15 октября 2015

Заплатят все

Верховный суд Украины позволил банкам дважды взыскивать один долг. Руководствуясь решением по делу № 6-939цс15, банки могут изымать залог даже при погашенной задолженности по кредитному договору.
Логика суда основана на том, что расторжение кредитного договора не является основанием для прекращения ипотеки.



ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
 9 вересня 2015 року                                            м. Київ

Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого   Сеніна Ю.Л.,
суддів:  Гуменюка В.І.,          Лященко Н.П.,          Сімоненко В.М.,
Яреми А.Г.,                
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Мегабанк», треті особи: відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Полтавського міськрайонного управління юстиції Полтавської області, приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання договору іпотеки припиненим, припинення обтяження нерухомого майна, зобов’язання повернути документи на предмет іпотеки; за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства «Мегабанк» до ОСОБА_1, треті особи: відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Полтавського міськрайонного управління юстиції Полтавської області, приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації за заявою публічного акціонерного товариства «Мегабанк» про перегляд рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2014 року, рішення Апеляційного суду Харківської області від 14 січня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 березня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 29 березня 2007 року між  ним і відкритим акціонерним товариством «Мегабанк» (далі – ВАТ «Мегабанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Мегабанк» (далі – ПАТ «Мегабанк»), укладено кредитний договір НОМЕР_1, згідно з яким  він отримав кредит у сумі 130 тис. доларів США на споживчі цілі з кінцевим терміном повернення коштів до 29 березня 2017 року зі сплатою 13 % річних. У подальшому були укладені додаткові угоди до кредитного договору, якими збільшено розмір кредиту до 230 тис. доларів США, а відсоткову ставку збільшено до 13,8 % річних.
З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором     29 березня 2007 року укладено іпотечний договір, предметом якого є житловий будинок з надвірними будівлями та земельна ділянка, що розташовані у АДРЕСА_1 та належать ОСОБА_1 на праві приватної власності
18 вересня 2009 року Ленінським районним судом м. Полтави постановлено заочне рішення, яким за  позовом ПАТ «Мегабанк» достроково розірвано кредитний договір від 29 березня 2007 року і стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором у сумі 221 тис. 419 доларів США 61  цент, що еквівалентно 1 млн  687 тис. 217 грн 43 коп.
Позивач просив суд визнати договір іпотеки припиненим, припинити обтяження нерухомого майна, зобов’язати банк повернути йому всі наявні документи на предмет іпотеки.
У жовтні 2014 року ПАТ «Мегабанк» звернулося до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що банк має право за рахунок предмета іпотеки задовольнити свою вимогу за основним зобов’язанням у повному обсязі, а рішення суду про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за кредитним договором не звільняє ОСОБА_1 від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє банк права на погасити заборгованість шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2014 року постановлено: визнати припиненим іпотечний договір, укладений 29 березня 2007 року між ПАТ «Мегабанк» та ОСОБА_1; зобов’язано ПАТ «Мегабанк» передати ОСОБА_1 документи на предмет іпотеки; припинити обтяження нерухомого майна – будинку та земельної ділянки у АДРЕСА_1, яке було накладене на підставі іпотечного договору від 29 березня 2007 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_2, та вилучити відповідні записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна. У задоволенні зустрічного позову ПАТ «Мегабанк» відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 14 січня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови в задоволенні зустрічного позову банку, у цій частині постановлено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні зустрічного позову у зв’язку з його необґрунтованістю; рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 березня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ «Мегабанк» на ухвалені в справі судові рішення.
У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «Мегабанк» просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 березня 2015 року й постановити нове судове рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 1, 3, 17, 33 Закону України «Про іпотеку», статей 530, 598, 599, 653 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).
На підтвердження своїх доводів ПАТ «Мегабанк»  надало копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня та 24 грудня 2014 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заявників, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно зі статтею 355 Цивільного процесуального Кодексу України (далі – ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Суди під час розгляду справи встановили, що 29 березня 2007 року між ОСОБА_1 і ВАТ «Мегабанк», правонаступником якого є
ПАТ «Мегабанк», укладено кредитний договір НОМЕР_1, за яким
ОСОБА_1 надано кредит у сумі 130 тис. доларів США на споживчі цілі з кінцевим терміном повернення коштів до 29 березня 2017 року зі сплатою 13 % річних. У подальшому були укладені додаткові угоди до кредитного договору, якими розмір кредиту збільшено до 230 тис. доларів США, а відсоткову ставку збільшено до 13,8 % річних.
З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, між ОСОБА_1 і ВАТ «Мегабанк», правонаступником якого є
ПАТ «Мегабанк», 29 березня 2007 року укладено іпотечний договір, предметом якого є житловий будинок з надвірними будівлями та земельна ділянка, що розташовані у АДРЕСА_1 й належать на праві приватної власності ОСОБА_1.
18 вересня 2009 року Ленінським районним судом м. Полтави постановлено заочне рішення, яким достроково розірвано кредитний договір від 29 березня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Мегабанк», стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором в сумі 221 тис. 419 доларів США 61 цент, що еквівалентно 1 млн 687 тис. 217 грн 43 коп.
У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із
заявою про застосування строків позовної давності щодо зустрічного позову ПАТ «Мегабанк», посилаючись на те, що оскільки банк довідався про порушення свого права 18 травня 2009 року – в день звернення до суду з позовом про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за кредитом, то строк позовної давності сплинув 19 травня  2012 року, однак банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки лише 8 жовтня 2014 року.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 та відмову в задоволенні зустрічного позову ПАТ «Мегабанк», суд першої інстанції керувався тим, що зобов’язання сторін за кредитним договором припинилися
11 жовтня 2009 року, у день набрання чинності судового рішення про дострокове розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за кредитом, а тому зобов’язання ОСОБА_1 за іпотечним договором припинені. Оскільки банк довідався про порушення свого права 18 травня 2009 року – в день звернення до суду з позовом про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за кредитом, а із зустрічним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки звернувся лише 8 жовтня 2014 року, то ним пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні зустрічного позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог банку, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що суд залишив поза увагою те, що норма статті 267 ЦК України застосовується лише тоді, коли буде доведено існування самого суб’єктивного права. У  разі відсутності такого права або  якщо воно ніким не порушене, у задоволенні позову необхідно відмовити не з причин пропуску позовної давності, а у зв’язку з необґрунтованістю самого позову. Суб’єктивне право звернення стягнення на предмет іпотеки банк утратив з моменту припинення основного зобов’язання – 11 жовтня 2009 року, в день набрання чинності судового рішення про дострокове розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за кредитом. 
Проте в наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ суд дійшов таких правових висновків:
 - в ухвалі від 8 жовтня 2014 року суд касаційної інстанції  керувався тим, що розірвання кредитного договору не припиняє кредитні зобов’язання боржника,  згідно з якими боржник зобов’язаний повернути суму кредиту, сплатити проценти та пеню за порушення строків виконання зобов’язання. Кредитне зобов’язання вважається припиненим з моменту виконання позичальником усіх обов’язків перед банком;
- в ухвалі від 24 грудня 2014 року суд касаційної інстанції  зазначив, що  у разі розірвання кредитного договору в судовому порядку його дія припиняється на майбутнє. При цьому рішення про розірвання кредитного договору та про стягнення заборгованості не звільняє від обов’язку виконання зобов’язань, зокрема не позбавляє кредитора права на задоволення своїх законних вимог за рахунок іпотечного майна.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статті 17 Закону України «Про іпотеку», статей 599, 653 ЦК України.
 Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
  Статтею 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов’язання, а саме: зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Законом України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди);  з інших підстав, передбачених Законом (стаття 17).
Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов’язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішення суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальним правилом розірвання договору припиняє його дію на майбутнє. але  не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає в дії окремі його умови щодо зобов’язань сторін, спеціально передбачених для застосування на випадок порушення зобов’язань і після розірвання договору,  з огляду на характер цього договору, за яким кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання.
Отже, аналіз зазначених норм показує, що, припинення зобов’язання можливе за умови його належного  виконання, що проведено належним чином, а розірвання кредитного договору не є підставою для припинення іпотеки, якою може забезпечуватися виконання зобов’язання, що виникло до набрання законної сили рішенням суду про розірвання договору.
Умовами укладеного 29 березня 2007 року між ОСОБА_1 і ВАТ «Мегабанк» договору іпотеки  встановлено, що договір закінчує свою дію з припиненням основного зобов’язання. Свої зобов’язання за кредитним договором ОСОБА_1 не виконав.
Отже, у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що зобов’язання сторін за іпотечним  договором припинилися у зв’язку з набранням чинності судового рішення про дострокове розірвання кредитного договору.
У зв’язку із цим висновок апеляційного суду, з яким погодився суд касаційної інстанції, про те, що банк утратив суб’єктивне право звернення до суду із зустрічним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки з  дня набрання чинності судового рішення про дострокове розірвання кредитного договору, є помилковим.
Не можна також визнати правильними висновки суду першої інстанції щодо спливу позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки,  оскільки вони суперечать нормам статей 257, 258. 599 ЦК України, а також статей 12, 17 Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
Ураховуючи викладене, рішення судів першої, апеляційної інстанцій та ухвала суду касаційної інстанції підлягають скасуванню з постановленням нового судового рішення про відмову в позові ОСОБА_1 щодо визнання договору іпотеки припиненим, припинення обтяження нерухомого майна, зобов’язання повернути документи на предмет іпотеки.
Ухвалені в справі судові рішення в частині позовних вимог ПАТ «Мегабанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд  до суду  першої інстанції, оскільки  суди не встановили усіх фактів, необхідних для правильного застосування статті 39 Закону України «Про іпотеку», якою визначено вимоги до рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, а також умов, за яких застосовується Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що не дозволяє Верховному Суду України ухвалити нове рішення в цій частині.
Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

                                                        п о с т а н о в и л а :

Заяву публічного акціонерного товариства «Мегабанк» задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2014 року, Апеляційного суду Харківської області від 14 січня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 березня 2015 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Мегабанк» про визнання договору іпотеки припиненим, припинення обтяження нерухомого майна та зобов’язання повернути документи на предмет іпотеки відмовити.
Справу в частині  позовних вимог публічного акціонерного товариства «Мегабанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Ю.Л. Сенін
Судді:
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
В.М. Сімоненко
А.Г. Ярема

Правова позиція,
висловлена Верховним Судом України
при розгляді справи № 6-939цс15

Статтею 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов’язання, а саме: зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Законом України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди);  з інших підстав, передбачених Законом (стаття 17).
Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов’язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішення суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальним правилом розірвання договору припиняє його дію на майбутнє. але  не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає в дії окремі його умови щодо зобов’язань сторін, спеціально передбачених для застосування на випадок порушення зобов’язань і після розірвання договору,  з огляду на характер цього договору, за яким кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання.
Отже, аналіз зазначених норм показує, що, припинення зобов’язання можливе за умови його належного  виконання, що проведено належним чином, а розірвання кредитного договору не є підставою для припинення іпотеки, якою може забезпечуватися виконання зобов’язання, що виникло до набрання законної сили рішенням суду про розірвання договору.

Комментариев нет:

Отправить комментарий