09 апреля 2015

Мораторий без силы

Верховный суд решил, что судебное решение об обращении взыскания на жилье не может быть в дальнейшем отменено только потому, что на этапе его апелляционного или кассационного обжалования уже действовал мораторий на взыскание ипотеки.

Это решение ВСУ позволяет банкам не допустить отмены уже принятых в их пользу решений о взыскании жилой недвижимости. Однако, физически забрать квартиру или дом у должников по кредитам банки все же смогут только после отмены моратория.


ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 25 березня 2015 року
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Яреми А. Г., суддів: Григор'євої Л. І., Гуменюка В. І., Лященко Н. П., Охрімчук Л. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Сімоненко В. М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за заявою публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 серпня 2014 року, встановила:
У січні 2014 року публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зазначало, що 26 грудня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") і ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту в розмірі 20 тис. доларів США на строк до 26 грудня 2017 року. З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між АКІБ "УкрСиббанк" і ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 26 грудня 2007 року був укладений договір іпотеки, за умовами якого вони передали банку в іпотеку квартиру за АДРЕСА_1. ПАТ "УкрСиббанк" є правонаступником АКІБ "УкрСиббанк". В порушення умов договору ОСОБА_1 належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання по погашенню кредиту, в результаті чого станом на 2 грудня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 16650,72 доларів США.
Посилаючись на викладене, ПАТ "УкрСиббанк" просило задовольнити позов - звернути стягнення на квартиру за АДРЕСА_1 шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20 травня 2014 року позов ПАТ "УкрСиббанк" задоволено: у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 26 грудня 2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме - квартиру за АДРЕСА_1; встановлено спосіб реалізації нерухомого майна, що належить ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на праві приватної власності, а саме шляхом проведення прилюдних торгів предмета іпотеки, у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України від 5 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898-IV), та встановлено початкову ціну, визначену на підставі оцінки майна здійсненої суб'єктом оціночної діяльності; за рахунок коштів, отриманих від реалізації заставного майна, у встановленому законом порядку, переважно перед іншими кредиторами, задоволено в повному обсязі вимоги ПАТ "УкрСиббанк" у розмірі 16650,72 доларів США, що за курсом Національного Банку України (далі - НБУ) становить 133089 грн. 18 коп.; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2014 року рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20 травня 2014 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 серпня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ "УкрСиббанк" на рішення апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2014 року з підстав, передбачених пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 серпня 2014 року ПАТ "УкрСиббанк" порушує питання про скасування зазначеного рішення і направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, - неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 589, 590 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 33 Закону N 898-IV та Закону України від 3 червня 2014 року N 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (далі - Закон N 1304-VII).
Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ПАТ "УкрСиббанк" посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 грудня 2014 року, від 10 грудня 2014 року та від 25 грудня 2014 року.
ПАТ "УкрСиббанк" указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ПАТ "УкрСиббанк" ОСОБА_4, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 26 грудня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" і ОСОБА_1 був укладений договір НОМЕР_1 про надання споживчого кредиту у розмірі 20 тис. доларів США на строк до 26 грудня 2017 року, згідно з графіком погашення кредиту, та сплатою 13,9 % річних за користування кредитом (а. с. 6 - 11).
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором того ж дня між між АКІБ "УкрСиббанк" і ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, згідно з яким вони передали банку в іпотеку квартиру за АДРЕСА_1 (а. с. 12-14).
ПАТ "УкрСиббанк" є правонаступником АКІБ "УкрСиббанк".
В порушення умов договору, ОСОБА_1 належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання по погашенню кредиту, в результаті чого станом на 2 грудня 2013 року виникла заборгованість на загальну суму 16650,72 доларів США, що за курсом НБУ становить 133089 грн. 18 коп. (а. с. 15 - 25).
ПАТ "УкрСиббанк" 11 листопада 2013 року направило кожному з відповідачів вимогу від 31 жовтня 2013 року про усунення порушення відповідно до статті 35 Закону N 898-IV (а. с. 26 - 29).
Задовольняючи позов в справі, яка переглядається, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник за кредитним договором допустив неналежне виконання його умов щодо повернення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, що дає право банку звернути стягнення на предмет іпотеки.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що на момент перегляду справи в апеляційному порядку, 7 червня 2014 року набрав чинності Закон N 1304-VII, згідно з яким предмет іпотеки не може бути примусово відчужений.
Крім того, зазначав, що відмова з цих підстав у задоволенні позову не позбавляє іпотекодержателя права на повторне звернення до суду в майбутньому, після зняття мораторію на задоволення вимог кредитора на стягнення майна за кредитами в іноземній валюті.
Разом із тим у інших справах, що виникли з подібних правовідносин за аналогічних обставин, на які, як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, посилається у своїй заяві ПАТ "УкрСиббанк", на відміну від справи, яка переглядається, зокрема, в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 грудня 2014 року, від 10 грудня 2014 року та від 25 грудня 2014 року, містяться висновки про те, що сам по собі наведений вище Закон не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки на час його ухвалення місцевий суд не міг його застосувати, так як його не існувало, натомість суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду з огляду на те законодавство, яке діяло на час його ухвалення.
Крім того, рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема, статей 589, 590 ЦК України, статті 33 Закону N 898-IV та Закону N 1304-VII.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 33 та статті 39 Закону N 898-IV передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до пункту 4.1.1 договору іпотеки, укладеного між сторонами, іпотекодержатель має право в разі порушення іпотекодавцем зобов'язань звернути стягнення на предмет іпотеки.
Саме із зазначених норм закону та положень договору іпотеки виходив суд першої інстанції, задовольняючи вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки.
7 червня 2014 року набув чинності Закон N 1304-VII, згідно з пунктом 1 статті 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: воно використовується як місце постійного проживання, загальна плоша його не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Проте за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.
Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.
Разом з тим, мораторій у юридичному розумінні має значення відстрочки виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.
У частині першій статті 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення передбачені статтею 309 ЦПК України, проте на жодну з них апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не послався.
Норми Закону N 1304-VII, який набрав чинності 7 червня 2014 року, тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції, з огляду на вищезазначене, самі по собі не можуть бути підставою для скасування рішення суду.
Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону N 1304-VII.
Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 серпня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:
Заяву публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" задовольнити.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 серпня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий:   А. Г. Ярема
Судді:   Л. І. Григор'єва
  В. І. Гуменюк
  Н. П. Лященко
  Л. І. Охрімчук
  Я. М. Романюк
  Ю. Л. Сенін
  В. М. Сімоненко

* * *
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ,
яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 25 березня 2015 року у справі N 6-44цс15
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, що закріплено у частині 1 статті 58 Конституції України.
До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.
Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.
Разом з тим мораторій у юридичному розумінні має значення відстрочки виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.
Підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення передбачені статтею 309 ЦПК України, проте на жодну з них апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не послався.
Норми Закону України від 3 червня 2014 року N 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", який набрав чинності 7 червня 2014 року, тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції, з огляду на вищезазначене, самі по собі не можуть бути підставою для скасування рішення суду апеляційним судом.
Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню протягом дії Закону.


Материалы, предоставленные в блоге, носят ознакомительный характер. Рекомендуем обратиться к специалистам.
Адвокат в Киеве:
(044) 383-50-62   (096) 445-47-90
e-mail: super.legal-protection@yandex.ru



Комментариев нет:

Отправить комментарий