Приобретатели
квартир знают, что для регистрации права собственности на квартиру заключается
нотариально удостоверенный договор купли-продажи квартиры, при этом нотариус
требует уплаты 1% стоимости квартиры в качестве сбора в пенсионный фонд. Известно
и то, что от уплаты сбора освобождаются граждане, приобретающие жилье впервые
(п. 9 ч. 1 ст. 1 Закона Украины «О сборе на обязательное государственное
пенсионное страхование»).
Доказывать
нотариусу факт приобретения жилья впервые, бесполезно. Поскольку отсутствует
механизм освобождения от сбора граждан, впервые приобретающих недвижимость. Сбор
приходится платить. Но существует возможность возвращения безосновательно
уплаченного сбора на общеобязательное государственное пенсионное страхование. С
помощью суда. Уже сформировалась положительная для владельцев квартир судебная
практика по возврату пенсионного сбора.
Для
успешного завершения судебного процесса необходимо сохранить копию документа об
уплате сбора, получить в Государственном реестре прав на недвижимое имущество справку
по идентификационным данным физического лица (как свидетельство того, что иное
недвижимое имущество отсутствует), обратиться в управление пенсионного фонда с заявлением
о возврате уплаченных денежных средств, получить отказ в удовлетворении
заявления (именно отказ пенсионного фонда является основанием для обращения в
суд).
Примеры
судебной практики местных административных судов:
Имеется
и правовая позиция Верховного Суда (постановление от 28 ноября 2018 г. по делу №
813/1126/17, производство № К/9901/34538/18).
Верховный
суд исходит из того, что нотариальное удостоверение договоров купли-продажи
недвижимого имущества осуществляется только при наличии документального
подтверждения уплаты сбора на обязательное государственное пенсионное
страхование с операций купли-продажи недвижимого имущества, однако, граждане,
приобретающие жилье впервые, не являются плательщиками сбора на обязательное
государственное пенсионное страхование.
Аналогичные
правоотношения уже были предметом рассмотрения в Верховном Суде, в частности в
постановлениях Верховного Суда от 30.01.2018 г. (дело № 819/1498/17), от
31.01.2018 г. (дело № 819/1667/17), от 28.11. 2018 г. (дело № 813/1126/17), от
01.11.2018 г. (дело № 819/1353/17), от 31.10.2018 г. (дело № 819/595/17).
Государство,
вводя определенный механизм правового регулирования отношений, обязано
обеспечить его реализацию. Иначе все негативные последствия отсутствия
надлежащего правового регулирования возлагаются именно на государство.
Вместе
с тем, все перечисленные судебные решения не являются решениями о взыскании. Они
лишь обязывают органы пенсионного фонда подать в казначейскую службу
представление о возврате гражданину сбора. Будем рады узнать о случаях
реального возврата излишне перечисленного пенсионного сбора.
update:
постановление ВС от 14.05.2019 г. по делу N 819/145/17, производство N
К/9901/45582/18
update: не прошло и… Кабинет министров наконец
установил механизм освобождения от уплаты пенсионного сбора граждан, впервые
приобретающих недвижимость.
Урядовый
портал сообщает, что правительственным решением 23.09.2020 г. внесены изменения
в Порядок уплаты сбора на обязательное государственное пенсионное страхование с
отдельных видов хозяйственных операций, утвержденный постановлением КМУ от
03.11.1998 г. № 1740. В частности, установлен механизм реализации положения об
освобождении лиц, приобретающих жилье впервые, от уплаты сбора на обязательное
государственное пенсионное страхование с операции купли недвижимого имущества.
Предусмотрено подтверждение факта приобретения недвижимого имущества впервые
информацией из Государственного реестра прав на недвижимое имущество.
ПОСТАНОВА
Іменем України
28 листопада 2018 року
м. Київ
справа
№ 813/1126/17
провадження
№ К/9901/34538/18
Верховний
Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача
- Анцупової Т. О.,
суддів:
Кравчука В. М., Стародуба О. П.,
розглянувши
у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 813/1126/17
за
позовом ОСОБА_2 до Галицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України
м. Львова, третя особа - Управління
Державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова про повернення безпідставно сплачених
коштів;
за
касаційною скаргою Галицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України
м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду (суддя
Гулкевич І. З.) від 07 червня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного
адміністративного суду (у складі колегії суддів: Качмара В. Я., Гінди О. М.,
Ніколіна В. В.) від 29 серпня 2017 року, встановив:
І.
РУХ СПРАВИ
1.
У березні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до
Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова
(правонаступник Галицьке об'єднане управління Пенсійного фонду України м.
Львова), третя особа - Управління Державної казначейської служби України у
Галицькому районі м. Львова, в якому просила: зобов'язати відповідача повернути
безпідставно сплачені кошти у розмірі 9119,45 грн.; стягнути з відповідача
судовий збір сплачений при поданні позову.
2.
В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначала, що вона не є платником збору
на обов'язкове державне пенсійне страхування в розумінні п. 9 ст. 1 Закону
України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня
1997 року № 400/97-ВР(далі - Закон № 400/97-ВР), оскільки придбавала житло
вперше, а тому сплачений нею збір підлягає поверненню.
3.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017
року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного
суду від 29 серпня 2017 року, позовні вимоги задоволено.
Зобов'язано
Галицьке об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Львова сформувати та
подати до Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі
м. Львова подання про повернення ОСОБА_2 суми збору на обов'язкове державне
пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі
9119,45 грн., сплаченого згідно квитанції від 08 грудня 2015 року № 14.
Присуджено
на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 650,00 грн. за рахунок бюджетних
асигнувань Галицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.
Львова.
4.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 15 вересня
2017 року Галицьке об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Львова
звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в
якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального
права, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду
від 07 червня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного
суду від 29 серпня 2017 року, і прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу
у задоволенні позовних вимог.
5.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 жовтня 2017 року відкрито
касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
6.
Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася.
7.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон
України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України,
Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного
судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року.
Відповідно
до п. 1 Розділу VII «Перехідні положення» зазначеного закону зміни до Кодексу
адміністративного судочинства Українивводяться в дію з урахуванням певних
особливостей. Зокрема, у пп. 4 передбачено, що касаційні скарги (подання) на
судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не
закінчився до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до
Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що
діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
8.
06 березня 2018 року касаційну скаргу Галицького об'єднаного управління
Пенсійного фонду України м. Львова на постанову Львівського окружного
адміністративного суду від 07 червня 2017 року та ухвалу Львівського
апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року передано для
розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
9.
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2018 року справу прийнято до
провадження та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
10.
Станом на 28 листопада 2018 року заперечення або відзив на касаційну скаргу до
Верховного Суду не надходили.
IІ.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
11.
Судами попередніх інстанцій установлено, що 10 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та
Дочірнім підприємством «Інтеграл Буд» Товариства з обмеженою відповідальністю
«Фірма «Інтеграл» було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (далі
- Договір), а саме купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 загальною площею 70,4 кв.
м. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського
нотаріального округу Павлишин О.В.
12.
При нотаріальному посвідченні Договору позивачем сплачено збір на обов'язкове
державне пенсійне страхування у розмірі 1 % вартості нерухомого майна, що
становить 9119,45 грн. Вказане підтверджується копією квитанції від 08 грудня
2015 року № 14.
13.
01 березня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Управління Пенсійного фонду України
в Галицькому районі м. Львова із заявою щодо повернення безпідставно сплаченого
збору на обов'язкове пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого
майна в сумі 9119,45 грн., що становить 1% збору з операцій купівлі продажу
нерухомого майна. Заява мотивована тим, що зазначена квартира є першим
нерухомим майном, придбаним позивачем.
14.
Листом Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова від 01
березня 2017 року № 3567/05-14 позивачеві повідомлено про відсутність підстав
для повернення вказаного збору. Зазначено, що Пенсійний фонд України не володіє
інформацією щодо громадян, які купують житло вперше. Також роз'яснено, що
підставою для звільнення від сплати збору з операцій купівлі-продажу нерухомого
майна осіб, які купують житло і перебувають у черзі на одержання житла, є
документ, виданий органом, до компетенції якого належить ведення обліку громадян,
які потребують поліпшення житлових умов. Оскільки позивачем не було подано
документ, який би підтверджував факт придбання нею нерухомого майна вперше,
тому підстав для повернення сплаченого збору немає.
15.
Вважаючи протиправними такі дії відповідача, позивач звернулася до суду з
адміністративним позовом.
IІІ.
ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16.
Оцінюючи доводи сторін, суд першої інстанції, з висновком якого погодився
апеляційний суд, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, виходив з
того, що відсутність механізму перевірки інформації про те, чи вперше особа
придбала житло, не може бути підставою для відмови у поверненні помилково
сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій
купівлі-продажу нерухомого майна, оскільки порушує право позивача на придбання
житла вперше без сплати відповідних страхових внесків до Пенсійного фонду
України.
17.
Водночас, в ході розгляду справи, судом першої інстанції встановлено, що
позивач звільнена від сплати пенсійного збору, як така, що придбаває житло
вперше, а тому помилково сплачений нею пенсійний збір, під час укладання
договору купівлі-продажу квартири, підлягає поверненню.
18.
У зв'язку з наведеним, суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що позовні
вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов'язання відповідача сформувати та
подати до Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі
м. Львова подання про повернення Галицьким об'єднаним управлінням Пенсійного
фонду України м. Львова збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з
операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 9119,45 грн., сплаченого
згідно квитанції від 08 грудня 2015 року № 14.
IV.
ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
19.
У касаційній скарзі скаржник вказує, що до компетенції органів Пенсійного фонду
України не належить вирішення питання щодо підтвердження факту придбання особою
житла вперше.
20.
Скаржник вказує, що Пенсійний фонд України не володіє інформацією стосовно прав
власності громадян на нерухоме майно, позбавлений можливості встановити
придбавання житла конкретною особою вперше. У своїй касаційній скарзі скаржник
наголошує, що надані позивачем суду документи не підтверджують факт придбання
позивачем житла саме вперше, що є єдиною умовою для звільнення від сплати збору
на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу
нерухомого майна.
21.
Також скаржник вказує, що позивач звернувся до суду із вказаним
адміністративним позовом із пропуском строку звернення до суду, та такий строк
судом першої інстанції був безпідставно поновлений.
V.
ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
22.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного
перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності
застосування судами норм матеріального права у спірних правовідносинах виходить
з наступного.
23.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та
органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та
законами України.
24.
Згідно з п. 9 ст. 1 Закону № 400/97-ВР платниками збору на обов'язкове пенсійне
страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм
власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком
державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за
рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що
користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними
договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою
України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на
одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий
будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно
розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3
основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом
України.
25.
Пунктом 8 ч. 1 ст. 2 цього ж Закону передбачено, що об'єктом оподаткування є,
для платників збору, визначених п. 9 ст. 1 цього Закону, - вартість нерухомого
майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
26.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих
видів господарських операцій згідно із Законом № 400/97-ВР врегульовано
Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих
видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 03 листопада 1998 року № 1740 (далі - Порядок).
27.
Згідно з абзацом першим п. 15-1 Порядку збір на обов'язкове державне пенсійне
страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується
підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та
фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від
вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна,
за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають
нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних
держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та
міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною
Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на
одержання житла або придбавають житло вперше.
28.
Відповідно до п. 15-3 Порядку нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі
договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності
документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне
страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
29.
Аналіз наведених норм свідчить, що нотаріальне посвідчення договорів
купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється лише за наявності документального
підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з
операцій купівлі-продажу нерухомого майна, однак, громадяни, які придбавають
житло вперше, не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне
страхування.
30.
Аналогічні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді,
зокрема у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року (справа №
819/1498/17) та 31 січня 2018 року (справа №819/1667/17).
31.
Водночас, у постанові від 03 липня 2018 року (справа № 819/33/17) Верховний Суд
дійшов правового висновку, що за відсутності відповідного правового механізму
перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі
Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень
зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що
зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування,
придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового
регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному
випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються
саме на державу.
32.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та
позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних
відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може
ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо
закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян,
які наділені такими правами.
33.
Як свідчать матеріали справи, у цій справі будь-яких належних та допустимих доказів,
які б спростовували твердження позивача про придбання нею житла вперше, чи
підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за нею будь-якого
іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у неї права на звільнення
від сплати збору, відповідачем не надано, а судами не встановлено.
34.
У свою чергу, процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до
державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та
інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок,
фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі
залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії,
визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до
державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів
України від 03 вересня 2013 року № 787 (далі - Порядок № 787).
35.
Пунктом 5 Порядку № 787 передбачено, що повернення помилково або надміру
зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів
бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень
бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за
ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або
надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім
зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної
фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за
формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з
додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з
його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа
на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які
підтверджують перерахування коштів до бюджету.
36.
Відповідно до пп. 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу
України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015
року № 215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в
установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування
бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у
Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру
зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння
надходжень бюджету.
37.
Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету,
здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету,
а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на відповідача покладено
обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби
подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
38.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх
інстанцій про наявність правових підстав для зобов'язання відповідача
звернутися з відповідним поданням до органів Державної казначейської служби
України щодо повернення помилково сплаченого позивачем пенсійного збору в
розмірі 9119,45 грн.
39.
Доводи касаційної скарги про пропуск позивачем шестимісячного строку,
передбаченого ст. 99 КАС України, звернення до суду, який, як вважає скаржник,
повинен обраховуватись з моменту сплати збору на обов'язкове державне пенсійне
страхування, а не з моменту отримання відповіді від управління Пенсійного фонду
у листі від 01 березня 2017 року про відмову у поверненні сплачених коштів, є
безпідставними. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції,
що перебіг строку звернення до суду у
вказаних правовідносинах розпочався після отримання позивачем відмови у
поверненні збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції
купівлі-продажу нерухомого майна, а не з моменту його сплати, а тому,
звернувшись до суду 22 березня 2017 року, позивачем дотримано встановлений
законом шестимісячний строк, у зв'язку з чим клопотання представника
відповідача обґрунтовано залишено без задоволення.
40.
Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм
матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні
судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної
інстанції у справі про задоволення позовних вимог.
41.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах
верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене
судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального
права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно
з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які
були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам
учасників справи.
42.
Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну
скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди
першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм
матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні
судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
43.
З огляду на наведене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними,
обґрунтованими, відповідають нормам матеріального права, підстави для
скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
44.
Відповідно до ст. 139 КАС України, оскільки Суд залишає в силі рішення судів
першої та апеляційної інстанцій, судові витрати не підлягають новому розподілу.
На
підставі викладеного, керуючись ст. 139, 242, 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС
України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну
скаргу Галицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова
залишити без задоволення.
Постанову
Львівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 року та ухвалу
Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року у
справі № 813/1126/17 залишити без змін.
Постанова
набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не
підлягає.
Суддя-доповідач
Т. О. Анцупова
Судді В. М. Кравчук
О. П. Стародуб
ВЕРХОВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
14.05.2019 р.
Справа
N 819/145/17
Адміністративне
провадження N К/9901/45582/18
Верховний
Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Берназюка Я. О., судді - Гриціва М. І., судді - Коваленко Н.
В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну
справу N 819/145/17 за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського об'єднаного
управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, третя особа:
Управління Державної казначейської служби України в м. Тернополі Тернопільської
області про зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою
Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської
області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 20
березня 2017 року (у складі судді Дерех Н. В.) та ухвалу Львівського
апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року (у складі колегії
суддів: Попка Я. С., Сапіги В. П., Хобор Р. Б.), встановив:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
30
січня 2017 року позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської
області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору і
виступає на стороні відповідача - Управління Державної казначейської служби
України у м. Тернополі Тернопільської області, в якому просить зобов'язати
відповідача сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби
України у м. Тернополі Тернопільської області подання про повернення ОСОБА_1
сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з
операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 12375 грн. 00 коп.,
сплаченого згідно квитанції від 15 липня 2016 року N 0.0.651836736.1.
Короткий зміст рішень судів першої та
апеляційної інстанцій
Постановою
Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 березня 2017 року,
залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від
16 травня 2017 року, позов задоволено.
Задовольняючи
адміністративний позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд,
виходив з того, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 15
липня 2016 року вперше придбане житло, відтак вона є звільнена від сплати збору
на обов'язкове державне пенсійне страхування із зазначеної операції
купівлі-продажу нерухомого майна на підставі пункту 9 статті 1 Закону України
"Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Короткий зміст вимог касаційної
скарги
Не
погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на
неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм
процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого
адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів
попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні
позовних вимог.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА
КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційна
скарга надійшла до суду 09 червня 2017 року.
Ухвалою
Вищого адміністративного суду України від 04 липня 2017 року відкрито касаційне
провадження у справі N 819/145/17, витребувано адміністративну справу та
запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд
справи цим судом не був закінчений.
У
зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1
Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного
судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС
України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Відповідно
до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23
березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії
суддів: суддя-доповідач Берназюк Я. О., судді Гриців М. І. та Коваленко Н. В.
Верховний
Суд ухвалою від 13 травня 2019 року прийняв до провадження адміністративну
справу N 819/145/17 та призначив її до розгляду в порядку письмового
провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників
справи колегією у складі трьох суддів з 14 травня 2019 року.
При
розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено
не було.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ,
ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами
попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів
встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири,
посвідченого 15 липня 2016 року приватним нотаріусом Тернопільського міського
нотаріального округу Тернопільської області К. М. І., придбана у власність
квартира за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно
інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно N
81171809 від 24 лютого 2017 року за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на
квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується рішенням про державну реєстрацію прав та
їх обтяжень N 30529645 від 19 липня 2016 року.
Під
час укладення договору купівлі-продажу квартири, позивачем був сплачений збір
на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі одного відсотка її
вартості, що становить 12375 грн., що підтверджується квитанцією від 15
листопада 2016 року N 0.0.651836736.1.
03
січня 2017 року позивач звернулась із заявою до Тернопільського об'єднаного
управління Пенсійного фонду України Тернопільської області щодо повернення
безпідставно сплаченого збору на обов'язкове пенсійне страхування з операцій
купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 12375 грн.
Листом
Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської
області від 04 січня 2017 року N 153/07 позивача повідомлено, про те, що
підстав для повернення вказаного збору немає. Також зазначено, що Пенсійний
фонд України не володіє інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме
майно, а також роз'яснено, що позивач має право звернутися до суду із
адміністративним позовом про повернення сплаченого збору.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційну
скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій
незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням
норм процесуального права, задоволено позовні вимоги. Зокрема, посилається на
те, що судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають
значення для справи.
Зокрема
зазначає, що пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на
обов'язкове державне пенсійне страхування" визначено хто є платником збору
на обов'язкове державне пенсійне страхування, а хто не є таким.
При
цьому, відповідач зазначає, що Пенсійний фонд України не володіє інформацією
стосовно прав власності громадян на нерухоме майно, позбавлений можливості
встановити придбавання житла конкретною особою вперше. Відповідач наголошує, що
надані позивачем суду документи не підтверджують факт придбання позивачем житла
саме вперше, що є єдиною умовою для звільнення від сплати збору на обов'язкове
державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Від
позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу відповідача не надходило,
що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду
справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка доводів учасників справи і
висновків суду першої та апеляційної інстанції
Надаючи
правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а
також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС
України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно
з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15
грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції,
чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є
неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм
процесуального права.
Відповідно
до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній
до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС
України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно
ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із
дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим
є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які
сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими
доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім
того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній
після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати
завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та
неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з
метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та
інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним
вимогам процесуального закону постанова Тернопільського окружного
адміністративного суду від 20 березня 2017 року та ухвала Львівського
апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року відповідають, а
вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно
до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах
повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Норми
матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент
виникнення спірних правовідносин.
Відповідно
до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на
обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26 червня 1997 року N
400/97-ВР платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є
підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні
особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств,
установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних
коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і
привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які
придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають
житло вперше.
Згідно
із пунктом 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне
страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року N 1740, збір на
обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого
майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм
власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1
відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу
такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що
придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій
іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами
та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана
Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають
у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Пунктом
15-3 зазначеного Порядку встановлено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація
на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності
документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне
страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Аналіз
наведених норм свідчить, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу
нерухомого майна здійснюється лише за наявності документального підтвердження
сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій
купівлі-продажу нерухомого майна, однак, громадяни, які придбавають житло
вперше, не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Аналогічні
правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема у
постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року (справа N 819/1498/17) та 31
січня 2018 року (справа N 819/1667/17).
Водночас,
у постанові від 03 липня 2018 року (справа N 819/33/17) Верховний Суд дійшов
правового висновку, що за відсутності відповідного правового механізму
перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі
Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень
зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що
зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування,
придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового
регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному
випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання
покладаються саме на державу.
Відсутність
в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення
можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити
придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки
невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити
до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Як
свідчать матеріали справи, у цій справі будь-яких належних та допустимих
доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання нею житла
вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за нею
будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у неї права на
звільнення від сплати збору, відповідачем не надано, а судами не встановлено.
У
свою чергу, процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до
державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та
інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок,
фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі
залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії,
визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до
державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів
України від 03 вересня 2013 року N 787 (далі - Порядок N 787).
Пунктом
5 Порядку N 787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до
бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється
за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при
поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка
набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих
до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів,
контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби
України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з
додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього
Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про
повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або
паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують
перерахування коштів до бюджету.
Відповідно
до пп. 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року N
215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому
законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів
на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному
банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих
до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Отже,
оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету,
здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету,
а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на відповідача покладено
обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби
подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Аналогічна
правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 28 листопада
2018 року у справі N 813/1126/17.
Відповідно
до Порядку казначейського обслуговування доходів та інших надходжень державного
бюджету, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 січня 2013
року N 43, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 лютого 2013 року
за N 291/22823, органи Державного казначейства України у процесі казначейського
обслуговування державного бюджету за доходами та іншими надходженнями формують
розрахункові документи і здійснюють повернення коштів, помилково або надміру
зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння
надходжень бюджету та здійснюють безспірне списання коштів державного бюджету
на підставі виконавчого документа у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів
України.
Як
встановлено судами попередніх інстанцій з інформаційної довідки з Державного
реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме
майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів
нерухомого майна N 81171809 від 24 лютого 2017 року позивач є власником
квартири АДРЕСА_1. Підстава виникнення права власності: договір
купівлі-продажу, посвідчений 15 липня 2016 року приватним нотаріусом
Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області К. М. І.,
та зареєстрований у реєстрі за N 503, рішення про державну реєстрацію прав та
їх обтяжень N 30529645 від 19 липня 2016 року. У Реєстрі прав власності на
нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження
об'єктів нерухомого майна відомості щодо фізичної особи ОСОБА_1 відсутні.
Виходячи
із встановлених обставин справи та вимог чинного законодавства, колегія суддів
Верховного суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного
висновку про те, що позивач звільнений від сплати збору на обов'язкове державне
пенсійне страхування, як такий, що придбаває житло вперше, а тому помилково
сплачений ним збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, під час
укладання договору купівлі-продажу квартири, підлягає поверненню.
Касаційна
скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували
наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були
предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів
відхилення такого аргументу.
Розглядаючи
цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними
вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові
рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених
фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої
чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального
права.
Частиною
другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства
права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон
України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в
Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських
стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно
до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики
Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при
розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини
та Європейської комісії з прав людини.
При
цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену
в рішеннях у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia),
"Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincovd and Pine v. The
Czech Republic), "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), "Трго
проти Хорватії" (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу "належного
урядування", згідно якого державні органи, які не впроваджують або не
дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати
вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик
будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а
помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Суд,
у цій справі, враховує положення Висновку N 11(2008) Консультативної ради
європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед
іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути
обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є
необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі
підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та
доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття
рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний
баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок
суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати
на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього
обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому,
зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою
Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від
різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних
правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від
різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд
також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки
аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у
справах "Салов проти України" (заява N 65518/01; пункт 89),
"Проніна проти України" (заява N 63566/00; пункт 23) та "Серявін
та інші проти України" (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з
належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших
органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на
яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди
обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає
детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок
щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення
(див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.
Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Висновки за результатами розгляду
касаційної скарги
У
відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на
момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає
касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що
суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування
норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні
судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи
наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм
матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні
судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної
інстанцій у справі.
Рішення
судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та
обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши
обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права
та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях
повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням
оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не
спростовують.
Оскільки
колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то
відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому
розподілу.
Керуючись статтями 341, 345, 349,
350, 355, 356, 359 КАС України, постановив:
Касаційну
скаргу Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України
Тернопільської області залишити без задоволення.
Постанову
Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 березня 2017 року та
ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року
залишити без змін.
Постанова
набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не
підлягає.
Головуючий
Я. О. Берназюк
Судді:
М.
І. Гриців
Н.
В. Коваленко
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 23 вересня 2020 р. N 866
Київ
Про
внесення змін до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне
страхування з окремих видів господарських операцій
Кабінет
Міністрів України постановляє:
Внести
до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих
видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 3 листопада 1998 р. N 1740 (Офіційний вісник України, 1998 р., N
44, ст. 1632; 1999 р., N 34, ст. 1778; 2018 р., N 29, ст. 1027), зміни, що
додаються.
Прем'єр-міністр
України
Д.
ШМИГАЛЬ
Інд.
73
ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 23 вересня 2020 р. N 866
ЗМІНИ,
що вносяться до Порядку сплати збору
на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських
операцій
1.
Пункт 152 доповнити підпунктами "в" і "г" такого змісту:
"в)
особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те,
що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не
приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як
частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових
прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної
складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на
нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру
речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою
прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для
приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних
підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання
житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць
проживання (після 1992 року);
г)
особа перебуває у черзі на одержання житла, що підтверджується документом,
виданим органом, до компетенції якого належить ведення обліку громадян, які
потребують поліпшення житлових умов.".
2.
Пункт 153 доповнити абзацом такого змісту:
"Нотаріальне
посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без
документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне
страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених
у підпунктах "в" і "г" пункту 152 цього Порядку інформації
та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов'язкове
державне пенсійне страхування".
3.
Абзаци п'ятий і шостий пункту 19 замінити абзацами такого змісту:
"Звіти,
передбачені цим пунктом, подаються у вигляді електронного документа (через
веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України) з використанням
кваліфікованого електронного підпису.
Порядок
подання звітів, передбачених цим пунктом, через веб-портал електронних послуг
Пенсійного фонду України затверджується правлінням Пенсійного фонду України.
У
разі неможливості подання звіту у вигляді електронного документа він подається
у паперовій формі, завірений підписом керівника оператора стільникового
рухомого зв'язку, казенного підприємства пробірного контролю, завідувача
державної нотаріальної контори або нотаріуса та скріплений печаткою (за
наявності).
У
разі надсилання звіту поштою таке відправлення на адресу відповідного органу
Пенсійного фонду України проводиться не пізніше ніж за десять днів до
закінчення граничного строку подання звіту.
Якщо
до закінчення граничного строку подання звіту виявлено помилку у звіті,
нотаріус може повторно подати сформований звіт. Чинним вважається останній
примірник звіту, поданий до закінчення граничного строку.
Якщо
помилку виявлено у звіті після закінчення граничного строку його подання,
нотаріус повинен подати за період, у звіті за який була допущена помилка, звіт
із позначкою "уточнений".".
4.
У додатку 4 до Порядку:
1)
після слів і цифр "за ___________ 20__ р."
(квартал)
доповнити
словами "первинний/уточнений (необхідне підкреслити)";
2)
пункт 3 доповнити абзацами такого змісту:
"у
тому числі з підстав придбання житла вперше:
у
першому місяці кварталу
у
другому місяці кварталу
у
третьому місяці кварталу";
3)
пункт 4 доповнити абзацами такого змісту:
"у
тому числі вартість нерухомого майна, зазначена в договорах купівлі-продажу
такого майна, за якими платники звільняються від сплати збору на обов'язкове
державне пенсійне страхування з підстав придбання житла вперше:
у
першому місяці кварталу
у
другому місяці кварталу
у
третьому місяці кварталу".
____________
Отправить комментарий