07 октября 2014

Вся такая внезапная, противоречивая

Верховный Суд Украины 1 октября 2014 года рассмотрев дело № 6-113цс14, сделал правовое заключение, согласно которому любое обязательство, сводящееся к уплате денег, является денежным обязательством независимо от правовых оснований его возникновения и в случае его нарушения подлежит применению ч. 2 ст. 625 ГК.

Начисление инфляционных потерь на сумму долга и 3 % годовых входит в состав денежного обязательства и является особой мерой ответственности должника за просрочку денежного обязательства, поскольку выступают способом защиты имущественного права и интереса, который заключается в возмещении материальных потерь кредитора от обесценивания денежных средств вследствие инфляционных процессов и получении компенсации (платы) от должника за пользование удерживаемыми им денежными средствами, принадлежащими к уплате кредитору.
Другими словами, если не исполняется судебное решение о возмещении имущественного и морального вреда - требуйте взыскания инфляционных потерь и 3 % годовых.
До недавнего времени суды отказывали применять ст. 625 ГК по искам о возврате депозитов и взыскании ущерба по ДТП. Судебная практика имеет свойство меняться. Если, конечно, такая изменчивость позиций ВСУ не разрушит всю судебную систему)

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 1 жовтня 2014 року
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Яреми А. Г., суддів - Григор'євої Л. І., Охрімчук Л. І., Сеніна Ю. Л., Лященко Н. П., Романюка Я. М., Сімоненко В. М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та 3 % річних за несвоєчасне виконання рішення суду, за заявою ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року, встановила:
У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та 3 % річних за несвоєчасне виконання вироку Хмельницького міськрайонного суду від 22 червня 2009 року в частині задоволення її цивільного позову про стягнення матеріальної та відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 23 січня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 68404 грн. 93 коп. та суму інфляційних втрат у розмірі 135300 грн. 74 коп.
Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 4 квітня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року рішення апеляційного суду скасовано та залишено в силі рішення суду першої інстанції.
У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу касаційного суду і залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст. 625 ЦК України.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.
На підставі ст. 3604 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Ухвалюючи рішення про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання вироку суду в частині цивільного позову у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що на правовідносини, які виникли між сторонами, розповсюджуються положення ст. 625 ЦК України.
В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня, 19 червня та 18 вересня 2013 року, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 625 ЦК України посилається у своїй заяві заявник, суд касаційної інстанції вказав, що відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове зобов'язання, а отже ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин не застосовується.
Отже, судом касаційної інстанції допущено неоднакове застосування ст. 625 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у справах з подібних правовідносин.
Усуваючи розбіжності у застосуванні зазначеної норми матеріального права Верховний Суд України виходить з такого.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення зобов'язання встановлює завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.
Судом установлено, що вироком Хмельницького міськрайонного суду від 22 червня 2009 року, який набрав законної сили, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. ст. 190, 358 КК України, та призначено кримінальне покарання. Також цим вироком задоволено цивільний позов ОСОБА_1 про відшкодування заподіяної злочином майнової та моральної шкоди й стягнуто з ОСОБА_2 на її користь 780000 грн.
Таке зобов'язання зводиться до сплати грошей, відтак, є грошовим зобов'язанням.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином у справі, рішення в якій переглядається, касаційним судом правильно застосовано ст. 625 ЦК України, що відповідно до ч. 1 ст. 3605 ЦПК України є підставою для відмови у задоволенні заяви.
Керуючись п. 1 ст. 355, п. 2 ч. 1 ст. 3603, ч. 1 ст. 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:
У задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовити.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Головуючий    А. Г. Ярема
Судді    Л. І. Григор'єва
  Н. П. Лященко
  Л. І. Охрімчук
  Я. М. Романюк
  Ю. Л. Сенін
  В. М. Сімоненко


* * *
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ N 113цс14
Відшкодування заподіяної злочином майнової та моральної шкоди є грошовим зобов'язанням.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Материалы, предоставленные в блоге, носят ознакомительный характер. Рекомендуем обратиться к специалистам.
Адвокат в Киеве:
(044) 383-50-62   (096) 445-47-90

e-mail: super.legal-protection@yandex.ru

6 комментариев:

  1. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55904502

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. Спасибо за обмен опытом. Собственно пост о противоречивости судебной практики. К сожалению. Кстати, иски по делам о неисполненных судебных решениях обосновываю несколько иначе. И результативно для клиента) вот решение по иску, подготовленному мной (набрало законной силы):
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54336356

      Удалить
    2. Об однозначности и противоречивости практики – ВСУ №6-2168цс15 від 30 березня 2016 року

      Удалить
  2. Примеров-то предостаточно - что же делать ?
    п.3 ч.1 ст. 355 ЦПК не прокатит ?
    Как Вы считаете ?

    ОтветитьУдалить
  3. Этот комментарий был удален администратором блога.

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. Собственной практики именно по этим делам пока не имеем. Попробовать можно. Нам бы Вашего оптимизма)

      Удалить