Водителя,
который пытался дать патрульным 100 гривен в качестве взятки, оштрафовали на
8500 гривен.
Не
так давно патрульные остановили автомобиль за нарушение правил дорожного
движения. Водитель предложил патрульным 100 гривен за непривлечение его к
административной ответственности. Работники полиции предупредили о том, что за
предложение и дачу взятки предусмотрена уголовная ответственность, однако правонарушителя
это не остановило. Он наклонился к машине, где сидел инспектор и положил 100 гривен
в карту двери. Патрульные вызвали полицию, водителя задержали, а деньги изъяли.
Обвиняемый
заключил с прокурором соглашение, безоговорочно признал себя виновным по ч. 1
ст. 369 УК и согласился на наказание в виде 8500 грн штрафа.
ИСТОЧНИК:
Иная
небесконечная история. Полиция возместит 28000 гривен из-за штрафа в 170 грн.
Дзержинский
районный суд города Харькова отменил постановление полицейского о наложении
административного взыскания в размере 170 грн. по делу об административном
правонарушении по ч. 6 ст. 121 КУоАП. За счет бюджетных средств в пользу истца
взысканы судебные расходы на правовую помощь в размере 28 000 гривен.
Как
указывается, полицейский составил протокол об админправонарушении в связи с
тем, что истец не перерегистрировал в установленный срок транспортное средство
после установки дополнительного оборудования (ГБО).
Суд
установил, что постановление по делу об административном правонарушении было
составлено прямо на месте остановки, что нарушило порядок вынесения
постановлений, которые выносятся не на месте правонарушения, а по месту
правонарушения — т.е. в соответствующем отделении полиции согласно
административно-территориального устройства Украины. Такое нарушение привело к
ограничению права истца, предусмотренного ст. 268 КУоАП, гарантирующей право
воспользоваться квалифицированной правовой помощью.
Суд
также указал, что привлечение к административной ответственности должно основываться
на полном и всестороннем исследовании обстоятельств дела и обосновываться
надлежащими и допустимыми доказательствами, тогда как в этом деле из таких
доказательств был только протокол полиции, а из предоставленной видеозаписи
нарушения истцом правил дорожного движения не усматривается.
ИСТОЧНИК:
Справа
№ 159/4018/18
Провадження
№ 1-кп/159/364/18
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2018 року
м. Ковель
Ковельський
міськрайонний суд Волинської області під головуванням судді Наваляного Т.Д.,
з
участю секретаря Спасюк К.В.,
прокурора
- Антонюка В.В.,
обвинуваченого
- ОСОБА_1,
захисника
- Шеремети В.М.,
розглянувши
у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Ковелі кримінальне
провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №
12017030110001563 від 18.07.2018, на підставі угоди про визнання винуватості
відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Ковеля, Волинської області,
українця, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, непрацюючого,
зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, в силу ст. 89 КК України
не судимого
обвинуваченого
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України,
-
в
с т а н о в и в :
17.07.2018
року, близько 18 год. 15 хв., неподалік будинку № 2 по вул. Грушевського в м.
Ковелі Волинської області, тимчасово виконуючий обов'язки заступника начальника
відділу організації несення служби в м. Ковелі Управління патрульної поліції у
Волинській області Департаменту патрульної поліції ОСОБА_3 спільно із
інспектором відділу моніторингу аналітичного забезпечення Управління патрульної
поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції ОСОБА_4, зупинено
автомобіль марки «Mazda», номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1, який
порушив пункти 2.1.ґ «Обов'язки та права водіїв механічних транспортних
засобів» та 15.9.ґ Правил дорожнього руху «Зупинка і стоянка», чим вчинив
адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 126 КУпАП.
В
подальшому, 17.07.2018 року, близько 18 год. 20 хв., за вищевказаною адресою,
під час оформлення службовими особами відділу організації несення служби в м.
Ковелі УПП у Волинській області ДПП України адміністративних матеріалів та
винесенні по станови про порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху України,
останній висловив пропозицію працівникам поліції, які відповідно ч. 1 ст. 2
Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних
органів», є службовими особами правоохоронного органу в зв'язку з постійним
виконанням функцій представника влади із правоохоронними і правозастосовними
повноваженнями, а саме т.в.о. заступника начальника ВОНС в м. Ковель УПП у
Волинській області ДПП ОСОБА_3, інспектору ВМАС в м. Ковель УПП у Волинській
області ДПП ОСОБА_4 надати їм неправомірну вигоду у вигляді грошей в сумі 100
грн. за те, щоб вказані службові особи з використанням наданої їм влади та
службового становища не виносили постанову про адміністративне правопорушення
та не притягали його до адміністративної відповідальності за порушення Правил
дорожнього руху. У відповідь працівники поліції пояснили та попередили ОСОБА_1
про те, що за пропозицію та надання неправомірної вигоди службовій особі
передбачена кримінальна відповідальність, однак ОСОБА_1, незважаючи на
неодноразові попередження про кримінальну відповідальність, переслідуючи
корисливу мету ухилення від відповідальності за порушення Правил дорожнього
руху, продовжував вчиняти дії направлені на пропозицію та надання неправомірної
вигоди.
Так,
ОСОБА_1 продовжуючи свої злочинні дії, нахилився до відчинених передніх дверцят
пасажира службового автомобіля марки «Mitsubishi Outlander», номерний знак 4673
та з метою ухилення від відповідальності за порушення Правил дорожнього руху,
надав неправомірну вигоду в сумі 100 гривень інспектору ВМАС в м. Ковель УПП у
Волинській області ДПП ОСОБА_4, який сидів на передньому пасажирському сидінні
даного автомобіля, поклавши вказані гроші у карту дверцят. В подальшому вказані
злочинні дії ОСОБА_1 були припинені працівниками поліції. Зокрема т.в.о.
заступника начальника ВОНС в м. Ковель УПП у Волинській області ДПП ОСОБА_3
негайно, у межах своїх повноважень, відповідно до Закону України «Про
Національну поліцію» та Закону України «Про запобігання корупції», вжив
невідкладних заходів щодо попередження, своєчасного виявлення і припинення
злочину, шляхом повідомлення по телефону про даний факт оперативного чергового
та у подальшому подання рапорту т.в.о. начальника УПП у Волинській області ДПП.
На місце події терміново прибули працівники Ковельського відділу поліції, які у
встановленому законом порядку вилучили гроші в сумі 100 грн., надані ОСОБА_1
працівникам патрульної поліції в якості неправомірної вигоди за не притягнення
його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Своїми
умисними діями, які виразилися у пропозиції та наданні неправомірної вигоди за
вчинення службовою особою, в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку
вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища,
ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 369 КК України.
Під
час досудового розслідування, 24.07.2018 між прокурором Ковельської місцевої
прокуратури з однієї сторони та підозрюваним в даному кримінальному провадженні
ОСОБА_1 з іншого боку, укладена угода про визнання винуватості.
За
умовами даної угоди, обвинувачений беззастережно визнав себе винним у вчиненні
кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, сторонами
погоджено, що при затверджені угоди ОСОБА_1 буде призначене покарання згідно
санкції ч. 1 ст. 369 КК України у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних
мінімум доходів громадян, що складає 8500 гривень. В угоді також передбачені
наслідки її укладення, затвердження та невиконання, які роз'яснені ОСОБА_1
Прокурор
в підготовчому судовому засіданні угоду
про визнання винуватості підтримав, просив її затвердити.
Обвинувачений
визнав себе винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України та
надав згоду на застосування узгодженого виду покарання у разі затвердження
угоди про визнання винуватості. Просив угоду про визнання винуватості
затвердити та призначити йому узгоджене сторонами покарання.
Захисник
обвинуваченого в підготовчому судовому засіданні просила суд затвердити угоду
про визнання винуватості.
Розглядаючи
питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд виходить з
наступного.
Відповідно
до п. 2 ст. 468 КПК України, у кримінальному провадженні може бути укладена
угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Згідно
ч. 4 ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та
підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо
кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких
злочинів. Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи
обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів,
внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.
У
п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України визначено, при прийнятті рішення у підготовчому
судовому засіданні суд має право, зокрема, затвердити угоду.
В
підготовчому судовому засіданні судом встановлено, що ОСОБА_1 обґрунтовано
обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.
369 КК України, тобто у пропозиції та наданні неправомірної вигоди службовій
особі.
Сторони
добровільно уклали угоду про визнання винуватості, зміст якої відповідає
вимогам ст. 472 КПК України, Закону України про кримінальну відповідальність, в
тому числі щодо правової кваліфікації кримінального правопорушення та щодо
узгодженої міри покарання, яка передбачена санкцією ч.1 ст. 369 КК України.
Суд,
заслухавши думку учасників кримінального провадження, переконався, що
кваліфікація дій обвинуваченого є правильною, оскільки ОСОБА_1 обґрунтовано
обвинувачується упропозиції та наданні неправомірної вигоди за вчинення
службовою особою, в його інтересах, будь-якої дії з використанням наданої їй
влади чи службового становища, тобто у вчиненні кримінального правопорушення,
передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України.
Злочин,
у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1, відповідно до ст. 12 КК України, є злочином середньої
тяжкості, внаслідок якого шкода завдана лише державним інтересам, тому
відповідно до вимог ч. 4 ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості
може бути укладена.
Укладення
угоди про визнання винуватості є добровільним, тобто не є наслідком
застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій
будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
При
цьому судом з'ясовано, що обвинувачений ОСОБА_1 повністю усвідомлює зміст
укладеної з прокурором угоди про визнання винуватості, характер обвинувачення,
щодо якого визнає себе винуватим, цілком розуміє свої права, визначені ч. 4 ст.
474 КПК України, а також наслідки укладення, затвердження даної угоди,
передбачені ч.2 ст. 473 КПК України, та наслідки її невиконання, передбачені
ст. 476 КПК України.
Відповідно
до ч.5 ст. 65 КК України, у випадку затвердження вироком угоди про примирення
або про визнання вини суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди.
Відповідно
до ст. 65 КК України, п.1 Постанови Пленуму ВССУ № 7 «Про практику призначення
судами кримінального покарання», під час призначення покарання у кожному
конкретному випадку суд має враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину,
дані про особу винуватого та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє
для її виправлення та попередження нових злочинів.
Міра
покарання, яка узгоджена сторонами є достатньою для виправлення та перевиховання
обвинуваченого та відповідає загальним засадам призначення покарання.
Обставинами,
які пом'якшують покарання обвинуваченого є щире каяття, активне сприяння
розкриттю злочину.
Крім
того, при призначені покарання враховано, що ОСОБА_1 є таким, що немає
судимостей, позитивно характеризується за місцем проживання.
Відповідно
до вимог ст. 475 КПК України, якщо суд переконається, що угода може бути
затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду та призначає узгоджену
сторонами міру покарання.
Підстави
для відмови у затвердженні угоди про визнання винуватості, передбачені
положеннями ч.7 ст. 474 КПК України відсутні.
Таким
чином, за наслідками розгляду угоди про визнання винуватості під час
підготовчого судового провадження, суд, перевіривши відповідність угоди вимогам
кримінального процесуального закону, врахувавши доводи сторін кримінального
провадження, приходить до висновку про наявність правових підстав для прийняття
рішення про затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим
і призначення ОСОБА_1 узгодженої сторонами міри покарання за вчинення
кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України та ухвалення
обвинувального вироку.
Долю
речових доказів слід вирішити в порядку ст. 100 КПК України.
У
відповідності до ст. 96-2 КК України, спеціальна конфіскація застосовується у
разі, якщо гроші, цінності та інше майно призначалися (використовувалися) для
схиляння особи до вчинення злочину, фінансування та/або матеріального
забезпечення злочину або винагороди за його вчинення.
Спеціальна
конфіскація застосовується за рішенням суду.
Вирішуючи
долю речових доказів у вигляді грошових коштів в сумі 100 гривень, суд вважає
за необхідне застосувати положення ст. 96-1, ст. 96-2 КК України, тобто
застосувати спеціальну конфіскацію, оскільки грошові кошти в сумі 100 гривень
безпосередньо були предметом злочину, передбаченого ч.1 ст. 369 КК України.
Процесуальні
витрати відсутні.
Запобіжний
захід щодо обвинуваченого ОСОБА_1 під час досудового розслідування не обирався,
клопотання про обрання такого заходу стороною обвинувачення не заявлено.
Цивільний
позов по справі не заявлено.
Керуючись
ст. ст. 469, 471, 473, 474, 475 КПК України, суд, -
У
Х В А Л И В :
Затвердити
угоду про визнання винуватості, укладену 24 липня 2018 року між прокурором
Ковельської місцевої прокуратури та обвинуваченим ОСОБА_1 у кримінальному
провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №
12017030110001563 від 18.07.2018.
Визнати
ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.
369 КК України та призначити узгоджене сторонами покарання у виді штрафу в
розмірі 500 неоподатковуваних мінімум доходів громадян, що складає 8500 (вісім
тисяч п'ятсот) гривень.
На
підставі ст.ст. 96-1, 96-2 КК України застосувати спеціальну конфіскацію до
грошових коштів в сумі 100 (сто) гривень.
Грошові
кошти в сумі 100 (сто) гривень однією банкнотою серії ВМ № 8594624, яка
поміщена в спеціальний пакет № 4322273 та знаходиться на зберіганні в слідчому
відділі Ковельського ВП ГУНП у Волинській області - конфіскувати в дохід
держави.
Речові
докази у кримінальному провадження, - компакт-диск з копією відеозапису, на
якому зафіксовано факт пропозиції та надання ОСОБА_1 неправомірної вигоди
службовим особам, який мав місце 17.07.2018, який зберігається в матеріалах
кримінального провадження - залишити в матеріалах кримінального провадження.
Вирок
на підставі угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим може
бути оскаржений з підстав, передбачених ч. 4 ст. 394 КПК України до
апеляційного суду Волинської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок
набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо
таку скаргу не було подано.
У
разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної
сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію
вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору.
Головуючий:Т.
Д. Наваляний
Справа
№ 638/4850/18
Провадження
№ 2-а/638/387/18
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14
серпня 2018 року
Дзержинський
районний суд міста Харкова у складі:
Головуючого
судді - Цвірюка Д.В.,
за
участю секретаря - Кириллової К.С.,
розглянувши
у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Дзержинського районного
суду м.Харкова в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну
справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Патрульної поліції у Полтавській
області Департаменту патрульної поліції поліцейського роти №4 батальйону УПП в
Полтавській області рядового поліції ОСОБА_2 про скасування рішення субєкта
владних повноважень та закриття справи про адміністративне правопорушення,-
встановив:
13
квітня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з
позовом до Управління Патрульної поліції у Полтавській області Департаменту
патрульної поліції поліцейського роти №4 батальйону УПП в Полтавській області
рядового поліції ОСОБА_2 про скасування рішення субєкта владних повноважень та
закриття справи про адміністративне правопорушення. Позовні вимоги обґрунтовує
тим, що постановою поліцейського роти №4 батальйону УПП в Полтавській області
рядового поліції ОСОБА_2 через недотримання п. 30.1 Правил дорожнього руху його
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого
частиною 6 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення та
застосоване адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 170 грн.
Відповідно до оскаржуваної постанови позивач 06.04.2018 року о 14:55 керував
транспортним засобом Ford Focus, державний номерний знак НОМЕР_1 на А/Д
Київ-Харків-Довжанський М-03395 км, який не перереєстрував установлений законом
порядок у встановлений термін у звязку з встановленням додаткового обладнання
(ГБО), чим порушив п. 30.1 ПДР України, чим скоїв адміністративне
правопорушення, передбачене ч.6 ст. 121 КУпАП. Свої заперечення позивач
обґрунтовує тим, що в порушення вимог Інструкції з оформлення матеріалів про
адміністративні правопорушення в органах поліції затвердженій наказом МВС
України №1376 від 06.11.2015 року, посадовою особою, що склала постанову було
не дотримано низки обовязків, зокрема поліцейським не було ознайомлено позивача
зі змістом ст.. 268 КУпАП та статей 55, 56, 59, 63 Конституції України. Також
поліцейським не було зазначено при винесенні постанови у графі «посада,
найменування органу поліції, звання, прізвище, імя та по батькові особи, яка
винесла постанову» - номер батальйону УПП в Полтавській області, та у графі
«установив» - норму закону, яка передбачає обовязок водія зареєструвати ГБО та
яка суспільна шкідливість такої бездіяльності. По-друге, в ході розгляду справи
посадовою особою не було встановлено відомостей, що стосуються особи, що
установила таке обладнання, адже власником автомобіля є ОСОБА_3, тому право
позивача щодо розпорядження автомобілем та його складовими є обмеженими, що
відповідно впливає на обовязок перереєстрації транспортного засобу для
встановлення додаткового обладнання. Позивач також зазначає, що було порушено
процедуру розгляду адміністративної справи передбаченої статтями 245, 276, 283
КУпАП, а саме: справу було розглянуто на місці зупинки транспортного засобу, що
в свою чергу не дало позивачу у повному обсязі скористатись своїми правами та
унеможливило виконання вимог щодо всебічного, повного і обєктивного зясування
обставин справи. Тому позивач вважає, що постанова прийнята без достатніх
правових підстав, є незаконною, необґрунтованою та підлягає скасуванню, адже
поліцейським порушена процедура розгляду справи, не дотримані права ОСОБА_1, як
особи, що притягається до адміністративної відповідальності. Просить суд
позовні вимоги задовольнити.
Позивач
в судове засідання не зявився, його представник надав до суду заяву, в якій
просив розглядати справу за її відсутності, позовні вимоги підтримав у повному
обсязі.
Відповідач
- Управління Патрульної поліції у Полтавській області Департаменту патрульної
поліції поліцейського роти №4 батальйону УПП в Полтавській області рядовий
поліції ОСОБА_2, отримавшикопію ухвалипро відкриттяпровадження такопію
позовноїзаяви, надав суду відзив на позовну заяву, згідно якого вважає позовні
вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з
того, що 06.04.2018 року ним було винесено постанову по справі про
адміністративне правопорушення за ч.6 ст.122 КУпАП про притягнення позивача до
адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 170 гривень, в
якій зазначено, що позивач 06.04.2018 року о 14:55 керував транспортним засобом
Ford Focus, державний номерний знак НОМЕР_1 на А/Д Київ-Харків-Довжанський
М-03395 км, який не перереєстрував установлений законом порядок у встановлений
термін у звязку з встановленням додаткового обладнання (ГБО), чим порушив п.
30.1 ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.6
ст.121 КУпАП. Зазначає, що оскаржувана постанова повністю відповідає вимогам,
встановленим Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про
адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху,
зафіксовані не в автоматичному режимі №1395 від 07.11.2015 року. Також
зазначає, що законодавством, як виключення, передбачено процедуру скороченого
провадження при притягненні до адміністративної відповідальності, під час якої
фіксація адміністративного правопорушення, розгляд справи і накладення
адміністративного стягнення на правопорушника відбувається безпосередньо на
місці його вчинення. Вважає, що пояснення позивача, викладені ним в позовній заяві,
щодо відсутності в його діях порушень ПДР та складу адміністративного
правопорушення, а також посилання на нібито вчинені відповідачем порушення
процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, є лише спробою
уникнути встановленої законом відповідальності. Зазначає, що факт вчинення
позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.6 ст.122 КУпАП,
підтверджується даними відео з нагрудного відео реєстратора. На підставі
викладеного просив справу розглянути без його участі, в задоволенні позову
відмовити у повному обсязі.
Повно,
всебічно та обєктивно дослідивши наявні у справі докази, оглянувши диск з
відеозаписом, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив такі факти та
відповідні їм правовідносини.
Відповідно
до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є
справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері
публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та
інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку
субєктів владних повноважень.
Будь-які
рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та
обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під
собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його постановлено або
вчинено, а суд, відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо
оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень,
перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням
повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з
урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення,
безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу
рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно,
зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими
наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких
спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття
рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта
владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд
зазначає, що предметом судового дослідження за даними правовідносинами є
правомірність дій субєкта владних повноважень щодо встановлення
адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про
адміністративне правопорушення. Таким чином, досліджуючи питання правомірності
застосування адміністративної відповідальності до позивача у вказаних спірних
правовідносинах, суд перевіряє, чи були у інспектора підстави для прийняття
постанови про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про визнання його
винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 6
статті 121 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у
розмірі 170, 00 грн.
Порядок
діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати
протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі
правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за
їх вчинення, регулюється КУпАП, яким серед іншого визначено, що ніхто не може
бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше
як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про
адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції
органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності
(частини перша, друга статті 7 КУпАП); завданнями провадження у справах про
адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об'єктивне
з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з
законом (стаття 245 КУпАП).
Провадження
у справі про адміністративне правопорушення передбачає низку визначених у
законі послідовних дій відповідного органу (посадової особи). За загальним
правилом фіксація адміністративного правопорушення починається зі складення
уповноваженою посадовою особою протоколу про його вчинення. У ньому
зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові
особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до
адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і
суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає
відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих,
якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної
відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи (частина перша
статті 256 Кодексу). Протокол підписується особою, яка його склала, і особою,
яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідківі
потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами (частина друга
статті 256 КУпАП). У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної
відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це; така
особа має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які
додаються до нього, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання
(частина третя статті 256 КУпАП). Протокол разом з іншими матеріалами справи,
зокрема процесуально оформленими доказами, перелік яких встановлено у статті
251 Кодексу, надсилається органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати
справу про адміністративне правопорушення (частина перша статті 257 КУпАП).
Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення визначено у главі 17
КУпАП.
У
частині першій статті 277 КУпАП закріплено, що справа про адміністративне
правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом
(посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про
адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
З
метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної
відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог
статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного
з'ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом
уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне
правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне
правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній
відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність,
а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При
накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення,
особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і
обтяжують відповідальність (частина друга статті 33 КУпАП).
Згідно
з частиною 1 статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної
відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати
пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи
користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який
за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної
особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не
володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржувати постанову у справі. Крім
того, у цій правовій нормі передбачено, що справа про адміністративне
правопорушення повинна розглядатися в присутності особи, яка притягається до
адміністративної відповідальності; за відсутності такої особи справу може бути
розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і
час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення
розгляду справи.
У
наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо
забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної
відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою)
справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти
безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Водночас вказані
положення є законодавчими гарантіями об'єктивного і справедливого розгляду
справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі,
якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і
стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал,
достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до
адміністративної відповідальності.
Отже,
складання протоколу про адміністративне правопорушення та розгляд уповноваженим
органом (посадовою особою) справи про таке правопорушення належать до різних
стадій адміністративного провадження.
Конституційний
Суд України у рішенні від 26.05.2015 року у справі №1-11/2015 за конституційним
поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного
тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про
адміністративні правопорушення дав офіційне тлумачення зазначеній нормі,
вказавши, що положення частини першої статті 276 Кодексу України про
адміністративні правопорушення, яке передбачає, що «справа про адміністративне
правопорушення розглядається за місцем його вчинення», в аспекті порушеного у
конституційному поданні питання необхідно розуміти так, що використане в ньому
словосполучення «за місцем його вчинення» визначає
адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція
відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про
адміністративне правопорушення.
В
мотивувальній частині вказаного рішення Конституційний Суд України зазначив, що
у частинах 1, 2 ст.258 Кодексу визначено випадки, коли протокол про вчинення
адміністративного правопорушення не складається, а адміністративне стягнення
накладається і стягується на місці вчинення правопорушення, якщо особа не
оспорює допущеного нею порушення і адміністративного стягнення, що на неї
накладається, а розмір штрафу не перевищує передбаченого у Кодексі
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Перелік адміністративних
правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх
вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом.
За
Кодексом до цього переліку належать, зокрема, такі адміністративні
правопорушення: порушення вимог пожежної безпеки в лісах (стаття 77); порушення
правил полювання (частина перша статті 85); порушення правил рибальства
(частина третя статті 85); порушення правил щодо карантину тварин, інших ветеринарно-санітарних
вимог (стаття 107); викидання сміття та інших предметів з вікон і дверей
вагонів поїздів, прохід по залізничних коліях у невстановлених місцях (частина
третя статті 109); викидання за борт річкового або маломірного судна сміття та
інших предметів (частина третя статті 116-2); провезення ручної кладі понад
установлені норми і неоплаченого багажу (стаття 134); безквитковий проїзд
(стаття 135); прояв неповаги до суду (стаття 185-3). Притягнення особи до
адміністративної відповідальності у вказаних випадках фактично відбувається у
скороченому провадженні.
Таким
чином, Конституційний Суд України у зазначеній справі дійшов висновку, що всі
інші види правопорушень, в тому числі і ті, за які відповідальність передбачена
статтею 121 Кодексу, розгляду у скороченому провадженні не підлягають.
Скорочене
провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає,
зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання
адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його
вчинення. Застосування посадовою особою процедури скороченого провадження в
інших випадках, які не визначені законом, тобто розгляд справи про
адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а не за
місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке
правопорушення, призводить до порушення процесуальних прав особи, яка
притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257,
268, 277, 278, 279, 280 Кодексу.
У
пункті 2.4 Рішення Конституційний Суд констатує, що аналіз положень глави 22
Кодексу в системному зв'язку з положеннями його глави 17 вказує на те, що
підстав для ототожнення місця вчинення адміністративного правопорушення з
місцем розгляду справи про таке правопорушення немає, а словосполучення «на
місці вчинення правопорушення» і «за місцем його вчинення», які містяться у
статтях 258, 276 Кодексу, мають різне цільове спрямування і різний правовий
зміст. Зокрема, словосполучення «за місцем його вчинення», застосоване у положенні
частини першої статті 276 Кодексу, за якою «справа про адміністративне
правопорушення розглядається за місцем його вчинення», вказує на
місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про
адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з
адміністративно-територіальним устроєм України.
Судом
встановлено, що спірна постанова у справі про адміністративне правопорушення
відповідачем була винесена відразу ж безпосередньо на місці, тобто, з
порушенням порядку розгляду справ про адміністративні правопорушення, що
призвело до порушення прав позивача, передбачених статтею 268 КУпАП, зокрема,
користуватися кваліфікованою юридичною допомогою при розгляді справи про
адміністративне правопорушення, а тому така постанова є протиправною та
підлягає скасуванню в судовому порядку.
Крім
того, відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справ
про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено
адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи
підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують
і обтяжують відповідальність,чи заподіяномайнову шкоду,чи єпідстави дляпередачі
матеріалівпро адміністративнеправопорушення нарозгляд громадськоїорганізації,трудового
колективу,а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного
вирішення справи.
За
приписами статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне
правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом
порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність
адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші
обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані
встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями
особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих,
свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів
та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи
засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за
виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки
дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими
документами.
Отже,
висновки пронаявність чи відсутність в діях особи адміністративного
правопорушення мають бути зроблені на підставі всебічного, повного і
об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів.
Відповідно
до частини 1, 2 статті 77КАС України кожна сторона повинна довести ті
обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків,
встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про
протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень
обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності
покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Тобто,
у адміністративних справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльність
суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його вини. Презумпція вини
покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись
на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та
спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Між
тим, на підтвердження встановленого в постанові вчиненого позивачем
адміністративного правопорушення, доказів щодо порушення ОСОБА_1 п.30.1 Правил
дорожнього руху України, передбачених статтею 251 КУпАП, зокрема, пояснень
свідків, речових доказів, показань технічних приладів та технічних засобів, що
мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки,
відеозапису тощо, окрім адміністративного протоколу, відповідачем не надано.
При
цьому наданий відповідачем відеозапис не містить даних в підтвердження обставин
вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.6 ст.121
КУпАП.
Суд,
дослідивши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини,
на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають
юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до
висновку, що позов ОСОБА_1 до Управління Патрульної поліції у Полтавській
області Департаменту патрульної поліції поліцейського роти №4 батальйону УПП в
Полтавській області рядового поліції ОСОБА_2 про скасування рішення субєкта
владних повноважень та закриття справи про адміністративне правопорушення
підлягає задоволенню у повному обсязі, а оскаржувана постанова підлягає
скасуванню.
Відповідно
до статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом
владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або
оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних
асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або
якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем
представлено відомості суду про надання йому допомоги фахівцем в галузі права,
додано також розрахунок робочого часу особи, яка надавала професійну правничу
допомогу, та в чому вона була виражена, а також підтвердив це належними та
допустимими доказами (договором б/н від 06.04.2018 року з розрахунком
адвокатського гонорару від 04.06.2018 року, а також квитанцію до прибуткового
касового ордера серії ХВ 351 про оплату юридичних послуг на суму 28000,00 грн),
а тому суд вважає вимогу про стягнення витрат на правову допомогу обґрунтованою
та такою, що підлягає задоволенню.
На
підставі викладеного, керуючись ст.ст.2,3,6,9,77,122,139,243-246,262,286 КАС
України, ст. 279, 280 КУпАП суд,-
ухвалив:
Позов
ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, рнокпп НОМЕР_2, АДРЕСА_1) до Управління Патрульної
поліції у Полтавській області Департаменту патрульної поліції поліцейського
роти №4 батальйону УПП в Полтавській області рядового поліції ОСОБА_2
(м.Полтава, вул.Європейська, 164) про скасування рішення субєкта владних
повноважень та закриття справи про адміністративне правопорушення задовольнити
повністю.
Скасувати
постанову поліцейського роти №4 батальйону УПП в Полтавській області ДПП
рядового поліції ОСОБА_2 серії ВР №153731 від 06.04.2018 року про накладення
адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення
стосовно ОСОБА_1 за ч.6 ст.121 КУпАП.
Закрити
провадження по адміністративній справі у відношенні ОСОБА_1 у вчиненні
адміністративного правопорушення, передбаченого ч.6 ст.121 КУпАП.
Стягнути
за рахунок бюджетних асигнувань з Управління патрульної поліції в Полтавській
області на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу у розмірі 28 000
(двадцять вісім тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнути
за рахунок бюджетних асигнувань з Управління патрульної поліції в Полтавській
області на користь держави судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривень
80 копійок.
Рішення
може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду шляхом
подачі апеляційної скарги через Дзержинський районний суд м.Харкова протягом
тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено
лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку
письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного
судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день
його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на
апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження також може бути
поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків,
визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення
суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги
всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання
апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після
повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного
провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками
апеляційного перегляду.
Повний
текст рішення буде складено 20.08.2018 року.
Головуючий
суддя: Д.В.Цвірюк
Отправить комментарий