Поступают
вопросы от наших клиентов, измученных безосновательными исками и прочими
выдумками противных сторон по судебным делам о возможности привлечь последних к
ответственности за выложенную в исках недостоверную информацию.
Вынуждены
разочаровать. Привлечь к ответственности за распространение недостоверной
информации, изложенной в иске, невозможно хотя бы потому, что отсутствует
механизм опротестования информации, изложенной в исковом заявлении. По причине
невозможности его существования. Информация, изложенная в исковом заявлении,
рассматривается судом в конкретном деле и «механизмом» ее признания не
соответствующей действительности есть само решение суда в данном деле.
Изложенное
в исках не оценивается как достоверная или недостоверная информация и
рассматривается судом именно как исковые требования в соответствии с
процессуальным законодательством. Что бы ни было изложено в документах, которые
подаются в суд. Об этом свидетельствует Единый реестр судебных решений.
Вот
супруг, неудовлетворенный супругой, а именно ее доводами, изложенными в исковом
заявлении о том, что супруг «хронічний алкоголік та ухилявся від виконання
своїх батьківських обов'язків». Суд отказал супругу в удовлетворении требования
опровергнуть изложенную супругой в исковом заявлении информацию (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75759061)
А
тут суд отказал в удовлетворении иска о защите чести, достоинства и деловой
репутации директору некоего предприятия, который просил признать недостоверными
изложенные в ходатайстве об отводе судьи слова истца о том, что он (директор)
«будучи фактичним розпорядником великих сум доходної частини міського,
звертався й у апеляційному суду Харківської області» (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80617542)
Судебная
практика однозначна в спорах о признании недостоверной информации, изложенной в
документах, которые подаются в суд. Ожидаем окончательного вердикта Верховного
суда.
Такого
же, как относительно информации, изложенной жалобах, направляемых в органы
власти. Верховный Суд (постановление от 21 марта 2019 г. по делу № 727/5418/17,
производство № 61-4388св18) решил, что обращение с жалобами в органы
государственной власти не является распространением недостоверной информации.
Принимая
решение, Суд отметил, что согласно статье 40 Конституции Украины все имеют
право направлять индивидуальные или коллективные письменные обращения или лично
обращаться в органы государственной власти, органы местного самоуправления и к
должностным и служебным лицам этих органов.
В
случае, если лицо обращается в указанные органы с заявлением, в котором
содержится та или иная информация, и в случае, если этот орган компетентен
проверять такую информацию и предоставлять ответ, однако в ходе проверки
информация не нашла своего подтверждения, указанное обстоятельство не может само
по себе служить основанием для удовлетворения иска, поскольку в таком случае
имела место реализация лицом конституционного права, предусмотренного статьей
40 Конституции, а не распространение недостоверной информации.
О
том, что обращение в правоохранительный орган с заявлением о нарушении прав
человека не может считаться распространением сведений, порочащих честь,
достоинство или деловую репутацию (постановление ВС по делу № 523/4380/15-ц от
20.12.18 г.), писали тут:
Постанова
Пленуму Верховного Суду № 1 від 27.02.2009 р. "Про судову практику у
справах про захист гідності та честі фізичної особи,а також ділової репутації
фізичної та юридичної особи"
16.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти
індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до
органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і
службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати
обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Суди
повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених
органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей
орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході
перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може
сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку
мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40
Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
17.
У порядку цивільного чи господарського судочинства не можуть розглядатися
позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших
судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках
судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших
відповідних органів, атестаційних комісій, рішеннях про накладення на особу
дисциплінарного стягнення, для яких законом установлено інший порядок
оскарження. У такому ж порядку не можуть розглядатися наукові спори, тобто
вимоги про спростування інформації наукового характеру.
Інформація,
зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в
процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах
тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за
винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред'явленого
позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом
апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним
законом.
Не
підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової
репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так
само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь
у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та
оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами
процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки
таких доказів. Вказана вимога по суті означала б вимогу повторної судової
оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі.
Якщо
ж недостовірну інформацію було поширено
в ході розгляду іншої справи зазначеними вище учасниками процесу
відносно інших осіб, які
не були учасниками процесу, то ці особи,
якщо вони вважають, що така
інформація порушує їх особисті немайнові права, вправі звернутися
до суду за
захистом своїх прав у порядку, передбаченому процесуальними
кодексами.
P.S. Предпочтительнее называть оппонента
мудаком, чем обвинять в мошенничестве и прочих деяниях, предусмотренных УК. Рекомендуем
употреблять словосочентание "по моему мнению…", так как оценочное
суждение не карается по закону, а также не ставить оппоненту медицинских
диагнозов.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа
№ 643/7285/17
Провадження
№ 2/643/699/18
01.08.2018
р. м. Харків
Московський
районний суд м. Харкова у складі:
головуючого
- судді Харченко А.М.
за
участю секретаря - Горборукової М.О.,
розглянувши
в відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за
позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової
репутації, відшкодування моральної шкоди,
В С Т А Н О В И В:
01.06.2017.
позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив визнати,
що відповідач розповсюджує про нього завідомо неправдиві відомості, які не
відповідають дійсності та порочать його честь, гідність та ділову репутацію;
визнати, що тим, що обнародував відомості, які не відповідають дійсності, про
позивача, котрі порочать його честь, гідність та ділову репутацію - відповідач
наніс йому крім моральної шкоди, ще й фізичну шкоду його здоров'ю; стягнути з
відповідача на його користь 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди, моральних
та фізичних змін його здоров'я в гірший бік; зобов'язати відповідача відкликати
свою заяву від 18.10.2016 р. Всі судові витрати віднести за рахунок
відповідача. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на ті
обставини, що у своїх запереченнях від 18.10.2016 р. відповідач обнародував
фактичні твердження, що він хронічний алкоголік та ухилявся від виконання своїх
батьківських обов'язків. Таким чином, відповідач розповсюдив про нього
недостовірну інформацію, яка не відповідає дійсності та порочить його честь,
гідність та ділову репутацію. Неправда спростовується рішенням Московського
районного суду м. Харкова від 10.02.2010 р., в якому чітко встановлено, що
позивач займався вихованням відповідача та завжди виконував свої батьківські
обов'язки. Рішенням Київського районного суду м. Харкова 29.08.2013 року, в
якому чітко встановлено, що докази ухилення позивача від виконання своїх
батьківських обов'язків по відношенню до відповідача не надано. Заявами
(показаннями свідків) ОСОБА_3 від 11.06.2013 року та ОСОБА_4 від 11.06.2013
року, в яких зазначено, що позивач ніколи не був алкоголіком. Випискою з
історії хвороби позивача № 1489 від 18.05.2015 р., в якій зазначено, що позивач
алкоголь практично не вживає. У своїй заяві від 16.05.2015 р. до виконавчої
служби Московського району м. Харкова відповідач розповсюджував про позивача
аналогічну інформацію, яка не відповідає дійсності та порочить його честь,
гідність та ділову репутацію. Рішенням Московського районного суду м. Харкова
від 01.02.2017 р., яке набрало законної сили, ці дії відповідача визнані
незаконними. Суд стягнув з відповідача моральну шкоду на його користь та
зобов'язав відповідача відкликати заяву від 16.05.2015 р. (а.с. 1-4, 22-23).
Позивач
направив суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності.
Рішення просив прийняти на загальних підставах та заперечував проти ухвалення
заочного рішення.
Відповідач
та його представник в судове засідання на неодноразові виклики не з'явилися,
про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки
суду не повідомили, заяв про розгляд справи за їх відсутністю до суду не
надходило. Суд розглянув справу на підставі наявних доказів.
Згідно
з ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом
здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх
учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд
справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового
процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд,
дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, прийшов до
наступного.
Матеріалами
справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 звертався до Київського районного суду
м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання батька.
Відповідачем ОСОБА_2 надані суду заперечення на позовну заяву (а.с. 7-8).
Рішенням
Київського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2016 року по зазначеній
справі № 640/14192/15-ц н/п 2/640/3266/16 в задоволенні позову відмовлено.
Рішення набрало законної сили. Заперечення ОСОБА_2 на позовну заяву ОСОБА_1
були досліджені під час розгляду судом зазначеної справи.
Згідно
з п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року
«Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а
також ділової репутації фізичної та юридичної особи», у порядку цивільного чи
господарського судочинства не можуть розглядатися позови про спростування
інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а
також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз,
рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів,
атестаційних комісій, рішеннях про накладення на особу дисциплінарного
стягнення, для яких законом установлено інший порядок оскарження. У такому ж
порядку не можуть розглядатися наукові спори, тобто вимоги про спростування
інформації наукового характеру.
Інформація,
зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в
процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах
тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за
винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред'явленого
позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом
апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним
законом.
Не
підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової
репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так
само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь
у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та
оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами
процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки
таких доказів. Вказана вимога по суті означала б вимогу повторної судової
оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі.
Крім
того, позивачем не надано суду належних доказів, що інформація, поширена
ОСОБА_2 в запереченнях на позовну заяву від 18.10.2016 р., призвела до
погіршення стану його здоров'я.
Враховуючи
викладене, суд вважає можливим в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2
про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди
відмовити.
Відповідно
до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, судові витрати по справі суд відносить за рахунок
держави.
Керуючись
ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 264-265 ЦПК України, ст. 23 ЦК України,
суд
В И Р І Ш И В:
В
задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової
репутації, відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Судові
витрати по справі віднести за рахунок держави.
Рішення
суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги
всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна
скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення
шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
У
разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає
законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи
закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції
за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник
справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право
на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна
скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя
Харченко А.М.
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2019 року
м. Харків
Справа
№ 638/1788/17
Провадження
№ 22-ц/818/1335/19
Харківський
апеляційний суд у складі:
судді-доповідача:
Кругової С.С.
суддів:
Бурлака І.В., Пилипчук Н.П.,
розглянувши
в порядку письмового провадження в місті Харкові справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_2
на
заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 березня 2018 року
у складі судді Подус Г.С.
у
цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про захист честі гідності,
ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,-
встановив:
У
лютому 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому
просив визнати поширені ОСОБА_2 відомості, що ОСОБА_3 «будучи фактичним
розпорядником великих сум доходної частини міського, звертався й у апеляційному
суду Харківської області» за отриманням допомоги у вирішенні справи такими, що
не відповідають дійсності та принижують честь та гідність і ділову репутацію;
зобов'язати ОСОБА_2 припинити неправомірні дії щодо приниження честі, гідності
та ділової репутації відносно ОСОБА_3; стягнути на користь позивача моральну
шкоду у сумі 50000 грн.
Позовні
вимоги вмотивовані тим, що він з 08.12.2015 р. працює директором Комунального
підприємства «Комплекс з вивозу побутових відходів» на підставі розпорядження
Харківського міського голови від 07.12.2015 № 1972/2к.
19.12.2016
р. судовою колегією судової палати з цивільних справ апеляційного суду
Харківської області в складі: головуючого судді: Швецової Л.А., суддів:
Карімової Л.В., Бровченка І.О., за участі секретаря: Кучер Ю.Ю. у відкритому
судовому засіданні в залі № 9 розглядалась цивільна справа № 641/4075/16-ц за
апеляційними скаргами Комунального підприємства «Комплекс з вивозу побутових
відходів» та ОСОБА_4 на рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від
05.10.2016р. у цивільній справі № 641/4075/16-ц за позовом ОСОБА_4 до
Комунального підприємства «Комплекс з вивозу побутових відходів» про поновлення
на роботі та стягнення заробітної плати.
Під
час розгляду справи у суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 було заявлено
клопотання про розгляд заяв про відвід судді. У заяві про відвід судді від
12.12.2016 р., складеної ОСОБА_2, серед іншого, було зазначено, що ОСОБА_2
думає, що позивач «будучи фактичним розпорядником великих сум дохідної частини
міського, звертався й у апеляційному Харківської області» за отриманням
допомоги у вирішенні справи. Відповідно до журналу судового засідання о 10:
17:03 при оголошенні ОСОБА_2 заяви про відвід судді, серед іншого, було
сказано: «Суддя-доповідач дискредитувала себе у цьому судовому провадженні. Я
думаю, що це пов'язано з тим, що відповідач є комунальним підприємством і має
доступ до голови Апеляційного суду» (Розшифровка журналу судового засідання
додається). Вищезазначені твердження ОСОБА_2 стосовно позивача, є на його думку
неправдивими, не відповідають дійсності, бездоказові та є наклепом, і
принижують його честь та гідність, ділову репутацію як директора комунального
підприємства та депутата Харківської міської ради, та мають на меті
дискредитувати його.
Заочним
рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 березня 2018 року
позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.
Визнано,
що поширені ОСОБА_2 відомості, що ОСОБА_3 «будучи фактичним розпорядником
великих сум доходної частини міського, звертався й у апеляційному суді
Харківської області» за отриманням допомоги у вирішенні справи» - не
відповідають дійсності та принижують його честь, гідність та ділову репутацію.
Зобов'язано
ОСОБА_2 припинити неправомірні дії щодо приниження честі, гідності, ділової
репутації відносно ОСОБА_5.
Стягнуто
з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 50000,00
грн.
Стягнуто
з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1600,00 грн.
В
апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та
ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, вважаючи,
що судове рішення є незаконним, необґрунтованим, та прийнято з порушенням норм
процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
В
обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що позивачем не доведено
жодної з обставин на яку посилається ОСОБА_3
Так,
заява про відвід, датована 12.19.2016, є процесуальним документом, адресована
суду, в якій позивач ОСОБА_4 висловив абсолютно обґрунтовані сумніви щодо
упереджених дій суду апеляційної інстанції при розгляді справи, вказавши дійсні
причини таких дій, яким суд апеляційної інстанції надав таку оцінку, яку вважав
необхідною. Яке відношення має ОСОБА_3, який взагалі не був стороною справи №
641/4075/16-ц, до адресованного суду процесуального документу щодо сторони, за
результатом якого суд має постановити вмотивовану ухвалу, з оскарженого
заочного рішення від 30.03.2018. не слідує.
Взагалі-то
за таких умов відкриті судові засідання та належно складені процесуальні
документи, адресовані суду, з приводу обставин яких він має висловитися, не є
поширенням інформації, а є процесуальною діяльністю сторін або їх
представників.
Крім
того, заява про відвід суддів, датована 12.19.2016 підписана особисто позивачем
ОСОБА_4. Представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 в судовому засіданні озвучив
лише її змісті та доводи.
Перевіривши
законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і
вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку,
що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Приймаючи
оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, оскільки позивач
є директором комунального підприємства та депутатом Харківської міської ради і
поширення відповідачем вищезазначеної недостовірної інформації, є в першу чергу
наклепом, яка принижує честь і гідність позивача, визиває негативну соціальну
оцінку в очах оточуючих в присутності яких була поширена дана інформація, а
також тих осіб які в подальшому були ознайомлені з даною поширеною неправдивою
інформацією, а також набута позивачем позитивна суспільна оцінка ділових і
професійних якостей при виконанні позивачем покладених нього обов'язків, у
зв'язку з поширенням відповідачем недостовірної інформації ставить під сумнів
його ділову репутацію.
Проте
з такими висновками суду судова колегія погодитися не може з огляду на
наступне.
Судовим
розглядом встановлено, що в в провадженні апеляційного суду Харківської області
у складі головуючого судді Швецової Л.А., суддів: Карімової Л.В., Бровченка
І.О. перебувала цивільна справа цивільна справа № 641/4075/16-ц за позовом
ОСОБА_4 до Комунального підприємства «Комплекс з вивозу побутових відходів» про
поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.
Під
час розгляду справи у суді апеляційної інстанції представником позивача ОСОБА_4
- ОСОБА_2 було заявлено клопотання про розгляд заяв про відвід судді. У заяві
про відвід судді від 12.12.2016 р., серед іншого, було зазначено, що ОСОБА_2
думає, що позивач «будучи фактичним розпорядником великих сум дохідної частини
міського, звертався й у апеляційному Харківської області» за отриманням
допомоги у вирішенні справи. Відповідно до журналу судового засідання о 10:
17:03 при оголошенні ОСОБА_2 заяви про відвід судді, серед іншого, було
сказано: «Суддя-доповідач дискредитувала себе у цьому судовому провадженні. Я
думаю, що це пов'язано з тим, що відповідач є комунальним підприємством і має
доступ до голови Апеляційного суду» (Розшифровка журналу судового засідання
додається). Вищезазначені твердження ОСОБА_2 стосовно позивача, є на його думку
неправдивими, не відповідають дійсності, бездоказові та є наклепом, і
принижують його честь та гідність, ділову репутацію як директора комунального
підприємства та депутата Харківської міської ради, та мають на меті
дискредитувати його.
За
змістом ст. 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові
права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має
право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Реалізація такого
права і є основною метою звернення за захистом, хоча про можливість вимагати
відшкодування завданої поширенням неправдивої інформації, шкоди теж забувати не
варто.
Згідно
з положеннями ст. 277 ЦК України та ст. 81 ЦПК України обов'язок довести, що
поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач
повинен довести факт поширення інформації відповідачем і саме таке завдання
викликає найбільше труднощів на практиці.
Відповідно
до роз'яснень, які містяться в пунктах 15, 21 постанови Пленуму Верховного Суду
України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист
гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та
юридичної особи» однією із складових правопорушення, наявність якої може бути
підставою для задоволення позову, є поширення недостовірної інформації.
Так,
згідно із ч.ч.1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути
притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними
судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних
даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути
витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер
використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).
Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Право
висловлювати судження, оцінку, думки закріплено також у ст. 10 Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод, які відповідно до ст. 9 Конституції
України є частиною законодавства України.
В
п. 17 Постанови ПВСУ №1 від 27.02.2009 року « Про судову практику у справах про
захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та
юридичної особи», вказано, що у порядку цивільного чи господарського
судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка
міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах
органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів
влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, атестаційних
комісій, рішеннях про накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких
законом установлено інший порядок оскарження. У такому ж порядку не можуть
розглядатися наукові спори, тобто вимоги про спростування інформації наукового
характеру. Разом з тим вимоги про спростування інформації, яка, на думку
позивача, є недостовірною і порушує його особисті немайнові права, поширена в
наданих атестаційній комісії матеріалах (характеристиках, протоколах чи інших
документах), можуть розглядатись судом у порядку, передбаченому статтею 277 ЦК
( 435-15 ).
Інформація,
зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в
процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах
тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за
винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред'явленого
позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом
апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним
законом.
Не
підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової
репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так
само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь
у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та
оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами
процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки
таких доказів.
Вказана
вимога по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданих суду доказів
у раніше розглянутій справі. Якщо ж недостовірну інформацію було поширено в
ході розгляду іншої справи зазначеними вище учасниками процесу відносно інших
осіб, які не були учасниками процесу, то ці особи, якщо вони вважають, що така
інформація порушує їх особисті немайнові права, вправі звернутися до суду за
захистом своїх прав у порядку, передбаченому процесуальними кодексами.
Відповідно
до ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням,
що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому
дослідженні наявних у справі доказів. Тобто, будь-які письмові докази чи
інформація про свідків, покази яких можуть підтвердити неправдивість
поширених відомостей про особу та/або
сприяти встановленню судом складу правопорушення, неодмінно мають бути надані
суду.
Таким
чином, інформація, викладена в заяві, адресованій суду, процесуальних
документах, не підлягає спростуванню, «коли ця інформація була визначена
підставою пред'явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у
справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду» (п. 17). Те саме
стосується інформації, поширеної особами, що брали участь в судовій справі, про
своїх процесуальних опонентів, якщо дана інформація оцінювалася судом як доказ.
Відповідно
до п.2, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої
інстанції і ухвалення нового є невідповідність висновків суду обставинам справи
і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.
За
таких обставин, суд першої інстанції не повно дослідив обставини справи та не
надав належну оцінку наявним у справі доказам, дійшов не обґрунтованого
висновку про наявність підстав для задоволення позову.
З
огляду на викладене, а також, керуючись принципом розумності, виваженості та
справедливості, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду підлягає
скасуванню, а позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись
положеннями ст.. 141 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягають
стягненню судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 2400 грн.
Керуючись
ст.ст. 2, 141, п.2 ч.1 ст.374, 376 ст. 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний
суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну
скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення
Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 березня 2018 року скасувати.
В
задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про захист честі гідності,
ділової репутації та відшкодування моральної шкоди відмовити.
Стягнути
з ОСОБА_3 (зареєстрованого АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_2 (зареєстрованого
АДРЕСА_2) судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 2400 (дві тисячі
чотириста гривень).
Постанова
суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна
скарга може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів
з дня складення повного судового рішення.
Повне
судове рішення складено 21 березня 2019 року
Головуючий: С.С. Кругова
Судді
:
І.В.
Бурлака
Н.П.
Пилипчук
Постанова
Іменем України
21 березня 2019 року
м. Київ
справа
№ 727/5418/17
провадження
№ 61-4388св18
Верховний
Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В.С., Пророка В. В.,
учасники
справи:
позивач
- Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві,
відповідач
- ОСОБА_4,
розглянув
у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження Головного
управління Державної казначейської служби України у місті Києві на рішення
Шевченківського районного суду міста Чернівці від 27 жовтня 2017 року у складі
судді Яреми Л. В. та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 07
грудня 2017 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Перепелюк І. Б.,
Яремко В. В.,
ВСТАНОВИВ:
У
травні 2017 року Головне управління Державної казначейської служби України у
місті Києві (далі - ГУ ДКСУ у м. Києві) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про захист ділової репутації.
Позовна
заява мотивована тим, що 15 лютого 2017 року ОСОБА_4 звернулася зі скаргою до
Комітету боротьби з корупцією і організованою злочинністю Верховної Ради
України на бездіяльність працівників ГУ ДКСУ у м. Києві про тривале невиконання
ГУ ДКСУ у м. Києві платіжного доручення
в рамках виконавчого провадження та просила: провести службове розслідування за
фактом бездіяльності та неперерахування цих коштів в рамках виконавчого
провадження відповідальною особою ГУ ДКСУ
у м. Києві та звільнити із займаної посади; начальнику ГУ ДКСУ у м.
Києві Грицун Т. Г. за відсутність дієвого контролю за підлеглими - оголосити
догану; поновити порушені права ОСОБА_4. та зобов'язати відповідальних осіб ГУ
ДКСУ у м. Києві невідкладно перерахувати кошти.
Позивач
зазначає, що усі перелічені факти не відповідають дійсності та принижують
ділову репутацію ГУ ДКСУ у м. Києві, оскільки працівниками виконавчої служби
були невірно вказані реквізити в платіжних дорученнях коду отримувача, у
зв'язку з цим виникла затримка з перерахування відповідних коштів на користь
ОСОБА_4
Отже,
відповідач поширила інформацію, яка не відповідає дійсності, чим принизила
ділову репутацію ГУ ДКСУ у м. Києві та викликала підозру щодо неналежного
виконання обов'язків посадовими особами ГУ ДКСУ у м. Києві.
На
підставі вищевикладеного, з урахуванням збільшених позовних вимог, ГУ ДКСУ у м.
Києві просило зобов'язати ОСОБА_4 звернутися до Комітету боротьби з корупцією і
організованою злочинністю Верховної Ради України з спростуванням відомостей
зазначених в скарзі від 15 лютого 2017 року щодо злочинної бездіяльності
працівників ГУ ДКСУ у м. Києві, звернутися до Державної Казначейської служби
України з спростуванням відомостей зазначених в скарзі від 15 лютого 2017 року
щодо злочинної бездіяльності працівників ГУ ДКСУ у м. Києві.
Рішенням
Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення
суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач своєю скаргою до Комітету
боротьби з корупцією і організованою злочинністю реалізувала своє право на
звернення, відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та просила за
наведеними фактами провести службове розслідування, за наслідками якого
притягнути осіб до дисциплінарної відповідальності та негайно поновити її
порушені права, тому викладені відомості та пропозиції у скарзі не можна
вважати поширенням відомостей, які порочать ділову репутацію ГУ ДКСУ у м.
Києві.
Ухвалою
Апеляційного суду Чернівецької області від 07 грудня 2017 року рішення суду
першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що метою звернення до органів державної влади
було не розповсюдження недостовірної інформації щодо позивача, а реалізація
свого конституційного права, визначеного статтею 40 Конституції України, а
тому, навіть якщо у подальшому ці факти не знайшли свого підтвердження, вказана
обставина сама по собі не може бути підставою для задоволення позову.
У
касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Верховного Суду, ГУ ДКСУ у м. Києві, посилаючись на
неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм
процесуального права, просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та
ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Касаційна
скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій, враховано лише
інформацію, викладену в листі Управління Державної виконавчої служби Головного
територіального управління юстиції у м. Києві від 12 січня 2017 року, яка є
недостовірною та залишено поза увагою обставини щодо дій УДКСУ у
Шевченківському районі м. Києва по виконанню платіжних доручень Шевченківського
РВ ДВС м. Києва.
У
відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 зазначає, що реалізація громадянином свого
права на звернення жодним чином не підриває довіру до діяльності ГУ ДКСУ у м.
Києві. Вищезазначена оспорювана позивачем інформація не може вважатися
недостовірною або відомостями, які порочать честь, гідність та ділову репутацію
позивача, оскільки викладена у скарзі з метою її перевірити відповідно до
встановленого порядку.
У
частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних
справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих
процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно
із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є
неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм
процесуального права.
Частиною
першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга
розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку
спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з
урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно
до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в
касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність
застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи
процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними
обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати
питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про
перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна
скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Суди
встановили, що 15 лютого 2017 року ОСОБА_4 звернулася зі скаргою до Комітету
боротьби з корупцією і організованою злочинністю Верховної Ради України на
бездіяльність працівників ГУ ДКСУ у м. Києві про тривале невиконання ГУ ДКСУ у
м. Києві платіжного доручення в рамках
виконавчого провадження.
Відповідно
до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи
колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної
влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих
органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у
встановлений законом строк.
Суди
повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених
органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей
орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь, проте в
ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не
може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому
випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого
статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
Установлено,
що зі змісту скарги вбачається, що саме неотримання вчасно коштів відповідачем
стало причиною звернення та реалізацією свого права на звернення, відповідно до
статті 40 Конституції України та Закону України «Про звернення громадян».
За
таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального
права, правильним є висновок місцевого суду, з яким погодився апеляційний суд,
про відмову у задоволенні вказаного позову, оскільки вищезазначена оспорювана
позивачем інформація не може вважатися недостовірною або відомостями, які
порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки в даному
випадку має місце реалізація відповідачем конституційного права, передбаченого
статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації.
Доводи
касаційної скарги, що судами попередніх інстанцій, залишено поза увагою
обставини щодо правомірності дій УДКСУ у Шевченківському районі м. Києва по
виконанню платіжних доручень, не спростовують висновків судів попередніх
інстанцій, про те, що коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в
якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний
перевіряти таку інформацію та надавати відповідь, проте в ході перевірки інформація
не знайшла свого підтвердження, то вказана обставина не може сама по собі бути
підставою для задоволення позову.
Інші
доводи касаційної скарги колегія суддів відхиляє, оскільки вони не спростовують
висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у
мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди
заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки, що відповідно
до положень статті 400 ЦПК знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Відповідно
до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає
касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави
для скасування судового рішення.
З
підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну
скаргу без задоволення, а оскаржувані
рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи
касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Керуючись
статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів
Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну
скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у місті
Києві залишити без задоволення.
Рішення
Шевченківського районного суду міста Чернівці від 27 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду
Чернівецької області від 07 грудня 2017 року
залишити без змін.
Постанова
набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не
підлягає.
Судді
Отправить комментарий