В постановлении от 10.04.2014 г. по
делу № N 875/6/14 ВАСУ пришел к следующему выводу. Денежный (избирательный)
залог нельзя рассматривать как ограничение пассивного избирательного права
граждан по признаку имущественного положения. Одновременно установление
денежного (избирательного) залога не нарушает конституционного принципа
равенства граждан перед законом и равенства их конституционных прав и свобод, а
также принципа равенства политических партий перед законом.
К подобным выводам суды приходили и
ранее. Так, Киевский апелляционный суд в постановлении от 21.08.2012 г. по делу
№ 2-а-9103/82/2012 указал, что
Европейский суд по правам человека в решении от 28 марта 2006 года по
делу «Суховецкий против Украины» N 13716/02 (заявитель утверждал, что
требование уплатить сумму избирательного залога нарушает ст. 3 Протокола к
Конвенции о защите прав человека и основных свобод) отметил, что требование
избирательного залога для кандидатов на выборах существует не только в Украине.
Избирательное право целого ряда государств - членов содержит такое требование,
чтобы помешать легкомысленным кандидатам выставлять на выборах свою
кандидатуру. Более того, Венецианская комиссия расценила эту цель как законную,
а требование залога как, в принципе, приемлемый инструмент для ее достижения.
Также не следует оставлять без внимания участие государства в расходах на
кампанию, направленных на поддержание равенства между кандидатами.
Наличие решения по делу «Суховецкий
против Украины», как и аналогичной практики ЕСПЧ относительно других стран, не
мешает политикам радеть за судьбу граждан, которые стремятся реализовать свое
конституционное право на участие в выборах. Стыдно за коллег, работающих в
юридических отделах таких радетелей.
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
10.04.2014 р.
Справа N 875/6/14
Вищий
адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Шведа
Е. Ю., суддів: Веденяпіна О. А., Юрченко В. П., секретар судового засідання
Щавінська С. В. (за участю: позивача ОСОБА_4, представника позивача ОСОБА_5,
представників відповідача Б. Ю. Ю., Р. Б. Ю.), розглянувши у відкритому
судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_4 та Центральної виборчої комісії на
постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2014
року у справі за позовом ОСОБА_4 до Центральної виборчої комісії про скасування
рішення, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди,
встановив:
04 квітня 2014
року ОСОБА_4 звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду із
позовом до Центральної виборчої комісії (далі - ЦВК), у якому просив:
- визнати: факт
його відповідності вимогам, що встановлені частинами другою і третьою статті
103 Конституції України для Президента України і відповідно для кандидата на
пост Президента України на позачергових виборах 25.05.2014; факт його
дискримінації за ознакою майнового стану в частині вимоги щодо сплати грошової
застави в розмірі 2,5 млн. грн. та подання документа на підтвердження такої
сплати для реєстрації кандидатом на пост Президента України на позачергових
виборах 25.05.2014; факт правомірності сплати ним виборчої (грошової) застави в
розмірі 173 грн. 57 коп. в якості грошової застави при реєстрації його особи
кандидатом на пост Президента України на позачергових виборах 25.05.2014; факт
того, що сплата ним виборчої (грошової) застави в розмірі 173,57 грн., -
відповідає рівню життя в Україні, його фінансовому стану і його серйозному й
відповідальному ставленню до виборчого процесу та вимогам законодавства України;
факт його серйозного й відповідального ставлення до виборчого процесу;
- визнати
неправомірним наступне: бездіяльність ЦВК щодо неусунення фактів його
дискримінації за ознакою майнового стану при реєстрації його особи кандидатом
на пост Президента України на позачергових виборах 25.05.2014; бездіяльність
ЦВК внаслідок незабезпечення його конституційних виборчих прав шляхом
перерахування (зарахування) в рахунок суми коштів, якої особисто йому не
вистачало для сплати грошової застави, коштів у розмірі 2499826 грн. 43 коп. на
спеціальний рахунок ЦВК для сплати грошової застави, для реєстрації його особи
кандидатом на пост Президента України на позачергових виборах 25.05.2014;
рішення щодо невідповідності вимогам закону декларації про майно, доходи, витрати
і зобов'язання фінансового характеру, яку ним було подано до ЦВК і копія якої
додається до позовної заяви;
- зобов'язати
ЦВК: усунути факт його дискримінації за ознакою майнового стану при реєстрації
його особи кандидатом на пост Президента України на позачергових виборах
25.05.2014, забезпечити його конституційні виборчі права шляхом перерахування
(зарахування) в рахунок суми коштів, якої особисто йому не вистачало для сплати
грошової застави, коштів у розмірі 2499826 грн. 43 коп. на спеціальний рахунок
ЦВК для сплати грошової застави, для реєстрації його особи кандидатом на пост
Президента України на позачергових виборах 25.05.2014 (отримувач: ЦВК, код
отримувача (ЄДРПОУ): 21661450, рахунок отримувача: 37318027000016, банк
отримувача: Державна казначейська служба України, код банку отримувача (МФО):
820172; призначення платежу: грошова застава кандидата на пост Президента
України ОСОБА_4);
- визнати:
протиправною і скасувати постанову ЦВК від 01.04.2014 року N 165 "Про
відмову ОСОБА_4 у реєстрації на пост Президента України"; факт того, що
ОСОБА_4 (зареєстроване місце проживання: 83121, АДРЕСА_1, ІПН: НОМЕР_1)
відповідає вимогам законодавства України і має право бути зареєстрованим
кандидатом на пост Президента України на позачергових виборах 25.05.2014;
зобов'язати
ЦВК: зареєструвати ОСОБА_4 (зареєстроване місце проживання: 83121, АДРЕСА_1,
ІПН: НОМЕР_1) кандидатом на пост Президента України на позачергових виборах
25.05.2014;
стягнути з ЦВК
на користь ОСОБА_4 судові витрати; стягнути з ЦВК на користь позивача моральну
шкоду у розмірі 2,5 млн. грн.
Постановою
Київського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2014 року позовні
вимоги ОСОБА_4 задоволено частково: постанову ЦВК від 01 квітня 2014 року N 165
в частині мотивації та висновку, що поданий ОСОБА_4 документ не є декларацією
про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру кандидата на
пост Президента України в розумінні пункту 5 частини першої статті 51 та
частини першої статті 50 Закону визнано протиправною та скасовано, в решті
постанову ЦВК від 01 квітня 2014 року N 165 залишено без змін, в задоволенні
решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись
з рішенням суду першої інстанції позивач та відповідач звернулись до суду з
апеляційними скаргами. Позивач в апеляційній скарзі просить постанову суду
першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог і
ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити його позовні вимоги.
Посилається на порушення норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування
судом першої інстанції обставин справи. Апелянт вважає, що подані ним до ЦВК
документи відповідають встановленій формі та належно оформлені, а тому його
протиправно не зареєстрували кандидатом на пост Президента України. Крім того
вказує, що відповідач, всупереч Конституції України та Конвенції про захист
прав людини і основоположних свобод, незаконно обмежив його за ознакою
майнового стану, оскільки він не може оплатити заставу розміром 2500000 грн.,
але відповідно до Конституції України має право бути обраним та зазначив, що
подав до ЦВК належним чином оформлену декларацію про майно, доходи, витрати і
зобов'язання фінансового характеру за 2013 рік.
Відповідач в
апеляційній скарзі просить постанову суду першої інстанції скасувати в частині
задоволення позовних вимог, прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити
в задоволенні позову повністю. Посилається на неповне з'ясування судом першої
інстанції обставин, що мають значення для справи, висновок зазначеного суду не
відповідає обставинам справи, крім того, допущено порушення норм матеріального
та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в
частині часткового задоволення адміністративного позову. Апеляційна скарга
обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції, не відповідає нормі статті
159 Кодексу адміністративного суду України (далі - КАС України), щодо прийняття
законного та обґрунтованого рішення. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що
позивачем, всупереч вимогам закону, надано до ЦВК декларацію про майно, доходи,
витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2013 рік тільки в електронному
та друкованому вигляді, в той час як необхідно подавати таку декларацію,
заповнену власноручно, а не у друкованому вигляді.
В запереченнях,
що надійшли на адресу суду від позивача, він вважає обґрунтованим рішення суду
першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та просить залишити його
в силі в цій частині.
У судовому
засіданні позивач, представник ЦВК свої апеляційні скарги підтримали та просили
задовольнити їх з підстав, наведених в них, при цьому заперечили проти
задоволення апеляційної скарги іншої сторони у справі.
З'ясувавши
обставини справи в межах, передбачених статтею 195 КАС України, суд дійшов
наступних висновків.
Постановою
Верховної Ради України "Про самоусунення Президента України від виконання
конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента
України" від 22 лютого 2014 року N 757-VII призначено позачергові вибори
Президента України на 25 травня 2014 року.
Як вбачається з
матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 29 березня 2014 року
ОСОБА_4 подав до ЦВК пакет документів для проведення реєстрації його кандидатом
на пост Президента України, серед яких: заява про реєстрацію кандидатом на пост
Президента України; анкета кандидата на пост Президента України, автобіографія
кандидата на пост Президента України; передвиборна програма кандидата на пост
Президента України; документ про внесення грошової застави на суму 173 грн. 51
коп., декларація про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового
характеру за 2013 рік; 4 фото розміром 4 х 6 та 2 фото розміром 9 х 13 см,
ксерокопія паспорта громадянина України.
Постановою ЦВК
від 01 квітня 2014 року N 165 "Про відмову ОСОБА_4 у реєстрації кандидатом
на пост Президента України" йому відмовлено у реєстрації кандидатом на
пост Президента України з підстав, що до заяви ОСОБА_4 про самовисування
кандидатом на пост Президента України не додано документа про внесення ним у
безготівковому порядку на спеціальний рахунок ЦВК грошової застави у розмірі
2500000 грн. відповідно до частини першої статті 49 Закону України "Про
вибори Президента України" N 474-XIV від 05 березня 1999 року (далі -
Закон N 474-XIV), чим порушено норми частини третьої статті 48, пункту 4
частини першої статті 51 Закону N 474-XIV та подана позивачем разом з іншими
документами для реєстрації його кандидатом на пост Президента України
декларація про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, в
порушення норм частини першої статті 50,пункту 5 частини першої статті 51
Закону N 474-XIV, не відповідає формі, встановленій Законом України "Про
засади запобігання і протидії корупції", оскільки не заповнена ним
власноручно.
Задовольняючи
частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем,
відповідно до статті 71 КАС України, не доведено, що позивач надав декларацію
лише в друкованому вигляді, а не написану власноручно.
Суд апеляційної
інстанції з таким висновком суду погодитись не може з наступних підстав.
Відповідно до
пункту 5 частини першої статті 51 Закону N 474-XIV Центральна виборча комісія
реєструє кандидата на пост Президента України за умови отримання таких
документів, зокрема, декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання
фінансового характеру відповідно до статті 50 цього Закону.
Згідно з
частиною першою статі 50 Закону N 474-XIV декларація про майно, доходи, витрати
і зобов'язання фінансового характеру за рік, що передує року початку виборчого
процесу, подається кандидатом на пост Президента України (на паперових носіях
та в електронному вигляді) за формою, встановленою Законом України "Про
засади запобігання і протидії корупції".
Пунктом 2
примітки до декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового
характеру, встановленої Законом України "Про засади запобігання і протидії
корупції", декларант заповнює декларацію власноручно чорнильною або
кульковою ручкою синього або чорного кольору таким чином, що забезпечує вільне
читання внесених відомостей.
Як вбачається з
матеріалів справи, позивач 29 березня 2014 року подав до ЦВК декларацію про
майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2013 року, що
підтверджується відтиском штампу ЦВК, в друкованому вигляді (а. с. 61 - 70).
Вказана декларація датована 29 березня 2014 року.
При цьому, позивач
не надав суду доказів, які б могли підтвердити ту обставину, що він 29 березня
2014 року надав ЦВК декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання
фінансового характеру, заповнену власноручно.
Незважаючи на
частину другу статті 71 КАС України щодо обов'язку суб'єкта владних повноважень
доказувати правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, відповідно до
частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті
обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків,
встановлених статтею 72 цього Кодексу.
За таких
обставин встановлення судом першої інстанції тієї обставини, що позивач надав
ЦВК декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру,
заповнену власноручно, не відповідає обставинам справи.
При цьому, суд
не приймає до уваги доводи позивача про те, що він подав вказану декларацію,
датовану 13 березня 2014 року, з дотриманням вимог закону, тобто заповнену
власноручно з огляду на те, що ЦВК на підставі розгляду комплекту документів, поданих
позивачем 26 березня 2014 року, в тому числі і вказаної декларації від 13
березня 2014 року,постановою N 106 від 28 березня 2014 року відмовила йому в
реєстрації кандидатом на пост Президента України.
Крім того, суд
не приймає до уваги доводи позивача про те, що довідка від 29 березня 2014 року
про прийняття від позивача документів підтверджує подання ним власноручно
заповненої декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового
характеру за 2013 рік з огляду на те, що відповідно до частини третьої статті
51 Закону N 474-XIV така довідка свідчить лише про факт отримання ЦВК переліку
документів, необхідних для реєстрації кандидата на пост Президента України.
Водночас, оскільки відповідно до частини дев'ятої статті 51 Закону N 474-XIV
Центральна виборча комісія приймає рішення про реєстрацію кандидата на пост
Президента України або відмову у реєстрації кандидата на пост Президента
України протягом п'яти днів з дня прийняття документів, передбачених цією
статтею, вказана довідка не свідчить про те, що документи, подані кандидатом до
ЦВК, відповідають вимогам закону.
За таких
обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про визнання
протиправною та скасування постанови ЦВК від 01 квітня 2014 року N 165 в
частині мотивації та висновку, що поданий ОСОБА_4 документ не є декларацією про
майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру кандидата на пост
Президента України в розумінні пункту 5 частини першої статті 51 та частини
першої статті 50 Закону N 474-XIV.
Щодо частини постанови
суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної
інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Відповідно до
пункту 4 частини першої статті 51 Закону N 474-XIV Центральна виборча комісія
реєструє кандидата на пост Президента України за умови отримання таких
документів, зокрема, документа про внесення грошової застави відповідно до
статті 49 цього Закону.
Згідно з
частиною першою статті 49 Закону N 474-XIV грошова застава вноситься партією,
яка висунула кандидата на пост Президента України, або кандидатом на пост
Президента України у безготівковому порядку на спеціальний рахунок Центральної
виборчої комісії (після початку виборчого процесу та до подання документів
Центральній виборчій комісії для реєстрації) у розмірі два мільйони п'ятсот
тисяч грн.
Пунктом 3
частини першої статті 52 Закону N 474-XIV визначено, що Центральна виборча
комісія відмовляє у реєстрації кандидата на пост Президента України у разі
відсутності документів, зазначених у статтях 48 або 51 цього Закону.
Судом першої
інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, і апелянт
підтвердив ці висновки, що ним не сплачено грошову заставу в розмірі 2500000
грн. відповідно до статті 49 цього Закону.
Суд зазначає,
що вказана обставина є самостійною підставою для відмови в реєстрації
кандидатом в Президента України.
Крім того, як
вірно зазначено судом першої інстанції, Конституційним Судом України в Рішенні
від 30 січня 2002 року N 2-рп/2002 року зроблені висновки про те, що грошову
(виборчу) заставу не можна розглядати як обмеження пасивного виборчого права
громадян за ознакою майнового стану. Водночас встановлення грошової (виборчої)
застави не порушує конституційного принципу рівності громадян перед законом та
рівності їх конституційних прав і свобод, а також принципу рівності політичних
партій перед законом.
За таких
обставин, ЦВК, приймаючи оскаржувану постанову дійшла обґрунтованого висновку,
що позивачем подано пакет документів для проведення реєстрації його кандидатом
на пост Президента України з порушенням норм статей 48 - 52 Закону N 474-XIV.
Таким чином,
суд апеляційної інстанції вважає, що постанова ЦВК від 01 квітня 2014 року N
165 відповідає вимогам закону.
Щодо іншої
частини позовних вимог, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про
відмову в їх задоволенні з огляду на їх необґрунтованість, безпідставність та
похідний характер від основної вимоги про визнання протиправною та скасування
постанови ЦВК від 01 квітня 2014 року N 165.
Доводи,
викладені в апеляційній скарзі позивача, зазначеного висновку суду не
спростовують та не дають підстав вважати рішення таким, що ухвалено з
порушенням норм матеріального і процесуального права в цій частині.
Враховуючи
викладене, суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про
часткове задоволення позовних вимог, в зв'язку з чим постанова суду першої
інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в
задоволенні позовних вимог.
Згідно із
пунктом другим частини першої статті 202 КАС України підставами для скасування
постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є,
зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої
інстанції вважає встановленими.
З урахуванням
наведеного та керуючись статтями 172 - 179, 195, 196, 198, 202, 207 Кодексу
адміністративного судочинства України, суд постановив:
Апеляційну
скаргу ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від
06 квітня 2014 року залишити без задоволення.
Апеляційну
скаргу Центральної виборчої комісії на постанову Київського апеляційного
адміністративного суду від 06 квітня 2014 року задовольнити.
Постанову
Київського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2014 року
скасувати, прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_4 до
Центральної виборчої комісії про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні
дії та відшкодування моральної шкоди відмовити.
Постанова
набирає законної стали з моменту прийняття, є остаточною і оскарженню не
підлягає.
Судді: Е. Ю. Швед
О. А. Веденяпін
В. П. Юрченко
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
21.08.2012 р.
Справа N 2-а-9103/82/2012
Колегія
Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді -
Безименної Н. В., суддів: Кучми А. Ю., Аліменка В. О., при секретарі: Проценко
А. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за
адміністративним позовом ОСОБА_3 до Центральної виборчої комісії про визнання
протиправними дій, бездіяльності та рішення, зобов'язання вчинити дії та
прийняття рішення, встановила:
Позивач
звернувся в суд з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним
та скасувати рішення Центральної виборчої комісії щодо винесення постанови N
494 від 17 серпня 2012 року (Постанова N 494) в частині, що стосується ОСОБА_3;
зобов'язати Центральну виборчу комісію зареєструвати ОСОБА_3 кандидатом у
народні депутати України у одномандатному виборчому окрузі N 212 та винести
відповідну постанову.
Обґрунтовуючи
позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач не виконав міжнародних
зобов'язань України щодо забезпечення демократичних засад у виборчому процесі,
не забезпечив умови на вільне волевиявлення громадян України при обранні вищого
законодавчого органу, не забезпечив верховенства права, сприяв застосуванню
дискримінації, чим порушив та обмежив конституційні права і інтереси позивача.
В судовому
засіданні позивач підтримав позовні вимоги з підстав, наведених в позовній
заяві.
Представник
відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову,
посилаючись на те, що позивач всупереч п. 4 ч. 2 ст. 55 Закону України
"Про вибори народних депутатів України" (Закон N 4061-VI) не подав
документа про внесення грошової застави на спеціальний рахунок Центральної виборчої
комісії в розмірі дванадцяти мінімальних розмірів заробітної плати.
Розглянувши
матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши фактичні обставини
справи, на яких ґрунтуються вимоги позивача, об'єктивно оцінивши докази, які
мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Судом
встановлено, що 13 серпня 2012 року позивачем подано до Центральної виборчої
комісії заяву про самовисування та інші документи щодо реєстрації його
кандидатом у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі N 212.
Постановою
Центральної виборчої комісії N 494 від 17 серпня 2012 року (Постанова N 494)
відмовлено ОСОБА_3 в реєстрації кандидатом у народні депутати України в
одномандатному виборчому окрузі N 212.
Зазначена
постанова мотивована тим, що позивач всупереч п. 4 ч. 2 ст. 55 Закону України
"Про вибори народних депутатів України" (Закон N 4061-VI) не подав
документа про внесення грошової застави на спеціальний рахунок Центральної
виборчої комісії в розмірі дванадцяти мінімальних розмірів заробітної плати.
Відповідно до
ч. 2 ст. 55 Закону України "Про вибори народних депутатів України"
(Закон N 4061-VI) (далі - Закон) Центральна виборча комісія реєструє кандидата
у депутати, який балотується в одномандатному окрузі в порядку самовисування,
за умови пред'явлення ним особисто одного із документів, передбачених пунктами
1 (Закон N 4061-VI) або 2 частини третьої статті 2 цього Закону (Закон N
4061-VI), та отримання нею таких документів:
1) заяви про
самовисування, датованої днем подання документів для реєстрації його кандидатом
у депутати до Центральної виборчої комісії, із зобов'язанням у разі обрання
депутатом припинити діяльність чи скласти представницький мандат, які відповідно
до Конституції України та законів України несумісні з мандатом народного
депутата України, та згоду на оприлюднення біографічних відомостей у зв'язку з
участю у виборах, а також із зобов'язанням у разі обрання депутатом протягом
місяця після офіційного оприлюднення результатів виборів передати в управління
іншій особі належні йому підприємства та корпоративні права у порядку,
встановленому законом (або зазначенням, що таких немає);
2)
автобіографії кандидата в депутати, на паперовому носії та в електронному
вигляді, що обов'язково повинна містити: прізвище, власне ім'я (всі власні
імена) та по батькові (за наявності), число, місяць, рік і місце народження,
громадянство із зазначенням часу проживання на території України, відомості про
освіту, трудову діяльність, посаду (заняття), місце роботи, громадську роботу
(у тому числі на виборних посадах), партійність, склад сім'ї, адресу місця
проживання, контактний номер телефону, відомості про наявність чи відсутність
судимості;
3) декларації
про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру кандидата у
депутати (Декларація N 3206-VI) відповідно до статті 57 цього Закону (Закон N
4061-VI);
4) документа
про внесення грошової застави відповідно до статті 56 цього Закону (Закон N
4061-VI);
5) 4 фотографії
кандидата розміром 4 х 6 сантиметрів на паперових носіях та в електронному
вигляді;
6) ксерокопії
першої та другої сторінок паспорта громадянина України кандидата.
Згідно з ч. 1
ст. 60 даного Закону (Закон N 4061-VI) ЦВК відмовляє в реєстрації кандидата у
депутати, зокрема, в разі, відсутності документів, зазначених у ч. 1 ст. 54
(Закон N 4061-VI) чи ч. 1 (Закон N 4061-VI) або 2 ст. 55 цього Закону (Закон N
4061-VI).
Як вбачається з
матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивачем подано до
Центральної виборчої комісії заяву про самовисування кандидатом у депутати з
іншими документами, при цьому, документ про внесення грошової застави ОСОБА_3
подано не було, що також підтверджується довідкою ЦВК від 13 серпня 2012 року
про прийняття документів.
Таким чином,
позивачем в порушення вимог п. 4 ч. 2 ст. 55 Закону (Закон N 4061-VI) не подано
до ЦВК документ про внесення грошової застави відповідно до статті 56 цього
Закону (Закон N 4061-VI), що є підставою для відмови в реєстрації кандидатом у
депутати.
При цьому
колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача щодо того, що відповідач
всупереч ст. 8 Конституції України допустив порушення принципу верховенства
права, обмежив гарантоване конституційне право позивача, передбачене ст. 38, ч.
2 ст. 76 Конституції України, допустив звуження змісту та обсяг існуючих прав
та свобод, допустив дискримінацію щодо конституційного права позивача - брати
участь у виборах і право бути обраним, виходячи з наступного.
Із системного
тлумачення положень Закону (Закон N 4061-VI) випливає, що грошова застава
застосовується з метою забезпечення відповідального ставлення громадян як
ймовірних кандидатів у депутати до їх участі у виборах, сприяє прийняттю
виважених рішень кандидатом у депутати, якого висунуто в одномандатному окрузі,
та кандидатами у депутати, включеними до виборчих списків у багатомандатних
округах, щодо реалізації їх пасивного виборчого права, а також упереджує
можливі невиправдані витрати з державних фондів.
Вимога щодо
грошової застави стосується всіх кандидатів у депутати, партій (блоків) і є
однаковою для всіх, її розмір не залежить від розміру доходів кандидата у
депутати та фінансового стану партії (блоку).
До того ж,
відповідно до ч. 6 ст. 56 (Закон N 4061-VI) грошова застава, внесена кандидатом
у депутати, який балотувався в одномандатному окрузі в порядку самовисування,
повертається у разі, якщо за підсумками виборів кандидат визнаний обраним в
одномандатному окрузі, у восьмиденний строк з дня офіційного оприлюднення
результатів виборів депутатів на рахунок, вказаний у заяві, поданій до
Центральної виборчої комісії обраним народним депутатом.
З огляду на це,
грошову (виборчу) заставу не можна розглядати як обмеження пасивного виборчого
права громадян за ознакою майнового стану. Водночас встановлення грошової
(виборчої) застави не порушує конституційного принципу рівності громадян перед
законом та рівності їх конституційних прав і свобод.
Наведена
позиція також викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 30.01.2002
року, N 2-рп/2002 "У справі за конституційним поданням 63 народних
депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності)
положень статті 43 Закону України "Про вибори народних депутатів
України" (справа про виборчу заставу)".
Крім того,
Європейський суд з прав людини в рішенні від 28 березня 2006 року у справі
"Суховецький проти України" N 13716/02 (заявник стверджував, що
вимога сплатити суму виборчої застави порушує ст. 3 Першого протоколу до
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) зазначив, що вимога
виборчої застави для кандидатів на виборах існує не лише в Україні. Виборче
право цілого ряду держав-членів містить таку вимогу, щоб завадити легковажним
кандидатам виставляти на вибори свою кандидатуру. Більше того, Венеціанська
комісія розцінила цю мету як законну, а вимогу застави як, в принципі,
прийнятний інструмент для її досягнення. Також не слід залишати поза увагою
участь держави у видатках кампанії, спрямованих на підтримання рівності між
кандидатами. Оскаржуваний захід переслідував законну мету гарантії права на
ефективне, добре налагоджене представництво, підвищуючи відповідальність тих,
хто висуває свою кандидатуру на вибори, та обмежуючи вибори серйозними
кандидатами, одночасно уникаючи необґрунтованого витрачання державних коштів.
Таким чином,
колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла до
висновку, що Центральна виборча комісія, приймаючи постанову N 494 (Постанова N
494), якою відмовила позивачу в реєстрації кандидатом у народні депутати
України, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України.
Оскільки,
Центральна виборча комісія відмовила в реєстрації позивача кандидатом у народні
депутати і це рішення судом визнається законним та обґрунтованим, вимоги про
зобов'язання зареєструвати ОСОБА_3 кандидатом у народні депутати України в
одномандатному виборчому окрузі N 212 також не можуть бути задоволені.
Керуючись ст.
ст. 122, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 167, 172, 177 КАС України, колегія
суддів постановила:
В задоволенні
позовних вимог ОСОБА_3 до Центральної виборчої комісії про визнання
протиправними дій, бездіяльності та рішення, зобов'язання вчинити дії та
прийняття рішення - відмовити.
Постанова може
бути оскаржена в апеляційному порядку у дводенний строк з дня її проголошення
шляхом подачі апеляційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий, суддя
Н. В. Безименна
Судді:
А. Ю. Кучма
В. О. Аліменко
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ
СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Друга секція
Р І Ш Е Н Н Я
Друга секція
Р І Ш Е Н Н Я
Справа "Суховецький проти
України"
(Заява N
13716/02)
Страсбург, 28 березня 2006 року
Страсбург, 28 березня 2006 року
Понравилась статья? Расскажите друзьям:
Отправить комментарий