18 февраля 2016

Как не крути, а за ничто – плати

Нужно ли платить за тепловую энергию при отсутствии договора на поставку тепловой энергии? Верховный суд Украины считает, что нужно (постановление от 18.11.2015 г. по делу № 6-582цс15). Потому что имеют место быть «фактические договорные отношения». Вот такое «изобретение» суда. Непредусмотренное законодательством. По аналогии с фактическими брачными отношениями. Теми самыми, когда одно лицо считает себя замужем, а другое – свободным от обязательств)

«Изобретение» не ново и применяется уже несколько лет. И суду безразличен тот факт, что договорные отношения либо есть, либо нет. И в последнем случае имеют место быть деликтные обязательства. Однако, вместо квалификации правоотношений в соответствии с нормами ГК, ВСУ фантазирует о фактических договорных отношениях. Без ссылок на нормы материального права.
Более того, в своих фантазиях ВСУ заходит неприлично далеко. Так, ВСУ считает, что за «услуги» необходимо платить независимо от того были они предоставлены или нет. Верховный Суд Украины 27 января 2016 года, рассмотрев дело № 6-2864цс15, пришел к выводу о том, что за водоотвод надо платить даже если не доказано использование воды.

П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

18 листопада 2015 року                                                               м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г.,  суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П.,Романюка Я.М., розглянувши на засіданні справу за позовом комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення вартості спожитої теплової енергії за заявою комунального підприємства «Харківські теплові мережі» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У грудні 2013 року комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» (далі - КП «ХТМ») звернулося до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 28 листопада 2012 року батьку відповідача - ОСОБА_2 належали нежитлові приміщення, розташовані АДРЕСА_1. ОСОБА_2., не уклавши договір на постачання теплової енергії,  фактично отримував у період з листопада 2012 року до травня 2013 року теплову енергію за рахунок
КП «ХТМ», яку це підприємство подає в централізовану систему опалення вказаного житлового будинку, де розташовані зазначені нежитлові приміщення.
Постачання теплової енергії у приміщення житлового фонду на потреби опалення здійснюється на підставі розпоряджень місцевих органів влади про початок та закінчення опалювального сезону. Постачання теплової енергії в указаний об'єкт  підтверджується актами про підключення та відключення від опалення, а також актом обстеження системи теплопостачання об'єкта від 19 жовтня 2012 року, 14 квітня 2013 року та 28 березня 2013 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2. помер. Відповідач є спадкоємцем ОСОБА_2.
Оскільки теплова енергія є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу, а ОСОБА_2. з листопада 2012 року до травня 2013 року за рахунок КП «ХТМ»  користувався тепловою енергією на потреби опалення без договору, враховуючи, що до відповідача як до спадкоємця ОСОБА_2. перейшли всі обов'язки останнього, посилаючись на статті 1212, 1213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та положення Закону України від 2 червня 2005 року № 2633-IV «Про теплопостачання» (далі - Закон
№ 2633-IV), позивач з урахуванням уточнень позовних вимог просив стягнути з відповідача на його користь вартість спожитої теплової енергії за період з листопада 2012 року до травня 2013 року в розмірі 39 тис. 865 грн 43 коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 229 грн 40 коп.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 серпня
2014 року позовні вимоги КП «ХТМ» задоволено, ухвалено стягнути з
ОСОБА_1 на користь КП «ХТМ» заборгованість за теплопостачання за період з 28 листопада 2012 року до 1 травня 2013 року в сумі 39 тис. 865 грн 43 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 24 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року, вказане рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову КП «ХТМ» відмовлено.
У заяві КП «ХТМ» про перегляд судових рішень порушується питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позову з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме частини першої статті 1212, статті 1213 ЦК України.
Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви
КП «ХТМ» посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:
від 28 серпня 2014 року у справі за позовом КП «ХТМ» до фізичної особи про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання (№ 6-28879св14),
від 10 грудня 2014 року  у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Львівобленерго» до фізичної особи, третя особа - Львівське комунальне підприємство «Цитадель-центр», про відшкодування вартості неврахованої електричної енергії (№ 6-30166св14),
а також на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2014 року у справі за позовом КП «ХТМ» до фізичної особи про стягнення вартості спожитої без достатніх підстав теплової енергії (№ 6-4171св14).
Так, у справі № 6-28879св14 суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду про зміну рішення суду першої інстанції та зменшення суми, що підлягала стягненню. При цьому суд касаційної інстанції виходив з того, що суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку, виходив з того, що рішенням суду, яке набрало законної сили, з відповідача вже було стягнуто заборгованість, яку він мав за особовим рахунком за надані послуги, крім того, у зв'язку з наявністю переплати за послуги з теплопостачання з відповідача потрібно було стягнути
2 тис. 173 грн 31 коп. заборгованості за період з 1 грудня 2011 року до 9 квітня 2012 року, у який позивач постачав теплову енергію за договором купівлі-продажу теплової енергії.
Залишаючи без змін рішення апеляційного суду про задоволення позову у справі № 6-30166св14, суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, який застосував до спірних правовідносин статті 1212, 1213 ЦК України, та виходив з того, що, виявивши факт споживання відповідачем електричної енергії без укладення договору на її постачання, позивач згідно з вимогами Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України (далі - НКРЕ) від 31 липня 1996 року № 28, та відповідно до приписів Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, затвердженої постановою НКРЕ від 4 травня 2006 року № 562, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 4 липня 2006 року за № 782/12656, правомірно виставив відповідачу до сплати рахунок за самовільно спожиту електроенергію, який в обумовлений строк так і не було оплачено.
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 6-4171св14, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позову, які, крім статей 1212, 1213 ЦК України, застосували до спірних правовідносин  положення Закону № 2633-IV і Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 року № 1198, та виходили з того, що відповідач, хоч і не укладав договір на постачання теплової енергії, але, отримуючи послуги з опалення та гарячого водопостачання нежитлового приміщення, мав заборгованість зі сплати вказаних послуг, яка підлягає стягненню з останнього.
У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, який, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з такого. Обов'язковими умовами для правовідносин, пов'язаних з купівлею-продажем теплової енергії є: виникнення вказаних правовідносини між суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності та на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії. Доказів того, що власник зазначених нежитлових приміщень сам займався господарською діяльністю чи вказані нежитлові приміщення використовувались для господарської діяльності позивач суду не надав. Договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них положень статей 1212, 1213 ЦК України. Відсутність укладеного договору купівлі-продажу теплової енергії, обов'язковість укладення якого лежить як на споживачеві так і на теплопостачальній організації, не породжує у сторін цивільних прав та обов'язків, пов'язаних з виконанням такого договору.
Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування норм матеріального права (статей 1212, 1213 ЦК України), покладені в основу судового рішення, яке переглядається, є неоднаковими з висновками, зробленими в указаному для прикладу судовому рішенні у справі № 6-4171св14.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України  вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Суди у справі, яка переглядається, встановили, що 28 листопада 2012 року батько відповідача - ОСОБА_2. придбав на підставі договору купівлі-продажу нежитлові приміщення загальною площею 571,5 кв. м у житловому будинку АДРЕСА_1.
Теплопостачання в указаний житловий будинок проводиться централізовано КП «ХТМ». ОСОБА_2. у період з листопада 2012 року до травня 2013 року отримував теплову енергію. Будь-яких договорів на таке теплопостачання  між ОСОБА_2. та позивачем укладено  не було.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2. помер. Відповідач є спадкоємцем ОСОБА_2.
18 квітня 2013 року відповідачем сплачено позивачу заборгованість за послуги з теплопостачання у розмірі 9 тис. 211 грн 1 коп.                     
Зазначені вище нежитлові приміщення отримали статус житлових та були зареєстровані 26 квітня 2013 року за ОСОБА_2. відповідно до свідоцтва про право власності як окремі житлові квартири НОМЕР_1.
Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Як визначено у статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Аналіз змісту статей 1212, 1213 ЦК України показує, що положення цих статей не можуть застосовуватися до правовідносин, які врегульовуються договором.
Суди апеляційної та касаційної інстанцій у справі, яка переглядається,  дійшли правильного висновку, що договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень статей 1212, 1213 ЦК України.
Однак, при цьому вони дійшли суперечливого висновку про відсутність між сторонами договірних правовідносин, посилаючись лише на відсутність укладеного договору купівлі-продажу теплової енергії, обов'язковість укладення якого лежить на і на споживачеві, і на теплопостачальній компанії, та в зв'язку з цим помилково вважали, що викладене виключає можливість стягнення з відповідача на користь позивача вартості отриманих ОСОБА_2. послуг з надання теплопостачання.
Натомість суд першої інстанції, установивши, що ОСОБА_2. у період з листопада 2012 року до травня 2013 року отримував надані позивачем послуги з постачання теплової енергії та відповідач у справі є спадкоємцем ОСОБА_2. після його смерті, дійшов правильного висновку про те, що в даному випадку між ОСОБА_2. і позивачем склалися фактичні договірні відносини, у зв'язку з чим позов про стягнення вартості спожитої теплової енергії підлягає задоволенню.
За таких обставин відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції, що було помилково скасовано судом апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 355, 3603 , 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 
п о с т а н о в и л а:
Заяву комунального підприємства «Харківські теплові мережі» задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 вересня 2014 року, ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
11 лютого 2015 року скасувати, залишити в силі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2014 року.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий   Судді Верховного Суду України:А.Г. Ярема В.І. Гуменюк        Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін 


УХВАЛА
іменем    україни

22 травня 2013 року
м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів:  Гулька Б.І.,    Червинської М.Є.,  Лесько А.О.,   Черненко В.А.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом комунального підприємства теплових мереж «Тернопільміськтеплокомуненерго» Тернопільської міської ради до ОСОБА_3 про стягнення боргу, за касаційною скаргою комунального підприємства теплових мереж «Тернопільміськтеплокомуненерго» Тернопільської міської ради на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 6 грудня 2012 року,
в с т а н о в и л а:
У серпні 2012 року позивач звернувся до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що відповідач несвоєчасно вносить плату за спожиту теплову енергію та гарячу воду, забезпечення якої здійснюється КП теплових мереж «Тернопільміськтеплокомуненерго», унаслідок чого виникла заборгованість, яка в добровільному порядку не сплачена.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 7 листопада 2012 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь КП теплових мереж «Тернопільміськтеплокомуненерго» Тернопільської міської ради заборгованість в сумі 2 525 грн. 06 коп. та 214 грн. 60 коп. судового збору.
Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 6 грудня 2012 року  рішення суду  першої інстанції змінено, зменшено    суму,    яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь позивача до 500 грн. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі КП теплових мереж «Тернопільміськтеплокомуненерго» просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого  спеціалізованого   суду   України  з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що КП теплових мереж «Тернопільміськтеплокомуненерго» доведено надання житлово-комунальних послуг, які отримує відповідач, однак їх не оплачує.
Апеляційний суд, змінюючи рішення місцевого суду, послався на відсутність договору між сторонами про надання житлово-комунальних послуг, а відтак, позивачу завдано збитки, які підлягають стягненню з відповідача.
Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 зареєстрована та проживає у належній їй на праві власності однокімнатній квартирі АДРЕСА_1
Згідно виписки з особового рахунку ОСОБА_4 надавалися послуги з опалення та гарячого водопостачання, однак, споживач не здійснювала їх оплати згідно затверджених у встановленому порядку тарифів.
Згідно із наданого позивачем розрахунку сума заборгованості ОСОБА_3 за період із жовтня 2010 року по червень 2012 року за надані послуги  з опалення та гарячого водопостачання становить 2 526 грн. 06 коп.
Відповідно до ст. ст. 7, 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон) до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить, зокрема, встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону; визначення виконавця житлово-комунальних послуг відповідно до цього Закону в порядку, затвердженому  центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються  на:  комунальні  послуги  (централізоване  постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо-та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд  та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладення договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Статтями 20, 21 Закону визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов'язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення зі споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотриманням умов його виконання згідно з типовим договором.
Із матеріалів справи убачається, що між сторонами відсутній письмовий договір про надання житлово-комунальних послуг, проте послуги відповідачу з опалення та гарячого водопостачання надавалися, а відповідач їх приймала та не оплачувала. Таким чином, відсутність письмового договору не може бути підставою для звільнення від сплати вартості отриманих відповідачем послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території.
Таким чином, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що неукладення відповідачем договору про надання послуг не звільняє його обов'язку оплатити отримані послуги.
Висновки апеляційного суду про те, що оскільки між сторонами не укладений письмовий договір про надання послуг, то спірні правовідносини випливають із не договірних, а тому вони регулюються положеннями глави 82 Цивільного кодексу України, є помилковим, оскільки навіть при відсутності письмового договору між сторонами склалися фактичні договірні відносини щодо надання та отримання комунальних послуг.
Вирішуючи спір апеляційний суд не звернув уваги на те, що предметом спору по даній справі є стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, а не відшкодування майнової шкоди, а тому застосування судом норм ч. 1 ст. 1166 та  ч. ч. 4 ст. 1193 ЦК України є помилковим.
Відповідно до статті 339 ЦПК України встановивши, що апеляційним судом скасовано  судове  рішення,  ухвалене  згідно  із  законом,  суд  касаційної  інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. 
Керуючись ст. 336, 339, 344, 345  ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу комунального підприємства теплових мереж «Тернопільміськтеплокомуненерго» Тернопільської міської ради задовольнити.
Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 6 грудня 2012 року скасувати та залишити в силі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 7 листопада 2012 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий  Д.Д. ЛуспеникСудді: Б.І. Гулько  А.О. Лесько М.Є. Червинська В.А. Черненко

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 27 січня 2016 року

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Сеніна Ю. Л., суддів - Гуменюка В. І., Лященко Н. П., Охрімчук Л. І., Яреми А. Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Цуманського виробничого управління житлово-комунального господарства до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого водовідведення, за заявою Цуманського виробничого управління житлово-комунального господарства про перегляд рішення апеляційного суду Волинської області від 1 липня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2015 року, встановила:
У листопаді 2014 року Цуманське виробниче управління житлово-комунального господарства (далі - Цуманське ВУЖКГ) звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням виконавчого комітету Цуманської селищної ради від 28 квітня 2011 року воно визнане виконавцем (виробником) послуг з централізованого водовідведення у смт Цумань. Цим рішенням затверджено тарифи на послуги з централізованого водовідведення, дію яких продовжено рішенням виконавчого комітету Цуманської селищної ради від 31 травня 2012 року. Рішенням цього ж виконавчого комітету від 3 жовтня 2013 року зобов'язано споживачів здійснювати плату за послуги із централізованого водовідведення на рахунок Цуманського ВУЖКГ відповідно до встановлених тарифів, а осіб, які самовільно користуються такими послугами без укладення договору, зобов'язано сплатити штрафні санкції. Відповідач був повідомлений про необхідність оплати послуг, однак останній не уклав договору із Цуманським ВУЖКГ та не сплатив заборгованості за надані йому послуги з централізованого водовідведення.
Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за послуги з водовідведення в розмірі 21 тис. 498 грн. 29 коп. за період з 1 січня до 30 квітня 2014 року.
Суди розглядали справу неодноразово.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 19 листопада 2014 року позов задоволено, постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь Цуманського ВУЖКГ заборгованість за послуги з централізованого водовідведення в розмірі 21 тис. 498 грн. 29 коп.
Апеляційний суд Волинської області рішенням від 1 липня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Цуманського ВУЖКГ на зазначене рішення апеляційного суду.
У поданій до Верховного Суду України заяві Цуманське ВУЖКГ просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалу суду касаційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, зокрема частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", пунктів 1.1, 1.2, 3.2, 3.3 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року N 190 (далі - Правил N 190), пункту 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630 (далі - Правила N 630), статей 10, 213, 214 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
На підтвердження своїх доводів Цуманське ВУЖКГ наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 та 27 квітня 2015 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши викладені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.
Суди під час розгляду справи встановили, що з 2011 року Цуманське ВУЖКГ надає послуги з централізованого водовідведення в смт Цумань Ківерцівського району Волинської області.
Водопостачання та водовідведення в будинку і квартирі відповідача здійснюється централізовано.
Рішенням виконавчого комітету Цуманської селищної ради від 28 квітня 2011 року Цуманське ВУЖКГ було визнано виконавцем (виробником) послуг з централізованого водовідведення у смт Цумань. Цим рішенням затверджено тарифи на послуги з централізованого водовідведення, дію яких продовжено рішенням виконавчого комітету Цуманської селищної ради від 31 травня 2012 року.
Рішенням виконавчого комітету селищної ради від 3 жовтня 2013 року зобов'язано споживачів централізованої системи водовідведення Цуманського ВУЖКГ здійснювати плату за послуги з централізованого водовідведення на рахунок Цуманського ВУЖКГ відповідно до встановлених тарифів, а осіб, які самовільно користуються послугами з централізованого водовідведення без укладення договору, зобов'язано сплатити штрафні санкції.
Листом від 26 січня 2014 року Цуманське ВУЖКГ запропонувало ОСОБА_1 з'явитися у приміщення виробничого управління для отримання рахунку, оплати за спожиті послуги з централізованого водовідведення та укладення договору про надання послуг з централізованого водовідведення.

Однак договір про надання послуг з централізованого водовідведення між сторонами укладено не було.
18 лютого 2014 року між Цуманською виправною колонією N 84 та ОСОБА_1 укладено договір про надання послуг з постачання холодної води.
Суди також установили, що за спірний період (з 1 січня до 30 квітня 2014 року) відповідач користувався водопостачанням без засобів обліку.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що позивач не надав суду ні тарифів щодо вартості наданих послуг, як передбачено статтею 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ні доказів щодо використання холодної та гарячої води, що унеможливило проведення розрахунку оплати за надані послуги. Цуманське ВУЖКГ долучило розрахунок наданих відповідачу послуг, проведений на підставі Правил N 190, які не поширюються на спірні правовідносини, тому цей розрахунок не може застосовуватись.
Проте в наданих для порівняння судових рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ сформульовано такі висновки:
- в ухвалі від 16 квітня 2015 року суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що розрахунок, наданий Цуманським ВУЖКГ не відповідає Правилам N 630, зокрема норма споживання води в смт Цумань за один місяць повинна складати 4,2 м3 на одну особу, тому саме з такого розрахунку слід виходити при обчисленні заборгованості за послуги централізованого водовідведення;
- в ухвалі від 27 квітня 2015 року суд касаційної інстанції виходив з того, що оскільки користування водою відповідач здійснює безобліково, то вимога позивача про стягнення коштів за постачання води та затрат на відключення домоволодіння від системи водопостачання згідно з Правилами N 190 є обґрунтованою.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Правил N 630 та Правил N 190, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Разом з тим зміст зазначених ухвал касаційного суду не свідчить про наявність підстав для перегляду судових рішень відповідно вимог пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Відповідно до частин першої, другої статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.
Відсутність укладеного договору не звільняє споживачів від сплати за фактично надані послуги.
Відповідно до пункту 1.1 Правил N 190 ці правила є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб - підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.
Правила N 630 регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавець), і фізичною та юридичною особою (споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
Отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення Правил N 190, на підставі яких позивачем проведено розрахунок заборгованості за надані послуги, натомість підлягають застосуванню норми, передбачені Правилами N 630, про що правильно зазначив у своєму рішенні апеляційний суд.
Разом з тим згідно з пунктом 17 Правил N 630 послуги з водовідведення оплачуються споживачем з розрахунку обсягу витрат холодної та гарячої води згідно з нормативами (нормами) споживання або показаннями засобів обліку.
У справі, що переглядається, суди встановили, що у квартирі відповідача відсутні прилади обліку споживання холодної води, а холодне водопостачання здійснюється на підставі укладеного з Цуманською виправною колонією N 84 договору про надання послуг з постачання холодної води від 18 лютого 2014 року.
28 квітня 2011 року виконавчий комітет Цуманської селищної ради відповідно до вимог частини другої статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" прийняв рішення про затвердження тарифів на послуги з централізованого водовідведення у смт Цумань, дію яких продовжено рішенням виконавчого комітету Цуманської селищної ради від 31 травня 2012 року.
Таким чином у справі, яка переглядається, нарахування заборгованості за надані послуги з водовідведення необхідно обчислювати виходячи з розміру затверджених цін/тарифів, затверджених рішенням виконавчого комітету Цуманської селищної ради від 28 квітня 2011 року.
Установивши, що відповідач фактично користується послугами з централізованого водовідведення, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову в стягненні заборгованості за фактично наданні послуги з централізованого водовідведення з огляду на те, що позивач не надав доказів щодо використання холодної та гарячої води, що унеможливило проведення розрахунку оплати за послуги з централізованого водовідведення.
При цьому апеляційний суд не врахував, що тарифи на послуги з централізованого водовідведення у смт Цумань установлені рішенням виконавчого комітету Цуманської селищної ради від 28 квітня 2011 року і норма споживання холодної води на одну особу в місяць становить 4,2 м3.
Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
Ураховуючи викладене, ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки під час розгляду справи суди не встановили всіх обставин, необхідних для правильного застосування норм матеріального права, що не дозволяє Верховному Суду України ухвалити нове рішення.
Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:
Заяву Цуманського виробничого управління житлово-комунального господарства задовольнити частково.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2015 року, рішення апеляційного суду Волинської області від 1 липня 2015 року та рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 19 листопада 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.


Головуючий
Ю. Л. Сенін
Судді:
В. І. Гуменюк
Н. П. Лященко
Л. І. Охрімчук
А. Г. Ярема

* * *
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ,
висловлена під час розгляду справи N 6-2864цс15
Установивши, що відповідач фактично користується послугами з централізованого водовідведення, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову в стягненні заборгованості за фактично наданні послуги з централізованого водовідведення з огляду на те, що позивач не надав доказів щодо використання холодної та гарячої води, що унеможливило проведення розрахунку оплати за послуги з централізованого водовідведення.
При цьому апеляційний суд не врахував, що тарифи на послуги з централізованого водовідведення у смт Цумань установлені рішенням виконавчого комітету Цуманської селищної ради від 28 квітня 2011 року і норма споживання холодної води на одну особу в місяць становить 4,2 м3.

Комментариев нет:

Отправить комментарий