В
любой непонятной ситуации заказчик должен доказать, что он таковым является.
Или терпеливо ждать обещанных снимков. К такому выводу пришел суд.
А
исходил суд из следующих обстоятельств. Фотограф никакого соглашения о
предоставлении услуг не заключал. У него есть хобби фотографировать на уровне
обычного пользователя фотоаппаратом, но он не осуществляет такой деятельности с
целью получения прибыли. Кроме того, он не является предпринимателем и не ведет
предпринимательскую деятельность, а также не является профессиональным
фотографом. Действительно, по просьбе своей знакомой он согласился
сфотографировать ее свадьбу, но никакой договоренности по оплате или срокам
предоставления готовых фотографий между ними не было.
Заводський районний суд м.
Запоріжжя
69009 Україна
м. Запоріжжя
вул. Лізи
Чайкіної 65 тел.(061) 236-59-98
Справа № 332/484/16-ц
Провадження №: 2/332/382/16
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10
листопада 2016 р. Заводський районний суд м. Запоріжжя в складі:
головуючого-судді АндрюшиноїЛ.А. за участі секретаря Ковтуна В.І., розглянувши
у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за
позовом
ОСОБА_1
до
ОСОБА_2
про
стягнення компенсації за надання
неякісних
послуг,-
В
С Т А Н О В И В :
Позивач
ОСОБА_1звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про захист прав
споживачів. В подальшому позовні вимоги були уточненні та в остаточній редакції
позову ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 компенсацію за надання
неякісних послуг, мотивуючи свої вимоги тим, що у вересні 2015 року він, разом
зі своєю дружиною ОСОБА_3, уклали з відповідачем договір про надання послуг
весільного фотографа. Відповідно до умов договору відповідач ОСОБА_2 повинен
був здійснити фотозйомку їх весілля, обробку відзнятого матеріалу, його запис
на диск або роздруківку фотокарток, а вони оплатити дані послуги. Після
весільного торжества, яке відбулося 05.09.2015 року, відповідач отримав від них
суму у розмірі 1300грн., відповідно до умов договору та 200грн. як «чайові».
Фотокартки повинні бути передані до 20 вересня 2015 року. Однак, фотокартки
відповідач по закінченню цього строку не передав. В подальшому позивач
неодноразово звертався до відповідача з метою отримання готових, оброблених
спеціалістом весільних фотокарток, на що 22.01.2016 року відповідач ОСОБА_2
написав розписку, що у випадку не надання готових фотокарток до 23.01.2016 року
він зобовязується компенсувати суму коштів у розмірі 5000,00грн..Упродовж 28-30
січня 2016 року відповідач надав позивачу в електронному вигляді через мережу
Інтернет фотокартки, однак, вони були з недоліками та нечіткі, а саме:
фотокартки не схожі на репортажні, на деяких фото не видно обличчя наречених
або вони прикриті іншими персонажами чи обєктами, а також обличчя позивача
видовжено, немає репортажних, художніх і постановочних фотокарток. Таким чином,
готових весільних фотокарток позивач так і не отримав по цей день, через що
змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Вважає, що між
ним та відповідачем був укладений договір про надання послуг та враховуючи, що
ним свої зобовязання за вказаним договором були виконані у повному обсязі, а
відповідач свої зобовязання не виконав та не надав якісних фото в межах
обумовлених строків, просить суд стягнути з відповідача компенсацію за надання
неякісних послуг у розмірі 5000 гривень, а також стягнути сплачений судовий
збір.
Позивач
ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та
просив їх задовольнити. Пояснення суду в обґрунтування позовних вимог надав
аналогічні тим, що викладені у позовній заяві та додатково пояснив, що коли
вони з його майбутньою дружиною ОСОБА_3 вирішили одружитися і обговорювали всі
деталі весілля, його дружина сказала, що вона знайома з ОСОБА_2, який є
фотографом і надає такі послуги. Вони домовилися з відповідачем про те, що
зустрінуться біля відділу РАЦСу в день весілля і у них буде фотосесія, оплату
проведуть після фотозйомки. Потім відповідач ОСОБА_2 фотографував їх в
ресторані і наприкінці весілля, він передав своїй дружині гроші для розрахунку
з фотографом, який повідомив, що фотокартки будуть готові через 2 тижні. В
подальшому, коли у цей строк фотокартки ними не були отримані, вони звязувалися
з відповідачем або по телефону, або через мережу Інтернет, останній говорив, що
потрібно ще почекати декілька днів, але все це затягнулося на тривалий час. В
січні 2016 року вони з дружиною приїхали у відпустку з РФ, де працюють, у м.
Запоріжжя та намагалися зустрітися з відповідачем, який так і не надав їм
готові фотокартки. Коли вони приїхали додому до відповідача, останній під час
розмови знову пообіцяв, що фотокартки будуть готові через декілька днів, але
вони йому вже не повірили і відповідач сам запропонував написати розписку про
те, що він зобовязується надати готові фото, а у разі їх ненадання
зобовязується компенсувати грошима у розмірі 5000,00грн.. Через деякий час
відповідач почав надсилати їм фотокартки через мережу Інтернет, в підтвердження
того, що фотокартки існують. Конкретно вони не домовлялися щодо строку
виготовлення фотокарток, так як знали, що такі фото виготовлюють протягом 1-2
місяців. Крім їх переписки у мережі Інтернет, інших доказів щодо укладення
договору з відповідачем про надання послуг весільного фотографа у них немає.
Суму у розмірі 1300,00грн. відповідачу передавала його дружина ОСОБА_3 у
присутності ОСОБА_4. Відповідач пообіцяв виготовити якісні фотокартки, які
будуть зберігатися на диску та флешці. Конкретно про роздруківку фото вони не
домовлялися. Письмовий договір між ними не укладався, оскільки вони довіряли
відповідачу. За надані послуги вони сплатили 1300,00грн., які передала його
дружина з рук в руки, але він не може підтвердити факт передачі грошів письмовими
доказами і окрім розписки відповідача інших письмових доказів він не має.
Оскільки саме він домовлявся про все з відповідачем, тому саме він подав позов
до суду, а не його дружина. В подальшому позивач ОСОБА_1 в судове засідання не
з»явився. Справа була розглянута за участю його представника.
Представник
позивача ОСОБА_5, яка діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності, в
судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі та просила його
задовольнити.Пояснення суду в обґрунтування позовних вимог надала аналогічні
тим, що викладені в позовній заяві та наданих до неї уточненнях. Додатково
пояснила, що договір про надання послуг весільного фотографа між позивачем
ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений усно, будь яке письмове
підтвердження щодо передання коштів відповідачу у сумі 1300грн. у позивача
відсутнє. Дійсно, наприкінці січня 2016 року фотокартки було отримано подружжям
ОСОБА_1, але вони були неналежної якості.Таким чином, відповідач ОСОБА_2
повинен сплатити компенсацію за надання неякісних послуг у сумі зазначеній у
розписці, а саме, у розмірі 5000грн., яку просить стягнути на користь позивача
ОСОБА_1..
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні
позовні вимоги не визнав, та суду пояснив, що ніякої угоди про надання послуг
між ним та позивачем не укладалося, так як він з позивачем раніше не був
знайомий. У нього є хобі фотографувати на рівні звичайного користувача
фотоапаратом, але він не здійснює такої діяльності з ціллю отриманні прибутку.
Крім того, він не є підприємцем і не веде підприємницьку діяльність, а також не
є професійним фотографом.Дійсно, на прохання своєї знайомої ОСОБА_3 він
погодився сфотографувати її весілля, але ніякої домовленості щодо оплати або
строків надання готових фотокарток між ними не було і це не було домовленістю
про надання послуг. Питання щодо укладення між ними договору у будь-якій формі
на ставилося. Ніяких коштів він від подружжя ОСОБА_3 не отримував у тому числі
і суму у розмірі 1300,00грн.. В січні 2016 року ОСОБА_3 удвох звернулися до
нього та попросили скинути їм виготовлені ним фотокартки, та він відповів, що з
технічних причин не зможе цього зробити одразу і тоді, вони попросили написати
їм розписку. Щоб їх заспокоїти,оскільки виникла конфліктна ситуація, він під
диктовку написав розписку. На наступний день після написання розписки він
віддав подружжю ОСОБА_3 диск з фотокартками, які з його точки зору були
повністю готові. В подальшому відповідач в судове засідання не з»явився. Про
день та час розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, в
установленому законом порядку. Причини своєї неявки суду не повідомив.
Представник
відповідача ОСОБА_6, яка діє на підставі договору про надання правової
допомоги, в судовому засіданні позовні вимоги не визнала.Суду надала пояснення,
аналогічні викладеним в письмових запереченнях відповідача(а.с.87-89). В
подальшому представник відповідача в судове засідання не з»явилася. Про день та
час розгляду справи була повідомлена своєчасно та належним чином, в
установленому законом порядку. Причини своєї неявки суду не повідомила. Суд
дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності відповідача
ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_6, які своєчасно та належним чином були
повідомлені про день та час розгляду справи, але в судове засідання не з»явилисяпо
невідомим суду причинам, враховуючи, що раніше ці особи вже надали суду свої
пояснення в обґрунтування заперечень проти позову.
Суд,
заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків та дослідивши матеріали справи і
оцінивши надані докази, у їх сукупності, вважає, що позовні вимоги не
підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно
до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема повинен вирішити
які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова
норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.Звернувшись до суду з позовом,
позивач вважає, що правовідносини, які виникли між ним та відповідачем
випливають з договірних зобовязань, а саме з договору про надання послуг,
підтвердженням чого, на його думку, є розписка написана власноруч відповідачем.
Зі змісту розписки датованої 22.01.2016 року та наданої позивачем на
обґрунтування своїх позовних вимог вбачається, що відповідач ОСОБА_2 зазначив,
що надавав послуги весільного фотографа 05.09.2015 року ОСОБА_1 та зобовязався
віддати готові фотокартки до 23.01.2016 року. У разі невиконання зобовязання
компенсувати 5000грн.(а.с.3). Оцінюючи надану позивачем розписку, суд не може
прийняти її як належний та допустимий доказ у справі, оскільки цю розписку, на
думку суду, не можна ототожнювати з укладеним в установленому законом порядку
договором.
Згідно
ст.ст. 626,627 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на
встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Сторони є
вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору.
Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання
сторонами.
Договір
є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов
договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що
визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а
також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути
досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти
договір(оферти) і прийняття пропозиції(акцепту) другою стороною.(ст. 638 ЦК
України). Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми
договору не встановлені законом(ч.1ст.639 ЦК України).
За
положеннями ст.ст. 3, 15 ЦПК України, при розгляді справи суд повинен
встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси
особи.
Допитана
в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3, суду показала, що вона є дружиною
позивача ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_2 є її знайомим. Підготовкою до свого
весілля у м. Запоріжжя, вона займалася з чоловіком дистанційно, з м. Москва РФ.
Вона знала, що відповідач займається фотографуванням і дуже давно надає послуги
фотографа, а тому і звернулася до нього з проханням зробити фотографії їх
весілля. Домовлялися вони з відповідачем шляхом спілкування через мережу
Інтернет, переписувалися з ним «Вконтакті». Відповідач погодився зробити фото
весілля і зазначив, що за 2 тижні зробить всі фотографії і це буде коштуватиме
1000грн.. Кількість фотографій вони не обговорювали, також як і якість
фотографій, оскільки вона раніше бачила ті фотографії які робив відповідач і їх
якість її влаштовувала. Зустрілися вони вже під час весілля біля відділу РАЦСу,
потім відбувалася фотосесія. Під час розмови з її чоловіком відповідач спитав,
де вони будуть святкувати весілля і сказав, що він може фотографувати їхі у
кафе. Коли пройшло 2 тижні після весілля, фотографії не були надані, потім
минув місяць і вона нагадала відповідачу, що вже пора віддати фотографії, але
їх не було. Спочатку вона отримала від відповідача 10 фотографій десь у
жовтні-листопаді 2015 року, які були належної якості, але після цього
фотографій більше не отримувала.Потім пройшов ще деякий час, але фото не були
надані і вони взагалі не могли знайти відповідача. В січні 2016 року вони з
чоловіком знаходилися у відпустці і вирішили відвідати відповідача за його
місцем проживання. Відповідач не очікував їх побачити і вона сказала йому, щоб
він віддав хоча б «сірі» фотографії та вони запропонували відповідачу написати
розписку, так як вже йому не довіряли. Відповідач не заперечував проти цього і
сам написав розписку, в якій зазначив, що він віддасть 5000грн., якщо не
поверне фотографії, на цій сумі наполягала вона. Приблизно через тиждень після
написання розписки відповідач віддав їм фотографії, але не на наступний день,
як це було зазначено у розписці. Фотографії вони отримували через мережу
Інтернет з 28 по 30 січня 2016 року. Факт передачі відповідачу коштів за надані
послуги ніяким чином не був зафіксований. 1000грн. вона передала відповідачу
тоді, коли передавала всю суму перед уходом з ресторану. Гроші відповідачу
передавалися один раз, одразу всією сумою 1300грн.. Гроші передавала вона
особисто, спочатку вона перерахувала гроші, які їй дав чоловік і у неї
залишилося ще 200грн. у руці і ці гроші вона також передала відповідач як
«чайові». При передачі грошей був присутнім ОСОБА_4, який знаходився поруч з
нею і стояв позаду, більш ніхто при цьому не був присутнім. Всього за надані
послуги відповідачу заплатили 1500грн., з урахуванням 200грн.»чайових». До
кількості наданих фотографій у неї претензій немає, але маються претензії до їх
якості, так як з її точки зору фото є неякісними. Для них не було принципово чи
надасть відповідач фотографії у роздрукованому виді або у електронному виді,
важливо було, щоб фотографії були належної якості.
Свідок
ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що знаходиться в дружніх стосунках із
позивачем, з відповідачем ніяких стосунків не підтримує, але бачив останнього
під час весілля позивача в якості фотографа. Участі в організації проведення
весілля він особисто не приймав. Коли гості почали розходитися з кафе він
знаходився поруч з нареченою ОСОБА_3, яка розраховувалась з відповідачем за
надані ним послуги. При цьому ОСОБА_3 сказала: «мы тебе дали за фотосессию, а
вот тебетакая та сума за кафе». У його присутності ОСОБА_3 передала відповідачу
300грн. за фотозйомку в кафе і 200грн. віддала йому як «чайові». Він бачив як
ОСОБА_3 відрахувала гроші і передала суму у розмірі 300грн. відповідачу, потім
дала ще 200грн. і попросила все зробити як можливо швидше.
Допитана
в судовому засіданні свідок ОСОБА_7, яка є рідною сестрою дружини позивача суду
показала, що була присутня на весіллі своєї сестри ОСОБА_3 05 вересня 2015
року. Відповідач ОСОБА_2 був присутнім на весіллі в якості фотографа. Зі слів
сестри їй стало відомо, що вона передала гроші відповідачу за його послуги, а
він пообіцяв віддати фотографії, які повинні бути надіслані в електронному виді
через 2 тижні після весілля. Але, фотографії надійшли майже через пів року.
Гроші були передані відповідачу десь у 1-й половині дня весілля, на власні очі
вона цього не бачила та при передачі грошів не була присутня. Їй все це відомо
зі слів своєї сестри ОСОБА_3. В подальшому фотографії надійшли через мережу
Інтернет приблизно наприкінці січня 2016 року, що також їй відомо зі слів
сестри. Яка була домовленість між сторонами їй невідомо, оскільки вона при
цьому також не була присутня. Деякі фотографії з весілля вона бачила, які
прийшли спочатку приблизно через місяць після весілля і їх було приблизно 20
фото. Яка загальна кількість фотографій повинна була бути зроблена за
домовленістю їй невідомо.
Серед
обєктів цивільних прав стаття 177 ЦК України як окремі та самостійні виділяє
результати робіт і послуги. Як слідує з наведеної норми, до обєктів цивільних
прав відноситься не сама робота як така, а саме результат роботи. Підрозділом 1
розділу III«Окремі види зобовязань» ОСОБА_5 63 ЦК України визначені загальні
положення договору про надання послуг.
Статтею
901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна
сторона(виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника)
надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення
певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену
послугу, якщо інше не встановлено договором. Отже, виходячи з вказаної норми,
специфіка договору про надання послуг полягає у відсутності речової форми
результату робіт. Послуга є способом задоволення індивідуальної потреби особи,
яка не повязана з створенням будь-якої речі, що досягається в результаті
діяльності. Послуга є лише дією, яка приносить користь іншій особі та не
передбачає створення будь-якої речі. Зобов»язання з виконання робіт та надання
послуг є досить близькими за своїм змістом. Проте, незважаючи на значну
подібність, до цих договірних типів притаманні характерні ознаки, які
дозволяють розмежовувати їх між собою. До таких ознак зокрема відноситься
спрямованість зобовязання, тобто той правовий результат, якого намагаються
досягти сторони; характер інтересу відповідної сторони замовника; предмет
зобовязання: робота або послуга.
В
судовому засіданні встановлено, що у даному випадку сторони домовлялися не
тільки про проведення фотозйомки весілля, а і про виготовлення, обробку та
передачу позивачу готових весільних фотографій, тобто результатом роботи
відповідача повинно стати створення фотографій, а тому, суд вважає, що норми
цивільного права, що регулюють правовідносини, що виникають із договору про
надання послуг, на якій посилається позивач у позові, не підлягають
застосуванню при вирішенні даного спору по суті. При цьому суд також враховує,
що важливе значення для розмежування договору про надання послуг та договору
підряду має характер інтересу відповідної сторони-замовника. Якщо його інтерес
зводиться до виконання дій, наявний договір про надання послуг, а у разі коли
передбачається здійснення дій з передачею результату, має місце договір
підряду. Правовому регулюванню виконання робіт та надання послуг присвячено
окремі глави ЦК України(61 та 63). Таким чином, відносини, що склалися між
позивачем та відповідачем, не можуть бути віднесені до договору про надання
послуг, оскільки в судовому засіданні встановлено, що інтерес позивача в даному
випадку передбачав отримання результату роботи, а саме отримання якісно
виготовлених репортажних, художніх та постановочних фотографій весілля.
Параграф
2 глави 61 ЦК України виділяє окремий вид договору підряду, яким є побутовий
підряд. За договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку
діяльність, зобовязується виконати за завданням фізичної особи(замовника) певну
роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а
замовник зобовязується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір побутового
підряду є публічним договором. До відносин за договором побутового підряду, не
врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав
споживачів (ст.865 ЦК України). Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_2 на час
виникнення відносин між сторонами не був підприємцем та не здійснював
підприємницьку діяльність. Доказів які б спростовували це твердження
відповідача позивачем суду надано не було. При цьому, суд вважає, що надання
представником позивача витягів з Єдиного державного реєстру про включення
відомостей до ЄДР про відповідача як фізичної особи підприємця у 2016 році, не
має суттєвого значення для вирішення спору, оскільки ці дії були здійснені вже
після подачі позову до суду та під час розгляду справи. Таким чином, відносини,
що склалися між позивачем та відповідачем не можуть бути віднесені до відносин,
що регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», як спочатку
зазначав позивач, а також не можуть бути віднесені до побутового підряду, так
як відповідач на час виникнення цих відносин не був зареєстрований як
підприємець та не здійснював підприємницьку діяльність.
Договір підряду, відповідно до ст. 837 ЦК
України, це зобовязання, за яким одна сторона (підрядник) зобовязується на свій
ризик виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник
зобовязується прийняти та оплатити виконану роботу. Вказана стаття визначає
також і предмет цього договору: він може укладатися на виготовлення, обробку,
переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату
замовникові. Тобто, виходячи з правової конструкції договору підряду, його
предметом є робота та її результат. Відповідно до ч.1 ст. 843 ЦК України у
договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.
Строки
виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо
у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник
зобовязаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні
строки, відповідно до суті зобовязання, характеру та обсягів роботи та звичаїв
ділового обороту(ст.846 ЦК України). Положеннями статті 857 ЦК
Українивизначено, що робота, виконана підрядником, має відповідати умовам
договору підряду, а у разі їх відсутності або неповнотивимогам, що звичайно
ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати
якості, визначеній у договорі підряду або вимогам, що звичайно ставляться, на
момент передання її замовникові. Відповідальність підрядника за неналежну
якість роботи передбачена ст. 858 ЦК України згідно до частини 1 якої, якщо
робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які
погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для
використання відповідно до договору або для звичайного використання, замовник
має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором
вимагати від підрядника:1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний
строк; 2) пропорційного зменшення ціни роботи; 3) відшкодування своїх витрат на
усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором.
Відповідно
до положень ст.ст. 11,15 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій
осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на
судовий захист. Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони
цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під
способами захисту субєктивних цивільних прав розуміють закріплені законом
матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться
поновлення(визнання) порушених, оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав і інтересів дається в
статті 16 ЦК України. Як правило власник порушеного права може скористатися не
любим, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб
захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який
регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Згідно
до вимог ст. 11 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за
зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в
межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які
беруть участь у справі. Право вибору способу судового захисту належить виключно
позивачеві(ч.1 ст. 20 ЦК України, ст.ст.3,4 ЦПК України). Згідно зі ст. 60 ЦПК
України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається
як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК
України. Таким чином, процесуальними нормами встановлено як право на участь у
доказуванні (ст. 27 УПК України), так і обовязок із доказування обставин при
невизнанні них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Під
час розгляду справи позивачем ОСОБА_1 позовні вимоги неодноразово уточнювались
та в остаточній редакції позову, позивач просив суд стягнути з відповідача на
його користь компенсацію за надання неякісних послуг у розмірі 5000,00грн..
Заявляючи свої вимоги щодо компенсації за надання неякісної послуги весільного
фотографа, позивач ОСОБА_1 посилався на те, що, всупереч домовленості з ОСОБА_2
на виготовлення фотографій весілля, що мало місце 05.09.2015 року, надані йому
відповідачем фотографії виготовлено неякісно та непрофесійно, а також вони не
були надані своєчасно.У той самий час позивач стверджує, що упродовж 28-30
січня 2016 року відповідач надав йому в електронному вигляді через мережу
Інтернет виготовлені фотографії, які на його думку, були з недоліками та
нечіткі, а саме: фотографії не схожі на репортажні, немає художніх і
постановочних фотографій. На деяких фото не видно обличчя наречених або вони
прикриті іншими персонажами чи обєктами, а також пропорції обличчя позивача
видовжено. Отже, позивач обрав для себе саме такий спосіб захисту своїх прав,
який полягає у стягнення компенсації за надання неякісних послуг, але фактично
у позові він посилається на неналежну якість роботи по виготовленню
відповідачем весільних фотографій та їх несвоєчасне надання. При цьому позивач
та його представник не надали суду жодних належних та допустимих доказів на
підтвердження неякісно виготовлених фотографій, окрім як викладеної
нимисубєктивної думку, так і субєктивної думку допитаної в судовому засіданні в
якості свідка ОСОБА_3. Інших доказів в обґрунтування своїх вимог, у тому числі
щодо дефектності переданих відповідачем фотографій, позивач суду не надав.
Разом
з тим, позивач ОСОБА_1 в суді стверджував, що конкретно вони не домовлялися з
відповідачем щодо строків виготовлення фотографій, так як знали, що такі фото
виготовлюються протягом 1-2 місяців, кількість фото, які повинен був виготовити
відповідач також не обговорювалась. Крім того, позивачем в судовому засіданні
не було доведено, які вимоги щодо якості фотографій між ними було узгоджено.
Згідно пояснень свідка ОСОБА_3 наданих нею у суді, кількість фотографій вони не
обговорювали, також як і їх якість, конкретного строку передачі фотографій не
встановлювалось. Згідно пояснень свідка ОСОБА_3 відповідач пообіцяв надати
готові фотографії через 2 тижні після весілля. Разом з тим, свідок ОСОБА_3
зазначила, що декілька фотографій від відповідача вони отримали через мережу
Інтернет у жовтні-листопаді 2015 року гарної якості, що також не
спростовувалось позивачем ОСОБА_1 і підтверджено поясненнями свідка
ОСОБА_7.Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував стосовно укладення
між ним та позивачем будь-якого договору та зазначив, що на прохання своєї
знайомої ОСОБА_3. погодився на власний розсуд сфотографувати її весілля, але
ніякої домовленості щодо оплати або строків надання готових фотографій між ними
не було. Ці заперечення відповідача не були спростовані належними та
допустимими доказами.Факт отримання відповідачем суми у розмірі 1300грн. також
ніякими належними доказами не підтверджений. Так, допитаний за клопотанням
представника позивача свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що у його присутності
ОСОБА_3 передала відповідачу гроші у розмірі 300грн. та зазначила, що іншу
частину грошей передали раніше. У той самий час свідок ОСОБА_3 в суді
стверджувала, що вся сума у розмірі 1300грн. була передана відповідачу одразу в
кафе у присутності свідка ОСОБА_4, тобто показання свідків в цій частині є
суперечливими.
Таким
чином, на підставі вищевикладеного, суд приходить до переконання, що позовні
вимоги ОСОБА_1 не є обґрунтованими та не були підтверджені належними і
допустимими доказами, а тому в їх задоволенні слід відмовити.
Керуючись
ст. ст. 11, 15, 16, 837, 843, 857, 858 ЦК України,
ст.ст.10,11,60,88,209,212,213-215,218 ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ
:
В
задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації за
надання неякісних послуг відмовити.
Рішення
може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької
області через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом
10-ти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не
були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення суду, можуть
подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя
Андрюшина Л.А.
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62708013
Отправить комментарий