Транспортный
налог не всегда необходимо платить. Законодательство позволяет.
Одесский
окружной административный суд (постановление от 11 апреля 2017 года по делу №
815/771/17) признал незаконным налоговое обязательство в 25 тыс. гривен, более
известное как «налог на роскошь». Суд исходил из следующего. Налоговая не
смогла предоставить суду доказательства того, что стоимость автомобиля выше
установленного порога, после которого машина считается предметом роскоши. Кроме
того, транспортный налог в размере 25 тыс. гривен может вводиться лишь с 1
января 2017 года, так как согласно Налоговому кодексу, изменения налогов и
сборов не могут вноситься позднее, чем за шесть месяцев до начала нового
бюджетного периода, в котором будут действовать новые правила и ставки. Налоги
и сборы, их ставки, а также налоговые льготы не могут изменяться в течение
бюджетного года.
Высший
административный суд Украины (постановление от 13 апреля 2017 года, дело №
П/811/113/16) пришел к следующим выводам. Наличие в НК Украины норм,
регулирующих правила уплаты транспортного налога, само по себе не является
основанием для его уплаты в отсутствие соответствующего решения местного совета
или в случае, если не истек срок, на протяжении которого такое решение должно
быть принято. Вывод о том, установил ли совет в пределах своей компетенции
местный налог, можно сделать только после окончания бюджетного периода, на
протяжении которого соответствующее полномочие должно быть реализовано. Ставка,
предусмотренная для транспортного налога, не содержит шкалы ставок от
минимальной до максимальной. А не установленный местным советом налог может
взиматься только в размере минимальной ставки, а не максимальной.
Справа
№ 815/771/17
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 квітня 2017 року м. Одеса
Одеський
окружний адміністративний суд
у
складі головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши
у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у
Дарницькому районі Головного управління
ДФС у м. Києві про скасування
податкового повідомлення - рішення №
79569-13 від 29.06.2016 р.,-
ВСТАНОВИВ:
З
позовом до суду звернувся ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у
Дарницькому районі Головного управління
ДФС у м. Києві, в якому просить
скасувати податкове повідомлення - рішення № 79569-13 від 29.06.2016 р.
Позовні
вимоги обґрунтовані тим, що визначення суми податкового зобовязання з
транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25 000 грн. не відповідає
положенням Податкового кодексу України та є протиправним, відтак оскаржуване
податкове повідомлення рішення підлягає скасуванню.
Представник
позивача в судове засідання не з'явився.
Надав до суду заяву за вхід . №9683/17 про розгляд справи в порядку письмового
провадження. Позовні вимоги підтримує повністю з підстав, викладених в
адміністративному позові.
Представник
відповідача в судове засідання не зявився. Про розгляд справи повідомлявся
належним чином та завчасно, що підтверджується матеріалами справи, а саме:
повідомленням про вручення поштового відправлення № 6550102479558, яке вручено
адресату 16.02.2017 р. (а/с. 24), повідомленням про вручення поштового
відправлення №6550102569093, яке вручено адресату 27.02.2017 р. (а/с. 25), повідомлення
з електронної пошти щодо направлення на адресу відповідача повістки (а/с.
30-31).
А
тому суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення
відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи з його
участю для реалізації ним права
судового захисту своїх прав та інтересів.
Також,
суд вважає за необхідне зазначити, що згідно приписів чинного законодавства
сторони процесу повинні добросовісно виконувати свої права та обовязки.
Добросовісність
(лат. bona fides) розуміється, як самостійний правовий принцип, як презумпція,
як вказівка на винність або обєктивну протиправність діяння. В цілому, під
добросовісністю варто розуміти прагнення субєкту до правомірності власної
правової поведінки, її соціальної нешкідливості, юридичної досконалості способу
досягнення поставленої мети.
При
цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не
тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з
прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа ОСОБА_2 проти Іспанії»
зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх
етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання
прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально
використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури
слухання.
Також,
слід зазначити, що згідно вимог статті
122 КАС України адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але
не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено
цим Кодексом.
Згідно
приписів статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,
визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ
упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим
законом, якій вирішить спір щодо його прав та обовязків.
При
цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обовязком не
тільки для держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд
з прав людини в рішенні від 21 грудня 2006 року у справі «Мороз та інші проти України» зазначив, що
розумність строку проваджень повинна оцінюватись у світлі обставин справи та з
урахуванням наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявників і
відповідних органів державної влади та того, яку важливість для заявників мало
питання, що розглядалося.
Саме
національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб
вони були швидкими та ефективними (рішення Європейського суду з прав людини від
21 грудня 2006 року справа «Мороз та
інші проти України»).
Відповідно
до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо не має перешкод для розгляду справи у
судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які
беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і
місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому
провадженні.
З
урахуванням приписів ст. 128 КАС України, зважаючи на те, що у судове засідання
прибули не всі особи, які беруть участь у справі, суд вирішив розглянути справу
у письмовому провадженні.
Дослідивши
обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, перевіривши їх доказами, судом
встановлено наступне.
Позивач
по справі (ОСОБА_1) є власником автомобіля RANGE ROVER VOGUE, 2014 року
випуску.
29.06.2016
року ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у
м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення форми Ф № 79569-13, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового
зобов'язання за платежем транспортний податок (2016 р.) з фізичних осіб у сумі
25000 грн. (а/с. 6).
Надаючи
належну правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.
Законом
України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких
законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №
71-VIII внесено зміни до ПК України, які набрали чинності з
01.01.2015, зокрема, введено новий транспортний податок.
Законом
України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких
законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних
надходжень у 2016 році" від 24.12.2015 №909-VIII внесені зміни до Податкового кодексу України, зокрема, у
частині справляння транспортного податку, які набрали чинності з 01.01.2016.
Підпунктом 267.1.1
пункту 267.1 статті 267
Податкового кодексу України визначено,
що платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, у тому числі
нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством
власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1
пункту 267.2 статті
267 Податкового кодексу України є
об'єктами оподаткування.
Відповідно
до підпункту 267.2.1 пункту
267.2 статті 267 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування транспортним податком,
відповідно до Податкового кодексу
України (в редакції із змінами,
внесеними згідно із Законом №909-VIII),
стали легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років
(включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів
мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового
(звітного) року.
Така
вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує
державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом
Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму
циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового
автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.
Отже,
об'єктом оподаткування у 2016 році стали легкові автомобілі середньоринкова
вартість яких становить понад 1 033 500 грн та з року випуску яких минуло не
більше п'яти років (включно).
З
19.02.2016 набула чинності затверджена постановою Кабінету Мністрів України від
18.02.2016 № 66 Методика визначення середньоринкової вартості легкових
автомобілів, яка встановлює механізм визначення середньоринкової вартості
легкових автомобілів для цілей їх віднесення до об'єктів оподаткування
транспортним податком. Методикою передбачено, що Мінекономрозвитку забезпечує
роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про
середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель,
рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення
передач та пробіг.
Відповідно
до п 2 Методики середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом
аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку
визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів,
затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 10 квітня 2013 р. N 403
(Офіційний вісник України, 2013 р., N 44, ст. 1576), де за ціну нового
транспортного засобу (Ц н) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки,
моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення
передач.
Джерелом
інформації для визначення ціни нового автомобіля є офіційні прайс-листи
виробників (дилерів) (п. 3 Методики).
Інформація
про ціни нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму
циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач подається до 10 січня
базового податкового (звітного) періоду (року) державним підприємством
«Держзовнішінформ» до Мінекономрозвитку (п. 4 Методики).
Згідно
п. 13 вказної Методики, - Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики
розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового
податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року
випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість
яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої
законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Пунктом
14 даної методики встановлено, що Мінекономрозвитку забезпечує роботу
офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про
середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель,
рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення
передач та пробіг.
Відтак,
для визначення об'єкта оподаткування транспортним податком в розпорядженні
органу Державної фіскальної служби має бути інформація про середньоринкову
вартість певного автомобіля із врахуванням його марки, моделі, року випуску,
типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач та
пробігу тощо.
В
свою чергу необхідне зазначити, що відповідач під час судового розгляду
справи не надав суду докази, що
оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, зокрема, щодо
наявності у власності позивача транспортного засобу, який є об'єктом
оподаткування згідно з приписами підпункту
267.2.1 пункту 267.2
статті 267 ПК України, надати
суду інформацію про середньоринкову вартість такого автомобіля станом на 1
січня податкового (звітного) року, яку відповідач отримує від Мінекономрозвитку
що кварталу.
Частиною
другою статті 71 Кодексу
адміністративного судочинства України
передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень,
дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування
правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача,
якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким
чином, відповідачем не виконано встановлений
Кодексом адміністративного судочинства України обов'язок щодо доказування правомірності
свого рішення, а саме: не представлено жодних доказів того, що на момент
прийняття спірного рішення контролюючий орган мав розрахунок середньоринкової
вартості автомобіля та відповідно, докази того, що належний позивачу автомобіль
станом на 01 січня 2016 року мав вартість більшу ніж 750 розмірів мінімальних
заробітних плат.
За
положеннями пунктів 3 та 8 частини 3
статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій,
бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють,
серед іншого, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин,
що мають значення для прийняття рішення та пропорційно, зокрема з дотриманням
необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод
та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
З
урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку, що відповідачем не дотримано
критерію обґрунтованості при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення -
рішення.
Крім
того, слід зазначити, що транспортний податок, відповідно до підпункту 10.1.1
пункту 10.1 статті
10 та підпункту 265.1.2
пункту 265.1 статті
265 ПК України відноситься до
місцевих податків.
Основними
засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і
спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.
Принципи,
проголошені у статті 4 ПК України повинні застосовуватися як на стадії
встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих
елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок
сплати податку.
Так,
серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція
правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого
нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних
законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне)
трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів,
внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків,
так і контролюючого органу (пп.
4.1.4 п.4.1 статті
4 ПК України).
Відповідно
до пункту 56.21 статті
56 Податкового кодексу України у
разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого
на підставі цього Кодексу, або коли
норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного
і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають
неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або
контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як
платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь
платника податків.
У
свою чергу, принцип стабільності закріплений у підпункті 4.1.9
пункту 4.1 статті
4 ПК України має на меті
встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного
часу.
Так,
згідно з вказаною нормою, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не
можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного
періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх
ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного
року.
Частиною
1 статті 3 Бюджетного кодексу
України передбачено, що бюджетний період
для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний
рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж
року.
Згідно
з позицією Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case
41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що
зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті
державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який
загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана
з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава
не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання
відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну
концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно,
якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої
політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у
осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної
влади такої політики чи поведінки.
Отже,
якщо держава задекларувала певні правила поведінки при внесенні змін до порядку
оподаткування (принцип стабільності податкового законодавства), то вона
зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Як
вже зазначалось, 24.12.2015 Верховною Радою України ухвалено Закон України
"Про знесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих
актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016
році", згідно із яким підпункт 267.2.1 пункту
267.2 статті 267 Податкового кодексу України викладено в новій редакції, а саме: змінено
визначення об'єкта оподаткування транспортним податком.
Отже,
вказані зміни, відповідно до положень підпункту
4.1.9 пункту 4.1
статті 4 ПК України, можуть
застосовуватись лише у 2017 році.
У
спірних правовідносинах суд також застосовує рішення Європейського суду з прав
людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти
України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання
рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела
права.
Цими
рішеннями встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції,
оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню
національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових
зобов'язань зі сплати податку.
Таким
чином, з урахуванням наявних у справі доказів, практики Європейського Суду з прав
людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення
на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав
та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав
людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність
визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2016
рік. А тому, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та
підлягає скасуванню.
Одним
з принципів адміністративного судочинства, передбачених статті 7 Кодексу адміністративного
судочинства України, є принцип законності, який відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства
України, полягає в наступному, суд при вирішенні справи керується принципом
законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого
самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією
та законами України.
Відповідно
до частини першої статті 71 КАС
України кожна сторона повинна довести ті
обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків,
встановлених статтею 72 цього Кодексу, а
згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює
докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх
безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Керуючись
ст. ст. 6-8, 71, 86, 158-163, 167, 186, 254
КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний
позов задовольнити повністю.
Визнати
протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 29.06.2016 року
№ 79569-13.
Стягнути
з державної податкової інспекції у
Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39479227) за рахунок
бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ІК НОМЕР_1) суму судового збору за
подання адміністративного позову за:
-
квитанцією № ПН4883 від 07.02.2017 р. у
сумі 640, 00 грн. (шістсот сорок гривень 00 коп.).
Постанова
набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.
Постанова
може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через
Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги
протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.
Суддя
Потоцька Н.В.
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"13"
квітня 2017 р.
м. Київ
К/800/12330/16
Вищий
адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Олендера
І.Я. (доповідача),
Борисенко І.В.,
Юрченко В.П.,
розглянувши
в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до
Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління
Державної фіскальної служби у Кіровоградській області про визнання
протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та податкової
вимоги, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову
Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року та
ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня
2016 року,
В
С Т А Н О В И В:
ОСОБА_4
(позивач) звернувся до суду першої інстанції із позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати податкове
повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції
Головного управління державної фіскальної служби у Кіровоградській області
(далі - відповідач, ДПІ) від 21.08.2015 року, яким ОСОБА_4 визначено грошове
зобов'язання з транспортного податку у сумі 25000,00 грн.;
- визнати протиправною та скасувати податкову
вимогу відповідача від 05.01.2016 року № 69-23 про сплату ОСОБА_4 податкового
боргу за узгодженим грошовим зобов'язанням у сумі 25000,00 грн.
Постановою
Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року,
залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного
суду від 13 квітня 2016 року, в задоволенні адміністративного позову
відмовлено.
Суди
попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що відповідно до вимог ст.
267 Податкового кодексу України (далі - ПК України) автомобіль MITSUBISHI
Pajero Wagon 2013 року випуску має об'єм двигуна двигуна 3200 куб.см., а отже
строк використання якого у межах до 5 років ще не сплинув, даний автомобіль у
2015 році є об'єктом оподаткування транспортним податком. Відповідачем доведено
правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому
оскаржувана вимога податкового органу також є правомірною.
Не
погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до
Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про
їх скасування, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального та
процесуального права, ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог. У
доводах касаційної скарги зазначає, що
транспортний податок встановлений у 2015 році повинен сплачувати лише у
2016 році, оскільки базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному
року. Представник позивача зазначив, що оскаржуване рішення було винесене з
порушенням податковим органом принципів стабільності, розсудливості та
презумпції правомірності рішень платника податків.
Касаційний
розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до п. 1
ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС
України).
Судами
попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.
Позивач
у 2013 році придбав автомобіль MITSUBISHI Pajero Wagon 2013 року випуску, з
об'ємом двигуна 3200 куб.см.
21.08.2015
відповідачем на підставі п.п. 267.6.2 п. 267.6 ст. ПК України було винесено
податкове повідомлення-рішення № 5749-17, яким позивачу визначено податкове
зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 25000
грн.
15.09.2015
року позивачу направлено рекомендованим поштовим відправленням оскаржуване
рішення, яке повернулось на адресу позивача з відміткою пошти про неможливість
вручення.
Перевіривши
правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права,
колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає
задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
Законом
України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких
законодавчих актів Законом України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року
№ 71-VIII (далі - Закон щодо реформи) було запроваджено новий місцевий податок,
а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний
податок та податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.
Законом
щодо реформи було запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання
справляння місцевих податків.
Згідно
із п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в редакції
Закону щодо реформи, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та
податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Відповідно
до п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних
територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом
формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про
встановлення місцевих податків та зборів.
Зі
змісту наведених законодавчих норм випливає, що встановлення податку на майно,
зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради,
який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Одночасно
пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України визначено порядок опублікування та
застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені
рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до
15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування
встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому
разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного
періоду, що настає за плановим періодом.
Наведеною
нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про
встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування
відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради
(це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується
встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є
наступним за плановим).
Кожен
із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не
можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було
прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі
може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення
ради.
Якщо
таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному
періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення
застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому
планувалося запровадити відповідний податок.
В
ситуації із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми
Закону щодо реформи набрали чинності з 01.01.2015 року. Отже, лише в 2015 році
місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо
встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві
ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного
податку.
При
цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та
плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015
рік.
Плановим
відповідно до норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України є період після того, в
якому приймається відповідне рішення ради.
Отже,
рішення місцевих рад щодо транспортного податку, прийняті у 2015 році, могли
встановлювати плановим лише 2016 рік.
Таким
чином, з урахуванням норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення місцевих
рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році та опубліковані
протягом січня-лютого 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі
рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду
транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.
При
цьому факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону щодо
реформи, а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити транспортний
податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме
рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною
компетенцією саме місцевих рад, як це визначено п. 10.2 ст. 10 ПК України.
Тобто,
Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію
місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.
Підтвердженням
цього може слугувати п. 4 Прикінцевих положень Закону щодо реформи. Цим пунктом
було рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня
опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік
податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної
ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити
рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на
нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової
нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного
податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних
товарів.
Отже,
Прикінцеві положення Закону щодо реформи рекомендували встановити місцевим
радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році. Проте така рекомендація не
може розглядатися як скасування чинної норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК
України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування
рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.
Таким
чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих
рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено пп. 12.3.4 п. 12.3 ст.
12 ПК України.
Разом
із тим, Податковим кодексом України встановлено спеціальні правові наслідки
невиконання місцевою радою свого обов'язку щодо встановлення тих місцевих
податків, запровадження яких є обов'язковим.
Згідно
з пп. 12.3.5 п. 12.3. ст. 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна, міська
рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом
та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про
встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно
з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються
виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата
за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що
передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Зі
змісту наведеної норми чітко вбачається, що її диспозиція (тобто справляння
невстановленого обов'язкового місцевого податку в розмірі мінімальної ставки)
застосовується за наявності відповідної гіпотези, тобто в разі, якщо відповідне
рішення місцевої ради не було прийнято.
При
цьому з системного аналізу норм ст. 12 ПК України випиває, що в пп. 12.3.5 п.
12.3 ст. 12 ПК України йдеться саме про те рішення, яке передбачено попереднім
підпунктом, а саме пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України.
Отже,
для застосування наслідків, передбачених пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України,
повинна мати місце протиправна бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття
обов'язкового рішення про встановлення місцевого податку, зокрема,
транспортного.
В
свою чергу, відповідна бездіяльність може виникнути лише після того, як
сплинуть строки, протягом яких місцева рада має прийняти рішення про
встановлення обов'язкового для справляння місцевого податку.
Очевидно,
що такими строками є період, передбачений пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України
- тобто період прийняття рішення, який завжди передує плановому і не може з ним
збігатися.
Наведене
безпосередньо передбачено пп. 12.4.3 п. 12.4 ст. 12 ПК України, згідно з яким
до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних
територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом
формування територій громад, щодо податків та зборів належать, зокрема, до
початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення
місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування,
порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну
податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку
бюджетного періоду.
Отже,
рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку
наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного
періоду. При цьому відповідно до п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене
рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим
актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає
чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК
України. Тому за умови дії пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення
місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в
тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з
урахуванням п. 10.2 ст. 10 ПК України юридичний факт встановлення місцевого
податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.
При
цьому з урахуванням змісту норм ПК України Верховна Рада України не є
уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до пп.
12.1.2 п. 12.1 ст. 12 ПК України Верховна Рада України лише встановлює перелік
місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції
сільських, селищних, міських рад та рад
об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним
планом формування територій громад.
Отже,
сама собою наявність у ПК України норм,
які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його
справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради або якщо не
сплинув строк, протягом якого таке рішення мало бути прийняте.
Враховуючи
викладене, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно
встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке
рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з
урахуванням приписів п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України.
Відповідно,
висновок про те, чи скористалася місцева рада своєю компетенцією щодо
встановлення місцевого податку, можна зробити лише після закінчення бюджетного
періоду, протягом якого мало бути реалізоване відповідне повноваження. І лише з
наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі пп. 12.3.5 п. 12.3
ст. 12 ПК України можуть розпочати справляння місцевого податку, який місцева
рада повинна була встановити згідно з п. 10.2 ст. 10 ПК України, але не
встановила.
Для
конкретної правової ситуації щодо запровадження транспортного податку у 2015
році період прийняття рішення місцевою радою - це 2015 рік, оскільки саме цього
року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов'язку встановити
транспортний податок.
Разом
із тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за
змістом пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України період прийняття рішення завжди
передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити
транспортний податок лише на 2016, а не на 2015 рік. Отже, і бездіяльність
місцевої ради може мати місце лише після закінчення 2015 року, оскільки до
цього часу ще невідомо, чи виконає місцева рада свій обов'язок.
Відповідно,
якщо протягом 2015 року місцеві ради не приймають рішення про встановлення
транспортного податку, то виключно з 2016 року (тобто з початку планового
періоду) можуть застосовуватися приписи пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України.
Таким
чином, незалежно від прийняття або неприйняття рішення місцевою радою у 2015
році транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року.
Крім
того, відповідно до пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України місцевий податок
підлягає справлянню за мінімальною ставкою.
Разом
із цим, транспортний податок у 2015 році передбачав лише одну специфічну ставку
податку, яка є базовою - 25 тис. грн. за один автомобіль з об'ємом двигуна
понад 3 тис. кубічних сантиметрів.
Натомість
ст. 27 ПК України передбачено поняття граничної ставки, до яких належить
максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком, встановлений цим
Кодексом. Отже, мінімальна ставка є одним із різновидів граничної ставки і
протиставляється максимальній ставці. Причому обидва розміри мають бути
встановлені саме ПК України.
Водночас,
специфічна ставка, передбачена для транспортного податку, не містить шкали
ставок від мінімальної до максимальної. Тому єдина ставка транспортного податку
одночасно є і мінімальною, і максимальною. В свою чергу, невстановлений
місцевою радою податок може справлятися лише в розмірі мінімальної ставки, але
не максимальної. Відповідно, зазначений пункт не може поширюватися на місцеві
податки, які не мають граничних ставок (тобто не передбачають одночасно і
мінімального, і максимального їх розміру).
Виходячи
з викладеного, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році
відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є приписи пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12
ПК України.
Зазначене
підтверджується тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок
у 2016 році законодавець обмежив дію пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового
кодексу України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих
рід про встановлення місцевих податків на 2016 рік.
В
такий спосіб Верховною Радою України було змінено правове регулювання питання
запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно,
усі передбачені пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 наслідки, в тому числі послідовність
дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення
місцевих податків не застосовуються.
Виходячи
із системного аналізу вищевказаних норм матеріального права, суд касаційної
інстанції приходить до висновку, що у відповідача були відсутні правові
підстави для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки
запроваджені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та
деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року
№ 71-VIII зобов'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб
виникають у платників податків лише після 01.01.2016 року.
Крім
того, оскільки у відповідача були відсутні правові підстави для винесення
оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому вищевказана податкова
вимога відповідача також підлягає скасуванню.
З
огляду на зазначене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що рішення
судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нової постанови
про задоволення позовних вимог.
За
змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і
обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм
матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -
ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в
адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому
засіданні.
Відповідно
до п. 9 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками
розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та
апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення.
Зважаючи
на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки
доказів, обставини встановлені повно та правильно, але допущена помилка в
застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі ст.
229 КАС України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанції і ухвалює нове рішення.
Керуючись
ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 229, 232, 256 КАС України, суд
П
О С Т А Н О В И В:
Касаційну
скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Постанову
Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року та
ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня
2016 року у справі № П/811/113/16 - скасувати та ухвалити нову постанову.
Адміністративний
позов ОСОБА_4 задовольнити.
Визнати
протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.08.2015 року
та податкову вимогу від 05.01.2016 року № 69-23 Кіровоградської об'єднаної
державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби
у Кіровоградській області.
Стягнути
на користь ОСОБА_4 за рахунок бюджетних асигнувань Кіровоградської об'єднаної
державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби
у Кіровоградській області сплачений судовий збір за подання адміністративного
позову, апеляційної та касаційної скарг у загальному розмірі 1818 грн. 96 коп.
Постанова
набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам,
які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в
порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 КАС України.
Судді:
І.Я. Олендер
І.В. Борисенко
В.П. Юрченко
Отправить комментарий