Блог адвоката: Какие Ваши доказательства

Статья 58 Закона Украины «О банках и банковской деятельности» предусматривает имущественную ответственность связанных с банком лиц, в том числе его собственников, при условии, что причиненный вкладчикам вред является прямым следствием виновных действий или бездействия этих лиц.

Вкладчики, депозиты которых превышают 200 тыс. гривен, с энтузиазмом пытаются использовать указанную норму как способ возврата своих кровно заработанных.

Однако, не все так однозначно…

Суды требуют предоставления доказательств наличия именно виновных действий или бездействия собственников банка. И предоставить такие доказательства – обязанность истца. Что для последнего не всегда по силам. Именно отсутствие доказательств вины собственников банка в нанесении ущерба вкладчикам обычно является основанием для отказа в удовлетворении иска.

Бесспорными доказательствами могут быть материалы уголовного дела. Однако, не секрет, что уголовное следствие может длиться годами и не всегда завершается вынесением обвинительного приговора. Кроме того, действия собственников банка не всегда содержат в себе состав преступления.

Суды допускают, что доказательством незаконности действий (бездействия) собственников банка могут быть документы о проверке финансового состояния банка, из которых усматривалось бы, что собственники действовали с нарушением требований законодательства о банках и банковской деятельности, такие действия стали причиной применения санкций, и в дальнейшем — отнесения банка к категории неплатежеспособных.

Однако такие выводы в документах проверки деятельности банка и в самих постановлениях НБУ об отнесении банка к категории неплатежеспособных и/или введении временной администрации встречаются не часто.

Впрочем, это не исчерпывающий перечень доказательств вины собственников банка. Обстоятельства могут подтверждаться и другими доказательствами, которые суд оценивает по своему усмотрению и внутреннему убеждению в каждом конкретном случае.

Казалось бы, мертворожденная норма все таки работает. Так, вкладчик банка «Финансы и кредит» взыскал с Константина Жеваго более 1 млн грн (решение № 753/10904/16-ц). Удовлетворяя иск, суд указал, что по данным НБУ из 29 млрд грн кредитного портфеля банка «Финансы и кредит» 22 млрд грн — это займы, связанные с ответчиком. Решение, конечно, не окончательное. Но интересное.

Отметим также, что складывается судебная практика по делам взыскания депозитов с государственного бюджета (решение Апелляционного суда г. Киева по делу № 22ц/796/446/2017).

Ухвала

іменем україни

05 жовтня 2016 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Закропивного О.В., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» про стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним више позовом, у якому просив стягнути з відповідачів кошти за договором банківського вкладу.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 13 червня 2014 року між ним та публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк») був укладений договір банківського вкладу «Марафон лояльності максимум доходу ЕПС» (у доларах США), предметом якого є розміщення вкладником у банку строкового вкладу у розмірі 160 тис. доларів США строком на 13 місяців зі щомісячною виплатою процентів.

Зазначав, що 24 листопада 2014 року він звернувся до керівника банку із заявою про повернення депозиту. Від банку та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на вказану заяву надійшли листи щодо запровадження в банку з 21 листопада 2014 року тимчасової адміністрації строком на три місяці та призначення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк».

11 лютого 2015 року він звернувся до ОСОБА_7, як власника істотної участі ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та Уповноваженої особи Фонду із заявами про дострокове закриття вкладу та повернення 160 тис. доларів США у зв'язку із порушенням умов договору щодо щомісячної виплати процентів. Від банку надійшла відповідь про те, що строки та порядок виплати вкладникам, строк дії договорів яких закінчується з 10 лютого 2015 року, буде оголошено на офіційному сайті Фонду та що виплата вкладів буде здійснюватися протягом терміну дії тимчасової адміністрації до 20 березня 2015 року.

Посилаючись на те, що на теперішній час коштів він не отримав, що обмежує його право розпоряджатися ними на власний розсуд, а також на те, що ОСОБА_4, як керівник банку, та ОСОБА_7, як власник істотної участі ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», є пов'язаними з банком особами у розумінні ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», отже несуть відповідальність перед ним за неповернення банком вкладу та нарахованих відсотків, позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.

Банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.

Учасники банку відповідають за зобов'язаннями банку згідно із законами України та статутом банку.

Власники істотної участі зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.

Судами встановлено, що 13 червня 2014 року між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_3 був укладений договір банківського вкладу «Марафон лояльності максимум доходу ЕПС» у доларах США, предметом якого є розміщення вкладником в банку строкового вкладу на умовах депозитного продукту «Марафон лояльності максимум доходу ЕПС» у доларах США на строк 13 місяців із дня укладення договору, із сумою початкового вкладу у розмірі 160 тис. дол. США, зі щомісячною виплатою процентів та датою вимоги вкладником вкладу - 13 липня 2015 року.

13 червня 2014 року між позивачем та ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» було укладено договір банківського вкладу на вимогу «Для виплат», предметом якого є відкриття на ім'я вкладника іменного вкладного рахунку на умовах вкладу на вимогу «Для виплат» у доларах США.

Згідно з меморіальним валютним ордером від 13 червня 2014 року вкладником внесено кошти на вкладний рахунок.

Відповідно до виписки банку з процентного рахунку позивача за період з 13 червня 2014 року до 13 липня 2015 року сума нарахованих процентів складає 5 203,29 доларів США.

24 листопада 2014 року позивач звернувся до керівника ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» із заявою про повернення депозиту, аналогічну заяву було подано і до Національного банку України.

У відповідь на заяву позивача від банку та Фонду надійшли листи від 10 та 19 грудня 2014 року, в яких повідомлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року №733/БТ «Про віднесення ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду 20 листопада 2014 року прийнято рішення № 123 про запровадження з 21 листопада 2014 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк».

11 лютого 2015 року ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_5, як власника істотної участі ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», із заявою про дострокове закриття та повернення вкладу у розмірі 160 тис. доларів США у зв'язку із порушенням умов договору щодо щомісячної виплати процентів.

Заява не була задоволена.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із відсутності доказів, які підтверджують наявність вини пов'язаних із банком осіб щодо неповернення позивачу його вкладу, а також, що дії чи бездіяльність вказаних осіб призвели до завдання банку шкоди з їх вини.

Зазначені висновки судів відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, зокрема ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. ст. 10, 11, 57-60 ЦПК України.

Так, Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачає процедуру задоволення вимог кредиторів за рахунок майна банку.

Тобто лише після складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, затвердження реальної ліквідаційної маси банку, продажу майна банку та задоволення вимог кредиторів в процесі ліквідації банку в порядку черговості, визначеної ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», можна встановити розмір вимог кредиторів, що не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданих кредиторам збитків.

Передбачене ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» покладення відповідальності на власників істотної участі банку у випадку визнання його неплатоспроможним не є автоматичним. Така відповідальність має бути застосована до власників істотної участі лише за наявності їх вини у настанні неплатоспроможності банку.

Таким чином, вимагаючи стягнення шкоди з власників істотної участі банку та/або їх керівників, потрібно насамперед довести факт заподіяння йому шкоди заподіювачами такої шкоди, розмір зазначеної шкоди, докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань власниками істотної участі та заподіяною шкодою.

Посилання позивача на те, що факт заподіяння ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» шкоди через порушення ОСОБА_8, як власником істотної участі ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_4, як керівником ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено постановою Національного банку України від 20 листопада 2014 року № 733, спростовується матеріалами справи, така постанова суду не надавалась, офіційний її зміст не оприлюднений і не є доступний.

З урахуванням вищенаведеного, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3

Доводи касаційної скарги про невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права не ґрунтуються на матеріалах справи, що відповідно до ст. 337 ЦПК України є підставою для відхилення касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2016 рокузалишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: Б.І. Гулько

В.І. Журавель

О.В. Закропивний

С.П. Штелик

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62055682

У х в а л а

іменем україни

20 березня 2017 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Мостової Г.І.,

суддів: Євграфової Є.П.,

Кузнєцова В.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Національний банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про захист прав споживачів та стягнення шкоди, за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 - на рішення апеляційного суду Сумської області від 22 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи: Національний банк України (далі - НБУ), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про захист прав споживачів та стягнення шкоди.

На обґрунтування вимог позивач посилався на те, що 16 вересня 2013 року між ним та публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк») був укладений договір банківського вкладу «Англійський «Постійний» Здорова добавка» № 647232/2013, відповідно до умов якого він розмістив у банку грошові кошти в сумі 5 000 000 грн строком до 16 жовтня 2014 року із виплатою процентів на суму вкладу у розмірі 24 % річних.

Постановою Правління НБУ від 20 листопада 2014 року за № 733 ПАТ «ВіЕйБі Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних, а в подальшому було введено тимчасову адміністрацію, розпочато процедуру ліквідації банку.

Суму вкладу та нараховані проценти банк йому не повернув, але за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб йому була виплачена гарантована сума відшкодування у розмірі 200 000 грн.

Вважаючи, що відповідач ОСОБА_3, як власник істотної участі в банку, не вжив своєчасних та дієвих заходів для запобігання неплатоспроможності банку та для відновлення його фінансового становища, тому має нести перед ним відповідальність за неповернення банком вкладу та нарахованих відсотків у вигляді збитків у сумі 4 868 342 грн 22 коп., які залишились не повернутими.

Заочним рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 23 червня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування майнової шкоди 4 868 342 грн 22 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 22 листопада 2016 року заочне рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 23 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 -порушує питання про скасування оскаржуваного рішення апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 16 вересня 2013 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_2 був укладений договір банківського вкладу «Англійський «Постійний» Здорова добавка» № 647232/2013, відповідно до умов якого останній розмістив у банку грошові кошти в сумі 5 000 000 грн строком до 16 жовтня 2014 року із виплатою процентів на суму вкладу у розмірі 24 % річних.

Згідно із квитанцією від 16 вересня 2013 року № 648693 вкладником внесено кошти на вкладний рахунок.

На підставі постанови Правління НБУ від 20 листопада 2014 року № 733 «Про віднесення ПАТ «ВіЕйБі Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20 листопада 2014 року прийнято рішення № 123 про запровадження з 21 листопада 2014 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк».

Відповідно до постанови правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 березня 2015 року № 63 «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк».

Фондом гарантування вкладів фізичних осіб позивачу була виплачена гарантована сума відшкодування у розмірі 200 000 грн., а залишок коштів у сумі 4 868 342 грн 22 коп. були включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів четвертої черги.

Отже, позивач є особою, яка є кредитором банку у заявленому розмірі позовних вимог, оскільки станом на час розгляду справи депозит позивачу не повернуто.

Відповідно до наданих Національним банком України документів одним із найбільших учасників ПАТ «ВіЕйБі Банк» є компанія «Квікком Лімітед», одноосібним власником якої є ОСОБА_3, відповідач у справі.

У публічному доступі в мережі Інтернет на офіційному сайті Національного банку України розміщено інформацію про власників істотної участі ПАТ «ВіЕйБі Банк», згідно з даними якого, відсоток компанії у статутному капіталі банку складає 82,9402%, а кінцевим бенефіціаром є відповідач.

Відповідно до постанови правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року № 733 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до категорії неплатоспроможних» підставою визнання банку неплатоспроможним стало здійснення банком ризикової діяльності, що призвела до втрати ліквідності банку, виникнення реальної загрози невиконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами і кредиторами.

Згідно з постановою Правління Національного банку України від 03 жовтня 2014 року №631/БТ Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» віднесено до категорії проблемних та його було зобов'язано привести свою діяльність у відповідності до вимог банківського законодавства та нормативно правових актів Національного банку України, проте банк не дотримався вимог ст. 32 Закону України «Про банки та банківську діяльність» у результаті чого станом на 14 листопада 2014 року регуляторний капітал банку менше ніж статутний.

Згідно зі змістом пояснювальної записки директора Генерального департаменту банківського нагляду Національного банку України ШульгиА.А. від 17 листопада 2014 року, якою виносилося на розгляд Правління Національного банку України питання, щодо віднесення Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до категорії неплатоспроможних з метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банку, також вказано на бездіяльність власника істотної участі банку щодо невжиття своєчасних заходів для настання неплатоспроможності банку.

Згідно з офіційних прес - релізів опублікованих в мережі Інтернет на офіційному сайті Національного банку України від 21 листопада 2014 року «...З квітня цього року Національний банк України за результатами банківського нагляду за діяльністю Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» неодноразово вказував керівництву банку та його власникам на наявність потенційних ризиків у діяльності ПАТ «ВіЕйБі Банк». З метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів зазначеного банку Національний банк України в жовтні 2014 року прийняв рішення про віднесення ПАТ «ВіЕйБі Банк» до категорії проблемних. Національним банком було встановлено строк для вжиття ПАТ «ВіЕйБі Банк» заходів щодо приведення своєї діяльності у відповідність до вимог законодавства. У межах встановлених процедур Національний банк України працював з керівництвом та власниками ПАТ «ВіЕйБі Банк» щодо пошуку шляхів поліпшення фінансового стану. Так ПАТ «ВіЕйБі Банк» надав План фінансового оздоровлення, який передбачав фінансову підтримку з боку акціонерів банку у визначені строки. Проте. пропозиції власників щодо збільшення капіталу банку виявилися недостатніми для підтримання його платоспроможності. Також, слід відзначити, що ПАТ «ВіЕйБі Банк» не відповідає критеріям, які є підставою для участі держави вдокапіталізації банку, що затверджені рішенням Експертної - аналітичної ради з питань участі держави у статутному капіталі банків від 03 липня 2014 року. Крім того, світові стандарти рекапіталізації банків, які Національний банк України впроваджує в рамках програми Міжнародного валютного фонду, не передбачають участі держави у рекапіталізації у разі надання банком значного обсягу кредитів економічно-пов'язаним особам. Таким чином, акціонери ПАТ «ВіЕйБі Банк» не надавали реальної фінансової підтримки банку, що призвело до подальшого погіршення фінансових показників його діяльності, порушення ним економічних нормативів та неможливості своєчасного виконання банком зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами. Зокрема відповідно до «Звіту про дотримання економічних нормативів та лімітів відкритої валютної позиції» станом на 14 листопада 2014 року відбулося зменшення розміру регулятивного капіталу банку - «-« 1 511 млн грн (нормативне значення - не менше 120 млн грн)....».

Згідно з прес - релізу від 20 березня 2015 року «...З метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів зазначеного банку Національний банк України в жовтні 2014 року прийняв рішення про віднесення ПАТ «ВіЕйБіБанк» до категорії проблемних. Національний банк України встановив строк для вжиття ПАТ «ВіЕйБі Банк» заходів щодо приведення своєї діяльності у відповідність до вимог законодавства.

У межах установлених процедур Національний банк України працював з керівництвом та власниками ПАТ «ВіЕйБі Банк» щодо пошуку шляхів поліпшення фінансового стану. Так ПАТ «ВіЕйБі Банк» надав План фінансового оздоровлення, який передбачав фінансову підтримку збоку акціонерів банку у визначені строки. Проте, пропозиції власників щодо збільшення капіталу банк} виявилися недостатніми для підтримання його платоспроможності.

Таким чином, акціонери ПАТ «ВіЕйБі Банк» не надавали реальної фінансової підтримки банку, що призвело до подальшого погіршення фінансових показників його діяльності, порушення ним економічних нормативів та неможливості своєчасного виконання банком зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами, зокрема, станом на 14 листопада 2014 року відбулося зменшення розміру регулятивного капіталу банку до від'ємного значення 1 511 млн грн (нормативне значення - не менше 120 млн грн).»

Відповідно до ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади. Учасники банку відповідають за зобов'язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачає процедуру задоволення вимог кредиторів за рахунок майна банку.

Тобто, лише після складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, затвердження реальної ліквідаційної маси банку, продажу майна банку та задоволення вимог кредиторів в процесі ліквідації банку в порядку черговості, визначеної ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», можна встановити розмір вимог кредиторів, що не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданих кредиторам збитків

Відповідальність особи у вигляді обов'язку відшкодувати шкоду наступає лише за наявності в сукупності певних умов, які разом утворюють склад правопорушення, а саме: наявність шкоди, протиправної поведінки, причинного зв'язку між поведінкою і шкодою, вини.

Такий елемент, як наявність шкоди, полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.

Протиправна поведінка заподіювача шкоди полягає у порушенні правової норми, що виявляється у здійсненні заборонених правовою нормою дій або в утриманні в здійсненні наказів правової норми діяти певним чином.

Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Вина є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Таким чином, вимагаючи стягнення шкоди з власників істотної участі банку та/або їх керівників, позивачу потрібно насамперед довести факт заподіяння йому шкоди заподіювачами такої шкоди, розмір зазначеної шкоди, докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань власниками істотної участі та заподіяною шкодою.

Згідно з ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст. 58 ЦПК України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування ч. 2 ст. 59 ЦПК України).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2, апеляційний суд дослідивши матеріали справи, виходив із того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, передбачених ст. ст. 58, 59 ЦПК України, того, що саме дії чи бездіяльність відповідача призвели до ліквідації банку, заподіяли йому шкоду, розмір зазначеної шкоди, причинно-наслідкового зв'язку між невиконанням зобов'язань власником істотної участі та заподіяною шкодою, та обґрунтовано вважав, правові підстави для задоволення позову про стягнення грошових коштів в рахунок погашення шкоди відсутні.

Такі висновки апеляційного суду ґрунтуються на законі та відповідають фактичним обставинам справи.

Доводи касаційної скарги про неналежну оцінку судом наданих доказів - безпідставні, оскільки обставини, на які посилається заявник, були предметом дослідження у суді і висновки з цього приводу, зроблені апеляційним судом, ґрунтуються на встановлених у суді обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.

Отже доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для йогозміни або скасування не встановлено.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення апеляційного суду Сумської області від 22 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді: Є.П. Євграфова

В.О. Кузнєцов

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65498446

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/10904/16-ц

провадження № 2/753/5534/16

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2016 р.

Дарницький районний суд м.Києва в складі

головуючого судді Шклянки М.П.

при секретарі Галян Л.В.

розглянувши в судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка в червні 2016 року звернулась до суду з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що 14 липня 2014 року між нею та ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», головним акціонером якого є відповідач ОСОБА_3, було укладено Договір банківського вкладу «Стандарт» № 300937/43272/370-14, відповідно до умов якого Відповідачем було взято зобов'язання прийняти від Позивача грошову суму (вклад) на період з 14.07.2014 року по 19.07.2015 року та, відповідно, виплатити вкладнику - позивачу суму вкладу та проценти по ньому.

В подальшому, на виконання умов договору банківського вкладу Позивачем було надано, а Відповідачем прийнято грошові кошти у сумі 44 000 (сорок чотири тисячі) Євро під 12,5 відсотків річних. 24 липня 2015 року Позивач звернулась до ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», із заявою про повернення грошових коштів та дострокового розірвання Договору банківського вкладу № 300937/43272/370-14, від 14.07.2014 р. 21 серпня 2015 року Позивачем було отримано від ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» лист, в якому банк посилаючись на несприятливі фінансово-економічні показники, відмовив у поверненні вкладу.

17 вересня 2015 року Національним банком України було прийнято рішення №171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в банку «Фінанси та кредит», про що є інформація на офіційному сайті НБУ. Таким чином, сума вкладу, а також нараховані проценти позивачу повернуті не були. Позивач вважає, що власник істотної частки банку - відповідач не вжив своєчасних та дієвих заходів щодо відновлення платоспроможності ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» та порушив вимоги ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність», а тому позивач вважає, що невиплачена сума вкладу із відсотками, що в гривневому еквіваленті становить суму в розмірі 1032560,00 грн. підлягає стягненню з відповідача.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, в подальшому написав заяву про слухання справи без його участі та не заперечував щодо винесення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином,в тому числі через засоби масової інформації, причини неявки суду не повідомив. Відповідно ст..224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який був повідомлений належним чином і від якого не надійшло заяви про розгляд справи у його відсутність або якщо зазначені ним причини неявки визнані судом не поважними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, дослідивши матеріали справи та наявні докази, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між позивачем та ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», головним акціонером якого є відповідач ОСОБА_3, було укладено Договір банківського вкладу «Стандарт» № 300937/43272/370-14, відповідно до умов якого Відповідачем було взято зобов'язання прийняти від Позивача грошову суму (вклад) на період з 14.07.2014 року по 19.07.2015 року та, відповідно, виплатити вкладнику - позивачу суму вкладу та проценти по ньому, що передбачено в п.1 Договору.

На виконання умов договору банківського вкладу Позивачем було надано, а Відповідачем прийнято грошові кошти у сумі 44 000 (сорок чотири тисячі) Євро, що в гривневому еквіваленті становило 699 646,16 грн., під 12,5 відсотків річних, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

24 липня 2015 року Позивач звернувся до ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», головним акціонером якого є ОСОБА_3 із заявою про повернення грошових коштів та дострокового розірвання Договору банківського вкладу № 300937/43272/370-14, від 14.07.2014 р.

21 серпня 2015 року Позивачем було отримано від ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» лист, в якому банк посилаючись на несприятливі фінансово-економічні показники, відмовив у поверненні вкладу.

Таким чином, позивач є особою, яка є кредитором банку в заявленому розмірі позовних вимог, оскільки станом на час розгляду справи депозити позивачу не повернуто. Фондом гарантування вкладів фізичних осіб позивачці було повернуто 200 000 грн.

Зазначена сума правомірно визначена позивачем як збитки, виходячи з наступного.

Згідно ч. 2, 3 ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За таких обставин, позивач є особою, яка є належним позивачем щодо позовних вимог про повернення (відшкодування) належних йому коштів у будь-який спосіб і від будь-якої особи, до якої можуть бути пред'явлені вимоги згідно чинного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та іншої майнової шкоди.

Статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції станом на час звернення позивача до суду, надалі - Закон) передбачено, що банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Учасники банку відповідають за зобов'язаннями банку згідно із законами України та статутом банку.

Пов'язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Пов'язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов'язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов'язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.

Позивач вважає, що в даному випадку є підстави для висновку про те, що цивільно-правову відповідальність за завдану банку (і позивачу як кредитору) шкоду мають нести, в тому числі, пов'язані з банком особи, якими є відповідач у справі.

Згідно ст. 52 Закону для цілей цього Закону пов'язаними з банком особами є: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини; 8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.

Згідно ст. 2 Закону істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи; контролер - фізична або юридична особа, щодо якої не існує контролерів - фізичних осіб та яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином.

Відповідно до тієї інформації, яка розміщена на сайті НБУ (http://www.bank.gov.ua/files/Shareholders/300131/300131 20150813.pdf), акціонером Банку ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», є ОСОБА_3, який є громадянином України та володіє 97.6693 % акцій банку

В даному випадку, відповідач ОСОБА_3, має істотну участь у ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», тобто, є пов'язаною особою з банком в розумінні ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність», оскільки здійснює пряме володіння самостійно та спільно з іншими особами і йому належить більше відсотків статутного капіталу та/або права голосу акцій юридичної особи і у сукупності має можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи.

Визначення ж поняття істотної участі банку наведене у пункті 1.12. Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 368, за яким істотна участь у банку або іншій юридичній особі означає, що фізична або юридична особа прямо та/або опосередковано (наприклад, отримання в управління пакета акцій, набуття особою права голосу на загальних зборах акціонерів банку за дорученням акціонера (учасника) банку, який є власником істотної участі в банку тощо), самостійно чи спільно з іншими особами має: а) участь/частку в статутному капіталі банку чи іншої юридичної особи (та/або право голосу акцій, паїв, часток) у розмірі 10 і більше відсотків.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Стаття 59 ЦПК України містить поняття допустимості доказів, за якою суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

З врахуванням вищенаведеного суд дійшов висновку про те, що відповідач у справі є особою, на яку може бути покладено відповідальність за завдані позивачу збитки згідно ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Згідно ст. 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі: 1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; 3) невиконання банком протягом 10 робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами.

Постановою Правління Національного банку України № 612 від 17.09.2015 р. Публічне акціонерне товариство «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» віднесено до категорії неплатоспроможних, тому у суду є підстави для висновку про наявність причинного зв'язку між діями відповідача як пов'язаної з банком особи, яка фактично керувала його діяльністю, та негативними наслідками, що настали для банку (в вигляді настання його неплатоспроможності) та позивача (у вигляді завдання йому збитків - неможливості розпорядження належними йому коштами) внаслідок їх діяльності.

Крім визнання відповідача пов'язаною з банком особою, для притягнення їх до цивільно-правової відповідальності, передбаченоїст. 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність", необхідним є встановлення їх вини у завданні позивачу збитків (неповернення депозитів у повному обсязі), тобто, причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) та негативними наслідками.

При чому, діями, що призвели до негативних наслідків у вигляді заподіяння збитків, є згідно ст. 58 Закону порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності.

В даному випадку позивачем надано достатньо доказів про допущення вказаних порушень, які призвели до визнання банку неплатоспроможним. Так, відповідачем не вжито своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку, не надано реальної фінансової підтримки банку, що призвело до подальшого погіршення фінансових показників його діяльності.

Частина 1 статті 211 Господарського кодексу встановлює обов'язок певних осіб (засновників, учасників, власників майна, а також органів державної влади та органів місцевого самоврядування) вживати заходів щодо попередження неспроможності боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.ст.10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, наслідком таких дій відповідача настала неплатоспроможність ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», що завдало збитків позивачу. Отже, позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь держави суму судового збору в розмірі 6890 грн.

На підставі вищенаведеного та ст. ст. 15, 16, 22, 625 ЦК України, ст.ст. 2, 52, 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.ст. 10, 11, 60, 61, 212, 213, 215, 224 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 відшкодування матеріальної шкоди в сумі 1 032 560 (один міліон тридцять дві тисячі п'ятсот шістдесят) грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави суму судового збору в розмірі 6890.00 грн.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення ухвали до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва.

Суддя:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/63861948

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22ц/796/446/2017

Головуючий у 1-й інстанції - Юзькова О.Л.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі :

головуючого - Шахової О.В.

суддів Вербової І.М. Поливач Л.Д.

при секретарі - Горак Ю.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, Управління державної казначейської служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Держаної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1, поданою її представником ОСОБА_2, на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 18 серпня 2014 року Шевченківським районним судом м. Києва винесено рішення про стягнення з ПАТ «Банк» Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 заборгованості за договорами банківських строкових вкладів, яке набрало законної чинності. 08 січня 2015 року Шевченківським районним судом м. Києва видано виконавчий лист на примусове стягнення та державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у місті Києві відкрито виконавче провадження на примусове виконання рішення суду. На день звернення з позовом, рішення не виконано, виконавче провадження закрито у зв'язку із тим, що у ПАТ «Фінанси та Кредит» розпочато процедуру ліквідації. Виконавче провадження тривало довгий час, рішення держаного виконавця у ньому визнавались незаконними, а дії неправомірними. В порядку положень ст. 1173,1174 ЦК України, стягнути з Держава Україна в особі Державної виконавчої служби України на її користь 1 671 793,71 грн - на відшкодування майнової шкоди, шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України, відкритого в установленому порядку в Державний казначейській службі України; стягнути з Держави Україна на її користь майнову шкоду, яка полягає в матеріальних втратах від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції у розмірі 651 999,55 грн., шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України, відкритого в установленому порядку в Державний казначейській службі України; стягнути з Держави Україна на її користь на відшкодування заподіяної моральної шкоди 50 000 грн шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України.

Заочним рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу та посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

На обґрунтування своїх доводів, вказує зокрема, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги та не надано правової оцінки ряду доказів, в тому числі і письмових.

Поза увагою суду залишитись обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Інші особи в судове засідання не з'явились.

Перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості позовних вимог, у зв'язку з їх недоведеністю.

Проте з такими висновками суду погодитися не можливо.

За приписами ст. 1 ЦПК Українизавданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст. 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміються визначені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Згідно зі ст. 11 ЦК Україницивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Пунктом третім частини другої статті 11 ЦК Українипередбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, як юридичний факт, є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до ст. 22 ЦК Україниособа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно зі ст. 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування й моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої,членів її сім'ї чи близьких родичів.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Як роз'яснено у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно роз'яснень, наданих у п.п. 5, 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ст. 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України).

Дані статті є спеціальними, тобто в них передбачені особливості, які відрізняють її від загальних правил деліктної відповідальності. До таких особливостей можна віднести:

а) Суб'єктний склад завдавачів шкоди. Суб'єктами завдання шкоди є органи державної влади, яка відповідно до ст. 6 Конституції України здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи влади Автономної республіки Крим та органи місцевого самоврядування, а також їх посадові чи службові особи.

б) Завдання шкоди при здійсненні владно-адміністративних повноважень органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також їх посадовими чи службовими особами при здійсненні ними організаційно-розпорядчих функцій, покладених на них законами або іншими нормативними актами. Такі діяння можуть мати різноманітні види та форми.

Ними можуть бути різні накази, розпорядження, вказівки або інші владні приписи (причому немає значення, зроблені вони в усній чи в письмовій формі), які підлягають обов'язковому виконанню фізичними та юридичними особами, яким вони адресовані.

Поряд із діями, тобто активною поведінкою державних органів, органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, шкода у зазначеній сфері може бути заподіяна і шляхом протиправної бездіяльності, оскільки в області владно-адміністративних відносин та організаційно-розпорядчих функцій вимагається активність, і неприйняття необхідних мір чи заходів, передбачених законами або іншими правовими актами, може призвести до завдання шкоди.

в) Завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю. Незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб, є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів, посадових чи службових осіб, а також бездіяльність останніх, тобто невиконання покладених на них службових, посадових обов'язків.

Суб'єктом відшкодування завданої шкоди є держава, Автономна республіка Крим та орган місцевого самоврядування. Тобто, шкода відшкодовується за рахунок державного бюджету, бюджету Автономної республіки Крим, бюджетів органів місцевого самоврядування.

Відповідальність за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, їхніми посадовими чи службовими особами, настає незалежно від вини цих органів та осіб, тобто і при випадковому завданні.

Згідно ст. 8 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК Українисудовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією Україниправ і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ч.1 ст. 14 ЦПК України).

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

При цьому затримка у виконанні судового рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (див. рішення у справі «Іммобільяре Саффі», заява № 22774/93, п. 74, ЄСПЛ 1999-V), у зв'язку з чим саме на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основи організації та діяльності Державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус працівників органів Державної виконавчої служби визначаються Законом України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР(далі: Закон № 202/98-ВР).

Згідно ст.ст. 1, 2 вказаного ЗаконуДержавна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб (далі - рішень) відповідно до законів України.

Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Відповідно до ст.ст. 3, 4 Закону № 202/98-ВРвиконання рішень, перелік яких встановлено законом, покладається на державних виконавців.

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до законупідлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, безпосередньо визначаються Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV (далі: Закон № 606-XIV).

Відповідно до ст. 1 указаного Закону виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Законупідлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу та здійснюється державними виконавцями на підставі виконавчих документів, у тому числі й виконавчих листів, що видаються судами (ст.ст. 2, 17 Закону № 606-XIV).

Таким чином виконання судових рішень - це заключна стадія цивільного процесу, тобто заключний етап у процесі реалізації захисту цивільних прав, а згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини для визначення розумного строку розгляду справи враховується період із надходження до суду позовної заяви й до виконання рішення суду.

Наведене узгоджується також з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий суд.

Так, у справі «Горнсбі проти Греції» (Case of Hornsby v. Greece) указаний суд у своєму рішенні від 19 березня 1997 року зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

Отже, завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом, тому перевірка вчинення таких дій державним виконавцем є фактично перевіркою дотримання положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду й належного виконання рішення суду.

Поняття сторін виконавчого провадження (стягувача та боржника) містить стаття 8 Закону № 606-XIV.

Згідно частини 2 зазначеної статті, стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Основний перелік прав та обов'язків сторін виконавчого провадження наведений у статті 12 Закону № 606-XIV.

Відповідно до частини 1 коментованої статті сторони виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Права та обов'язки державних виконавців визначені законодавцем у ст. 11 Закону № 606-XIV.

Відповідно до вказаної правової норми державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання.

У процесі здійснення виконавчого провадження державний виконавець наділений широким спектром повноважень, у межах яких, зокрема має право:

- проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;

- з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну;

- безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища;

- накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;

- накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

- звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа, про встановлення чи зміну порядку і способу виконання, про відстрочку та розстрочку виконання рішення;

- викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ;

- накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;

- вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або від боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження;

- здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами.

Порядок прийняття виконавчого документа до виконання, врегульований ст. 25 Закону № 606-XIV, відповідно до частини першої якої державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа державний виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, у якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом (ч. 2 ст. 25 Закону № 606-XIV).

Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові (ч. 5 ст. 25 Закону № 606-XIV).

За правилами ст. 20 Закону № 606-XIV виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.

У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна.

При цьому, право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Державний виконавець вправі провадити виконавчі дії щодо виявлення та звернення стягнення на кошти, які перебувають на рахунках та вкладах боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

У разі якщо у процесі виконавчого провадження державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляє стягувачу.

У разі якщо у процесі виконавчого провадження з'ясувалося, що майна боржника, на яке можливо звернути стягнення, недостатньо для задоволення в повному обсязі вимог стягувача, але майно боржника виявлено на території іншого органу державної виконавчої служби, державний виконавець звертає стягнення на таке майно в порядку, передбаченому цим Законом, за погодженням з начальником відділу державної виконавчої служби, якому він підпорядкований. Про вчинення виконавчих дій на території іншого органу державної виконавчої служби державний виконавець повідомляє начальникові такого органу.

Відповідно до ст. 27, 32 Закону № 606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Заходами примусового виконання рішень зокрема є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Згідно ст. 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Закономпорядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.

Відповідно до ст. 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.

Особливості звернення стягнення на майно боржника - юридичної особи, передбачені у Главі 5 Закону № 606-XIV.

Так, відповідно до статті 65 цього Закону готівка в національній та іноземній валюті, що перебуває в касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, підлягає невідкладному вилученню після її виявлення та складання відповідного акта державним виконавцем. Копія акта вручається представнику боржника - юридичної особи.

Вилучена готівка зараховується на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби не пізніше наступного робочого дня з моменту вилучення.

Державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки і вклади державний виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших органах державної влади, підприємствах, установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

Державний виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що знаходяться на його рахунках, а також на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.

За приписами ст. 66 Закону № 606-XIV у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів у обсязі, достатньому для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно, з накладенням арешту на таке майно з метою його подальшої реалізації.

Відповідно до ст. 67 Закону № 606-XIV у разі ліквідації боржника - юридичної особи виконавчий документ надсилається ліквідаційній комісії (ліквідатору) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому закономпорядку, а виконаче провадження підлягає закінченню в порядку, встановленому цим Законом.

Захист прав сторін у виконавчому провадженні врегульовано ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини 2 коментованої правової норми збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», якою регламентована відповідальність державних виконавців, шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Як роз'яснено в п. 28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, статті 11 Закону «Про державну виконавчу службу», частини другої статті 87 Закону про виконавче провадження, а також з положень статей 1173, 1174 ЦК і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Судом встановлено, що Шевченківським районним судом м. Києва 08 січня 2015 року видано виконавчий лист на примусове виконання рішення про стягнення з ПАТ «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 грошових коштів за договором банківського вкладу у сумі 1818251,25 грн., суми невиплачених відсотків за договором № 300131/30652/6-14 від 31 березня .2014 року за період з 30 червня 2014 року по 08 серпня 2014 року в розмірі 8 219,18 грн, 3% річних за період з 23 квітня 2014 року по 08 серпня 2014 року в сумі 2663,01 грн та інфляційних втрат у сумі 12 900 грн; суми відсотків за договором № 8628/370-13 від 01 липня 2013 року за період з 07 липня 2014 року по 08 серпня 2014 року в розмірі 21 369,86 грн, 3% річних за період з 07 липня 2014 року по 08 серпня 2014 року в розмірі 3390,41 грн та інфляційні втрати в сумі 5 000 грн.

14 лютого 2015 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого документа, виданого Шевченківським районним судом м. Києва від 08 січня 2015 року про стягнення боргу у розмірі 1 871 793,71 грн.

24 грудня 2015 року заступником начальника Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві винесено постанову про закриття виконавчого провадження по стягнення з ПАТ «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 суми у розмірі 1 871 793, 71 грн. у зв'язку із прийняттям НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Фінанси та Кредит» та виконавчий документ направлено до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Рішення, бездіяльність державного виконавця ВДВС Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві у даному виконавчому провадженні, оскаржувались представником позивача та визнавались не правомірними (ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2015 року, ухвала Шевченківського районного уду м. Києва від 21 січня 2016 року, ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 22 лютого 2016 року).

При цьому судами встановлено неправомірні дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві НідзельськоїА.В., начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Применко О.А., заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гоцій Б.І. під час проведення зазначеного виконавчого провадження.

Таким чином, оскільки дії співробітників державної виконавчої служби неодноразово були визнані судовими рішеннями неправомірними і ці обставини в силу ст.61 ЦПК України не потребують доказування, а відтак - заподіяння позивачу майнової та моральної шкоди, пов'язаної з порушенням їїзаконних прав щодо своєчасного, належного та повного виконання рішення суду, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, знайшли своє підтвердження в процесі розгляду цієї цивільної справи.

З огляду на вказане, враховуючи, що тривалим невиконанням судового рішення, що в подальшому призвело до унеможливлення його виконання ОСОБА_1 завдано матеріального збитку в розмірі не стягнутої на її користь суми 1 617 793,71 грн, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відшкодування вказаної суми з врахуванням інфляційних втрат за рахунок держави.

Законом України „Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, передбачено, що така компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Розрахунок інфляційних втрат за період з 14 лютого 2015 року по 24 грудня 2015 року (в межах заявлених позовних вимог) розраховується за наступною формулою.

Сума боргу з урахуванням індекса інфляції розрахувується шляхом множення суми заборгованості на моменти її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.Сукупний індекс інфляції розраховується за формулою:ІІс = (ІІ1:100) х (ІІ2:100) х (ІІ3:100) х ... (ІІZ:100), деІІ-1 - індекс інфляції за перший місяць прострочки,ІІ-2 - індекс інфляції за другий місяць прострочки,ІІ-Z - індекс інфляції за останній місяць прострочки.

Згідно з рекомендаціями Верховного Суду України враховується, що сума, внесена за період з 1 по 15 число місяця, індексується за період с урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. І якщо погашення заборгованості відбулось з 1 по 15 число місяця, інфляційна зміна розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 число місяця - інфляційна зміна розраховується з урахуванням цього місяця.

У період з 14 лютого 2015 року по 24 грудня 2015 року індекс інфляції становив 1,39 %.

Загальна сума заборгованості складає: 1 617 793,71 грн х 1,39 = 2 248 733,26 грн.

Інфляційне збільшення заборгованості: 2 248 733,26 грн - 1 617 793,71 грн = 630 939,55 грн.

Також встановлено, що позивач зазнала душевних страждань, тому згідно зі ст. 56 Конституції України має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави .

Враховуючи характер порушення прав позивачки, глибини її душевних страждань, вимоги розумності і справедливості, колегія суддів визначила моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

На обґрунтування зазначених висновків колегія суддів вважає за можливе послатись також на практику розгляду справ Європейським судом з прав людини, рішення якого є джерелом права в Україні.

Зокрема в рішенні по справі «Ромашов проти України»від 27 липня 2004 року суд зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина суду. А оскільки п.1 ст.6 §1 Конвенції про права людини і основоположних свобод гарантує кожному право на суд, це право було б ілюзорним, якби правова система договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.

Механізм виконання судових рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (бюджетних установ) визначається Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою КМУ від 3 серпня 2011 року № 845, у редакції постанови КМУ № 45 від 30 січня 2013 р.(далі - Порядок).

Згідно з п. З Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну про стягнення коштів боржників у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Відповідно до пунктів 36-38 Порядку № 845 виконання зазначених судових рішень здійснюється Казначейством України. Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету в Казначействі України відкривається в установленому порядку відповідний рахунок за бюджетною програмою.

Додатком № 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» визначено розподіл видатків Державного бюджету України на 2017 рік, які закріплені за Державною казначейською службою України, в тому числі по коду програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 3504030 - відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Отже, стягнення зазначеної шкоди здійснюється з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання з рахунку призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади за бюджетною програмою 3504030.

Суд першої інстанції на зазначене належної уваги не звернув, з характером правовідносин, що виникли між сторонами цивільно-правового спору та нормами матеріального права, які регулюють ці правовідносини, належним чином не визначився, в зв'язку з чим, приймаючи рішення у справі, безпідставно відмовив у задоволенні позову.

Заперечення на апеляційну скаргу з вищезазначених підстав є безпідставними та спростовуються зазначеними встановленими обставинами справи та нормами матеріального права.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року, не може бути визнано законним та обґрунтованим, а тому судова колегія вважає за необхідне скасувати судове рішення, та об'єктивно оцінюючи ситуацію, як цього вимагає стаття 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, з урахуванням характеру та суті допущеного відповідачем правопорушення, його правових наслідків, ступеню перенесених позивачем душевних і моральних страждань та переживань, які вочевидь мали місце, частково задовольнити заявлені нею вимоги, стягнувши з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, шляхом списання з рахунку призначеного для відшкодування шкоди,завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади за бюджетною програмою 3504030на її користь 2 248 733,26 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди та 5 000 грн - у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої їй внаслідок неправомірної бездіяльності державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві при виконанні рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником ОСОБА_2, задовольнити частково.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, шляхом списання з рахунку призначеного для відшкодування шкоди,завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади за бюджетною програмою 3504030 на користь ОСОБА_1 2 248 733 (два мільйони двісті сорок вісім тисяч сімсот тридцять три), 26 грн на відшкодування майнової шкоди та 5 000 (п'ять тисяч) грн - у відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями та бездіяльністю відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий

Судді

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/64308653

Блог адвоката

06 апреля 2017

Какие Ваши доказательства

Отправить комментарий