Добросовестные
фирмы, предоставляющие услуги по содействию в получении карты поляка и прочих
выгод иноземных происхождений, приостанавливают предоставление услуги по изменению
национальности через суд.
Согласно
Закону Украины «О национальных меньшинствах в Украине», граждане Украины имеют
право свободно избирать и восстанавливать национальность; принуждение граждан в
любой форме к отказу от своей национальности не допускается.
Согласно
пп. 2.13., 2.13.1 Правил внесения изменений в актовые записи гражданского
состояния, их восстановления и аннулирования, утвержденных приказом
Министерства юстиции Украины 12.01.2011р. № 96/5, основанием для внесения
изменений в актовые записи гражданского состояния является решение суда, в
котором указано о внесении конкретных изменений в актовые записи гражданского
состояния.
Граждане,
желающие изменить национальность и/или не имеющие достаточных архивных документов
о происхождении прадедов, с целью доказательства принадлежности их или их родственников
к той или иной национальности обращались как в суды общей юрисдикции, так и в
административые. В связи с определенной правовой неопределенностью суды
принимали разнообразные решения. Отныне определенность появилась.
Практика
обращения в суды общей юрисдикции с требованием установить факт принадлежности
к национальности и внести изменения в актовые записи гражданского состояния
невозможна из-за решений Верховного суда (в частности, постановление ВС от 29
мая 2019 г. по делу N 398/4017/18, производство N 14-215цс19).
Суд
указал, что отказ от фиксации национальности в официальных документах,
удостоверяющих личность, актовых записях гражданского состояния полностью
соответствует статье 24 Конституции Украины, которая гарантирует равенство
граждан, в частности, независимо от этнического происхождения, а также статьи
11 Закона "О национальных меньшинствах в Украине".
Национальная
принадлежность лица является актом его личного самоопределения и никоим образом
не влияет на публично-правовые отношения такого лица с государством. Фиксация
факта национальности лица в актовых записях гражданского состояния создала бы препятствие
свободному избранию или восстановлению национальности, поскольку поставила бы
такое избрание или восстановления в зависимости от решения государственного
органа.
И
главное, что отметил ВС, - дело не
подлежит рассмотрению в порядке гражданского судопроизводства в связи с
невозможностью установления в судебном порядке фактов о принадлежности лиц к
определенной национальности.
Практика
обращения в суды административной юрисдикции с требованием внести изменения в
актовые записи гражданского состояния о принадлежности к национальности невозможна
из-за решений все того же Верховного суда (постановление ВС от 25 июля 2019 г.
по делу № 369/4094/16-а, производство № К/9901/12471/18; постановление от 03 июля
2019 г. по делу № 822/1824/16,
производство № К/9901/29497/18).
Все
тот же ВС зарывает дела по подобным искам, отмечая, что дело не подлежит
рассмотрению в порядке административного судопроизводства, и разъясняя, что
рассмотрение такого дела отнесено к юрисдикции местного общего суда по правилам
гражданского судопроизводства.
Такая
вот судебная замкнутая однозначность. Остается уповать только на архивы.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2019 року
м. Київ
Справа
N 398/4017/18
Провадження
N 14-215цс19
Велика
Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача
Лященко Н.П.,
суддів:
Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І.,
Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М.,
Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю.,
Яновської О.Г.,
розглянувши
в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_10 на ухвалу
Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 7 листопада
2018 року (у складі судді Нероди Л.М.) та постанову Кропивницького апеляційного
суду від 11 січня 2019 року (у складі суддів Дьомич Л.М., Єгорової С.М.,
Карпенка О.Л.) у цивільній справі за заявою ОСОБА_10 про встановлення факту, що
має юридичне значення, заінтересована особа - Світловодський міськрайонний
відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального
управління юстиції у Кіровоградській області (далі - Світловодський ВДРАЦС),
ВСТАНОВИЛА:
У
жовтні 2018 року ОСОБА_10 звернулась до суду із зазначеною заявою, в якій
просила:
-
встановити юридичні факти про те, що вона - ОСОБА_10, її мати - ОСОБА_13, яка
померла ІНФОРМАЦІЯ_1, її баба - ОСОБА_14, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, її тітка -
ОСОБА_15, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, належать до єврейської національності;
-
встановити факт неправильності актового запису у свідоцтві про народження
ОСОБА_10 від 15 липня 1949 року N 99 в частині вказівки національності її
матері ОСОБА_13 "українка" замість "єврейка" та зобов'язати
Світловодський ВДРАЦС внести зміни до цього актового запису шляхом визначення у
графі "національність" ОСОБА_13 "єврейка" замість "українка";
-
встановити факт неправильності актового запису у свідоцтві про народження
ОСОБА_13 (матері заявниці) від 18 травня 1951 року N 238 в частині вказівки
національності ОСОБА_14 (баби заявниці) "українка" замість
"єврейка" та зобов'язати Світловодський ВДРАЦС внести зміни до цього
актового запису шляхом визначення у графі "національність" ОСОБА_14
"єврейка" замість "українка";
-
становити порядок виконання ухваленого у цій справі судового рішення,
відповідно до якого воно є підставою для внесення змін до зазначених актових
записів щодо національності ОСОБА_13 та ОСОБА_14 шляхом зміни зазначеної
національності "українка" на "єврейка".
Ухвалою
Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 7 листопада
2018 року у відкритті провадження за цією заявою відмовлено.
Ухвалу
суду першої інстанції мотивовано тим, що встановлення факту про належність
особи до певної національності не підлягає розгляду в порядку цивільного
судочинства.
Постановою
Кропивницького апеляційного суду від 11 січня 2019 року апеляційну скаргу
ОСОБА_10 залишено без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишено без
змін.
Суд
апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши
при цьому, що норми Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК
України) не передбачають можливості розгляду в порядку окремого провадження
заяв про встановлення факту належності особи до певної національності,
встановлення неправильності в актовому записі про народження та зобов'язання
внести зміни до актових записів щодо національності особи - такі заяви
підлягають розгляду в позовному провадженні. Заявниця не позбавлена права
звернутися до органів державної реєстрації актів цивільного стану (далі -
ДРАЦС) як суб'єкта владних повноважень з метою внесення змін до актового запису
про народження у частині національності, а у випадку відмови - оскаржити такі
дії в суді в порядку адміністративного судочинства.
У
касаційній скарзі ОСОБА_10 просить скасувати оскаржувані судові рішення та
направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття
провадження у справі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм
процесуального права.
Касаційну
скаргу мотивовано тим, що в її заяві про встановлення факту, що має юридичне
значення, немає вимоги про вирішення публічно-правового спору. Без належного
з'ясування обставин справи висновок судів попередніх інстанцій про неможливість
розгляду її заяви в порядку цивільного судочинства на стадії відкриття
провадження є передчасним. Суди фактично позбавили заявницю права встановити
факт національної належності, оскільки іншого порядоку вирішення такого питання
законом не передбачено.
Ухвалою
Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2019
року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали та
надано строк на подання відзиву.
Відзив
на касаційну скаргу не надходив.
Ухвалою
Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного
цивільного суду від 27 березня 2019 року справу призначено до судового
розгляду, а ухвалою від 3 квітня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати
Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України з огляду на
те, що касаційна скарга містить доводи про порушення судами попередніх
інстанцій правил предметної та суб'єктної юрисдикції.
Ухвалою
Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року справу прийнято до
розгляду.
Частиною
другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм
процесуального права.
Заслухавши
доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав
оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України,
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню.
Відповідно
до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства
України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на
справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із
суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових
актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для
розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Згідно
з пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це
спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські
функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у
зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно
до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень -
це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи
службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних
управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання
делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже,
юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори,
ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (хоча б одна сторона
здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави
виникнення, пов'язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених
функцій.
Згідно
із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного
судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних,
житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в
порядку іншого судочинства.
Вирішуючи
питання про юрисдикцію спору, необхідно з'ясувати, зокрема, характер спірних
правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася
особа.
У
цій справі ОСОБА_10 звернулася із заявою про встановлення факту належності
заявниці, її матері, баби та тітки до певної національності, посилаючись на
помилковість таких відомостей, зазначених в актових записах про народження
заявниці та її матері, що є, на думку ОСОБА_10, підставою для внесення змін до
цих актових записів щодо національності матері та баби. Обґрунтовуючи заяву,
ОСОБА_10 вказала на відсутність первинних документів для внесення змін до
актових записів цивільного стану і необхідність установлення обставин, що
підтверджують її вимоги. При цьому рішення, дії чи бездіяльність органу ДРАЦС
щодо внесення змін до актових записів цивільного стану заявниця не оскаржує.
З
огляду на викладене справа не містить ознак публічно-правового спору, а вимоги
про зобов'язання органу ДРАЦС внести зміни до актових записів щодо національності
матері та баби заявниці є похідними від її вимог установити певні обставини і
неправильність відомостей, що містяться у таких записах.
Аналогічний
висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019
року у справі N 807/45/17 (провадження N 11?927апп18) за позовом фізичної особи
до органу ДРАЦС про зобов'язання внести зміни до актового запису про його
народження, зазначивши в графі національності його батька "поляк"
замість "українець".
Разом
з тим актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з
фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її
можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 49
Цивільного кодексу України; далі - ЦК України). Актом цивільного стану є,
зокрема, народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття
громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного
віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності,
визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення
та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо
(частина друга статті 49 ЦК України).
Аналогічні
за змістом приписи закріплені у статті 2 Закону України від 1 липня 2010 року N
2398-VI "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" (далі -
Закон N 2398-VI).
Внесення
змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом ДРАЦС
за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган
ДРАЦС складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису
цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до
актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та
зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку (частина перша
статті 22 Закону N 2398-VI).
Наказом
Міністерства юстиції України 12 січня 2011 року N 96/5 затверджено Правила
внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання
(далі - Правила), за змістом пунктів 1.1, 1.5 яких внесення змін до актових
записів цивільного стану, які складено органами ДРАЦС України, проводиться за
заявами громадян відділами ДРАЦС у випадках, передбачених чинним
законодавством.
Підставами
для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема, рішення суду про
встановлення неправильності в актовому записі цивільного стану та рішення, у
яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану;
постанова адміністративного суду (підпункти 2.13.1, 2.13.2 пункту 2.13 Правил).
Таким
чином, органи ДРАЦС за заявою громадян можуть вносити зміни до актових записів
на підставі рішень суду, якими встановлено неправильність таких записів та
зазначено про внесення до них конкретних змін.
Відповідно
до частин першої та другої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид
непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні
справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають
значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов
здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження
наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого
провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне
значення.
У
частині першій статті 315 ЦПК України наведено перелік фактів, справи про
встановлення яких розглядаються судом. Хоча за змістом частини другої цієї
статті зазначений перелік не є вичерпним, проте у судовому порядку можуть бути
встановлені тільки ті факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення
особистих чи майнових прав фізичних осіб (якщо законом не визначено іншого
порядку їх встановлення).
Питання
зміни національності громадянами України регулювалося Указом Президента України
31 грудня 1991 року N 24 "Про порядок зміни громадянами України
національності" від, відповідно до якого національність могла бути змінена
особами, які при досягненні 16-річного віку та одержанні паспорта прийняли
національність одного з батьків та бажали змінити її відповідно до
національності другого з батьків. Зміна національності провадилася відділом
внутрішніх справ виконавчого комітету районної, міської, районної у місті ради
народних депутатів за місцем проживання заявника. Зміна національності допускалася
також і щодо осіб, які обрали національність до прийняття цього Указу. Вказаний
Указ втратив чинність на підставі Указу Президента України від 27 січня 1999
року N 70/99.
Чинним
законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного
стану та свідоцтвах про ДРАЦС національності батьків дитини чи осіб, які
вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від
національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та
відновлювати національність, як це передбачено статтею 11 Закону України
"Про національні меншини в Україні". Примушення громадян у будь-якій
формі до відмови від своєї національності не допускається.
Згідно
зі статтею 300 ЦК України особа має право на індивідуальність, на збереження
своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право
на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не
заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Таке право
підпадає під захист статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод, яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і
сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж
згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в
інтересах національної і громадської безпеки.
Стаття
11 Конституції України передбачає, що держава сприяє як консолідації та
розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури,
так і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності
національних меншин в Україні.
Згідно
зі статтею 3 Рамкової конвенції про захист національних меншин (ратифікована
Законом України від 9 грудня 1997 року N 703/97-ВР) кожна особа, яка належить
до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не
вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв'язку з ним не повинно
зашкоджувати такій особі.
Відмова
від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та
актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах про ДРАЦС повністю
відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян,
зокрема, незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону "Про
національні меншини в Україні". Національна належність особи, таким чином,
є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на
публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту
національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського
стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності,
оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення
державного органу.
За
таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що
справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв'язку з
неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до
певної національності.
Щодо
посилань у заяві ОСОБА_10 на роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного
Суду України від 7 липня 1995 N 12 "Про практику розгляду судами справ про
встановлення неправильності запису в актах громадянського стану",
відповідно до яких питання щодо встановлення неправильності в актовому записі
про народження, зокрема щодо доповнення відомостей про національність та
громадянство батьків, суд вирішує на підставі письмових (архівних матеріалів,
відомостей, які містяться в паспорті, інших посвідчень тощо) та інших доказів,
що з достовірністю підтверджують заявлену вимогу, слід зазначити таке. Вимоги
пункту 7 цієї постанови, за якими при розгляді справ про встановлення
неправильності в актовому записі про народження суди мають враховувати, що він,
зокрема, повинен містити відомості про національність і громадянство батьків, а
якщо їх не було внесено - актовий запис має бути доповнено, - відповідали
законодавству України станом на час прийняття зазначеної постанови. Проте ці
роз'яснення не відповідають чинному законодавству України, яким зазначення
національності особи в актових записах цивільного стану та свідоцтвах про ДРАЦС
не передбачено. Оскільки зазначена постанова була прийнята понад 20 років тому,
тобто до прийняття Конституції України та чинних ЦК України, Сімейного кодексу
України, ЦПК та КАС України, то надані в ній роз'яснення не відповідають
чинному законодавству України і не можуть братися до уваги.
З
урахуванням наведеного оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін
як такі, що прийняті з дотриманням правил предметної та суб'єктної юрисдикції,
а касаційна скарга ОСОБА_10 - залишенню без задоволення.
Частиною
тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи
касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або
ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки
в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін,
Верховний Суд не здійснює розподілу судових витрат.
Ураховуючи
наведене та керуючись статтями 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика
Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну
скаргу ОСОБА_10 залишити без задоволення.
Ухвалу
Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 7 листопада
2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 11 січня 2019
рокузалишити без змін.
Постанова
набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не
підлягає.
Суддя-доповідач
Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В.
Британчук О.Б. Прокопенко Ю.Л. Власов В.В. Пророк М.І. Гриців Л.І. Рогач Д.А.
Гудима О.М. Ситнік Ж.М. Єленіна В.Ю. Уркевич О.С. Золотніков О.Г. Яновська
ПОСТАНОВА
Іменем України
03 липня 2019 року
Київ
справа
№822/1824/16
провадження
№К/9901/29497/18
Верховний
Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого
- Смоковича М. І.,
суддів:
Данилевич Н.А., .Білак М.В.
розглянув
в касаційній інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без
повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу №
822/1824/16
за
позовом ОСОБА_1 до Хмельницького міського відділу державної реєстрації актів
цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій
області про зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за
касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Хмельницького окружного
адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року (суддя Ковальчук А.М.) та ухвалу
Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року (судді
Загороднюк А.Г., Полотнянко Ю.П., Драчук
Т.О.),
І. Суть спору
1.
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Хмельницького міського
відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального
управління юстиції у Хмельницькій області (далі - Хмельницький МВ ДРАЦС ГТУЮ) з
вимогами зобов`язати відповідача внести зміни до актового запису про народження
ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; народження зареєстроване відділом державної реєстрації
актів цивільного стану по Хмельницькому району реєстраційної служби
Хмельницького міськрайонного управління юстиції № 27 від 12 лютого 1958 року -
запис поновлено) щодо зазначення національності батька - ОСОБА_3 , а саме: у
графі національність батька замінити з «українець» на «поляк»; в актовий запис
про народження ОСОБА_1 (свідоцтво про народження від 20 вересня 1969 року,
видане Хмельницьким МВ ДРАЦС) щодо зазначення національності батька - ОСОБА_2 ,
а саме: у графі національність батька замінити з «українець» на «поляк».
2.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що прагне відновити та зберегти своє
етнічне польське походження. Пояснив, що звертався до відповідача із заявою, в
якій просив внести зміни до актового запису № 27 від 12 лютого 1958 року про народження ОСОБА_3 , змінивши запис
про національність батька з «українець» на «поляк» та в актовий запис про
народження ОСОБА_1 , свідоцтво про народження від ІНФОРМАЦІЯ_2 .н., змінивши запис
про національність батька з «українець» на «поляк», однак висновком
Хмельницького МВ ДРАЦ ГТУЮ в задоволенні заяви відмовлено з посиланням на те,
що зміни до актового запису вносяться за наявності достатніх підстав.
3.
Позивач не погодився з відмовою відповідача, у зв`язку з чим подав цей позов.
ІІ. Встановлені судами фактичні
обставини справи
4.
За наслідками розгляду зави ОСОБА_1 про внесення змін до актового запису про
народження батька заявника, ОСОБА_2 (№ 27 від 12 лютого 1958 року, поновленого Хмельницьким
районним відділом ДРАЦС ГТУЮ), щодо виправлення національності батька з
«українець» на «поляк»; до актового запису про народження заявника ОСОБА_1 (№
1235 від 20 серпня 1969 року, складеного Хмельницьким МВ ДРАЦС ГТУЮ) щодо
виправлення національності батька з «українець» на «поляк» відповідач склав
висновок № 313 від 20 вересня 2016 року, яким відмовив у внесенні змін, про які
просив позивач.
5.
До такого висновку, судячи з його змісту, відповідач дійшов на підставі актових
записів про народження позивача та його батька, про шлюб його батьків, а також
про смерть батька. З-поміж іншого у висновку зазначено, що в актовому записі
про народження батька заявника ОСОБА_2 № 27 від 12 лютого 1958 року
національність батька вказана «українець». В актовому записі про народження
заявника ОСОБА_1 № 1235 від 20 серпня
1969 року національність батька зазначена «українець». Актовий запис про шлюб
діда та баби заявника за 1936-1938 роки відсутній.
6.
Зазначено також, що витяг з погосподарської книги виконкому Ружичнянської
сільської ради Хмельницького району за 1944-1946 роки (на який покликається
заявник як на підтвердження походження свого батька) не може слугувати
безспірним доказом для зміни національності в актових записах цивільного стану.
7.
З огляду на те, що актовий запис цивільного стану є безспірним доказом фактів,
реєстрація яких посвідчується, відповідач констатував, що під час державної
реєстрації народження батька заявника та народження заявника не було допущено
будь-яких неточностей, порушень або помилок стосовно національності батька, а
тому немає підстав для задоволення звернення заявника про внесення змін до
зазначених актових записів.
ІІІ. Рішення судів першої та
апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
8.
Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 27 жовтня 2016 року відмовив у задоволенні позову.
9.
Вінницький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14 грудня 2016 року залишив постанову суду першої інстанції
без змін.
10.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що за відсутності документального
підтвердження помилки в актовому записі (в частині національності батька
позивача) відповідач правомірно відмовив у внесенні змін, про які просив
заявник.
IV. Касаційне оскарження
11.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх
інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні
рішення. В обґрунтування касаційної скарги зазначив, що суди попередніх
інстанцій надали помилкову оцінку обставинам цієї справи, зокрема безпідставно
відхилили його доводи про погосподарську книгу виконкому Ружичнянської
сільської ради Проскурівського району Кам`янець-Подільської області, відповідно
до якої ОСОБА_3 за національністю поляк. Вважає, що цей документ є достатнім
свідченням польського походження його батька як підстави для внесення змін до
актового запису, однак йому не надали належної правової оцінки в контексті
заявлених позовних вимог.
12.
Відповідач подав заперечення на касаційну скаргу, просить залишити оскаржені
судові рішення без змін. З-поміж іншого зазначив, що для внесення змін до
актового запису не було достатніх правових підстав. Покликання позивача на
погосподарську книгу вважає безпідставним, адже це не є безспірною підставою
для внесення органом державної реєстрації актів цивільного стану змін до
актових записів.
V. Релевантні джерела права й акти їх
застосування
13.
Відповідно до частини першої-четвертої статті 9 Закону України від 01 липня
2010 року № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (далі -
Закон № 2398-VI) державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою
забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і
підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження,
шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.
14.
Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових
записів цивільного стану.
15.
Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів
цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує
факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану.
16.
Для державної реєстрації актів цивільного стану подається паспорт громадянина
України або паспортний документ іноземця заявника та документи, які
підтверджують факти, що підлягають державній реєстрації.
17.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 22 Закону № 2398-VI внесення змін
до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної
реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками
перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану
складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного
стану або про відмову в цьому.
18.
У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку
вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в
судовому порядку.
19.
Внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться за заявою, зокрема,
особи, щодо якої складено актовий запис. Заява про внесення змін до актового
запису цивільного стану подається до відповідного органу державної реєстрації
актів цивільного стану за місцем проживання заявника, а у випадках,
передбачених законодавством, - за місцем зберігання актового запису.
20.
Згідно з частиною п`ятою статті 9 Закону № 2398-VI правила проведення державної
реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного
стану, їх поновлення та анулювання затверджуються Міністерством юстиції
України.
21.
Відповідно до пункту 1.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного
стану, їх поновлення та анулювання, затвердженими наказом Міністерства юстиції
України від 12 січня 2011 року № 96/5
(далі - Правила) внесення змін до актових записів цивільного стану, які
складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України,
проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану районних,
районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних,
міжрайонних управлінь юстиції (далі - відділи державної реєстрації актів
цивільного стану) у випадках, передбачених чинним законодавством.
22.
Відповідно до пункту 2.1 Правил заява про внесення змін до актового запису
цивільного стану за формою, наведеною в додатку 1, подається до відділу державної
реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника, а у випадках,
передбачених статтею 53 Сімейного кодексу України, також до відділу державної
реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання першого примірника
актового запису про шлюб при пред`явленні паспорта або паспортного документа.
23.
За пунктом 2.6 Правил разом із заявою про внесення змін до актового запису
цивільного стану заявником подаються: свідоцтва про державну реєстрацію актів
цивільного стану, у яких зазначені неправильні, неповні відомості або
відомості, які підлягають зміні; інші
документи, необхідні для розгляду заяви та вирішення питання по суті.
24.
Відповідно до пункту 2.7 Правил № 96/5 на підтвердження достовірності
представлених заявником документів про державну реєстрацію актів цивільного
стану відділом державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичним
представництвом чи консульською установою України додаються до матеріалів
справи повні витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, копії
відповідних актових записів цивільного стану, на підставі яких вирішується
питання щодо необхідності внесення змін або відмови в цьому.
25.
За змістом пункту 2.13 Порядку підставою для внесення змін в актові записи
цивільного стану є: 2.13.1 рішення суду про визнання батьківства (материнства),
усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про
визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з
актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення
(удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення
неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про
внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану; <…>.
26.
Відповідно до пункту 2.13.12. Порядку внесення змін до актових записів
цивільного стану можливе також і в інших окремих випадках, якщо це не
суперечить чинному законодавству України.
VI. Позиція Верховного Суду
27.
У цій справі спір виник через відмову відповідача внести зміни до актових
записів в частині національності батька позивача.
28.
Велика Палата Верховного Суду у справі (№ 807/45/17), фактичні обставини якої
подібні до цієї, висловила правову позицію щодо підсудності справ цієї
категорії.
29.
З посиланням на наведені норми законодавства, а також на частини першу, другу
статті 16 Цивільного кодексу України Велика Палата Верховного Суду в постанові
від 23 січня 2019 року № 11-927апп18 зазначила, що позов про зобов`язання
внести зміни до актового запису спрямований на захист права на забезпечення
органом державної влади особистого немайнового права (частина перша статті 273
Цивільного кодексу України) на відображення в актовому записі щодо свого
народження інформації про належність батька до польської національності, а не
для оскарження відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану
внести зміни до актового запису цивільного стану.
30.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у справах про оскарження відмови
внести за заявою особи зміни до актового запису цивільного стану суд за
правилами адміністративного судочинства вивчає наявність чи відсутність
достатніх підстав для прийняття відповідного рішення, зокрема, перевіряє чи
відповідні рішення прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією та законами України, а також, чи прийняті вони
обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення. Завдання
адміністративного суду у таких справах полягає, насамперед, у перевірці
додержання процедури розгляду та прийняття органом реєстрації актів цивільного
стану відповідного рішення. Адміністративний суд, розглядаючи такі справи, не
вправі вийти за межі їх публічно-правових аспектів і встановлювати юридичні
факти, що мають значення для внесення змін до актових записів цивільного стану.
31.
За змістом правового висновку Великої Палати Верховного Суду, ураховуючи суть
спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін у справі, а також з огляду на
те, що позивач, подавши цей позов, не просив визнати неправомірними дії
відповідача, а мав намір вирішити питання про внесення змін щодо національності
батька в уже існуючий актовий запис, то спір у цій справі не має ознак
публічно-правового та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
32.
Аналогічну правову позицію викладено також в постанові Великої Палати
Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 425/2737/17.
33.
Відповідно до частини першої статті 354 Кодексу адміністративного судочинства
України (далі - КАС) суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному
порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває
провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно
статтями 238, 240 цього Кодексу.
34.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього
Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям
провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
35.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у
справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного
судочинства.
Згідно
з частиною першою статті 239 КАС якщо провадження у справі закривається з
підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд
повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких
справ.
36.
З урахуванням наведеного, а також зважаючи на правозастосовну практику Великої
Палати Верховного Суду, судові рішення у цій справі підлягають скасуванню із
закриттям провадженням у справі.
Керуючись
статтями 3, 238, 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного
судочинства України, суд
п о с т а н о в и в :
1. Касаційну ОСОБА_1 задовольнити частково.
2.
Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2016
року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року скасувати і закрити
провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Хмельницького міського відділу державної
реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції
у Хмельницькій області про зобов`язання вчинити дії.
3.
Роз`яснити позивачу, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції місцевого
загального суду за правилами цивільного судочинства.
Постанова
набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді
Н.
А.Данилевич
М.
В. Білак
ПОСТАНОВА
Іменем України
25 липня 2019 року
Київ
справа
№369/4094/16-а
адміністративне
провадження №К/9901/12471/18
Верховний
Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача
- Єресько Л.О.,
суддів:
Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши
у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу
№369/4094/16-а
за
позовом ОСОБА_1 до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану
Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області про
здійснення реєстрації національності
за
касаційною скаргою ОСОБА_1
на
постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня
2016 року, ухвалену суддею Усатовим Д.Д.
та
ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2016 року,
постановлену у складі колегії суддів: головуючого - судді Лічевецького І.О.,
суддів: Мельничука В.П., Мацедонської В.Е.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх
обґрунтування.
У
травні 2016 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до суду із позовом про
зобов`язання Відділу державної реєстрації актів цивільного стану
Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області (надалі -
відповідач або Відділ ДРАЦС Києво-Святошинського РУЮ у Київській області)
доповнити:
-
актовий запис про своє народження № 84 від 06 листопада 1979 року відомостями
про національність народженої - "німкеня";
-
актовий запис про шлюб № 118 від 05 серпня 2000 року відомостями про свою національність
- "німкеня";
-актовий
запис про народження дитини ( ОСОБА_2 ) № 17 від 18 липня 2001 року відомостями
про свою національність (національність матері) - "німкеня";
-
актовий запис про розірвання шлюбу № 276 від 08 червня 2004 року відомостями
про свою національність - "німкеня";
-
актовий запис про шлюб № 5 від 07 травня 2010 року відомостями про свою
національність - "німкеня";
-
актовий запис про народження дитини ( ОСОБА_3 ) № 58 від 06 серпня 2012 року
відомостями про свою національність (національність матері) -
"німкеня".
В
обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідач безпідставно
залишив без задоволення її заяву та склав висновок без дотримання вимог чинного
законодавства України, чим порушив її права та законні інтереси щодо внесення
змін у вказані актові записи, а відтак порушив її права на відновлення
національних традицій та встановлення зв`язків з представниками національних
меншин на території України.
Короткий зміст рішень судів
попередніх інстанцій
Постановою
Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2016 року,
залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від
11 серпня 2016 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи
в позові, суд першої інстанції з висновками якого погодився апеляційний суд
виходив з того, що відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, в
межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством, оскільки
внесення змін до актових записів цивільного стану відповідно до вимог ст.22
Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану"
відбувається за наявності достатніх підстав. відповідач правомірно надав
висновок про відмову у внесенні змін, де зазначив, що доповнити національність
заявниці "німкеня" неможливо у зв`язку з тим, що національність
заявниці не підтверджується зібраними документами.
Короткий зміст та обґрунтування вимог
касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
19
серпня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна
скарга ОСОБА_1 .
У
касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Києво-Святошинського
районного суду Київської області від 05 липня 2016 року та ухвалу Київського
апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2016 року, ухвалити нове
судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Касаційна
скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій
прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому
підлягають скасуванню.
В
обґрунтування касаційної скарги зазначено, що судами попередніх інстанцій було
неправильно застосовано норми матеріального права, а саме - приписи Законів
України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" та
"Про національні меншини в Україні". Позивач зазначає, що
можливість реалізації права вільно обирати та відновлювати національність не
залежить від будь-яких чинників, крім вільного волевиявлення громадянина.
Ухвалою
Вищого адміністративного суду України від 22 серпня 2016 року відкрито касаційне
провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Києво-Святошинського районного суду
Київської області від 05 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного
адміністративного суду від 11 серпня 2016 року у справі №369/4094/16-а.
15
грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017року №
2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу
України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного
судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон №
2147-VІІІ).
Статтею
327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції вищевказаного
Закону, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є
Верховний Суд.
У
зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту
1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України 31 січня 2018 року
матеріали касаційної скарги передано до Верховного Суду.
Відповідно
до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України
касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які
подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу,
передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за
правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою
Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О.
від 22 липня 2019 року дана касаційна скарга була прийнята до провадження,
закінчено підготовчі дії та призначено їх до розгляду в порядку попереднього
провадження у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 340 та статті
343 КАС України.
Позиція інших учасників справи
27
вересня 2016 року від відділу державної реєстрації актів цивільного стану
Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області надійшли
заперечення на касаційну скаргу, де відповідач посилається на не
обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а
рішення прийняті судами першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Установлені судами попередніх
інстанцій обставини справи
ОСОБА_1
народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .
23
квітня 1996 року позивачеві видано повторне свідоцтво про народження, згідно
якого її батьком є ОСОБА_4 , за національністю німець.
За
даними свідоцтва про народження від 26.08.1958 батьком ОСОБА_4 є ОСОБА_5 , за
національністю німець.
03
березня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Відділу державної реєстрації актів
цивільного стану Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській
області із заявою про внесення змін до:
-
актового запису про шлюб № 118 від 05 серпня 2000 року, складеного Відділом
державної реєстрації актів цивільного стану Києво-Святошинського районного
управління юстиції у Київській області на ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , шляхом
доповнення вказаного запису відомостями про національність нареченої
"німкеня";
-
актового запису № 276 від 08 червня 2004 року про розірвання шлюбу, складеного
Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Києво-Святошинського
районного управління юстиції у Київській області на ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , шляхом
доповнення вказаного запису відомостями про національність дружини
"німкеня";
-
актового запису про народження ОСОБА_2 № 17 від 18 липня 2001 року, складеного
Виконавчим комітетом Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво -
Святошинського району Київської області на ОСОБА_2 , шляхом доповнення
вказаного запису відомостями про національність матері "німкеня".
16
березня 2016 року на дану заяву Відділом державної реєстрації актів цивільного
стану Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області
позивачу було надано висновок про відмову у внесенні змін, де зазначено:
"доповнити національність заявниці "німкеня" неможливо у зв`язку
з тим, що національність заявниці не підтверджується зібраними документами"
(а.с. 14-16).
Із
заявою про внесення змін до актового запису про своє народження № 84 від 06
листопада 1979 року, а також до актових записів № 5 від 07 травня 2010 року про
шлюб ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , складеного Виконавчим комітетом Петропавлівсько-Борщагівської
сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, та № 58 від 06
серпня 2012 року про народження ОСОБА_3 , складеного Виконавчим комітетом
Петропавлівсько- Борщагівської сільської ради Києво- Святошинського району
Київської області, шляхом доповнення вищевказаних записів відомостями про
національність позивача "німкеня" ОСОБА_1 до Відділу ДРАЦС
Києво-Святошинського РУЮ у Київській області не зверталась.
Відповідно
і висновку про відмову у внесенні змін до вищевказаних актових записів відповідачем
не складалося.
Позиція Верховного Суду
Релевантні джерела права й акти їх
застосування
Відносини,
пов`язані з проведенням державної реєстрації актів цивільного стану, внесенням
до актових записів цивільного стану змін, їх поновленням і анулюванням,
визначає засади діяльності органів державної реєстрації актів цивільного стану
врегульовано Законом України «Про
державну реєстрацію актів цивільного стану» від 1 липня 2010 р. № 2398-VI (надалі за текстом - «Закон № 2398-VI»).
Згідно
зі статтею 2 Закону №2398-VI, актами цивільного стану є події та дії, які
нерозривно пов`язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють
або припиняють її можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків.
Державній
реєстрації відповідно до цього Закону підлягають народження фізичної особи та
її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна
імені, смерть.
Частиною
першою статті 6 Закону №2398-VI закріплено, що відділи державної реєстрації
актів цивільного стану, зокрема, проводять державну реєстрацію народження
фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті,
вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх;
формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його,
зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші
повноваження.
Відповідно
до статті 9 Закону №2398-VI державна реєстрація актів цивільного стану
проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного
визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її
походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. Державна реєстрація
актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного
стану.
Відповідно
до частини 3 статті 9 названого Закону актовий запис цивільного стану - це
документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить
персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної
реєстрації акта цивільного стану.
Згідно
частини 1статті 22 Закону № 2398-VI
внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться
відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності
достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної
реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення
змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі
відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку
вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в
судовому порядку.
Частиною
5 статті 9 Закону № 2398-VI установлено, що правила проведення державної
реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного
стану, їх поновлення та анулювання затверджуються Міністерством юстиції
України.
Правила
внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання
затверджено наказом Міністерства
юстиції України № 96/5 від 12.01.2011 р. та зареєстровано в Міністерстві
юстиції України 14 січня 2011 р. за № 55/18793 (надалі за текстом - «Правила»).
Відповідно
до пункту 2.1 Правил заява про внесення змін до актового запису цивільного
стану за формою, наведеною в додатку 1, подається до відділу державної
реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника, а у випадках,
передбачених статтею 53 Сімейного
кодексу України, також до відділу державної реєстрації актів цивільного стану
за місцем зберігання першого примірника актового запису про шлюб при
пред`явленні паспорта або паспортного документа.
Відповідно
до пункту 2.12 Правил на підставі зібраних документів та за наслідками
перевірки відділ державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичне
представництво чи консульська установа України складає обґрунтований висновок
про внесення змін до актового запису (або декількох актових записів) цивільного
стану або про відмову в цьому за формою, наведеною в додатку 2. У разі відмови
у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку мають бути чітко
вказані причини відмови та зазначено про можливість її оскарження в судовому
порядку.
Згідно
підпункту 2.13.3 пункту 2.13 підставою для внесення змін в актові записи
цивільного стану є висновок відділу державної реєстрації актів цивільного стану
районного, районного в місті, міського (міст обласного значення), міськрайонного,
міжрайонного управління юстиції або дипломатичного представництва чи
консульської установи України.
Підставами
для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема,рішення суду про
встановлення неправильності в актовому записі цивільного стану та рішення, у
яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану;
постанова адміністративного суду (підпункти 2.13.1, 2.13.2 пункту 2.13 Правил).
Висновки за результатами розгляду
касаційної скарги
Вирішуючи
питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги Верховний Суд виходить із
такого.
Вирішуючи
даний спір суди попередніх інстанцій виходили з того, що даний спір є
публічно-правовим, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Питання
зміни національності громадянами України регулювалося Указом Президента України
від 31 грудня 1991 року № 24 «Про порядок зміни громадянами України
національності», відповідно до якого національність могла бути змінена особами,
які при досягненні 16-річного віку та одержанні паспорта прийняли
національність одного з батьків та бажали змінити її відповідно до
національності другого з батьків. Зміна національності провадилася відділом
внутрішніх справ виконавчого комітету районної, міської, районної у місті ради
народних депутатів за місцем проживання заявника. Зміна національності
допускалася також і щодо осіб, які обрали національність до прийняття
цього Указу. Вказаний Указ втратив
чинність на підставі Указу Президента
України від 27 січня 1999 року № 70/99.
Чинним
законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного
стану та свідоцтвах про ДРАЦС національності батьків дитини чи осіб, які
вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від
національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та
відновлювати національність, як це передбачено статтею 11 Закону України «Про
національні меншини в Україні». Примушення громадян у будь-якій формі до
відмови від своєї національності не допускається.
Згідно
зі статтею 300 ЦК України особа має
право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної,
релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та
способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не
суперечать моральним засадам суспільства. Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод, яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до
її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього
права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному
суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки.
Стаття
11 Конституції України передбачає, що держава сприяє як консолідації та
розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури,
так і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності
національних меншин в Україні.
Згідно
зі статтею 3 Рамкової конвенції про захист національних меншин
(ратифікована Законом України від 9
грудня 1997 року № 703/97-ВР) кожна особа, яка належить до національної
меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і
таке рішення або здійснення прав у зв`язку з ним не повинно зашкоджувати такій
особі.
Велика
Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі №
398/4017/18 (номер в ЄДРСР 82188573) дійшла висновку, що відмова від фіксації
національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах
цивільного стану і відповідних свідоцтвах про ДРАЦС повністю відповідає статті
24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема, незалежно від
етнічного походження, а також статті
11 Закону «Про національні меншини в Україні». Національна належність особи, таким
чином, є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на
публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту
національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах
громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню
національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність
від рішення державного органу.
Відповідно
до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства
України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на
справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із
суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових
актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для
розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Згідно
з пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це
спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські
функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у
зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно
до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень -
це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи
службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних
управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання
делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже,
юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори,
ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад (хоча б одна сторона
здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави
виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених
функцій.
Вирішуючи
питання про належність даного спору до юрисдикції адміністративних судів,
необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть
права за захистом якого та/або інтересу за захистом якого звернулася особа.
У
цій справі позов ОСОБА_1 про зобов`язання внести зміни до вищевказаних актових
записів спрямований на захист права на забезпечення органом державної влади
особистого немайнового права (частина перша статті 273 Цивільного кодексу
України) на відображення в актовому записі щодо свого народження інформації та
актових записів про шлюб та народження дітей належності позивача до німецької
національності, а не для оскарження відмови органу державної реєстрації актів
цивільного стану внести зміни до актового запису цивільного стану.
При
цьому рішення (в тому числі висновок 16 березня 2016 року), дії чи
бездіяльність органу ДРАЦС щодо внесення змін до актових записів цивільного
стану заявниця не оскаржує, встановити неправильність відомостей, що містяться
у таких записах, не просить.
Пунктом
2.12 Правил до суду може бути оскаржена відмова у внесенні змін до актового
запису цивільного стану.
З
огляду на викладене справа не містить ознак публічно-правового спору, а вимоги
про зобов`язання органу ДРАЦС внести зміни до актових записів щодо
національності позивача є похідними від вимог установити певні обставини і
неправильність відомостей, що містяться у таких записах.
Аналогічний
висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019
року у справі № 807/45/17 (номер в ЄДРСР 79388255) за позовом фізичної особи до
органу ДРАЦС про зобов`язання внести зміни до актового запису про його
народження, зазначивши в графі національності його батька «поляк» замість
«українець».
Велика
Палата Верховного Суду у цій постанові зазначила, що у справах про оскарження
відмови внести за заявою особи зміни до актового запису цивільного стану суд за
правилами адміністративного судочинства вивчає наявність чи відсутність
достатніх підстав для прийняття відповідного рішення, зокрема, перевіряє чи
відповідні рішення прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією та законами України, а також, чи прийняті вони
обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення. Завдання
адміністративного суду у таких справах полягає, насамперед, у перевірці
додержання процедури розгляду та прийняття органом реєстрації актів цивільного
стану відповідного рішення. Адміністративний суд, розглядаючи такі справи, не
вправі вийти за межі їх публічно-правових аспектів і встановлювати юридичні
факти, що мають значення для внесення змін до актових записів цивільного стану.
За
змістом правового висновку Великої Палати Верховного Суду, ураховуючи суть
спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін у справі, а також з огляду на
те, що позивач, подавши цей позов, не просили визнати неправомірними рішення чи
дії відповідача, а мала намір вирішити питання про внесення змін щодо своєї
національності в уже існуючий актовий запис, то спір у цій справі не має ознак
публічно-правового та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Аналогічну
правову позицію викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від
14 листопада 2018 року у справі № 425/2737/17 (номер в ЄДРСР 78011648).
Приймаючи
до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, суд дійшов
висновку, що вказаний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції
адміністративних судів, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій
про розгляд справи в порядку адміністративного судочинства є помилковими.
Пунктом
5 частини першої статті 349 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що суд
касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право
скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю
або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у
відповідній частині.
Згідно
з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України (в чинній редакції) суд
закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами
адміністративного судочинства.
Відповідно
до частини першої статті 354 КАС України (в чинній редакції) суд касаційної
інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і
залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній
частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Порушення
правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу,
є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження
незалежно від доводів касаційної скарги.
Таким
чином, суди помилково прийняли до свого провадження і розглянули справу з
порушенням правил предметної юрисдикції, тому ухвалені судові рішення
підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.
За
змістом пункту 4 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції у попередньому
розгляді справи скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за
собою обов`язкове скасування судового рішення.
Висновки щодо розподілу судових
витрат.
Пунктом
5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що
сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його
сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі
(крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача
від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та
касаційній інстанціях.
При
зверненні до суду касаційної інстанції позивачем сплачено судовий збір в
розмірі 696грн.
Зважаючи
на результат касаційного розгляду, Верховний Суд роз`яснює, що даний судовий
збір в розмірі 696 грн. може бути повернутий ОСОБА_1 за її клопотанням ухвалою
суду у відповідності до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про
судовий збір".
Керуючись
статтями 238-240, 341, 344, 349, 356, 359 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
1.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2.
Постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня
2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11
серпня 2016 року скасувати.
3.
Провадження у справі №369/4094/16-а за позовом ОСОБА_1 до відділу державної
реєстрації актів цивільного стану Києво-Святошинського районного управління
юстиції у Київській області про здійснення реєстрації національності - закрити.
4.
Роз`яснити позивачеві право на звернення до суду в порядку цивільного
судочинства.
Постанова
набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не
підлягає.
Л.О.
Єресько
А.Г.
Загороднюк
В.М.
Соколов ,
Судді
Верховного Суду
Отправить комментарий