03 июля 2014

Банк подал в суд?

Просто посчитайте сроки исковой давности.
Начало течения исковой давности связывается не столько со сроком действия (прекращения действия) договора, как с определенными моментами (фактами), которые свидетельствуют о нарушении прав человека (ст. 261 ГК Украины).
По смыслу этой нормы начало течения исковой давности совпадает с моментом возникновения у заинтересованной стороны права на иск, т.е. возможности реализовать свое право в принудительном порядке через суд.
Поскольку условиями договора (графиком погашения кредита) установлены отдельные самостоятельные обязательства, которые детализируют обязанность должника вернуть весь долг частями и устанавливают самостоятельную ответственность за невыполнение этой обязанности, то право кредитора считается нарушенным с момента несоблюдения должником срока погашения каждого очередного транша, а поэтому и начало течения исковой давности по каждому очередному платежу начинается с момента нарушения срока его погашения.

Таким образом, поскольку по условиям договора погашение кредита должно осуществляться заемщиком частями до 10 числа каждого месяца, то начало исковой давности для взыскания этих платежей необходимо исчислять с момента (месяца, дня) невыполнения заемщиком каждого из этих обязательств. Указанное существенно влияет на начало срока исполнения обязательства, при правильном определении которого начинает исчисляться срок предъявления требований к поручителю.
Аналогичная позиция изложена в постановлениях Верховного Суда Украины от 6 ноября 2013 № 6-116цс13, от 19.03.2014 № 6–14цс14, от 19.03.2014 № 6-20цс14, которые согласно ст. 360-7 ГПК Украины является обязательным для судов.

У Х В А Л А
ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
4 грудня 2013 року                                                                          м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:
головуючого                       Луспеника Д.Д.,
суддів:                                             Лесько А.О.,            Хопти С.Ф.,
Червинської М.Є., Черненко В.А.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Хотицького районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 серпня 2013 року,
в с т а н о в и л а:
У лютому 2011 року публічне акціонерне товариство «Індустріально-експортний банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство  «Креді Агріколь Банк» (далі - ПАТ «Креді Агріколь Банк»), звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 10 грудня 2008 року між ним та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого останньому було надано кредит у розмірі 101 925 грн на строк до 9 грудня 2015 року зі сплатою 24 % річних. Взяті на себе зобов'язання ОСОБА_4 не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 151 186 грн 46 коп.
Оскільки відповідач ОСОБА_5 згідно з договором поруки поручилась перед кредитором за виконання ОСОБА_4 свого зобов'язання за кредитним договором, то позивач просив стягнути вказану суму з відповідачів у солідарному порядку.
Рішенням Хотицького районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 29 серпня 2013 року, позов ПАТ «Креді Агріколь Банк» задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 10 грудня 2008 року в розмірі 151 186 грн 46 коп., 1 700 грн на відшкодування сплаченого судового збору та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.
У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову до неї відмовити.
У частині позову ПАТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_4 судові рішення не оскаржуються, тому в силу ч. 1 ст. 335 ЦПК України не переглядаються.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 
Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Задовольняючи позов ПАТ «Креді Агріколь Банк», суд першої інстанції виходив із того, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а боржник не здійснив оплату по кредиту та нарахованим процентам, у результаті чого утворилась заборгованість. При  цьому в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що посилання ОСОБА_5 на припинення договору поруки з підстав, передбачених ч. 4 ст. 559 ЦК України, є необґрунтованими, оскільки строк виконання основного зобов'язання не настав, так як строк дії кредитного договору - 9 грудня 2015 року.   
Проте погодитись з таким висновком апеляційного суду не можна, тому що суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права. 
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Таким вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Судами попередніх інстанцій установлено, що 10 грудня 2008 року ПАТ «Креді Агріколь Банк» уклало з ОСОБА_4 договір, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 101 925 грн на строк до 9 грудня 2015 року зі сплатою 24 % річних. ОСОБА_4 зобов'язання за вказаним договором не виконав й допустив заборгованість. Зобов'язання за вказаним кредитним договором забезпечене порукою на підставі договору поруки від 10 грудня 2008 року, укладеного між банком та ОСОБА_5
На підставі ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Отже, у банка настає право вимоги від позичальника виконання основного зобов'язання не з моменту закінчення строку дії договору, а з моменту прострочення повернення чергової частини грошових коштів.
Абзацом 2 п. 1.1 кредитного договору передбачено, що позичальник повертає кредит банку щомісячно до 10 числа кожного місяця, згідно з графіком погашення заборгованості за кредитним договором (додаток № 1).
Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.
Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
З матеріалів справи вбачається, що з 10 вересня 2009 року у ОСОБА_4 виникла заборгованість за щомісячними платежами, однак вимога про дострокове погашення кредиту була направлена позичальнику та поручителю лише 13 липня 2010 року, а позов пред'явлено у лютому 2011 року (що є основним в обчисленні строку), тобто після шестимісячного строку. 
Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Після  переривання    перебіг   позовної   давності   починається   заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до 10 числа кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту  (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Зазначене суттєво впливає на початок строку виконання зобов'язання, при правильному визначенні якого починає обчислюватись строк пред'явлення вимог до поручителя.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від                   6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи судом не встановлені, судове рішення апеляційного в частині вимог до ОСОБА_5  не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, а зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 серпня 2013 року  в частині позову публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_5 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий                                                                                           Д.Д. Луспеник                                                                   
Судді:                                                                                                            А.О. Лесько
С.Ф. Хопта
М.Є. Червинська
В.А. Черненко                                 


Решение апелляционного суда, принятое после пересмотра:

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
№ 22-ц-/778/885/14

Головуючий у 1-й інстанції Нещеретна Л.М.
Суддя-доповідач Крилова О.В.

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2014 року                                                                       м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого                    Крилової О.В.
суддів                              Дзярука М.П.
Трофимової Д.А.
при секретарі                    Семенчук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2011 року ПАТ «Індустріально-експортний банк», який є правонаступником АТ «Індустріально-експортний банк», звернулось до суду з позовом, який в процесі розгляду справи уточнили, до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову позивач зазначав, що 10 грудня 2008 року ОСОБА_5 уклав з АБ «Індустріально-експортний Банк», кредитний договір на суму 101925 грн. для придбання автомобіля, на строк до 09 грудня 2015 року, зі сплатою 24 % річних.
10 грудня 2008 року між відповідачем ОСОБА_3 та АБ «Індустріально-експортний Банк» укладений договір поруки згідно якого ОСОБА_3 є поручителем та зобов'язується нести солідарну майнову відповідальність за виконання в повному обсязі взятих на себе ОСОБА_5 зобов'язань по кредитному договору.
10 грудня 2008 року між ОСОБА_5 та Банком укладено договір застави, предметом якого є автомобіль Mitsubishi Lancer.
Відповідач ОСОБА_5 умови кредитного договору належним чином не виконував, останній платіж здійснив 26 березня 2010 року, у зв'язку з чим утворилась заборгованість за кредитним договором в сумі 151 186,46 грн., яка складається з: простроченої заборгованості по кредиту за період з 01 грудня 2010 року по 20 лютого 2013 рік у сумі - 83560,97 грн., заборгованості по відсоткам за період з 01 січня 2013 року по 20 лютого 2013 рік у сумі - 612,78 грн., простроченої заборгованості по відсоткам за період з 01 грудня 2010 року по 20 лютого 2013 рік у сумі - 49459,55 грн., пені за несвоєчасне погашення кредиту, процентної винагороди за період з 22 лютого 2012 року по 20 лютого 2013 рік у сумі - 17553,16 грн.
На підставі викладеного, позивач просив суд, стягнути з відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором № 340/709509 від 10 грудня 2008 року у сумі 151 186,46 грн. та судові витрати.
Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2013 року залучено ПАТ «Креді Агріколь Банк» як позивача у справі.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2013 року  позов задоволено.
Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_5, ОСОБА_3 на користь ПАТ «Креді Агріколь Банк» заборгованість за кредитним договором № 340/709509 від 10 грудня 2008 року у сумі 151186, 46 грн., суму сплаченого державного мита - 1700, 00 грн., суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 120, 00 грн., а всього - 153006, 46 коп.
Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_3
Посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором відмовити.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов ПАТ "Креді Агріколь Банк", суд першої інстанції виходив із того, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а боржник не здійснив оплату по кредиту та нарахованим процентам, у результаті чого утворилась заборгованість. При цьому в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Апелянт посилається  на припинення договору поруки з підстав, передбачених ч. 4 ст. 559 ЦК України.
Досліджуючи ці заперечення апелянта, судова колегія враховує наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Судом першої інстанції установлено, що 10 грудня 2008 року ПАТ "Креді Агріколь Банк" уклало з ОСОБА_5 договір, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 101 925 гр. на строк до 9 грудня 2015 року зі сплатою 24 % річних. ОСОБА_5 як боржник у зобов'язанні  свої зобов'язання за вказаним договором не виконав й допустив заборгованість. Зобов'язання за вказаним кредитним договором забезпечене порукою на підставі договору поруки від 10 грудня 2008 року, укладеного між банком та ОСОБА_3, яка є апелянтом.
На підставі ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Отже, у банка настає право вимоги від позичальника виконання основного зобов'язання не з моменту закінчення строку дії договору, а з моменту прострочення повернення чергової частини грошових коштів.
Абзацом 2 п. 1.1 кредитного договору передбачено, що позичальник повертає кредит банку щомісячно до 10 числа кожного місяця, згідно з графіком погашення заборгованості за кредитним договором (додаток № 1).
Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.
Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
З матеріалів справи вбачається, що з 10 вересня 2009 року у боржника за кредитним договором виникла заборгованість за щомісячними платежами, однак вимога про дострокове погашення кредиту була направлена позичальнику та поручителю лише 13 липня 2010 року, а позов пред'явлено у лютому 2011 року (що є основним в обчисленні строку), тобто після шестимісячного строку.
Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до 10 числа кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Зазначене суттєво впливає на початок строку виконання зобов'язання, при правильному визначенні якого починає обчислюватись строк пред'явлення вимог до поручителя.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Ураховуючи викладене, рішення суду в частині солідарного стягнення з поручителя грошових сум за кредитним договором  унеможливлене, а отже в цій частині судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.
В іншій частині судове рішення не оскаржене.
Керуючись ст.ст. 309, 314, 316   ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3   задовольнити.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2013 року у цій справі скасувати в частині солідарного стягнення грошових сум з ОСОБА_3  на користь Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» та в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.
Решту судового рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:
          Судді:


ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 19 березня 2014 року
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Яреми А. Г., суддів - Григор'євої Л. І., Гуменюка В. І., Лященко Н. П., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Патрюка М. В., Сеніна Ю. Л., Сімоненко В. М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2013 року, встановила:
У січні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладеного договору від 26 червня 2006 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 3 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом і з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Згідно пункту 9.12 умов і правил надання банківських послуг, які разом із Правилами користування платіжною карткою та заявою ОСОБА_1 складають між банком і відповідачкою договір, останній діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий самий термін.
У порушення норм Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та умов договору відповідачка зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв'язку із чим утворилась заборгованість у сумі 26167 грн. 27 коп., яка складається з: 7923 грн. 15 коп. - заборгованість за кредитом; 16521 грн. 87 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 умов і правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1222 грн. 25 коп. - штраф (відсоткова складова).
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 29 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 22 липня 2013 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість у розмірі 26167 грн. 27 коп. Вирішено питання про судові витрати.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2013 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження на підставіпункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У листопаді 2013 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2013 року.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 лютого 2014 року допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості для перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2013 року.
У заяві ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2013 року порушується питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог із підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, - неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема: статті 256, частин першої та п'ятої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України.
Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року (справа N 6-21792св11), від 25 червня 2012 року (справа N 6-11437св12), від 10 квітня 2013 року (справа N 6-49860св12) та від 3 липня 2013 року (справа N 6-9172св13).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Відповідно до змісту статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
Судами встановлено, що 26 червня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір шляхом приєднання (частина перша статті 634 ЦК України). Відповідно до нього ОСОБА_1 26 червня 2006 року отримала кредит у розмірі 3 тис. грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Згідно пункту 9.12 умов і правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він пролонговується на такий самий термін.
Крім того, відповідно до пункту 6.4 умов і правил надання банківських послуг уразі незгоди зі змінами правил чи тарифів обов'язок клієнта пред'явити банку письмову заяву про розірвання цього договору та погасити заборгованість, яка утворилась перед банком, у тому числі й заборгованість, яка утворилась упродовж 30 днів з моменту повернення карт, виданих держателю і його довіреним особам.
3 серпня 2009 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до філії "Західне головне регіональне управління" закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" і в пункті 4 заяви зазначила, що з жодними новими умовами обслуговування та змінами тарифів, які банк ввів за цей час в односторонньому порядку з порушенням вимог чинного законодавства, не погоджується, а в разі їх наявності цією заявою ініціює розірвання договору.
Задовольняючи позов ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що сторонами не доведено затвердження банком нових умов обслуговування, погашення заборгованості і зміни тарифів, а тому розірвання договору не відбулось, він продовжує свою дію.
Оскільки строк дії картки відповідає строку дії договору, то доводи ОСОБА_1 про сплив строку позовної давності для звернення до суду є необґрунтованими, підстав для задоволення позову немає.
Заявниця зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду аналогічних справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, установлених фактичних обставин справ і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків.
Так, у справі N 6-9172св3 касаційний суд, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції про задоволення подібних позовних вимог банку, на підставі статей 256, 257 та 267 ЦК Українидійшов висновку про те, що кредитор звернувся до суду з пропущенням строку позовної давності, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що після закінчення строку дії платіжної картки боржником була отримана нова картка.
Аналогічних висновків дійшов Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, приймаючи рішення в справах N 6-21792св11, N 6-11437св2 та N 6-49860св12.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 256, частин першої та п'ятої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH) та що останній платіж здійснено в липні 2009 року, а дія картки закінчилась 30 жовтня 2009 року.
Питання застосування строку позовної давності відповідно до статті 256 ЦК України, частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України, частини четвертої статті 267 ЦК України, з урахуванням цих обставин та факту пред'явлення позову тільки 25 січня 2013 року, не вирішено.
Висновок суду першої інстанції, з яким погодились апеляційний і касаційний суди, про те, що позовна давність не сплинула, оскільки строк договору не закінчився, а строк дії картки відповідає строку дії договору, не ґрунтується на умовах договору та обставинах справи.
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, неправильно застосувавши наведені норми, постановив ухвалу, яка є незаконною й підлягає скасуванню відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України.
Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2013 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:
Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
 Головуючий:  А. Г. Ярема
Судді:   Л. І. Григор'єва
  В. І. Гуменюк
  Н. П. Лященко
  В. В. Онопенко
  Л. І. Охрімчук
  М. В. Патрюк
  Ю. Л. Сенін
  В. М. Сімоненко

Материалы, предоставленные в блоге, носят ознакомительный характер. Рекомендуем обратиться к специалистам.
Адвокат в Киеве:
(044) 383-50-62   (096) 445-47-90
e-mail: super.legal-protection@yandex.ru



Комментариев нет:

Отправить комментарий