Пишут,
что более 5900000 гривен просит взыскать с Российской Федерации вдова военного,
который подорвался на мине в Донецкой области.
В
суд поступил очередной иск к Российской Федерации о взыскании морального вреда
в размере 180 000 евро.
Так,
в суд обратилась вдова погибшего военнослужащего в своих интересах и интересах
двух малолетних детей. В обоснование требований истица указала, что муж в июне
2015 года выполняя боевое задание во время разведки местности наткнулся на
минное поле и взорвался. Военный получил травмы не совместимые с жизнью.
Истица
указывает, что является общеизвестным факт военной агрессии Российской
Федерации против Украины, в результате которого погиб ее муж, поэтому именно
Российская Федерация должна нести ответственность за военные действия, в
результаты которой погибают украинцы, и именно с этой страны следует взыскать
моральный ущерб. Истица указывает, что потеряла смысл жизни из-за гибели мужа и
веру в будущее.
Определяя
размер причиненного ей морального вреда, женщина руководствовалась практикой
Европейского суда по правам человека по аналогичным вопросам, в частности
решениями «Хачукаевы против России», «Сагаева и другие против России»,
«Исламова против России».
Как
свидетельствует единый реестр свидетельств постапокалипсиса в городе
Хмельницком такие дела рассматриваются судом не первый раз. С государства
Российская Федерация взыскиваются различные суммы денежных средств.
Остается
открытым вопрос реального исполнения подобных судебных решений.
Интересна
и судебная практика по делам о взыскании ущерба, причиненного военными
действиями? с государства Украина. Истцы по таким делам не так удачливы.
#бес
#политики только свидетельства из единого реестра
Справа
№ 686/21800/18
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(заочне)
13
листопада 2018р. м. Хмельницький
Хмельницький
міськрайонний суд в складі: головуючого судді - Продана Б.Г., за участю
секретаря судового засідання - Бондар А.П., розглянувши у відкритому судовому
засіданні в залі суду в м. Хмельницькому цивільну справу № 686/21800/18 за
позовною заявою ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди,
завданої внаслідок збройної аргесії Російської Федерації проти України,
ВСТАНОВИВ:
18
вересня 2018 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1, яка діє в своїх
інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Російської Федерації
про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської
Федерації проти України.
В
обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що вона 30.09.2006 року одружилась
з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцем с. Ладиги Старокостянтинівського району
Хмельницької області. Від шлюбу в них народилось двоє дітей: ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 В 2014 році був призваний Сватівським
районним військовим комісаріатом Луганської області по мобілізації в в/ч пп
В0624 та направився в його складі в зону бойових дій на сході України. В період
проходження військової служби займав посаду старшого навідника 2 мінометного
взводу, ВОС- 143803А. Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року
розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок
чого анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окупованої
території Донецької та Луганської областей України. В період з 29.08.2014 року
по ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_4 брав безпосередню участь в антитерористичній операції,
забезпечував її проведення і захист незалежності та територіальної цілісності
України.
Відповідно
до Акту службового розслідування №7 від 06.11.2014 року за фактом загибелі
особового складу військової частини пп В0624 ІНФОРМАЦІЯ_7 в районі с. Веселої
Гори Слов'яносербського району Луганської області, біля будинку Гольфклубу
встановлено, що після виконання бойового завдання у районі с. Стукалова Балка
Слов'яносербського району Луганської області особовий склад взводу, у числі
якого був і ОСОБА_4, повертався до м. Щастя Новоайдарського району Луганської
області на вітомобілі Зил -131. Приблизно о 14:30 год. особовий склад взводу ПП
В0624 з ОСОБА_4 потрапив під вогонь із засади російських бойовиків. У засідці
були танк, БТР та значна кількість озброєних солдат. Внаслідок того, що вогонь
був відкритий із засідки, крім рядового ОСОБА_6, всі бійці взводу пп В0624
(батальйону «Айдар») загинули.
Рішенням
Хмельницького міськрайонного суду від 03.05.2017 року у справі №686/5943/17
було встановлено факт загибелі ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, при виконанні обов'язку
військової служби ІНФОРМАЦІЯ_7 на території Луганської області в м. Щастя,
внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Внаслідок
втрати чоловіка та батька її дітей, який загинув у результаті військової
агресії Російської Федерації проти України, а також з огляду на особливий
цинізм, з яким Російською Федерацією порушуються основоположні права й свободи
людини в Україні, позивач відчуває безперервну, невгамовну душевну біль та
страждання. ОСОБА_1 та її малолітні діти втратили душевний спокій, постійно
відчувають незахищеність та розчарування. Через смерть свого чоловіка та батька
її дітей, позивач втратила сенс життя та віру в майбутнє, постійно відчуває
страждання від втрати рідної їй людини, що не дає їй можливості нормально
спілкуватися з оточуючими, працювати та підтримувати нормальний спосіб життя,
оскільки постійно знаходиться у стресовому стані, що супроводжуються
періодичними депресіями. Безпосереднім суб'єктом, внаслідок дій якого їй
завдано моральну шкоду, є Російська федерація, її Збройні сили, а також
створені нею військові формування, які підтримуються, спонсоруються та фактично
керуються Російською Федерацією та мають на озброєнні засоби, використання яких
становлять підвищену небезпеку для оточуючих.
ОСОБА_1
вважає, що незаконними діями з боку Російської Федерації порушено невід'ємне
право її чоловіка та батька її дітей на життя, гарантоване ст. 2 Європейської
конвенції її право на повагу до сімейного життя, тому змушена звернутися із
вказаним позовом, в якому просить стягнути із Російської Федерації на її
користь та на користь її дітей моральну шкоду у розмірі по 1 974 000,00 (один
мільйон дев'ятсот сімдесят чотири тисячі) грн. 00 коп., що за офіційним курсом
НБУ складає 60 000 (шістдесят тисяч) Євро.
Розмір
моральної шкоди встановлений позивачем з урахуванням характеру і обсягу
завданих їй моральних страждань, істотного порушення конституційних прав її
чоловіка та батька її дітей, умисного характеру дій, а також почуття
безпорадності та розчарування, які вона відчуває роками через неможливість
відновити порушені права її чоловіка та її особисті права. Також, при
визначенні розміру моральної шкоди позивач керується практикою Європейського
суду з аналогічних питань, що є джерелом права.
У
судовому засіданні позивач не з'явилась, під час підготовчого засідання
надавала пояснення по справі, подала до суду заяву про слухання справи у її
відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просить їх
задовольнити, не заперечує проти винесення заочного рішення.
Відповідач,
який про місце, час та дату розгляду справи повідомлявся через Посольство
Російської федерації в Україні у судове засідання не з'явився. Причини неявки
суду не відомі.
Враховуючи
вимоги ст. 280 ЦПК України, а також беручи до уваги згоду позивача по справі,
суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі тих доказів,
які є в матеріалах справи.
Дослідивши
письмові матеріали справи, суд вважає позовні вимоги задовільнити.
Судом
встановлено, що 30.09.2006 року ОСОБА_1 одружилась з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженцем с. Ладиги Старокостянтинівського району Хмельницької області. Від
шлюбу в них народилось двоє дітей: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_4 В 2014 році був призваний Сватівським районним військовим
комісаріатом Луганської області по мобілізації в в/ч пп В0624 та направився в
його складі в зону бойових дій на сході України. В період проходження
військової служби займав посаду старшого навідника 2 мінометного взводу, ВОС-
143803А. Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася
військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок чого анексована
територія Автономної Республіки Крим, частково окупованої території Донецької
та Луганської областей України. В період з 29.08.2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_7
ОСОБА_4 брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпечував її
проведення і захист незалежності та територіальної цілісності України.
Відповідно
до Акту службового розслідування №7 від 06.11.2014 року за фактом загибелі
особового складу військової частини пп В0624 ІНФОРМАЦІЯ_7 в районі с. Веселої
Гори Слов'яносербського району Луганської області, біля будинку Гольфклубу
встановлено, що після виконання бойового завдання у районі с. Стукалова Балка
Слов'яносербського району Луганської області особовий склад взводу, у числі
якого був і ОСОБА_4, повертався до м. Щастя Новоайдарського району Луганської
області на вітомобілі Зил -131. Приблизно о 14:30 год. особовий склад взводу ПП
В0624 з ОСОБА_4 потрапив під вогонь із засади російських бойовиків. У засідці були
танк, БТР та значна кількість озброєних солдат. Внаслідок того, що вогонь був
відкритий із засідки, крім рядового ОСОБА_6, всі бійці взводу пп В0624
(батальйону «Айдар») загинули.
Від
втрати чоловіка та батька її дітей, позивачка зазнала душевні страждання, тому
звернулася із позовом про стягнення моральної шкоди.
Рішенням
Хмельницького міськрайонного суду від 03.05.2017 року у справі №686/5943/17
було встановлено факт загибелі ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, при виконанні обов'язку
військової служби ІНФОРМАЦІЯ_7 на території Луганської області в м. Щастя,
внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
За
правилами ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у
господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили,
не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи
або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено
законом.
Згідно
зі ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та
правовий режим на тимчасово окупованій території України" №1207-VІІ від 15
квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом
України "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати
початку тимчасової окупації" від 15 вересня 2015 року №685-VІІІ Автономна
Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією
України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
В
силу ст. 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року
№1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав
збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається
будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави
або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини
території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на
військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи
повітряні флоти України.
Аналізуючи
наведені обставини та докази у справі, суд прийшов до висновку, що наслідком
саме збройної агресії Російської Федерації відносно України (що є і
загальновідомими фактами, а тому не підлягають доказуванню також і за нормами
ч.4 ст.82 ЦПК України), стала окупація частини території України, а саме в т.ч.
частини Луганської області, де загинув чоловік позивача.
Згідно
з ч.2 ст.2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні
держави та інші суб'єкти публічного права.
За
вимогами ч.6 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та
правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування
матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації
державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України,
іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на
Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма
можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди
Російською Федерацією.
З
матеріалів справи вбачається, також і встановлено судом, що внаслідок збройної
(військової) агресії Російської Федерації частини Луганської області, загинув
чоловік позивачки, батької її малолітнії дітей, що завдало їй та її дітям
значної моральної шкоди, що виражається в основному - це втратою в її житті
чоловіка, дітям - батька, при цьому позивач має необхідний та достатній обсяг
цивільної правоздатності для звернення до суду з такими вимогами, як дружина
загиблого.
Статтею
6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8
Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту
конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно
до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного
права, має право на відшкодування.
Згідно
з ст.23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та
стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із душевними стражданнями, у
зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких
родичів, а також ушкодженням здоров'я. Моральна шкода відшкодовується грішми,
іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди
визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та
душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його
можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо
вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які
мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються
вимоги розумності і справедливості.
Згідно
з Постановою Пленуму Верховного Суду України ( п.3, 9) N 4 від 31.03.95 р.
"Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової)
шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру
внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних
фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв'язку з
ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через
неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з
оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
За
змістом ст.ст. 1167, 1168 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або
юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю,
відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків,
встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується
незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки
Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її
завдала: в т.ч. у випадках, встановлених законом.
Моральна
шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована
одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана
смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам
(усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею
однією сім'єю.
Право
на життя передбачені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод
від 04.11.1950р., ІУ Женевською конвенцією 1949р. про захист цивільного
населення під час збройного конфлікту, розділу ІІ Конституції України.
Порушивши
Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (п.1,2),
Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі
01.08.1975р., договори укладені між Україною та Росією в т.ч. про українсько-російський
державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав,
гарантованих ст.2 Статуту ООН, а тому є на переконання суду державою-агресором,
що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
При
вирішенні вимог позивача, суд також застосовує практику Європейського суду з
прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE
OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), згідно якого
вирішено зобов'язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні
страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.
Обґрунтовуючи
завдану відповідачем моральну шкоду в сумі 60 000 Євро, позивач довела в
судовому, через власний душевний невгамовний біль, безперервні її страждання
через втрату чоловіка, страждання малолітніх дітей через втрату батька, які
вона та її діти відчувають роками, наявність підстав для задоволення її вимог в
повному обсязі, у зв'язку з встановленим в судовому порядку фактом порушення
відповідачем основоположних прав людини в Україні, що є справедливою
компенсацією з агресора - Російської Федерації, на користь дружини та дітей
загиблого чоловіка та батька.
Відповідно
до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим
Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або
оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Захист
цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі
їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Особа,
права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом
захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав
розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру,
за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних)
прав та вплив на порушника.
Завданням
цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і
вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних
прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб,
інтересів держави (ст. 2 ЦПК).
Частиною
ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті
обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень,
крім випадків, встановлених цим кодексом.
Згідно
ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що
ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні
наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого
значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу
окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Таким
чином, заслухавши пояснення сторони позивача, дослідивши письмові матеріали
справи, суд приходить до висновку про обгрунтованість та доведеність позовних
вимог ОСОБА_1.
На
підставі вищевказаного, ст. 8 Конституції України, ст.ст. 2, 6 Конвенції про
захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року,
ратифікованої 17.07.1997р., Женевської конвенції 1949 року про захист
цивільного населення під час збройного конфлікту, ст.ст. 23, 1167, 1168 ЦК
України, керуючись ст.ст. 4, 81, 89, 263, 265, 280 ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
Позов
задоволити.
Стягнути
з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, паспорт
НОМЕР_1, моральну шкоду у розмірі 1 974 000,00 (один мільйон дев'ятсот сімдесят
чотири тисячі гривень нуль нуль копійок), що за офіційним курсом НБУ на день
підписання заяви складає 60 000 (шістдесят тисяч) Євро.
Стягнути
з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, моральну шкоду
у розмірі 1 974 000,00 (один мільйон дев'ятсот сімдесят чотири тисячі гривень
нуль нуль копійок), що за офіційним курсом НБУ на день підписання заяви складає
60 000 (шістдесят тисяч) Євро.
Стягнути
з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, моральну шкоду
у розмірі 1 974 000,00 (один мільйон дев'ятсот сімдесят чотири тисячі гривень
нуль нуль копійок), що за офіційним курсом НБУ на день підписання заяви складає
60 000 (шістдесят тисяч) Євро.
Заочне
рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою
відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом
тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне
рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення
пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана
протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач
має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим
Кодексом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з
дня його проголошення до Апеляційного суду Хмельницької області.
Заочне
рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим
Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга,
або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Дата
складання повного тексту рішення 13.11.2018 року.
Суддя:
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07
листопада 2018 року
місто
Київ
Єдиний
унікальний номер справи 757/54411/16-ц
Номер
провадження № 22-ц/824/1592/2018
Київський
апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних
справ: судді-доповідача - Вербової
І.М., суддів Саліхова В.В., Шахової
О.В.,
за
участю секретаря судового засідання - Іваницької О. В.,
вивчивши
апеляційні скарги Держави України в особі Кабінету Міністрів України та ОСОБА_2
в інтересах Міністерства оборони України на рішення Печерського районного суду
міста Києва від 22 лютого 2018 року, ухвалене під головуванням судді Цокол
Л.І., у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Держави України в особі
Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України,
Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Міністерства оборони
України, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління
Національної гвардії України, третя особа - Служба безпеки України, про
стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої у результаті проведення
антитерористичної операції,
в
с т а н о в и в :
У
листопаді 2016 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулись до Печерського
районного суду міста Києва з позовом до Держави України в особі Кабінету
Міністрів України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного
центру при Службі безпеки України, Міністерства оборони України, Міністерства
внутрішніх справ України, Головного управління національної гвардії України про
стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_3 заподіяну їй матеріальну шкоду у
розмірі 366 172 грн. 30 коп., стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_3,
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 завдану ним матеріальну шкоду у розмірі 528 209 грн. 50
коп., а також стягнення з відповідачів на користь позивачів по 100 000 грн.
моральної шкоди кожному.
Позовні
вимоги мотивували тим, що Указом Президента України «Про рішення Ради
національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про
невідкладені заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження
територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014 розпочато
антитерористичну операцію. Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про
затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася
антитерористична операція» від 30 жовтня 2014 року №1053-р та «Про затвердження
переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична
операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень
Кабінету Міністрів України» від 02 грудня 2015 року №1275-р. с. Піски,
Ясинуватського району, Донецької області відноситься до населених пунктів, на
території яких здійснюється антитерористична операція.
Так,
ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 Також, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є
власниками квартири АДРЕСА_4.
Загальновідомим
є той факт, що після початку проведення антитерористичної операції, с. Піски
опинилося на лінії бойового зіткнення, зазначений район піддавався щоденним
обстрілам, відповідно у с. Піски було зруйновано багато житлових будівель та
майже всю інфраструктуру.
У
зв'язку з наведеним, у липні 2014 року ОСОБА_3 разом зі своєю родиною та
ОСОБА_4 були вимушені покинути житло та роботу, з метою безпеки виїхати до
Київської області, де останні наразі орендують житло, а ОСОБА_5 була вимушена
виїхати до Харківської області. Позивачі за місцем свого проживання стали на
облік як тимчасово переміщені особи із зони проведення АТО.
Під
час обстрілів с. Піски внаслідок проведення АТО в період з липня 2014 року по
сьогоднішній день, у результаті потрапляння до квартири уламків від снарядів та
вибухових хвиль, в квартирах позивачів знищені вінка, пошкоджені стіни, стеля,
двері та дверні отвори, а також зруйновано та пошкоджене майно, що знаходилось
у квартирах, а саме: меблі, сантехніка, побутова техніка, посуд та особисті
речі. Крім того, самі багатоквартирні будинки, у яких знаходяться квартири
позивачів, сильно пошкоджені: зруйнований дах, під'їзди, сходові отвори, що
прискорює руйнування і самого будинку в цілому, і квартир позивачів. Також, у
квартирах повністю відсутнє газо-, водо- та електропостачання.
В
результаті наведеного, квартири позивачів є непридатними для подальшого
проживання.
Вищевикладені
обставини підтверджуються рядом письмових доказів, а саме: довідками
Виконавчого комітету Пісківської сільської ради №ДЗЖ-110 від 12 серпня 2015
року та №ДЗЖ-140 від 09 вересня 2015 року, довідками Ясинуватської
райдержадміністрації №974 від 18 червня 2016 року та №1021 від 10 жовтня 2016
року, відповіддю на колективне звернення Департаменту житлово-комунального
господарства Донецької обласної державної адміністрації від 07 липня 2016 року
№Л-250, у якій зазначено, що станом на сьогодні інфраструктура с. Піски
зруйнована повністю. Житловий фонд зруйнований в значній мірі або суттєво
пошкоджений, що робить неможливим проживання у ньому. Крім того, на теперішній
час в с. Піски тривають бойові дії, внаслідок чого відсутня можливість
комісійного обстеження зруйнованого (пошкодженого) житлового фонду із
складенням відповідних актів обстеження. Зазначене питання може бути розглянуто
після завершення бойових дій; відповіддю на колективне звернення Ясинуватської
військово-цивільної адміністрації Донецької області від 30 червня 2016 року
№Л-009-02-32-1.2, у якій зазначено, що станом на 30 червня 2016 року с. Піски
знаходиться в мілітаризованій зоні, у якій продовжуються бойові дії та
артилерійські обстріли. До теперішнього
часу з приводу небезпеки немає можливості доступу до даної території фахівців
для комісійної оцінки об'ємів зруйнованого та пошкодженого житла. Обстеження
зруйнованих (пошкоджених) будинків та об'єктів інфраструктури буде можливим
після сталого припинення бойових дій, розмінування території, дозволу на це
військових та органів з надзвичайних ситуацій; фотографіями квартири ОСОБА_3;
фотографіями квартири ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5; показами свідків.
Крім
руйнування квартир позивачів, інфраструктури с. Піски та активних бойових дій
на території с. Піски, ще однією перепоною у користування квартирами позивачів
є загроза життю у зв'язку з повним замінуванням території с. Піски,
розмінування якої займе по оцінці експертів не менш як 10-15 років, що
підтверджується статтями у ЗМІ. Отже, через пошкодження квартир позивачів,
багатоквартирних будинків, у яких знаходяться квартири, руйнування
інфраструктури с. піски, у тому числі газо-, водо- та електропостачання,
постійних бойових дій, а також мінуванням с. піски внаслідок постійного
потрапляння снарядів на територію с. Піски, позивачі не в змозі користуватися
своїми квартирами та проживати у них.
У
вересні 2017 року позивачі звернулись із заявою про збільшення розміру позовних
вимог, у якій просили суд стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_3 матеріальну
шкоду у розмірі 502 351 грн. 70 коп., заподіяну
внаслідок руйнування її квартири в АДРЕСА_1; стягнути з відповідачів на
користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду у розмірі 241 550 грн. 17 коп., на користь
ОСОБА_4 у розмірі 241 550 грн. 17 коп. та на користь ОСОБА_5 у розмірі 241 550
грн. 17 коп., заподіяну внаслідок руйнування їх квартири в АДРЕСА_2; стягнути з
відповідачів на користь позивачів по 100 000 грн. моральної шкоди кожному.
В
обґрунтування поданої заяви, позивачами надано звіти про незалежну оцінку
збитків.
Рішенням
Печерського районного суду міста Києва від 22 лютого 2018 року (том ІІІ
а.с.48-60) позовні вимоги задоволено частково, відшкодовано ОСОБА_7 за рахунок
державного бюджету матеріальну шкоду у розмірі 502 351 грн. 70 коп., завдану внаслідок
руйнування її квартири в АДРЕСА_3. Відшкодовано ОСОБА_3 за рахунок державного
бюджету матеріальну шкоду у розмірі 241 550 грн. 17 коп., завдану внаслідок
руйнування квартири в АДРЕСА_4. Відшкодовано ОСОБА_4 за рахунок державного
бюджету матеріальну шкоду у розмірі 241 550 грн. 17 коп., завдану внаслідок
руйнування квартири в АДРЕСА_4. Відшкодовано ОСОБА_5 за рахунок державного
бюджету матеріальну шкоду у розмірі 241 550 грн. 17 коп., завдану внаслідок
руйнування квартири в АДРЕСА_4. Судові витрати у розмірі 20 670 грн. віднесено
на рахунок держави.
Не
погоджуючись з вищевказаним судовим рішенням, Держава Україна в особі Кабінету
Міністрів України через представника звернулась з апеляційною скаргою, у якій
просила суд скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 22
лютого 2018 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні
позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна
скарга вмотивована, зокрема, тим, що судом першої інстанції не було повно та
всебічно з'ясовано обставини справи та докази, а також невірно застосовано
норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Так, позивачами
не надано суду жодних підтверджень щодо наявності обвинувального вироку, який
набрав законної сили, стосовно заподіяння матеріальної шкоди у результаті
терористичного акту відповідно до статті 258 КК України.
Також,
в ході розгляду справи не було встановлено факту наявності
причинно-наслідкового зв'язку саме між діями Кабінету Міністрів України та
спричиненою позивачам шкодою, не доведено факту заподіяння шкоди саме
відповідачем 1.
Крім
того, позивачі не надали суду жодних
доказів, якими б підтверджувався факт заподіяння їм моральних чи фізичних
страждань Кабінетом Міністрів України. Більше того, позивачами не обґрунтовано належним
чином, з чого вони виходили при визначенні розміру суми компенсації за начебто
спричинену моральну шкоду, не вказали та не довели, за яких обставин чи якими
діями (бездіяльністю) Уряду вони
заподіяні, а тому позовні вимога про відшкодування моральної шкоди є
необґрунтованою та безпідставною.
Більше
того, частиною 9 статті 86 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що
забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок
держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалими зруйнованого
або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним
адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не здійснювалась передача
зруйнованого житла.
Крім
того, не погоджуючись з вищевказаним судовим рішенням, Міністерство оборони
України через представника звернулось із апеляційною скаргою, у якій
представник Міністерства просив скасувати рішення Печерського районного суду
міста Києва від 22 лютого 2018 року та ухвалити нове судове рішення про відмову
в задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційну
скаргу мотивував, зокрема, тим, що ухвалене судове рішення є незаконним та
необґрунтованим. Так, суд не залучив до участі у справі в якості відповідачів
Службу безпеки України та Державну службу надзвичайних ситуацій, ПСУ, УДО, а
також органи військово-цивільних адміністрацій.
Крім
того, ухвалюючи рішення про стягнення матеріальної шкоди з державного бюджету
України, судом не було визначено орган державної влади, який має зробити
необхідні відшкодування позивачам.
Також,
сам розмір втраченого майна (матеріальних збитків) є необґрунтованим.
Судом
першої інстанції не взято до уваги, що головним розпорядником субвенції є
Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального
господарства України, якого також не було залучено до участі у справі у якості
відповідача.
В
обґрунтування ухваленого рішення, суд першої інстанції не наводить будь-яких
фактів протиправності дій (бездіяльності) Міністерства оборони України (або
інших відповідачів), а тим більше не посилається на відповідні докази такої
діяльності. Вину Міністерства оборони України (інших відповідачів) жодним чином
не підтверджено належними доказами.
Ухвалою
Апеляційного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року відкрито апеляційне
провадження за поданою апеляційною скаргою Держави України в особі Кабінету
Міністрів України.
Указом
Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних
судів в апеляційних округах» від 29 грудня 2017 року №452/2017 постановлено,
зокрема, ліквідувати Апеляційний суд міста Києва. На виконання вимог Закону,
Апеляційним судом міста Києва передано дану справу до новоутвореного Київського
апеляційного суду.
Згідно
протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями Київського
апеляційного суду від 03 жовтня 2018 року, справу призначено судді-доповідачу
Вербовій І.М. Судді, які входять до складу колегії: Вербова І.М. -
головуючийсуддя, судді: Саліхов В.В.,
Шахова О.В.
Ухвалою
Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2018 року дану справу прийнято до
розгляду, призначено у відкритому судовому засіданні на 07 листопада 2018 року
о 11 год. 45 хв.
Ухвалою
Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2018 року, зокрема, відкрито
апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою Міністерства оборони
України. Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2018 року справу
призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07 листопада 2018
року о 11 год. 45 хв.
У
суді апеляційної інстанції, представник
Міністерства оборони України - Панько В.М. підтримав доводи апеляційної скарги,
просив її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити
нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У судовому засіданні пояснив, що на сьогоднішній день на законодавчому рівні не
визначено порядку відшкодування шкоди, завданої внаслідок проведення АТО.
Представник
Антитерористичного центру при Службі безпеки України - Шуба Л.М., просила
скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким
відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. У судовому засіданні
пояснила, що позивачам було завдано шкоду внаслідок протиправної поведінки
незаконних збройних формувань.
Представник
Міністерства внутрішній справ України - Отрода Т.Ю., просила апеляційні скарги
задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове
рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представник
Служби безпеки України - Михальчук Ю.П., просив скасувати рішення суду першої
інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні
позовних вимог у повному обсязі.
Інші
учасники справи (їх представники) до суду апеляційної інстанції не з'явились,
про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що
підтверджується зворотними повідомленнями про отримання рекомендованої поштової
кореспонденції, у зв'язку з чим на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України колегія
суддів вважала за можливе розглядати справу без їх участі.
Крім
того, з відзиву на апеляційну скаргу представника позивачів ОСОБА_12
вбачається, зокрема, що у судовому засіданні не ставилося питання щодо вини
будь-яких державних органів, позов не пов'язувався з їх діяльністю, а рішенням
суду стягнуто матеріальну шкоду саме з державного бюджету України. Крім того,
реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке
базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин
нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена
у залежність від бюджетних асигнувань. Звіти щодо визначення ринкової вартості
розміру збитків є належними та допустимими доказами, які ніким не спростовані.
Вимоги позивачів задоволені судом відповідно до ч.10 ст.86 Кодексу цивільного
захисту України, згідно якої розмір грошової компенсації за зруйновану або
пошкоджену квартиру визначається за показниками опосередкованої вартості
спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого
майна. Також, в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, яке є законним та
обґрунтованим, правильно застосовано положення ст.19 Закону України «Про
боротьбу з тероризмом», які є спеціальними по відношенню до ст.1166 ЦК України.
Як
вбачається з письмових пояснень Служби безпеки України (том ІІІ а.с.101-107)
селище Піски знаходиться в мілітаризованій зоні, в якій продовжуються бойові
дії та артилерійські обстріли; доступ на територію селища здійснюється лише
військовими та, з їхнього дозволу, волонтерами для підтримки нечисельних
мешканців, що залишились на території селища; обстеження зруйнованих
(пошкоджених) будинків та об'єктів інфраструктури буде можливим після
припинення бойових дій, розмінування території та дозволу на це військових, а
також органів з ліквідації надзвичайних ситуацій. Таким чином, представники
райдержадміністрації виїзд на місце події не здійснювали, офіційного акту
обстеження не складали та зробити відповідних висновків щодо причин та розміру
руйнувань не могли. Крім того, пред'являючи вимогу до держави про виплату
компенсації за зруйноване під час АТО майно, власник цього майна має спочатку,
тобто до ухвалення рішення суду, погодитись на добровільну передачу
пошкодженого чи зруйнованого внаслідок терористичного акту будинку місцевим
державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування. Разом з тим,
позивачі не звертались до міської, районної ради або державної адміністрації із
пропозиціями про добровільну передачу пошкоджених квартир, чи можливості забезпечення
їх новим житлом, замість зруйнованого.
З
письмових пояснень Антитерористичного центру при Службі безпеки України (том
ІІІ а.с.110-116) також вбачається, що позивачі, пред'являючи вимогу до держави
про виплату компенсації за зруйноване під час АТО майно, як власники цього
майна, повинні були до ухвалення рішення суду погодитись на добровільну
передачу пошкодженого чи зруйнованого внаслідок терористичного акту нерухомого
майна місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування,
чого зроблено не було.
Також,
в матеріалах справи міститься відзив Міністерства внутрішніх справ (том ІІІ
а.с.156-164), з якого вбачається, що, зокрема, Кодексом цивільного захисту
встановлений обов'язок держави по виконання її соціальних функцій, а не юридична
відповідальність. Жодна норма КЦЗ не регламентує юридичної відповідальності, а
передбачає надання соціальної допомоги потерпілим, відшкодування моральної
шкоди КЦЗ не передбачено.
Заслухавши
доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи та заперечення осіб, які з'явились
в судове засідання, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши матеріали
справи та письмові докази, перевіривши законність та обґрунтованість
оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла
висновку про наявність підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.
Як
вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи,
ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 що підтверджується біржовим контрактом
№212-н (договір купівлі-продажу) від 22 вересня 1998 року, реєстраційним
посвідченням від 13 жовтня 1998 року та технічним паспортом від 15 вересня 1998
року. Зміна прізвища ОСОБА_3 підтверджується свідоцтвом про шлюб. ОСОБА_3,
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є власниками квартири АДРЕСА_4, що підтверджується
Свідоцтвом про право власності на майно від 07 травня 1998 року та технічним
паспортом.
Загальновідомим
є той факт, що після початку проведення антитерористичної операції, с. Піски
Ясинуватського району Донецької області опинилося на лінії бойового зіткнення,
зазначений район піддавався щоденним обстрілам, відповідно у с. Піски було
зруйновано багато житлових будівель та майже всю інфраструктуру.
Судом
першої інстанції в ході розгляду справи допитано ряд свідків, які показали, що
квартири позивачів дійсно зазнали пошкоджень внаслідок потрапляння до них
уламків від снарядів та вибухових хвиль, у квартирах знищені вікна, пошкоджені
стіни, стеля, двері та дверні отвори, зруйновано та пошкоджено майно, що
знаходилось у квартирах. Крім того, показали, що самі багатоквартирні будинки,
в яких знаходились квартири позивачів, сильно пошкоджені.
Також,
у ході розгляду справи судом першої інстанції вірно встановлено, що у зв'язку з
наведеними обставинами, у липні 2014 року ОСОБА_3 разом зі своєю родиною та
ОСОБА_4 були вимушені покинути житло та роботу, з метою безпеки виїхати до
Київської області, де останні наразі орендують житло, а ОСОБА_5 була вимушена
виїхати до Харківської області. Позивачі за місцем свого проживання стали на
облік як тимчасово переміщені особи із зони проведення АТО.
Під
час обстрілів с. Піски внаслідок проведення АТО в період з липня 2014 року по
сьогоднішній день, у результаті потрапляння до квартири уламків від снарядів та
вибухових хвиль, в квартирах позивачів знищені вінка, пошкоджені стіни, стеля,
двері та дверні отвори, а також зруйновано та пошкоджене майно, що знаходилось
у квартирах, а саме: меблі, сантехніка, побутова техніка, посуд та особисті
речі. Крім того, самі багатоквартирні будинки, у яких знаходяться квартири позивачів,
сильно пошкоджені: зруйнований дах, під'їзди, сходові отвори, що прискорює
руйнування і самого будинку в цілому, і квартир позивачів. Також, у квартирах
повністю відсутнє газо-, водо- та електропостачання. В результаті наведеного,
квартири позивачів є непридатними для подальшого проживання.
Позивачами
до суду першої інстанції надано звіти про незалежну оцінку збитків, завданих у
результаті руйнування під час проведення АТО, складені 13 вересня 2017 року, у
яких зазначено загальну ринкову вартість збитків, завданих у результаті
руйнування під час проведення АТО квартир позивачів.
Судом
першої інстанції досліджено у їх сукупності та співставленні надані позивачами
письмові докази в підтвердження обставин, викладених у позовній заяві.
Частково
задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в даному
випадку слід виходити із встановленого факту руйнування нерухомого майна,
належного позивачам, внаслідок проведення АТО у с. Піски Ясинуватського району
Донецької області, відсутності компенсації збоку держави в особі її
органів за пошкоджене житло
позивачів, а також іншого ефективного захисту останніх від неможливості
використання належного їм майна, у зв'язку з чим дійшов висновку про
необхідність відшкодувати за рахунок державного бюджету завдану матеріальну
шкоду. Щодо моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку про
відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині, оскільки
моральна шкода повинна відшкодовуватись особою, що її завдала.
Виходячи
зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися
на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є
рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням
норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного
судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до
спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм
права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення,
ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони
посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими
доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія
суддів не може погодитись в повній мірі з висновками суду першої інстанції, з
огляду на такі обставини.
Так,
відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти,
користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно
позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно
до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується,
розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно
із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не
може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Зокрема,
стаття 17 Закону України від 23 лютого
2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з
прав людини» покладає на суд обов'язок при розгляді справ застосовувати
Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи
до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі -
Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У
статті першій Першого протоколу до Конвенції зазначено, що кожна фізична або
юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути
позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах,
передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відшкодування
шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою -
статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», згідно з якою
відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за
рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним
стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку,
встановленому законом.
Тобто
обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її
вини, а після відшкодування до держави переходить право вимоги до винної особи.
Виходячи
з системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з
тероризмом», встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали
терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є
умовою відшкодування шкоди державою на підставі статті 19 зазначеного Закону.
Обов'язковою
умовою для задоволення позовних вимог про відшкодування за рахунок держави
шкоди, завданої під час проведення антитерористичної операції, є розташування
пошкодженого майна на території антитерористичної операції.
Так,
Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони
України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання
терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14
квітня 2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.
Розпорядженням
Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на
території яких здійснювалася антитерористична операція» від 30 жовтня 2014 року
№1053-р та «;Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких
здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність,
деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» від 02 грудня 2015 року
№1275-р. с. Піски, Ясинуватського району, Донецької області відноситься до
населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція.
Загальновідомим
є факт, що в період проведення антитерористичної операції на території
Донецької та Луганської областей пошкоджені (зруйновані) об'єкти соціальної і
транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення
життєдіяльності.
Відповідно
до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто
перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї
Конвенції.
За
змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій
території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою
за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне
зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і
свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для
забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення
Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Ілашку та інші проти
Молдови та Росії», § 313; рішення ЄСПЛ у справі «Sargsyan v. Azerbaijan», §
129).
Навіть
за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на
частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої
держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського
режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1
Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», §
333; рішення ЄСПЛ у справі «Катан та інші проти Молдови та Росії», § 109;
рішення ЄСПЛ у справі «Sargsyan v. Azerbaijan», § 130).
У
випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї
території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних
зобов'язань. Такі зобов'язання стосуються як заходів, необхідних для
відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною
територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника
(рішення ЄСПЛ у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», § 335, § 339;
рішення ЄСПЛ у справі «Sargsyan v. Azerbaijan», § 131).
У
рішенні ЄСПЛ від 08 січня 2004 року у справі «Айдер та інші проти Туреччини»,
суд зазначив, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має
об'єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику (social risk). Таким
чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації
шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли
держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або
захищати життя людей і власність (пункт 70).
Відповідно
до пункту 6 частини першої статті 21 Кодексу цивільного захисту України,
громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування відповідно
до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров'ю та майну внаслідок
надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації
наслідків.
Частиною
першою статті 86 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що
забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання
внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними
адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання
шляхом: 1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання;
2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних
адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання; 3)
будівництва житлових будинків для постраждалих;
4) закупівлі квартир або житлових будинків.
Відповідно
до частини третьої, четвертої статті 86 Кодексу цивільного захисту України,
будівництво або закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих, які
проживали у приватному житловому фонді, здійснюється за рахунок державних
коштів, які виділяються на зазначені цілі, за вирахуванням коштів, отриманих
постраждалим за страхування будинку, якщо будинок був застрахований.
Постраждалі, які проживали у приватному житловому фонді, мають право на власне
будівництво житлового будинку на умовах фінансування, зазначених у частині
третій цієї статті, з одержанням для цього земельних ділянок.
Відповідно
до частини десятої статті 86 Кодексу цивільного захисту України, розмір
грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок)
визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах
України відповідно до місцезнаходження такого майна.
Будь-який
інший порядок визначення розміру відшкодування за пошкоджену квартиру,
внаслідок такої надзвичайної ситуації, як терористичний акт, на теперішній час
відсутній.
Водночас
для підтвердження розміру шкоди, завданої руйнуванням будинку, необхідним є акт
обстеження пошкодженого (знищеного) майна позивача внаслідок проведення
антитерористичної операції, який має бути складений на виконання розпорядження
Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1002-р та розпорядження
голови районної державної адміністрації, оскільки відповідно до статті 4 та
частини четвертої статті 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»,
центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують
державну політику у сфері цивільного захисту, які належать до суб'єктів, які
безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, підпорядковані їм органи
управління у справах цивільної оборони та спеціалізовані формування, війська
цивільної оборони здійснюють заходи щодо захисту населення і територій у разі
загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними
терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності; беруть
участь у заходах з мінімізації та ліквідації наслідків таких ситуацій під час
проведення антитерористичних операцій.
За
змістом статті 4 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації»
військово-цивільні адміністрації населених пунктів на відповідній території
здійснюють повноваження із, зокрема, складання та затвердження місцевого
бюджету, внесення змін до нього; забезпечення виконання відповідного бюджету;
сприяння розширенню житлового будівництва, надання громадянам, які мають
потребу в житлі, допомоги в будівництві житла; надання допомоги власникам квартир
(будинків) в їх відбудові у разі пошкодження в результаті терористичних актів,
диверсій; організації за рахунок власних коштів і на пайових засадах
будівництва, реконструкції і ремонту об'єктів комунального господарства та
соціально-культурного призначення, житлових будинків, а також шляхів місцевого
значення; виконання або делегування на
конкурсній основі генеральній будівельній організації (підрядній організації)
функцій замовника на будівництво, реконструкцію і ремонт житла, інших об'єктів
соціальної та виробничої інфраструктури комунальної власності.
Відповідно
до статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди,
заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів
Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми
цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому
законом.
Разом
з тим, положеннями частини першої статті 13 Закону України «Про боротьбу з
тероризмом» передбачено, що при проведенні антитерористичної операції
використовуються сили і засоби (особовий склад, спеціалісти, зброя, спеціальні
і транспортні засоби, засоби зв'язку, інші матеріально-технічні засоби)
суб'єктів боротьби з тероризмом, а також підприємств, установ, організацій, які
залучаються до участі в антитерористичній операції, в порядку, визначеному
частиною другою статті 12 цього Закону. Покриття витрат та відшкодування
збитків, що виникли у зв'язку із проведенням антитерористичної операції,
здійснюються згідно з законодавством.
Розпорядженням
Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1002-р затверджено план
заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної
і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення
життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, зокрема щодо
затвердження Порядку надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам,
які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та
Луганській областях, яким повинно бути урегульовано процедуру відшкодування
майнової шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної
операції у зазначеному регіоні.
Крім
того, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2016 року № 892-р
схвалено Концепцію Державної цільової програми відновлення та розбудови миру в
східних регіонах України та зобов'язано Міністерство з питань тимчасово
окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб разом з іншими
заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити та подати в
установленому порядку у тримісячний строк Кабінетові Міністрів України проект
Державної цільової програми відновлення та розбудови миру в східних регіонах
України.
Відповідно
до частини дев'ятої статті 86 Кодексу цивільного захисту України забезпечення
житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави
здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або
пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним
адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання.
Так,
під час розгляду даної справи, суд першої інстанції не звернув увагу, що умовою
виплати позивачам грошової компенсації за рахунок держави є добровільна
передача зруйнованого житла місцевим державним адміністраціям або органам
місцевого самоврядування, однак матеріали справи таких доказів не містять.
Більше того, позивачі, як власники зруйнованого (пошкодженого) майна, мали
спочатку, до ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, здійснити
таку добровільну передачу майна, а потім звертатися за відповідною
компенсацією.
Таким
чином, враховуючи, що позивачі не звертались з пропозицією про добровільну
передачу пошкоджених квартир чи можливості забезпечення їх новим житловим
замість пошкодженого, наявні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог.
Ухвалюючи
судове рішення, судом не взято до уваги, що вину відповідачів у справі не
доведено.
Більше
того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на ту обставину, що в
матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження розміру матеріальних
збитків, що призвели до завданої позивачам матеріальної шкоди (загальний стан
пошкодженого будинку), а також не з'ясовано, яким чином відбувалось чи мало
відбуватись безпосередньо обстеження квартир позивачів.
Відповідно
до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами
розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або
частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За
наведених вище обставин, рішення суду першої інстанції не можна назвати
законним та обґрунтованими, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню з
ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у
повному обсязі.
Керуючись
ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
п
о с т а н о в и в :
Апеляційні
скарги Держави України в особі Кабінету Міністрів України та ОСОБА_2 в
інтересах Міністерства оборони України - задовольнити.
Рішення
Печерського районного суду міста Києва від 22 лютого 2018 року - скасувати та
ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
В
задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Держави України в особі
Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України,
Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Міністерства оборони
України, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління
Національної гвардії України, третя особа - Служба безпеки України, про
стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої у результаті проведення
антитерористичної операції - відмовити.
Постанова
набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному
порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного
тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду
касаційної інстанції.
Повне
судове рішення складено 09 листопада 2018 року.
Суддя-доповідач: І.М.Вербова
Судді:
В.В.
Саліхов
О.В.Шахова
Отправить комментарий