У
колегію суддів судової палати
у
кримінальних справах
Вищого
спеціалізованого суду України з
розгляду цивільних і кримінальних справ
01043,
Україна, м. Київ,
вул.
П. Орлика, 4
Адвоката
Свінціцького Ігора Анатолійовича
м.Київ
03147 Русанівська наб.20 к.27
Захисника
Б. Є.
(відповідно
до ордеру №45 від 24.04.2015р.
наданого
АО Ліга правового захисту)
КАСАЦІЙНА СКАРГА
на вирок Обухівського районного
суду Київської області від 09.04.2015 року за обвинуваченням Б.Є. та К. у
вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України
та на ухвалу Апеляційного суду Київської
області від 16.07.2015 року
Вироком
Обухівського районного суду Київської області від 09.04.2015 року Б. Є. визнано
винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, та призначено
покарання у вигляді 7 років позбавлення волі, стягнуто солідарно з К. та Б.Є.
на користь С. 53000 грн. ва якості відшкодування матеріальної шкоди та 7000 грн.
в якості відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Апеляційного суду Київської від
16.07.2015року вирок оставлено без змін.
Відповідно
до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові
рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Ухвала апеляційного
суду — це рішення вищого суду щодо законності та обґрунтованості рішення суду
першої інстанції. Тому вона повинна відповідати тим самим вимогам, що і рішення
суду першої інстанції, тобто буди законною і обґрунтованою. Відповідно до вимог
ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і
вмотивованим.
Окрім
додержання інших, передбачених ст. 404 КПК України вимог, в ухвалі слід
проаналізувати і співставити з наявними у провадженні матеріалами всі доводи,
наведені в апеляції, і дати на кожен з них вичерпну відповідь, пославшись на
відповідний матеріальний чи процесуальний закон. У разі залишення вироку,
постанови без зміни в ухвалі необхідно докладно викласти мотиви й підстави
відхилення апеляції, а також докази, що спростовують наведені в ній доводи.
Апеляційний
суд при розгляді апеляції засудженого Б.Є. вказаних вимог закону не дотримався.
Зокрема,
засуджений в апеляційній скарзі ставив питання про скасування вироку суду
першої інстанції скасувати в зв’язку з невідповідністю висновків суду,
викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження,
що вплинули на правильність застосування закону України про кримінальну
відповідальність.
В
судовому засіданні 25.03.2015 року був допитаний Б.С. який пояснив, що він
зателефонував К., домовився з ним про зустріч приїхав до нього в місто Обухів.
Взяли вина та випили його за зупинкою на лавочці. Випили пива, пішли в
Гороскоп, на проти молокозаводу зустріли компанію осіб, які сперечалися між
собою., серед них був і потерпілий. Б. та К. прийняли участь у розмові, під час
якої познайомилися з потерпілим, фактично під час бесіди вивши його з компанії,
де почали голосно та брутально сперечатися. Потерпілий запропонував продовжити
знайомство у нього дома, запропонувавши розпити спиртні напої. Зайшли у трьох
до оселі потерпілого, спрямували на кухню, потерпілий дістав банку з спиртними
напоями домашнього виробництва і вони почали вживати. Через деякий час, К. під
приводом до туалету вийшов зі столу та спрямував до нього. Потерпілий практично
відразу пішов за К., Б. остався один на кухні. Через хвилину він почув звук,
він встав зі стола та пішов в коридор та побачив потерпілого, який стояв на
кортячках та тримався за обличчя. На питання, що трапилося, він почув, що все
нормально. К. підійшов до Б. та сказав, що потрібно терміново уходити, Б. почав
лаятися, т.я. зрозумів що К. вдарив потерпілого. К. почав давати кошти Б.,
однак останній відмовлявся їх брати. К. пішов на кухню, Б. вийшов з квартири,
спустився та стояв біля парадного входу. К. вийшов з кульком. Розмова
продовжилася на вулиці, їх затримали працівники міліції. Б. стверджує, що
наміру бити та грабувати потерпілого у нього не було, ні розмов ні намірів він
з К. з цього приводу він не оговорював, кошти які у нього були, були його та ті
які йому всунув К. Ні яких речей, коштів він з квартири потерпілого не брав.
Ніхто
не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального
правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе
винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини
особи тлумачиться на користь такої особи. Крім того, саме на суд законом
покладається обов'язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини
кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що
виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують
чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити
прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень (ст. 9 КПК).
Апеляційний
суд Київської області в ухвалі посилається на матеріали кримінального провадження
а саме:
-Протокол
прийняття заяви від.20.11.2014 року С. (т.1.а.с.106) свідчить тільки про те що
було скоєно злочин відносно майна потерпілого але це не свідчить про те що Б. Є.
скоїв злочин відносно потерпілого. Суд повинен відкинути цій доказ
обвинувачення, як такій що не доводить
вчинення злочину Б.С. до ч.2 ст. 219-7 КК України.
-Протокол
огляду місця події від 21.11.2014 року (т.1 а.с.108-117) Слідчий виявив
розкидані речі потерпілого та які зникли, також слідчий вилучив змиви плям
бурого кольору схожих на кров, та приєднав до матеріалів кримінального
провадження. В матеріалах справи немає
висновку експерта стосовно вилучених змивів бурого кольору, відповідно
протоколу огляду з місця події від 24.11.2014 р. Взагалі суд так не встановив
що було вилучено. Суд повинен відкинути цій доказ обвинувачення, як такій що не
доводить вчинення злочину Б. Є. до ч.2
ст.187 КК України.
-Протокол
огляду місця події від 21.11.2014 року огляду особистих речей К. та Б. Є.
відразу після затримання, де в особистих речах було виявлено частина викрадених
коштів та речей з квартири потерпілого. В судовому засіданні 25.03.2015року був
допитаний Б. С. який пояснив, Б. стверджує, що наміру бити та грабувати
потерпілого у нього не було, ні розмов ні намірів він з К. з цього приводу він
не оговорював, кошти які у нього були, були його та ті які йому всунув К. Ні
яких речей, коштів він з квартири потерпілого не брав. Такі покази Б.Є. надавав
не тільки в судовому засіданні а і на досудовому слідстві, вони послідовні та
об’єктивні, тому я впевнений що суд повинен взяти їх до уваги, вони прямо
підтверджують існування чи відсутність обставин, які мають значення для даного
кримінального провадження, да доводять, що складу злочину ч.2. ст. 187
КК України не існує. Ствердження Б.Є. підтверджує і К. підтвердив, що грошві
взяв у потерпілого, доларів не бачив, євро було 150. Частину коштів він сунув Б.,
скільки не пам’ятає. В свої плани пограбування потерпілого він Б. не
посвячував, Б. потерпілого не чіпав, не бив. В судовому засіданні був оглянутий
відеодиск особистого огляду К. від 21.11.2014 року, але цей доказ неможливо
покласти як доказ обвинувачення т.я. він не відповідає вимогам ст.104 КПК
України, т.я. неможливо встановити хто проводив цю процесуальну дію а саме
обшук К., час, в присутності кого проходила ця процесуальна дія, понятих. На
екрані були тільки брутальна лайка та частини тіла К., який заперечував дії
відносного нього. Відеодиска обшуку Б. Є. взагалі немає.
Даний
доказ ні в якому разі не підтверджує винність Б. Є. та повинен бути відкинутий
як такий що не відповідає вимогам процесуального закону та не доводить Б. Є. в
скоєнні злочину відповідно до ч.2 ст. 187 КК України.
-11.03.2015
року допитаний у судовому засіданні потерпілий С. пояснив суду, що з К. та Б.С.
21.11.2014 року близько о 00год.50хв. разом після знайомства на вулиці, прийшли
до його квартири №, яка розташована в м. Обухів по вул. Каштановій, №. Де
продовжили на кухні вживати спиртні напої. Загрози від підсудних він не
відчував. Під час спілкування К. вийшов з кухні в іншу кімнату, С. виявив його
відсутність та пройшов до спальні. Ввімкнув світло, та спитав К. що він робить
в кімнаті? Отримав удар в обличчя в ліву частину, при цьому К. ні чого не
казав. С. впав, на його думку він втрачав свідомість т.я. ні чого не пам’ятає,
вважає що прийшов до тями через 3 хв. Потім його знову вдарили, хто він не
пам’ятає. Отямився в залі, його відтягли, чув балачки обвинувачених. Стверджує,
хто його вдарив другий раз, він не знає, бо не бачив. Він притворився як таким,
що втратив свідомість, бо обвинувачені збиралися йти. Працівники міліції
приїхали приблизно через 7 хв. Затримали обвинувачених відразу у дворі. В
квартирі був бардак, зникли гроші, біжутерія та ін. В своїх показах та на
запитання захисників, С. не стверджував та не вказував, що Б.С. ходив по
квартирі, обшукував її та бив його. Він впевненістю вказує тільки на К. що він
обшукував квартиру та вдарив його в обличчя. Я вважаю, що вищезазначені покази
потерпілого свідчать лише про конфлікт який виник між компаніями але ніяким
чином не доводять вчинення удару Б.С. потерпілому а носять
характер припущення, тому суд повинен відкинути
даний доказ обвинувачення до ч.2 ст. 187 КК України. Відповідно до його
показів потерпілий зробив вигляд втрати свідомості, що вказано в вироку, та суд вважає встановленим. Такі
покази потерпілий давав і в Апеляційному суді Київської області.
Неможливо
покласти в основу вироку і покази надані в
судовому засіданні 11.03.2015 року
експертом І.В. Розовик з приводу пояснень до висновку №132 від
10.12.2014 року. Висновки експерт робив відповідно до документації яку надав
йому слідчий, особисто потерпілого він не оглядав, уточнивши що описані тілесні
ушкодження С. міг отримати від одного удару а стверджувати те що С. міг
втрачати свідомість, експерт відповіді не надав, посилаюсь що судово-медичних
даних для такої відповіді у нього не має. Експерт не підтвердив те шо
потерпілий міг втрачати свідомість і тим більш не підтверджує те, що Б. спричинив
ушкодження потерпілому.
Покази
свідка Н. не підтверджують що Б.С. наносив удар потерпілому, чи заподіяв якісь
ушкоджень йому. Покази свідка підтверджують сам факт пограбування квартири
потерпілого, але не підтверджують що саме Б.С. наніс удар потерпілому та
пограбував його квартиру. Б.С. не заперечував, що він був в квартирі, що він
пив з потерпілим та речі які у нього вилучені належать потерпілому. Суд повинен
відкинути ці докази обвинувачення, як такі що не можуть бути покладні в
обвинувальний вирок, ці покази ніяким чином не доводять вчинення злочину Б.С.
відповідно до ч.2 ст.187 КК України, тому суд повинен відкинути даний доказ обвинувачення.
Відповідно
до ч.2 ст. 187 КК України, розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб,
або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм. В судовому засіданні не
встановлено, що Б.С. та К. вступили в злочинну змову з ціллю пограбувати
потерпілого, раніше ці особи розбійних нападів не вчиняли в бандитизмі помічені
не були.
У
вироку Обухівського районного суду Київської області взагалі немає, що судом
встановлено попередня змова, як ознака ч. 2 ст. 187 КК України, між Б. Є. та К.
З об'єктивної сторони розбій вчиняється у формі нападу з метою заволодіння
чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я
особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. Під
нападом у складі розбою слід розуміти раптову, несподівану для потерпілого, короткочасну,
агресивну, насильницьку дію, спрямовану на протиправне заволодіння чужим
майном. Напад може бути як відкритим, так і таємним. За цією ознакою розбій
відрізняється, з одного боку, від крадіжки, з іншого, - від грабежу. В суді не
встановлено, що Б.С. мав намір скоїти насильницькі дії відносно потерпілого, та
пограбувати його, тим біль не встановлено змови між підсудними.
Якщо
суд Апеляційної інстанції вказує про попередню змову К. та Б. Є. свідчить
послідовність і характер дій останніх, їх синхронність, то суд повинен був
вказати які послідовні дії робили засудженні, які вони мали характер та в чому
синхронність. Такі факти не встановлені судом першої інстанції не вказані у
вироку від 09.04.2015 року не
встановлено яким чином К. та Б. Є. підтримували один одного. Це припущення суду
Апеляційної інстанції, які вони виклали у своїй ухвалі.
Під
насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, слід
розуміти заподіяння їй легкого тілесного ушкодження, що спричинило
короткочасний розлад здоров'я, в тому числі і втрата свідомості. Але судом не
встановлено, що потерпілий втрачав свідомість і тим більш від дій Б. Є.
Відповідно
у вироку суду немає підтверджень того, що цивільний позов потерпілого підлягає
задоволенню, доказів позову немає. Потерпілий не довів, те що у нього взагалі
були такі кошти які він вважає зниклими.Як пояснювали і К. та Б. Є. вони були
затримані пісдя виходу з будівлі, кошти на які вказує потерпілий у них не були
вилучені.
За
таких обставин, докази, які відповідно до вимог ст.ст. 85, 86 КПК України є
належними та допустимими для доведення винуватості К. та Б. Є. у вчинені
ч.2.ст.187 КК України, стороною
обвинувачення не надані. В ході судового розгляду стороною обвинувачення не було доведено належними та допустимими доказами те, що дане кримінальне правопорушення було вчинено
обвинуваченими К. та Б. Є., тому вони підлягають виправдуванню за
недоведеністю вчинення ним кримінального
правопорушення за. 2 ст. 187 КК України
Відмовляючи
у задоволенні скарги Б. Є., апеляційний суд обмежився лише посиланням на те, що
винність К. та Б. Є.. у вчиненні інкримінованих їм злочинів за обставин, що
наведені у вироку, повністю підтверджується дослідженими в судовому засіданні
доказами, яким дана правильна юридична оцінка. При цьому, в ухвалі апеляційний
суд лише навів перелік доказів, не перевіривши їх та не проаналізувавши, не
перевірив правильність кваліфікації дій обвинуваченого, та не навів
переконливих відповідей на апеляцію засудженого.
З
урахуванням зазначеного, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа
направленню на новий апеляційний розгляд, у процесі якого вказані недоліки необхідно
усунути, розглянути апеляцію засудженого у відповідності до вимог закону,
перевіривши і доводи, наведені в касаційній скарзі.
Враховуючи
викладене вище та керуючись ст.ст. 413, 424-427, 436, 438 КПК України,
ПРОШУ:
Касаційну скаргу задовольнити, вирок
Обухівського районного суду Київської області від 09.04.2015 року за
обвинуваченням Б. Є., та К. у вчиненні кримінального правопорушення,
передбаченого ч.2 ст.187 КК України та
на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16.07.2015 року вирок
скасувати в звязку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну
відповідальність і призначити новий розгляд у суді Апеляційної інстанції в
іншому складі суддів.
Касаційний розгляд провести з участю
засудженого Б. Є.
Додатки:
Копія вироку від 09.04.2015р.
Копія ухвали від 16.07.2015р.
Копії касаційної скарги
Ордер
«____»______________2015р. _________________________
Свінціцький
І.А.
У
колегію суддів судової палати
у
кримінальних справах
Вищого
спеціалізованого суду України з
розгляду цивільних і кримінальних справ
01043,
Україна, м. Київ,
вул.
П. Орлика, 4
Адвоката
Свінціцького Ігора Анатолійовича
м.Київ
03147 Русанівська наб.20 к.27
Захисника
Б. Є.
(відповідно
до ордеру №45 від 24.04.2015р.
наданого
АО Ліга правового захисту)
Зміни до КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
08.10.2015року
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у
складі колегії суддів: Крижановського В.Я., Слинька С.С. Дембовського С.Г.
винесла ухвалу про залишення касаційної скарги без руху та усунення недоліків.
Вироком
Обухівського районного суду Київської області від 09.04.2015 року Б. Є. визнано
винним у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст.187 КК України, та призначено
покарання у вигляді 7 років позбавлення волі, стягнуто солідарно з К. та Б. Є.
на користь С. 53000 грн. ва якості відшкодування матеріальної шкоди та 7000 грн.
в якості відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Апеляційного суду Київської від
16.07.2015 року вирок оставлено без змін.
Органами
досудового розслідування Б.Є. обвинувачувався в тому, що він разом з К. скоїли злочин передбачений ч.2 ст.
187 КК України відносно потерпілого С. Тобто вчинили злочин відповідно до ч.2
ст. 187 КК України, розбій, вчинений за попередньою змовою групок осіб, або
особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм.
21.11.2014
року близько 00.50 К. та Б. Є. після спільного вжиття спиртних напоїв в
квартирі потерпілого С., за місцем його проживання скоїли його пограбування, К.
з метою викрадення майна потерпілого вийшов до кімнати С. та почав шукати його
речі, на зауваження потерпілого здійснив на нього напад, вдарив рукою в
обличчя, а після падіння С. наніс йому удав по тулубу. Після того, як
потерпілий намагався піднятися з полу Б.Є. начебто наніс йому удар в обличчя
після якого він втратив свідомість.
Вироком
Обухівського районного суду Київської області від 09.04.2015 року Б. Є. визнано
винним у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст.187 КК України, та призначено
покарання у вигляді 7 років позбавлення волі, стягнуто солідарно з К. та Б. Є.
на користь С. 53000 грн. ва якості відшкодування матеріальної шкоди та 7000 грн.
в якості відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Апеляційного суду Київської від
16.07.2015 року вирок оставлено без змін.
Ухвалені
вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду Київської області
вважаю незаконними і такими, що підлягають скасуванню в зв’язку з істотним
порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним
застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно
до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним,
обґрунтованим та мотивованим. Суд першої інстанції при ухваленні вироку
вказаних вимог кримінального закону не дотримався, оскільки неправильно
застосував закон України про кримінальну відповідальність при кваліфікації дій
Б. Є.
При
цьому неправильне застосування норм закону України про кримінальну
відповідальність означає, що судом не застосовано закон, який підлягав
застосуванню, чи, навпаки, застосовано закон, який не підлягав застосуванню,
або суд неправильно витлумачив закон.
Суд
касаційної інстанції діє виключно в межах своєї компетенції, яку визначено у
КПК України. Межами перегляду касаційного провадження судом касаційної
інстанції слід вважати обсяг, в якому проводиться перевірка судового рішення
суду першої та апеляційної інстанцій, передбаченого ст. 424 КПК.
Суд
касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норми закону до тих чи
інших обставин, які встановлені судом на основі фактів, встановлених у судових
рішеннях. Якщо колегія суддів суду касаційної інстанції під час перевірки
оскаржуваного судового рішення дійде висновку, що суд, який постановив рішення,
неправильно застосував норму матеріального права чи надав правову оцінку
встановленим обставинам, вона вправі змінити оскаржуване судове рішення.
Слід
зазначити, що суд, вирішуючи питання про зміну чи скасування оскаржуваного
судового рішення з підстави неправильного застосування судом закону України про
кримінальну відповідальність, повинен ураховувати положення статей 433,437 КПК
щодо меж перегляду судом касаційної інстанції та недопущення погіршення
правового становища виправданого чи засудженого.
В
судовому засіданні 25.03.2015 року був допитаний Б.С. який пояснив, що він та К.,
разом з потерпілим у нього дома, розпивали спиртні напої на кухні, потерпілий
дістав банку з спиртними напоями домашнього виробництва і вони почали вживати.
Через деякий час, К. під приводом до туалету вийшов зі столу та спрямував до
нього. Потерпілий практично відразу пішов за К., Б. остався один на кухні.
Через хвилину він почув звук, він встав зі стола та пішов в коридор та побачив
потерпілого, який стояв на кортячках та тримався за обличчя. На питання, що
трапилося, він почув, що все нормально. К. підійшов до Б. та сказав, що
потрібно терміново уходити, Б. почав лаятися, т.я. зрозумів що К. вдарив
потерпілого. К. почав давати кошти Б., однак останній відмовлявся їх брати. К.
пішов на кухню, Б. вийшов з квартири, спустився та стояв біля парадного входу.
К. вийшов з кульком. Розмова продовжилася на вулиці, їх затримали працівники
міліції. Б. стверджує, що наміру бити та грабувати потерпілого у нього не було,
ні розмов ні намірів він з К. з цього приводу він не оговорював, кошти які у
нього були, були його та ті які йому всунув К. Ні яких речей, коштів він з
квартири потерпілого не брав.
-Протокол
прийняття заяви від.20.11.2014 року С. (т.1.а.с.106) свідчить тільки про те що
було скоєно злочин відносно майна потерпілого але це не свідчить про те що Б.Є.
скоїв злочин відносно потерпілого. Доказ обвинувачення, не доводить вчинення злочину Б.Є. відповідно до ч.2 ст.
187 КК України.
-Протокол
огляду місця події від 21.11.2014 року (т.1 а.с.108-117) Слідчий виявив
розкидані речі потерпілого та які зникли, також слідчий вилучив змиви плям
бурого кольору схожих на кров, та приєднав до матеріалів кримінального
провадження. В матеріалах справи немає
висновку експерта стосовно вилучених змивів бурого кольору, відповідно
протоколу огляду з місця події від 24.11.2014 р. Взагалі суд так не встановив
що було вилучено. Цій доказ обвинувачення, не доводить вчинення злочину Б.Є. до ч.2 ст. 187 КК
України.
-Протокол
огляду місця події від 21.11.2014 року огляду особистих речей К. та Б.Є.
відразу після затримання, де в особистих речах було виявлено частина викрадених
коштів та речей з квартири потерпілого. В судовому засіданні 25.03.2015 року
був допитаний Б.С стверджує, що наміру бити та грабувати потерпілого у нього не
було, ні розмов ні намірів він з К. з цього приводу не оговорював, кошти які у
нього були, були його та ті які йому всунув К. Такі покази Б.Є. надавав не
тільки в судовому засіданні а і на досудовому слідстві, вони послідовні та
об’єктивні, тому я впевнений що суд повинен взяти їх до уваги, вони прямо підтверджують
існування чи відсутність обставин, які
мають значення для даного кримінального провадження, да доводять, що
складу злочину ч.2. ст. 187 КК України в діях Б.Є. не існує.
- В судовому засіданні був оглянутий відеодиск
особистого огляду К. від 21.11.2014 року, але цей доказ неможливо покласти як
доказ обвинувачення т.я. він не відповідає вимогам ст. 104 КПК України, т.я.
неможливо встановити хто проводив цю процесуальну дію а саме обшук К., час, в
присутності кого проходила ця процесуальна дія, понятих. На екрані були тільки
брутальна лайка та частини тіла К., який заперечував дії відносного нього.
Відеодиска обшуку Б.Є. взагалі немає.
Даний
доказ ні в якому разі не підтверджує винність Б.Є. та повинен бути відкинутий
як такий що не відповідає вимогам процесуального закону та не доводить Б.Є. в
скоєнні злочину відповідно до ч.2 ст.187 КК України.
-11.03.2015
року допитаний у судовому засіданні потерпілий С. пояснив суду, що з К. та
Бунчуком Є.С. 21.11.2014 року близько о 00год.50хв. разом після знайомства на
вулиці, прийшли до його квартири №, яка розташована в м. Обухів по вул. Каштановій,
№. Де продовжили на кухні вживати спиртні напої. Загрози від підсудних він не відчував.
Під час спілкування К. вийшов з кухні в іншу кімнату, С. виявив його
відсутність та пройшов до спальні. Ввімкнув світло, та спитав К. що він робить
в кімнаті? Отримав удар в обличчя в ліву частину, при цьому К. ні чого не
казав. С. впав, на його думку він втрачав свідомість т.я. ні чого не пам’ятає,
вважає що прийшов до тями через 3 хв. Потім його знову вдарили, хто він не
пам’ятає. Отямився в залі, його відтягли, чув балачки обвинувачених. Стверджує,
хто його вдарив другий раз, він не знає, бо не бачив. Він притворився як таким,
що втратив свідомість, бо обвинувачені збиралися йти. Працівники міліції
приїхали приблизно через 7 хв. Затримали обвинувачених відразу у дворі. В
квартирі був бардак, зникли гроші, біжутерія та ін. В своїх показах та на
запитання захисників, С. не стверджував та не вказував, що Б.Є. ходив по
квартирі, обшукував її та бив його. Він впевненістю вказує тільки на К. що він
обшукував квартиру та вдарив його в обличчя. Я вважаю, що вищезазначені покази
потерпілого свідчать лише про конфлікт який виник між компаніями але ніяким
чином не доводять вчинення удару Б.С. потерпілому а носять
характер припущення, тому суд повинен відкинути
даний доказ обвинувачення до ч.2 ст. 187 КК України. Відповідно до його
показів потерпілий зробив вигляд втрати свідомості, що вказано в вироку, та суд вважає встановленим. Такі
покази потерпілий давав і в Апеляційному суді Київської області.
Експерт не підтвердив те що потерпілий міг
втрачати свідомість і тим більш не підтверджує те, що Б. спричинив ушкодження
потерпілому.
Покази
свідка Н. не підтверджують що Б.Є. наносив удар потерпілому, чи заподіяв якісь
ушкоджень йому. Покази свідка підтверджують сам факт пограбування квартири
потерпілого, але не підтверджують що саме Б.С. наніс удар потерпілому та
пограбував його квартиру. Суд повинен відкинути ці докази обвинувачення, як
такі що не можуть бути покладні в обвинувальний вирок, ці покази ніяким чином
не доводять вчинення злочину Б.С. відповідно до ч. 2 ст. 187 КК України.
Таким
чином, суд першої інстанції у своєму вироку відносно К. та Б.Є. необґрунтовано
кваліфікував дії останнього як розбій, вчинений за попередньою змовою групою
осіб, або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм. відповідно до ч.2
ст. 187 КК України. В судовому засіданні не встановлено, що Б.С. та К. вступили
в злочинну змову з ціллю пограбувати потерпілого, раніше ці особи розбійних
нападів не вчиняли в бандитизмі помічені не були.
За
таких обставин судом першої інстанції неправильно застосовано закон України про
кримінальну відповідальність, а саме не вірно кваліфіковані дії Б.Є. за ч. 2
ст. 187 КК України. У зв’язку з чим судом першої інстанції йому призначено
покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та
особі засудженого через суровість.
Законність
вищевказаного вироку суду була предметом перевірки судом апеляційної інстанції
за апеляційними скаргами К., Б.Є. та захисників. Апеляційним судом вищевказані
доводи та порушення залишено поза увагою, апеляційні скарги оставлені без
задоволення.
Виходячи
з вимог ст.ст. 370, 418, 419 КПК України, ухвала апеляційного суду повинна
відповідати тим же вимогам, зо і вирок суду першої інстанції, тобто повинна
бути законною, обґрунтованою та вмотивованою.
У
мотивувальній частині апеляційної інстанції повинні бути проаналізовані в співставленні з наявними ц справі і
додатково поданими матеріалами всі доводи апеляційних скарг і на кожний довод
дана вичерпна відповідь. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в
ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких
апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Висновки суду повинні бути
мотивовані посиланням на відповідний матеріальний або процесуальний закон.
Ухвала апеляційного суду Київської області від 16.07.2015 року не містить
висновків суду з зазначених питань, не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Так
в доповненнях до апеляційній скарзі Б.Є. ставив питання - вирок Обухівського
районного суду Київської області від 09.04.2015 р.відносно К. та Б.Є. скасувати
в зв’язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну
відповідальність.
Всупереч
вимогам ст.419 КПК України доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції
належним чином не перевірив, не дав на них вичерпних і переконливих відповідей
та не зазначив в ухвалі конкретних підстав, через які визнав апеляційну скаргу
Б.Є. необґрунтованою, обмежившись узагальненою формальною вказівкою про
правильність висновків суду першої інстанції.
У
вироку Обухівського районного суду Київської області взагалі немає, що судом
встановлено попередня змова, як ознака ч. 2 ст. 187 КК України, між Б.Є. та К.
В суді не встановлено, що Б.С. мав намір скоїти насильницькі дії відносно
потерпілого, та пограбувати його, тим більш не встановлено змови між
підсудними. Проте в ухвалі апеляційного суду в порушення вимог ст. 419 КПК
України не наведено мотивів з яких апеляційний суд, відхиляючи доводи Б.Є.
прийшов до висновку про наявність попередньої змови між обвинуваченими.
Якщо
суд Апеляційної інстанції вказує про попередню змову К. та Б.Є. свідчить
послідовність і характер дій останніх, їх синхронність, то суд повинен був
вказати які послідовні дії робили засудженні, які вони мали характер та в чому
синхронність. Такі факти не встановлені судом першої інстанції не вказані у
вироку від 09.04.2015 року не
встановлено яким чином К. та Б.Є. підтримували один одного. Це припущення суду
Апеляційної інстанції, які вони виклали у своїй ухвалі.
В
ухвалі апеляційного суду в порушення вимог ст.419 КПК України не викладено
підстав, через які не взято до уваги доводи Б.Є., його доводи залишено судом
апеляційної інстанції оставлені без перевірки та спростування.
Вищезазначені
порушення кримінального закону перешкодили судам першої та апеляційної інстанції
повно і всебічно розглянути провадження та ухвалити законні та обґрунтовані
рішення, а тому відповідно до ч.1 ст. 412, ч.1 ст. 438 КПК України є істотними.
Необґрунтоване
відхилення апеляційним судом доводів апеляційних скарг К., Б.Є. та захисників
потягло неправильне застосування закону України про кримінальну
відповідальність, оскільки не застосовано закон України про кримінальну
відповідальність якій підлягає застосуванню, шляхом ухвалення нового вироку за
ч.3 ст. 185 КК України відносно Б.Є.
Відповідно
до ст.413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну
відповідальність, що тягне за собою скасування вироку є незастосування закону,
який підлягає застосуванню, а також застосування закону, який не підлягає
застосуванню.
Крім
того, неправильна кваліфікація дій К. та Б.Є. потягла призначення Б.Є. йому
покарання, що не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та
особі Б.Є. внаслідок його суровості. Ці порушення також апеляційною Інстанцією
залишено поза увагою та під час розгляду апеляційних скарг не були виправлені
шляхом скасування вироку суду першої інстанції та ухвалення нового вироку.
В
апеляційних скаргах К. та Б.Є. ставилося питання про необхідність скасування
вироку Обухівського районного суду та постановлення нового вироку стосовно К.
та Б.Є. у зв’язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну
відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального
правопорушення та особі засудженого Б.Є. внаслідок тяжкості покарання, з
наведених конкретних підстав.
Між
тим, колегія суддів апеляційної інстанції, відхиляючи вимоги апеляційної скарги
Б.Є., в порушення вимог ст. 419 КПК України, докладних мотивів, з яких підстав
визнала апеляційну скаргу Б.Є. необґрунтованою, не дала належної та
обґрунтованої відповіді на доводи Б.Є., проте що дії Б.Є. необхідно
кваліфікувати за ч. 3 ст. 185 КК України та призначене останньому покарання не
відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі
засудженого, оскільки останній вчинив злочин не пов'язаний з насильством по
відношенню до потерпілого. Фактично порушено право Б.Є. як учасника процесу на
обективний та неупереджений розгляд провадження, що є істотним порушенням
кримінального процесуального закону, та привело до неправильного застосування
закону України про кримінальну відповідальність і призначення Б.Є. покарання,
яке не відповідає тяжкості вчиненого.
Відповідно
у вироку суду немає підтверджень того, що цивільний позов потерпілого підлягає
задоволенню, доказів позову немає. Потерпілий не довів, те що у нього взагалі
були такі кошти які він вважає зниклими. Як пояснювали і К. та Б.Є. вони були
затримані пісдя виходу з будівлі, кошти на які вказує потерпілий у них не були
вилучені.
Відмовляючи
у задоволенні скарги Б.Є., апеляційний суд обмежився лише
посиланням на те, що винність К. та Б.Є. у вчиненні інкримінованих їм злочинів
за обставин, що наведені у вироку, повністю підтверджується дослідженими в
судовому засіданні доказами, яким дана правильна юридична оцінка. При цьому, в
ухвалі апеляційний суд лише навів перелік доказів, не перевіривши їх та не
проаналізувавши, не перевірив правильність кваліфікації дій обвинуваченого, та
не навів переконливих відповідей на апеляцію засудженого.
З
урахуванням того, що судом першої інстанції неправильно застосовано закон
України про кримінальну відповідальність та призначено Б.Є. покарання, яке не
відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі
засудженого, а суд апеляційної інстанції не виправив зазначені порушення закону
шляхом задоволення апеляційної скарги Б.Є., скасування вироку суду першої
інстанції та постановлення у справі нового вироку, вирок Обухівського районного
суду Київської області від 09.04.2015 року та Ухвалу Апеляційного суду
Київської області від 16.07.2015 року
підлягає скасуванню а кримінальне провадження-призначенню до нового
розгляду у суді першої інстанції.
Враховуючи
викладене вище та керуючись ст.ст. 413, 424-427, 438 КПК України,
ПРОШУ:
Касаційну скаргу задовольнити, вирок
Обухівського районного суду Київської області від 09.04.2015 року за
обвинуваченням Б.Є., та К. у вчиненні кримінального правопорушення,
передбаченого ч.2 ст.187 КК України та
ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16.07.2015 року скасувати
в зв’язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону,
неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність,
невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та
особі засудженого. Провадження призначити на новий розгляд у суді першої
інстанції
Додатки:
Копії
касаційної скарги
«____»______________2015
р. _________________________
Отправить комментарий