19 июня 2015

Мы делили магазин, двое нас, а он один

Вопросы раздела совместного имущества супругов особо интересны для предпринимателей. Актуальная на сегодня позиция Верховного суда изложена в постановлении от 03.06.2015 по делу № 6-38цс15. Так, суд отметил следующее.

Принадлежность имущества к общей совместной собственности супругов определяется не только фактом приобретения его во время брака, но и общностью участия супругов средствами или трудом в приобретении имущества. Применяя статью 60 Семейного кодекса Украины и признавая право общей совместной собственности супругов на имущество, суд должен установить не только факт приобретения имущества во время брака, но и тот факт, что источником его получения есть общие совместные средства или совместная работа супругов.
То есть критериям, которые позволяют предоставить спорному приобретенному имуществу режим общего имущества являются:
1) время приобретение такого имущества,
2) средства, за которые такое имущество было приобретено (источник приобретения),
3) цель приобретения имущества, позволяет придать ему правовой режим совместной собственности супругов.
Только в случае установления этих фактов и определения критериев норма статьи 60 Семейного кодекса Украины считается правильно примененной.
В связи с изложенным денежные средства, внесенные одним из супругов, который является участником хозяйственного общества, в уставном капитале этого общества за счет общих средств супругов, становятся собственностью этого общества, а право другого супруга на общие средства трансформируется в другой объект - право требования на выплату части стоимости такого взноса. При этом одним из выдающихся является тот факт, что денежные средства приобретенные супругами во время их совместного проживания.
Поэтому сам по себе факт приобретения спорного имущества частным предпринимателем для его использования в своей предпринимательской деятельности не может быть основанием для признания такого имущества объектом права личной частной собственности одного из супругов.
Итак, если один из супругов является участником хозяйственного общества и вносит в его уставный капитал имущество, приобретенное за счет общих средств супругов, то такое имущество переходит в собственность этого предприятия, а у другого супруга право собственности на имущество (то есть вещное право) трансформируется в право требования (обязательственное право), сущность которого заключается в праве требования выплаты половины стоимости вносимого имущества в случае раздела имущества супругов или право требования половины полученного дохода от деятельности предприятия.
Таким образом, судебную практику по разделу имущества предпринимателей можно считать окончательно сложившейся. Денежные средства либо имущество, внесенные одним из супругов, являющимся участником хозяйственного общества, в уставный капитал этого общества, могут быть отнесены к общей совместной собственности супругов при условии, что взнос осуществлен за счет общих средств или имущества супругов. В таком случае второй из супругов при разделе общего имущества будет иметь право требовать выплаты ему части стоимости такого взноса.
Правовой режим имущества, приобретенного во время брака, определяется не по целевому назначению и не только фактом приобретения его во время брака, а по источникам его приобретения, по общности участия супругов средствами или трудом в приобретении имущества, кроме предметов личного пользования.
Советуем предпринимателям, которые планируют формирование уставного капитала хозяйственного общества, помимо прочего учитывать перспективы своих семейных отношений и обращать внимание на то, за счет чьих именно средств делается вклад в бизнес, а также на то, какими документами подтверждаются источники получения этих средств.

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 3 червня 2015 року
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Яреми А. Г., суддів - Григор'євої Л. І., Охрімчук Л. І., Сімоненко В. М., Гуменюка В. І., Романюка Я. М., Лященко Н. П., Сеніна Ю. Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: фізичні особи - підприємці ОСОБА_4 і ОСОБА_5, про поділ спільного майна подружжя та визнання договору дарування удаваним правочином та за позовом фізичних осіб - підприємців ОСОБА_4 і ОСОБА_5 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання права власності на частину транспортних засобів та грошових коштів, за заявами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про перегляд рішень Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 березня 2014 року й апеляційного суду Черкаської області від 19 травня 2014 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року, встановила:
У липні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеною позовною заявою, а в подальшому - із заявами про зміну позовних вимог, в яких посилалася на те, що з 8 грудня 1979 року до 30 липня 2013 року вона та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 липня 2013 року розірвано.
Під час перебування у шлюбі вони придбали майно загальною вартістю 4 млн. 783 тис. 500 грн. 80 коп., а саме житловий будинок і земельну ділянку площею S_1 кв. м по АДРЕСА_1; земельну ділянку площею S_2 кв. м по АДРЕСА_2; 33 % нежитлового приміщення і виробниче устаткування - комплекс для виробництва круп і комбікормів, розташовані по АДРЕСА_3; квартиру АДРЕСА_4; автомобілі: BMW X3, RENAULT MAGNUM 440 силовий тягач-E, MAN 18.224 фургон ізотермічний, ЗИЛ 494801, напівпричіп-рефрижератор-E FRUEHAUF SREM 34C1, вантажний причіп ПМЗ 81011, а також майно домашнього вжитку вартістю 32 тис. 500 грн.; грошові кошти на банківських рахунках ОСОБА_2 на суму 967 тис. 546 грн. 89 коп.
Квартиру АДРЕСА_4 ОСОБА_2 отримав у дар від ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 12 червня 2012 року.
ОСОБА_1 вважала, що вказаний договір дарування квартири від 12 червня 2012 року укладений з метою приховати договір купівлі-продажу квартири, за яку ОСОБА_2 сплатив спільні кошти, та в подальшому уникнути поділу квартири як спільного майна. На підтвердження укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 удаваного правочину ОСОБА_1 зазначала те, що: ОСОБА_3 є сторонньою для ОСОБА_2 людиною і до укладення 12 червня 2012 року договору вони знайомі не були; ОСОБА_3 мала намір продати квартиру, про що, зокрема, розміщувала оголошення в газеті, а ОСОБА_2 вів переписку з особами, які надають послуги з купівлі-продажу житла; 12 червня 2012 року ОСОБА_2 зняв зі свого рахунку в банку достатньо коштів для придбання квартири. Мотивом придбання ОСОБА_2 квартири позивач вважає потребу забезпечення житлом іншої жінки.
Крім того, ОСОБА_2 є учасником товариства з обмеженою відповідальністю "ТАДЕНА" (далі - ТОВ "ТАДЕНА"), статутний капітал якого становить 39 тис. грн. Вклад ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ "ТАДЕНА" оцінено згідно зі статутом за номінальною вартістю на суму 12 тис. 870 грн., що становило 33 % статутного капіталу. Частка ОСОБА_2 у статутному капіталі ТОВ "ТАДЕНА" станом на травень 2013 року становила 27 тис. 268 грн. 81 коп. Всього ОСОБА_2 належало активів товариства на суму 40 тис. 138 грн. 81 коп.
ОСОБА_1 також вважала, що їй належить Ѕ частина внеску ОСОБА_2 до статутного капіталу зазначеного товариства та 16,5 % отриманого станом на травень 2013 року прибутку товариства, тобто 20 тис. 69 грн. 41 коп.
Прибуток ОСОБА_2 від підприємницької діяльності склав 126 тис. грн., і частина від якого (1/2 частина прибутку за половину звітного періоду), на думку ОСОБА_1, у розмірі 31 тис. 500 грн. також належить їй.
Крім того, ОСОБА_2 за рахунок спільних коштів погасив кредитну заборгованість своєї співмешканки на 20 тис. 177 грн. 20 коп. Оскільки вказані кошти витрачені ОСОБА_2 без її згоди не на потреби сім'ї, вона вважає, що має право на їх половину, тобто на 10 тис. 88 грн. 60 коп.
Вважаючи, що вона має право на половину всього майна, придбаного в шлюбі з ОСОБА_2, в тому числі й на половину майна, що використовується ним для здійснення підприємницької діяльності, а також прибутків, отриманих від такої діяльності, позивач просила:
визнати договір дарування квартири удаваним правочином;
визнати спільною сумісною власністю: житловий будинок і земельну ділянку площею S_1 кв. м по АДРЕСА_1; земельну ділянку площею S_2 кв. м по АДРЕСА_2; 33 % нежитлового приміщення, розташованого по АДРЕСА_3; виробниче устаткування - комплекс для виробництва круп і комбікормів; квартиру АДРЕСА_4; автомобілі BMW X3, RENAULT MAGNUM 440 силовий тягач-E, MAN 18.224 фургон ізотермічний, ЗИЛ 494801, напівпричіп-рефрижератор-E FRUEHAUF SREM 34C1, вантажний причіп ПМЗ 81011; майно домашнього вжитку; грошові кошти на банківських рахунках; активи ТОВ "ТАДЕНА"; Ѕ частину прибутку ОСОБА_2 від підприємницької діяльності; кошти, витрачені ОСОБА_2 без її згоди не на потреби сім'ї (погашення кредитної заборгованості іншої особи);
виділити їй та визнати за нею право власності на житловий будинок, дві земельні ділянки площею S_2 кв. м та S_1 кв. м; майно домашнього вжитку; кошти, розміщені на рахунках ОСОБА_2 у банках;
припинити право власності відповідача на спірні житловий будинок і земельні ділянки.
У вересні 2013 року фізичні особи - підприємці ОСОБА_4 і ОСОБА_5 звернулись з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а в подальшому - із заявою про зміну позовних вимог, зазначаючи, що на підставі договору від 11 квітня 2006 року вони та ОСОБА_2 здійснюють спільну підприємницьку діяльність. Відповідно до умов цього договору все майно, придбане ними та ОСОБА_2 для спільної підприємницької діяльності, є їхньою спільною частковою власністю, незалежно від того, на кого таке майно зареєстровано.
Так, для здійснення спільної підприємницької діяльності ними та ОСОБА_2 за спільні кошти були придбані автомобілі: RENAULT MAGNUM 440 силовий тягач-E, MAN 18.224 фургон ізотермічний, ЗИЛ 494801, напівпричіп-рефрижератор-E FRUEHAUF SREM 34C1.
Також їхньою та ОСОБА_2 спільною частковою власністю вони вважають грошові кошти на банківських рахунках, що відкриті на ім'я останнього та використовуються для підприємницької діяльності.
Оскільки вказані автомобілі та грошові кошти на банківських рахунках не є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а їхньою, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_2, спільною частковою власністю, фізичні особи - підприємці ОСОБА_4 і ОСОБА_5 просили визнати за кожним з них право власності на 1/3 частину зазначених транспортних засобів та грошових коштів на банківських рахунках; стягнути з відповідачів за цим позовом судові витрати.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 березня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено частково:
ухвалено у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1; Ѕ частину земельної ділянки площею S_2 кв. м по АДРЕСА_2; майно домашнього вжитку вартістю 30 тис. 900 грн.; автомобіль BMW X3; 12 тис. доларів США вкладу та 828 доларів США 50 центів відсотків, розміщених на депозитному рахунку у ПАТ "Дельта Банк", відкритому на ім'я ОСОБА_2, а всього 12 тис. 828 доларів США 50 центів, що еквівалентно 119 тис. 176 грн. 76 коп.; 55 тис. грн. вкладу та нарахованих відсотків, розміщених на іншому депозитному рахунку у ПАТ "Дельта Банк", відкритому на ім'я ОСОБА_2, а всього 64 тис. 820 грн. 11 коп.;
у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1; Ѕ частину земельної ділянки площею S_2 кв. м по АДРЕСА_2; автомобілі RENAULT MAGNUM 440 силовий тягач-Е, MAN 18.224 фургон ізотермічний, ЗИЛ 494801, а також напівпричіп-рефрижератор-Е FRUEHAUF SREM 34C1, вантажний причеп ПМЗ 81011; 1/3 частину нежитлового приміщення по АДРЕСА_3;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 204 тис. 574 грн. 83 коп. грошової компенсації та 4 тис. 30 грн. 40 коп. судових витрат, а всього - 208 тис. 605 грн. 23 коп.;
у задоволенні решти позову ОСОБА_1 та в задоволенні позову фізичних осіб - підприємців ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 19 травня 2014 року вказане рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_1 в задоволенні позову про визнання договору дарування удаваним скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 в цій частині задоволено: визнано договір дарування квартири АДРЕСА_4, укладений 12 червня 2012 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, удаваним; визнано квартиру спільною сумісною власністю; здійснено поділ квартири, визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири за кожним; змінено розмір грошової компенсації, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, зменшено його з 204 тис. 574 грн. 83 коп. до 181 тис. 396 грн. 44 коп., а всього ухвалено стягнути з ОСОБА_2, ураховуючи судові витрати, 185 тис. 426 грн. 84 коп. В іншій частині рішення районного суду залишено без змін.
Додатковим рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 червня 2014 року зазначене рішення суду першої інстанції доповнено, ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 тис. 886 грн. 60 коп. грошової компенсації - кошти, витрачені ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_1 не на потреби сім'ї (погашення кредитної заборгованості іншої особи).
Ухвалами Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 червня 2014 року роз'яснено рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 березня 2014, в яких, зокрема, зазначено, що загальна вартість виділеного ОСОБА_1 майна складає 1 млн. 375 тис. 335 грн. 75 коп., а ОСОБА_2 - 1 млн. 400 тис. 321 грн. 25 коп.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 16 грудня 2014 року, з урахуванням ухвали суду від 30 грудня 2014 року про виправлення описки, роз'яснено рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 березня 2014 року та зазначено, що грошові кошти, які зберігаються у ПАТ "Дельта Банк" на рахунках НОМЕР_1, НОМЕР_2, відкритих на ім'я ОСОБА_2, повинні бути перераховані на відкриті на ім'я ОСОБА_1 у ПАТ "Дельта Банк" рахунки.
У заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_2 порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій й ухвали суду касаційної інстанції та прийняття нового судового рішення про виключення з об'єктів спільного майна подружжя частини нежитлового приміщення та вантажних транспортних засобів з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 12 лютого 2015 року N 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (далі - Закон України "Про забезпечення права на справедливий суд"), - неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_2 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:
від 2 листопада 2011 року у справі за позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом про поділ спільного майна подружжя (N 6-33627св11);
від 13 листопада 2013 року у справі за позовом про визнання недійсними договорів та визнання права власності (N 6-44220св13);
а також на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2011 року у справі за позовом та за зустрічним позовом про поділ спільного майна подружжя (N 6-19258св11).
У заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 порушує питання про скасування рішень суду першої та апеляційної інстанцій та ухвали суду касаційної інстанції в частині відмови у визнанні спільною сумісною власністю частки ОСОБА_2 в активах ТОВ "ТАДЕНА", виробничого устаткування, коштів на рахунках приватного підприємця ОСОБА_2 (далі - ПП ОСОБА_2), депозитних вкладів у банківських установах на суму 14 тис. доларів США та земельної ділянки площею S_1 кв. м і прийняття нового судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, - неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:
від 23 січня 2013 року у справі за позовом про визнання права особистої приватної власності на майно (N 6-39768ск12);
від 6 лютого 2013 року у справі за позовом про визнання права спільної сумісної власності подружжя та поділ майна подружжя та за зустрічним позовом про розірвання шлюбу, визнання права спільної сумісної власності подружжя та поділ майна подружжя (N 6-39503св12);
від 13 лютого 2013 року у справі за позовом про визнання недійсними договорів та визнання права особистої приватної власності на майно (N 6-49553св12);
від 21 серпня 2013 року у справі за позовом про поділ сумісного майна подружжя (N 6-23274св13);
від 9 жовтня 2013 року у справі за позовом і за зустрічним позовом про поділ спільного майна подружжя (N 6-30088св13);
від 25 грудня 2013 року у справі за позовом про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна (N 6-45395св13);
від 6 серпня 2014 року у справі за позовом про поділ спільного майна подружжя (N 6-17490св14);
від 5 листопада 2014 року у справі за позовом про визнання права власності на частку спільного майна подружжя (N 6-34373св14);
від 26 листопада 2014 року у справі за позовом про визнання права власності на майно, звільнення майна з-під арешту та виключення з акта опису (N 6-33283св14);
від 3 грудня 2014 року у справі за позовом про визнання права власності на майно та виключення майна з-під арешту та за зустрічним позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним (N 6-38503св14).
Так, постановляючи вказану у заяві ОСОБА_2 як приклад неоднакового застосування норм матеріального права ухвалу у справі N 33627св11 та скасовуючи рішення апеляційного суду і залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову, суд касаційної інстанції застосував до спірних правовідносин пункт 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та виходив із того, що спірне майно придбане одним із подружжя хоч і під час перебування у шлюбі, але за власні кошти, отримані за кредитним договором, зобов'язання за яким виконувались ним як фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП) та приватним підприємством. Тому це майно не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Постановляючи ухвалу у справі N 44220св13, суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні частини позовних вимог. При цьому він застосував до спірних правовідносин статті 57, 60, 65 СК України, частину другу статті 52, статтю 320 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та виходив із того, що спірне нерухоме майно, придбане одним із подружжя як фізичною особою-підприємцем за рахунок коштів, отриманих від третіх осіб, саме для здійснення підприємницької діяльності, не є спільною сумісною власністю подружжя.
Ухвалюючи рішення у справі N 19258св11 про відмову в задоволенні вимог щодо визнання права власності на частку нежитлових приміщень і їх поділ, суд касаційної інстанції застосував до спірних правовідносин статті 57, 61 СК України та статтю 52 ЦК України та виходив із того, що спірне майно придбане одним із подружжя хоч і за спільні кошти подружжя, але за договором купівлі-продажу, який укладено покупцем як ФОП, та використовувалось у підприємницькій діяльності, тому на це майно не розповсюджується режим спільного сумісного майна подружжя.
У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, визнаючи вантажні транспортні засоби та частину нежитлового приміщення спільним майном подружжя, виходив з того, що спірні вантажні транспортні засоби зареєстровані на праві власності виключно за відповідачем, а не разом із третіми особами; об'єктивні та переконливі докази придбання належних відповідачу автомобілів за рахунок спільних коштів з третіми особами та документальні підтвердження внесення третіми особами власних коштів на банківські рахунки відповідача відсутні; тому ці транспортні засоби є об'єктами спільної власності подружжя. Нежитлове приміщення за договором купівлі-продажу від 15 серпня 2003 року було придбане ПП ОСОБА_2 хоч і спільно з третіми особами, але в подальшому в період шлюбу відповідачем за рахунок спільних коштів з позивачкою здійснена перебудова та прибудова частини нежитлового приміщення, тому 1/3 частина зазначеного нежитлового приміщення є спільним майном подружжя.
Отже, наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, є неоднаковими з висновками, зробленими в указаному ОСОБА_2 для прикладу рішенні суду касаційної інстанції у справі N 19258св11.
Постановляючи вказані в заяві ОСОБА_1 як приклади неоднакового застосування норм матеріального права ухвали у справах N 6-39503св12, 6-39768ск12, 6-49553св12, 6-23274св13, 6-38503св14, 6-33283св14 (в частині, що стосується віднесення до об'єктів права особистої приватної власності ОСОБА_2 виробничого обладнання та коштів на рахунках, відкритих на ПП ОСОБА_2 у публічному акціонерному товариства "А-Банк" (далі - ПАТ "А-Банк") та публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України (далі - АТ "Ощадбанк"), та в частині неврахування при поділі спільного майна подружжя вартості внеску до статутного капіталу товариства й частини активів товариства), суд касаційної інстанції дійшов висновків про таке. Майно, придбане сторонами під час перебування у шлюбі, є їх спільною сумісною власністю і не може бути визнане як особиста приватна власність одного з подружжя лише через те, що воно набуте ним під час здійснення підприємницької діяльності. Правовий режим майна, придбаного під час шлюбу, визначається не за його цільовим призначенням і не тільки фактом придбання його під час шлюбу, а за джерелами його придбання, за спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна, крім речей особистого користування. Тобто, визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити, крім іншого, і той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, виключаючи з поділу спільного майна подружжя статутний внесок у ТОВ "ТАДЕНА", виробниче обладнання та оборотні кошти на рахунках у ПАТ "А-Банк" та АТ "Ощадбанк" та визнаючи вказане майно особистою приватною власністю відповідача, виходив із того, що майно ФОП, що придбане і використовується у його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, є його особистою приватною власністю відповідно до статті 57 СК України. Передаючи статутний внесок у ТОВ "ТАДЕНА", набуваючи під час шлюбу як ФОП виробниче обладнання та користуючись оборотними коштами на рахунках, відкритих на ПП ОСОБА_2 у ПАТ "А-Банк" та АТ "Ощадбанк" для розрахунків у процесі здійснення підприємницької діяльності, відповідач діяв виключно як суб'єкт господарювання у процесі здійснення ним господарської діяльності. Позивачка має право лише на частку одержаних доходів від підприємницької діяльності.
Отже, наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, є неоднаковими з висновками, зробленими в указаних ОСОБА_1 для прикладу ухвалах суду касаційної інстанції у справах N 6-39768ск12, 6-49553св12, 6-23274св13, 6-38503св14, 6-39503св12, а також у справі N 6-33283св14 в частині віднесення до об'єктів права особистої приватної власності ОСОБА_2 виробничого обладнання та коштів на рахунках, відкритих на ПП ОСОБА_2 у ПАТ "А-Банк" і АТ "Ощадбанк", та в частині неврахування при поділі спільного майна подружжя вартості внеску до статутного капіталу товариства й частини активів товариства.
Постановляючи вказані в заяві ОСОБА_1 як приклади неоднакового застосування норм матеріального права ухвали у справах N 6-34373св14, 6-30088св13, 6-45395св13, а також у справі N 6-33283св14 (в частині віднесення до об'єктів права особистої приватної власності ОСОБА_2 вкладів у сумі 14 тис. доларів США на розрахункових рахунках у ПАТ "А- Банк"), суд касаційної інстанції виходив з такого.
У справі N 6-34373св14 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та передаючи справу на новий апеляційний розгляд, виходив із того, що при проведенні поділу спільного майна подружжя необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, а також з того, що суд апеляційної інстанції: не перевірив доводів позивачки про те, що спірні кошти, які зараховувались на рахунки відповідача, є коштами, повернутими фізичними особами в порядку погашення боргу, ці кошти надавались у борг за рахунок спільних сімейних коштів; не встановив, чи були вони набуті відповідачем після припинення фактичних шлюбних стосунків, чи є вони спільною власністю подружжя та якими доказами це підтверджується або спростовується.
У справі N 6-30088св13 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови в задоволенні позову про стягнення частини вартості спірного майна, передаючи справу в цій частині на новий судовий розгляд та залишаючи в іншій частині судові рішення без змін, виходив з того, що оскільки до суми коштів, знятих з банківського рахунку, входить і спірна сума коштів, які відповідачкою були внесені на банківський рахунок у період шлюбу з позивачем, то з огляду на вимоги частини другої статті 61 СК України ці кошти є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а також за відсутності будь-яких доказів того, що зазначені кошти є особистою власністю відповідачки.
У справі N 6-45395св13 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передаючи справу на новий судовий розгляд, виходив з того, що оскільки частина депозитних рахунків періодично закривалася, але кошти в той же день вносилися на інші рахунки в тому ж чи іншому банку, про що свідчать дати закриття та відкриття депозитних вкладів і розмір коштів на них, та не спростовано доводи відповідача про витрачання коштів на придбання об'єктів нерухомого майна, автомобілів і проведення ремонтних робіт, що було визнано потребами сім'ї, спірні об'єкти нерухомого майна є спільною сумісною власністю подружжя.
У справі N 6-33283св14 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, виходив з того, що належних, допустимих та безспірних доказів формування коштів за договором банківського рахунку лише як особистих коштів від підприємницької діяльності відповідач не надав, а апеляційний суд їх не зазначив, чим порушив вимоги статей 57 - 59, 212 ЦПК України.
У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, дійшовши висновку про віднесення до об'єктів права особистої приватної власності ОСОБА_2 вкладів у сумі 14 тис. доларів США на розрахункових рахунках у банку, виходив з доведеності того, що зазначені вклади зроблені відповідачем після припинення шлюбних стосунків та ведення спільного господарства з позивачкою в березні 2013 року, а тому відсутні об'єктивні підстави для віднесення вказаних коштів до спільного майна подружжя.
Отже, з наведених правових висновків суду касаційної інстанції про застосування норм матеріального права, покладених в основу судового рішення, яке переглядається, та з висновків, зроблених у вказаних ОСОБА_1 для прикладу ухвалах суду касаційної інстанції у справах N 6-34373св14, 6-30088св13, 6-45395св13, а також у справі N 6-33283св14 в частині віднесення судом до об'єктів права особистої приватної власності ОСОБА_2 вкладів у сумі 14 тис. доларів США на розрахункових рахунках у банку, не вбачається наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
Постановляючи вказану в заяві ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування норм матеріального права ухвалу у справі N 6-17490св14 (у частині віднесення до об'єктів права особистої приватної власності ОСОБА_2 земельної ділянки площею S_1 кв. м), суд касаційної інстанції рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови в задоволенні позовних вимог скасував і справу в цій частині направив на новий судовий розгляд. При цьому він виходив із того, що, якщо на земельній ділянці, яка одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації та є його особистою приватною власністю, знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то в разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право в розмірі частини права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди відповідно до статей 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), 377 ЦК України.
У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, дійшовши висновку про віднесення земельної ділянки площею S_1 кв. м до об'єктів права особистої приватної власності ОСОБА_2, виходив із того, що на спірній земельній ділянці площею S_1 кв. м житловий будинок не знаходиться, він знаходиться на іншій земельній ділянці, площею S_2 кв. м Указана ділянка площею S_1 кв. м не була придбана за рахунок спільних коштів подружжя, вона була набута відповідачем у порядку приватизації за рішенням Черкаської міської ради від 9 липня 2010 року відповідно до державного акта на право власності на землю від 15 листопада 2010 року, тобто до прийняття Закону України від 11 січня 2011 року N 2913-VI "Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя", яким таке майно було віднесене до спільної власності подружжя.
Отже, з наведених правових висновків суду касаційної інстанції про застосування норм матеріального права в указаній частині, покладених в основу судового рішення, яке переглядається, та висновків, зроблених у вказаній ОСОБА_1 для прикладу ухвалі суду касаційної інстанції у справі N 6-17490св14, не вбачається наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
За змістом пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявників, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, а заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 8 грудня 1979 року зареєстрували шлюб, який рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 липня 2013 року розірвано. Відповідно до цього рішення суду шлюбні стосунки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинились у березні 2013 року.
Під час перебування у шлюбі вони придбали (набули): житловий будинок і земельну ділянку площею S_1 кв. м по АДРЕСА_1; земельну ділянку площею S_2 кв. м по АДРЕСА_2; 33 % нежитлового приміщення, що розташоване по АДРЕСА_3; квартиру АДРЕСА_4; автомобіль BMW X3, вантажні транспортні засоби: RENAULT MAGNUM 440 силовий тягач-E, MAN 18.224 фургон ізотермічний, ЗИЛ 494801, напівпричіп-рефрижератор-E FRUEHAUF SREM 34C1, вантажний причіп ПМЗ 81011; майно домашнього вжитку та кошти на розрахункових рахунках у банках.
Спірний житловий будинок знаходиться на земельній ділянці площею S_2 кв. м Земельна ділянка площею S_1 кв. м не була придбана за рахунок спільних коштів подружжя, вона була набута відповідачем у порядку приватизації за рішенням Черкаської міської ради від 9 липня 2010 року відповідно до державного акта на право власності на землю від 15 листопада 2010 року.
Квартиру АДРЕСА_4 ОСОБА_2 прийняв у власність відповідно до договору дарування, укладеного 12 червня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2.
З 25 липня 1995 року відповідач є зареєстрованим як ФОП, який здійснює підприємницьку діяльність, розмір доходів від якої за 2013 рік склав 126 тис. грн.
Відповідач також є учасником ТОВ "ТАДЕНА", зареєстрованого 2 жовтня 2006 року з розміром статутного капіталу 39 тис. грн.., вклад ОСОБА_2 складав 33 %, розмір доходів ТОВ "ТАДЕНА" за 2013 рік складав 39 тис. 74 грн.
Судами також установлено, що спірні вантажні транспортні засоби зареєстровано на праві власності за відповідачем. Об'єктивні та переконливі докази придбання належних відповідачу автомобілів за рахунок спільних коштів з третіми особами, зокрема документальні підтвердження внесення третіми особами власних коштів на банківські рахунки відповідача, у матеріалах справи відсутні, тому ці транспортні засоби суд правомірно відніс до об'єктів спільної власності подружжя.
Відповідач на підставі договору оренди від 5 квітня 2007 року використовує для підприємницької діяльності виробниче обладнання вартістю 180 тис. грн.., яке належить відповідно до змісту договору оренди в рівних частках ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_4. Це майно придбане за оборотні кошти на рахунках ПП ОСОБА_2 для розрахунків при здійсненні підприємницької діяльності.
Спірне нежитлове приміщення за договором купівлі-продажу від 15 серпня 2003 року придбане ПП ОСОБА_2 спільно з третіми особами ОСОБА_5, ОСОБА_4 у рівних частках. У подальшому, під час перебування у шлюбі, відповідачем за рахунок спільних коштів подружжя здійснено перебудову та прибудову частини нежитлового приміщення і на підставі рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 липня 2010 року 1/3 частина зазначеного нежитлового приміщення набута у власність відповідачем.
Кошти на поточних рахунках ПП ОСОБА_2, відкритих у ПАТ "А-Банк" та АТ "Ощадбанк" є оборотними, такими, що набуті від підприємницької діяльності, використовуються для розрахунків при її здійсненні та не є спільними коштами подружжя.
Грошові кошти на рахунках ОСОБА_2 у публічних акціонерних товариствах "Укргазбанк", "Дельта Банк" і "Банк "Хрещатик", внесені в період шлюбних відносин з ОСОБА_1 за рахунок спільних коштів, суд відніс до спільного майна подружжя.
Вклади за укладеними 4 вересня 2013 року між відповідачем і ПАТ "А-Банк" договорами на суму 14 тис. доларів США зроблені відповідачем після припинення шлюбних стосунків та ведення спільного господарства з позивачкою, тому їх суд не відніс до спільного майна подружжя.
Крім того, судами встановлено, що витребувані судом відомості про рух коштів на рахунку відповідача та пояснення ОСОБА_2 в судовому засіданні підтверджують, що останнім з власної платіжної банківської картки ПАТ "А-Банк" у період шлюбних стосунків з ОСОБА_1 були перераховані кошти на загальну суму 20 тис. 177 грн. 20 коп. на кредитний позичковий рахунок співмешканки ОСОБА_6 для погашення кредиту. У зв'язку з доведеністю факту витрачання спільних коштів не на потреби сім'ї без згоди дружини частину вказаних коштів суд компенсував на користь позивачки.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Стаття 57 СК України дає визначення майна, яке належить до особистої приватної власності кожного з подружжя.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.
За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є:
1) час набуття такого майна,
2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття),
3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.
Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма статті 60 СК України вважається правильно застосованою.
У зв'язку з викладеним грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об'єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна приватним підприємцем для його використання у своїй підприємницькій діяльності не може бути підставою для визнання такого майна об'єктом права особистої приватної власності одного з подружжя.
Отже, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.
Таких по суті висновків дійшов і суд касаційної інстанції під час розгляду касаційних скарг у справах N 6-39503св12, 6-39768ск12, 6-49553св12, 6-23274св13, 6-38503св14, 6-33283св14 в частині, що стосується неврахування при поділі спільного майна подружжя вартості внеску до статутного капіталу товариства.
Проте у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції не звернув уваги на походження джерела коштів, які були внесені у статутний капітал ТОВ "ТАДЕНА"; не врахував, що згідно з поясненнями ОСОБА_1 внесок у статутний капітал ТОВ "ТАДЕНА" зроблено ОСОБА_2 зі спільних коштів подружжя, та не перевірив цих доводів належним чином, у зв'язку з чим був позбавлений можливості правильно застосувати до спірних правовідносин у вказаній частині статтю 60 СК України.
Зважаючи на викладене, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що ухвала суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд"), - неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною.
За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України (у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд") заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду касаційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Разом з тим, ураховуючи, що у справі, яка переглядається, судом установлено, що джерелом набуття спірних вантажних транспортних засобів та частини перебудованого нежитлового приміщення є спільні кошти з позивачкою, суд дійшов правильного висновку про віднесення вказаного майна до спільного майна подружжя, у зв'язку з чим підстави, на які посилається ОСОБА_2, не підтвердилися, тому його заява задоволенню не підлягає.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частинами першою та другою статті 3604, статтею 3605 ЦПК України (у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд"), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд судових рішень відмовити.
Заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень задовольнити частково.
Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий    А. Г. Ярема
Судді Верховного Суду України:
Л. І. Григор'єва
В. І. Гуменюк
Н. П. Лященко
Л. І. Охрімчук
Я. М. Романюк
Ю. Л. Сенін
В. М. Сімоненко

* * *
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
(постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 червня 2015 року N 6-38цс15)
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи статтю 60 Сімейного кодексу України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є:
1) час набуття такого майна,
2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття),
3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.
Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма статті 60 Сімейного кодексу України вважається правильно застосованою.
У зв'язку з викладеним грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об'єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна приватним підприємцем для його використання у своїй підприємницькій діяльності не може бути підставою для визнання такого майна об'єктом права особистої приватної власності одного з подружжя.
Отже, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Комментариев нет:

Отправить комментарий