків щодо захисту життя;

3. Заявляє чотирма голосами проти трьох про порушення 2-ї статті Конвенції у процесуальному розділі;

4. Одноголосно постановляє про відсутність необхідності розглядати справу відповідно до статті 3 Конвенції;

5. Одноголосно постановляє, що немає необхідності розглядати справу за статтями 6 і 13 Конвенції;

6. Одноголосно постановляє про відсутність порушення статті 38 Конвенції;

7. Одноголосно постановляє, що:

а) держава-відповідач повинна виплатити заявникам протягом трьох місяців з дня, коли вирок стане остаточним, відповідно до статті 44, § 2 Конвенції, наступні суми:

i. заявникам Джуліано Джуліані та Аделаїді Гаджіо: 15000 євро кожному (п'ятнадцять тисяч євро) з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із зазначених сум;

ii. Заявниці Елені Джуліані: 10000 євро (десять тисяч євро) з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із зазначених сум;

б) після закінчення цього терміну до моменту виплати ці суми мають нараховуватися на прості відсотки за ставкою, що дорівнює три відсотки за прострочування, виплати, виходячи з розміру граничної процентної ставки Європейського центрального банку.

8. Одноголосно відхиляє вимогу щодо надання додаткової матеріальної компенсації.

Учинено французькою та англійською мовами та повідомлено у письмовій формі 25 серпня 2009 відповідно до статті 77, § 2 і § 3 Регламенту Суду.

Голова секції    Н. Братца

Секретар секції            Л. Ерлі

Відповідно до 45-ї статті § 2 Конвенції та 74-ї статті § 2 до цього судового рішення додається також наступне:

- особлива думка судді Братца, до якої приєднався суддя Шикута;

- особлива думка суддів Касадеваля та Гарлицького;

- особлива думка судді Загребельські.

ОСОБЛИВА ДУМКА СУДДІ БРАТЦА, ДО ЯКОЇ ПРИЄДНУЄТЬСЯ СУДДЯ ШИКУТА

1. Я поділяю думку більшості палати, згідно з якою у цій справі було порушення процесуальних обов'язків держави-відповідача, що витікає зі статті 2 Конвенції, на підставах, викладених у рішенні. Однак я не можу погодитися з думкою більшості, що не було порушення матеріальних зобов'язань держави з точки зору того ж положення. На мій погляд, загибель Карло Джуліані - результат невиконання органами державної влади позитивного обов'язку захищати право на життя відповідно до вимог обговорюваної статті.

i. Матеріальне зобов'язання, що витікає зі статті 2

2. Загальні принципи, які регулюють інтерпретацію та застосування статті 2, точно викладені в параграфах 205 - 214 рішення палати. Я доповню це комюніке, підкреслюючи два пункти. По-перше, стаття 2 містить, окрім заборони застосування сили, яка абсолютно не потрібна для досягнення однієї з цілей, згаданих в абзацах a), b) або c) параграфа 2 статті, позитивний обов'язок держави, на підставі першого речення цієї статті, захищати життя. Якщо летальна сила була використана в рамках поліцейської або військової операції, треба дослідити не лише, чи було законним застосування цієї сили, але також чи була ця спірна операція в рамках норм і чи була вона організована таким чином, щоб зменшити, наскільки це можливо, ризики позбавлення життя заінтересованих осіб (див., наприклад, Сімсек та інші проти Туреччини, N 35072/97 і 37194/97, § 106, 26 липня 2005 року). По-друге, Суд усвідомлює допоміжний характер своєї ролі й повинен проявити обережність, перш ніж узяти на себе роль суду першої інстанції, покликаного дізнаватися факти, коли обставини даної справи це йому не наказують. У разі, якщо була внутрішньодержавна судова процедура, до компетенції Суду не входить змінювати своє власне бачення фактів на бачення внутрішньодержавних судів і судових органів, яким слід, в принципі, зважувати дані, зібрані ними. Навіть якщо Суд не зв'язаний фактично констатацією даних, зібраних внутрішньодержавними судами, як правило, він повинен володіти переконливими даними, щоб мати змогу від них відхилитися. Він повинен все-таки проявити себе особливо пильним у випадках, коли стверджують порушення статей 2 і 3 Конвенції, навіть якщо процедури й розслідування вже мали місце на внутрішньодержавному рівні (Сімсек та інші, див. вище, § 102).

3. Спираючись на фактичні висновки прокурора та судді з попереднього розгляду, Уряд вважає, що жодного матеріального порушення статті 2 не було встановлено. Він спочатку робить висновок, що немає причинного зв'язку між пострілом, вчиненим М. П., і загибеллю Карло Джуліані, оскільки куля, на його думку, влучила в жертву лише в результаті абсолютно виняткового та непередбаченого випадку. Він зазначає, що загибель не є результатом умисного безпосереднього застосування М. П. потенційно летальної сили: М. П. вистрілив у повітря, а причинний зв'язок між його дією та результатами цієї дії був порушений непередбаченим і неконтрольованим зіткненням між кулею та каменем, яке нібито й змінило траєкторію снаряду. Також Уряд стверджує, що навіть якщо б існував причинний зв'язок і якщо відповідальність покладалася б на державу, застосування летальної сили для захисту пасажирів джипу проти незаконного насильства було "виключно необхідним" і "пропорційним". Нарешті, Уряд підтримує, що з боку державних органів влади не було порушень щодо захисту права на життя Карло Джуліані в результаті поганого планування операцій, яке призвело до смерті, оскільки органи влади зробили все, що від них залежало, щоб завадити мирній демонстрації перерости в насильство.

4. Прокуратура спеціально розглянула гіпотезу розриву причинного зв'язку і чітко відхилила теорію, яка припускала, що зіткнення між кулею і каменем було неспроможне порушити причинний зв'язок між дією М. П. і загибеллю Карло Джуліані, справжнє питання полягало в тому, щоб узнати, чи діяв М. П. для самозахисту (параграф 83 рішення). Суддя з попереднього розгляду не схилилася до цієї теорії. Навіть якщо у своєму рішенні вона визначила відхилення кулі як "абсолютно непередбачений чинник ", а загибель Карло Джуліані як наслідок "трагічної фатальності", з контексту чітко виходить, що вона не натякала на розрив причинного зв'язку, але задавалася питанням, чи були виконані умови статті 53 Кримінального кодексу, і чи було необхідною і пропорційною реакцією, в обставинах цієї справи, використання М. П. вогнепальної зброї.

5. Буде теза Уряду чи ні підкріплена доказом судді з попереднього розгляду, я не можу цілковито погодитися з аргументом, згідно з яким відхилення траєкторії кулі після зіткнення з каменем або іншим твердим предметом могло порушити причинний зв'язок, а отже, звільнити державу від відповідальності, що стосується загибелі. Щоб порушити причинний зв'язок, нова причина повинна, на мою думку, бути досить потужною і несподіваною, щоб поведінка заінтересованої особи жодним чином не розглядалася як причина, але всього лише як одна складова всіх обставин справи. Якщо обговорюваний чинник міг бути розумно передбаченим, він не може сам по собі розглядатися як novus actus interveniens - нова подія - порушуючи причинний зв'язок і відокремлюючи початкову дію від кінцевого результату.

6. Обставини справи, на мою думку, дуже віддалені від обставин справжнього novus actus. Дія М. П., тобто факт узяття зарядженого пістолету та пострілу, був по суті небезпечним. М. П. сховався на підлозі джипу. Джип був оточений натовпом демонстрантів, які закидали його каменями та іншими снарядами, і які були досить близькі, щоб мати можливість виламати дошки і вогнегасник через розбите заднє скло та поранити М. П. Видимість М. П. із задньої частини джипу була обмежена (згідно з його власною розповіддю, він знав, що "сотні демонстрантів" оточували джип, але коли він стріляв, нікого не було в полі зору, і він не помітив присутності Карло Джуліані за джипом ні перед, ні після пострілу). Крім того, фотографії, зроблені під час цих фактів, ясно показують, що в певний момент М. П. направив пістолет горизонтально у напрямку демонстрантів, щоб захиститися від нападаючих. Навіть якщо, як встановили внутрішньодержавні суди, зброя була направлена вгору, коли М. П. стріляв, був як мінімум - як оцінила суддя з попереднього розгляду - ризик, що куля влучить у одного з присутніх. На мою думку, було також цілком ймовірно, що навіть якщо куля безпосередньо не чіпляла нікого з демонстрантів, проте вона ризикувала відскочити від одного зі снарядів, які кидали або якими розмахували демонстранти, і таким чином убити або важко поранити когось. Заявники стверджують, що по кулі не вдаряв камінь і що згідно з фотографічними та іншими матеріалами, замість того, щоб вистрілити в повітря, М. П. безпосередньо стріляв в Карло Джуліані, цілячись зверху вниз. Однак навіть якщо припустити факти, які встановлені прокуратурою та суддею, відхилення кулі після зіткнення з каменем не може, зважаючи на обставини, розглядатися як настільки надзвичайна і непередбачена деталь, щоб порушити причинний зв'язок.

7. Суддя з попереднього розгляду визнав не лише, що використання зброї М. П. було виправдано з точки зору статті 53 Кримінального кодексу, як необхідне, щоб запобігти насильницьким діям, а також, що смерть Карло Джуліані була наслідком законної дії особи, яка бажала захиститися або захистити іншого, в розумінні статті 52 кодексу, постріл був одночасно "необхідним" і "пропорційним" загрозі. На думку заявників, висновки судді не мають твердих підстав, які дозволили б ухвалити, що вимоги статті 2 § 2 Конвенції були задоволені: на їх погляд, критерії відносно вогнепальної зброї, закладені статтею 53 Кримінального кодексу, - положення, що датується 1930 р., - не відповідають сучасним міжнародним визнаним нормам, зокрема базовим принципам ООН про застосування сили і використання вогнепальної зброї співробітниками правоохоронних органів, про що вже згадували в судовій практиці; крім того, поняття "необхідності" і "пропорційності", що містилися в статті 52 Кримінального кодексу, не прирівнювалися до формулювання "виключно необхідного", що фігурує устатті 2 § 2 або в рамках "цілком неминучого, щоб захистити людські життя" або "строго пропорційного [обставинам]", використані в судовій практиці, що стосується цієї статті. Заявники також ґрунтуються на недоліках самого розслідування, розглянутих в рамках процесуальних обов'язків держави, що витікають зі статті 2. Крім того, вони оскаржують, за будь-якого стану речей, висновок судді, на думку якої М. П. діяв для самозахисту, що свідчить, що зважаючи на обставини справи, працівники поліції, які знаходилися у джипі, не піддавалися смертельній небезпеці, яка б виправдовувала застосування летальної сили, з огляду на те, що вони знаходилися в міцній машині та були захищені щитом, куленепробивними жилетами й касками, що було відносно мало демонстрантів, які не були забезпечені смертельною зброєю, що поранення М. П. і Д. Р. були незначними, і що інші численні поліцейські та карабінери були в безпосередній близькості від джипу й могли прийти їм на допомогу в разі потреби.

8. Я не впевнений, що Суд повинен відхилити або з обачністю розглянути висновки судді з попереднього розгляду відносно одного або іншого мотивів, які стверджуються заявником. Як Суд казав раніше, Конвенція не зобов'язує Договірні сторони включати свої положення в їх державну систему, і роль суду полягає не в тому, щоб абстрактно розглядати сумісність внутрішньодержавних законодавчих або конституційних положень з вимогами Конвенції (Мак-Канн та інші проти Сполученого Королівства, 27 вересня 1995, § 153, серія А N 324). Хоча даний критерій "виключної необхідності", про який говориться у статті 2 § 2 Конвенції, спочатку здається більш суворим, ніж критерій, передбачений у внутрішньодержавному праві, я вважаю, що різниця між ними двома не дуже велика в даній справі. Об'єктивно з рішення судді виходить, що суворий критерій необхідності був застосований, суддя визнає, що не лише застосування вогнепальної зброї було в даній справі "виключно необхідним", але також факт пострілу був пропорційною дією, враховуючи обставини справи - в тому, що це був єдиний засіб, який мав в своєму розпорядженні М. П. для самозахисту та для захисту колег від украй жорстоких дій, направлених проти них, - і що стріляючи в повітря М. П. намагався наскільки це можливо зменшити ризики для нападаючих.

9. Вірно, що у засобах розслідування були недоліки, які привели до рішення закрити кримінальне розслідування щодо М. П. і Ф. К., недоліки, які, як визнала більшість суддів, дали привід для порушення процесуальних обов'язків держави на підставі статті 2. Всупереч цим недолікам, прокуратура і суддя з попереднього розгляду, здається, поглиблено вивчили обставини, при яких М. П. вистрілив. Зокрема, як прокуратура так і суддя, ретельно розглянули матеріали доказів, які вони мали в своєму розпорядженні, - свідчення очевидців і експертизи - перш ніж: ухвалити, що М. П. діяв у стані самозахисту. Крім того, суддя повністю мотивувала своє рішення відхилити версію, відмінну від версії заявників, що стосується того, яким чином куля попала в Карло Джуліані, а також їх клопотання про додаткове розслідування.

10. Залишається дізнатися, чи може виправдатися, зважаючи на матеріали, які має в своєму розпорядженні Суд, висновок державної судової влади, згідно з яким М. П. діяв в стані самозахисту. Аргумент заявників, який полягає в тому, що об'єктивно не було доведено, що демонстранти загрожували життю працівників правоохоронних органів, які знаходилися в джипі, і що в результаті цього не можна стверджувати, що М. П. діяв у стані самозахисту, означає, на мою думку, нав'язування дуже строгого критерію. Суд встановив, що питання про те, чи було застосування сили виключно необхідним для того, щоб забезпечити захист особи проти незаконного насильства, має бути оціненим у світлі не лише в цілому взятої ситуації, а також суб'єктивного сприйняття особи, яка застосувала летальну силу в певний момент. Таким чином, застосування сили для досягнення однієї з цілей, викладених в статті 2 § 2 Конвенції, може виправдатися з точки зору цього положення, коли воно ґрунтується на чесному переконанні, яке розглядається, за достатніх підстав, як дійсне на момент подій, але яке потім виявляється помилковим. Стверджувати зворотне "нав'язало б державі та його посадовим особам, відповідальним за застосування законів, нездійсненний обов'язок, який ризикував би здійснюватися за рахунок їх життя та життя інших" (Маккенн та інші, див. вище, § 200; Баббінс проти Сполученого Королівства, N 50196/99, §§ 138 - 140, ЄСПЛ 2005-III). З тих же міркувань, Суд заявив, що він не міг би замінити його власну оцінку ситуації на оцінку поліцейського, відповідального за застосування законів, який повинен був реагувати, в розпалі дій, на небезпеку для його власного життя або життя інших.

11. Всупереч різним матеріалам, які на думку заявників змушують сумніватися в реальності і в серйозності небезпеки, якій піддавалися пасажири джипу, я не бачу жодної причини ставити під сумнів висновок державної судової влади, тобто думку М. П., згідно з якою його власне життя і життя Д. Р. були під загрозою, яка ґрунтувалася на достатніх підставах, і що постріл сам по собі не дав привід для порушення статті 2. Я можу також допустити думку прокуратури і судді з попереднього розгляду - засновану на матеріалах, які вони мали у своєму розпорядженні, зокрема звіт про розтин - згідно з яким задній наїзд Ф. К. на тіло Карло Джуліані не спричинив внутрішні пошкодження і не сприяв смерті, яка настала виключно в результаті кульового поранення в голову.

12. Залишається все-таки визначити, чи дотрималися обов'язку захисту права на життя на підставі статті 2 в засобах організації та контролю спецоперацій, які призвели до критичної ситуації, в якій опинився та застосував летальну силу М. П. (Маккенн та інші, див. вище, §§ 200 і 201). Саме в цьому аспекті я віддаляюся від точки зору більшості суддів. Йдеться про іншу частину питання, в якому розслідування прокуратури та судді з попереднього розгляду, які обмежилися тим, що розглянули кримінальну відповідальність М. П. і Ф. К., не мали суттєвої допомоги. Ані прокуратура, ані суддя, належним чином не вивчили загальне планування операцій з безпеки або окрему операцію, яка більш безпосередньо призвела до "краху" джипу, в якому знаходився М. П., на площі Алімонда, в результаті якої загинув Карло Джуліані. Заявники строго критикують ці два аспекти. Відносно загального планування, критика особливо направлена на деякі деталі: зміна планів, 19 липня 2001 року - напередодні подій - яка, здається, надала карабінерам динамічну функцію, тоді як раніше передбачалося, щоб вони залишалися головним чином статичними, зміна, яка була повідомлена лише усно керівникам, серед яких п. Лауро, який про це дізнався лише вранці 20 липня; факт, що карабінери не були належним чином поінформовані про іншу зміну в службових інструкціях 19 липня 2001 року, а саме, про рішення вповноважити кортеж "Tute bianche"; відбір і формування особового складу, вагомим аргументом було те, що карабінерами командували люди, в яких був досвід в галузі місій міжнародної військової поліції за кордоном, але не в галузі підтримки і відновлення громадського порядку; вибір зброї, довіреної карабінерам, а саме, вогнепальна зброя, заряджена свинцевими, а не гумовими кулями; нарешті, вибрана система зв'язку, яка дозволяла лише контакти з центрами командування поліції та карабінерів, а не прямий радіозв'язок між поліцейськими та карабінерами. Уряд вважає, що помилки або ймовірні порушення в плануванні, керуванні або проведенні операції з безпеки не могли безпосередньо стати першопричиною драми, яка сталася на площі Алімонда. Я дуже сумніваюся, щоб це було правдою, принаймні відносно відсутності належного інформування карабінерів, що кортеж "Tute bianche" був уповноважений. Якщо припустити твердження, що загальне планування всіх операцій з безпеки не мало прямого впливу на події, які призвели до загибелі Карло Джуліані, на мій погляд, не можна сказати те саме про керування та про контроль подій, які сталися безпосередньо перед тим, як джип опинився заблокованим на площі.

13. На ці події було пролито світло завдяки свідченням, даним у ході "процесу 25" і рішенню, винесеному у цій справі генуезьким судом 13 березня 2008 року. Отже, матеріали, які має у своєму розпорядженні Суд, зокрема вищезазначене рішення, висувають на перший план наступні факти:

i. Близько 14 год. 50 хв. кортеж "Tute bianche" прибув на вулицю Толемад. Незабаром після цього карабінери батальйону Ломбардіа атакували її за допомогою сльозоточивого газу та палиць, очевидно не знаючи, що кортеж був уповноважений службовими інструкціями, зміненими напередодні. У відповідь демонстранти почали кидати скляні пляшки та сміттєві контейнери в напрямку сил порядку. Броньовані транспортні засоби, які вели карабінери, приїхали на великій швидкості та пробили загороди, встановлені демонстрантами. Трохи раніше 15 год. 30 хв. оперативний вузол зв'язку наказав карабінерам відступати і пропустити кортеж "Tute bianche". Деякі демонстранти швидко організували у відповідь жорстокий підпал однієї з броньованих машин. Генуезький суд визнав, що до 15 год. 30 хв. поведінка карабінерів була незаконною і довільною та виправдав опір демонстрантів. Проте він визнав, що поведінка останніх після відступу карабінерів більше не була виправданою, з огляду на те, що незаконна атака та свавілля карабінерів припинилися; в результаті цього, навіть якщо демонстранти зберегли відчуття, що вони стали жертвами зловживання та несправедливості, їх поведінка більше не могла на цій стадії розглядатися як оборона, а мала бути розглянутою радше як мотивоване бажання помсти.

ii. Під час цих подій і після зіткнення з демонстрантами особовий склад компанії ECHO, до якого відносився і М. П., у відносному спокої відступив від площі Алімонда та реорганізувався там. У певний момент до особового складу приєдналися два джипи "Defender", один був наданий компанії ECHO, а інший - лейтенантові-полковникові Труліо. Жодний з двох транспортних засобів не був заброньований або оснащений захисними сітками на рівні задніх бічних стекол або заднього скла. Згідно з урядом, джип компанії ECHO, який вів Ф. К., не використовувався в операціях підтримки порядку - для яких використовували броньовані транспортні засоби іншого типа - а слугував лише для матеріально-технічного забезпечення; знову ж згідно з урядом, джип був відісланий на площу Алімонда для того, щоб забрати М. П. і Д. Р., які погано себе почували через тривалу дію на них сльозоточивого газу. Капітан Каппелло дозволив М. П. і Д. Р. сісти до машини. Згідно з неоскарженими матеріалами доказу, М. П. був молодий і недосвідчений - на службі як допоміжний карабінер він був приблизно десять місяців - і до того ж він погано себе відчував через дію на нього сльозоточивого газу, показував знаки непереносимості в протигазі, йому було важко дихати, і він був украй дратівливий. На думку капітана Каппелло, він був нездатний продовжувати службу та був психологічно "пригнічений" і "виснажений". П. Каппелло забрав у М. П. розпилювач сльозоточивого газу та торбинку, в якій знаходився сльозоточивий пристрій, але не забрав у нього ні зброю, ні боєприпаси. Незважаючи на утруднене дихання та нервозність, М. П. не отримав медичну допомогу, тоді як згідно з урядом це було очевидною метою відправлення джипу до площі Алімонда. М. П. сам сказав, що не зрозумів, чому його не відвезли до лікарні. Замість цього він залишився позаду джипу з Д. Р., який також погано себе відчував через нервову напругу та дію сльозоточивого газу.

iii. Близько 17 год. 20 хв. особовий склад компанії ECHO, до якого входило від п'ятдесяти до ста чоловік, отримав від п. Лауро наказ піднятися по вулиці Каффа до вулиці Толемад для того, щоб допомогти протистояти деяким демонстрантам, які зайняли дуже агресивну позицію та помістили сміттєві контейнери на перехресті з вулицею Каффа. Капітан Капелло пізніше заявив, що цей наказ його спантеличив, враховуючи кількість і стан виснаження людей, яких він мав у розпорядженні, а також повну відсутність заброньованих транспортних засобів, щоб захищати останніх. Як зауважують заявники, ці мотиви погано узгоджуються із твердженням п. Лауро, згідно з яким, перш ніж просунутися до вулиці Толемад, він запитав у капітана Капелло, чи були його люди в змозі протистояти ситуації, та отримав стверджувальну відповідь.

iv. Обидва джипи "Дефендер", в одному з яких так і сиділи М. П. і Д.Р., поїхали за членами підрозділу, які пішки піднімалися по вулиці Каффа, оснащені протигазами та щитами. Ніхто точно не знає, хто у відповідному випадку віддав такий наказ. Ф. К., водій джипа, наданого компанії ECHO, заявив у ході "процесу 25", що його завданням було "замикати піший хід його колег". Молодший лейтенант Дзапп'я, помічник капітана Каппелло, запевнив, що обидва джипи перемістилися разом, щоб не опинитися в ізоляції, і що інструкції були отримані від капітана Каппелло та п. Лауро, які були на чолі особового складу. Але пани Лауро та Каппелло заперечували, що бачили, як джипи їхали за підрозділом. П. Лауро сказав, що джипи не мали бути там. Капітан Каппелло стверджував, що якби він знав, що вони супроводжували підрозділ, він їх "прямо відіслав би": за його словами, водії транспортних засобів не отримували від нього жодних інструкцій супроводжувати хід особового складу, оскільки це нібито було б "самогубством", бо будь-який транспортний засіб, який переміщується з особовим складом, має бути заброньованим, щоб мати можливість надати необхідну підтримку. М. П. сам заявив, що він не зрозумів, чому джип поїхав за особовим складом компанії ECHO, замість того, щоб везти його до лікарні.

v. На вулиці Толемад особовий склад натрапив на сильний удар у відповідь демонстрантів, які, захищені за загородою контейнерів, кидали в карабінерів каміння та інші снаряди. Особовий склад був вимушений хаотично відступати до площі Алімонда, залишаючи за собою обидва атакованих і незахищених джипи. Транспортні засоби дали задній хід. Намагаючись зробити півоберт, щоб відступити, джип, який вів Ф. К., ударив по переверненому сміттєвому контейнеру, який його заблокував; двигун заглух. До машини негайно пішли демонстранти, які оточили її, і озброєні камінням, палицями, металевими палями та іншими предметами, атакували обох пасажирів, які опинилися ззаду. Складно визначити, де були інші члени особового складу під час атаки джипу, яка закінчилася після загибелі Карло Джуліані. Уряд стверджував, що під час цих подій було близько п'ятдесяти карабінерів у приблизно 150 метрах від джипу та "поліцейський патруль на велосипедах" Polizia dello Stato, розташований на площі Томмазео, приблизно в 250 метрах. Також сказано, що жодне прохання про допомогу не поступало по оперативному зв'язку. Ця інформація оскаржена заявниками, на думку яких, згідно з фотографічними документами та підсумковим рапортом, лейтенант Труліо був приблизно в 10 метрах від площі Алімонда, а решта членів компанії ECHO - або сотня людей - трохи далі, що підтверджують свідчення, дані під час "процесу 25" офіцером Міранте та молодшим лейтенантом Дзапп'я, які вважали, що джипи знаходилися відповідно в 30 і 20 метрах від них. Що зрозуміло та беззаперечно, так це те, що члени компанії ECHO та поліція нічого не зробили, щоб допомогти джипу "Дефендер", який був об'єктом жорстокої атаки, і на борту якого було дві ослаблених і вразливих особи, які ховалися ззаду, що було ситуацією, в якій існувала реальна смертельна небезпека не лише для самих карабінерів, а також для демонстрантів у випадку, якщо б карабінери були вимушені використовувати зброю, щоб захиститися.

14. Більшість палати допускає, що керування операціями органами державної влади порушує певні питання, на які не дозволило відповісти ані розслідування, проведене на внутрішньодержавному рівні, ані інші матеріали, які має у своєму розпорядженні Суд. Більшість все-таки вважає, що треба враховувати те, що дані події сталися в короткий проміжок часу і ближче до кінця довгого дня операцій з підтримки порядку, дня, протягом якого служби, відповідальні за застосування законів, були піддані суворому випробуванню, протистоячи небезпечним ситуаціям, в яких все стрімко розвивалося. Більшість також заявляє, що атака проти демонстрантів, наказ про проведення якої віддав п. Лауро, була результатом виправданого оперативного рішення та пов'язана із сприйняттям небезпеки, відповідно до розвитку ситуації, і що було неможливо передбачити події на площі Алімонда. Більш узагальнено, більшість вважає, що зважаючи на відсутність державного розслідування із цього приводу, Суд не може встановити існування прямого та безпосереднього зв'язку між недоліками, які змогли заплямувати підготовку та проведення операції з підтримки порядку, і загибеллю Карло Джуліані.

15. Я не оскаржую, що рішення звернутися до компанії ECHO для нападу на демонстрантів було виправдане в оперативному плані. Що натомість порушує серйозні питання, так це факт, що обом джипам - на борту одного з яких був озброєний і фізично й психологічно ослаблений карабінер - було дозволено їхати за підрозділом і взяти участь в операції, для якої вони явно не були оснащені. Якщо точні події, які сталися на площі Алімонда, не могли бути передбаченими, на мою думку, можна було легко передбачити, що в дуже напруженій ситуації, яка переважала в цей момент і в цьому місці, життя пасажирів джипу та життя демонстрантів було під загрозою. З тієї ж причини, і навіть якщо Суд, на жаль, був позбавлений переваги висновків внутрішньодержавного ефективного розслідування щодо подій, які призвели до загибелі, я не можу допустити, що не можна встановити жодного зв'язку між, з одного боку, недоліками в контролі та керуванні подіями, які сталися безпосередньо перед неприємністю, що сталася з джипом "Дефендер" і, з іншого боку, загибеллю Карло Джуліані.

16. Відносно першого елементу оцінки, на який посилалася більшість Суду, я хочу сказати, що я добре усвідомлюю великі складнощі, з якими стикнулися органи державної влади при плануванні та проведенні масштабної операції з безпеки під час саміту Великої Вісімки, який був сценою серйозних хвилювань і вкрай жорстоких дій. Я також враховую застереження уряду щодо факту заміни своєї власної думки про правильне управління операціями на думку відповідальних осіб, які опинилися на місці, і я не забуваю, що спиратися на розсудливість подій минулого ризиковано. Проте навіть якщо врахувати проблеми, яким органи влади повинні були протистояти, описані обставини виявляють, на мою думку, серйозну та хвилюючу відсутність координації та ефективного контролю над операціями з безпеки другої половини дня 20 липня, недоліки, які були прямою причиною виникнення ситуації, в якій М. П., молодий, недосвідчений, поранений, незахищений і наляканий карабінер застосував летальну силу, що й викликало трагічну загибель. На мій погляд, ці недоліки з боку осіб, відповідальних за планування та за контроль спецоперацій, мають аналізуватися як порушення захисту права на життя Карло Джуліані, а отже, як порушення статті 2 Конвенції в її матеріальному аспекті.

ii. Процесуальний обов'язок за статтею 2

17. Уряд наполягає на факті, що оскільки будь-які помилки або ймовірні недоліки в плануванні та проведенні операцій не мали жодної прямої дії на виникнення подій на площі Алімонда, було зайвим і не підлеглим компетенції італійських судових органів влади, які розглядали кримінальну відповідальність М. П. і Ф. К., поширювати розслідування на вищестоящі органи поліції або оцінювати відповідальність інших осіб. З причин, викладених вище, я не переконаний, що помилки й недоліки у проведенні спецоперацій позбавлені тісного зв'язку з подіями, які призвели до загибелі Карло Джуліані. Процесуальні обов'язки, які нав'язує державі стаття 2, вимагають, щоб дії держави, які спричинили застосування летальної сили, були піддані формі незалежного та суспільного розслідування, здатного визначити, чи було виправдано в особливих обставинах справи застосування сили. У крайньому випадку розслідування має також бути здатним розглянути будь-який недолік системи, який міг призвести до загибелі, наприклад в плануванні операцій поліції (Мак-Канн та інші, та Сімсек та інші, вищезазначені рішення). У контексті, властивому цій справі, я вважаю, що стаття 2 вимагала ефективного розслідування, яке стосується не лише ймовірної кримінальної відповідальності М. П. або Ф. К., а також планування та проведення спецоперацій, які призвели до загибелі, щоб повністю привести в дію зобов'язання посадових державних осіб звітувати що стосується обставин, які призвели до загибелі. Зважаючи на те, що подібне розслідування не було проведене, було констатовано, за ухвалою більшості, порушення процесуальних вимог статті 2 також через цей мотив.

18. Дійшовши цього висновку, я визнаю, що не було необхідності окремо розглядати скаргу заявників за статтями 6 і 13 Конвенції. Крім того, я в цілому поділяю думку палати, згідно з якою не було порушення держави-відповідача в його виконанні обов'язків, що випливають зі статті 38 Конвенції.

СПІЛЬНА ОСОБЛИВА ДУМКА СУДДІВ КАСАДЕВАЛЯ ТА ГАРЛИЦЬКОГО

1. У цій справі, звичайно, сумній, більшість ухвалила порушення статті 2 Конвенції в її процесуальному аспекті. Ми не можемо погодитися із цим висновком.

2. Одразу ж хочемо зазначити нашу часткову згоду із спостереженням загального характеру судді Загребельські, нашого колеги, щодо викладу подій, які фігурують в рішенні. Цей виклад надмірно довгий і навіть включає непотрібні, фактично зайві попередні моменти, до основного питання, яке треба вирішити в цій справі.

3. Втім, ми приєднуємося до викладу подій і до висновків судді з попереднього розгляду від 5 травня 2003 року, зокрема в питаннях, що стосуються причинного зв'язку між пострілом М. П. і загибеллю Карло Джуліані, так само як в питаннях про ситуацію крайнього насильства по відношенню до карабінерів, яка переважала в місцях і обставинах справи, і яка дозволяє зняти кримінальну відповідальність з М. П. Останній використав законне застосування зброї для придушення насильства або опору владі (випадки, передбачені у статті 53 Кримінального кодексу) і, в будь-якому становищі справи, протистоячи ситуації надзвичайного насильства, яке безпосередньо загрожувало його фізичній цілісності, діяв у стані самозахисту (параграф 2 a) статті 2 Конвенції.

4. Якщо припустити, що не було диспропорційного використання сили (параграф 227), ані порушення позитивного обов'язку захищати життя Карло Джуліані (параграф 243 рішення), залишається лише питання процесуальних обов'язків.

Більшість констатувала порушення статті 2 в її процесуальному аспекті, ґрунтуючись виключно на двох наступних аспектах:

a) ймовірно "поверхневий" характер звіту про розтин, в поєднанні з результатами дослідження металевого фрагмента, який знаходився в голові жертви та повернення тіла сім'ї для його кремації (параграфи 247 - 251) і

b) відсутність розгляду загального контексту - розслідування на внутрішньодержавному рівні - яке дозволило б визначити, чи були сплановані операції з підтримки порядку таким чином, щоб уникнути інциденту (параграфи 252 і 253).

5. Щодо першого аспекту ми вважаємо, що після факту причинного зв'язку між дією стрільця та отриманим наслідком, так само як факту загибелі жертви, жодний інший розтин не був дійсно необхідним для того, щоб встановити істину (якщо це не на користь судової медицини і наукових методів розслідування злочинів). Дійсно, Карло Джуліані був убитий М. П., який визнав, що здійснив два постріли, в умовах, що витікають з подій.

Щоб вирішити питання, яке нам поставлене, мало значення має додаткова ймовірна інформація, яка могла б бути отриманою щодо металевого фрагмента, відстані, траєкторії, кута пострілу або ймовірного вдару кулі об камінь або інший проміжний предмет. Така інформація, на нашу думку, нічого не змінила б в головних деталях драми, а саме: виконавець пострілів, жертва та причина загибелі. Тіло небіжчика було віддане сім'ї лише після розтину, і саме на її прохання прокуратура, яка не мала настійної, справжньої або передбачуваної причини відхилити таке клопотання, і щоб уникнути даремної пролонгації стану відчаю сім'ї, дозволила кремацію. Близькі родичі небіжчика знали, що кремація - спосіб незворотного руйнування, і що будь-який подальший розтин був віднині неможливим.

6. У другому аспекті ми не бачимо зв'язку між дослідженням на "внутрішньодержавному рівні", направленим на розгляд організації та керування всіма операціями з підтримки порядку на саміті Великої Вісімки в Генуї, і конкретний, окремий і нетривалий інцидент, який стався на площі Алімонда 20 липня 2001 року. Більшість визнає, що атака, наказ про яку віддав поліцейський чиновник Лауро, "була результатом виправданого оперативного рішення та пов'язана із сприйняттям небезпеки відповідно до розвитку ситуації" і вона додає, що "таким чином, було неможливо заздалегідь передбачити події, які сталися (...). Нарешті необхідно нагадати, що інцидент, який закінчився після загибелі Карло Джуліані, був відносно коротким" (параграф 238); дійсно, інцидент відбувався між 17 год. і 17 год. 27 (параграфи 17 і 29) і "обставини, які супроводжували смерть" (параграф 252), не залишають жодного сумніву.

7. Отже, використовуючи час, необхідний для того, щоб правильніше оцінити, ми вважаємо, що розслідування, проведене італійськими органами влади в цій прикрій справі, було достатнім, ефективним і змагальним відповідно до позитивних обов'язків, які покладаються на державу, і що держава-відповідач не звинувачується в жодному процесуальному порушенністатті 2 Конвенції.

ОСОБЛИВА ДУМКА СУДДІ ЗАГРЕБЕЛЬСЬКІ

Мені шкода, що я не можу поділити думку більшості палати, яка ухвалила порушення статті 2 Конвенції у її процесуальному аспекті.

1. Далі я поясню мою особливу думку, але загальна передумова необхідна відносно рішення в цілому і, особливо, її фактичної частини. На мою думку, виклад подій поширюється на опис минулих моментів, зайвість якого в цілях питань, які треба вирішити, усвідомлює сам Суд (див. параграф 235). Йдеться про опис і про оцінку подій, високодискусійних на внутрішньодержавному рівні, і які ще не були предметом судових розглядів по суті справи внутрішньодержавних судів. Ризик упередженого читання рішення в цілях труднощів, які в Італії до цих пір викликають дані події, не виключений, і виявляється навіть посиленим через затримку, з якою виноситься ухвала Суду (через сім років після подачі заяви).

2. Я поділяю думку більшості палати, яка не виявила порушення статті 2 Конвенції в її матеріальному аспекті. На мою думку, немає жодної підстави відкидати висновки рішення, винесеного в результаті розслідування, яке пролило світло, наскільки це було можливо, на обговорювані події.

Суддя, ґрунтуючись на колегіальній доповіді експертів та інших доказах (відео, свідчення), які вона мала в своєму розпорядженні, припустила, що постріл був направлений вгору, і що траєкторія кулі була змінена ударом каменя або подібного предмету.

Мені здається, що в контексті жорстокого нападу, якому він піддався з його колегами, стрілець мав виправдану реакцію в розумінні параграфа 2 a) статті 2 Конвенції.

Поза сумнівом, що агресія була дуже серйозною і що вона повинна була здаватися надзвичайно серйозною пасажирам джипу, оточеного багатьма демонстрантами, озброєними палицями, балками та камінням, які розбили стекла машини. Один з нападаючих устромив в джип дошку та поранив карабінера, який знаходився поряд з виконавцем пострілів. Пасажири не могли поворухнутися всередині джипу. Трохи раніше броньована машина карабінерів була підпалена демонстрантами. Страх бути лінчованими був, зважаючи на обставини, які склалися, більш ніж доречним.

У цій специфічній ситуації - раптовій і надзвичайно серйозній - реакція карабінера полягала в тому, що він двічі вистрілив вгору; лише винятковий і маловірогідний випадок відхилив кулю. Треба, звичайно, взяти до уваги непередбачену аномалію траєкторії кулі (і смертельні наслідки пострілу, який рикошетом влучив у жертву), навіть якщо припустити, що ця аномалія не виключає причинного зв'язку.

Чи можуть попереджувальні постріли прирівнюватися до використання сили в розумінні статті 2 § 2 a) Конвенції?

У будь-якому випадку ясно, що їх суть, з точки зору їх необхідності та переслідуваної законної мети, має бути врахована.

У рішенні у справі Бакан проти Туреччини (N 50939/99, §§ 55 - 56, 12 червня 2007 року), Суд виключив порушення статті 2 Конвенції, враховуючи, що смерть жертви, вбитої кулею в результаті пострілу поліцейського "[була] наслідком невдачі, куля, яка стала причиною смертельного поранення, рикошетом влучила в жертву" (див. також, mutatis mutandis, Кетлін Стюарт проти Сполученого Королівства, N 10044/82, рішення Комісії від 10 липня 1984 року, Рішення та доповіді 39).

Розсудливість і обережність зазвичай підводять Суд до прийняття реалістичного критерію та до висновку, що законність застосування сили має бути оціненою з точки зору ситуації, такої, якою вона представляється в очах головних дійових осіб подій, які діють у розпалі подій і з чесним сприйняттям небезпеки для їх власного життя або життя інших людей, навіть якщо згодом ситуація може бути оцінена по-іншому. Окреме відношення Суду, так би мовити, нав'язує державі та посадовим особам, відповідальним за застосування законів, нездійсненний обов'язок, який ризикує здійснюватися за рахунок їх життя та життя інших людей (Баббінс проти Сполученого Королівства, N 50196/99, §§ 138 - 140, ЄСПЛ 2005-II; Макканн та інші проти Сполученого Королівства, 27 вересня 1995 року, § 200, серія А N 324; Макарацис проти Греції [ВЕЛИКА ПАЛАТА], N 50385/99. § 66, ЄСПЛ 2004-XI; Хуохванайнен проти Фінляндії, N 57389/00, §§ 96 - 97, 13 березня 2007 року).

3. Під час саміту Великої Вісімки в Генуї відбувалася, з одного боку, значна мирна та законна опозиційна демонстрація і, з другого боку, акти надзвичайного насильства, здійсненого чисельними організованими групами, озброєними різними предметами, по відношенню до майна та осіб. Змішуючись, демонстрації та акти насильства зробили вкрай важким, навіть неможливим, керування громадським порядком, впорядковане та сплановане заздалегідь.

Сама більшість передбачає, що "наказ, відданий поліцейським чиновником Лауро, був результатом оперативного рішення, виправданого та пов'язаного із сприйняттям небезпеки, залежно від розвитку ситуації", що "сили порядку повинні були протистояти ситуації небезпеки, яка змінювалася в дуже короткому проміжку часу, та приймати важливі оперативні рішення", що "було (...) неможливо заздалегідь передбачити події, які сталися на площі Алімонда", і що "інцидент, який призвів до загибелі Карло Джуліані, був відносно недовгим" (параграф 238 рішення). Отже, не видно доцільності питань відносно організації, планування та керування операціями з підтримки громадського порядку, які передували спірним подіям (параграф 235). І особливо, якщо врахувати, як і необхідно зробити, ситуацію перешкоджання та насильства, яка переважала в цій зоні, переваги, що мали особи, відповідальні за спецоперації, та непередбаченість раптового інциденту.

Відносно тих подій, які сталися, що суттєво, так це - дія стрільця в контексті того моменту.

Крім того, Суд багато разів ухвалював, що "зважаючи на складність місії поліції в сучасних суспільствах, непередбаченість людської поведінки та неминучість оперативного вибору, що стосується пріоритетів і ресурсів, слід інтерпретувати поширення позитивного обов'язку, який покладається на внутрішньодержавні органи влади, таким чином, щоб не нав'язувати цим нестерпний тягар" (див. серед інших, Макарацис, див. вище, § 69).

Судова практика пропонує багато прикладів, коли Суд виявив порушення або помилки в плануванні та керуванні діями сил порядку і констатував, з цієї єдиної причини, порушення статті 2. З цієї судової практики виходить, що відповідальність держави може бути залученою навіть в тому випадку, якщо жодна критика не може бути порушена з приводу останньої дії вповноваженого представника, яка призвела до втрати життя. Це абсолютно очевидно говорить про те, що обставини, властиві кожній справі, відрізняються, і що судова практика, про яку йдеться, повинна застосовуватися свідомо. Досить порівняти цю справу з випадками, розглянутими Судом у рішеннях у справах Макканн та інші (див. вище), Андроніку та Константину проти Кіпру (9 жовтня 1997 року, Збірник рішень і постанов 1997-VI), Макарацис (див. вище), Начова та інші проти Болгарії ([ВЕЛИКА ПАЛАТА], N 43577/98 та 43579/98, ЄСПЛ 2005-VII), Сімсек та інші проти Туреччини (N 35072/97 і 37194/97, 26 липня 2005 року) та Ердоан та інші проти Туреччини (N 19807/92, 25 квітня 2006 року).

У даній справі обстановка та причина пострілів карабінера полягають виключно в нападі, який вела група демонстрантів, до якої відносилася і сама жертва. Це змушує мене сказати, що було б невиправдано будувати висновок про матеріальне порушення статті 2 на критичній оцінці поведінки органів влади в той або інший момент подій, які відзначили демонстрації проти саміту Великої Вісімки в Генуї. У світлі того, що припускає більшість (параграф 238), у даній справі мені здаються суттєвими лише контекст жорстокої агресії, дії стрільця та їх наслідки.

4. Точка зору, яку я вважаю правильною з метою розгляду скарги щодо статті 2 в її матеріальному аспекті, викликає паралельну дискусію з питання недоліків державного розслідування, включеного у звинувачення більшістю, оскільки "ніколи не ставилося питання про розгляд загального контексту та з'ясування того, чи спланували та чи керували органи влади операціями з підтримки порядку таким чином, щоб уникнути такого типу інциденту, який призвів до загибелі Карло Джуліані". Зокрема, розслідування "ніяк не прагнуло визначити причини, чому М. П. - визнаний його начальством нездатним продовжувати службу внаслідок його фізичного та психічного (...) стану - не був негайно відвезений до лікарні і мав у розпорядженні заряджений пістолет, а також був поміщений у джип, позбавлений захисту, який виявився ізольованим від групи, за якою він слідував" (параграф 252 рішення).

З одного боку, мені здається, що розслідування, проведене прокуратурою Генуї, добре розглянуло деталі, що передували пострілам, які досліджуються. Тому розслідування було добре проведене за винятком єдиного реального факту пострілів з пістолета та безпосереднього контексту, в який вони вписалися (документація, зібрана під час розслідування, зміст свідчень, виклад фактів у звинувачувальній мові прокуратури та в рішенні судді є тому доказом). І це ще більш підтверджується, якщо говорити про "процес 25".

З іншого боку, з причин, вже викладених в рамках розгляду матеріальної частини статті 2, ефективність розслідування відносно даної загибелі ніяк не постраждала від цього, оскільки факти, вказані в параграфі 252 рішення, не стосуються питання про те, чи була в цій справі виправдана смерть, заподіяна жертві, з точки зору параграфа 2 статті 2 Конвенції. Відповідь на це питання дана більшістю в параграфі 238.

5. У міркуваннях більшості, інший недолік розслідування виправдає його висновок, що було порушення статті 2 в її процесуальному аспекті. Йдеться про поверхневий характер розтину, невчасну кремацію трупа, дуже короткий термін, залишений заявникам, щоб втрутитися в процедуру розтину.

Відносно цього останнього зауваження (параграф 248), мені здається, що воно не враховує те, що розтин за своєю суттю є терміновим, що залишає дуже мало часу прокуратурі, обвинуваченому та потерпілим сторонам на вибір експертів. В усякому разі, ніщо не заважало заявникам призначати експерта, вступати в контакт з експертами прокуратури і бачити тіло після розтину, перш ніж приступати до кремації (дозволеної 23 липня, або через два дні після розтину). Отже, можливість брати участь в операціях експертів не була дуже утрудненою, або навіть неможливою.

Тіло після розтину було повернене сім'ї і, на її прохання, прокуратура дозволила кремацію. Більшість вважає, що прокуратура не повинна була давати дозвіл "до того, як узнала результати розтину, і тоді як напередодні вона дала експертам термін шістдесяти днів для здачі звіту, оскільки прокуратура сама визнала "неповним" звіт про розтин" (параграф 250).

Коли прокуратура дозволила сім'ї жертви розпоряджатися останками і спалити їх, для цього згодом не було виявлено жодних підстав, наявних або передбачуваних (не був, зрозуміло, підставою і "поверхневий характер" звіту експертів, який ще мав бути складений); крім того, якщо експерти не вказують, що вони ще можуть мати потребу у трупі, постійна і розумна практика вимагає, щоб сім'ю звільнили від додаткового тягаря тривалого очікування.

Все те, про що можна a posteriori жалкувати, не дозволяє, на мою думку, пред'явити звинувачення тим, хто в той момент розумно вважав, що може і повинен був сприятливо відповісти на прохання сім'ї. Для оцінки матеріальних фактів, які є предметом заяви, але також щодо судових постанов процесуального характеру, момент і обстановка, які необхідно взяти до уваги - це ті, коли було (повинно було бути) прийнято рішення (див., mutatis mutandis, Р. К. і А. К. проти Сполученого Королівства, N 38000/05 § 36, 30 вересня 2008 року).

Я дійшов до питання "поверхневого характеру" розтину і звіту про розтин. Згадане прокуратурою в її звинувачувальному висновку, без уточнень, щоб виправдати час, витрачений на розслідування (прокуратура повинна була призначити іншу колегіальну експертизу), це питання, очевидно, відсилає до того факту, що експерти не витягнули шматок броні кулі, яку виявив сканер, і який знаходився в голові жертви. Експерт Сальві висловився з цього приводу і рішення Генуезького суду в "процесі 25" свідчить про це (сторінка 389). Експерт побачив металевий фрагмент в копіях, отриманих із сканера, і визнав, що йшлося не про кулю, а про дуже маленький фрагмент, який, на його думку, було дуже важко витягнути з мозкової маси, і що це було марним в цілях балістичних досліджень. Це пояснення може здаватися недостатнім a posteriori, зважаючи на значущість того факту, що броня кулі розкололася, і деякі уламки броні, виявлені в капюшоні жертви, свідчили про сліди удару з проміжним предметом, і наводили таким чином на гіпотезу відхилення траєкторії пострілу. Зрозуміло, що наступні експерти могли, з обережності, шкодувати про неможливість використання трупа в цілях досліджень, але це не означає, що ця деталь заплямувала розслідування в цілому. Оскільки шматок залишеної броні міг лише підтвердити гіпотезу зіткнення з проміжним предметом (в разі наявності слідів удару), але ніяк не спростувати її (в разі відсутності слідів).

Усі суттєві та корисні для оцінки розвитку подій і встановлення ймовірних відповідальних осіб деталі стосовно смерті жертви були розшукані і розглянуті, наскільки це було можливо, під час розслідування. Отже, розслідування повинне, на мою думку, бути визнаним в цілому достатнім з точки зору процесуальних обов'язків, які випливають зі статті 2 Конвенції.

____________

И, пожалуйста, не забывайте «фолловить» нас и «лайкать» в Twitter, Facebook и LinkedIn