О
том, что объяснительные записки работников имеют существенное значение при
решении трудовых и налоговых споров, мы писали тут
Однако
объяснительные записки работников в качестве доказательств должны подаваться
своевременно. Иначе они могут быть признаны искусственно созданными. К такому
выводу пришел суд (постановление Шестого апелляционного административного суда
от 06.02.2019 г. по делу № 823/2577/18).
Управлением
Государственной службы Украины по вопросам труда был наложен штраф на основании
абз. 4 ч. 2 ст. 256 КЗоТ, в частности, за неосуществление оплаты за работу в
праздничные и нерабочие дни в двойном размере. ФЛП обжаловало соответствующее
постановление в суд первой инстанции, который удовлетворил исковые требования в
связи с тем, что Гоструда как субъект властных полномочий не доказал суду, что
действовал правомерно, в то время как ФЛП свои требования доказал, а именно
предъявил суду: заявления работников, в которых они просили предоставить им за
работу в праздничный день другой день отдыха; копию приказа, которым на
основании заявлений в связи с привлечением к работе в праздничный день работникам
предоставлены другие дни отдыха.
Однако
суд апелляционной инстанции критически отнесся к предоставленным в суд
доказательствам, поскольку они не были предоставлены ФЛП при проверке Гоструда,
а также при рассмотрении дела о привлечении лица к ответственности. Кроме того,
они противоречат предоставленным ФЛП объяснением на акт проверки, в которых он
признал наличие выявленных нарушений и выразил намерение их исправить. Суд
пришел к выводу об искусственном создании предоставленных в суд доказательств с
целью избежания ответственности.
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ
СУД
Справа № 823/2577/18
Суддя
(судді) першої інстанції: С.О. Кульчицький
Суддя-доповідач
- Губська Л.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06
лютого 2019 року м. Київ
Шостий
апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого
судді: Губської Л.В.,
суддів: Карпушової О.В.,
Степанюка А.Г.,
розглянувши
у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Держпраці у
Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від
17 жовтня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління
Держпраці у Черкаській області про визнання протиправним і скасування рішення,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_3
звернулась до суду з даним позовом, в якому просила визнати протиправною та
скасувати постанову заступника начальника управління Державної служби України з
питань праці у Черкаській області № 23-24-46/1408-685 від 28.12.2017 про
накладення на неї штрафу в розмірі 96000 грн. відповідно до абз. 4 ч.2 ст. 256
КЗпП України за недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці та
нездійснення оплати за роботу у святкові і неробочі дні у подвійному розмірі.
На обґрунтування позовних вимог вказувала, що постанова є неправомірною,
оскільки, фактично такого порушення вона не вчиняла.
Рішенням
Черкаського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року
адміністративний позов задоволено повністю, при цьому суд першої інстанції
виходив з того, що оскаржувана постанова прийнята відповідачем без урахування
всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення питання щодо
дотримання позивачем законодавства про працю та зайнятість населення. Вказані
висновки суду першої інстанції обґрунтовані наданими позивачем до суду
документами та показами свідків.
Не
погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій
просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким
відмовити у задоволенні позовних вимог. Апелянт звертає увагу, що позивачем не
було подано до або під час винесення
оскаржуваної постанови будь-яких доказів, пояснень чи доводів, що спростовують
виявлені під час проведеного контролюючого заходу порушень законодавства про
працю, що вказує на згоду позивача з виявленими порушеннями.
Позивачем
подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу
без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Також наводить
доводи на спростування викладених в апеляційній скарзі обставин, аналогічні
тим, що викладені в позові.
Згідно
п.2 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно
до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за
наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і
обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог
апеляційної скарги.
Розглянувши
доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази,
колегія суддів вважає, що апеляційна скарга
підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так,
судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що 13 листопада
2017 року на адресу управління Державної
служби України з питань праці у Черкаській області надійшов лист Чигиринського
відділення Черкаської ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області від 07.11.2017
№46/23-27-13-23, в якому зазначено перелік суб'єктів господарювання, які
порушують законодавство про працю, серед яких вказана фізична особа-підприємець
ОСОБА_3
08.12.2017
на підставі наказу управління Державної служби України з питань праці у
Черкаській області від 01.12.2017 №281-Н та направлення на проведення
інспекційного відвідування від 01.12.2017 № 2654 головним державним інспектором
Верченком І.Я. проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця
ОСОБА_3, за результатами якого складено акт перевірки додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове
соціальне страхування від 08.12.2017 №23-24-46/1408.
Відповідно
до вказаного акта, в ході проведення перевірки виявлено, зокрема, що розмір
мінімальної заробітної плати не дотриманий. Так, у відповідності до табеля обліку робочого
часу в січні 2017 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 відпрацювали по 159 годин
кожна, за що їм було нараховано лише по 3040 грн заробітної плати кожній, чим
порушено вимоги ст. 95 КЗпП України та ст.ст. 3, 12 Закону України «Про оплату
праці» (а.с.26 на звороті).
Також,
зазначено, що оплата за роботу у святкові і неробочі дні не проводиться у
подвійному розмірі. Так, у травні 2017 року наймані працівники ОСОБА_4, ОСОБА_5
у відповідності до табеля обліку робочого часу відпрацювали 8 годин 02.05.2017,
але оплата не проведена і інший день для відпочинку не надавався, чим порушено
вимоги ч. 1 ст. 107 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про оплату праці»
(а.с.27).
В
доданих до акта перевірки поясненнях позивач вказала, що відповідно до табеля
обліку робочого часу у січні 2017 року за перепрацьований час буде нараховано і
виплачено заробітну плату працівникам, за травень 2017 року працівникам буде
наданий вихідний день за заявою працівника або компенсований (а.с.27 на
звороті, 29).
08
грудня 2017 року за результатами проведеної перевірки головним державним
інспектором Верченком І.Я. складено припис № 23-24-46/1408-0961, відповідно до
якого позивачеві приписано до 08.01.2018 усунути виявлені порушення.
28
грудня 2017 року відбувся розгляд справи про накладення штрафів за порушення
законодавства про працю, відповідальність за які передбачена ч.2 ст. 265 КЗпП
України, оформлений протоколом б/н від 28.12.2017.
За
результатами розгляду акта перевірки додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове соціальне страхування
від 08.12.2017 №23-24-46/1408 на
вказаному засіданні заступником начальника
управління Державної служби України з питань праці у Черкаській області
вирішено накласти на позивача штраф у сумі 96000 грн на підставі абз. 4 ч. 2
ст. 265 КЗпП України, про що винесено постанову № 23-24-46/1408/-685 від
28.12.2017 (а.с.11).
Як
вбачається з протоколу розгляду справи
про накладення штрафу за порушення законодавства про працю б/н від 28.12.2017
на засіданні була присутня фізична особа-підприємець ОСОБА_3, яка заперечувала
проти накладення штрафу, але будь-яких доказів на спростування виявлених
порушень не надала (а.с.37).
Постанова
про накладення штрафу є предметом цього позову, оскільки позивач вважає її
протиправною.
Відповідно
до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності
суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті
(вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені
Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з
якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх
обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)
безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням
принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)
пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими
несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на
досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на
участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного
строку.
Згідно
з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на
яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею
78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи
бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування
правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Задовольняючи
позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт
владних повноважень не довів суду, що діяв правомірно, в той час, як позивач
свої вимоги довела належними і допустимими доказами.
Однак,
колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується з огляду
на наступне.
Так,
відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду
(контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-У (далі - Закон № 877), відносини, пов'язані зі здійсненням
державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, регулюються цим
Законом.
Згідно
до ч. 4 ст. 2 Закону № 877-У, заходи контролю здійснюються органами державного
нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість
населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей,
визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Відповідно
до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 11.02.2015 № 96 (далі - Положення №96), Державна служба України з
питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність
якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра
соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової
безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду,
а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю,
зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили
втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на
випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги,
компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального
забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Відповідно
до ст. 259 КЗпП України, Державна служба України з праці має реалізовувати
державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про
працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Так,
згідно з п. 2 Порядку здійснення державного контролю за додержанням
законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 26 квітня 2017 року №295 (далі -
Порядок № 295), державний контроль за додержанням законодавства про працю
здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань
інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів
міських рад міст обласного значення; та сільських, селищних, міських рад
об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі
оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення
трудових відносин).
Відповідно
до положень пп. 6 п. 5 Порядку № 295 інспекційне відвідування проводиться,
зокрема, за інформацією ДФС та її територіальних органів про факти порушення
законодавства про працю, виявлені у ході здійснення контрольних повноважень.
Як
наголошувалось вище, перевірка призначена на підставі листа Чигиринського
відділення Черкаської ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області від 07.11.2017
№46/23-27-13-23 про порушення законодавства про працю певними суб»єктами
господарювання, у тому числі, ФОП ОСОБА_3
Відповідно
до ч. 4 ст. 2 Закону України № 877-У, заходи контролю здійснюються органами
державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та
зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням
особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними
договорами.
Так,
згідно зі ст. 12 Конвенції МОП № 81, інспектори праці, забезпечені відповідними
документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право безперешкодно, без
попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке
підприємство, яке підлягає інспекції, та здійснювати будь-який огляд, перевірку
чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися
у тому, що правові норми суворо дотримуються. Згідно зі ст. 16 вказаної
Конвенції інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно,
як це необхідно для забезпечення
ефективного застосування відповідних правових норм.
Тобто,
Конвенція МОП № 81 визначає безумовне дискреційне повноваження інспектора
самостійно приймати рішення щодо необхідності проведення інспектування того чи
іншого роботодавця для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо
дотримуються.
Такий
висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суд, викладеною у
постанові від 22.03.2018 у справі 697/2073/17.
Згідно
пунктів 19, 20 Порядку № 295 за результатами інспекційного відвідування або
невиїзного інспектування складається акт і у разі виявлена порушень
законодавства про працю - припис про їх усунення.
Частиною
другою статті 265 КЗпП України передбачена відповідальність юридичних та
фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, за порушення
вимог законодавства про працю.
Так,
юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю,
несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, недотримання
мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі
мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення
порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
При
цьому, зазначені штрафи є фінансовими санкціями і не належать до
адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського
кодексу України.
Штрафи,
зазначені у частині другій статті 265 КЗпП України, накладаються центральним
органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та
контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому
Кабінетом Міністрів України.
Відповідно
до пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та
зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
17.07.2013 року № 509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками,
начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що
належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та
їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного
значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та
їх заступниками.
Згідно
з положеннями зазначеного вище пункту штрафи можуть бути накладені, у тому
числі, на підставі акта про виявлення під час перевірки порушення законодавства
про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи
її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного
значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної
громадами.
Так,
у зв'язку з виявленими в ході інспекційного відвідування порушеннями вимог
законодавства про працю, заступником начальника
управління Державної служби України з питань праці у Черкаській області
винесено постанову про накладення на позивача штрафу в розмірі 96000 грн.
Виявлені
порушення були усунуті позивачем, проте, усунення вказаних порушень не має наслідком звільнення від
відповідальності.
Відповідно
до п.27 Порядку № 295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю,
зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного
інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх
надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного
відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис
та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової
особи до встановленої законом відповідальності.
Згідно
п. 28 Порядку № 295 у разі виконання припису в установлений у ньому строк
заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до
відповідальності не вживаються.
Однак,
відповідно до положень п. 29 Порядку № 295, заходи про притягнення об'єкта
відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці
неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання
мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису
незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного
відвідування або невиїзного інспектування.
Відповідно
до статті 12 Закону України «Про оплату праці» норми оплати праці (за роботу в
надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час
простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що
виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодше вісімнадцяти років,
при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників
(оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які
направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для
переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених
тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних
жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу;
при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших
спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам
в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у
польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та
іншими актами законодавства України.
Норми
і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом
законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
Відповідно
до правової позиції Верховного Суду у постанові від 26.04.2018 у справі
№823/708/17 внесення припису про усунення виявлених порушень законодавства про
працю, а також вжиття заходів щодо притягнення до відповідальності винних осіб
є імперативною нормою, яка наділяє обов`язком інспектора вчиняти зазначені дії
у разі виявлення даних порушень. Заходи щодо притягнення до відповідальності -
штрафи у сфері порушення законодавства про працю застосовуються незалежно від
факту усунення виявлених порушень в ході перевірки та не можуть бути підставою
для уникнення застосування контролюючими органами та органами у сфері нагляду
зазначених заходів.
Відповідно
до абз. 4 ч. 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці,
які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в
разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у
десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на
момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Відповідно
до ст. 95 КЗпП, мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному
та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною
гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій
усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю
найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.
У
Законі України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» з 1 січня 2017 року
мінімальну заробітну плату встановлено у місячному розмірі 3200 гривень, у
погодинному розмірі - 19,34 гривні.
Згідно
ст. 1, ч. 1, ч. 4 ст. 3, ч. 1 ст. 8, ст. 9 Закону України «Про оплату праці»,
заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку
за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним
роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної
роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та
господарської діяльності підприємства. Мінімальна заробітна плата - це
встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником
місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата є державною
соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств
усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю
найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. Держава здійснює
регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом
встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і
гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств,
заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств,
установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом
оподаткування доходів працівників. Розмір мінімальної заробітної плати
визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, вартісної величини
достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної
людини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, мінімального набору
непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення
основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня
середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості.
Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру
прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно
зі статтею 6 Закону України «Про оплату праці», основою організації оплати
праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні
ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики
(довідники).
Тарифна
ставка - це норма оплати праці робітників відповідно до спеціальності й
кваліфікації за одиницю часу (годину, день, місяць).
Посадовий
оклад - це норма оплати праці керівників, професіоналів, фахівців та технічних
службовців за місяць.
Відповідно
до частини першої статті 3-1 Закону України «Про оплату праці», розмір
заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці
не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати.
Відповідно
до частин третьої, шостої цієї статті, якщо нарахована заробітна плата
працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо
встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить
доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно
одночасно з виплатою заробітної плати.
Якщо
розмір заробітної плати у зв'язку з періодичністю виплати її складових є нижчим
за розмір мінімальної заробітної плати, проводиться доплата до рівня
мінімальної заробітної плати.
У
разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу,
а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми
праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми
праці.
Мінімальна
заробітна плата у погодинному розмірі застосовується на підприємствах, в
установах, організаціях незалежно від форми власності та у фізичних осіб, які
використовують найману працю, у разі застосування погодинної оплати праці.
Разом
з тим, на підставі ч.5 ст. 3-1 Закону України «Про оплату праці», у разі
укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а
також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми
праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці.
З
матеріалів справи вбачається, що оскаржувана постанова ґрунтується на висновку
перевіряючого про те, що позивачем у січні 2017 року не дотримано розміру
мінімальної заробітної плати працівникам при відпрацюванні 159 годин, чим
порушено вимоги ст. 95 КЗпП України та ст.ст. 3, 12 Закону України «Про оплату
праці».
Позивач
стверджує, що ОСОБА_4 у січні 2017 року фактично відпрацювала 154 годин,
ОСОБА_5 - 150 годин, ОСОБА_6 - 150 годин, на підтвердження чого надала суду
наказ № 7-к від 04.01.2017 «Про затвердження графіку змінності праці на січень
2017 року», а також графік змінності праці на січень 2017 року та табель обліку
робочого часу за січень 2017 року, вказуючи, що запис щодо загальної кількості
159 годин зроблено нею помилково.
Допитані
судом першої інстанції в якості свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 підтвердили,
що у січні 2017 року фактична тривалість робочого дня становила 8 годин.
Водночас,
позивачем не надано доказів, на підставі яких оплата праці здійснена у меншому
розмірі, ніж встановлено законодавством, при цьому, розмір заробітної плати
працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути
нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, натомість, доказів того, що
працівники відпрацювати менше норми, ніж встановлено договором, чи виконали
роботу не в повному об'ємі, суду також
не надано належного обґрунтування використання для оплати праці саме
погодинного її розміру, а не мінімального.
Крім
того, статтею 107 КзпП України робота у святковий і неробочий день (частина
четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі: відрядникам - за
подвійними відрядними розцінками; працівникам, праця яких оплачується за
годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної
ставки; працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної
годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий
день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної
годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну
норму.
Оплата
у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий
і неробочий день.
На
бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути
наданий інший день відпочинку.
Як
установлено судом першої інстанції, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 02.05.2017 (святковий
день) відпрацювали 8- годинний робочий день.
Відповідно
до наданих суду заяв вказаних осіб, вони
просили надати їм за роботу у святковий день 02.05.2017 інший день відпочинку.
Наказом
від 04.05.2017 № 04-к, копія якого також була надана лише суду, на підставі заяв у зв'язку із залученням до
роботи у святковий день 02.05.2017 ОСОБА_4 надано інший день відпочинку -
19.06.2017, ОСОБА_5- 03.07.2017.
Разом
з тим, колегія суддів критично ставиться до наданих до суду доказів, оскільки,
вони не були надані позивачем під час перевірки 08.12.2017, а також під час
розгляду справи про притягнення її до відповідальності - 28.12.2017, водночас,
вони суперечать наданим позивачкою поясненням на акт перевірки 08.12.2017, в
яких вона визнала наявність виявлених порушень і висловила намір щодо їх
виправлення.
Колегія
суддів приходить до висновку про штучне
створення наданих до суду доказів з метою уникнення від відповідальності.
За
таких обставин, колегія суддів вважає, що постанова заступника начальника
управління Державної служби України з питань праці у Черкаській області №
23-24-46/1408-685 від 28.12.2017 про застосування штрафу в розмірі 96000 грн
винесена з дотримання норм чинного законодавства, відповідачем доведено
наявність порушення з боку позивача положень КЗпП та Закону України «Про оплату
праці».
Отже,
на переконання судової колегії, відповідач, як суб'єкт владних
повноважень, довів суду правомірність
своїх дій та рішень, в той час, як доводи позивача є сумнівними, суперечливими
і непереконливими, а тому, судом першої інстанції рішення ухвалено при неповному з»ясуванні
обставин, що мають значення для справи і з помилковим застосуванням норм
матеріального права.
Згідно
ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства
права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом
відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального
права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно
з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які
були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам
учасників справи.
Згідно
п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду
першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у
відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм
матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись
ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну
скаргу Управління Держпраці у Черкаській області задовольнити.
Рішення
Черкаського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року -
скасувати та прийняти постанову ,якою у задоволенні позову ОСОБА_3 до
Управління Держпраці у Черкаській області про визнання протиправним і
скасування рішення відмовити.
Постанова
набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом
тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: Л.В.
Губська
Судді:
О.В.
Карпушова
А.Г.
Степанюк
Отправить комментарий