Часто возникают ситуации, когда умирает член
семьи, а жилье при этом остается не приватизированным, либо на
него не зарегистрировано право собственности.
При этом граждане часто не догадываются, что такую
недвижимость они не могут ни продать, ни подарить, ни принять в наследство.
Бывают ситуации и сложнее. Приватизируйте своевременно)
Деснянський районний суд міста Києва
02225, м. Київ,
пр-т. Маяковського, 5-в
Позивач: Н.
02166, м. Київ,
тел. ____________
адреса міста проживання:
98500, АР Крим, м. Алушта,
вул.
номери засобів зв’язку не відомі
Третя особа: Відділ громадянства, імміграції
та реєстрації
фізичних осіб Деснянського
РУ ГУ МВС України в м. Києві
02222, м. Київ, вул. Драйзера Теодора, 22
тел. (044) 515-51-23
Деснянське РУ ГУ МВС України в м. Києві
02217, м.Київ, вул. Т. Драйзера,
9-б
тел. (044) 515-87-83,
546-76-85
ПОЗОВНА ЗАЯВА
про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом зняття з реєстраційного
обліку та скасування свідоцтва про право власності
Мій брат Л. мешкав за адресою м. Київ, ХХХ. У зазначену квартиру він
вселився 11.03.1989 р. на підставі ордеру на право зайняття в порядку обміну
житлового приміщення і був зареєстрований 18.05.1989 р.
Мій брат всиновив Л. В., вселив у спірну квартиру, де він за згодою мого
брата був зареєстрований 18.04.1991 р. Всиновлений Л. В. створив для мого брата
Л. нестерпні умови життя, систематично порушував громадський порядок, забрав у
мого брата документи і ключі та не пускав до квартири. Мій брат був змушений
жити на вулиці, в підвалах будинків. Саме через це стало можливим винесення
Деснянським районним судом заочного рішення від 10.08.2006 р. про втрату моїм
братом права користування спірною квартирою. Зазначене заочне рішення було
скасоване відповідно до ухвали від 27.12.2006 р. Рішенням Деснянського
районного суду від 20.03.2007 р. Л. В. у позові про визнання особи такою, що
втратила право користування відмовлено, право мого брата користуватися спірною
квартирою поновлено.
Однак, скориставшись заочним рішенням від 10.08.2006 р., Л. В. встиг
здійснити приватизацію спірної квартири та продати її О.
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 25.11.2008 р.
скасовано розпорядження органу приватизації Деснянської районної у м. Києві
державної адміністрації № 1549 від 28.09.2006 р. про приватизацію на ім’я Л. В.
спірної квартири, а також визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної
квартири від 28.10.2006 р., укладений між Л. В. О.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 27.02.2009 р. заяву О. про
перегляд заочного рішення було задоволено частково, а саме ухвалено переглянути
вказане рішення суду в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу
спірної квартири.
28.10.2011 р. мій брат помер.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 08.12.2001 р. закрито
провадження по справі за позовом Л. до Л. В. і О. про визнання договору
купівлі-продажу квартири недійсним у зв’язку із смертю позивача. В ухвалі
Деснянського районного суду м. Києва від 08.12.2001 р. зазначено, що право
користування роз приватизованою квартирою не передається правонаступникам, а
тому спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Відповідно до ст. 231 ЦПК України у результаті розгляду заяви про перегляд
заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і
призначити справу до розгляду в загальному порядку. Ухвала Деснянського районного суду м. Києва від 27.02.2009 р. не містить
рішення про скасування заочного рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 225 ЦПК
України розгляд справи і ухвалення рішення
проводяться за загальними
правилами з винятками і
доповненнями, встановленими цією
главою.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЦПК
України (у
редакції, що діяла на момент винесення ухвали) про відкриття
провадження у справі чи відмову у відкритті провадження у справі
суддя постановляє ухвалу. Тобто ухвала Деснянського районного суду м. Києва від
27.02.2009 р. є нічим іншим, як ухвалою про
відкриття провадження у справі. Зазначена ухвала не містить
рішення про скасування заочного рішення, нею ухвалено лише переглянути заочне рішення суду в частині.
Відповідно до ст. 233 ЦПК України заочне рішення набирає законної
сили відповідно до загального
порядку, встановленого цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3 ст. 206 ЦПК
України у разі закриття провадження у справі повторне звернення
до суду з приводу
спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав
не допускається. Зазначена норма
кореспондує з нормою, встановленою ч. 2 ст. 223
ЦПК України, відповідно до якої після набрання рішенням суду
законної сили сторони
та треті особи із самостійними
вимогами, а також їх правонаступники не
можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а
також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і
правовідносини.
Відповідно
до п.6 ч.1 ст.205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі,
якщо померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні
правовідносини не допускають правонаступництва. Згідно з ч. 4 ст. 25 ЦК цивільна
правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. Отже, право на
розгляд заяви про перегляд заочного рішення за поданою заявою про перегляд,
інші процесуальні права при перегляді заочного рішення, як особи, яка бере
участь у справі, передбачені ст. 27 ЦПК України, нерозривно пов’язані як з позивачем, так і з відповідачем, не передбачають правонаступництва,
тому припиняються із настанням смерті
будь-якої сторони у справі.
У відповідності до п. 5 ч. 2 ст.
122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо після смерті
фізичної особи, а також у зв'язку з припиненням юридичної особи, які є однією
із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Тобто у прийнятті заяви про перегляд заочного рішення було б відмовлено, якщо б
смерть позивача настала до моменту надходження такої заяви, а рішення суду першої
інстанції залишилося без змін.
У відповідності до ст. 310 ЦПК
України якщо судом першої інстанції
ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у
спірних правовідносинах після ухвалення рішення, що не допускає
правонаступництва, не може бути підставою для скасування рішення суду із
закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав,
визначених статтями 205 і 207 цього Кодексу.
Стосовно
процедури перегляду заочного рішення ЦПК такої норми не містить. Разом з тим,
до перегляду заочного рішення, як процедури, яка передбачає скасування або
залишення без змін рішення суду, зазначена норма може бути застосована за
аналогією. Адже відповідно до ч. 2 ст. 225 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за загальними правилами з винятками
і доповненнями, встановленими цією главою. Відповідно до ст. 8 ЦПК України якщо спірні відносини
не врегульовані законом, суд застосовує закон,
що регулює подібні
за змістом відносини (аналогія закону),
а за відсутності такого - суд
виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Забороняється
відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості,
суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 08.12.2001 р. не
встановлено необґрунтованості або незаконності заочного рішення Деснянського
районного суду м. Києва від 25.11.2008 р. І не могло бути встановлено через те,
що заява про перегляд заочного рішення не обґрунтовується його незаконністю.
Підставою для звернення із заявою про перегляд заочного рішення є винесення
рішення за відсутності відповідача. Суд, встановивши поважність причин неявки,
лише поновлює право відповідача прийняти участь у судовому засіданні. Це право,
як і права сторін, передбачені ст. 27 ЦПК України,
нерозривно пов’язані як з позивачем, так і з відповідачем, тому, як зазначалося
припиняються із настанням смерті будь-якої сторони у справі. Саме тому ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від
08.12.2001 р. провадження у справі було закрито без перегляду заочного рішення
Деснянського районного суду м. Києва від 25.11.2008 р. Адже відповідач у справі
втратив право на перегляд у зв’язку із смертю позивача. Таким чином заочне
рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25.11.2008 р. є не
переглянутим, набрало законної сили без змін.
Такий висновок підтверджується і практикою Європейського суду з прав
людини.
Так,
якщо спеціальні норми,
які б установлювали порядок дій у такій ситуації, відсутні, то застосування
процесуальних обмежень національним судом не відповідало б принципу юридичної визначеності, а
отже, мало б місце порушення національним судом права на справедливий суд,
встановленого п. 1 ст. 6
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом
України від 17 липня 1997 року.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Лізанець проти
України" (Заява N 6725/03) зазначається, що право
на справедливий розгляд справи у суді, як це гарантує п. 1 статті 6 Конвенції,
має тлумачитись у світлі преамбули Конвенції, яка проголошує, окрім іншого,
принцип верховенства права частиною спільної спадщини Договірних держав. Одним
із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності,
який полягає, inter alia, у тому, що у разі винесення
судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву
(див. рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], N 28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII).
Крім того зазначене
рішення (п. 32), посилаючись на рішення у справі Popov v. Moldova (N 2), N 19960/04, п. 52, від 6 грудня
2005 року; "Трегубенко проти України", N 61333/00, п. 36, від 2 листопада
2004 року, Ryabykh v. Russia, N 52854/99, п. 57, ЄСПЛ 2003-IX та "Світлана Науменко проти
України", N 41984/98, п. 92, від 9 листопада 2004 року), встановлює, що не тільки
факт скасування остаточного рішення суду, але й поєднання цього факту з подальшим розглядом
справи по суті судом першої інстанції, порушує питання щодо "права на
суд".
Тобто винесення
рішення про скасування заочного рішення після смерті позивача унеможливлено
тим, що в такому випадку суд зведе нанівець увесь судовий розгляд, що
завершився прийняттям остаточного та обов'язкового рішення, і тому порушить
принцип res judicata щодо рішення, яке,
крім того, вже було частково виконане. Адже питання, яке розглядається, стосується скасування остаточного
і обов'язкового судового рішення, винесеного на користь заявника, а не
майнового спору, що виник між сторонами з приводу спірної квартири.
Таким чином, скасування заочного рішення можливе
тільки за умови, що
спірні правовідносини допускають правонаступництво. В іншому випадку перегляд справи
після смерті позивача неможливий.
Таким чином,
заочне рішення Деснянського районного суду м.
Києва від 25.11.2008 р. залишилось не переглянутим та не скасованим, тобто є
остаточним рішенням у справі та таким, що прийняте по суті спору.
Таким чином, заочне рішення не було переглянуте, не було прийняте нове
рішення за результатами перегляду і заочне рішення набрало законної сили. Тобто
на даний час скасовано розпорядження органу
приватизації Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації № 1549 від
28.09.2006 р. про приватизацію на ім’я Л. В. спірної квартири, а також визнано
недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 28.10.2006 р., укладений
між Л. В. та О. Зазначені правовідносини відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК України не можуть бути оспорюваними ні
сторонами, ні третіми особами
із самостійними вимогами, а також їх
правонаступниками.
У спірній квартирі я мешкаю з
липня 2011 року, несу витрати на утримання помешкання. Зокрема, сплачую витрати
на комунальні послуги, здійснюю утримання житла у належному стані. Про це
свідчать, зокрема, розрахункові документи, договір про реструктуризацію боргу, укладений
між мною та КП «Житлорембудсервіс» та КП «Дирекція» ЖЕК № 302. В цій квартирі знаходиться все моє майно, вона є єдиним законним житлом для мене,
іншим
житлом не забезпечена. Укладення
договору найму з КП «Дирекція» ЖЕК № 302 не можливе через те, що на підставі постанови
Кабінету міністрів України від 12.07.2005 року № 560 втратила чинність
постанова Кабінету міністрів України від 22.06.1998 року № 939, якою був
затверджений Типовий договорів найму житла в будинках державного і комунального
житлового фонду, у зв’язку з чим договір найму житлового приміщення не
укладається.
У спірній квартирі я маю бути зареєстрована відповідно до ст. 6 Закону України «Про свободу
пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382,
якою передбачено: «Громадянин України, а також іноземець чи особа без
громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов’язані
протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання
зареєструвати місце проживання».
Згідно
ст. 7 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання
в Україні”, зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи
днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем
проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на
житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи
безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
В спірній
квартирі залишився зареєстрованим Відповідач, який у цій квартирі не проживає, житлом не
цікавиться, житлово-комунальні послуги не оплачує, але заяву на зняття з
реєстраційного обліку не подавав.
Наявність
реєстрації Відповідача за адресою спірної квартири перешкоджає реєстрації
Позивача за місцем свого проживання.
Крім того, спірну квартиру я маю намір приватизувати адже право на
приватизацію мною не використано.
Згідно до ст. 64 Житлового
кодексу України члени сім'ї наймача, які проживають разом
з ним, користуються нарівні з наймачем
усіма правами і
несуть усі обов'язки, що
випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї
наймача належать дружина наймача, їх
діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо
вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним
спільне господарство.
Тобто наймач, на ім'я
якого видано ордер (мій брат) і з яким укладено договір найму жилого
приміщення, не має ніяких переваг перед членами своєї сім'ї. Він є лише
представником своєї сім'ї перед наймодавцем.
До членів сім'ї наймача віднесено осіб,
які постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки,
дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з наймачем у
безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка), неповнорідні
брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та
інші).
З метою тлумачення поняття "член сім'ї" Конституційний Суд України
прийняв Рішення від 3 червня 1999 року у справі за конституційними поданнями
Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та
нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо
офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України "Про
соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей",
частин четвертої і п'ятої статті 22 Закону України "Про міліцію" та
частини шостої статті 22 Закону України "Про пожежну безпеку" (справа
про офіційне тлумачення терміна "член сім'ї"). Таким чином, я є
членом сім'ї наймача – сестрою.
Рівність прав та обов'язків
наймача та членів його сім'ї, встановлена ст. 64 Житлового кодексу України, може проявлятись в різних
аспектах: оплата комунальних послуг; відшкодування спричинених збитків;
збереження жилого приміщення при тимчасовій відсутності; зміна умов договору;
припинення договору.
До прав наймача та членів його
сім'ї можна віднести, зокрема,: безстроково користуватись жилим приміщенням
відповідно до його призначення та умов договору (ст. 9 ЖК); користуватись майном,
яке обслуговує будинок, якщо договір найму укладено щодо житла в
багатоквартирному житловому будинку; визначати за домовленістю з особами, які
постійно проживають разом з наймачем, порядок користування житлом; за письмовою
згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з наймачем, вселити в займане
ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб (ст. 65
ЖК); за згодою членів сім'ї, які проживають разом з наймачем, і за згодою
наймодавця здавати в піднайом жиле приміщення (ст. 91 ЖК); за взаємною згодою
дозволити тимчасове проживання в жилому приміщенні, що є в їх користуванні,
інших осіб без стягнення плати за користування приміщенням - тимчасових жильців
(ст. 98 ЖК); відмовитися від договору найму житла та інші.
Таким чином, я, як член сім'ї
наймача,
маю зазначені права та несу відповідні обов’язки.
Згідно до ст. 106 Житлового
кодексу України повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача
та інших членів сім'ї, які
проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого
приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним
права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї
наймача.
Згідно до ст. 58 Житлового
кодексу України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку
державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної,
міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає
громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле
приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.
Згідно з частиною першою статті 13
Загальної декларації прав людини "кожна людина має право вільно
пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави". Відповідно до статті 33 Конституції
України "кожному, хто на законних підставах перебуває на території
України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання,
право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються
законом". Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто
не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за
рішенням суду.
Реалізації зазначених прав та обов’язків перешкоджає реєстрація у спірній
квартирі О. на підставі договору купівлі-продажу, а також наявність свідоцтва
про право власності на спірну квартиру, видане на підставі того ж договору,
який визнано недійсним.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 08.12.2001 р. залишено без
змін заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25.11.2008 р. в
тому числі в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної
квартири від 28.10.2006 р., укладеного між Л. В. та О. В ухвалі лише зазначається,
що за позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири
Л. В. мав намір забезпечити собі право на проживання в уже розприватизованій
квартирі. А також констатується той факт, що спірна квартира набула статус
державної власності. Допущено лише помилку з моментом повернення спірної
квартири до державної власності.
Як відомо, приватизація вважається здійсненою з
моменту вступу в законну силу рішення про приватизацію, а при скасуванні рішення про приватизацію це рішення втрачає юридичну силу. Таким чином, скасування рішення
про приватизацію означає, що відносини щодо приватизації взагалі не існували,
повністю поновлюються всі права і обов'язки між наймачем (Л. В.) та державою. Тобто ухвалою від 08.12.2001 р. підтверджено відсутність
у Л. В. права на відчуження спірної квартири.
Зазначене свідчить про те, що посилання Відповідача в заяві про перегляд
заочного рішення на те, що суд не вирішив питання повернення сторін у
попередній стан, є безпідставними. З цих самих підстав це питання не
розглядалося і під час винесення ухвали Деснянського районного суду м. Києва
від 08.12.2001 р.
Адже у даному випадку позбавлення права власності Відповідача є наслідком
«незаконного» відчуження майна за відповідним правочином третьою особою – Л. В.
Дійсно, ст. 216 ЦК України закріплено правові наслідки недійсності правочинів. Такими наслідками, як правило, є двостороння
реституція – повернення сторін договору у стан, який існував до його укладення.
Однак з подібною вимогою може звернутись лише сторона договору,
оскільки правові наслідки недійсності поширюються виключно на сторін
оспорюваного договору. Отже, права особи, яка не є стороною такого договору, по
суті не будуть поновлені лише в наслідок визнання договору недійсним.
Відповідно, права особи, яка є власником майна (громада міста Києва в особі
відповідних органів), можуть
бути захищені шляхом пред’явлення позову в порядку ст.ст. 387, 388 ЦК України
або при поєднанні положень ст.ст. 215, 216 ЦК України та ст.ст. 387, 388 ЦК
України. Останнє обґрунтовується тим, що двостороння реституція застосовується
у випадку, якщо законом не встановлено особливі правові наслідки недійсності
правочину. Тобто наслідком визнання недійсною угоди, укладеної особою, яка
не мала правових підстав відчужувати майно, є не двостороння реституція, а
повернення майна з чужого незаконного володіння (звичайно, якщо набувач не
є добросовісним набувачем або, якщо протилежне, - відсутні підстави для
витребування майна від добросовісного набувача).
З метою забезпечення однакового застосування
законодавства Верховним Судом України було підготовлено Узагальнення практики
розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними від
24.11.2008 (в Узагальненні проаналізовано практику розгляду судами цивільних
справ за 2007 рік про визнання правочинів недійсними згідно з положеннями ЦК
України), також Пленумом Верховного Суду України прийнято Постанову від
06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання
правочинів недійсними».
Варто звернути увагу, зокрема, на наступні висновки, що
випливають зі вказаного Узагальнення та Постанови:
- застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином є
можливим тоді, коли оспорюється договір, укладений між «законним» власником та
набувачем;
- якщо набувач за «недійсним» правочином в подальшому відчужив майно, то
позови власників майна про визнання недійсними наступного(их) правочинів не
підлягають задоволенню, – необхідно звертатись із позовом про витребування
майна в останнього набувача. Право на витребування майна з чужого володіння не
потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного
власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за
власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що
й повинно бути доведено в суді.
Підстави для витребування майна
встановлено ст. ст. 387, 388 ЦК
України. Їх встановлення не стосується суті цього позову. Власник майна (громада міста Києва в особі відповідних органів)
наразі не вважає за необхідне звертатися до Відповідача з позовом про
витребування майна. Адже майно (спірна квартира) не вибувала із володіння
власника у зв’язку із скасуванням рішення про приватизацію та утримується
власником. Варто зазначити, що звернення із зазначеним позовом є правом, а не
обов’язком власника. Подання або неподання такого позову власником майна не
впливає на відносини, що склались між Позивачем та Відповідачем. Відповідач не
позбавлений права звернутися із відповідним позовом до Л. В. та повернути
кошти, які було йому передано за недійсною угодою.
Саме через наведене моїм братом
не заявлялись позовні вимоги про витребування майна. Адже з такою вимогою може
звернутися до суду лише власник майна громада міста Києва в особі відповідних
органів. Позовні вимоги мого брата Л. стосувались лише визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від
28.10.2006 р., укладений між Л. В. та О. з метою забезпечення права на
проживання в розприватизованій квартирі. І ці позовні вимоги було задоволено
заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 25.11.2008 р.
Смерть брата унеможливлює виконання рішення Деснянського районного суду м.
Києва від 25.11.2008 р., яким договір купівлі-продажу спірної квартири визнано
недійсним. Я не є стороною у справі і позбавлена процесуальних прав щодо
примусового виконання зазначеного рішення, права звернутися до відповідних
органів із заявою про зняття з реєстраційного обліку О. та заявою про внесення
змін до реєстру речових прав
на нерухоме майно.
Таким чином, реалізації моїх прав та обов’язків, пов’язаних із
користуванням спірною квартою, перешкоджає реєстрація у спірній квартирі
Відповідача на підставі договору купівлі-продажу, який визнано недійсним, а
також наявність свідоцтва про право власності на спірну квартиру, видане на підставі
того ж договору.
Відповідно до ст.
114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, мають
розглядатися за правилами виключної підсудності за місцезнаходженням цього
майна.
Враховуючи вищевикладене та
керуючись ст.ст. 3, 15,
114, 119-120 ЦПК
України
ПРОШУ:
1. Усунути
перешкоди в користуванні житлом.
2.
Знятти з реєстраційного обліку за
адресою м. Київ, ХХХ О.
3. Скасувати свідоцтво про право власності на майно – квартиру за адресою
м. Київ, ХХХ - видане на підставі договору купівлі-продажу від 28.10.2006 р.,
укладеного між Л. В. та О.
4. Стягнути з Відповідача на мою користь
понесені судові витрати.
Додатки:
1. Копія ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 27.02.2009 р.
2. Копія ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 08.12.2001 р.
3. Копія заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від
25.11.2008 р.
4. Квитанція про сплату судового збору.
5. Копії квитанцій про сплату комунальних послуг, витрат
на утримання квартири та договору про реструктуризацію боргу за комунальні
послуги.
6. Копія позовної заяви та копії
доданих до неї документів для
відповідача та третьої особи.
„____”______________ 20__ р. ______________ ХХХ
Данный иск был принят к
производству, назначено заседание, решение суда - ниже.
Справа № 2603/2400/12
РІШЕННЯ
іменем України
26.11.2012
розглянувши у відкритому судовому
засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Відділ
громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Деснянського РУГУ МВС
України в м. Києві, Деснянське РУГУ МВС України в м. Києві про усунення
перешкод в користуванні житлом, шляхом зняття з реєстраційного обліку, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернулася до суду з позовом,
якій в ході розгляду справи було уточнено щодо усунення перешкод в користуванні
житлом, шляхом зняття з реєстраційного обліку.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач
посилається на те, що її брат ОСОБА_3 мешкав за адресою: АДРЕСА_1. У зазначену
квартиру він вселився 11.03.1989 р. на підставі ордеру на право зайняття в
порядку обміну житлового приміщення і був зареєстрований 18.05.1989 р. ЇЇ брат
усиновив ОСОБА_3, та вселив у спірну квартиру, де він за згодою її брата був
зареєстрований 18.04.1991 р. Усиновлений ОСОБА_3 створив для ОСОБА_4 нестерпні
умови життя, систематично порушував громадський порядок, забрав у нього
документи і ключі та не пускав до квартири. ЇЇ брат був змушений жити на
вулиці, в підвалах будинків. Саме через це стало можливим винесення Деснянським
районним судом заочного рішення від 10.08.2006 р. про втрату права користування
спірною квартирою. Зазначене заочне рішення було скасоване відповідно до ухвали
від 27.12.2006 р. Рішенням Деснянського районного суду від 20.03.2007 р. ОСОБА_3
у позові про визнання особи такою, що втратила право користування відмовлено,
право користуватися спірною квартирою поновлено. Однак, скориставшись заочним
рішенням від 10.08.2006 р., ОСОБА_3 встиг здійснити приватизацію спірної
квартири та продати її ОСОБА_2. Заочним рішенням Деснянського районного суду м.
Києва від 25.11.2008 р. скасовано розпорядження органу приватизації Деснянської
районної у м. Києві державної адміністрації № 1549 від 28.09.2006 р. про
приватизацію на ім'я ОСОБА_3 спірної квартири, а також визнано недійсним
договір купівлі-продажу спірної квартири від 28.10.2006 р., укладений між
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 27.02.2009
р. заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення було задоволено частково, а саме
ухвалено переглянути вказане рішення суду в частині визнання недійсним договору
купівлі-продажу спірної квартири. ІНФОРМАЦІЯ_1
ОСОБА_4 - помер. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від
08.12.2011 р. закрито провадження по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 і
ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним у зв'язку із
смертю позивача. В ухвалі Деснянського районного суду м. Києва від 08.12.2001
р. зазначено, що право користування розприватизованою квартирою не передається
правонаступникам, а тому спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Ухвала Деснянського районного суду м. Києва від 27.02.2009 р. не містить
рішення про скасування заочного рішення. Тобто ухвала Деснянського районного
суду м. Києва від 27.02.2009 р. є нічим іншим, як ухвалою про відкриття
провадження у справі. Зазначена ухвала не містить рішення про скасування
заочного рішення, нею ухвалено лише переглянути заочне рішення суду в частині.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 08.12.2011 р. не встановлено
необґрунтованості або незаконності заочного рішення Деснянського районного суду
м. Києва від 25.11.2008 р. І не могло бути встановлено через те, що заява про
перегляд заочного рішення не обґрунтовується його незаконністю. Підставою для звернення
із заявою про перегляд заочного рішення є винесення рішення за відсутності
відповідача. Суд, встановивши поважність причин неявки, лише поновлює право
відповідача прийняти участь у судовому засіданні. Це право, як і права сторін,
передбачені ст. 27 ЦПК України, нерозривно пов'язані як з позивачем, так і з
відповідачем, тому, як зазначалося, припиняються із настанням смерті будь-якої
сторони у справі. Саме тому, ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від
08.12.2011 р. провадження у справі було закрито без перегляду заочного рішення
Деснянського районного суду м. Києва від 25.11.2008 р. Адже відповідач у справі
втратив право на перегляд у зв'язку із смертю позивача. Таким чином, заочне
рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25.11.2008 р. є не
переглянутим і набрало законної сили. У спірній квартирі вона мешкає з липня
2011 року, несе витрати на помешкання. Зокрема, сплачує витрати на комунальні
послуги, здійснює утримання житла у належному стані. Про це свідчать, зокрема,
розрахункові документи, договір про реструктуризацию боргу, укладений між нею
та КП «Житлорембудсервіс» та КП «Дирекція», ЖЕК № 302. В цій квартирі
знаходиться все її майно, іншим житлом вона не забезпечена. Укладення договору
найму з КП «Дирекція» ЖЕК № 302 неможливе через те, що на підставі постанови
Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 560 втратила чинність
постанова Кабінету Міністрів України від 22.06.1998 року № 939, якою був
затверджений Типовий договорів найму житла в будинках державного і комунального
житлового фонду, у зв'язку з чим договір найму житлового приміщення не
укладається. В спірній квартирі залишився зареєстрованим відповідач, який у цій
квартирі не проживає, житлом не цікавиться, житлово-комунальні послуги не
оплачує, але заяву на зняття з реєстраційного обліку не подавав. Наявність
реєстрації відповідача за адресою спірної квартири перешкоджає їй для
реєстрації за місцем проживання. Крім того, спірну квартиру вона має намір
приватизувати, адже право на приватизацію нєю не використано. Таким чином, вона
змушена звертатись до суду з вказаним позовом.
В судовому засіданні позивач уточнені
позовні вимоги підтримала та просила про
задоволення позову.
Відповідач в суд не з'явився, хоча
про час та місце розгляду справи судом повідомлявся належним чином.
Враховуючи, що в матеріалах справи
достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, визнавши матеріали,
долучені до позову, достатніми для його вирішення, суд вважає можливим
розглянути спір за відсутності відповідача відповідно до ст.ст. 224-227 ЦПК
України та на підставі матеріалів справи постановити заочне рішення, про що не
заперечувала позивач.
Від представників третіх осіб на
адресу суду надійшли клопотання з проханням розглядати справу у відсутність їх
представників.
Дослідивши матеріали справи,
вислухавши пояснення позивача, суд дійшов висновку, що позов підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 11.03.1989 р.
ОСОБА_4, який був рідним братом ОСОБА_1,
було видано ордер на жиле приміщення № 495 на квартиру АДРЕСА_1
У вказаній квартирі ОСОБА_4 проживав
разом із сином ОСОБА_3.
10.08.2006 р. Деснянським районним
судом м. Києва було прийнято заочне рішення про визнання ОСОБА_3 (батька)
таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1.
На підставі вказаного рішення суду,
ОСОБА_3 зняв з реєстраційного обліку свого батька ОСОБА_3 та приватизував
спірну квартиру на своє ім'я, після чого, 28.10.2006 р. продав її ОСОБА_2
27.12.2006 р. за заявою ОСОБА_3
(батька), заочне рішення суду від 10.08.2006 р. було скасовано, а справу
призначено до розгляду в загальному порядку.
20.03.2007 р. Деснянським районним
судом м. Києва було прийнято рішення, яким у задоволенні позову про визнання
ОСОБА_3.(батька) таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1,
відмовлено.
07.10.2008 р. ухвалою Апеляційного
суду м. Києва рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20.03.2007 р.
залишено без змін.
25.11.2008 р. рішенням Деснянського
районного суду м. Києва було скасовано розпорядження органу приватизації
Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації №1549 від 28.09.2006 р.
про приватизацію на ім'я ОСОБА_3 (сина) однокімнатної квартири АДРЕСА_1, а
договір купівлі-продажу вказаної квартири від 28.10.2006р. - визнано недійсним.
16.12.2010 р. ухвалою Апеляційного
суду м. Києва рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25.11.2008 р.
залишено без змін.
25.07.2011 р. ухвалою Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення
Деснянського районного суду м. Києва від 25.11.2008 р. та ухвала Апеляційного
суду м. Києва від 16.12.2010 р. залишені без змін.
З урахуванням всіх рішень по
вищезазначеним судовим справам, єдиним законним наймачем квартири АДРЕСА_1 було
визнано ОСОБА_4.
З липня 2011 року ОСОБА_1 разом зі
своїм братом ОСОБА_3 почали постійно проживати у квартирі АДРЕСА_1 та
продовжували вести спільне господарство.
Згідно ст. 64 Житлового кодексу
Української РСР, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються
нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з
договору найму жилого приміщення.
До членів сім'ї наймача належать
дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й
інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним
спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині
другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують
проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки,
як наймач та члени його сім'ї.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 - помер. ОСОБА_1
поховала його за власний рахунок, що підтверджується довідкою №582 від
30.11.2011 р.
07.09.2011 р. ОСОБА_4 склав заповіт,
за яким все належне йому майно він заповідав ОСОБА_1 та її синові.
Згідно ч. 1 ст. 106 ЖК Української
РСР, повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів
сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше
укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке
ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить
будь-якому членові сім'ї наймача.
Приймаючи до уваги викладене, суд
визнає вимоги позову обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись
ст.ст. 15, 30, 60, 62, 88, 212 -215, 224-227 ЦПК України, ст. ст. 64, 106 ЖК
Української РСР, суд, -
В И Р І Ш И В:
Позов
задовольнити.
Усунути перешкоди в користуванні
житлом ОСОБА_1, шляхом зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_2 за адресою:
АДРЕСА_1.
Заочне рішення може бути переглянуто
судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення
може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення може бути оскаржено шляхом
подання протягом 10 днів до Деснянського районного суду апеляційної скарги.
У разі залишення заяви про перегляд
заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене
відповідачем в апеляційному порядку.
Материалы, предоставленные в блоге, носят
ознакомительный характер. Рекомендуем обратиться к специалистам.
Адвокат в Киеве:
(044) 383-50-62
(096) 445-47-90
e-mail: super.legal-protection@yandex.ru
Отправить комментарий