Пластиковые
платёжные карты очень удобны и просты в использовании. Но, к сожалению,
обчистить их отнюдь не сложнее, чем обычный кошелёк. Спор с банком о том, кто
виноват и что делать, может длиться годами. Но бывают и радостные прецеденты.
Банк
обязан вернуть деньги, снятые при помощи ПИН-кода без ведома владельца счета. К
такому выводу пришел Верховный суд по делу № 6-71цс15.
Пользователь
не несет ответственности за осуществление платежных операций, если специальное
платежное средство было использовано без физического предъявления пользователем
или электронной идентификации самого специального платежного средства и его
держателя, кроме случаев, когда доказано, что пользователь своими действиями
или бездействием способствовал утрате, незаконному использованию персонального
идентификационного номера или другой информации, которая позволяет инициировать
платежные операции.
ВСУ
разъяснил, что без установления обстоятельств, бесспорно доказывающих, что
пользователь своими действиями или бездействием способствовал утрате,
незаконному использованию ПИН-кода или другой информации, которая позволяет
инициировать платежные операции, ссылаться на виновность владельца счета как
основание для отказа в возмещении преждевременно.
Именно
поэтому банки иногда пугают особо активных спорщиков, подавая заявления об
уголовном преступлении в отношении собственных клиентов. Желая вернуть
похищенное или исчезнувшее из-за «технических сбоев», будьте готовы принять
участие в следственных действиях.
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 13 травня 2015 року
Судова
палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого -
Яреми А. Г., суддів - Григор'євої Л. І., Лященко Н. П., Романюка Я. М.,
Гуменюка В. І., Охрімчук Л. І., розглянувши в судовому засіданні справу за
позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Міський комерційний
банк" про стягнення коштів, за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22
жовтня 2014 року, встановила:
У
лютому 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного
товариства "Міський комерційний банк" (далі - ПАТ "Міський
комерційний банк") про стягнення коштів. Позивач зазначав, що 17 вересня
2012 року з його платіжної картки, виданої ПАТ "КБ
"Партнер-Банк", правонаступником якого є ПАТ "Міський
комерційний банк", у м. Бангкок Королівства Таїланд було знято грошові
кошти у розмірі 2417,88 доларів США, про що йому стало відомо з
смс-повідомлень. Посилаючись на те, що у момент зняття вказаних коштів він
перебував в Україні, сам кошти зі своєї картки не знімав та не уповноважував
будь-яких осіб вчиняти такі дії, позивач просив суд задовольнити позов та
стягнути вказані кошти з відповідача.
Рішенням
Солом'янського районного суду м. Києва від 11 червня 2014 року, залишеним без
змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 5 серпня 2014 року, у позові
відмовлено.
Ухвалою
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 22 жовтня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення судів
першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.
У
заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення суду касаційної
інстанції ОСОБА_1 просить скасувати судове рішення касаційного суду й ухвалити
нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування
судом касаційної інстанції статті 1073 ЦК України та пунктів 6.7, 6.8 Положення
про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням,
затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 квітня
2010 року N 223 (далі - Положення N 223), що потягло ухвалення різних за
змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Заслухавши
доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2
на підтримання заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у
заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла
висновку, що заява підлягає задоволенню частково.
На
підставі пункту 2 ст. 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону
України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого
2015 року N 192-VIII справу розглянуто в порядку, що діяв до набрання чинності
зазначеним Законом.
На
підставі ст. 3604 ЦПК України (в редакції, чинній на день надходження заяви
ОСОБА_1 до Верховного Суду України) Верховний Суд України скасовує судове
рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом
(судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що
потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах,
якщо установить, що воно є незаконним.
Судами
встановлено, що 5 лютого 2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ "КБ
"Парнер-Банк", правонаступником якого є ПАТ "Міський комерційний
банк", був укладений договір НОМЕР 1 про відкриття карткового рахунку та
його обслуговування.
На
виконання вказаного договору позивачу був відкритий основний технічний
картковий рахунок НОМЕР 2 у національній валюті України, та додаткові карткові
рахунки НОМЕР 3 в Євро, НОМЕР 4 в доларах США. Банк оформив та видав позивачу
платіжну картку і ПІН-код до неї і здійснював розрахунково-касове
обслуговування платіжних операцій позивача із використанням платіжної картки.
17
вересня 2012 року в період часу з 21 год. 33 хв. по 21 год. 35 хв. на телефон
ОСОБА_1 надійшло чотири смс-повідомлення з інформацією про здійснення операцій
з отримання готівкових коштів з платіжної картки на загальну суму 2417,88
доларів США, які були здійснені в Королівстві Таїланд м. Бангкок, тоді як
позивач в цей час знаходився в межах України.
18
вересня 2012 року позивач звернувся до відповідача із заявою про блокування та
видачу нової картки, а також подав заяву про незгоду з транзакцією і просив про
повернення йому коштів.
Згідно
з експертним висновком НОМЕР 5 від 7 травня 2014 року, складеним ПАТ
"Українська розрахункова картка", 17 вересня 2012 року було проведено
дев'ять операцій, п'ять з яких були успішними. При цьому, операція запиту
балансу по даній картці 17 вересня 2012 року не проводилась. Усі зазначені
операції були проведені на банкоматі в м. Бангкок (Таїланд) та супроводжувались
коректним вводом ПІН-коду.
Ухвалюючи
рішення про відмову у задоволені позову, суд першої інстанції, з висновками
якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що
операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались
правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 5 лютого
2010 року передбачено обов'язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду,
що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь
позивача спірної суми.
Разом
з тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ від 8 жовтня 2014 року, на яку як на приклад неоднакового
застосування судом касаційної інстанції статті 1073 ЦК України та пунктів 6.7,
6.8 Положення N 223 посилається у своїй заяві ОСОБА_1, суд касаційної інстанції
виходив із того, що з урахуванням положень пункту 37.2 статті 37 Закону України
"Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та пунктів 6.7,
6.8 Положення N 223 банк не надав доказів, які б спростовували доводи позивача
про те, що банківську картку позивач не втрачав, іншим особам не передавав,
ПІН-коду нікому не повідомляв, а тому банк зобов'язаний сплатити позивачу
кошти.
Отже,
наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих
норм матеріального права, а саме пунктів 6.7, 6.8 Положення N 223.
Усуваючи
розбіжності у застосуванні касаційним судом зазначених вище норм матеріального
права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із
такого.
Відповідно
до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових
коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка
клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових
коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати
відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти
та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно
із пунктом 37.2 статті 37 Закону України "Про платіжні системи та переказ
коштів в Україні" у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного
платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний
переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок
власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1
відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня
неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо
більший розмір пені не обумовлений договором між ними.
Відповідно
до пунктів 6.7, 6.8 Положення N 223 банк у разі здійснення недозволеної або
некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив
про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно,
негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює
залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї
операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій,
якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення
користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного
засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми
діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального
ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати
платіжні операції.
Зазначені
норми є спеціальними для спірних правовідносин.
Не
встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи
бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої
інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов
помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової
відповідальності.
Висновки
судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми
супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору
від 5 лютого 2010 року передбачено обов'язок позивача щодо нерозголошення
даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з
банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки
судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв
втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу
ініціювати платіжні операції.
Таким
чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково
застосовано одні й ті самі норми матеріального права - пунктів 6.7, 6.8
Положення N 223, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у
подібних правовідносинах. Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду
касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до ст. 3604 ЦПК України його
необхідно скасувати та передати справу на новий касаційний розгляд.
Керуючись
п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 3603, ч. ч. 1, 2 ст. 3604 ЦПК України (в редакції,
чинній до набрання чинності Законом України "Про забезпечення права на
справедливий суд" від 12 лютого 2015 року N 192-УIII), Судова палата у
цивільних справах Верховного Суду Українипостановила:
Заяву
ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 22 жовтня 2014 року скасувати і направити справу на новий касаційний
розгляд.
Постанова
Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі,
встановленій п. 3 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.
Головуючий А. Г. Ярема
Судді: Л. І. Григор'єва
В. І.
Гуменюк
Н. П.
Лященко
Л. І.
Охрімчук
Я. М.
Романюк
* * *
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
Верховного Суду України в справі N
6-71цс15
Відповідно
до пунктів 6.7, 6.8 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів
і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління
Національного банку України від 30 квітня 2010 року N 223, банк у разі
здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо
користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися
або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої
операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того
стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе
відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний
засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної
ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім
випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв
втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або
іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Не
встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи
бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої
інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов
помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової
відповідальності.
Отправить комментарий