История
судебных споров с Порше Мобилити имеет многолетнюю историю. В период действия
запрета предоставления (получения) потребительских кредитов в иностранной
валюте Порше Мобилити выдавало гривневые кредиты, но со 100% привязкой к
доллару, через применение эквивалентов.
В
судебных баталиях с указанной компанией успели прославиться многие адвокаты и
специалисты в области права. Действительно, некоторое время Верховный суд
Украины (постановление от 12 сентября 2012 года по делу №6-80цс12,
постановление от 25 сентября 2013 года по делу №6-80цс13) указывал на несправедливость
условий кредитного договора, которые влекут за собой изменения в расходах
потребителя.
Суд
исходил из того, что поскольку в договоре плата за обслуживание кредита определена
по формуле с переменными величинами, то такие условия противоречат положением
ч. 5 ст. 11 Закона Украины «О защите прав потребителей».
Но
недействительность как бы есть и ее как бы нет. В постановлении от 18 октября
2017 года по делу № 6-2024цс16 Верховный суд Украины продолжил практику
(постановление от 6 января 2016 по делу № 6-3116ц15) создания расплывчатых
формулировок.
Суд
утверждает, что действующий запрет на предоставление и получение
потребительских кредитов именно в иностранной валюте, не лишает права
предоставить, а заемщиков получить потребительский кредит в гривнах с
определением сумм платежей по кредиту в эквиваленте иностранной валюты.
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 18 жовтня 2017 року
Судова
палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого -
Гуменюка В. І., суддів: Лященко Н. П., Романюка Я. М., Сімоненко В. М., за
участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше
Мобіліті" - ОСОБА_1, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" до ОСОБА_2
про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті", треті
особи: Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська
страхова група", приватний нотаріус Київського міського нотаріального
округу ОСОБА_3, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає
виконанню, та за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю
"Порше Мобіліті" про визнання недійсними пунктів кредитного договору,
додаткових угод, зобов'язання зарахувати додатково сплачені кошти в рахунок
погашення чергових платежів за кредитним договором за заявою Товариства з
обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" про перегляд рішення
Вінницького міського суду Вінницької області від 18 березня 2016 року, ухвали
апеляційного суду Вінницької області від 6 травня 2016 року, ухвали Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6
червня 2016 року, встановила:
У
вересні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше
Мобіліті" (далі - ТОВ "Порше Мобіліті") звернулося до суду з
указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 29 березня 2013 року між ним та
ОСОБА_2 був укладений кредитний договір НОМЕР_1, згідно з умовами якого позивач
зобов'язався надати відповідачу кредит у сумі 86 тис. 518 грн. 3 коп., що було
еквівалентно на дату укладення договору 10 тис. 609 доларам США 20 центам,
строком на 60 місяців зі змінною процентною ставкою, з цільовим призначенням -
для придбання автомобіля марки VW, модель Polo Sedan, 2013 року випуску.
8
квітня 2014 року сторони уклали додаткову угоду НОМЕР_2 про внесення змін до
кредитного договору від 29 березня 2013 року НОМЕР_1, відповідно до якої
позивач зобов'язався надати відповідачці кредит у сумі 43 тис. 391 грн. 37
коп., що було еквівалентно на дату укладення договору 3 тис. 376 доларам США 76
центам, строком на 60 місяців зі змінною процентною ставкою, з цільовим
призначенням - для оплати страхових платежів згідно з договором страхування,
укладеним на виконання вимог кредитного договору.
8
квітня 2013 року сторони уклали договір застави НОМЕР_1 з метою забезпечення
виконання кредитних зобов'язань. Предметом договору був указаний автомобіль. З
травня 2014 року ОСОБА_2 порушує свої зобов'язання за договором щодо сплати
щомісячних платежів, а з лютого 2015 року взагалі припинила їх сплачувати.
Загальна сума заборгованості, яка виникла в ОСОБА_2 та підлягає стягненню,
становить 216 тис. 673 грн. 38 коп., що складається з основної суму боргу за
кредитом та додатковим кредитом, збитків, штрафу, пені, трьох процентів річних
та інфляційних витрат.
У
серпні та листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом і зустрічним
позовом, обґрунтовуючи їх тим, що приватний нотаріус Київського міського
нотаріального округу ОСОБА_3 вчинив виконавчий напис від 26 червня 2015 року,
відповідно до якого з неї на користь товариства підлягав стягненню борг, який
утворився з 9 квітня 2014 року, за наявності спору щодо розміру вказаної
заборгованості.
Посилаючись
на вказані обставини та з урахуванням уточненого позову, ОСОБА_2 просила:
визнати вказаний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню; визнати
недійсними пункти кредитного договору від 29 березня 2013 року НОМЕР_1,
додаткових угод до нього та додаткової угоди від 8 квітня 2014 року НОМЕР_2
стосовно визнання валюти платежу за обмінним курсом в еквіваленті до долара США
як такі, що суперечать законодавству; зобов'язати ТОВ "Порше
Мобіліті" зарахувати додатково сплачені нею кошти в сумі 14 тис. 777 грн.
61 коп. станом на 16 січня 2016 року в рахунок погашення чергових платежів за
вказаним кредитним договором.
Вінницький
міський суд Вінницької області рішенням від 18 березня 2016 року, залишеним без
змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 6 травня 2016 року, у
задоволенні позову ТОВ "Порше Мобіліті" відмовив, зустрічний позов
ОСОБА_2 задовольнив: визнав виконавчий напис від 26 червня 2015 року, вчинений
приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, таким,
що не підлягає виконанню; позов ОСОБА_2 задовольнив: визнав недійсними пункти
кредитного договору від 29 березня 2013 року НОМЕР_1, укладеного між ОСОБА_2 та
ТОВ "Порше Мобіліті", додаткових угод до нього та додаткової угоди
від 8 квітня 2014 року НОМЕР_2, у яких зазначено умови про визнання валюти
платежу за обмінним курсом в еквіваленті до долара США; зобов'язав ТОВ "Порше
Мобіліті" зарахувати додатково сплачені ОСОБА_2 кошти в сумі 14 тис. 777
грн. 61 коп. станом на 16 січня 2016 року в рахунок погашення чергових платежів
за кредитним договором від 29 березня 2013 року НОМЕР_1; вирішив питання про
розподіл судових витрат.
Вищий
спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою
від 6 червня 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження.
У
заяві ТОВ "Порше Мобіліті" порушується питання про скасування рішення
Вінницького міського суду Вінницької області від 18 березня 2016 року, ухвали
апеляційного суду Вінницької області від 6 травня 2016 року, ухвали Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6
червня 2016 року та ухвалення нового судового рішення з передбачених пунктами
1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі
- ЦПК України) підстав:
неоднакового
застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм
матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у
подібних правовідносинах, а саме статей 524, 533 та 1054 Цивільного кодексу
України (далі - ЦК України), статей 11 та 18 Закону України "Про захист
прав споживачів";
невідповідності
судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного
Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм
матеріального права, а саме статей 533 та 1054 ЦК України.
На
підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ТОВ
"Порше Мобіліті" посилається на ухвали колегії суддів судової палати
у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ від 16 та 24 грудня 2015 року, 14 та 20 січня, 3 лютого, 2
та 16 березня, 13 та 14 квітня, 18 травня 2016 року, постанову Судової палати у
цивільних справах Верховного Суду України від 2 липня 2014 року.
Заслухавши
суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ "Порше Мобіліті" -
ОСОБА_1, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України дійшли висновку, що заява підлягає частковому
задоволенню.
На
підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення
у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом
(судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що
спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних
правовідносинах, та з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної
інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо
застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, якщо
установить, що воно є незаконним.
Суди
встановили, що 29 березня 2013 року між ТОВ "Порше Мобіліті" та
ОСОБА_2 був укладений кредитний договір НОМЕР_1, відповідно до якого товариство
зобов'язувалося надати відповідачці кредит у сумі 86 тис. 518 грн. 3 коп., що
було еквівалентно на дату укладення договору 10 тис. 609 доларам США 20 центам,
строком на 60 місяців зі змінною процентною ставкою, з цільовим призначенням - для
придбання автомобіля марки VW, модель Polo Sedan, 2013 року випуску. Надалі до
зазначеного кредитного договору сторони укладали додаткові угоди.
8
квітня 2014 року сторони уклали додаткову угоду НОМЕР_2 про внесення змін до
кредитного договору від 29 березня 2013 року НОМЕР_1, згідно з якою ТОВ
"Порше Мобіліті" зобов'язався надати відповідачці кредит у сумі 43
тис. 391 грн. 37 коп., що було еквівалентно на дату укладення договору 3 тис.
376 доларам США 76 центам, строком на 60 місяців зі змінною процентною ставкою.
Відповідно
до пунктів 1.3.1, 1.3.2, 1.3.3 загальних умов кредитування, які є додатком до
кредитного договору від 29 березня 2013 року НОМЕР_1, та пунктів 1.1, 1.10.2
договору про внесення змін / додаткової угоди від 8 квітня 2014 року НОМЕР_2 до
кредитного договору від 29 березня 2013 року НОМЕР_1 розмір платежів за ними
визначено в еквіваленті до іноземної валюти.
Графіком
погашення кредиту від 29 березня 2013 року НОМЕР_1 сума щомісячного платежу
визначена в доларах США.
8
квітня 2013 року з метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань між ТОВ
"Порше Мобіліті" та ОСОБА_2 було укладено договір застави НОМЕР_1,
згідно з яким передано в заставу автомобіль марки VW, модель Polo Sedan, 2013
року випуску, кузов НОМЕР_3, об'єм двигуна 1598 куб. см, реєстраційний номер
НОМЕР_4, заставною вартістю 123 тис. 598 грн.
8
квітня 2014 року між ОСОБА_2 та Приватним акціонерним товариством
"Страхова компанія "Українська страхова група" було укладено
договір добровільного страхування наземних транспортних засобів,
цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та
пасажиром НОМЕР_5.
13
травня 2015 року ТОВ "Порше Мобіліті" направило ОСОБА_2 вимогу від 5
травня 2015 року НОМЕР_1 про дострокове повернення кредиту та сплату
заборгованості за кредитним договором у сумі 164 тис. 423 грн. 98 коп. станом
на 5 травня 2015 року.
30
квітня 2015 року ОСОБА_2 на адресу ТОВ "Порше Мобіліті" направила
прохання надати для звірки довідку про рух коштів та стан розрахунків.
26
червня 2015 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
ОСОБА_3 вчинив виконавчий напис про звернення стягнення на вказаний
транспортний засіб ОСОБА_2 у рахунок погашення заборгованості в сумі 183 тис.
954 грн. 18 коп. станом на 5 травня 2015 року.
Відповідно
до висновку спеціаліста з бухгалтерського обліку та аудиту ОСОБА_4 від 30 липня
2015 року, яка досліджувала кредитний договір від 29 березня 2013 року НОМЕР_1,
укладений між ТОВ "Порше Мобіліті" та ОСОБА_2, станом на 5 травня
2015 року заборгованості в ОСОБА_2 за зазначеним договором не було; сума
залишку за кредитом становила 33 тис. 866 грн. 54 коп.; ОСОБА_2 здійснила
переплату за кредитним договором у розмірі 14 тис. 777 грн. 61 грн. У цьому
висновку також указано, що ОСОБА_4 вважає курс валют, визначений у договорі,
умовним, а тому розрахунок вона здійснювала в гривнях, не враховуючи
еквівалента іноземної валюти.
Відмовляючи
в задоволенні позову ТОВ "Порше Мобіліті" про стягнення
заборгованості за кредитним договором та задовольняючи позов ОСОБА_2 про
визнання недійсними пунктів кредитного договору, додаткових угод, зобов'язання
зарахувати додатково сплачені кошти в рахунок погашення чергових платежів за
кредитним договором, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що відповідно
до висновку спеціаліста з бухгалтерського обліку та аудиту ОСОБА_4 від 30 липня
2015 року ОСОБА_2 не мала заборгованості перед ТОВ "Порше Мобіліті"
за вказаним кредитним договором та здійснила переплату за цим договором у сумі
14 тис. 777 грн. 61 коп.
Крім
того, суди попередніх інстанцій зробили висновок, що оскільки кредитний договір
від 29 березня 2013 року НОМЕР_1, додаткові угоди до нього та договір про
внесення змін / додаткова угода від 8 квітня 2014 року НОМЕР_2 до кредитного
договору від 29 березня 2013 року НОМЕР_1, укладені під час дії заборони
надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті, то умови вказаних
договорів про визначення платежу в гривні за обмінним курсом в еквіваленті до
долара США суперечать частині першій статті 11 Закону України "Про захист
прав споживачів", а тому є несправедливими та порушують правові приписи,
закріплені в статті 18 цього Закону.
Ухвалюючи
рішення про визнання недійсними пунктів кредитного договору, додаткових угод до
нього, суди попередніх інстанцій, застосувавши статтю 638 ЦК України, виходили
з того, що графіки погашення кредиту були складені пізніше за кредитний договір
та додаткову угоду до нього, хоч такі графіки відносяться до істотних умов
кредитного договору, тому сторони не досягли згоди з усіх істотних умов цього
договору; кредитний договір від 29 березня 2013 року НОМЕР_1 підписано
неуповноваженою особою.
Задовольняючи
зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає
виконанню, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди
апеляційної і касаційної інстанцій, керувався тим, що прохання ОСОБА_2 надати
для звірки довідку про рух коштів та стан розрахунків свідчить про наявність
спору між нею та ТОВ "Порше Мобіліті".
Разом
з тим у наданих для порівняння ухвалах колегії суддів судової палати у
цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ від 16 та 24 грудня 2015 року, 14 та 20 січня, 3 лютого, 2
та 16 березня, 13 та 14 квітня, 18 травня 2016 року суд касаційної інстанції
дійшов висновку про відсутність підстав визнавати кредитні договори або окремі
їхні положення, укладені між ТОВ "Порше Мобіліті" та позивачами,
недійсними, оскільки норми чинного законодавства, зокрема статей 524 та 533 ЦК
України, частини першої статті 11 Закону України "Про захист прав
споживачів" (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних
правовідносин) та статті 18 цього Закону, хоч і визначають національну валюту
України як єдиний платіжний засіб на території України, але не містять заборони
на визначення грошового зобов'язання в еквіваленті іноземної валюти.
У
постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 2
липня 2014 року, що також надана заявником для порівняння, суди розглядали
справу за позовом про стягнення заборгованості за договором позики, укладеним
між фізичними особами. Тому надане судове рішення не може вважатися
підтвердженням невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції
викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у
подібних правовідносинах норм матеріального права в розумінні пункту 4 частини
першої статті 355 ЦПК України, оскільки наявні різні предмети, підстави позову
та фактичні обставини справ у наведеній постанові і у судових рішеннях, які
просить переглянути заявник.
Таким
чином, викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом
касаційної інстанції статей 524 та 533 ЦК України, частини першої статті 11
Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, що була
чинною на час виникнення спірних правовідносин) та статті 18 цього Закону, що
спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних
правовідносинах.
Вирішуючи
питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції
зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України виходить з такого.
Згідно
зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
У
статті 192 ЦК України закріплено, що гривня є законним платіжним засобом на
території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках
і в порядку, встановлених законом.
Згідно
із частиною першою статті 524 та частиною першої статті 533 ЦК України
зобов'язання має бути виражене та виконане у грошовій одиниці України - гривні.
Отже,
гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території
України.
Разом
з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускає,
що сторони можуть визначити в зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній
валюті.
У
такому разі сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним
курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не
встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно
до частин першої та третьої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк
або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти
(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а
позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Особливості
регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені
законом.
При
цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України "Про
захист прав споживачів", є фізична особа, яка придбаває, замовляє,
використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб,
безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням
обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 цього
Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та
виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних
форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх
захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав
споживачів.
Відповідно
до Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011
у справі за конституційним зверненням громадянина С. А. М. щодо офіційного
тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті
18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав
споживачів" у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42
Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія
цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником
(споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під
час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно
до частини першої статті 11 Закону України "Про захист прав
споживачів" (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних
правовідносин) договір про надання споживчого кредиту укладається між
кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти
(споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання
продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач
зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Надання
(отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України
забороняється.
Аналіз
зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що під час укладення
оспорюваного правочину діяла заборона на надання та отримання споживчих
кредитів саме в іноземній валюті, але банки не було позбавлено права надати, а
позичальників отримати споживчий кредит в гривнях із визначенням сум платежів
за кредитом в еквіваленті іноземної валюти.
При
цьому згідно із частинами першою, другою, четвертою та п'ятою статті 18 цього
Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із
споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо
всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс
договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у
договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано
несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або
визнано недійсним.
Таким
чином, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували норми
статей 524 та 533 ЦК України, частини першої статті 11 Закону України "Про
захист прав споживачів"(у редакції, що була чинною на час виникнення
спірних правовідносин), що призвело до неправильного застосування і статті 18
цього Закону. Так, суди попередніх інстанцій вважали пункти кредитного договору
від 29 березня 2013 року НОМЕР_1, додаткової угоди до нього та додаткової угоди
від 8 квітня 2014 року НОМЕР_2 про внесення змін до кредитного договору від 29
березня 2013 року НОМЕР_1 про визначення платежу в гривні за обмінним курсом в
еквіваленті до долара США несправедливими лише у зв'язку з порушенням ТОВ
"Порше Мобіліті" правових приписів частини першої статті 11 Закону
України "Про захист прав споживачів" (у редакції, що була чинною на
час виникнення спірних правовідносин), але не перевірили, чи ТОВ "Порше
Мобіліті" дотрималося принципу добросовісності під час укладення і
виконання вказаних договорів загалом.
Крім
того, суди попередніх інстанцій, установивши, що сторони кредитного договору не
досягли згоди з усіх його істотних умов і що кредитний договір підписано
неуповноваженою особою, не надали належної оцінки цим обставинам справи та не
визначили їхніх правових наслідків, закріплених у цивільному законодавстві.
Тому ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій у частині позовної вимоги
ОСОБА_2 про визнання недійсними пунктів кредитного договору та додаткових угод
до нього і додаткової угоди від 8 квітня 2014 року НОМЕР_2 про визнання валюти
платежу за обмінним курсом в еквіваленті до долара США підлягають скасуванню.
Однак
неправильне застосування судами апеляційної та касаційної інстанцій указаних
норм права призвело до того, що й судові рішення у справі в частині позову ТОВ
"Порше Мобіліті" та позовної вимоги ОСОБА_2 про зобов'язання ТОВ
"Порше Мобіліті" зарахувати додатково сплачені ОСОБА_2 кошти в
рахунок погашення чергових платежів за кредитним договором також підлягають
скасуванню, оскільки ухвалені на підставі висновку спеціаліста з
бухгалтерського обліку та аудиту ОСОБА_4 від 30 липня 2015 року, здійсненого в
гривні без урахування еквіваленту іноземної валюти.
Без
надання оцінки судом апеляційної інстанції вказаним обставинам ухвалити законне
й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Загальними
вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57 - 60, 131 - 132, 137,
177, 179, 185, 194, 212 - 215 ЦПК України, визначено обов'язковість
установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи,
надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався
при вирішенні позову.
Водночас
відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові
рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим
Кодексом. Згідно із частиною першою статті 360-2 ЦПК України справи
розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3
розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати
обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
Відсутність
процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає
Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу в частині
позовів ТОВ "Порше Мобіліті" та ОСОБА_2 слід передати на розгляд до
суду апеляційної інстанції згідно з підпунктом "а" пункту 1 частини
другої статті 3604 ЦПК України.
Керуючись
пунктами 1 та 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті
3603, частинами першою, другою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у
цивільних справах Верховного Суду України постановила:
Заяву
Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" задовольнити
частково.
Ухвалу
апеляційного суду Вінницької області від 6 травня 2016 року, ухвалу Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6
червня 2016 року в частині позовів Товариства з обмеженою відповідальністю
"Порше Мобіліті" та ОСОБА_2 скасувати, справу в цій частині направити
на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова
є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3
частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий В. І. Гуменюк
Судді: Н. П. Лященко
Я. М.
Романюк
В. М.
Сімоненко
* * *
ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі N 6-2024цс16
Згідно
зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
У
статті 192 ЦК України закріплено, що гривня є законним платіжним засобом на
території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках
і в порядку, встановлених законом.
Згідно
із частиною першою статті 524 та частиною першої статті 533 ЦК України
зобов'язання має бути виражене та виконане у грошовій одиниці України - гривні.
Отже,
гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території
України.
Разом
з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускає,
що сторони можуть визначити в зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній
валюті.
У
такому разі сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним
курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не
встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно
до частин першої та третьої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк
або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти
(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а
позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Особливості
регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені
законом.
При
цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України "Про
захист прав споживачів", є фізична особа, яка придбаває, замовляє,
використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб,
безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням
обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 цього
Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та
виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних
форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх
захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно
до Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011
у справі за конституційним зверненням громадянина С. А. М. щодо офіційного
тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті
18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав
споживачів" у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42
Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія
цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником
(споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під
час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно
до частини першої статті 11 Закону України "Про захист прав
споживачів" (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних
правовідносин) договір про надання споживчого кредиту укладається між
кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти
(споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання
продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач
зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Надання
(отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України
забороняється.
Аналіз
зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що під час укладення
оспорюваного правочину діяла заборона на надання та отримання споживчих
кредитів саме в іноземній валюті, але банки не було позбавлено права надати, а
позичальників отримати споживчий кредит в гривні із визначенням сум платежів за
кредитом в еквіваленті іноземної валюти.
При
цьому згідно із частинами першою, другою, четвертою та п'ятою статті 18 цього
Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із
споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо
всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс
договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у
договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано
несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або
визнано недійсним.
Суддя
Верховного Суду України В. І. Гуменюк
У х в а л а
6
січня 2016 року м. Київ
Колегія
суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного
Суду України в складі:
Охрімчук
Л.І.,
Гуменюка
В.І.,
Сеніна
Ю.Л.,
розглянувши
заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про перегляд
Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних
справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року та рішення Апеляційного суду
Запорізької області від 15 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до
товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про захист прав
споживача, визнання кредитного договору недійсним,
в
с т а н о в и л а :
Рішенням
Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2015 року у задоволенні
позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
Рішенням
Апеляційного суду Запорізької області від 15 квітня 2015 року рішення Хортицького
районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2015 року скасовано та ухвалено нове
рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено: визнано недійсним кредитний
договір, укладений між нею та товариством з обмеженою відповідальністю «Порше
Мобіліті» (далі - ТОВ «Порше Мобіліті») 16 серпня 2013 року.
Ухвалою
колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року
касаційну скаргу ТОВ «Порше Мобіліті» задоволено частково: рішення Апеляційного
суду Запорізької області від 15 квітня 2015 року скасовано, справу направлено
на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
25
грудня 2015 року ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося до Верховного Суду України із
заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 28 жовтня 2015 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 15
квітня 2015 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355
Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав
неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права,
а саме статей 524, 533 Цивільного кодексу України, статті 11 Закону України
«Про захист прав споживачів», та невідповідності судового рішення суду
касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку
щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Обґрунтовуючи
підставу подання заяви про перегляд зазначених судових рішень, передбачену
пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня, 26
серпня, 15 жовтня, 18 листопада і 16 грудня 2015 року, в яких, на думку
заявника, по-іншому застосовано вказані норми матеріального права.
На
підтвердження підстави перегляду вищевказаних судових рішень, передбаченої
пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на
постанову Верховного Суду України від 2 липня 2014 року.
Перевіривши
наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до
провадження необхідно відмовити з огляду на таке.
За
положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для
подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове
застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм
матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у
подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної
інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного
Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм
матеріального права.
При
цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі
рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог
та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове
матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Постановляючи
ухвалу від 28 жовтня 2015 року, про перегляд якої порушує питання заявник,
касаційний суд, направляючи справу на новий апеляційний розгляд, звернув увагу
на те, що при ухваленні рішення про визнання недійсним кредитного договору в
цілому судом не зазначено якій нормі закону суперечить зміст усього кредитного
договору, а також на необхідність
з'ясувати чи не може оспорюваний правочин виконуватися без урахування недійсної
частини за обставин, коли воля сторін спрямована на настання правових
наслідків, обумовлених ним, а саме надання/отримання кредитних коштів у розмірі
145 тис. 219 грн 76 коп. зі сплатою 9,90% річних строком на 60 місяців.
Разом
з тим у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з
розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня, 26 серпня, 18 листопада
і 16 грудня 2015 року касаційний суд, залишаючи без змін судові рішення про
відмову в задоволенні позовних вимог щодо визнання кредитних договорів
недійсними, погодився з висновками судів про те, що положення чинного
законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний
платіжний засіб на території України, не містять заборону на вираження у
договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового
еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків
за зобов'язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті.
В
ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних
справ від 15 жовтня 2015 року касаційний суд, відмовивши у відкритті
касаційного провадження погодився з висновками судів про відсутність правових
підстав для задоволення позовних вимог щодо захисту прав споживача і визнання
договорів недійсними, оскільки укладений між сторонами кредитний договір не
містить несправедливих умов для позивача (як споживача).
Отже,
порівняння наведених судових рішень із судовими рішеннями, про перегляд яких
подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції
під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами
позову та аналогічними обставинами й однаковим регулюванням норм матеріального
права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених
вимог.
Ухвала
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 23 вересня 2015 року, додана до заяви, не може слугувати прикладом неоднакового
застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального
права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних
правовідносинах, оскільки у поданій заяві відсутнє посилання на цю ухвалу на
підтвердження підстави перегляду судових рішень.
Крім
того, відсутні й підстави для перегляду ухвали колегії суддів судової палати у
цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року у зв'язку з її невідповідністю
викладеному у постанові Верховного Суду України від 2 липня 2014 року висновку,
оскільки судове рішення, про перегляд якого подано заяву, не суперечить
зазначеному висновку.
Ураховуючи
наведене, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду
України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження Верховного
Суду України необхідно відмовити.
Керуючись
частиною другою статті 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у
цивільних справах Верховного Суду України
у
х в а л и л а :
У
допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до
товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про захист прав
споживача, визнання кредитного договору недійсним за заявою товариства з
обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про перегляд Верховним Судом
України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28
жовтня 2015 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 15 квітня 2015 року відмовити.
Ухвала
оскарженню не підлягає.
Судді
Л.І.
Охрімчук
В.І.
Гуменюк
Ю.Л.
Сенін
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12
вересня 2012 року м.
Київ
Судова палата
у цивільних справах
Верховного
Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г.,
суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Жайворонок
Т.Є.,
Лященко
Н.П., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В.,
Романюка
Я.М., Сеніна Ю.Л., -
розглянувши
у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22
вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою
відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокапітал» (далі – ТОВ «ФК
«Єврокапітал») про визнання частково недійсним кредитного договору та стягнення
безпідставно отриманих коштів,
в
с т а н о в и л а :
У
жовтні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись
на те, що 25 листопада 2008 року вона уклала з ТОВ «ФК «Єврокапітал» кредитний
договір НОМЕР_1, за умовами якого товариство зобов’язалося надати їй кредит в
розмірі 51 960 грн. з терміном повернення до 25 листопада 2010 року на
придбання транспортного засобу. Відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_1
повинна сплачувати кредиторові щомісяця фіксовану суму в розмірі 2 279 грн. 56
коп., яка складається із частини основного боргу, процентів, плати за обслуговування
кредиту. Посилалася на те, що пп. 2.2.3
та 4.1 кредитного договору є несправедливими й такими, що не відповідають
вимогам ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 6
Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових
послуг», оскільки плата за обслуговування кредиту та плата за його
дострокове погашення є змінною
величиною, яка розраховується за формулою. 1 грудня 2009 року ОСОБА_1
достроково повернула кредит, сплативши 36
703 грн. 87 коп. Після уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просила визнати
недійсними пп. 2.2.3, 4.1 кредитного
договору та стягнути з ТОВ «ФК «Єврокапітал» на її користь збитки (зайво
сплачені кошти за період з грудня 2008 року до грудня 2009 року) у розмірі 13
644 грн. 22 коп.
Рішенням
Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 липня 2011 року позов
задоволено частково: визнано недійсними пп. 2.2.3 та 4.1 кредитного договору
НОМЕР_1, укладеного 25 листопада 2008 року між ТОВ «ФК «Єврокапітал» і ОСОБА_1,
стягнуто з ТОВ «ФК «Єврокапітал» на користь ОСОБА_1 13 644 грн. 22 коп.
збитків; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання про
судові витрати.
Рішенням
апеляційного суду Миколаївської області від 31 серпня 2011 року рішення суду
першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову
відмовлено.
Ухвалою
судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних
справ від 22 вересня 2011 року у відкритті касаційного провадження за
касаційною скаргою ОСОБА_1 на
рішення апеляційного суду Миколаївської
області від 31 серпня 2011 року
відмовлено.
У
травні 2012 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду України через Вищий
спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про
перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ від 22 вересня 2011 року
з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а
саме: ст. ст. 11, 18 Закону України «Про
захист прав споживачів», ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та
державне регулювання ринків фінансових послуг», ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215
Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що потягло ухвалення різних за
змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Ухвалою
колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2012 року зазначену
цивільну справу допущено до провадження Верховного Суду України.
Ухвалами
судді Верховного Суду України від 27 червня 2012 року відкрито провадження у
справі; витребувано матеріали справи за вказаним позовом і здійснено підготовчі дії відповідно
до ч. 2 ст. 360№ Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК
України).
У
заяві ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду Миколаївської області
від 31 серпня 2011 року, ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з
розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2011 року та ухвалити нове рішення, яким рішення суду
першої інстанції залишити без змін.
В
обґрунтування неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального
права заявниця надала ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 25 січня 2012 року, від 29 лютого 2012 року та ухвалу судді Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27
лютого 2012 року, посилаючись на те, що судом касаційної інстанції, на її
думку, неоднаково застосовані одні й ті
самі норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових
рішень у подібних правовідносинах.
Заслухавши
доповідь судді, дослідивши доводи заявниці,
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що
заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому
задоволенню.
Відповідно
до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у
цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За
положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про
перегляд судових рішень у цивільних справах
є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і
тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом
судових рішень у подібних правовідносинах.
Під час розгляду справи судами попередніх
інстанцій установлено, що 25 листопада
2008 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ «ФК «Єврокапітал» кредитний договір НОМЕР_1, за
умовами якого товариство зобов’язалося надати їй кредит в розмірі 51 960 грн. з
терміном повернення до 25 листопада 2010 року на придбання транспортного
засобу. Відповідно до договору позичальник сплачує кредитору проценти за
користування кредитом у розмірі 5% річних від непогашеної суми кредиту. За пунктом 2.2.3 цього договору плата за обслуговування кредиту
розраховується за певною формулою та залежить від коефіцієнта зміни курсу Національного
банку України (далі – НБУ) долара США до гривні. Цим же пунктом установлено, що
розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту у відсотках дорівнює 0,00%.
Пунктом 4.1 указаного договору передбачено, що у разі дострокового погашення
кредиту за ініціативою позичальника плата за дострокове погашення також
розраховується за певною формулою.
Згідно із затвердженим сторонами графіком платежів, який є невід’ємною
частиною договору, ОСОБА_1 повинна сплачувати щомісяця фіксовану суму в розмірі
2 279 грн. 56 коп., яка складається із частини основного боргу, процентів,
плати за обслуговування кредиту, а розмір щомісячної плати за обслуговування
кредиту на весь період дії договору дорівнює нулю. Відповідно
квитанцій про сплату коштів за кредитним договором розбіжність між
розміром щомісячного платежу, установленого графіком, та сумою фактично
сплачених щомісячних платежів є платою за обслуговування кредиту, розмір якої
змінювався відповідно до зміни курсу НБУ долара США до гривні, та складає 5 863
грн. 12 коп., унаслідок чого розмір щомісячного платежу збільшився майже на
25%. 1 грудня 2009 року ОСОБА_1 достроково виконала всі платежі за кредитним
договором, сплативши 36 703 грн. 87
коп., з яких плата за дострокове
погашення кредиту склала 7 082 грн. 07
коп.
Частково
задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що умови кредитного
договору, а саме пп. 2.2.3 та 4.1, є несправедливими, оскільки плата за
обслуговування кредиту визначена формулою зі змінними величинами, унаслідок
чого сума щомісячного платежу, порівняно із затвердженим сторонами графіком
платежу, збільшилася майже на 25%.
Скасовуючи
рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, з висновками якого погодився й
суд касаційної інстанції, виходив із того, що плата за обслуговування кредиту
передбачена та розрахована кредитним договором, підписаним сторонами.
ОСОБА_1 була ознайомлена з усіма умовами
цього договору та погодилася з ними.
У
наданій для порівняння ухвалі колегії
суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2012 року у справі за
позовом ОСОБА_2 до ТОВ «ФК «Єврокапітал» про визнання недійсними окремих
положень кредитного договору та стягнення збитків, суд касаційної інстанції погодився з
висновками судів попередніх інстанцій про те, що умова кредитного договору про оплату позичальником коштів за
обслуговування кредиту, яка визначена формулою зі змінними величинами, є
несправедливою та не відповідає вимогам ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист
прав споживачів».
У
наданих для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 29 лютого 2012 року в справі за позовом ОСОБА_6 до ТОВ «ФК «Єврокапітал»,
Державного підприємства «Інформаційний
центр» Міністерства юстиції України про визнання недійсним окремих пунктів
договору, визнання зобов’язання припиненим та зобов’язання вчинити певні дії
суд касаційної інстанції погодився з висновками
судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову.
Таким
чином, має місце неоднакове застосування
судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
Усуваючи
вказані розбіжності, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
виходить із такого.
За
положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому
Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і
суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до чч. 1, 2 ст. 215 ЦК України
підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину
стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього
Кодексу.
Згідно
з п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання
ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (яким
відповідно до ст. 4 цього Закону є договір про надання споживчого кредиту)
повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі,
строки його внесення та умови взаєморозрахунків.
За
положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до
договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються
положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення,
згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім
відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у
договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є
несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є
істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо
положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке
положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане
недійсним, вважається таким з моменту укладення договору
Аналіз указаних норм дає підстави для
висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які
містять умови про зміни у витратах, зокрема
щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його
погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Оскільки
у спірному договорі плата за обслуговування кредиту та за його дострокове
погашення визначена за формулою зі змінними величинами, то такі умови
суперечать як положенням ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав
споживачів», так і затвердженому сторонами графіку платежів, згідно з яким боржник повинен сплачувати щомісяця фіксовану
суму, де розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту на весь період дії
договору дорівнює нулю.
Ураховуючи
викладене, касаційний суд помилково погодився з висновками суду апеляційної
інстанції про відсутність підстав для визнання пп. 2.2.3 та 4. 1 спірного
кредитного договору недійсними.
Згідно із чч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України суд
задовольняє заяву в разі наявності однієї
з підстав, передбачених ст. 355
цього Кодексу.
Оскільки Верховним Судом України встановлено
неоднакове й неправильне застосування норм матеріального права, то ухвала судді
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 22 вересня 2011 року підлягає
скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись
ст. ст. 355, 360 – 2, 360 - 3, 360 - 4
ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
постановила:
Заяву
ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з
розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2011 року задовольнити
частково.
Ухвалу
судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних
справ від 22 вересня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до
суду касаційної інстанції.
Постанова
Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі,
встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.
Головуючий
А.Г. Ярема
Судді: Л.І. Григор’єва
В.І.
Гуменюк
Т.Є.
Жайворонок
Н.П.
Лященко Л.І. Охрімчук
М.В.
Патрюк
Я.М.
Романюк
Ю.Л.
Сенін
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
ВС України в справі № 6-80цс12
За
положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому
Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і
суспільства, його моральним засадам.
Відповідно
до ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів
із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього
Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими
передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем
умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч
принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та
обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим,
включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано
недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту
укладення договору
Аналіз
указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення
договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах,
зокрема щодо плати за обслуговування
кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання
таких положень недійсними.
Оскільки
у спірному договорі плата за обслуговування кредиту та за його дострокове
погашення визначена за формулою зі змінними величинами, то такі умови
суперечать як положенням ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав
споживачів», так і затвердженому сторонами графіку платежів, згідно з яким боржник повинен сплачувати щомісяця фіксовану
суму, де розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту на весь період дії
договору дорівнює нулю.
Ураховуючи
викладене, касаційний суд помилково погодився з висновками суду
апеляційної інстанції про відсутність
підстав для визнання пп. 2.2.3 та 4. 1 спірного кредитного договору недійсними.
Отправить комментарий