Верховный
суд пришел к выводу о невозможности обязать зарегистрировать налоговые
накладные в судебном порядке и установил способ защиты нарушенного права в
подобных случаях (постановление ВС от 05 июня 2019 г. по делу N 908/1568/18, производство
N 12-52гс19).
Суд
указал, что такой спор не подлежит рассмотрению в судах хозяйственной
юрисдикции. Обязанность продавца зарегистрировать налоговую накладную является
обязанностью налогоплательщика в публично-правовых отношениях, а не обязанностью
перед покупателем, хотя невыполнение этого обязательства и может нанести
покупателю убытки.
Поэтому
исковое требование покупателя об обязательстве продавца осуществить такую
регистрацию не является способом защиты в хозяйственных правоотношениях, и не
подлежит рассмотрению в суде ни одной юрисдикции. Надлежащим способом защиты
для истца может быть обращение к контрагенту с иском о возмещении убытков,
причиненных в следствии нарушения контрагентом по договору обязанности
относительно составления и регистрации налоговых накладных (например,
постановление ВС от 3 августа 2018 по делу N 917/877/17).
О
том, что Верховный Суд позволил взыскивать убытки с контрагентов за
нерегистрацию налоговых накладных в виде неполученного налогового кредита по
налогу на добавленную стоимость писалось тут:
Не
все так однозначно с избранием способов защиты интересов и в других ситуациях –
в случае наличия решения, полученного в результате административного
обжалования решения налоговой.
Не
все решения налоговой могут быть обжалованы в судебном порядке. Так решил
Верховный суд и разъяснил, как различать, какие решения могут быть обжалованы в
суде, а какие – нет (постановление ВС от 26.03.2019 г. по делу № 810/869/16).
ВС
указывает, что решение об отказе в принятии налоговой отчетности, принятое по
жалобе налогоплательщика, поданной в административном порядке в вышестоящий
контролирующий орган, является окончательным и не может быть обжаловано в
судебном порядке.
Суд
отметил, что по своей правовой природе в соответствии с нормами действующего
законодательства полномочия налогового органа по принятию решений по
результатам рассмотрения жалоб налогоплательщика являются дискреционными
полномочиями и определяются исключительной компетенцией органа. Следовательно,
суд не наделен правом оценивать полноту исследования контролирующим органом обстоятельств,
изложенных налогоплательщиком в жалобе.
Решение,
принятое по результатам решения налогового спора в порядке досудебного
урегулирования, не создает, не изменяет и не прекращает каких-либо прав и
обязанностей.
Кажется,
ВС хотел сказать, что в случае непринятия отчетности оспаривать стоит именно уведомление
налоговой об отказе в принятии налоговой отчетности как решения. Само решение
по результатам рассмотрения жалобы в суде не обжалуется. А вот сроки для подачи
иска отсчитываются от даты получения решения налоговой по результатам
рассмотрения жалобы.
Смеем
предположить, что такое право налогоплательщик не теряет и тогда, когда
выполнил требования пп. 49.12.1 НКУ - подал налоговую декларацию с
исправленными ошибками и заплатил штраф.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 червня 2019 року
м. Київ
Справа
N 908/1568/18
Провадження
N 12-52гс19
Велика
Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачаКібенко
О. Р.,
суддів:
Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І.,
Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М.,
Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука
О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
розглянула
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства
"Запоріжжяобленерго" (далі - ПАТ "Запоріжжяобленерго")
на
постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21 листопада 2018 року,
ухвалену колегією суддів у складі Подобєда І.М., Орєшкіної Е.В., Широбокової
Л.П.,
у
справі Господарського суду Запорізької області
за
позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пожтехніка" (далі -
ТОВ "Пожтехніка")
до
ПАТ "Запоріжжяобленерго"
про
зобов'язання вчинити дії.
Історія справи
Короткий зміст та підстави позовних
вимог
1.
13 серпня 2018 року ТОВ "Пожтехніка" звернулося до Господарського
суду Запорізької області з позовом до ПАТ "Запоріжжяобленерго" про
зобов'язання останнього скласти та зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових
накладних податкові накладні від господарських операцій, здійснених у період з
листопада 2017 року по червень 2018 року за договором про постачання
електричної енергії N 524 від 28 березня 2006 року, станом на дату отримання
від позивача коштів.
2.
Позов мотивовано тим, що у зв'язку з невиконанням ПАТ
"Запоріжжяобленерго" вимог Податкового кодексу України (далі - ПК
України) щодо складення податкових накладних та здійснення їх реєстрації у
Єдиному реєстрі податкових накладних ТОВ "Пожтехніка" не може
віднести суму податку на додану вартість (далі - ПДВ) до складу податкового
кредиту.
Короткий зміст рішень судів першої та
апеляційної інстанцій
3.
Господарський суд Запорізької області ухвалою від 16 серпня 2018 року на
підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального
кодексу України (далі - ГПК України) відмовив у відкритті провадження у справі
у зв'язку з тим, що заява не підлягає розгляду за правилами господарського
судочинства. Суд зазначив, що обов'язок зі складання та реєстрації податкових
декларацій виникає саме на підставі податкового законодавства, а проведення
відповідних перевірок і встановлення фактів порушення вимог податкового
законодавства є виключною компетенцією Державної фіскальної служби України та
відповідних податкових інспекцій. ПК України передбачено певний порядок дій на
випадок нереєстрації контрагентом податкових накладних у Єдиному реєстрі
податкових накладних. У разі ж бездіяльності суб'єкта владних повноважень позивач
вправі звернутися до окружного адміністративного суду.
4.
Центральний апеляційний господарський суд постановою від 21 листопада 2018 року
скасував ухвалу Господарського суду Запорізької області від 16 серпня 2018
року, а справу направив до цього ж суду для подальшого розгляду. Суд послався
на те, що між сторонами існують правовідносини, підставою виникнення яких є
господарський договір. Отже спір щодо спонукання відповідача виконати вимоги
податкового законодавства має розглядатись і вирішуватись в залежності від
встановлення судом обставин належного виконання сторонами умов такого договору
та виникнення у сторін такого договору відповідних господарських зобов'язань, а
тому такий спір підлягає вирішенню в судах господарської юрисдикції.
Короткий зміст наведених у касаційній
скарзі вимог
5.
19 грудня 2018 року ПАТ "Запоріжжяобленерго" звернулося до Верховного
Суду з касаційною скаргою про скасування постанови апеляційного господарського
суду та залишення в силі ухвали суду першої інстанції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну
скаргу
6.
Скаржник указав на те, що відшкодування ПДВ здійснюється державою у податкових
правовідносинах, які за своїм характером є публічно-правовими. Тобто з'ясуванню
у цій справі підлягає дотримання ПАТ "Запоріжжяобленерго" вимог
податкового законодавства щодо належного (своєчасного) оформлення податкових
накладних, їх офіційної реєстрації та наявності чи відсутності у позивача
можливості відшкодувати податковий кредит. Обов'язок зі складання та реєстрації
податкових накладних виникає у ПАТ "Запоріжжяобленерго" саме на
підставі податкового законодавства, а проведення відповідних перевірок та
встановлення фактів його порушення є виключною компетенцією відповідних
контролюючих органів (Державної фіскальної служби України, відповідних
податкових інспекцій). Скаржник указав на помилковість висновку апеляційного
господарського суду про те, що на вирішення спору щодо неподання податкових
накладних можуть впливати господарські правовідносини сторін за договором про постачання
електричної енергії N 524 від 28 березня 2006 року.
Доводи інших учасників справи
7.
Відзиву на касаційну скаргу від ТОВ "Пожтехніка" не надходило.
Надходження
касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
8.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою
від 21 березня 2019 року відкрила касаційне провадження та на підставі частини
шостої статті 302 ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою на
розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки скаржник оскаржує постанову
суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО
СУДУ
9.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця
справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
10.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність
повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх
компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї
статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі
здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою
цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у
спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у
господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка
не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення
виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи
- підприємці.
11.
Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до
господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних
прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції
господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів,
спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні
особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи
місцевого самоврядування.
12.
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції
Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до
Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу
України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих
актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції
визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також
впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції судів залежно від предмета
правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
13.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є:
наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним і
Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного
законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність
у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;
відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом
іншої юрисдикції. Має значення також і суб'єктний склад саме сторін
правовідносин та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням
господарської діяльності.
14.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України суддя відмовляє у
відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами
господарського судочинства.
15.
Наведена норма права підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок
помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у
випадках, коли предмет спору чи суб'єктний склад його учасників не охоплюється
юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають
судовому захисту.
16.
Як зазначено вище, предметом позову у цій справі є обов'язок відповідача
скласти та зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових
накладних, що, на думку позивача, є необхідним для віднесення позивачем суми
ПДВ до податкового кредиту, тобто зменшення сплачуваного ним суми ПДВ.
17.
Згідно з підпунктом 14.1.181 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума,
на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного
(податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
18.
У статті 198 ПК України встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає
право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його
формування; права й обов'язки платників податку в сфері податкових
правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого)
податку до податкового кредиту.
19.
Згідно з пунктами 198.1, 198.2 цієї статті право на віднесення сум податку до
податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання
або виготовлення товарів та послуг. Датою виникнення права платника податку на
віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що
відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку
на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
20.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з
постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг
зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її
в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою;
податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових
накладних платником податку, який здійснює операції з постачання
товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування
сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
21.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг
податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення
порядку заповнення обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених
пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, не дає права покупцю на включення сум
ПДВ до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми
ПДВ, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за
відповідний звітний період. У разі порушення продавцем/покупцем товарів/послуг
порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових
накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець
таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний
податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право
зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним
терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому
не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок
реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших
розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з
придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених
відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову
звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких
товарів/послуг.
22.
Цей спір виник щодо невиконання відповідачем обов'язку складення податкових
накладних за наслідками здійснення з позивачем господарських операцій у період
з листопада 2017 року по червень 2018 року за договором про постачання
електричної енергії N 524 від 28 березня 2006 року і реєстрації їх у Єдиному
реєстрі податкових накладних. При цьому відповідач не вчинив на вимогу позивача
дій щодо виправлення допущеного ним порушення в установлений законом спосіб, що
позбавило останнього можливості віднесення сплачених ним у складі вартості
електроенергії сум ПДВ до податкового кредиту.
23.
Відшкодування ПДВ здійснюється державою в податкових правовідносинах між особою
і державою. Отже, зобов'язання зареєструвати податкові накладні в Єдиному
реєстрі податкових накладних для включення до податкового кредиту суми ПДВ
виникає саме з податкового законодавства, а не з договірних відносин, тому є
податковим, а не господарським зобов'язанням. Спори, які можуть виникнути між
платниками ПДВ та державою в особі уповноваженого органу - суб'єкта владних
повноважень щодо суми сплаченого податку, є адміністративними і мають
розглядатися судами адміністративної юрисдикції.
24.
За вказаних обставин помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те,
що відсутність реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових
накладних є невиконанням відповідачем господарського зобов'язання за договором,
адже обов'язок зі складання та реєстрації податкових накладних виникає у
відповідача саме на підставі податкового законодавства.
25.
Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції
про те, що спір не підлягає розгляду в судах господарської юрисдикції. Також
звертає увагу, що обов?язок продавця зареєструвати податкову накладну є
обов?язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов?язком
перед покупцем, хоча невиконання цього обов?язку може завдати покупцю збитків.
Тому позовна вимога покупця про зобов?язання продавця здійснити таку реєстрацію
не є способом захисту у господарських правовідносинах, і не підлягає розгляду в
суді жодної юрисдикції. Натомість належним способом захисту для позивача може
бути звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих
внаслідок порушення контрагентом за договором обов?язку щодо складення та реєстрації
податкових накладних (див. постанову Об'єднаної палати Касаційного
господарського суду у складі Верховного Суду від 03 серпня 2018 року у справі N
917/877/17).
Висновки за результатами розгляду
касаційної скарги
Щодо
суті касаційної скарги
26.
Пунктом 4 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної
інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати
постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі
рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
27.
За правилами статті 312 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції скасовує
постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі
судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що
судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
28.
З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду погоджується з
висновками суду першої інстанції, який відмовив у відкритті провадження у
справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України. Тому
постановлену у цій справі ухвалу суду першої інстанції слід залишити в силі, а
постанову суду апеляційної інстанції - скасувати.
Щодо
судових витрат
29.
Оскільки касаційна скарга відповідача підлягає задоволенню, постанова
апеляційного суду підлягає скасуванню, а ухвала суду першої інстанції -
залишенню в силі, витрати зі сплати судового збору за її подання відповідно до
статті 129 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись
статтями 300, 301, 308, 312, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1.
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства
"Запоріжжяобленерго" задовольнити.
2.
Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21 листопада 2018
року у справі N 908/1568/18 скасувати.
3.
Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року у справі
N 908/1568/18 залишити в силі.
4.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пожтехніка"
(69068, м. Запоріжжя, вул. Стефанова, 44, кв. 78, код ЄДРПОУ 31975926) на
користь Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго"
(69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14, код ЄДРПОУ 00130926) 1762 (одну
тисячу сімсот шістдесят дві) гривні судових витрат зі сплати судового збору за
подання касаційної скарги.
Постанова
набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не
підлягає.
Суддя-доповідач
О.Р. Кібенко
Судді:
Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
С.В.
Бакуліна О.Б. Прокопенко
В.В.
Британчук В.В. Пророк
Ю.Л.
Власов Л.І. Рогач
М.І.
Гриців О.С. Золотніков
В.І.
Данішевська О.М. Ситнік
Ж.М.
Єленіна О.С. Ткачук
В.С.
Князєв В.Ю. Уркевич
Л.М.
Лобойко О.Г. Яновська
ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
26 березня 2019 року
справа
№810/869/16
адміністративне
провадження
№
К/9901/28835/18, № К/9901/28837/18
Верховний
Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого
- Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
суддів:
Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши
у порядку письмового провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою
відповідальністю «Вітаполіс»
на
постанову Київського окружного
адміністративного суду від 02 червня 2016 року
у
складі суддів Кушнової А.О., Дудіна С.О., Терлецької О.О.,
та
ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року у
складі суддів Лічевецького І.О., Аліменка В.О., Мацедонської В.Е.,
та
ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року у
складі суддів Лічевецького І.О., Аліменка В.О., Мацедонської В.Е.,
у
справі № 810/869/16
за
позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс»
до
Державної фіскальної служби України,
Головного
управління ДФС у Київській області,
Державної
податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у
Київській області
про
визнання незаконними та скасування рішень,
У С Т А Н О В И В :
11
березня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс"
(далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з
позовом до Державної фіскальної служби України (далі - податковий орган, власна
назва, перший позивач у справі), Головного управління Державної фіскальної
служби у Київській області (далі - податковий орган, власна назва, другий
відповідач у справі), Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському
районі Головного управління ДФС у Київській області (далі - податковий орган,
власна назва, третій відповідач у справі), в якому просить визнати незаконним і
скасувати рішення (лист) ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській
області від 11 серпня 2015 року вих. №9266/10/10-13-11-02-10, визнати
незаконним і скасувати рішення ГУ ДФС у Київській області від 09 жовтня 2015
року вих. №2708/10/10-36-11-01-14 про розгляд скарги, визнати незаконним і
скасувати рішення ДФС України від 23 листопада 2015 року
№27857/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги та зобов'язати ДПІ у
Києво-Святошинському району ГУ ДФС у Київській області включити відомості з
поданої Товариством податкової декларації з податку на додану вартість за
податковий період календарний місяць липень 2015 року, доповнення та додатків
до цієї декларації, до облікових даних щодо цього Товариства в інформаційних
базах даних Державної фіскальної служби України.
Обґрунтовуючи
позовні вимоги, позивач зазначив про те, що Державною податковою інспекцією у
Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області
безпідставно відмовлено у прийнятті податкової декларації з податку на додану
вартість за липень 2015 року, яка подана Товариством у паперовій формі, з наданням
їй статусу неподаткової звітності, оскільки, на думку позивача, останнім
дотримано порядок подання податкової звітності за відповідний період.
02
червня 2016 року постановою Київського окружного адміністративного суду,
залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від
21 липня 2016 року та від 13 жовтня 2016 року, позовні вимоги Товариства
задоволені частково, визнано протиправною відмову Державної податкової
інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській
області у прийнятті податкової декларації з податку на додану
вартість за липень 2015 року Товариства з обмеженою відповідальністю
«Вітаполіс», викладену у листі №9266/10/10-13-11-02-10 від 11 серпня 2015 року,
визнано податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2015 року
Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» такою, що подана в день її
фактичного отримання органом Державної фіскальної служби - 10 серпня 2015 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
16
грудня 2016 року, 12 вересня 2016 року Товариством подано касаційні скарги до
Вищого адміністративного суду України, в яких позивач, посилаючись на порушення
судами попередніх інстанцій норм матеріального права, невірну оцінку надану
фактичним обставинам справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції
та ухвали суду апеляційної інстанції і постановити нове рішення про задоволення
адміністративного позову Товариства повністю.
05
грудня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито
касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства подану на постанову
Київського окружного адміністративного суду від 02 червня 2016 року та ухвалу
Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року після
усунення її недоліків на виконання ухвали цього суду від 07 листопада 2016 року
та витребувано справу №810/869/16 з Київського окружного адміністративного
суду.
22
березня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито
касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства подану на постанову
Київського окружного адміністративного суду від 02 червня 2016 року та ухвалу
Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року після
усунення її недоліків та виконання ухвали цього суду від 20 грудня 2016 року та
витребувано справу №810/869/16 з Київського окружного адміністративного
суду.
Податковими
органами заперечення або відзив на касаційні скарги Товариства до Суду не
подавались, що не перешкоджає її розгляду по суті.
22
грудня 2016 року справа №810/869/16 надійшла до Вищого адміністративного суду
України.
26
лютого 2018 року справа №810/869/16 разом із матеріалами касаційних скарг
К/9901/28835/18, К/9901/28837/18 передані до Верховного Суду.
Згідно
з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України
провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону,
чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний
Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг та
на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність
застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення
касаційної скарги Товариства на постанову Київського окружного
адміністративного суду від 02 червня 2016 року та ухвалу Київського
апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року та відсутності
підстав для скасування ухвали Київського апеляційного адміністративного суду
від 13 жовтня 2016 року.
Відповідно
до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного
судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства
права, бути законним і обґрунтованим.
Законним
є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням
норм процесуального права.
Обґрунтованим
є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в
адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням
оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним
вимогам закону постанова Київського окружного адміністративного суду від 02
червня 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від
21 липня 2016 року не відповідають. Ухвала Київського апеляційного адміністративного
суду від 13 жовтня 2016 року прийнята у відповідності до норм чинного
законодавства.
Суди
першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство з обмеженою
відповідальністю «Вітаполіс» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером
34430389, перебуває на податковому обліку ДПІ у Києво-Святошинському районі, є
платник податку на додану вартість з 02 червня 2006 року.
10
серпня 2015 року позивачем подано до контролюючого органу податкову декларацію
з податку на додану вартість за липень 2015 року, разом із необхідними
додатками, яку зареєстровано ДПІ у Києво-Святошинському районі за № 1500032637.
11
серпня 2015 року листом № 9266/10/10-13-11-02-10 ДПІ у Києво-Святошинському
районі повідомила позивача про те, що подана ним звітність не визнана
податковою у зв'язку з тим, що вона подана з порушенням пункту 49.4 статті 49
Податкового кодексу України.
21
вересня 2015 року Товариство оскаржило рішення про не визнання декларацію
податковою звітністю до Головного управління ДФС у Київській області, яке
Рішенням від 09 жовтня 2015 року № 2708/10/10-36-11-01-14 відмовило у
задоволенні скарги.
23
листопада 2015 року позивач звернувся зі скаргою до ДФС України, за
результатами розгляду якої прийнято рішення № 27857/6/99-99-11-02-02-15 від 23
листопада 2015 року про залишення скарги без задоволення.
Суд
першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції,
дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог аналізуючи положення
підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16, пунктів 46.1, 46.5 статті 46, пунктів
48.1, 48.2, 48.3, 48.4, 48.7статті 48, пункті 49.4, 49.8, 49.9, 49.10, 49.11,
49.13 Податкового кодексу України, посилаючись на положення пункту 49.10 статті
49цього кодексу, відповідно до якого відмова посадової особи контролюючого
органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією
статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов
щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації,
зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум
бюджетного відшкодування, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо)
забороняється та тлумачачи положення пунктів 48.3, 48.4 статті 48, пункту 49.11
статті 49 цього Кодексу, як такі якими не передбачено те, що недотримання
вимоги щодо подачі декларації в електронній формі є підставою для відмови
контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації.
Суд
визнає, що такі висновки судів попередніх інстанцій, не відповідають (не
узгоджуються) з положеннями норм Податкового кодексу України, а саме приписів
абзацу 2 пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, згідно якого
податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі
до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо
реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному
законодавством.
Аналогічні
положення містяться у пункті 2 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання
податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства
фінансів України від 23 вересня 2014 року № 966 (у редакції наказу Міністерства
фінансів України 23 січня 2015 року № 13, в редакції, чинній станом на момент
виникнення спірних правовідносин), відповідно до яких декларація та додатки до
неї, а також інша податкова звітність з податку на додану вартість, зазначена у
пункті 8 розділу I цього Порядку, подаються до контролюючого органу, в якому
перебуває на обліку платник податку, засобами електронного зв'язку в
електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису
підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Суд
визнає, що Податковим кодексом України для платників податку на додану вартість
з метою подання податкової звітності з податку на додану вартість встановлені
інші, спеціальні вимоги щодо подачі податкової декларації з податку на додану
вартість, яка має бути подана виключно в електронній формі. Тобто у даному
випадку пункт 49.3 статті 49 Податкового кодексу Українизастосуванню не
підлягає, а у платника податку відсутнє право вибору способу подачі декларації
з податку на додану вартість.
Оцінюючи
твердження позивача про те, що у цього право направити декларацію з податку на
додану вартість поштою у зв'язку з подачею разом з цією декларацією, відповідно
до пункту 46.4 статті 46 цього Кодексу, доповнень, які не мають відповідної
електронної форми та складаються у довільній формі, Суд зазначає про те, що
подання разом із декларацією з податку на додану вартість доповнень не звільняє
платника податків від обов'язку подати таку податкову декларацію в електронній
формі, оскільки пояснення, додатки тощо, які не мають затвердженого формату
(стандарту) електронного вигляду, можуть подаватися до контролюючих органів
особисто або через уповноважену на це особу, надсилатися поштою з повідомленням
про вручення та з описом вкладення.
За
положеннями пункту 49.10 статті 49 Податкового кодексу України відмова
посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких
причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не
визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну
показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного
значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного
збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.
Отримавши
податкову декларацію та перевіривши її на відповідність положенням пунктів 48.3
та 48.4 статті 48 цього Кодексу, настає етап вирішення питання про реєстрацію
такої декларації відповідно до пункту 49.9 статті 49 Податкового кодексу
України, за якою посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на
обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію
платника виключно за умови дотримання платником податків вимог цієї статті 49
Кодексу (у тому числі в частині подання декларації з податку на додану вартість
в електронному вигляді).
Відтак,
встановивши, що податкову декларацію подано не передбаченим законом способом, у
податкового органу не виникає обов'язку з її реєстрації, а отже і прийняття
такої декларації, що доводить те, що судами першої та апеляційної інстанцій
неправильно застосовані норми матеріального права, яке полягає у неправильному
тлумаченні закону, а саме положень пункту 49.10 статті 49, пунктів 48.3, 48.4
статті 48 Податкового кодексу України.
Судом
першої інстанції встановлено, що 12 січня 2015 року між Товариством та ДПІ у
Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області
укладено договір про визнання електронних документів № 1, аналізуючи умови якого
суд першої інстанції дійшов висновку, що цей договір регулює виключно
відносини, що виникають між сторонами у разі подання позивачем податкових
документів в електронній формі, а тому його дія не може бути поширена на
випадки подання позивачем на власний розсуд податкової звітності у паперовій
формі.
Суд
визнає, що укладений між сторонами договір є різновидом адміністративного
договору в розумінні пункту 14 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства
України в редакції, яка діяла на час вирішення спору судами попередніх
інстанцій (до 15 грудня 2017 року), за умовами якого у позивача є наявним
обов'язок подавати документи в електронній формі, певного формату (стандарту),
надсилання документів в електронному вигляді.
Суд
визнає, що рішення судів попередніх інстанцій у цій частині підлягають
скасуванню, з прийняттям постанови про відмову у позові про визнання незаконним
і скасування рішення (лист) ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у
Київській області від 11 серпня 2015 року вих. №9266/10/10-13-11-02-10.
Задовольняючи
позов у частині, суд першої інстанції оцінюючи вимоги щодо внесення відомостей
поданої позивачем декларації з податку на додану вартість за липень 2015 року
до облікових даних щодо Товариства, висновувався на передчасності вказаної вимоги,
оскільки внесення до відповідних
облікових даних інформації щодо суб'єкта господарювання, є наслідком подання
ним відповідної податкової декларації та її прийняття контролюючим органом.
Враховуючи, що Товариству у прийнятті податкової звітності ДПІ у Києво-Святошинському
районі ГУ ДФС у Київській області було відмовлено, така звітності є
неприйнятою, а тому відображені в ній показники не були предметом розгляду
контролюючого органу.
Суд
визнає, що похідний характер цієї вимоги, яка не підлягає задоволенню та
передчасність її пред'явлення у межах спірних відносин унеможливлює задоволення
позову у цій частині.
Щодо
правових підстав для скасування рішення Головного управління ДФС у Київській
області про результати розгляду скарги від 09 жовтня 2015 року №2708/10/10-36-11-01-14 та рішення Державної
фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 23 листопада 2015
року №27857/6/99-99-11-02-02-15.
Аналізуючи
положення пункту 55.1 статті 55, пунктів 56.6, 56.10 статті 56 Податкового
кодексу України, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що скасування
рішення у процедурі адміністративного оскарження є правом контролюючого органу
вищого рівня, у випадку незадоволення скарги платника податків таке рішення
контролюючого органу не створює для платника податків будь-яких нових
обов'язків, тобто не призводить до порушення прав останнього, внаслідок чого
відсутні правові підстави для задоволення позову у цій частині.
Оцінюючи
спір у цій частині Суд визнає, що аналізу та застосуванню підлягають зокрема
положення підпункту 49.12.2 пункту 49.12статті 49 Податкового кодексу України,
якою передбачено право платника податку оскаржити рішення контролюючого органу
у разі отримання відмови контролюючого органу у прийнятті податкової декларації
та положення пунктів 56.1, 56.2, 56.3 статті 56 цього Кодексу, якими
врегульований порядок такого оскарження.
Судами
попередніх інстанцій встановлені всі етапи адміністративного оскарження,
обставини того, що прийняте податковою інспекцією рішення про відмову у
прийнятті податкової звітності позивач оскаржив в адміністративному порядку до
контролюючого органу вищого рівня - Головного управління ДФС у Київській
області, яке рішенням від 09 жовтня 2015 року №2708/10/10-36-11-01-10 залишило
скаргу позивача без задоволення, яке в свою чергу оскаржене до контролюючого
органу вищого рівня - Державної фіскальної служби України, який рішенням від 23
листопада 2015 року
№27857/6/99-99-11-02-02-15 залишив без змін рішення ДПІ у Києво-Святошинському
районі ГУ ДФС у Київській області від 11 серпня 2015 року №9266/10/10-13-11-02-10 «Про відмову у
прийнятті податкової звітності» та рішення Головного управління ДФС у Київській
області від 09 жовтня 2015 року №2708/10/10-36-11-01-14, а скаргу позивача -
без задоволення.
Рішення
ДФС України відповідно до пункту 56.10 статті 56 Податкового кодексу України є
остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути
оскаржене в судовому порядку.
Відповідно
до Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року № 236, центральним органом
виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і
митну політику є Державна фіскальна служба України.
Суд
визнає, що за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства
повноваження Головного управління ДФС у Київській області та ДФС України щодо
прийняття рішень за результатами розгляду скарг платника податків є
дискреційними повноваженнями та визначаються виключною компетенцією органу,
внаслідок чого суд не наділений правом оцінювати повноту дослідження
контролюючим органом обставин, викладених платником податків у скарзі на
рішення про відмову у прийнятті
податкової звітності.
Належність
такого висновку доведена судами попередніх інстанцій посиланнями на зміст
Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення
адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом
Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням
слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може
здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з
кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних
обставин.
Суд
не може оцінювати повноту розгляду Головним управлінням ДФС у Київській області
та ДФС України скарги позивача та вмотивованість і обґрунтованість рішення про
результати її розгляду, з огляду на положення конституційного принципу
розподілу влади, який заперечує надання адміністративному суду
адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення
правосуддя.
Суд,
перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на
відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного
судочинства України критеріям, не втручається у дискреційні повноваження
(вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за
названими критеріями.
Завдання
адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного
управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше
було б порушено принцип розподілу влади.
Суд
визнає, що запроваджені Податковим кодексом України способи оскарження рішень
податкових органів - адміністративний та судовий - повною мірою дають
можливість платнику податків захистити порушене права, при цьому за механізмом
їх реалізації вони не є тотожними, доводи позивача, викладені у скарзі оцінені
судом під час розгляду справи, а не шляхом оцінки рішення прийнятого
вищестоящими податковими органами за результатами адміністративного оскарження.
Само по собі рішення, прийняте за результатами вирішення податкового спору у
порядку досудового врегулювання, не створює, не змінює та не припиняє будь -
яких прав та обов'язків.
У
цій частині рішення судів попередніх інстанцій залишаються без змін, а
касаційна скарга Товариства подана 16 грудня 2016 року без задоволення.
Верховний
Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій частково допустили
неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень,
внаслідок чого касаційна скарга позивача, за якою він вимагав повного перегляду
судових рішень, підлягає частково задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанції скасуванню у частині задоволення судами
попередніх інстанцій позовних вимог.
Керуючись
статтями 341, 345, 349, 350, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного
судочинства України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну
скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс» на постанову
Київського окружного адміністративного суду від 02 червня 2016 року та ухвалу
Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року у справі
№ 810/869/16 залишити без задоволення.
Постанову
Київського окружного адміністративного суду від 02 червня 2016 року в частині
відмови у задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю
«Вітаполіс» та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня
2016 року залишити без змін.
Касаційну
скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс» на постанову
Київського окружного адміністративного суду від 02 червня 2016 року та ухвалу
Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року у справі
№ 810/869/16 задовольнити частково.
Постанову
Київського окружного адміністративного суду від 02 червня 2016 року та ухвалу
Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року у справі
№ 810/869/16 скасувати в частині визнання протиправною відмови Державної податкової інспекції у
Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області у
прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2015 року
Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс», викладену у листі
№9266/10/10-13-11-02-10 від 11 серпня 2015 року та визнання податкової декларації з податку на
додану вартість за липень 2015 року Товариства з обмеженою відповідальністю
«Вітаполіс» такою, що подана в день її фактичного отримання органом Державної
фіскальної служби - 10 серпня 2015 року, прийняти у цій частині постанову про
відмову Товариству з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс» у задоволені
позову.
В
іншій частині постанову Київського окружного адміністративного суду від 02
червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від
21 липня 2016 року у справі № 810/869/16 залишити без змін.
Постанова
суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є
остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р.Ф.
Ханова
Судді:
І.А.
Гончарова
І.Я.
Олендер
Отправить комментарий