Судебно-семейные истории

В сказках счастливый финал зачастую украшает свадьба героев, поэтому маленькие дети верят, что люди женятся исключительно по любви. Но дети постарше уже начинают понимать, что причины для брака могут быть самыми разными, подчас не имеющими никакого отношения к любви: корысть, желание повысить свой статус, получить хорошую работу или возможность уехать из страны… да что угодно! И часто такие истории заканчиваются разводом.

Но в двух совершенно анекдотичных «брачных» делах, которые недавно дошли аж до высших судов, речь не идет даже о разводе. Можно сказать, что эти истории противоположны: в первом случае истец доказывал, что его брак — фиктивный, во втором истица, наоборот, заявляла, что ее замужество — самое что ни на есть настоящее. Но оба остались ни с чем.

Впрочем, давайте по порядку.

Дело о свадебных подарках

Эта юная парочка нашла друг друга на сайте знакомств. Слово за слово, и оказалось, что девушка, столичная жительница, нигде толком не работает, поэтому не прочь… выйти замуж и даже переехать к будущему мужу. Молодой человек родом из Западной Украины тоже был… скажем, не готов особо перетруждаться для того, чтобы нормально зарабатывать. Тем более что у него были довольно состоятельные родители. Правда, последние не хотели давать ему деньги «просто так». И тогда у него возник план.

Молодой человек предложил девушке приехать к нему и расписаться «понарошку», даже обещал снять ей квартиру на то время, пока она будет жить в городе. А жить она там будет недолго. На самом-то деле жениться он не собирался, а хотел всего лишь снять с родных богатые дары «на свадьбу». Церемонию парочка не устраивала якобы из экономии, но счастливые жених и невеста договорились, что время от времени будут ездить друг к дружке и изображать перед родителями любящих мужа и жену.

Конечно, даже эти инфантильные создания сообразили, что долго дурить головы папам и мамам не получится, и договорились, что их недобрак продлится год. Но, по словам молодого человека, уже через полгода они совсем прекратили общаться. А через год и месяц после свадьбы супруг обратился в суд. Возможно, он все-таки слишком хорошо узнал свою «половинку», а может, просто опасался, что барышня, которая легко пошла на обман близких ради сравнительно небольших, а главное — разовых денег, способна устроить при разводе раздел имущества. Так или иначе, но молодой человек захотел не развода, а признания брака недействительным. Спустя полгода суд первой инстанции и вправду признал этот брак фиктивным, аннулировал актовую запись ЗАГСа, мотивируя такое решение тем, что у супругов не было намерения создавать семью.

Но не тут-то было. Не успел герой-любовник порадоваться обретенной свободе, как предприимчивая супруга подала апелляцию на решение суда первой инстанции. Мол, ее обманули, и на самом деле она надеялась на то, что брак из фиктивного превратится в настоящий. Апелляционный суд поверил ей и отменил предыдущее решение, а судебные издержки решил разделить поровну. И тогда молодой человек обратился в Высший специализированный суд Украины с просьбой о том, чтобы оставить в силе решение суда первой инстанции. И… потерпел поражение.

С общечеловеческой точки зрения, судья, выносивший первое решение, в чем-то прав: это был не брак, а какой-то ходячий анекдот. Но… оба шли расписываться добровольно, в здравом уме. То, что барышня и вправду не собиралась создавать семью и рожать, мужу-неудачнику доказать не удалось. А ссоры, разногласия, разрыв — это поводы для расторжения брака, но уж никак не для того, чтобы признать его фиктивным.

От себя могу только добавить: оба супруга хороши. «Який їхав, такого здибав». Но если вы думаете, что на идиотские брачные аферы способны только юные дураки, то ошибаетесь.

Дело о покойнике-двоеженце

Начинается это дело, увы, печально: не со свадьбы, а с похорон. Пожилой мужчина несколько лет тяжело болел и скончался. Дело было в селе (немаловажная деталь). По истечении положенного срока вдова обратилась к нотариусу для оформления наследства. И тут вдруг выяснилось, что у покойного есть… еще одна вдова! И она настоятельно требует (даже через суд!) признать соперницу «ненастоящей женой».

Выяснилось, что вторая вдова — она же и первая жена покойного, с которой он прожил без малого 30 лет и расстался в 2005 году. Но через шесть лет после развода якобы снова расписался со своей старой любовью, о чем и сделаны соответствующие актовые записи в сельсовете. Да, они не жили вместе, говорила эта женщина, ну и что! Отношения все равно поддерживали и даже местами вели общее хозяйство. А о том, что дорогой покойник за год до смерти расписался с другой, она знать не знает и требует признать этот брак недействительным.

Итак, вдова №1 и вдова №2 подали встречные иски, началось разбирательство. И тут (смех и грех, честное слово) вдова №2 — ну, та, которая одновременно и первая жена, — умирает. Думаете, дело закончилось? Как бы не так! В борьбу вступают наследники покойной. Однако они остаются с носом. Уже суд первой инстанции установил, во-первых, что подпись от имени покойного мужа в актовой записи о браке, сделанной в сельсовете, является поддельной. Во-вторых, в то время, когда якобы произошла брачная церемония, потенциальный муж чувствовал себя уже очень плохо, явно не мог явиться в сельсовет и тому есть свидетели. К тому же свидетели подтверждают, что покойный на самом деле свою первую жену, мягко говоря, недолюбливал.

Ну а насчет должностных лиц из сельсовета, обстряпавших фальшивую запись о браке, могу сказать, что это отдельная история, которая только начинается.

Главное условие — добровольность

Признание брака недействительным и развод коренным образом отличаются друг от друга, поясняет юрист Тарас Уманец: «В случае признания брака фиктивным не может быть и речи о каких-либо имущественных (право на часть собственности, на алименты) или личностных правах (таких, например, как право на фамилию)».

Вообще основным условием законности брака является его добровольность. Нарушение этого принципа может происходить по нескольким причинам. Принуждение к браку — если согласие получено путем насилия, физического или психического, причем принуждать может не только будущий супруг, но и третьи лица. Недобросовестный гражданин может обмануть свою половинку, скрыв, например, тот факт, что уже состоит в браке. Кстати, вдовец или вдова, прежде чем вступить в новый брак, должны аннулировать предыдущую запись о регистрации брака. Еще один случай — заблуждение одного из супругов. Предположим, он не знает, что его избранница приходится ему сестрой, с которой его разлучили в раннем детстве. Ясное дело, такая ситуация слегка смахивает на мексиканский сериал, но чего только не случается в жизни.

«В целом браки, признанные недействительными, можно условно разделить на три категории, — продолжает Тарас Уманец. — Первая — однозначно недействительные браки. Такие союзы нарушают три основных принципа брака: единобрачие, дееспособность супругов и отсутствие между ними близкого родства. Их необязательно прекращать в судебном порядке. При наличии исчерпывающих доказательств ЗАГС может и даже обязан аннулировать актовую запись о регистрации на основании заявления одной из сторон. Вторая категория — браки, фиктивность которых может признать суд на основании того, что один из супругов на самом деле не собирался создавать семью или брак был зарегистрирован против воли. (К таким случаям относятся не только принуждения. Например, один из брачующихся может быть недееспособным или находиться в неадекватном состоянии, проще говоря, в стельку пьяным или под действием наркотиков.) Для этого суду необходимо представить соответствующие доказательства. Третья категория браков, которая тоже может быть признана недействительной по суду, — близкородственные браки. К ним относятся не только союзы между родителями и детьми или братом и сестрой, но и между двоюродными братьями и сестрами, тетями/дядями и племянниками/племянницами. Кроме того, это браки, заключенные в случаях, если один из супругов скрыл опасную болезнь от другого, или с лицами, не достигшими брачного возраста и не получившими права на брак».

Отдельный случай — брак между усыновителем и усыновленным. Для него необходимо получить предварительное решение суда, без которого союз тоже может быть признан недействительным.

Наконец, существуют и так называемые не заключенные браки — те, которые были зарегистрированы при отсутствии одного из супругов или по поддельным документам (как в деле о покойнике-двоеженце). Для аннулирования такого брака необходимо решение суда или заявление из прокуратуры.

Еще одна важная деталь: на иски о признании брака недействительным не распространяется срок исковой давности. Проще говоря, вы можете полжизни прожить вместе, потом, предположим, разойтись, и если даже после этого один из супругов обнаружит обстоятельства, по которым брак можно признать недействительным, он вполне вправе подать иск.

Р. S. Некоторые детали изменены из этических соображений.

Источник:

http://racurs.ua/1862-sudebnye-istorii-brak-ponaroshku

История без изменения деталей. Из этических соображений.

Страшная месть бывшей жене. Кумир 90-х окончательно пробил дно

Когда популярный в прошлом певец Вадим Казаченко на полном серьезе на всю страну заявлял, что от него забеременели «хитрым образом» и «с помощью мамы» это было просто смешно. Все мы учили биологию, и прекрасно знаем один единственный способ делать детей, который существует со времен Адама и Евы (ЭКО, суррогатное материнство и выращивание яйцеклеток не в счет, ни о них шла речь).  Не хочешь детей – не суй свой голый пестик туда, откуда появляются дети! Вот и вся «хитрость».

Когда он позорился на всю страну, пытаясь признать свой зарегистрированный в ЗАГСе брак фиктивным, а счастливые фото с тортом, слова любви и прочие атрибуты красивой свадьбы – сделанными под давлением - это выглядело убого и вызывало жалость.

Когда он отсудил у брошенной супруги Ольги (с которой даже нормально не развелся еще) около миллиона рублей, которые потратил на нее в период ухаживания, казалось, что ниже упасть невозможно.

Кажется, дно окончательно пробито. И вот новая мерзость.

Теперь, когда Казаченко официально сдал тест ДНК, и оказался отцом с вероятностью 99,99%,  какой-то двадцатилетний юноша с уголовным прошлом ходит по судам, и кричит о том, что ребенок Казаченко – его. Понятное дело, что появление такого персонажа шито белыми нитками. Думаю, таким образом Казаченко пытается выставить БЖ в общественном мнении «девушкой с низкой социальной ответственностью», а попросту – шлюхой.

Меня в принципе раздражают орлы, не привыкшие следить за своим пенисом. Но если ситуация с Серовым мерзкая, но хотя бы неоднозначная – возлег один раз с дамой в гостинице, она объявилась через много лет, то тут все прозрачно – законная жена, ДНК, официальный бракоразводный процесс? Зачем этот цирк? Как потом будет потом относиться ребенок к такому отцу?

Как вы думаете, в борьбе с бывшими женами все средства хороши, или, все же, должны быть границы для цивилизованного человека?

Источник:

https://morena-morana.livejournal.com/815318.html

И в продолжение темы несколько коротких историй семейных отношений из Единого реестра судебных решений:

Справа № 331/6649/17

Провадження № 2/331/130/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

12 лютого 2018    року

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого - судді Жукової О.Є.

при секретарі -          Хащук В.Д.

за участю позивача- ОСОБА_3

представника  позивача -   ОСОБА_1

представника  відповідача -  ОСОБА_2

розглянувши в загальному позовному провадженні справу за позовом  ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про  витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся  до суду з вказаним позовом до відповідача , в якому просив     витребувати з  незаконного володіння ОСОБА_4  меблі, побутову та комп»ютерну техніку, яка була надана відповідачу  у тимчасове користування  на час спільного проживання  відповідача  та її сина ОСОБА_5.

Позовні вимоги позивачка обґрунтувала тим, що її син ОСОБА_5 знаходиться у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4. Шлюб було зареєстровано у вересні 2015 р. Після народження у них дитини у травні 2016 р. в їх сім'ї стосунки різко погіршилися та на теперішній час вони живуть окремо.

На час спільного проживання її сина та відповідачки позивачка надала їм у тимчасове користування наступні речі, що були придбані за її особисті кошти :

-Диван коричневого кольору, придбано у 2012 р. вартістю 700 грн.;

-Персональний комп'ютер придбаний у 2006 р. неодноразово модернізований вартістю 2000 грн;

-Комп'ютерний монітор Самсунг вартістю 600 грн;

-Стіл для комп'ютера придбаний у 2008 р. вартістю 931 грн;

-Крісло "Брідж" для комп'ютера придбано у 2011 р. вартістю 500 грн;

-Холодильник 2-х камерний „Індезит" придбано у 2017 р. вартістю 6089 грн.;

-Пральна машина „Беко" придбана у 2016 р. вартістю 6031 грн.;

-Мікрохвильова піч „Еленберг" придбано у 2017 р. вартістю 1200 грн.;

-Акустична система для комп'ютера "СВЕН" придбано у 2007 р. вартістю 239 грн..

Після припинення шлюбних стосунків в серпні 2017 року відповідачка забрала у її сина ключі від орендованої квартири , за адресою : АДРЕСА_1, крім того відмовилася  повертати речі .

Оскільки своїми діями відповідачка порушує її право власності, на теперішній час, з огляду на припинення шлюбних стосунків між її сином та ОСОБА_4,  остання не має жодної законної підстави для володіння майном , позивачка , посилаючись на вимоги ст. ст. 387,1212 ЦК України , звернулася до суду з вказаним позовом.

У вступному слові позивачка та її представник позовні вимоги підтримали, наполягали на задоволенні позову, надавши пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві.

Представник відповідача позов не визнав з тих підстав, що спірне рухоме майно дійсно перебуває в орендованій квартирі , де відповідачка та її чоловік ОСОБА_5 проживали разом , і вказані в позові речі домашнього вжитку є спільною сумісною власністю подружжя.

Суд вислухавши вступне слово учасників справи , дослідивши письмові докази, вислухавши показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_7, приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено , що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебувають у шлюбі з вересня 2015 року. В свою чергу ОСОБА_5 є сином позивача ОСОБА_3. Вказані обставини не підлягають доказуванню відповідно до ч.1 ст. 82 ЦПК України  , як такі що визнані сторонами , крім того  суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Також судом встановлено, що після укладання шлюбу позивачем було передано у тимчасове користування родини ОСОБА_5 та ОСОБА_4 диван коричневого кольору, персональний комп'ютер , комп'ютерний монітор Самсунг , стіл для комп'ютера , крісло "Брідж" для комп'ютера, акустична система для комп'ютера "СВЕН" .

Вказані обставини підтверджені наявними в матеріалах справи  гарантійними талонами , товарними чеками , показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_7. Крім того, факт знаходження вказаних речей  в орендованій квартирі подружжя , не оспорювався відповідачем .

Також судом встановлено, що вище перелічені речі були придбані до укладання шлюбу між ОСОБА_5 та відповідачкою , про що свідчать товарні чеки та гарантійні талони надані позивачкою.

Крім того , судом встановлено, що ОСОБА_3 було 19.10.2016 року придбано мікрохвильову піч „Еленберг", 03.09.2016 року - пральну машинку «Беко» , а також 04.02.2017 року холодильник «Індезіт». Зазначене підтверджено гарантійними талонами на вказану побутову техніку , виданими на ім»я ОСОБА_3.

Згідно пояснень позивачки , показань свідків ОСОБА_5, ОСОБА_7, мікрохвильова піч, холодильник та пральна машина була передана подружжю в тимчасове користування доки вони самі не придбають собі побутову техніку.

Встановлені судом обставини справи та відповідні ним правовідносини , дають суду підстави дійти до висновку , що фактично між ОСОБА_3 з одного боку та відповідачкою і ОСОБА_5 з іншого боку склалися  правовідносини , що випливають з договору позички , за яким одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов»язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку (ст. 827 ЦК України) , який в даному випадку , оскільки стосується речей побутового призначення може укладатися усно (ч.1 ст. 828 ЦК України).

Позивачка ж фактично звернулася до суду з позовом про витребування майна шляхом віндикації , посилаючись на ст. 387 ЦК України , яка в даному випадку  не може бути застосована  до відносин, що склалися між сторонами , оскільки  власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння,  якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В даному ж випадку між позивачкою , відповідачем і її сином ОСОБА_5 існує укладений договір позички .

Також, суд звертає увагу на те, що посилання позивача на вимоги ст. 1212 ЦК України, як на підставу позову , також є безпідставним , оскільки відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому

Враховуючи, що позивачем не доведено обставини щодо незаконного володіння ОСОБА_6 спірним рухомим майном на які вона посилається , як на підставу своїх вимог , останнью обрано неналежний спосіб захисту порушеного права , суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Питання про судові витрати судом вирішено відповідно до положень ст. 141 ЦПК України. 

Керуючись 3,4,11-13, 19, 259, 263, 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про  витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст судового рішення  складено  14 лютого 2018 року .

Суддя:   

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72182121

Справа № 2-137/2011(1)

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"12" листопада 2012 р.Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді                                         ЛАСТОВКИ Н.Д.

при секретарі:           Лєвєнцовій К.В., Колокольниковій Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-тя особа Відділ РАЦС Дніпровського РУЮ в м. Києві про визнання шлюбу недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3, звернулися до суду з заявою, в якій просять визнати шлюб, укладений між ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований 09.12.2003 року у відділі РАЦСу Дніпровського РУЮ у м. Києві, актовий запис № 2083, недійсним з моменту його укладання, судові витрати по справі покласти на відповідача.

Позивачі свої позовні вимоги мотивували тим, що в 1982 році ОСОБА_4 вперше одружився з ОСОБА_6, яка після реєстрації шлюбу змінила своє прізвище на прізвище ОСОБА_4. В 1986 році у цьому шлюбі у подружжя народився син, ОСОБА_7. На весні 1991 року ОСОБА_4 офіційно розлучився зі своєю дружиною ОСОБА_8 з особистих міркувань, однак після розлучення подружжя продовжувало проживати однією сім'єю в громадянському шлюбі, вести спільне господарство, разом піклуватись про рідного сина та виховувати його. Також, зазначили, що подружжя проживало благополучно та щасливо. ОСОБА_4 працював шеф-кухарем в ресторані «Метро», також мав власний бізнес, а саме: був співзасновником ВКП «Запоріжжя», СП Українсько-Швейцарське підприємство «Монза», ТОВ «Гаврош». В своїй особистій власності ОСОБА_4 мав нерухоме та рухоме майно: квартиру, заміський будинок і т.д. На той час ОСОБА_4  зі своєю дружиною ОСОБА_8 та сином ОСОБА_7 проживав в квартирі, що розташована в будинку АДРЕСА_1. На початку 2000-х років, при випадкових обставинах ОСОБА_4 познайомився з відповідачем, яка дізнавшись, під час спілкування з ним, про його забезпечений майновий статус й відразу ж проявила ініціативу в їх знайомстві, однак після цієї зустрічі вони не спілкувались. В свою чергу відповідач, не розкриваючи своїх дійсних намірів та корисливої заінтересованості, почала постійно перебувати в колі оточення ОСОБА_4, під приводом ділових і товариських стосунків з першою дружиною ОСОБА_4, рідною його сестрою, та іншими особами, систематично збирала інформацію про особисте і ділове його життя. Одночасно з цим відповідач, через короткі ситуативні зустрічі з ОСОБА_4, нав'язливо нагадувала йому про себе та свої симпатії до нього. Так, під час однієї з випадкових зустрічей, відповідач запросила ОСОБА_4 на свій день народження. На це святкування відповідач вдягла весільну сукню, нав'язливо поводила себе відносно ОСОБА_4, та фіксувала на фото та відео. З 2002 року, виключно за ініціативою відповідача, її зустрічі з ОСОБА_4 ставали частішими. В цей же період відносини ОСОБА_4 зі своєю першою дружиною зіпсувались, і ОСОБА_8 залишила спільне помешкання і тимчасово переїхала до іншої квартири для окремого проживання, а в подальшому до неї приєднався і їх спільний син ОСОБА_7 Тривалий час ОСОБА_4 ігнорував зізнання відповідача, намагаючись налагодити відносини зі своєю першою дружиною, однак внаслідок небажання ОСОБА_8 йти на примирення, ОСОБА_4 перебував у важкому психологічному стані та потребував підтримки рідних і близьких людей. Свою втіху ОСОБА_4 знаходив у тривалому спілкуванні зі своїм сином ОСОБА_7, який намагався помирити батька та матір. 09.12.2003 року між ОСОБА_4 та відповідачем, при нез'ясованих обставинах, таємно від родичів та друзів, було зареєстровано шлюб, про що відділом РАЦСу Дніпровського РУЮ у м. Києві здійснено відповідний актовий запис №2083. Також, зазначили, що реєстрація шлюбу ОСОБА_4 з відповідачем відбулася протягом одного дня, без попереднього внесення заяви, розгляду її компетентним органом протягом встановленого чинним законодавством місячного терміну та за відсутності свідків. ОСОБА_4, за своє життя, при підготовці доказів для внесення їх до суду, з метою визнання цього шлюбу фіктивним, письмово підтвердив, що починаючи з кінця 2003 року він систематично вживав спиртні напої, а в день реєстрації шлюбу з відповідачем ОСОБА_4, перебував у стані алкогольного сп'яніння, і відповідач скориставшись цим, привезла його до відділу РАЦСу Дніпровського РУЮ у м. Києві, в якому у відповідача працювала товаришка, та зареєструвала шлюб із ним. ОСОБА_4 наполягав на тому, що не пам'ятав, як погодився зареєструвати шлюб з відповідачем, а саму процедуру реєстрації шлюбу насилу міг пригадати. Весільних обручок ОСОБА_4 не купував, святкування з нагоди укладеного шлюбу не було. Після реєстрації шлюбу, відповідач стала проживати в квартирі АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_4, однак теплих родинних стосунків між ними не було. З перших же днів відповідач почала наполягати на припиненні спілкування ОСОБА_4 з його сином ОСОБА_7 Не домігшись свого, відповідач почала своїми умисними діями чинити перешкоди в їх спілкуванні: не кликала до слухавки телефону, не відчиняла вхідні двері, брехала, в ультимативній формі забороняла зустрічатись батьку і сину, лаялася на нього нецензурною лайкою. Одночасно з цим відповідач постійно сварилась й з ОСОБА_4 В ніч з 29 на 30 січня 2004 року з єдиним сином ОСОБА_4 - ОСОБА_7, стався нещасний випадок. Протягом двох тижнів ОСОБА_7, перебував у лікарні в комі. ІНФОРМАЦІЯ_4, не приходячи до свідомості, ОСОБА_7 помер. Трагедія ОСОБА_4 не була зрозумілою відповідачу. На поховання ОСОБА_7 відповідач вдяглась яскраво по-святковому, незважаючи на горе оточуючих, вона була весела у піднесеному настрої, демонструючи всім присутнім свій статус дружини ОСОБА_4 Після смерті сина відносини ОСОБА_4 з відповідачем остаточно зіпсувались. ОСОБА_4 дуже важко переживав втрату найдорожчої для себе людини, на цьому тлі він почав зловживати спиртними напоями. В свою чергу відповідач не розуміла його горя, постійно сварилася з ним, дратувалась та нервувала з приводу нагадування ОСОБА_4 своєї тяжкої втрати. Скориставшись пригніченим станом ОСОБА_4, відповідач остаточно переїхала до його помешкання, перебрала на себе керування всіма його фінансовими та бізнесовими проектами. При цьому відповідач постійно негласно контролювала поведінку ОСОБА_4, морально тиснула на нього, обмежувала його спіклуванні з родичами та близькими друзями. Поступово відповідач штучно створила такі умови, що ОСОБА_4 в складний для себе період залишився один, без підтримки рідних та друзів. ОСОБА_4 продовжував тяжко переживати втрату своєї єдиної дитини. При цьому відповідач все глибше перебирала на себе контроль за фінансовими і діловими справами ОСОБА_4, швидко звикла до забезпеченого життя та почала оточувати себе дорогими прикрасами, коштовностями, виробами із золота, хутра. Через короткий проміжок часу, після загибелі сина, ОСОБА_4 усвідомив, що зробив помилку, зв'язавши себе шлюбом з відповідачем. Бажаючи припинити фіктивні відносини з відповідачем, він відверто запропонував їй розлучитись, однак вона проти цього не заперечувала за умови, що ОСОБА_4 забезпечить її окремим житлом. У вересні 2004 р., на вимогу відповідача, ОСОБА_4 придбав на її ім'я квартиру за адресою: АДРЕСА_2, яку за раніше встановленою домовленістю зареєстрував на ім'я відповідача, однак відповідач цим не задовольнилась і не погодилась добровільно розірвати фіктивний шлюб, виключно з особистих меркантильних мотивів. Розуміючи, що ОСОБА_4 може розірвати шлюб в судовому порядку, відповідач з 2004 року по 2007 рік, за участю невстановлених осіб медичного персоналу, під різними надуманими мотивами, почала таємно давати ОСОБА_4, проти його волі, для вживання різноманітні медичні препарати сильної психотропної дії. Мотивом цих незаконних дій було встановлення свого повного і безмежного контролю над поведінкою і відповідно майном ОСОБА_4, шляхом пригнічення волі останнього. Внаслідок тривалого вживання ліків психотропної дії, з одночасним умисним жорстким обмеженням кола спілкування, ОСОБА_4 втратив зв'язок зі своїми родичами, друзями та знайомими, фактично не займався веденням своїх бізнесових і ділових справ, став апатичним, не цікавився собою та оточуючими. Таким чином, відповідач на певний час убезпечила себе від розірвання шлюбу з ОСОБА_4, та продовжила перейматись лише задоволенням своїх матеріальних потреб. Кінцевою ж метою таких незаконних дій відповідача відносно ОСОБА_4 було створення нею штучних медичних та правових підстав для подальшого визнання його (ОСОБА_4.) обмежено дієздатним чи взагалі недієздатним і встановлення таким чином над ним піклування чи опіки та відповідно легального, повного і беззаперечного контролю над його майном. В результаті дій відповідача, які виражались у систематичному, умисному під впливом обману змушуванні до вживання без призначення лікарів, різноманітних медичних препаратів психотропної дії у ОСОБА_4 різко погіршився стан здоров'я. Починаючи з 2007 року, ОСОБА_4 постійно перебував в різних лікарняних закладах. Факт погіршення стану здоров'я ОСОБА_4, відповідач навмисно приховала від його родичів та близьких, але коли останні дізнались про його хворобливий стан здоров'я та намагались допомогти йому, відповідач почала перешкоджати цьому: блокувала дзвінки на мобільний телефон ОСОБА_4, не відкривала вхідні двері до помешкання, тощо. 30.06.2007 р. ОСОБА_4 був доставлений службою швидкої допомоги до Жовтневої лікарні ЦМКЛ в м. Києві в критичному стані, де було виявлено сліди барбітуратів та бензодіазепіни. Подальші обстеження виявили значний загальний розлад здоров'я ОСОБА_4, який стався внаслідок тривалого отруєння його організму, вживанням різноманітних медичних препаратів психотропної дії. Починаючи з липня 2007 р. ОСОБА_4 фактично не проживав з відповідачем, а в перервах між перебуванням у лікарняних закладах мешкав разом із ними. В результаті припинення вживання ліків, надання належного догляду та піклування про стан здоров'я ОСОБА_4 став покращуватись. На фоні покращення самопочуття ОСОБА_4 глибоко усвідомив, що відповідач уклала з ним шлюб без наміру створення сім'ї, а з метою задоволення виключно власних корисливих інтересів. В зв'язку з цим він прийняв особисте свідоме рішення припинити цей фіктивний шлюб. 23.08.2007 р. ОСОБА_4 вперше звернувся до суду з позовною заявою про розірвання шлюбу, укладеного з відповідачем. В якості обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що між ним та відповідачем не існує почуття любові та поваги, постійно виникають сварки та конфлікти, що він фактично не проживає з відповідачем з червня 2007 року. За заявою ОСОБА_4 Подільським районним судом м. Києва було відкрите провадження в судовій справі №2-3951/07 та призначено її до розгляду. В свою чергу, передбачаючи настання негативних правових і майнових наслідків для себе, пов'язаних з припиненням шлюбу з ОСОБА_4, чинила перешкоди цьому та відтягувала процес розлучення. Відповідач, користуючись хворобливим станом ОСОБА_4, ослабленим вживанням препаратів психотропної дії, здійснювала на нього психологічний тиск, погрожувала його батькам та змушувала його відмовитись від позовної заяви. Коли відповідач усвідомила, що не має впливу на ОСОБА_4, вона вдалася до незаконних дій. ОСОБА_4 не мав фізичної можливості внаслідок ослаблення здоров'я брати безпосередньо участь у цій тривалій справі. Саме тому представник ОСОБА_4 задля збереження його здоров'я переконала його на цьому етапі внести до суду заяву про залишення позову без розгляду в порядку ст. 207 ЦПК України та в майбутньому поновити суд проти відповідача, коли фізичний стан здоров'я ОСОБА_4 стане кращим. З цією метою 22.10.2007 р. адвокатом ОСОБА_9 була підготовлена заява про залишення позову без розгляду та внесена нею безпосередньо до канцелярії суду. При цьому, відповідач не знаючи про таке рішення ОСОБА_4, усвідомлюючи, що не має впливу на нього, вдалася до злочинних дій. Так, 22.10.2007 р., крім заяви внесеної ОСОБА_4, відповідач на адресу суду поштовим відправленням направила друковану заяву від імені ОСОБА_4 про відмову від позову в порядку ст. 205 ЦПК України. Текст цього документу та підпис від імені ОСОБА_4 був підроблений. Негативні правові наслідки для ОСОБА_4 за підробленою заявою від його імені полягали у тому, що після її задоволення він був би позбавлений права повторно звернутись до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. В свою чергу суд виніс ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду від 23.10.2007 р., в порядку ст. 207 ЦПК України. 26.03.2008 р. ОСОБА_4 вдруге звернувся до суду з позовною заявою про визнання шлюбу, укладеного між ним та відповідачем, недійсним. Позовні вимоги ОСОБА_4 обґрунтував тим, що відповідач уклала з ним шлюб без наміру створення сім'ї, результатом чого слугувало задоволення її власних корисливих інтересів, також, зазначив, що протягом усього часу перебування в зареєстрованому шлюбі відповідач під психологічним тиском, шляхом обману, змушувала його вживати лікарські препарати, що призвело до погіршення його стану здоров'я. 22.04.2008 р. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва було відкрите провадження у цивільній справі №2-2049/08 та призначено до попереднього розгляду на 21.05.2008 р. В попередньому судовому засіданні ОСОБА_4 особисто в повному обсязі підтримав свої позовні вимоги. В свою чергу відповідач, заявлений позов не визнала. Після з'ясування всіх передбачених законом питань, суд призначив справу до судового розгляду на 02.07.2008 р., однак, 09.06.2008 р., напередодні вказаного судового  засідання, відповідач насильно викрала ОСОБА_4  та проти його бажання утримувала в неволі протягом дев'яти місяців. 26.06.2008 р. під час незаконного утримання ОСОБА_4 в неволі, відповідачем до суду була направлена письмова заява від імені ОСОБА_4 про залишення позову без розгляду. Як пізніше було встановлено, відповідач, застосовуючи психологічний тиск, змусила ОСОБА_4 відізвати свою позовну заяву. 18.07.2008 р., суд виніс ухвалу про залишення позову без розгляду. 26.02.2009 р. за фактом незаконного позбавлення волі та викрадення ОСОБА_4 Подільським РУ ГУ МВС України в м. Києві було порушено кримінальну справу №078532 за ч. 1 ст. 146 КК України. 03.06.2009 р. ОСОБА_4, після визволення правоохоронцями, втретє звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовною заявою про визнання шлюбу, укладеного між ним та відповідачем, недійсним. Свою позовну заяву він аргументував тим, що шлюб між ним та відповідачем було укладено без наміру створити сім'ю, після одруження між ним і відповідачем ніяких шлюбних відносин не було, більш того, вона приховала ту обставину, що фізіологічно не здатна мати дітей. Крім того, відповідач цікавиться виключно задоволенням своїх власних матеріальних інтересів за рахунок його здобутків. Почуттів кохання та поваги між ними ніколи не існувало і не існує. 29.09.2009 р. ОСОБА_4 для обґрунтування своїх позовних вимог щодо визнання шлюбу з відповідачем недійсним та доведення їх належними доказами, в присутності свого адвоката та свідків, сформував письмові пояснення, в яких виклав фактичні обставини справи та зазначив наступне: шлюб між ним та відповідачем є фіктивним від моменту його реєстрації; відповідачка зареєструвала з ним шлюбні відносини виключно для незаконного заволодіння його майном; протягом кількох років перебування у зареєстрованому шлюбі відповідач умисно систематично обманним шляхом примушувала ОСОБА_4 до вживання різноманітних сильнодіючих медичних препаратів, що призвело до значного погіршення стану його здоров'я; усі зусилля відповідача були направлені не на створення сім'ї, а виключно на збагачення за рахунок ОСОБА_4; ОСОБА_4 після реєстрації шлюбу з відповідачем ніколи нормальних сімейних відносин з нею не підтримував. ІНФОРМАЦІЯ_5. внаслідок тривалого отруєння організму вживанням різноманітних медичних препаратів психотропної дії ОСОБА_4 помер. Після смерті ОСОБА_4, відповідач не була присутньою на церемонії його поховання, участі в організації поховання не брала. Крім того, відповідач не цікавилась про причини смерті ОСОБА_4 та тим питанням де він похований. Контактів ні з ким з членів сім'ї ОСОБА_4 відповідач штучно не підтримувала і не підтримує. Не зважаючи на абсолютно байдуже ставлення відповідача до потреб та стану здоров'я ОСОБА_4 за час його життя і факту його смерті, вона (відповідач) майже одразу після його смерті, наприкінці жовтня 2009 року звернулась до Двадцять першої державної нотаріальної контори Київського нотаріального округу із заявою про прийняття спадщини на майно після смерті ОСОБА_4

Ухвалою суду від 30 січня  2012 року провадження по даній справі було закрито в частині позовних вимог позивача ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним, у зв»язку з його смертю на підставі п.6 ст. 205 ЦПК України. ( т.3 ас. 132)

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримали  з підстав викладених в позовній заяві. Посилаючись на ч. 2 ст. 40 Сімейного кодексу України, представники позивача в судовому засіданні просили визнати шлюб недійсним з підстав його фіктивності, оскільки його було укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім»ї та набуття прав та обов»язків подружжя.

Представник відповідача ОСОБА_2 -ОСОБА_11  проти позову категорично заперечила, вказала, що шлюб відповідачки ОСОБА_2 з  ОСОБА_4 був створений на любові, повазі, добровільності.  Укладаючи шлюб вони мали намір створити сім»ю і створили її.  Після укладення шлюбу  проживали разом, їздили відпочивали разом за кордон, відповідачка турбувалася про ОСОБА_4 і вживала всіх необхідних заходів для  його лікування. Коли в нього погіршився стан здоров»я, вона перебувала разом з ним в  липні 2008 року в санаторії, а той факт, що в подальшому між ними погіршилися шлюбні відносини, і що  вона не була присутня на похорованні,  не є підставою для визнання шлюбу недійсним. Також, представник відповідача зазначила, що до моменту свого тяжкого стану та хвороби до липня 2007 року, ОСОБА_4 жодного кроку, жодної дії не зробив, що свідчила б про його намагання розлучитись з ОСОБА_2 Позов вважає не доведеним і просить в його задоволенні відмовити. Також представник відповідача просить стягнути з позивача в разі відмови в задоволенні позову судові витрати за надання правової допомоги  в розмірі 8400 грн., відповідно до поданих нею квитанцій ( т.4, а.с. 35-37) на виконання укладеної між нею та відповідачкою ОСОБА_2 угоди від 20 червня 2010 року.  ( т.4 а.с. 34).

Представник 3-ї особи Відділу РАЦС Дніпровського РУЮ у м. Києві до суду не з»явився, просить справу розглянути у його відсутність та надав суду письмові пояснення, в яких вказав, що при зверненні до суду позивачами надані неправдиві дані щодо укладення шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 Так, заява на реєстрацію шлюбу була подана до відділу РАЦС Дніпровського РУЮ у м. Києві громадянами ОСОБА_4 та ОСОБА_2 особисто 06 листопада 2003 року та зареєстрована  за №2253/3-03-13, квитанція про сплату державного мита № 198 від 06.11.2003 року Дніпровського відділення Ощадбанку №7989/0429-1. Відповідно до ст. 15 Кодексу про шлюб та сім»ю України, громадяни ОСОБА_4 та ОСОБА_2 виявили взаємну згоду на вступ до шлюбу, що засвідчено їх підписами на заяві. Реєстрація шлюбу проведена відповідно до ст. 14 КпШС України по закінченні  місячного строку для подачі заяви, а саме 09 грудня 2003 року, актовий запис №2083, а тому порушень норм чинного законодавства не допущено. ( т.1 ас.68)

Суд, вислухавши пояснення представників позивача,  представника відповідача, показання свідків, дослідивши матеріали справи і надані докази, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню  з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Сімейного кодексу України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім»ї та набуття прав та обов»язків подружжя.

Посилання позивачки та її представників на ч. 2 ст. 40 СК України по відношенню до правовідносин, які мали місце у 2003 році є помилковим.

Згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Тобто, Сімейний кодекс України (СК України) від 10.01.2002 року не може поширюватися на правовідносини, які виникли до 01 січня 2004 року, до набрання ним чинності.

Згідно зі ст. 15 КпШС України (1969 року), який діяв на час укладення шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (09 грудня 2003 року), - для укладення  шлюбу необхідна взаємна згода осіб, які одружуються (воля цих осіб мала бути направлена на створення сім»ї).

Статтею 45 КпШС України (1969 року) передбачено визнання шлюбу недійсним в разі його наміру не створити сім»ю (фіктивний шлюб).

Твердження представників позивача про те, що шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був фіктивним, що вони ніколи не мали наміру створити сім»ю, спростовуються наявними у справі доказами.

Судом встановлено, що сторонами  по справі є: позивач ОСОБА_1 - мати ОСОБА_4,  та відповідач ОСОБА_2 його друга  дружина, з якою ОСОБА_4 уклав шлюб 09 грудня 2003 року.

Дані обставини підтверджуються свідоцтвом про народження ОСОБА_4 (т. 1,  ас.18) та свідоцтвом про укладення шлюбу між ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2,  ІНФОРМАЦІЯ_3,  в Відділі РАЦС Дніпровського РУЮ, у м. Києві, 09 грудня 2003 року, актовий запис № 2083. ( т.1, ас. 19)

Від шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_2 дітей не мали.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_5, що підтверджується свідоцтвом про його смерть від 12.10.2009 р. в м. Києві. ( т.1 ас. 20) 

Після його смерті відкрилася спадщина, яку мають намір прийняти його мати -ОСОБА_1,  та відповідач  ОСОБА_2 його друга дружина.

Згідно ст. 47 КпШС України  позов про визнання шлюбу недійсним може бути пред»явлений одним з подружжя, прокурором і особами, права яких порушені.

Суд вважає, що позивач ОСОБА_1 має право на пред»явлення даного позову до суду, оскільки відповідно до ст. 1261 ЦК України 2003  року вона та відповідач є спадкоємцями першої черги за законом.

Згідно Постанови Пленуму ВС України від  21.12.2007 року №11 «Про практику застосування  судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»вирішуючи справу, судам слід брати до уваги, те наскільки цим шлюбом порушено права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення.

Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що з часу укладення шлюбу, тобто з 09 грудня 2003 року подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 проживали разом в АДРЕСА_1, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, їздили разом відпочивати. 

Також дані обставини підтверджуються копією позовної заяви про розірвання шлюбу поданою ОСОБА_4 до Подільського районного суду м. Києва 23.08.2007 року, в якій він лише зазначав, що з червня 2007 року між ним та ОСОБА_2 припинилися  шлюбні відносини  та ведення спільного господарства через конфлікти в сім»ї, однак ні слова не зазначено, що даний шлюб було укладено без наміру створити сім»ю. Однак в подальшому, дана справа була залишена без розгляду ухвалою того ж суду  від 23 жовтня 2007 року у зв»язку з наданою ОСОБА_4 заявою про залишення даного позову без розгляду. ( т. 1 ас. 34)

Крім того, в матеріалах справи  міститься заява ОСОБА_4, що підписана ним власноручно,  до Подільського районного суду м. Києва, яка зареєстрована 22.10.2012 року про те, що крім заяви про залишення позову про розірвання шлюбу без розгляду, він просив закрити провадження у дані справі на підставі того, що він відмовляється від позову до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, оскільки позовна заява була ним підписана у стані сильного душевного хвилювання та під тиском близьких родичів під час загострення хронічної хвороби та не відповідає його дійсній волі розірвати шлюб з його дружиною. ( т.1 ас. 33)

З відповіді Начальника Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 07 грудня 2007 року за № 55/Ш-3191 на ім»я ОСОБА_2 вбачається, що ОСОБА_2 було повідомлено про місце перебування її чоловіка ОСОБА_4 та відомості щодо того, що він має намір розірвати з нею шлюб, однак будь-яких даних щодо фіктивності укладення шлюбу між нею та ОСОБА_4 повідомлено не було. ( т. 1 ас. 37).

Також, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 через його представника ОСОБА_13, було подано 26.03.2008 року позовну заяву до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним, однак дану позовну заяву ухвалою суду від 18 липня 2008 року було залишено без розгляду, оскільки як вбачається з її змісту  представник позивача ОСОБА_13 вказував про те, що в нього є сумнів щодо написання даної заяви саме ОСОБА_4 і чи підтримує від дані позовні вимоги, а саме позивач в судове засідання двічі не з»явився. ( т. 1 ас. 47)

Крім того, ухвалами Подільського районного суду м. Києва  від 10 червня 2009 року та 23 липня 2009 року позовні заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним були повернуті позивачу  для подання до належного суду. ( т. 1 ас. 53-54)

Судом, також, було встановлено з пояснень представника відповідача, вбачається, що дані позовні заяви про визнання шлюбу недійсним ОСОБА_4 чи його представники почали подавати вже  після того, як ОСОБА_2 висловилася на рахунок того, що вона має намір подати до суду позов про поділ майна подружжя. Дані обставини не спростовували в судовому засіданні представники позивача.

В матеріалах справи, також міститься письмова заява  позивачки ОСОБА_1 до Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 19.06.2008 року за вх. № Г-1693 з приводу зникнення її сина ОСОБА_4, в результаті чого по даному факту було заведено оперативно-розшукову справу категорії «РОЗШУК»№ 07-0085 від 07.07.2008 року. ( т.1 ас. 48-50).

Однак,  в судовому засіданні було встановлено і це підтверджується показаннями свідка, яка була допитана в судовому засіданні зі сторони відповідача -ОСОБА_14, що в період перебування ОСОБА_4 в розшуку в липні 2008  року він перебував з ОСОБА_2 в Східниці в санаторії «Сідус». Свідок ОСОБА_14 також показала, що  вона в цей час також знаходилась в даному санаторії, де проходила лікування і познайомилась з ОСОБА_4 та ОСОБА_2, які проживали в одному номері. На її погляд це була міцна сім»я. ОСОБА_2 доглядала за ОСОБА_4, приносила йому кожного дня з лісу ожину. ОСОБА_4 ніколи їй не скаржився, що його насильно утримують в даному санаторії.

Згідно наданих суду письмових доказів, також встановлено, що заява на реєстрацію шлюбу була подана до відділу РАЦС Дніпровського РУЮ у м. Києві громадянами ОСОБА_4 та ОСОБА_2 особисто 06 листопада 2003 року та зареєстрована  за №2253/3-03-13, до даної заяви також додана квитанція про сплату державного мита № 198 від 06.11.2003 року Дніпровського відділення Ощадбанку №7989/0429-1.

З цього слідує, що  відповідно до ст. 15 Кодексу про шлюб та сім»ю України ( 1969 року), громадяни ОСОБА_4 та ОСОБА_2 виявили взаємну згоду на вступ до шлюбу, що засвідчено їх підписами на заяві.

Реєстрація шлюбу проведена відповідно до ст. 14 КпШС України по закінченні  місячного строку для подачі заяви, а саме 09 грудня 2003 року, актовий запис №2083, а тому суд вважає, що порушень норм чинного законодавства Відділом РАЦС Дніпровського РУЮ у м. Києві допущено не було.

Згідно висновку спеціаліста відділу РАЦС Печерського РУЮ У м. Києві від 06.07.2012 року встановлено, що форма заяви про одруження громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_2 незалежно від виявлених порушень заповнення пред»явленого на дослідження документу, повністю відповідає додатку 12 до Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні.( т. 1 ас. 98)

Згідно висновку експерта № 339 від 24.06.2010 року НДЕКЦ ГУ МВС України в м. Києві встановлено, що «Рукописний текст виконаний в графах № 1-10 в колонці «ВІН»Заяви про одруження  та рукописний текст виконаний в графі «11.Назва документа, що посвідчує особу …»в колонці: «ВІН»Заяви про одруження, виконано не однією особою, а різними. Рукописний текст виконаний в графі: «11. Назва документа, що посвідчує особу…»в колонці: «ВІН»Заяви про одруження та рукописний текст, виконаний в графі: «Назва документа, що посвідчує особу:…»в колонці: «ВОНА»Заяви про одруження, виконано однією особою. Короткий рукописний напис прізвища «ОСОБА_4»виконаний в заяві про одруження в графі: «Після реєстрації шлюбу бажаємо мати прізвище (чоловік), короткий рукописний напис прізвища «ОСОБА_4»виконаний в Заяві про одруження в графі: «Підписи наречених: Він», виконано не однією особою, а різними. Рукописний текст виконаний в квитанції № 198 від 06.11.2003 року та рукописний текст виконаний в колонці: «ВОНА»Заяви про одруження, виконані однією особою». ( т. 1 ас. 99-110)

Однак, даний висновок експерта суд до уваги не приймає, оскільки він проводися в рамках іншої кримінальної справи, по якій до цього часу не прийнято будь якого рішення.

Доказів того, що ОСОБА_4 укладав шлюб в стані алкогольного сп»яніння ні позивачем, ні його представником суду не надано, а тому дані обставини суд до уваги не приймає.

Навпаки, з наданих суду копій закордонних паспортів як ОСОБА_4,  так і ОСОБА_2, та фотокарток,  які були приєднані до матеріалів справи вбачається, що в січні та жовтні 2004 року,  в січні 2005 року, в січні 2006 та березні 2007 року  вони разом подорожували та відпочивали. ( т. 2 ас. 62-67, 79-95).

Також, судом встановлено, що подружжя ОСОБА_4 - ОСОБА_2 планувало народження дитини протягом 2003-2006 років, що підтверджується медичними довідками з Київської обласної поліклініки № 2.  ( т. 2 ас. 96-108)

Згідно постанови про порушення кримінальної справи від 26.02.2009 року вбачається, що Подільським РУГУ було порушено кримінальну справу за фактом незаконного позбавлення волі ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 146 КК України. (т.1  ас. 51, 52)

З позовної заяви та  пояснень представників позивачки  в судовому засіданні вбачається, що після укладення шлюбу, відповідачка ОСОБА_2, боячись припинення свого матеріального забезпечення, яке вона отримували з боку позивача ОСОБА_4, діючи з корисливих мотивів, за попередньою змовою з невстановленими особами з числа медичного персоналу, почала систематично, обманним шляхом давати для вживання ОСОБА_4 сильнодіючі лікарські препарати снодійної, заспокійливої та психотропної дії, які він почав вживати, після  чого здоров»я ОСОБА_4 погіршилося і він неодноразово, починаючи з 20.02.2007 року знаходився періодично на лікуванні в Інституті кардіології АМН України ім. Стражеско, в Шпиталі прикордонних військ, в Жовтневій ЦМКЛ м. Києва та в подальшому ІНФОРМАЦІЯ_5 помер внаслідок отруєння організму в результаті вживанням медичних препаратів психотропної дії.

Однак, дані обставини суд вважає не доведеними, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували що саме смерть ОСОБА_4, сталася від дій ОСОБА_2 внаслідок отруєння організму в результаті вживанням медичних препаратів психотропної дії.

Навпаки, згідно висновку спеціаліста № 140/11 від 29.03.2011 року Головного бюро судово-медичної експертизи встановлено, що за вказаний період 2006-2008 роки  ОСОБА_4 не надавалась кваліфікована медична допомога, що негативно вплинуло на його стан здоров»я та призвело до прогресування наявних в нього захворювань. ( т. 2 ас. 178-184)

Крім того, в матеріалах справи містяться копії заяв, з якими ОСОБА_4 в тому числі і власноручно звертався протягом 2008 - 2009 років до різних органів, в тому числі і правоохоронних та до суду про те, що його ніхто не викрадав, що він не бажає розлучатися, та визнавати шлюб недійсним зі своєю дружиною ОСОБА_2, та відкликає всі довіреності на своїх представників і просить справи залишити без розгляду. (т. 2 ас. 14-16, 21-28, 60, 61)

Починаючи з 14 липня 2007 року до того, як ОСОБА_2 вдалося забрати її чоловіка ОСОБА_4 09.06.2008 року та з квітня 2009 року і по день смерті, він утримувався заінтересованими особами ( позивачем та його сестрою) та перебував  під їх впливом, ОСОБА_2 не на мить не припиняла його пошуки. В цей час нею подано безліч звернень до правоохоронних органів, депутатів. Лише тимчасово, їй вдалося забрати чоловіка  та за допомогою лікарів привести його в більш - менш нормальний фізичний та моральний стан.

В цей же час відповідачка ОСОБА_2 на підтримку свого чоловіка ОСОБА_4, зверталася також до різних правоохоронних органів з приводу  незаконних дій з боку його родичів, в тому числі рідної сестри ОСОБА_15 (т. 2 ас. 17-20, 29-49)

Що стосується показань представників позивача, що відповідачка ОСОБА_2 не була присутня на похованні  свого чоловіка ОСОБА_4, і це свідчить, що в них не було наміру створення сім»ї, то суд до уваги дані показання не приймає, оскільки судом достовірно встановлено, що через складні відносини між родичами покійного ОСОБА_4 та ОСОБА_2, ні позивачка, ні інші родичі не повідомили ОСОБА_2 про смерть ОСОБА_4, а дізнавшись про смерть чоловіка, вона одразу поїхала на кладовище на наступний день.

Не знайшли свого підтвердження і пояснення представника позивачів про те, що шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений при нез»ясованих обставинах, таємно від родичів та друзів, оскільки як було  зазначено вище даний шлюб укладався в органах РАЦС, його укладенню передувала заява та сплата державного мита в день подачі заяви, а реєстрація шлюбу відбулась по закінченню місячного строку після подачі заяви. Дані обставини також спростовуються письмовими поясненнями представника 3-ї особи відділу РАЦС Дніпровського РУЮ у м. Києві та наданими до даних пояснень копіями письмових доказів, а саме спільною письмовою заявою про намір укласти шлюб,  копією квитанції про сплату державного мита в день її подачі та копією актового запису про укладення шлюбу.

Також, слід зазначити, що всі представники позивача при наданні пояснень в судовому засіданні чітко не змогли вказати, в кого з подружжя  ОСОБА_4 чи  ОСОБА_2 не було наміру утворити сім»ю. Один представник позивача пояснював, що цього наміру не було з боку ОСОБА_4, інший -з боку ОСОБА_2

Допитані  в судовому засіданні свідки з боку позивача ОСОБА_15 ( рідна сестра померлого ОСОБА_4.), ОСОБА_16 та ОСОБА_17 (синів ОСОБА_15 та рідних племінників ОСОБА_4.) про те, що ОСОБА_4 уклав шлюб з ОСОБА_2 в стані алкогольного сп»яніння  та без наміру створити сім»ю, суд до уваги не приймає, оскільки дані показання свідків ґрунтуються на припущеннях, спростовуються вищевказаними матеріалами справи, крім того, дані свідки є заінтересованими  особами по справі через родинні стосунки з покійним ОСОБА_4 та через неприязні відносини з відповідачкою ОСОБА_2 з самого початку знайомства, укладення шлюбу та їхнього сумісного проживання.           

Показання свідків ОСОБА_18 (сусідки ОСОБА_4.), ОСОБА_19  (колишнього чоловіка ОСОБА_15 -рідної сестри ОСОБА_4.) про те, що між ОСОБА_20 та ОСОБА_4 були погані стосунки,  суд до уваги не приймає, оскільки судом розглядається справа про визнання шлюбу недійсним, а дані свідки про обставини укладання шлюбу та їх спільного проживання нічого конкретно в судовому засіданні пояснити не могли, лише про деякі обставини їм було відомо зі слів ОСОБА_4, однак свідок ОСОБА_18 зазначила, що в травні 2009 року вона бачила ОСОБА_4 разом із ОСОБА_2 біля будинку, і ОСОБА_4 себе погано почував. Також, дані свідки плуталися в своїх показаннях і не могли точно вказати чи з боку ОСОБА_4, чи з боку ОСОБА_2, чи вони обоє не мали наміру утворити сім»ю.

Свідок ОСОБА_21 начальник сектору по розшуку громадян суду показав, що в червні 2008 року йому надійшла заява від ОСОБА_1 про зникнення її сина ОСОБА_4, в результаті чого була заведена розшукова справа.  Лише в квітні 2009 року вони знайшли ОСОБА_4 за місцем проживання матері відповідачки ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_3. До цього часу він з ОСОБА_4 знайомий не був. По зовнішньому вигляду ОСОБА_4 був хворий. В квартирі також була і ОСОБА_2 Ними була викликана швидка медична допомога, яка забрала його в лікарню.

Однак, дані показання як доказ того, що шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є фіктивним, суд до уваги не приймає, оскільки в судовому засіданні встановлено, що даний свідок з приводу укладення даного шлюбу та проживання чи не проживання  ОСОБА_4 з ОСОБА_2 до квітня 2009 року нічого конкретно пояснити не міг. Однак лише зазначив, що в період перебування ОСОБА_4 в розшуку, він (свідок) отримував від нього заяви про те, щоб його не розшукували, однак до уваги вони не приймалися, оскільки подавалися через канцелярію, а не власноручно.

Не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні і твердження позивачки та її представників про неналежне ставлення ОСОБА_2 до свого чоловіка ОСОБА_4 та сім»ї зокрема.

Так, свідок з боку відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_22  суду показала, що між ОСОБА_2 та сином ОСОБА_4 -ОСОБА_7 були доброзичливі стосунки, а після смерті ОСОБА_7, ОСОБА_2 всіляко підтримувала ОСОБА_4 та допомагала йому перенести цю тяжку втрату.

Отже показання свідків з боку відповідачки ОСОБА_2- ОСОБА_22 та  ОСОБА_14 суд приймає до уваги, оскільки дані свідки не є заінтересованими особами, дані свідки лише підтвердили, що відносини між ОСОБА_4 та  ОСОБА_2 були сімейними, вони піклувалися один про одного і це була справжня сім»я.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд, вважає, що вищевказані обставини і докази вказують на те, що шлюб з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений з наміром створення сім»ї, оскільки вони проживали разом, були пов»язані спільним побутом, мали один до одного взаємні права та обов»язки, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, бажали народити дітей, постійно подорожували, відповідач ОСОБА_2 піклувалася про стан здоров»я свого чоловіка ОСОБА_4, відвідувала його в медичних закладах, в яких він перебував на лікуванні, возила його в санаторій, намагалася всіма силами відновити між ними відносини, коли ОСОБА_4 перебував у його батьків і був під впливом його рідні, аби він не спілкувався з ОСОБА_2

Оскільки, обставини, викладені позивачем, про фіктивність шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є недоведеними, то суд прийшов до висновку в задоволенні даного позову слід відмовити.

Згідно ст. 84 ЦПК України витрати пов»язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу  встановлюється законом.

Згідно копії угоди б/н та витягу з неї від 20.06.2010 року ( т. 4 а.с.33-34) про надання правової допомоги та на представництво в суді при розгляді цивільної справи відповідач домовилася з адвокатом ОСОБА_11 про надання правової допомоги та встановлення вартості наданих послуг у розмірі за домовленістю і згідно квитанцій до прибуткового касового ордеру від 20.06.2010 року, 16.02.2011 року та 24.10.2012 року сплатила  адвокату ОСОБА_11 8400 грн. 00 коп. 

При вирішенні питання про стягнення витрат на правову допомогу суд враховує  положення Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», яким встановлено граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами цивільних та адміністративних справ.

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів відповідача під час розгляду справи здійснювала адвокат ОСОБА_11 (ордер на ведення справи № 93 від 20.09.2010 року ), якій відповідач сплатила згідно вищевказаних квитанцій 8400 грн. ( т. 4 ас. 35-37.)

А тому судом враховується робота адвоката ОСОБА_11 як представника відповідача ОСОБА_2 під час розгляду справи в суді -на підставі проведених судових засідань за участю сторін по справі і даних журналів судових засідань, наявних у справі  від  14.01.2011 року ( 1 год. 30 хв.), 26.01.2001 року ( 1 год. 40 хв.),  18.10.2011 року ( 2 год. 30 хв., 30.01.2012 року ( 2 год. 45 хв.), 17.04.2012 року (2 год. 50 хв.), 03.05.2012 року ( 1 год. 45 хв.), 06.09.2012 року ( 1 год. 20 хв.), 17.09.2012 року ( 3 год. 40 хв.), 2.11.2012 року ( 1 год. 10 хв.),09.11.2012 року ( 40 хв.),  а всього біля  18 годин.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік»від 23.12.2010 року, мінімальна зарплата становила з 01.01.2011 року -941 грн., з 01.04.2011 року -960 грн., з 01.10.2011 року -985 грн., з 01.12.2011 року -1004, а середня зарплата за 2011 рік становила  972, 5 грн. (( 941 + 960 + 985 + 1004) : 4= 972, 5 грн.)

Відповідно до ст.13 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік»від 22 грудня 2011 року, мінімальна зарплата становила з 01.01.2012 року -1073 грн., з 01.04.2011 року -1094 грн., з 01.07.2012 року -1102 грн., з 01.10.2012 року -1118, а середня зарплата за 2012 рік на момент постановлення рішення становить  1096, 75 грн. ((1073 + 1094 + 1102 + 1118 ) : 4=  1096, 75 грн.)

Тобто, відповідно до вищевказаних Законів, якими встановлені розміри мінімальної заробітної плати за періоди роботи адвоката, розмір компенсації на правову допомогу, надану відповідачу адвокатом за 18 годин 00 роботи в судових засіданнях становить:  в 2011 році  - 1716 грн. 60 коп. (з розрахунку  972, 5 грн. 00 коп. * 0,4 = 389 грн. 00 коп.* 4 год. 40 хв. = 1716 грн. 60 коп.), а в 2012 році  -  ( з розрахунку 1096,75 грн. 00 коп. * 0,4 = 438 грн. 70 коп. .* 13 год. 20 хв. =  5790 грн. 84 коп., а всього  дана сума становить 7507 грн. 44 коп. (1716 грн. 60 коп. + 5790 грн. 84 коп.)

Враховуючи наведене, позовні вимоги про стягнення з позивача суми витрат на правову допомогу підлягають частковому задоволенню -на суму 7507 грн. 44 коп.

Керуючись ст.ст. 45,47  КпШС України в редакції 1969 року, Постановою Пленуму ВС України від  21.12.2007 року №11 «Про практику застосування  судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»,  ст.ст. 10, 11, 58, 60, 84, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218  ЦПК України, суд, -

                                        В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-тя особа Відділ РАЦС Дніпровського РУЮ в м. Києві про визнання шлюбу недійсним -відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі на суму - 7507 грн. 44 коп. ( сім тисяч п»ятсот сім грн. 44 коп.)

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва протягом 10 днів в моменту його проголошення.

Суддя:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/27453849

Єдиний унікальний номер 725/7220/14-ц

Номер провадження 2/725/1660/14 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.08.2017 року Першотравневий районний суд м.Чернівців 

в складі:

головуючого судді Піхало Н. В.

при секретарях Верешко В.В., Томко І.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення вартості безпідставно набутого майна та послуг, - 

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого вказував, що 22.01.2013 року між ним та донькою відповідача ОСОБА_1 було укладено шлюб. Ще до укладення зазначеного шлюбу між ним та відповідачкою досягнуто усної домовленості, що він разом із дружиною буде проживати у належній їй на праві власності квартирі АДРЕСА_1, яка в той час перебувала у непридатному для проживання стані, та зобовязався провести капітальний ремонт вказаного нерухомого майна в обмін на обіцянку відповідачки оформити за ним право власності на відремонтовану квартиру.

При цьому зазначав, що ним у період з 01.11.2012 року по 01.11.2013 року були проведені ремонтні роботи у будинку та фактично здійснена його повна реконструкція. На вказані роботи ним були витрачені грошові кошти в сумі 615342 грн., які складаються з витрат на придбання будівельних матеріалів 133293 грн., витрат за наданні послуги по проведенню ремонтних і будівельних робіт 354995 грн., витрати на придбання електрообладнання, систем опалення і водопостачання 53614 грн., витрат на одержання відповідних дозволів та погоджень на проведення ремонтних робіт 70720 грн., транспортних витрат повязаних з проведенням ремонтних робіт 2720 грн. Дані кошти були його особистими та набутими до шлюбу, що підтверджується довідками про рух коштів на його банківських рахунках.

Разом з тим, після закінчення ремонтних робіт у будинку відповідач відмовилась передавати йому у власність спірну квартиру та компенсувати кошти витрачені на її ремонт, у звязку з чим в сімї утворилась конфліктна ситуація, яка в подальшому призвела до розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_1, який було розірвано рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 01.07.2014 року.

Вважає, що витрачені ним грошові кошти на ремонт належного відповідачу майна є набутими нею безпідставно, а тому в силу ст. 1212 ЦК України вона зобовязана повернути йому витрачену ним суму в розмірі 615342 грн., а також на підставі ст. 625 ЦК України сплатити 3 % річних в сумі 18450, 26 грн. та інфляційні 120403 грн.

Посилаючись на вказане, а також  ураховуючи висновки  судово-будівельної експертизи, збільшивши в ході розгляду справи заявлені позовні вимоги, просив посилаючись на норми матеріального права, стягнути з відповідача на його користь вартість понесених ним витрат на капітальний ремонт будинку АДРЕСА_1 в сумі 1135829,00 грн., інфляційні нарахування в розмірі 120403,89 грн., три проценти річних в розмірі 18460,26 грн., а також судовий збір та витрати на правову допомогу в розмірі 16000 грн.

У судовому засіданні позивач поданий позов підтримав та просив про його задоволення. При цьому суду пояснив, що до одруження з донькою відповідачки, між ним та ОСОБА_2, була досягнута усна домовленість, при свідках, що він відремонтує належну їй квартиру, в якій в подальшому він буде проживати разом із дружиною, а вона в свою чергу оформить право власності на цю квартиру на його імя. На виконання вказаної домовленості він разом зі своїми батьками зайнявся ремонтними роботами, виготовленням технічної документації та документів на газопостачання, при цьому його колишня дружина в цих клопотах участі не приймала. В цілому квартира ззовні схожа на будинок та на території будиноковолодіння по АДРЕСА_1 існує ще один будинок, де проживала відповідач та її чоловік, в період проведення ремонту у спірний квартирі, інший будинок не ремонтували. Вказував на те, що в розрахунок ціни позову ним не включені витрати на ремонт даху. Просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав суду пояснення аналогічні змісту позовної заяви та просив позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання, будучи неодноразово належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, не зявилася.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, вказуючи на те що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження суми фактично понесених ним коштів на проведення ремонтних робіт у  будинку  відповідача, а ті квитанції, які ним надані суду не підтверджують, що будівельні матеріали були придбані саме за рахунок коштів позивача. Крім того, надані позивачем виписки з банківських рахунків про рух коштів також не підтверджують факт того, що кошти, які знімалися позивачем з цих рахунків  використовувалися для придбання будівельних матеріалів. Відомості, які містяться в цих виписках свідчать виключно про те, що позивач знімав кошти, однак через деякий час повторно їх вносив на рахунки, що може свідчити про те, що у такий спосіб він отримував певні доходи. Також зазначив, що позивачем враховуючи характер спірних правовідносин сторін невірно обрано спосіб захисту свого як він вважає порушеного права.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні показала, що позивач є її сином та їй відомо, що плануючи одружитись, у її сина з невісткою виникло питання житла та ОСОБА_2 запропонувала щоб молода сімя проживала у будинку, який розташований на подвірї по АДРЕСА_1. Будинок був у поганому стані та син домовився з ОСОБА_2 про те, що він зробить ремонт будинку після чого будинок перейде у його власність. Ремонті роботи були розпочаті осінню 2012 року та тривали до 2013 року, після чого ОСОБА_2 відмовилась виконувати домовленість та передавати у власність ОСОБА_1 спірний житловий будинок. Вказувала на те, що ремонті роботи в спірному житлі проводились за власний рахунок її сина, а ОСОБА_2 участі в ремонті не приймала. Окрім відремонтованого будинку по АДРЕСА_1 існує ще один будинок та вона не бачила щоб у ньому також велись ремонті роботи.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні показав, що коли його син планував одружуватись та постало питання житла він рекомендував купити окрему квартиру для проживання сина та невістки, проте ОСОБА_2 виступила ініціатором ідеї, щоб молода сімя проживала у будинку по АДРЕСА_1, який в подальшому обіцяла переоформити на сина в обмін на те, що він його відремонтує. Будинок був у непридатному для життя стані, а тому ОСОБА_1  провів у ньому великий обсяг ремонтних робіт за власні грошові кошти, які були зароблені ним до весілля, проте ОСОБА_2 відмовила виконувати обіцянку та передавати будинок у власність сина. Щодо ремонту іншого будинку, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 йому нічого не відомо.   

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні показав, що він працює на одній з кафедр БДМУ та його місце роботи знаходиться по АДРЕСА_1, а тому він мав змогу майже щодня спостерігати за ремонтними роботами, які проводились в будинку АДРЕСА_1. Йому не відомо скільки саме грошових коштів ОСОБА_1 витратив на ремонт будинку, проте він був свідком як останній неодноразово особисто розраховувався з робітниками, також він знає, що ОСОБА_1 особисто ще до одруження заробив значну кількість грошових коштів, а тому мав змогу самостійно відремонтувати будинок. ОСОБА_2 було відомо про проведення ремонтних робіт у спірному будинку, проте він жодного разу не бачив щоб вона приймала в них участь. Про домовленість між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо оформлення права власності на будинок за ОСОБА_1 в обмін на проведення ним ремонтних робіт йому було відомо.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показав, що на замовлення позивача він встановлював сантехніку в спірному будинку та всі домовленості і розрахунки відбувались між ним та ОСОБА_1, відповідачку він жодного разу не бачив та з нею не спілкувався з приводу ремонту в будинку по АДРЕСА_1.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні показав, що з позивачем його познайомила ОСОБА_2 та з ним він домовлявся про проведення електрики у будинку по АДРЕСА_1. У сусідньому будинку на цьому ж подвірї проживала відповідачка з донькою та коли він прийшов виконувати обумовлені з позивачем роботи, то в спірному будинку також працювали сантехніки та робітки, які добудовували другий поверх, в будинку крім стін нічого тоді не було зроблено. За виконані ним роботи він отримав приблизно 2500 грн., які йому виплатив позивач.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні показав, що він працює в ПП «Газпромбуд» та виконує роботи по встановленню газового обладнання. Він знайомий з позивачем та відповідачем, оскільки виконував монтаж газового обладнання в обох будинках по АДРЕСА_1, які були оформленні на ОСОБА_2, крім того уся документація на проведення газу та встановлення газового обладнання була надана відповідачкою, позивач лише розраховувався за виконанні роботи.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні показав, що працює на посаді зварювальника в ПП «ГазпромБуд» та йому відомо, що позивач звернувся на фірму в якій він працює з замовленням про проведення монтажних газозварювальних робіт в будинку по АДРЕСА_1. За вказаною адресою знаходилось два будинки та під час проведення робіт були присутні ще дві жінки, з якими він безпосередньо спілкувався. Йому відомо, що договір про надання монтажних і газозварювальних робіт в обох будинках укладався між керівництвом фірми та позивачем, який в свою чергу також оплачував проведенні роботи. Хто саме займався придбання необхідних товарів для виконання замовлених робіт йому не відомо.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому Цивільно-процесуальним кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Положеннями ст.ст. 3,4,10,11,60 ЦПК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду захистом своїх порушених прав. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України. Перелік можливих способів захисту міститься вст. 16 ЦК України. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до положень ч.ч. 1-3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що 76/100 частин будинковолодіння по АДРЕСА_1, яке складається з двох житлових будинків літ. А та літ. Г. належить на праві власності ОСОБА_2 (а/с 25 Том 1).

Також з матеріалів справи убачається, що позивач перебував у зареєстрованому шлюбі із дочкою відповідачки, який було зареєстровано 22.01.2013 року, а в подальшому на підставі рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 01.07.2014 року, - розірвано. Крім того, під час шлюбу у позивача та ОСОБА_1 народився син ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а/с 20,21 Том 1).

Крім того, як убачається з відмітки у копії паспорта позивача, 29.10.2013 року останній зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 (а/с 12 Том 1).

Зокрема, звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач зазначав, що ним у квартирі АДРЕСА_1 були проведені ремонтні роботи з реконструкції будинку, які проводилися за його особисті кошти згідно домовленості із відповідачем, яка в свою чергу в подальшому мала переоформити право власності на даний будинок на його імя, однак оскільки відповідач наданої обіцянки не виконала та не повернула йому  вкладені у ремонт кошти, просив їх стягнути з  неї на свою користь на підставі ст. 1212 ЦК України.

Так, відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи №874 від 01.12.2015 року, в період з 01.11.2012 року по 01.11.2013 року відбулись будівельно-ремонті роботи по реконструкції квартири АДРЕСА_1, кошторисна вартість яких становить 310790 грн., а вартість використаних будівельних матеріалів 166263 грн. (а/с 2-28 Том 2).

Відповідно до договору підряду 10.10.2012 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_11, останній зобовязувався на замовлення позивача здійснити роботи по демонтажу старого даху, монтажу нового даху та вивозу сміття за адресою АДРЕСА_1, вартістю 100550 грн. (а/с 26 Том 1).

Згідно акту приймання-передачі виконаних робіт від 27.11.2012 року, позивачем сплачено ОСОБА_11 грошові кошти в сумі 100550 грн. за виконанні ним роботи обумовлені вказаним вище договором підряду (а/с 27 Том 1).

Також, відповідно до договору підряду на ремонт приміщення від 03.09.2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_12, останній зобовязувався на замовлення позивача здійснити підйом стелі, облаштування внутрішніх стін, облаштування фасаду, облаштування горища, облаштування паркану, встановлення кришки підвалу, монтування вікна для газу, надати послуги по облаштуванню бетонної площадки перед будинком, по будівництву паркану, монтажу сходів, послуги по внутрішніх малярних роботах за адресою АДРЕСА_1, загальною вартістю 182708 грн. (а/с 28 Том 1).

На підставі акту приймання-передачі виконаних робіт від 28.11.2013 року за виконано ОСОБА_12 роботу на підставі вказаного вище договору підряду позивачем сплачено 182708 грн. (а/с 29).

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи №874 від 05.10.2015 року, згідно товарних чеків, товарно-транспортних накладних, видаткових накладних, закупівельних актів про покупку будівельних матеріалів, які відповідають оригіналам, що знаходяться у справі, на придбання будівельних матеріалів було витрачено 68875 грн. 53 коп., проте встановити чи відповідає кількість заявлених позивачем витрат при будівельних роботах, які проводились в період з 01.11.2012 року по 01.11.2013 року в приміщені квартири АДРЕСА_1, експерту не надається можливим в звязку з неможливістю ідентифікувати дані товарні чеки та чи дійсно дані будівельні матеріали були витрачені на ремонт проведений в приміщенні квартири АДРЕСА_1.

Крім того, висновком №16133 від 17 червня 2017 року встановлено, що ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 загальною площею 45,5 кв.м. на час до проведення ремонтних робіт (станом на листопад 2012 року), визначена за порівняльним підходом в цінах на дату оцінки 16.06.2017 року, становить 682227 грн. Ринкова вартість квартири на день проведення експертизи, визначена за порівняльним підходом в цінах на дату оцінки 16.06.2017 року та становить 1395782 грн. Розрахунок обємів робіт необхідних для будівництва (ремонту, реконструкції) виконаного в квартирі АДРЕСА_1, було здійснено на підставі натурних вимірів; матеріалів інвентаризаційної справи; висновку №874 судової будівельно-технічної експертизи від 01 грудня 2015 року; висновку №416 додаткової судової будівельно-технічної від 21 червня 2016 року; договору підряду від 03 вересня 2012 року; договору підряду від 12 жовтня 2012 року; розрахунку до позовної заяви про стягнення безпідставно набутого майна та послуг і вартості ремонту квартири. Вартість будівельно-монтажних та ремонтно-будівельних робіт, в квартирі АДРЕСА_1 становить 683604,00 грн., в тому числі вартість прямих та загальновиробничих витрат (без ПДВ) становить 559685,00 грн. Вартість матеріалів, виробів та конструкцій на виконання будівельно-монтажних та ремонтно-будівельних робіт у квартиріАДРЕСА_1 становить (без ПДВ) 452225,00 грн.

Так, згідно ст.ст. 57, 58 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Разом з тим, оцінюючи надані позивачем докази на підтвердження своїх вимог , суд приходить до висновку що позивачем документально не підтверджено суму понесених витрат на  здійснену реконструкцію спірного будинку, а надані відповідно до договорів підряду на виконання ремонтних робіт від 10.10.2012 року та від 03.09.2013 року, акти приймання-передачі виконаних робіт від за виконану роботу згідно договорів підряду на загальну суму 283258 грн., не є належними доказами, які б достовірно підтверджували факт понесення безпосередньо позивачем за рахунок власних коштів таких витрат, оскільки ним не надано суду жодної квитанції, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касового чеку тощо, згідно яких він би дійсно сплачував такі кошти виконавцям певних робіт.

Також суд не приймає до уваги як належні та допустимі докази посилання позивача на квитанції, накладні та товарні чеки, копії і оригінали яких містяться в матеріалах справи, оскільки відсутні докази, які б підтверджували що придбані за цими розрахунковими документами будівельні матеріали були використанні при реконструкції квартир АДРЕСА_1 та придбавались ОСОБА_1 саме з цією метою.

Також, суд не приймає до уваги посилання позивача на довідки ПАТ «Комерційний банк «Глобус» щодо зміни суми грошових коштів на відкритому у цьому банку поточному рахунку позивача, оскільки останні не містять необхідної інформації щодо предмету доказування та не доводять факту використання грошових коштів, які перебували на поточному рахунку позивача відкритому в банку ПАТ «КБ «Глобус» саме для реконструкції квартири АДРЕСА_1.

При цьому, даючи оцінку показам свідків в сукупності з іншими доказами наявними в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що останні не підтверджують розміру витрачених позивачем грошових коштів на реконструкції саме квартири АДРЕСА_1, оскільки свідки ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_6 вказали на те, що домовленості про ремонті роботи вони вели з позивачем, який з ними розраховувався, джерела походження грошових коштів та хто саме придбавав будівельні та інші необхідні матеріали їм невідомо. При цьому свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_8, які проводили монтаж газопостачання, зазначили, що працювали в обох будинках по АДРЕСА_1 та обидва спілкувались з ОСОБА_2 як власницею будинковолодіння. Свідки ОСОБА_13, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в судовому засіданні підтвердили, що ремонт в квартирі АДРЕСА_1 проводився за кошти позивача, проте їх покази не підтверджують яка саме грошова сума була витрачена позивачем на реконструкцію спірної квартири та не спростовують участь ОСОБА_2 у ремонтних роботах як власниці спірного майна.

Так, відповідно до вимог ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

При цьому, згідно правових висновків сформованих Верховним Судом України у постанові №6-88цс13 від 02.10.2013 року, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Крім того, як вбачається з правової позиції Верхового Суду України, висловленої у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обовязки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (чч. 1, 2 ст. 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ч. 2 ст. 65 ЖК УРСР).

Так, в період часу з 22.01.2013 року по 01.07.2014 року позивач перебував у шлюбних відносинах з донькою відповідача та з дозволу відповідача певний період часу разом з дружиною проживав у належній їй квартирі, а тому набув статусу члена сімї власника .

Як було встановлено судом, спірні правовідносини сторін виникли саме у звязку відшкодуванням витрат, понесених позивачем на поліпшення речі, яка не була у його власності, а належала відповідачу.

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №874 від 01.12.2015 року та обставин визнаних в судовому засіданні сторонами та їх представниками, ремонті роботи в спірній квартирі проводились у період з 01.11.2012 року по 01.11.2013 року, при цьому зареєстрованим за вказаною адресою відповідач був лише 29.10.2013 року, тобто по закінченню ремонтних робіт та після укладених ним договорів підряду на виконання ремонтних робіт у спірній квартирі.

Таким чином, на момент виконаних на замовлення позивача будівельних робіт, у відповідача відсутні були правові підстави покращувати належну їй річ за рахунок коштів позивача, проте будучи обізнаною про виконання таких робіт у належній їй квартирі, відповідач не вчинила жодних дій з метою перешкодити або заперечити такі покращення її майна.

За таких обставин, суд враховуючи те, що за рахунок позивача дійсно майно відповідача значно збільшилось у своїй вартості та ним були проведені певні роботи, однак підстав для задоволення позову не знаходить, оскільки ним не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження  дійсної фактичної суми понесених ним витрат на проведення  будівельних робіт.

Також суд не знаходить підстав для застосування до спірних правовідносин вимог ст. 625 ЦК України, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11).

У статті 549 ЦК України як один із видів забезпечення виконання зобовязання передбачена неустойка (штраф, пеня). Неустойкою, згідно приписів цієї статті, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання і які обчислюються у відсотках від суми невиконаного або від несвоєчасно виконаного зобовязання. При цьому стягнення 3 процентів річних згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України не є неустойкою, адже є заходом цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобовязання.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» розяснюється, що за змістом статті 552, частини другої статті 625 ЦК інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобовязання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобовязання.

У відповідності до правової позиції, сформованої Верховним судом України в постанові від 24 вересня 2014 року  № 6-122 цс 14, ст. 1212 ЦК України застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається наявності між сторонами зобовязальних правовідносин, які випливають з грошового зобовязання, а тому вимоги ст. 625 ЦК України в даному випадку застосуванню не підлягають.

Крім того, слід також зазначити те, що враховуючи зміст позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, яку позивач обраховує виходячи з 3 % річних, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Щодо вимог позивача в частині стягнення витрат на правову допомогу, то суд зазначає наступне.

Так, згідност. 12 ЦПК Україниособа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права в порядку, встановленому законом.

Частиною ч. 2ст. 56 цього Кодексу визначено, що особа, яка надає правову допомогу має право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутнім у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах субєктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Склад та розміри витрат, повязаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послух та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, повязаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відповідно до п. п. 47, 48 ПостановиПленуму Вищого спеціалізованого суду Україниз розглядуцивільних і кримінальних справ № 10від 17 жовтня 2014року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору ( ст. ст. 12, 46, 56 ЦПК).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Витрати на правову допомогу, граничний розмірякої визначено відповідним законом стягуєтьсяне лише за участьу судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчиненняінших дійпоза судовим засіданням, безпосередньопов`язанихіз наданням правової допомоги у конкретній справі (складання позовної заяви, надання консультацій).

Зазначенівитратимають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутністьдокументальногопідтвердженнявитрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставоюдля відмовиу задоволеннівимогпро відшкодуваннятаких витрат.

Зокрема, як убачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 та адвокатом Ткачуком В.В. дійсно укладено договір про надання правової допомоги.

Разом з тим, позивачем не надано суду документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, повязаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), а також не надано детального розрахунку витрат за надану правову допомогу.

За таких обставин, суд оцінивши усі докази в їх сукупності, приходить до висновку що підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні.

На підставі вище викладеного та керуючись ст. ст. 625, 1212 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 11,57, 58, 60,61,79,88, 212-215, 218, 294   ЦПК України суд, - 

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення вартості безпідставно набутого майна та послуг відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Чернівецької області через Першотравневий районний суд м.Чернівці протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя Першотравневого

районного суду м.Чернівці                              Н. В. Піхало

http://reyestr.court.gov.ua/Review/68330942

                                                                                            Справа № 2-394/12

ІРПІНСЬКИЙ  МІСЬКИЙ  СУД  КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

І м е н е м   У к р а ї н и

19 червня 2012 року              Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючого  судді                       Пархоменко О.В.

при секретарях                             Голік О.А., Чулаєвському С.П., Мидловець М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи -приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_4, приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Комунальне підприємство Київської обласної ради "Ірпінське бюро технічної інвентаризації" про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду із даним позовом, посилаючись на те, що в квітні 2005 року шлюб між ним та його колишньою дружиною ОСОБА_6 було розірвано; оскільки власного житла він не мав, а колишній дружині він залишив трьохкімнатну квартиру в м. Києві, то кошти у розмірі 15 000 доларів США, які вони з колишньою дружиною заробили за час спільного життя, він за погодженням з ОСОБА_6 взяв для придбання житла. Вказує, що з травня 2005 року він почав співмешкати з ОСОБА_2 в помешканні її матері і одночасно вибирав варіанти житла для придбання собі для життя. 22 липня 2005 року він за 60 000 гривен придбав однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, також за власні кошти ним було зроблено євроремонт в спірній квартирі, у цій квартирі він почав співмешкати в цивільному шлюбі з відповідачкою.

Позивач вказує, що за час співмешкання з відповідачкою вони вели спільне господарство, підтримували близькі стосунки, вона його доглядала, а саме прала та прасувала одяг, готувала їжу, прибирала квартиру, займалася господарськими справами по квартирі, а він в свою чергу повністю матеріально забезпечував і опікав відповідачів.

Вказує, що з моменту співмешкання в її квартирі стан здоров'я у нього став погіршуватися, з початку були болі в області серця, а потім постійно боліла голова, загострилися старі хвороби, за цей час він декілька разів знаходився на стаціонарному лікуванні та неодноразово з відповідачкою їздили на санаторне лікування, під час перебування в лікарні відповідачка відвідувала його і привозила їжу.

Позивач вказує, що відповідачка наполегливо почала його вмовляти щодо оформлення права власності спірної квартири на неї, оскільки у випадку його смерті вона залишиться ні з чим, а його квартира дістанеться його дітям; він був не проти того, щоб його квартира у разі його смерті перейшла у власність відповідачки як відплата за догляд за ним і як доказ своїх намірів в липні 2006 року зареєстрував відповідачку в своїй квартирі.

Вказує, що постійне погіршення стану здоров'я та систематичні наполегливі прохання відповідачки про її нещасну долю у разі його смерті призвели до того, що він погодився на оформлення спірної квартири на відповідачку. 08 грудня 2007 року вони з відповідачкою уклали договір купівлі-продажу спірної квартири на загальну суму 10 352,0 гривни, як пояснив нотаріус -це сума інвентаризаційної вартості квартири і менше цієї суми зазначати вартість квартири у договорі не можна, жодних грошових коштів йому відповідачка за продаж квартири не передавала. З часу укладення правочину до березня 2009 року майже нічого не змінилося, він з відповідачкою співмешкали в спірній квартирі як подружжя, вона його доглядала: прала та прасувала одяг, готувала їжу, прибирала квартиру, займалася господарськими справами по квартирі, а він матеріально забезпечував; він працевлаштував її до себе на роботу і на його службовому автомобілі разом їздили на роботу.

Позивач вказує, що з березня 2009 року відповідачка почала безпричинно сваритися і конфліктувати; пізніше в спірній квартирі він випадково знайшов старий паспорт  відповідачки, де була відмітка про те, що вона з 09 вересня 1992 року знаходиться у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_7; після цього вона стала сваритися і через тиждень принесла повістку до суду за її позовом про виселення його зі спірної квартири. В період часу з 10.09.2009 року по 22.09.2009 року він знаходився на лікуванні в кардіологічному відділенні шпиталю ВМУ СБ України, а потім його перевели в лікарню, яка знаходиться в смт. Ворзель для відновлення здоров'я; у цей період часу відповідачка змінила замки від вхідних дверей спірної квартири і він не міг потрапити до спірної квартири. Він звернувся до правоохоронних органів, які своїм листом повідомили, що у нього з відповідачкою виникли цивільно-правові відносини і йому рекомендовано звертатися за захистом своїх законних прав та інтересів до суду.

Вказує, що під час слухання справи в Ірпінському міському суді Київської області йому стало відомо, що відповідачка придбала спірну квартиру для забезпечення себе та своєї сім»ї, а він з її слів, ніколи з нею не мешкав і в них були короткочасні стосунки і вона проживає зі своїм чоловіком і ніколи не вела спільного господарства з ним. Також відповідачкою за час слухання справи щодо виселення згідно договору дарування квартири від 22.10.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_5, відповідачка подарувала його квартиру АДРЕСА_1 своєму сину ОСОБА_3 для того, як він вважає, щоб він не міг повернути собі власне житло.

Вважає, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між ним та відповідачкою вчинений під впливом обману; він з відповідачкою проживали однією сім»єю без шлюбу і вели спільне господарство і тут виявляється, що вона одружена і тим більше уклала оспорюваний правочин задля інтересів власної сім»ї, а не для того щоб проживати з ним та вести спільне господарство; якщо б на момент укладання угоди йому була б відома інформація , що відповідачка перебуває в шлюбі і квартира перейде у власність подружжя, то дану угоду він би не заключив. Відповідачка ввела його в оману стосовно прав в подальшому на предмет договору та мети укладання даного договору, зазначені умови мають істотне значення даної угоди і значно вплинули на заключення даної угоди.

Позивач вказує, що він є пенсіонером, учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, учасником бойових дій, іншого житла він не має і змушений з вересня 2009 року знімати в оренду квартиру та сплачувати кошти у розмірі 1 500,0 гривен щомісячно; при укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири з відповідачкою він хотів, щоб вона його доглядала, щоб у разі істотного погіршення стану його здоров'я чи смерті, вона не замислювалася щодо подальшого пошуку житла для себе, проте відповідачка з метою власного збагачення та своєї сім»ї ввела його в оману щодо подальших взаємовідносин її з ним, в зв»язку з чим звернулася з позовом до нього про виселення з власного житла.

Позивач вказує, що відповідач у цій справі ОСОБА_3 достовірно знав про те, що оспорюваний правочин вчинено під впливом обману і що його мати одружена з іншою особою; тим більше він брав участь у справі про виселення його із квартири у якості позивача разом зі своєю матірью.

В зв»язку із викладеними обставинами позивач просив визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 08.12.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрованого в реєстрі за № 3774, зареєстрованого Комунальним підприємством Київської обласної ради "Ірпінське бюро технічної інвентаризації" в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 22.12.2007 року у книзі: 14-279, номер запису:7, реєстраційний номер 11128317 недійсним; витребувати на його користь з чужого незаконного володіння квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на підставі договору дарування квартири від 22.10.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 2922, зареєстрованого Комунальним підприємством Київської обласної ради "Ірпінське бюро технічної інвентаризації" в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 23.10.2009 року за № 11128317; визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1.

В подальшому під час розгляду справи позивач уточнив свої позовні вимоги, посилаючись, крім вищезазначеного, також на те, що постійне погіршення стану здоров»я та систематичні наполегливі прохання відповідачки про її нещасну долю у разі його смерті призвели до того, що він погодився на оформлення спірної квартири на відповідачку; відповідачка в свою чергу обіцяла доглядати його до смерті, якщо оформить квартиру на неї, а він у той час потребував допомоги, оскільки лікарі не гарантували йому одужання, стан його здоров»я з кожним днем погіршувався. Вважав, що договір купівлі-продажу спірної квартири між ним та відповідачкою вчинений під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах.

Позивач просив визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 08.12.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрованого в реєстрі за № 3774, зареєстрованого Комунальним підприємством Київської обласної ради "Ірпінське бюро технічної інвентаризації" в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 22.12.2007 року у книзі: 14-279, номер запису:7, реєстраційний номер 11128317 недійсним; витребувати на його користь з чужого незаконного володіння квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на підставі договору дарування квартири від 22.10.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 2922, зареєстрованого Комунальним підприємством Київської обласної ради "Ірпінське бюро технічної інвентаризації" в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 23.10.2009 року за № 11128317; визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представники ОСОБА_8 та ОСОБА_9 позов підтримали, підтвердили обставини, викладені в позовній заяві, просили позов задовольнити.

Представник відповідачів ОСОБА_10 в судовому засіданні позов не визнала, суду пояснила, що з 09.09.1992 року ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 В 2007 році ОСОБА_2 у свого знайомого -позивача - придбала спірну квартиру, а згодом подарувала цю квартиру своєму сину. Позивач неодноразово звертався до відповідачів із позовами про визнання договорів недійсними. Вважала, що підстав для визнання недійсним спірного договору немає, оскільки відповідачка перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, позивач є досить молодою людиною і розумів, який правочин він вчиняє; всі учасники правочину мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. Пояснила, що посилання позивача на те, що договір купівлі-продажу квартири був вчинений під впливом обману або під впливом тяжкої для нього обставини та на вкрай невигідних умовах є безпідставним, просила в позові відмовити.

Третя особі - приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_11 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала суду письмову заяву, в якій просила розглядати справу в її відсутності.

Третя особа - приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала суду листа, в якому просила розглядати справу в її відсутність та винести рішення відповідно до чинного законодавства.

Представник третьої особи - Комунального підприємства Київської обласної ради "Ірпінське бюро технічної інвентаризації" в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду листа, в якому просив розглядати справу без участі їх представника.

В зв'язку із цим суд, заслухавши думку учасників судового процесу, вважав за можливе розглядати справу у відсутності третіх осіб.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, вивчивши письмові докази по справі, суд вважає заявлений позов таким, що не підлягає до задоволення, виходячи із наступного.

У відповідності до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі не підлягають доказуванню; обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В судовому засіданні встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 22 липня 2005 року ОСОБА_1 придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 за суму 60 000,0 гривен, даний договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_12 та зареєстрований в реєстрі за № 3145.

Встановлено, що згідно договору купівлі-продажу квартири від 08.12.2007 року, посвідченого  приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_11 та зареєстрований в реєстрі за № 3774 ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 купила квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1; пунктами 2.1, 2.2 даного договору визначено, що продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 10 352,0 гривни, які продавець отримав від покупця до підписання цього договору, сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру; згідно п.4.1 вимоги законодавства щодо змісту правових наслідків договору, що укладається сторонами, їм роз'яснено нотаріусом; сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру уявного та удаваного правочину. Встановлено, що даний договір зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 22.12.2007 року № 11128317.

Згідно договору дарування квартири від 22.10.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованого в реєстрі за № 2922 ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1; даний договір зареєстрований в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 23.12.2009 року № 11128317.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23.12.2009 року власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до акту депутата Гостомельської селищної ради від 27 вересня 2009 року ОСОБА_13 в АДРЕСА_1 ними відчинено двері ключами ОСОБА_2, які надав ОСОБА_14 за її згодою; в квартирі № 9 в їх присутності ОСОБА_1 забрав халат червоного кольору, шорти і футболку, інших особистих речей ОСОБА_1 в квартирі (зі слів ОСОБА_1.) не було виявлено; ОСОБА_1 проживав за вищевказаною адресою до 10 вересня 2009 року, в даний час лікується в госпіталі СБУ.

Встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році та є учасником бойових дій.

Згідно повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб 09 вересня 1992 року 1992 року ОСОБА_2 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб у виконкомі Мартиновицької сільської ради Поліського району Київської області.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом у квартирі АДРЕСА_1 із 2005 року по вересень 2009 року та вели спільне господарство.

Також в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 на час укладання спірного правочину хворів, мав діагноз «Киста правой височної области, церебральний атеросклероз, дисциркуляторная атеросклеротическая и посттравматическая енцефалопатия ІІ ст.

Встановлено, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 29 червня 2011 року по справі № 2-205/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи -приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_4, приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Комунальне підприємство Київської обласної ради "Ірпінське бюро технічної інвентаризації" про визнання договору купівлі-продажу удаваним та його розірвання, витребування майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 в позові було відмовлено, дане рішення набрало законної сили. Зазначеним рішенням було встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2005 року по вересень 2009 року проживали разом у квартирі АДРЕСА_1, вели спільне господарство.

Наведені обставини підтверджуються поясненнями позивача ОСОБА_1 та його представників ОСОБА_8 та ОСОБА_9, представника відповідачів ОСОБА_10, матеріалами справи.

У відповідності до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У відповідності до ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Враховуючи вищевикладене та оцінюючи надані докази в їх сукупності, суд вважає, що оскільки в судовому засіданні встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була придбана позивачем за суму 60 000,0 гривен, а продана ним відповідачці за суму 10 352,0 гривен, є підстави вважати, що дана квартира була відчужена позивачем відповідачу на вкрай невигідних для нього умовах. Також , як встановлено в судовому засіданні, позивач на час вчинення спірного договору купівлі-продажу даної квартири хворів та потребував лікування, а тому у суду є підстави вважати, що спірний договір купівлі-продажу був вчинений під впливом тяжкої для нього обставини.

За наведених вище підстав суд дійшов висновку, що слід визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 08 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_11, зареєстрованого в реєстрі за № 3774 недійсним та витребувати на користь ОСОБА_1 з чужого незаконного володіння квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на підставі договору дарування квартири від 22 жовтня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 2922, а також визнати за позивачем право власності на спірну квартиру.

На підставі ст. ст. 203, 215, 216, 230, 233, 387, 388 ЦК України, керуючись ст. ст.10, 11, 60, 61, 212, 214, 215, 218 ЦПК України суд:

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 08 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_11, зареєстрованого в реєстрі за № 3774 недійсним.

Витребувати на користь ОСОБА_1 з чужого незаконного володіння квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на підставі договору дарування квартири від 22 жовтня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 2922 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Копію рішення направити третім особам для відома.

Повне рішення буде виготовлене протягом п'яти днів з дня закінчення розгляду справи 25.06.2012 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Ірпінський міський суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: О. В. Пархоменко

http://reyestr.court.gov.ua/Review/25059937