О
том, как энергопоставщики пытаются получить больше, ссылаясь на вмешательство
потребителя в работу счетчика электроэнергии, писали тут:
Там
же из собственной судебной практики:
судебный
приказ о взыскании задолженности за электроэнергию отменен
признано
незаконным отключение от сети электроснабжения и начисление долга
Образец
заявления об отмене судебного приказа о взыскании задолженности за
электроэнергию далее по тексту ссылки.
И
еще одно решение суда для пострадавших от энергопоставщиков (постановление от 06.02.2019
г. по делу № 522/12901/17-ц, производство 14-503цс18).
Большая
Палата Верховного Суда пришла к выводу, что такое исковое требование как отмена
акта о нарушении Правил пользования электроэнергией, не подлежит судебному рассмотрению.
Единый реестр судебных решений умалчивает о том, как такое могло случиться –
была ли это неквалифицированная правовая помощь, либо ее полное отсутствие.
Большая
Палата Верховного Суда отметила, что составленный работниками электроснабжающей
организации акт о нарушении ППЭЭ является лишь фиксацией нарушения, которое
было обнаружено при проведении проверки, а обжалование одного только факта составления
такого акта, который не устанавливает для потребителя каких-либо обязанностей и
является разновидностью претензии, не предусмотрено действующим
законодательством как способ защиты прав.
Указанный
акт может быть признан доказательством (с предоставлением ему соответствующей
оценки судом) при решении другого спора, в том числе по возмещению
материального ущерба, при решении которого суд обязан дать оценку относительно правомерности
этого акта.
Избранный
истцом способ защиты прав путем подачи иска об отмене протокола по рассмотрению
акта о нарушении ППЭЭ и признании действий комиссии по рассмотрению указанного
акта неправомерными, не способствует эффективному восстановлению нарушенного
права.
Большая
Палата Верховного Суда пришла к выводу, что указанные в иске требования не
подлежат рассмотрению не только в порядке гражданского судопроизводства, но и
вообще не подлежат судебному рассмотрению.
ВЕРХОВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
06.02.2019 р.
Справа
N 522/12901/17-ц
Провадження
N 14-503цс18
Велика
Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О. М., суддів: Антонюк
Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І.,
Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П.,
Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О.
Г., учасники справи: позивач - ОСОБА_3, відповідач - Публічне акціонерне
товариство "Енергопостачальна компанія Одесаобленерго" (далі - ПАТ
"ЕК Одесаобленерго"), розглянувши в порядку спрощеного позовного
провадження касаційну скаргу ПАТ "ЕК Одесаобленерго" на постанову
апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2018 року у складі колегії
суддів Журавльова О. Г., Комлевої О. С., Сегеди С. М. у цивільній справі за
позовом ОСОБА_3 до ПАТ "ЕК Одесаобленерго" про скасування протоколу
та визнання неправомірними дій, встановила:
У
липні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати
протокол засідання комісії Центральних районних електричних мереж (далі - РЕМ)
ПАТ "ЕК Одесаобленерго" від 29 червня 2017 року N 67 щодо розгляду
акта про порушення Правил користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ) від
16 травня 2017 року N 036296 та визнати дії комісії ПАТ "ЕК
Одесаобленерго" щодо розгляду зазначеного акта неправомірними.
Позовні
вимоги обґрунтовані тим, що 16 травня 2017 року при перевірці нежитлового
приміщення, що знаходиться за адресою: вул. Преображенська, 45/2, м. Одеса,
представниками ПАТ "ЕК Одесаобленерго" зафіксовано порушення ПКЕЕ та
складено акт N 036296, в якому зазначено про самовільне підключення до
електричної мережі без договору з енергопостачальною компанією. За результатами
розгляду цього акта, комісією прийнято рішення про нарахування йому обсягу та
вартості необлікованої електричної енергії з 30 червня 2016 року по 16 травня
2017 року на суму 43395,94 грн. про що складено протокол від 29 червня 2017
року N 67.
Зазначав,
що при перевірці та огляді нежитлового приміщення він не був присутній, відтак
неможливо встановити, за якою саме адресою нежитлового приміщення здійснено
порушення; нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: вул.
Преображенська, 45/2, м. Одеса, ніколи не підключалось до електропостачання.
На
його думку, представниками ПАТ "ЕК Одесаобленерго" здійснено та
складено акт і протокол на нежитлове приміщення, яке йому ніколи не належало.
Вважав, що акт складено з порушенням чинного законодавства, тому він є
незаконним та протиправним, як і дії комісії ПАТ "ЕК Одесаобленерго"
щодо розгляду зазначеного акта.
Ухвалою
Приморського районного суду м. Одеси від 16 січня 2018 року провадження у
справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного
процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Роз'яснено позивачу, що
він має право звернутися до суду з даним позовом до господарського суду.
Ухвала
суду мотивована тим, що позивач є фізичною особою - підприємцем та позов
пред'явлено до юридичної особи, тому справа не підлягає розгляду в порядку
цивільного судочинства.
Постановою
апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2018 року ухвалу Приморського
районного суду м. Одеси від 16 січня 2018 року скасовано, справу направлено для
продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанову
суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що предметом позову є вимоги про
визнання протиправним та скасування протоколу та визнання дій комісії по
розгляду акта про порушення ПКЕЕ, відповідно до яких позивачу як фізичній особі
нарахований розмір використаної поза приладом обліку електричної енергії, у
зв'язку із чим справа має бути розглянута в порядку цивільного судочинства.
У
червні 2018 року ПАТ "ЕК Одесаобленерго" звернулося до Верховного
Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом
норм процесуального права, просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції,
залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Доводи, наведені в касаційній скарзі
Касаційна
скарга обґрунтована тим, що оскільки власник нежитлового приміщення ОСОБА_3
зареєстрований як фізична особа - підприємець, відтак даний спір підлягає розгляду
в порядку господарського судочинства, а тому апеляційний суд неправильно
скасував ухвалу суду першої інстанції та направив справу для продовження
розгляду до суду першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Ухвалою
Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2018
року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою
Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного
цивільного суду від 27 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду,
а ухвалою від 10 жовтня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати
Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка
передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного
Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав
порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
Ухвалою
Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року справу прийнято для
продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без
повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку
письмового провадження.
Позиція Великої Палати Верховного
Суду
Заслухавши
доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали
справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно
з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного
оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи
порушення норм процесуального права.
Вирішуючи
питання юрисдикційності спору, у зв'язку з чим справу передано на розгляд
Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке.
У
статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють
виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та
будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди
розглядають також інші справи.
Відповідно
до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04
листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його
справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим
законом.
Поняття
"суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову,
як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система
судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою
захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і
суспільних інтересів.
Критеріями
розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких
певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є
суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних
правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на
вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Важливість
визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України
принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова
визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою
Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
У
рішенні від 22 грудня 2009 року у справі "Безимянная проти Росії"
(заява N 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що "погоджується з тим, що правила
визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках
однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб
забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні
очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх
застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу
правового захисту".
ОСОБА_3
звернувся до суду з позовом до ПАТ "ЕК Одесаобленерго", за захистом,
на його думку, порушених цивільних прав, в якому просив скасувати протокол від
29 червня 2017 року N 67 та визнати неправомірними дії комісії ПАТ "ЕК
Одесаобленерго" з розгляду акта про порушення ПКЕЕ N 036296 від 16 травня
2017 року.
Проте
в матеріалах справи відсутні докази, що позивач є власником майна як фізична
особа, як і те, що нерухоме майно використовується для господарської
(підприємницької) діяльності.
За
змістом статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову) під
цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з
додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень,
передбачених цим Кодексом.
За
загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують
справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи
інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що
виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також
із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за
правилами іншого судочинства (статті 3, 15 ЦПК України у редакції, чинній на
час подання позову).
У
статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди
розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних,
земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ,
розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у
порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових
прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо
такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому
загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями
відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них
спору про право цивільне, а по-друге - суб'єктний склад такого спору (однією зі
сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
За
положеннями статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК
України) (у редакції, чинній на час подання позову) підприємства, установи,
організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які
здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в
установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають
право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю
господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних
законом інтересів.
За
пунктом 1 частини першої статті 2 зазначеного Кодексу господарський суд порушує
справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до
господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
У
частині другій статті 4 ГПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року)
закріплено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які
не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право
на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або
оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до
юрисдикції господарського суду.
Господарські
суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської
діяльності, а також спори, пов'язані з вимогами про відшкодування шкоди,
заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних
повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом
публічно-правових відносин,? за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою
вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під
дію статті 1 ГПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року.
Таким
чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського
судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних
правовідносин.
Згідно
зі статтею 21 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до
суду) сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути
підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.
Статтею
30 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду)
передбачено, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і
відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Відповідно
до змісту статей 11, 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні
права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного
законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.
Захист
цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі
їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи
захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом
матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться
поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в
статті 16 ЦК України.
Як
правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком
конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту
порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні
цивільні правовідносини.
Складений
працівниками електропостачальної організації акт про порушення ПКЕЕ є лише
фіксацією такого порушення, що було виявлено під час проведення перевірки
дотримання цих Правил, тому оскарження лише факту складення такого акта, який
не встановлює для споживача будь-яких обов'язків і є різновидом претензії, не
передбачено чинним законодавством як спосіб захисту прав.
Зазначений
акт може бути визнаний як доказ (із наданням йому відповідної оцінки судом під
час вирішення іншого спору), зокрема щодо відшкодування матеріальних збитків,
при вирішенні якого суд зобов'язаний дати оцінку щодо дійсності цього акта.
Відсутність
спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє
право, що підлягає судовому захисту.
При
цьому Велика Палата Верховного Суду зазначає, що поняття "спір, який не
підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства" слід тлумачити в більш
широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не
підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не
підлягають судовому розгляду.
Таку
правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22
березня 2018 року у справі N 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі N
9901/152/18 та від 30 травня 2018 року у справі N 9901/497/18.
З
огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що такі
вимоги не підлягають розгляду не лише в порядку цивільного судочинства, але і
взагалі не підлягають судовому розгляду. Обраний позивачем спосіб захисту прав
шляхом подання позову про скасування протоколу щодо розгляду акта про порушення
ПКЕЕ та визнання дій комісії щодо розгляду зазначеного акта неправомірними, сам
по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права.
Апеляційний
суд не врахував вказані вище положення чинного законодавства України та дійшов
помилкового висновку, що спір належить розглядати в порядку цивільного
судочинства.
Відповідно
до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває
провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного
судочинства.
За
таких обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду
першої інстанції про те, що провадження у справі підлягає закриттю, однак з
мотивів, наведених вище.
Отже
на підставі частини першої статті 413 ЦПК України, постанова апеляційного суду
підлягає скасуванню, а ухвала суду першої інстанції залишенню в силі в частині
закриття провадження у справі.
Керуючись
статтями 259, 265, 400, 402, 409, 414, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата
Верховного Суду постановила:
Касаційну
скаргу Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія
Одесаобленерго" задовольнити частково.
Постанову
апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2018 року скасувати, ухвалу
Приморського районного суду м. Одеси від 16 січня 2018 року змінити в
мотивувальній частині.
З
резолютивної частини ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 16 січня
2018 року виключити абзац про роз'яснення позивачу про його право на звернення
з позовом до господарського суду.
В
іншій частині ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 16 січня 2018
року залишити в силі.
Постанова
набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не
підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді:
Н.
О. Антонюк
Л.
М. Лобойко
С.
В. Бакуліна
Н.
П. Лященко
В.
В. Британчук
О.
Б. Прокопенко
Д.
А. Гудима
Л.
І. Рогач
В.
І. Данішевська
І.
В. Саприкіна
О.
С. Золотніков
В.
Ю. Уркевич
О.
Р. Кібенко
О.
Г. Яновська
В.
С. Князєв
* * *
ОКРЕМА ДУМКА
судді
Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М. у справі N 522/12901/17-ц
(провадження N 14-503цс18) за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного
товариства "Енергопостачальна компанія Одесаобленерго" (далі - ПАТ
"ЕК Одесаобленерго") про скасування протоколу та визнання
неправомірними дій за касаційною скаргою ПАТ "ЕК Одесаобленерго" на
постанову апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2018 року в складі
колегії суддів Журавльова О. Г., Комлевої О. С., Сегеди С. М.
За
наслідками розгляду 06 лютого 2019 року Великою Палатою Верховного Суду
касаційну скаргу ПАТ "ЕК Одесаобленерго" задоволено частково.
Постанову апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2018 року
скасовано, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 16 січня 2018 року змінено
в мотивувальній частині. З резолютивної частини ухвали Приморського районного
суду м. Одеси від 16 січня 2018 року виключено абзац про роз'яснення позивачу
про його право на звернення з позовом до господарського суду. В іншій частині
ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 16 січня 2018 року залишено в
силі.
З
таким висновком не погоджуюся та висловлюю окрему думку відповідно до статті 35
Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Звертаючись
до суду з позовом, ОСОБА_2 зазначив, що 16 травня 2017 року при перевірці
нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, представниками ПАТ
"ЕК Одесаобленерго" зафіксовано порушення Правил користування
електричною енергією (далі - ПКЕЕ) та складено акт N 036296, в якому зазначено
про самовільне підключення до електричної мережі без договору з
енергопостачальною компанією. За результатами розгляду цього акта комісією
прийнято рішення про нарахування позивачу обсягу та вартості необлікованої
електричної енергії з 30 червня 2016 року по 16 травня 2017 року на суму
43395,94 грн. про що складено протокол від 29 червня 2017 року N 67.
Зазначав,
що при перевірці та огляді нежитлового приміщення він не був присутній, відтак
неможливо встановити, за якою саме адресою нежитлового приміщення здійснено
порушення; у нежитловому приміщенні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1,
відсутнє електропостачання. На його думку, представниками ПАТ "ЕК
Одесаобленерго" здійснено та складено акт і протокол на нежитлове
приміщення, яке йому ніколи не належало. Вважав, що акт складено з порушенням
чинного законодавства, тому він є незаконним та протиправним, як і дії комісії
ПАТ "ЕК Одесаобленерго" щодо розгляду зазначеного акта.
Просив
скасувати протокол засідання комісії Центральних районних електричних мереж ПАТ
"ЕК Одесаобленерго" від 29 червня 2017 року N 67 щодо розгляду акта
про порушення ПКЕЕ від 16 травня 2017 року N 036296 та визнати дії комісії ПАТ
"ЕК Одесаобленерго" щодо розгляду зазначеного акта неправомірними.
Ухвалою
Приморського районного суду м. Одеси від 16 січня 2018 року провадження у
справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Роз'яснено позивачу, що він має право звернутися до суду з даним позовом до
господарського суду.
Ухвала
суду мотивована тим, що позивач є фізичною особою - підприємцем та позов
пред'явлено до юридичної особи, тому справа не підлягає розгляду в порядку
цивільного судочинства.
Постановою
апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2018 року ухвалу Приморського
районного суду м. Одеси від 16 січня 2018 року скасовано, справу направлено для
продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанову
суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що предметом позову є вимоги про
визнання протиправним та скасування протоколу та визнання дій комісії з
розгляду акта про порушення ПКЕЕ неправомірними, відповідно до яких позивачу як
фізичній особі нарахований розмір використаної поза приладом обліку електричної
енергії, у зв'язку із чим справа має бути розглянута в порядку цивільного
судочинства.
У
червні 2018 року ПАТ "ЕК Одесаобленерго" звернулося до Верховного
Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом
норм процесуального права, просило скасувати постанову суду апеляційної
інстанції, залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Велика
Палата Верховного Суду частково задовольнила касаційну скаргу ПАТ "ЕК
Одесаобленерго", скасувала постанову апеляційного суду Одеської області
від 28 березня 2018 року, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 16
січня 2018 року змінила в мотивувальній частині, виключивши з її резолютивної
частини абзац про роз'яснення позивачу про його право на звернення з позовом до
господарського суду. В іншій частині ухвалу Приморського районного суду м.
Одеси від 16 січня 2018 року залишила в силі.
Зазначила,
що позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають судовому розгляду. Обраний позивачем
спосіб захисту прав шляхом подання позову про скасування протоколу щодо
розгляду акта про порушення ПКЕЕ та визнання дій комісії щодо розгляду
зазначеного акта неправомірними, сам по собі не сприяє ефективному відновленню
порушеного права.
З
наведеними мотивами Великої Палати Верховного Суду погодитися не можна,
оскільки такі висновки не відповідають нормам матеріального і процесуального
права.
Велика
Палата Верховного Суду зробила висновок, що оскарження ОСОБА_2 протоколу щодо
розгляду акта про порушення ПКЕЕ та визнання дій комісії щодо розгляду
зазначеного акта неправомірними слід тлумачити як спір, який не підлягає
судовому розгляду.
При
цьому у постанові не наведено жодного іншого способу захисту ОСОБА_2 свого
невизнаного, порушеного чи оспореного права.
У
статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку
ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, і яка для
України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено
принцип доступу до правосуддя.
Під
доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини
(далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист
до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на
засадах верховенства права.
Під
правоздатністю пред'являти позови, вимагати відшкодування шкоди й домагатися
рішення суду розуміється право подання позову у суд, який наділений
повноваженнями розглядати питання фактів й права, що стосуються конкретного
спору, з метою постановлення рішення, що матиме обов'язкову силу (рішення ЄСПЛ
від 23 червня 1981 року у справі "ЛеКонт, Ван Левен і Де Мейєр проти
Бельгії", заяви NN 6878/75, 7238/75).
ЄСПЛ
у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на
доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене:
держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових
розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути
співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права
(рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашінгдейн проти Великої
Британії").
Щоб
право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну
можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04
грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції").
Висновок
про неможливість оскарження протоколу щодо розгляду акта про порушення ПКЕЕ та
визнання дій комісії щодо розгляду зазначеного акта неправомірними обмежує
право ОСОБА_2 захищати відповідно до статті 124 Конституції України свої
порушені, невизнані та оспорені права, визначати межі заявлених вимог та способи
захисту прав.
У
статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють
виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та
будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди
розглядають також інші справи. Законом може бути визначений обов'язків
досудовий порядок урегулювання спору.
Можна
зробити висновок, що у Конституції України не встановлено обмеження доступу до
правосуддя, окрім випадків, коли законом визначено обов'язковий досудовий порядок
урегулювання спору. Інших обмежень доступу до правосуддя Конституція України не
містить.
Винятковою
компетенцією с суду є правосуддя, тобто здійснювана в передбаченому законом
процесуальному порядку правозастосовча діяльність суду з розгляду справ.
Суд
зобов'язаний розглядати справу в межах заявлених вимог, а закриття провадження
у справі фактично є відмовою в судовому захисті та порушенням принципу доступу
до правосуддя.
Обрання
неналежного способу захисту не є підставою для відмови у судовому розгляді, а
це є підставою для відмови в позові.
Такий
правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду України від 30 травня
2012 року у справі N 6-3765вов09.
Система
судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою
захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та
суспільних інтересів.
Судова
юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою
компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства,
якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями
розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких
певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є
суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних
правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма
вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія
справ.
За
статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами
територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За
вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N
1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на
розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а
також справ про адміністративні правопорушення.
З
метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним
законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
ОСОБА_2
звернувся до суду з позовом до ПАТ "ЕК Одесаобленерго", за захистом,
на його думку, порушених цивільних прав, в якому просив скасувати протокол від
29 червня 2017 року N 67 та визнати неправомірними дії комісії ПАТ "ЕК
Одесаобленерго" з розгляду акта про порушення ПКЕЕ N 036296 від 16 травня
2017 року.
За
змістом статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову) під
цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з
додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень,
передбачених цим Кодексом.
За
загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують
справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи
інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що
виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а
також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ
проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3, 15 ЦПК України у
редакції, чинній на час подання позову).
У
статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди
розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних,
земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ,
розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у
порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових
прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо
такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому
загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями
відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них
спору про право цивільне, а по-друге - суб'єктний склад такого спору (однією зі
сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
За
положеннями статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК
України) (у редакції, чинній на час подання позову) підприємства, установи,
організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які
здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в
установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають
право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю
господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і
охоронюваних законом інтересів.
За
пунктом 1 частини першої статті 2 зазначеного Кодексу господарський суд порушує
справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до
господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
У
частині другій статті 4 ГПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року)
закріплено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які
не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право
на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або
оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до
юрисдикції господарського суду.
Господарські
суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської
діяльності, а також спори, пов'язані з вимогами про відшкодування шкоди,
заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних
повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом
публічно-правових відносин,? за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою
вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під
дію статті 1 ГПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року.
Таким
чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського
судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних
правовідносин.
Згідно
зі статтею 21 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду)
сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути
підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.
Статтею
30 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду)
передбачено, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і
відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
За
своїм суб'єктним складом спір існує між фізичною особою - власником нежитлового
приміщення і юридичною особою - виконавцем з надання послуг з
електропостачання.
Доказів
того, що нерухоме майно використовується власником для господарської
(підприємницької) діяльності матеріали справи не містять.
Вважаю,
що касаційну скаргу ПАТ "ЕК Одесаобленерго" необхідно було залишити
без задоволення, а постанову апеляційного суду Одеської області від 28 березня
2018 року - без змін, оскільки суд апеляційної інстанції законно та
обґрунтовано скасував ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у
справі та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції,
оскільки позивач як фізична особа звернувся до суду саме з метою захисту свого
особистого інтересу, відповідно спір підлягає розгляду за правилами цивільного
судочинства.
Суддя О. М. Ситнік
Отправить комментарий