На просторах интернета можно найти
огромное количество советов различной степени профессионализма о том, что
делать, если вы попали в дорожно-транспортное происшествие из-за
неудовлетворительного состояния дороги.
Красивую теорию знают уже все.
Наконец начинает складываться судебная практика. На заседании Судебной палаты
по гражданским делам Верховного Суда Украины 3 декабря 2014 года было
рассмотрено дело № 6-183цс14 по иску к Черниговскому городскому совету о
возмещении имущественного вреда, причиненного вследствие ненадлежащего
состояния дороги. Согласно материалам дела истец, управляя автомобилем,
владельцем которого является другое лицо, въехал в выбоину, в результате чего
автомобиль получил повреждения.
ВСУ разъяснил, что в соответствии со
ст. 396 ГК правила о защите права собственности, которые установлены главой 29
ГК, распространяются на вещные права собственности на чужое имущество. Если
нарушение вещного права на чужое имущество, по вине третьих лиц, нанесло
определенные имущественные убытки лицу, которому принадлежит это право, то это лицо
может обратиться за защитой своих прав на основании ст. 396 ГК.
В общем, судитесь за каждый удар,
полученный ходовой, и может быть когда-нибудь для власти не будет "другого
закона", а у людей будет не одна цель — наиболее комфортно дожить
уготовленный им властью срок.
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 3 грудня 2014 року
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі: головуючого - Яреми А. Г., суддів - Гуменюка
В. І., Лященко Н. П., Охрімчук Л. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., розглянувши
в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради,
треті особи - ОСОБА_2, комунальне шляхо-будівельне підприємство Чернігівської
міської ради, про відшкодування майнової шкоди, за заявою ОСОБА_1 про перегляд
ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних
справ від 23 липня 2014 року, встановила:
У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернувся
до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 24 квітня 2014 року він,
керуючи належним ОСОБА_2 автомобілем "Toyota Karina" і проїжджаючи по
вул. Незалежності в м. Чернігові, в'їхав правим колесом автомобіля у яму, внаслідок
чого автомобіль отримав механічні пошкодження. Він вважає, що причиною цієї
пригоди є недбальство відповідача, який не забезпечує належний стан шляхового
покриття.
ОСОБА_1 просив стягнути із
Чернігівської міської ради на відшкодування майнової шкоди вартість
відновлювального ремонту автомобіля 11775 грн. 70 коп., а також суму витрат на
проведення автотоварознавчого дослідження.
Рішенням Деснянського районного суду
м. Чернігова від 12 березня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду
Чернігівської області від 25 квітня 2014 року рішення суду першої інстанції
скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Ухвалою колегії суддів судової палати
у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ від 23 липня 2014 року рішення Апеляційного суду
Чернігівської області від 25 квітня 2014 року скасовано, а рішення Деснянського
районного суду м. Чернігова від 12 березня 2014 року залишено в силі.
У поданій до Верховного Суду України
заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з
розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 липня 2014 року й ухвалити нове
рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції
одних і тих самих норм матеріального права, а саме: пункту першого частини
першої статті 395, статті 396 та статті 1166 Цивільного кодексу України (далі -
ЦК України).
На підтвердження своїх доводів
ОСОБА_1 наводить ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 11 грудня 2013 року та від 22 січня 2014 року.
Ухвалою колегії суддів судової палати
у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ від 20 жовтня 2014 року справу допущено до провадження у
Верховному Суді України.
Заслухавши суддю-доповідача й
перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду
України визнає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно зі статтею 355 Цивільного
процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових
рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:
1) неоднакового застосування судом
(судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що
потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
2) встановлення міжнародною судовою
установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних
зобов'язань при вирішенні справи судом.
Судом апеляційної інстанції під час
розгляду справи встановлено, що 24 квітня 2013 року ОСОБА_1, керуючи
автомобілем "Toyota Karina", власником якого є ОСОБА_2, в'їхав правим
переднім колесом автомобіля у вибоїну, яка знаходилась на асфальтобетонному
покритті проїзної частини, унаслідок чого автомобіль отримав механічні
пошкодження. Власником дороги є Чернігівська міська рада.
Скасовуючи ухвалу апеляційного суду
та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд касаційної інстанції
виходив із того, що відповідно до статей 386, 395 та 396 ЦК Україниособа, яка
не є власником майна, зобов'язана довести факт спричинення їй шкоди, однак
судом апеляційної інстанції не було встановлено факту спричинення шкоди саме
позивачу.
Також суд касаційної інстанції дійшов
висновку щодо недоведеності позивачем усіх елементів складу цивільного
правопорушення згідно вимог статті 1166 ЦК України, оскільки відповідно до постанови
про закриття кримінального провадження від 8 липня 2013 року пошкодження
асфальтобетонного покриття у вигляді вибоїн не визнано причиною
дорожньо-транспортної пригоди, а лише сприяючим фактором.
Проте в наданій для порівняння ухвалі
колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року суд
касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалу
апеляційного суду, виходив із того, що особа, яка не є власником транспортного
засобу, але керувала ним на законних підставах, має право вимагати
відшкодування шкоди, завданої цьому майну.
Викладене свідчить про те, що має
місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм
матеріального права, а саме: пункту 1 частини першої статті 395,статей 396,
1166 ЦК України.
Разом із тим зміст наданої для
порівняння ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22
січня 2014 року не дає підстав для висновку про неоднакове застосування судом
касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
Вирішуючи питання про усунення
розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм
матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
виходить із такого.
Стаття 395 ЦК України визначає види
речових прав на чуже майно до яких належить право володіння.
Речове право на чуже майно, як і
право власності, носить абсолютний характер. Суб'єкт речового права на чуже
майно вступає у відносини з усіма іншими суб'єктами, хто його оточує.
Таким чином, абсолютний характер
речового права проявляється в тому, що порушником речового права на чуже майно
може бути будь-яка особа із числа тих, з ким він вступає у відносини.
Відповідно до статті 396 ЦК України
правила про захист права власності, які встановлені главою 29 ЦК України,
поширюються на речові права власності на чуже майно.
Якщо порушення речового права на чуже
майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить
це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі
статті 396 ЦК України.
Факт правомірності володіння майном є
достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для
звернення за захистом цього права.
Таким чином, спричинення шкоди
користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній
правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених
постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року N 1306.
Згідно з частиною другою статті 1187
ЦК України під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична
особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в
силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління
або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Суд касаційної інстанції, залишаючи в
силі рішення суду першої інстанції з підстав відсутності в позивача права
вимоги, неправильно застосував норми статей 395, 396 ЦК України, оскільки під
час розгляду справи було встановлено, що ОСОБА_1 у момент дорожньо-транспортної
пригоди правомірно володів транспортним засобом.
Стосовно посилання скаржника на
неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 1166 ЦК України слід
зазначити наступне.
Згідно з вимогами частин першої та
другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями,
діями чи бездіяльністю особистим майновим права фізичної або юридичної особи, а
також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в
повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди,
звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її
вини.
Аналіз наведених норм дає підстави
для висновку про те, що законом не покладається на позивача обов'язок
доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт
заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір; наведене положення закону
судами під час розгляду справи не враховано.
Відповідно до статті 3604 ЦПК України
Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з
підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо
встановить, що судове рішення є незаконним.
Ураховуючи викладене, ухвала Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23
липня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до
суду касаційної інстанції.
Керуючись статтею 3603 ЦПК України,
судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:
Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 липня 2014 року
скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною і може бути
оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355
ЦПК України.
Головуючий: А. Г. Ярема
Судді: В. І. Гуменюк
Н. П.
Лященко
Л. І.
Охрімчук
Я. М.
Романюк
Ю. Л.
Сенін
* * *
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ,
висловлена Верховним Судом України при розгляді справи N 6-183цс14
Відповідно до статті 396 ЦК України
правила про захист права власності, які встановлені главою 29 ЦК України,
поширюються на речові права власності на чуже майно.
Якщо порушення речового права на чуже
майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить
це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі
статті 396 ЦК України.
Суд касаційної інстанції, залишаючи в
силі рішення суду першої інстанції з підстав відсутності в позивача права
вимоги, неправильно застосував норми статей 395, 396 ЦК України, оскільки під
час розгляду справи було встановлено, що позивач у момент дорожньо-транспортної
пригоди правомірно володів транспортним засобом.
Окрім того законом не покладається на
позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише
повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір;
наведене положення закону судами під час розгляду справи не враховано.
Материалы, предоставленные в блоге, носят
ознакомительный характер. Рекомендуем обратиться к специалистам.
Адвокат в Киеве:
(044) 383-50-62
(096) 445-47-90
e-mail: super.legal-protection@yandex.ru
Отправить комментарий