Давным-давно
правоприменение соответствовало здравому смыслу. Для простого жителя
многоэтажки ОСМД не отличалось от ЖЭКа. И, соответственно, их отношения
регулировались одинаково: Госкомцен проверял обоснованность тарифов в ОСМД, Антимонопольный
комитет Украины контролировал их как монополистов, а органы местного
самоуправления согласовывали тарифы, а суды отказывали ОСМД во взыскании с
жильцов при отсутствии согласования тарифов городским советом.
Ситуация
изменилась после издания Минрегионом письма от 30.11.2012 г. N 7/10-19373 о
том, что ОСМД не являются субъектами Закона Украины «О жилищно-коммунальных
услугах», поскольку не оказывают жилищно-коммунальные услуги, а управляют
имуществом.
То,
что согласно Гражданскому кодексу Украины, услуги по управлению недвижимостью
возникают исключительно в силу нотариально оформленного договора управления,
которого у ОСМД нет, не смутило издателей письма.
Изменилась
и позиция Антимонопольного комитета. Если ранее ОСМД были субъектами многочисленных
проверок, поскольку занимают монопольное положение на рынке услуг для каждого
конкретного дома, то на сегодня комитет считает, что ОСМД не ведут
хозяйственной деятельности. То, что неприбыльность никак не связана с
отсутствием коммерческой и тем более хозяйственной деятельности, также не
смущает чиновников.
Более
того, в статье 4 Закона Украины «Об объединениях сособственников
многоквартирных домов» недвузначно указано, что ОСМД может осуществлять
хозяйственную деятельность для обеспечения собственных потребностей
непосредственно или путем заключения договоров с физическими или юридическими
лицами. В статье 10 этого Закона также упоминается «финансово-хозяйственная
деятельность объединения», а согласно в статье 16 «Объединение имеет право… для
выполнения уставных задач осуществлять необходимую хозяйственную деятельность».
Но кому нужны эти законы…
Границы
безграничного счастья застройщиков, которые после продажи квартир продолжают
контролировать свои ОСМД, извлекая прибыль, раздвинула и изменившаяся судебная
практика.
Если
ранее суды отказывали в исках ОСМД поскольку тарифы не были согласованы
горсоветом, как того требует Закон Украины «О жилищно-коммунальных услугах», то
сегодня суды выносят противоположные решения. Верховный Суд Украины в постановлении
от 1 апреля 2015 года по делу № 3-28гс15 подтвердил бесконтрольность ОСМД.
Суд
сослался на то, что ОСМД заказывает все услуги у специализированных
организаций, которые и согласовывают свои тарифы. Возможно, ОСМД, ничего не
производящие сами, и существую. Никто их не видел, но допустим. Только новое
правоприменение распространили на все ОСМД. Которые, как известно жильцам,
имеют собственные домовые котельные, дворников, электриков, охранников… По
мнению суда, затраты на персонал ОСМД могут быть любыми, ничем не
ограничиваемыми.
Суд
не смутило то, что необходимость регулирования тарифов ОСМД обусловлена тем,
что владелец квартиры в доме с ОСМД лишен возможности выйти из ОСМД. Более
удивительны отношения ОСМД с жильцами, которые не являются его членами. Они
лишены права обжаловать решения ОСМД о тарифах.
Широко
разрекламированный Закон «Об особенностях осуществления права собственности в
многоквартирном доме» ясности не привнес. Согласно абзацу 10 части 1 статьи 7
Закона, сособственник обязан оплачивать только жилищно-коммунальные услуги.
Однако тут же говорится уже не о жилищно-коммунальных услугах, а о «затратах на
управление» (абзац 7 части 2 статьи 10) и об «услугах по управлению» (часть 1
статьи 11). А в Законе об ОСМД по-прежнему фигурируют «взносы и платежи».
Сон
разума породил чудовище. Еще менее контролируемое, чем ЖЭКи.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 квітня 2015 року м. Київ
Судова
палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Барбари В.П.,
суддів: Берднік І.С., Гуля В.С., Ємця
А.А.,
Жайворонок
Т.Є., Колесника П.І., Потильчака О.І.,
Шицького
І.Б., -
розглянувши
у відкритому судовому засіданні заяву дочірнього підприємства «Компроміс» (далі
- ДП «Компроміс») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого
господарського суду України від 27
листопада 2014 року в справі № 916/2197/13 за позовом об'єднання співвласників
багатоквартирного жилого будинку «Одесит» (далі - ОСББ «Одесит») до ДП
«Компроміс» про стягнення суми,
в
с т а н о в и л а :
У
лютому 2015 року до Верховного Суду України звернулося ДП «Компроміс» із заявою
про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 27 листопада 2014
року у справі № 916/2197/13 із підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої
статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК
України), в якій просило скасувати постанову суду касаційної інстанції, а
справу направити на новий розгляд до того ж суду.
Підставою
для перегляду постанови ДП «Компроміс» вважає неоднакове застосування судом
касаційної інстанції положень статей 13, 14, 31 Закону України «Про
житлово-комунальні послуги», внаслідок чого, на думку заявника, було ухвалено
різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.
Заяву
мотивовано тим, що суд касаційної інстанції у цій справі, залишаючи без змін
постанову Одеського апеляційного господарського суду від 2 жовтня 2014 року і,
відповідно, рішення господарського суду Одеської області від 21 серпня 2014
року про часткове задоволення позову, застосувавши до спірних правовідносин
положення законів України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного
будинку» та «;Про житлово-комунальні послуги», виходив із доведеності позовних
вимог у частині стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
В
обґрунтування заяви ДП «Компроміс» надано копії постанов Вищого господарського
суду України від 24 вересня 2009 року у справі
№ 28/157-08-4117, від 22 грудня 2011 року у справі № 26/17-1549-2011,
від 2 липня 2014 року у справі № 908/3643/13, в яких суд касаційної інстанції,
на думку заявника, по-іншому, ніж у справі № 916/2197/13, застосував зазначені
норми матеріального права при вирішенні спору у подібних правовідносинах.
Заслухавши
суддю-доповідача, пояснення представника ДП «Компроміс», перевіривши наведені
заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду
України вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Правові
та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації
об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку,
захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання
багатоквартирного будинку визначено Законом України «Про об'єднання
співвласників багатоквартирного будинку».
Відповідно
до частини четвертої статті 4 цього Закону основна діяльність об'єднання
полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав власників
приміщень на володіння та користування спільним майном членів об'єднання,
належне утримання будинку та прибудинкової території, сприяння членам
об'єднання в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за
обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з
діяльністю об'єднання.
За
змістом статті 10 Закону України «Про об'єднання співвласників
багатоквартирного будинку» вищим органом управління об'єднання є загальні збори
його членів до виключної компетенції яких, між іншим, належить затвердження
кошторису, балансу об'єднання та річного звіту; визначення розмірів внесків та
платежів членами об'єднання. За результатами розгляду питань, віднесених до
компетенції загальних зборів, приймається рішення, яке може бути
оскаржене в судовому порядку.
У
разі відмови власника
приміщення укладати договір
або сплачувати обов'язкові платежі на утримання та ремонт неподільного
майна та відповідної частки загального майна об'єднання має право звернення до
суду для стягнення нарахованих платежів у судовому порядку (частина шоста
статті 13 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного
будинку»).
Згідно
із частинами п'ятою, восьмою статті 22 Закону України «Про об'єднання
співвласників багатоквартирного будинку» у разі, якщо правління об'єднання
самостійно здійснює функції управителя, воно за договором з постачальниками
комунальних послуг може бути колективним замовником (абонентом) таких послуг. У
цьому випадку об'єднання несе повну відповідальність за своєчасну сплату
вартості фактично спожитих членами об'єднання комунальних послуг. Відмова
від укладення договору,
від оплати рахунків
або несплата рахунків не допускається. Такі дії є порушенням прав інших
членів об'єднання і підставою для звернення до суду про стягнення заборгованості
із плати по відповідних рахунках у примусовому порядку.
Отже,
відповідно до наведених вимог чинного законодавства особа, яка є власником
приміщення і, в свою чергу, співвласником
будинку, в якому створено об'єднання співвласників багатоквартирного
будинку (далі - ОСББ), однак не є членом цього об'єднання, зобов'язана брати
участь у витратах на управління, утримання та збереження будинку, а об'єднання
наділено правом у разі нездійснення цією особою таких дій звернутися до суду з
позовом про стягнення нарахованих платежів по цим витратам.
При
вирішенні справи судами установлено, що у 2003 році співвласниками жилих і
нежилих приміщень будинку № 9а по Лідерсовському бульвару у м. Одесі створено
ОСББ «Одесит».
Відповідачеві
на праві власності належить квартира №
74 загальною площею 423,8 м2, яка знаходиться у зазначеному будинку, при цьому
ДП «Компроміс» не є членом ОСББ і договір про надання послуг із ним не
укладався.
ОСББ
«Одесит» як управитель житлового будинку звернулося до суду з позовом про
стягнення з відповідача заборгованості з оплати фактично спожитих
житлово-комунальних послуг, до складу яких входять: послуги з утримання будинку
та прибудинкової території (вивезення сміття, охорона території, обслуговування
ліфтів, забезпечення освітлення території тощо), а також послуг з опалення
приміщення за допомогою автономної котельні.
Судами
також установлено, що всі послуги надавалися спеціалізованими підприємствами на
підставі відповідних договорів, виконання робіт за якими підтверджується
наявними у матеріалах справи доказами.
Підставами
для нарахування ОСББ «Одесит» вартості послуг слугувало рішення загальних
зборів членів ОСББ «Одесит» про встановлення розміру внесків, яке є чинним і в
судовому порядку недійсним не визнавалося, а також факт надання цих послуг.
Заперечуючи
проти позову, ДП «Компроміс» послалося на те, що тарифи, встановлені ОСББ, яке
є виконавцем послуг відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні
послуги», підлягають затвердженню органами місцевого самоврядування.
За
змістом статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем
житлово-комунальних послуг є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого
є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, а
виробником - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює
житлово-комунальні послуги.
За
змістом частини першої статті 55 Господарського кодексу України (далі - ГК
України) суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин,
які здійснюють господарську діяльність.
Під
господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів
господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та
реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру,
що мають цінову визначеність (частина перша статті 3 ГК України).
Відповідно
до положень статті 4 Закону України «Про об'єднання співвласників
багатоквартирного будинку» та статуту ОСББ «Одесит» об'єднання може здійснювати
господарську діяльність для забезпечення власних потреб безпосередньо або
шляхом укладення договорів з фізичними чи юридичними особами. Об'єднання є
неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його
розподілу між членами об'єднання.
Отже,
суди при вирішенні спору дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не
здійснює господарської діяльності у розумінні наведених норм законодавства,
оскільки його діяльність спрямована на створення і підтримання необхідних
матеріально-технічних умов його функціонування, що здійснюється за участі або
без участі суб'єктів господарювання, а відтак, ця діяльність є господарчим
забезпеченням діяльності негосподарюючого суб'єкта.
За
таких обставин ОСББ не є виробником та/або виконавцем житлово-комунальних
послуг, визначених відповідно до положень Закону України «Про
житлово-комунальні послуги», оскільки не надає і не виробляє таких послуг, а
отже, і не формує цін чи тарифів на послуги, які б підлягали встановленню
(затвердженню) органами місцевого самоврядування.
ОСББ,
які самостійно (власними силами та/або з залученням на договірній основі інших
юридичних та фізичних осіб) забезпечують утримання будинку і прибудинкової
території, при визначенні розміру внесків (платежів) на таке утримання повинні
виходити з розміру витрат, передбачених кошторисом об'єднання, який відповідно
до статті 10 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного
будинку» затверджується загальними зборами членів об'єднання.
При
цьому ні зазначеним Законом, ні іншими законодавчими актами України не
передбачено затвердження або погодження органами місцевого самоврядування
розмірів внесків та платежів, визначених загальними зборами ОСББ.
Таким
чином, суди правильно зазначили, що відповідачем помилково ототожнюються внески
(збори, платежі) на утримання будинку, визначені загальними зборами ОСББ, із
тарифом на житлово-комунальну послугу з утримання будинків і споруд та
прибудинкових територій, який відповідно до статті 28 Закону Украйни «Про
місцеве самоврядування» та статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні
послуги» підлягає встановленню органами місцевого самоврядування.
У
зв'язку з наведеними обставинами суд касаційної інстанції дійшов обґрунтованого
висновку про наявність правових підстав для задоволення позову щодо стягнення з
відповідача на користь ОСББ заборгованості за надані житлово-комунальні
послуги.
Згідно
з частиною першою статті 11126 ГПК України Верховний Суд України відмовляє в
задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не
підтвердилися.
Ураховуючи
те, що суд касаційної інстанції при вирішенні цієї справи правильно застосував
норми матеріального права, у задоволенні заяви ДП «Компроміс» слід відмовити.
Відповідно
до підпункту 1 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону
України «Про забезпечення права на справедливий суд» і керуючись статтями 111-23,
111-24, 111-26 Господарського процесуального кодексу України (у редакції до 28
березня 2015 року), Судова палата у господарських справах Верховного Суду
України
п
о с т а н о в и л а :
У
задоволенні заяви дочірнього підприємства «Компроміс» відмовити.
Постанова
є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2
частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий В.П.
Барбара
Судді:І.С.
БерднікВ.С. ГульА.А. ЄмецьТ.Є. ЖайворонокП.І. КолесникО.І. ПотильчакІ.Б.
Шицький
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43626611
Отправить комментарий